Рішення від 29.05.2020 по справі 331/4125/18

29.05.2020

Провадження № 2/331/33/20

ЄУН 331/4125/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29.05.2020 р. м. Запоріжжя

Жовтневий районний суд м. Запоріжжя у складі:

Головуючого - судді Антоненко М.В.

за участю секретаря Андрієнко С.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Запоріжжя цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до засновника друкованого засобу масової інформації Товариства з обмеженою відповідальністю «Субота плюс» про захист честі, гідності, ділової репутації, відшкодування моральної шкоди, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до засновника друкованого засобу масової інформації Товариства з обмеженою відповідальністю «Субота плюс» про захист честі, гідності, ділової репутації та відшкодування завданої моральної шкоди.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що між адвокатським бюро «Адвокатська контора Козаря» та ОСОБА_1 укладено договір про надання правової допомоги від 23.04.2018 року. Причиною укладання договору та подальше надання правової допомоги є поширення в засобі масової інформації - газеті « ІНФОРМАЦІЯ_1 » публікації, яка за своїм змістом є недостовірною, принижує честь, гідність та ділову репутацію ОСОБА_1 , який є директором Запорізького авіаційного коледжу ім. О.Г. Івченка. Факт призначення ОСОБА_1 на посаду директора, підтверджується наказом від 27.11.2017 № 698-к «Про призначення на посаду керівника».

Так, ІНФОРМАЦІЯ_2 в друкованому засобі масової інформації газеті «ІНФОРМАЦІЯ_44» № НОМЕР_4) - на сторінках 8-9 опубліковано статтю під назвою (мова оригіналу) « ІНФОРМАЦІЯ_3 ». Авторами статті є ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .

Інформацію було доведено невизначеному колу осіб, оскільки поширено через друкований засіб масової інформації, тираж якого складає 20000 примірників. Інформація про тираж зазначена безпосередньо на останньому аркуші друкованого видання.

Згідно із публічною інформацією із «Державного реєстру друкованих засобів масової інформації» газета « ІНФОРМАЦІЯ_44», зареєстрована як друкований засіб масової інформації (серія та номер свідоцтва 33 1262-537-ПР), її засновником та видавцем є ТОВ «Субота плюс» (ЄДРПОУ 41545056), що також вбачається із даного Реєстру та відомостей на останньому аркуші газети (додається).

Суть поширеної інформації полягає в наступному:

Назва статті «ІНФОРМАЦІЯ_20 ».

У розділі статті «ІНФОРМАЦІЯ_21».

« ІНФОРМАЦІЯ_22 А остальные доставались ему лично или лояльным к нему людям. Так завхоз получил якобы 20000 премии. А себе директор выписывал 50 % надбавку к зарплате и те самые 20% - за престижность профессии».

У розділі статті « ІНФОРМАЦІЯ_23»:

« ІНФОРМАЦІЯ_24»

«ІНФОРМАЦІЯ_27».

«ІНФОРМАЦІЯ_28».

«ІНФОРМАЦІЯ_29».

Отже, в даній статті поширена інформація стосується саме ОСОБА_8 про що свідчить: згадування його прізвища, слів «директор», «керівництво», а це відноситься саме до нього, оскільки він є директором даного навчального закладу;

відсутність зазначень будь-яких інших осіб, окрім ОСОБА_1 , директора Запорізького авіаційного коледжу ім. О.Г. Івченко.

Відомості, поширені в даній статті, не відповідають дійсності.

Оприлюднюючи такі відомості газета «ІНФОРМАЦІЯ_1», грубо порушила особисті немайнові права ОСОБА_1 бо поширила недостовірну інформації про нього.

Зазначена інформація є негативною та недостовірною, порушує його права на повагу до честі, гідності, на недоторканість його ділової репутації, також завдає йому моральної шкоди.

Дана інформація не підтверджується жодними доказами, не має статуту офіційної, не підтверджена жодним органом державної влади України, в тому числі, обвинувальним вироком суду чи судовим рішенням у цивільній справі. Із журналістами на ці теми ОСОБА_1 не спілкувався, на жодні інформаційні запити відповіді не надавав.

З 2010 року жоден із колишніх викладачів авіаколеджу не звертався з позовами до суду з вимогами про поновлення на роботі в наслідок незаконного звільнення або примушування до звільнення (окрім ОСОБА_9 , який вважає своє звільнення незаконним, справа розглядається Шевченківським районним судом м. Запоріжжя).

Слід зазначити, що а авіаційному коледжі суворо дотримуються приписів трудового законодавства України, зокрема в частині звільнення працівників та виплатити заробітної плати, надбавок за престижність праці педагогічним працівникам тощо. При цьому, в навчальному закладі керуються додатковими роз'ясненнями з цього приводу (лист Запорізької ОДА від 05.04.2018 № 02134/08-06, лист МОН від 26.03.2018 № 1 / 11-3237).

За результатами перевірки навчального закладу, які було проведено за ініціативою громадських організацій не було виявлено порушень в частині виплати надбавок та преміювання викладачів Запорізького авіа коледжу ім. О.Г. Івченко, що підтверджується листом Департаменту освіти та науки Запорізької ОДА від 03.07.2018 № 2850/03.2-17.

Голослівні обвинувачення ОСОБА_1 про вчинення ним корупційних та інших протиправних діянь, вчинення ним інших дій, негативно впливають на його діяльність, тому що, це створює у викладацькому співтоваристві, мешканців м. Запоріжжя його несприятливий імідж.

Окрім неправдивості поширеної інформації, вказана інформація і за своєю формою та змістом носить образливий, негативно - звинувачувальний характер, тому, окрім іншого ще й принижує честь, гідність та ділову репутацію ОСОБА_1 , яка становить для нього дуже велике значення. Така поширена інформація має суттєве негативне значення для подальшого розвитку та діяльності ОСОБА_1 , як керівника навчального закладу і його подальший кар'єрний розвиток.

Поширена про ОСОБА_1 , інформація підлягає спростуванню, оскільки з огляду на характер публікаціє вона подана не у формі оціночних суджень, а у формі фактичних даних та конкретних тверджень.

Ст. 32 Конституції України, встановлено, що кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і право вимагати будь-якої інформації, а також право вимагати відшкодування матеріального і морального збитку, заподіяного використовуванням і розповсюдженням такої недостовірної інформації.

Статтею 201 ЦК України визначено, що особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством, є, зокрема честь, гідність і ділова репутація.

Згідно зч. 1, ч. 4 ст. 277 ЦК України, фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім'ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації. Спростування недостовірної інформації здійснюється особою, яка поширила інформацію.

Негативною слід вважати інформацію, в якій стверджується про порушення особою, зокрема, норм чинного законодавства, вчинення будь-яких інших дій (наприклад, порушення принципів моралі, загальновизнаних правил співжиття, неетична поведінка в особистому, суспільному чи політичному житті тощо) і яка, на думку позивача, порушує його право на повагу до гідності, честі чи ділової репутації. Спростування поширеної недостовірної інформації повинно здійснюватися незалежно від вини особи, яка її поширила (п. 15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи»).

Відповідно до ст. 297 ЦК України, кожен має право на повагу до його гідності та честі. Гідність та честь фізичної особи є недоторканними. Фізична особа має право звернутися до суду з позовом про захист її гідності та честі.

Пленумом Верховного Суду України (п. 15, п. 25 постанови від 27 лютого 2009 року № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи») судам роз'яснено, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову про захист гідності, честі чи ділової репутації, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одної особи у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.

Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).

Спростування має здійснюватися у такий самий спосіб, у який поширювалася недостовірна інформація. У разі, якщо спростування недостовірної інформації неможливо чи недоцільно здійснити у такий же спосіб, у який вона була поширена, то воно повинно проводитись у спосіб, наближений (адекватний) до способу поширення, з урахуванням максимальної ефективності спростування та за умови, що таке спростування охопить максимальну кількість осіб, що сприйняли попередньо поширену інформацію.

Згідно із статтею 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та Протоколів № 2, 4, 7, 11 до Конвенції, кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів.

Здійснення цих свобод, оскільки воно пов'язане з обов'язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадської безпеки, для охорони порядку або запобігання злочинам, для охорони здоров'я або моралі, для захисту репутації або прав інших осіб, для запобігання розголошенню конфіденційної інформації або підтримання авторитету і безсторонності суду і є необхідним в демократичному суспільстві.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Аінгенс проти Австрії» зазначено, що необхідно розрізняти факти та оціночні судження. Існування фактів можна довести, а правдивість критичного висловлювання не підлягає доведенню. Вимога доводити правдивість критичного висловлювання є неможливою для виконання і порушує свободу на власну точку зору, що є фундаментальною частиною права, захищеного статтею 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 30 Закону України «Про інформацію», ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень. Оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.

Відповідно Постанови № 1, а саме п. 18 згідно з положеннями статті 277 ЦК і статті 10 ЦПК обов'язок довести, що поширена інформація є достовірною, покладається на відповідача, проте позивач має право подати докази недостовірності поширеної інформації. Позивач повинен довести факт поширення інформації відповідачем, а також те, що внаслідок цього було порушено його особисті немайнові права.

У п. 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» судам роз'яснено, що відповідно до ст. 277 ЦК України не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які, будучи вираженням суб'єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки дійсності фактів) і спростувати, що відповідає прецедентній судовій практиці Європейського суду з прав людини при тлумаченні статті 10 Конвенції.

Відповідно до п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» Відповідачами у справі про захист гідності, честі чи ділової репутації є фізична або юридична особа, яка поширила недостовірну інформацію, а також автор цієї інформації.

Якщо позов пред'явлено про спростування інформації, опублікованої в засобах масової інформації, то належними відповідачами є автор і редакція відповідного засобу масової інформації чи інша установа, що виконує її функції, оскільки згідно зі статтею 21 Закону про пресу редакція або інша установа, яка виконує її функції, здійснює підготовку та випуск у світ друкованого засобу масової інформації.

У разі, коли редакція друкованого засобу масової інформації не має статусу юридичної особи, належним відповідачем є юридична особа, структурним підрозділом якої є редакція. Якщо редакція не є структурним підрозділом юридичної особи, то належним відповідачем виступає засновник друкованого засобу масової інформації.

Відповідно до ч. 1 ст. 275 Цивільного Кодексу України фізична особа має право на захист свого особистого немайнового права від протиправних посягань інших осіб. Захист особистого немайнового права здійснюється способами, встановленими главою 3 цього Кодексу.

Отже, поширена відповідачем інформація негативна недостовірна інформація є фактичними твердженнями, містить факти, а не оцінки, в статті не використовуються мовно-стилістичні конструкції, які дають підстави для висновку, що інформація є особистою думкою відповідача.

Найголовніше, як зазначалося вище відсутнє будь-яке судове рішення, яким би встановлене вина або причетність ОСОБА_1 до обставин, про які йде мова в статті.

Верховний суд України в своєму рішенні від 296.11.2017 по справі 6- 639цс17 зазначив «ухвалюючи судові рішення у справах про захист гідності честі і доволі репутації публічної особи суд також повинен дотримуватись основоположних принципів права, зокрема презумпції невинуватості.

Оскільки, розповсюджена інформація через засоби масової інформації (газету « ІНФОРМАЦІЯ_1 ») не відповідає дійсності, то це спричиняє ОСОБА_1 моральну шкоду. Засновник друкованого засобу масової інформації ТОВ «Субота плюс» та безпосередньо газета «ІНФОРМАЦІЯ_44» не бажають самостійно спростувати недостовірну інформацію, навіть не отримують листи, які надсилаються на їх адреси. Така їх бездіяльність збільшує ступінь моральних страждань ОСОБА_1 , що впливає на розмір завданої моральної шкоди.

Після поширення в газеті недостовірної інформації ОСОБА_1 отримав велику кількість дзвінків від колег та близького оточення, які беззаперечно визначили, що мова йде про нього та висловили свою думку з цього приводу.

Факт розповсюдження газети « ІНФОРМАЦІЯ_1 » з поширення недостовірної інформації примусили ОСОБА_1 змінити свою звичайну поведінку, виправдовуватись перед колегами, хвилюватися з приводу погіршення стосунків з друзями та близьким оточенням. ОСОБА_1 будучи керівником навчального вимушений пояснювати своїм підлеглим, що інформація є недостовірною. Він вважає, що ця недостовірна інформація, негативно впливає на розвиток його кар'єри.

Як визначено у п. 27 Постанови способами захисту гідності, честі чи ділової репутації від поширення недостовірної інформації можуть бути, крім права на відповідь та спростування недостовірної інформації, також і вимоги про відшкодування збитків та моральної шкоди, заподіяної такими порушеннями як фізичній, так і юридичній особі. Зазначені вимоги розглядаються у відповідності до загальних підстав щодо відповідальності за заподіяння шкоди.

Вирішуючи питання про відшкодування моральної шкоди, судам необхідно враховувати роз'яснення, що містяться в постанові Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року N 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" (зі змінами, внесеними постановою від 25 травня 2001 року N 5)

Також, при визначенні розміру моральної шкоди судам слід виходити із засад справедливості, добросовісності та розумності. При цьому визначений розмір грошового відшкодування має бути співмірний із заподіяною шкодою і не повинен призводити до припинення діяльності засобів масової інформації чи іншого обмеження свободи їх діяльності.

Відповідно до пункту 4 частини другої статті 23 ЦК моральна шкода полягає у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи, тому вимога про відшкодування моральної шкоди може бути заявлена самостійно, якщо, наприклад, редакція засобу масової інформації добровільно опублікувала спростування, яке задовольняє позивача. Ця обставина повинна враховуватися судом при визначенні розміру відшкодування моральної шкоди.

Публікація даної статті та бездіяльність Відповідача, щодо її досудового спростування завдала ОСОБА_1 моральної шкоди, яку він оцінює в 50000 грн.

Відповідно до ст. 1167 ЦК України Моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Відповідно до ст. 1190 ЦК України, особи, спільними діями або бездіяльністю яких було завдано шкоди, несуть солідарну відповідальність перед потерпілим.

Як вбачається рішенням ЄСПА від 27.07.2004 року у справі «Ромашов проти України», а також правової позиції ВСУ від 27.09.2017 року у справі № 6- 1435цс17 «суди мають виходять із презумпції завдання моральної шкоди, обов'язок спростування якої покладається на Відповідача».

Посилаючись на вищенаведені обставини, позивач ОСОБА_1 просить суд: визнати недостовірною та спростувати інформацію, яка міститься у статті під назвою « ІНФОРМАЦІЯ_3 », яка опублікована в газеті « ІНФОРМАЦІЯ_44» на сторінках НОМЕР_5 номеру № НОМЕР_4) за 2018 рік, а саме твердження про те, що:

« ІНФОРМАЦІЯ_30»;

« ІНФОРМАЦІЯ_31»;

« ІНФОРМАЦІЯ_33»;

«ІНФОРМАЦІЯ_24» ;

«ІНФОРМАЦІЯ_34» ОСОБА_5 ;

« ІНФОРМАЦІЯ_35»;

«ІНФОРМАЦІЯ_36» ;

« ІНФОРМАЦІЯ_37»;

Спростування недостовірної інформації здійснити шляхом опублікування тексту рішення суду на сторінках НОМЕР_6 та посилання на таке опублікування на НОМЕР_7.

Опублікування здійснити протягом одного місяця з дня набрання законної сили рішенням суду в обсягах та шрифтами, що відповідають обсягам та штрафам статті, яка містить недостовірну інформацію.

Стягнути з Відповідача на користь Позивача компенсацію моральної шкоди в розмірі 50000 грн.

Ухвалою судді Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 03 серпня 2018 року по справі відкрите провадження, ухвалено справу розглядати за правилами загального позовного провадження з повідомленням сторін. Справу призначено у підготовче судове засідання на 21 вересня 2018 року на 14 год. 00 хв.

Ухвалою судді Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 18 листопада 2019 року справу призначено до судового розгляду на 17.03.2020 року на 15 год. 00 хв.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та його представник - адвокат Козар М.В. позов підтримали, наполягали на задоволенні позовних вимог.

Відповідач Засновник друкованого засобу масової інформації Товариство з обмеженою відповідальністю «Субота плюс» надало суду письмовий відзив, в якому зазначено, що відповідач з позовом ОСОБА_1 не погоджується повністю, виходячи з наступного. Так, у своїй позовній заяві Позивач зазначає, що нібито у тексті статті, опублікованої у газеті «Суббота плюс», засновником якої є Відповідач ТОВ «Субота плюс», у випуску № НОМЕР_1 на сторінкахНОМЕР_8 поширено недостовірну інформацію, яка на думку Позивача полягає у наступному:

- назва статті «ІНФОРМАЦІЯ_20 ».

Позивач зазначає, що дана інформація нібито не підтверджується жодними доказами, не має статусу офіційної, не підтверджена жодним органом державної влади України, в тому числі, обвинувальним вироком суду чи судовим рішенням у цивільній справі.

У назві статті не зазначається про підозру ОСОБА_1 у скоєнні кримінального правопорушення, позивача не називають підозрюваним у скоєні кримінального правопорушення, у назві статті відсутні будь які посилання на скоєння ОСОБА_1 корупційних правопорушень.

«Підозра» є оціночним поняттям, яке само по собі не принижує честь та гідність особи, не впливає на ділову репутацію. На законодавчому рівні поняття «підозра» не визначено.

ОСОБА_13 не застосовувався термін «підозрюваний», законодавче визначення якого містить ст. 42 Кримінального процесуального кодексу України.

Так, відповідно до ст. 42 КПК України, підозрюваним є особа, якій у порядку, передбаченому статтями 276-279 КПК України, повідомлено про підозру, особа, яка затримана за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення, або особа, щодо якої складено повідомлення про підозру, однак його не вручено їй внаслідок не встановлення місцезнаходження особи, проте вжито заходів для вручення у спосіб, передбачений цим Кодексом для вручення повідомлень.

Жодних згадувань ОСОБА_1 у назві статті, у тексті статті у контексті «підозрюваного» як процесуального статусу особи відповідно до КПК України не згадується.

Назва статті є суб'єктивною думкою автора статті відносно ряду новин у Запорізьких ЗМІ, зокрема:

- ІНФОРМАЦІЯ_11

ІНФОРМАЦІЯ_12

ІНФОРМАЦІЯ_13

Таким чином, твердження Позивача відносно того, що у назві статті та у самій публікації його звинувачують у скоєні кримінального правопорушення - не відповідають дійсності.

У позовній заяві ОСОБА_1 вказано, що ІНФОРМАЦІЯ_2 в друкованому ЗМІ газеті «Суббота плюс» НОМЕР_9 опубліковано текст статті, який нібито не відповідає дійсності, а саме:

- у розділі статті « ІНФОРМАЦІЯ_38»: « ІНФОРМАЦІЯ_39.

- у розділі статті « ІНФОРМАЦІЯ_23»: « ІНФОРМАЦІЯ_24», «ІНФОРМАЦІЯ_40 », « ІНФОРМАЦІЯ_41», «ІНФОРМАЦІЯ_28», «ІНФОРМАЦІЯ_29».

Речення, про яке йде мова вище, не є ствердними. Даний текст не є інформацією в розумінні Закону України "Про інформацію" та ст. 277 ЦК України, на яку посилається Позивач, а є суб'єктивною думкою, оцінкою особи Позивача. Крім того, кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір.

Згідно зі статтею 10 Конвенції про захист прав людини і основних свобод, ратифікованої Україною, передбачено право кожного на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів.

За змістом цієї норми свобода слова, преси, як захисника інтересів громадськості, критика представників держави, висловлення своєї думки в процесі обговорення питань, що становлять громадський інтерес, є однією з найважливіших свобод людини.

Автор статті лише оцінив інформацію, отриману з різних інформаційний джерел, та зробив висновок відносно цієї інформації:

- ІНФОРМАЦІЯ_11

ІНФОРМАЦІЯ_12

ІНФОРМАЦІЯ_13 /

Межі свободи вираження думок залежать від їх змісту та від того, чим займається особа, стосовно якої ці думки висловлені.

Право на недоторканість ділової репутації та честь і гідність публічної особи підлягають захисту лише у випадках, коли політичний, державний або громадський діяч доведе, що інформація поширена "з явним злим умислом", тобто з нехтуванням питання про їх правдивість чи неправдивість, а не з метою доведення до громадськості тверджень про наміри і позицію політичних лідерів, інших публічних осіб та сформувати про них свою думку.

Вказані позивачем доводи є невірним тлумаченням змісту статті Позивачем. Позивач не доказав, що інформація у статті містить злий умисел. Позивач розтлумачив зміст статті на свій розсуд.

Відповідно до ст. 42 Закону України «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні», редакція, журналіст не несуть відповідальності за публікацію відомостей, які не відповідають дійсності, принижують честь і гідність громадян і організацій, порушують права і законні інтереси громадян або являють собою зловживання свободою діяльності друкованих засобів масової інформації і правами журналіста, якщо: 1) ці відомості одержано від інформаційних агентств або від засновника (співзасновників); 2) вони містяться у відповіді на запит на інформацію, поданий відповідно до Закону України "Про доступ до публічної інформації", або у відповіді на звернення, подане відповідно до Закону України "Про звернення громадян"; 3) вони є дослівним відтворенням публічних виступів або повідомлень суб'єктів владних повноважень, фізичних та юридичних осіб; 4) вони є дослівним відтворенням матеріалів, опублікованих іншим друкованим засобом масової інформації з посиланням на нього; 5) в них розголошується таємниця, яка спеціально охороняється законом, проте ці відомості не було отримано журналістом незаконним шляхом; 6) законом передбачено звільнення або непритягнення до відповідальності за такі дії.

Відповідно до пункту 11 Постанови Пленуму Верховного суду України № 4 від 31.03.95 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», на органи масової інформації, їх працівників і автора не може бути покладено обов'язок по відшкодуванню моральної шкоди за публікацію чи поширення відомостей, які не відповідають дійсності, якщо вони містились в офіційних повідомленнях чи були одержані від інформаційних агентств чи прес-служб державних органів та органів об'єднань громадян або є дослівним відтворенням матеріалів, опублікованих іншим засобом інформації (з посиланням на нього), офіційних виступів посадових осіб державних органів, виступів народних депутатів, або містилися у авторських виступах, які передаються в ефір без попереднього запису.

Відповідно до пункту 22 вищевказаної Постанови, відповідно до частини другої статті 302 ЦК України фізична особа, яка поширює інформацію, отриману з офіційних джерел (інформація органів державної влади, органів місцевого самоврядування, звіти, стенограми тощо), не зобов'язана перевіряти її достовірність та не несе відповідальності в разі її спростування. При цьому фізична особа, яка поширює інформацію, отриману з офіційних джерел, зобов'язана робити посилання на таке джерело.

Відповідно до частини 2 статті 302 ЦК України, фізична особа, яка поширює інформацію, отриману з офіційних джерел (інформація органів державної влади, органів місцевого самоврядування, звіти, стенограми тощо), не зобов'язана перевіряти її достовірність та не несе відповідальності в разі її спростування. Фізична особа, яка поширює інформацію, отриману з офіційних джерел, зобов'язана робити посилання на таке джерело.

Позивач спирається на презумпцію завдання моральної шкоди, посилаючись на правову позицію Верховного суду України викладеної у постанові від 27 вересня 2017 року у справі № 6-1435цс17.

Справа № 6-1435цс17 стосується іншої ситуації і зовсім іншого випадку виникнення взаємних відносин між сторонами. У зазначеній Позивачем постанові мова йде про використання персональних даних та порушення права на захист персональних даних. Відповідач жодним чином не порушував права Позивача зазначені у ЗУ «Про захист персональних даних», а тому судова практика на яку спирається Позивач не підходить до даної судової справи.

В ЦПК України в редакції від 15.11.2017 взагалі відсутні нормативні посилання на обов'язковість використання судами всіх інстанцій, правових позицій, висловлених Верховним судом України до створення Верховного суду.

Статтею 270 ЦК України встановлені види особистих немайнових прав особи.

Так відповідно до ч. 1 ст. 270 ЦК України, фізична особа має право на життя, право на охорону здоров'я, право на безпечне для життя і здоров'я довкілля, право на свободу та особисту недоторканність, право на недоторканність особистого і сімейного життя, право на повагу до гідності та честі тощо.

Відповідно до ч. 1-2 ст. 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Відповідно до ч. 3 ст. 23 ЦК України, моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Позивачем у тексті позовної заяви розмір моральної шкоди не обґрунтований взагалі:

1) не вказано, які саме фізичні та душевні страждання переніс позивач, та не надано доказів, що підтверджують вказані обставини;

2) не встановлений причинний зв'язок між такими стражданнями та діями Відповідача;

3) не вказано які здібності позивача було погіршено розповсюдженням інформації Відповідачем;

4) не вказано реалізації яких можливостей було позбавлено позивача;

5) не вказано в чому полягає моральна шкода.

Відповідно до ч. 1. ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до пункту 4 Постанови Пленуму Верховного суду України N 4 від 31.03,95 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», у позовній заяві про відшкодування моральної (немайнової) шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується.

Позивачем у позові не надано жодних доказів наявності моральної шкоди.

Стосовно посилання позивача на визначення розміру моральної шкоди шляхом врахування обсягу тиражу 20 тис. екземплярів газети, слід зазначити, що позивач використовує припущення при оцінці вказаних обставин без надання щодних підтверджуючих доказів.

Відповідно до ч. 6. ст. 81 ЦПК України, доказування не може грунтуватися на припущеннях.

Позивачем не було надано доказів розповсюдження номера № НОМЕР_1 газети «Суббота плюс» від ІНФОРМАЦІЯ_43Таким чином, відповідно до статті 277 ЦК України не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які, будучи вираженням суб'єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати, що відповідає прецедентній судовій практиці Європейського суду з прав людини при тлумаченні положень статті 10 Конвенції.

Суд, вивчивши позовні вимоги позивача, заслухавши думку учасників процесу перевіривши інші докази, наявні в матеріалах справи, приходить до наступного.

Частиною 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 12.06.2009 р. №2 "Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції" роз'яснено, що відповідно до статей 55, 124 Конституції України та статті 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

У п. 33 рішення ЄСПЛ від 19.02.2009 року у справі "Христов проти України" суд зазначив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване ч.1 ст.6 Конвенції, слід тлумачити в контексті преамбули Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права як складову частину спільної спадщини Договірних держав.

Відповідно до ст. ст. 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

У справі Bellet v. France Суд зазначив, що "стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права".

Правилами ст. 12 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 є директором Запорізького авіаційного коледжу ім. О.Г. Івченка. Призначення ОСОБА_1 на посаду директора підтверджується наказом від 27.11.2017 № 698-к «Про призначення на посаду керівника».

ІНФОРМАЦІЯ_2 в друкованому засобі масової інформації газеті «ІНФОРМАЦІЯ_44» № НОМЕР_10 опубліковано статтю під назвою « ІНФОРМАЦІЯ_3 ». Авторами статті є ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .

Вказану інформацію було доведено невизначеному колу осіб, оскільки поширено через друкований засіб масової інформації, тираж якого складає 20000 примірників. Інформація про тираж зазначена безпосередньо на останньому аркуші друкованого видання. Факт публікації підтверджується відповідним випуском газети, наданим до позову, та не заперечується відповідачем ТОВ «ІНФОРМАЦІЯ_44

Згідно із публічною інформацією із «Державного реєстру друкованих засобів масової інформації» газета « ІНФОРМАЦІЯ_44», зареєстрована як друкований засіб масової інформації (серія та номер свідоцтва 33 1262-537-ПР), її засновником та видавцем є ТОВ «Субота плюс» (ЄДРПОУ 41545056), що також вбачається із даного Реєстру та відомостей на останньому аркуші газети.

Згідно зі ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Відповідно до вимог ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

У відповідності до ч. 5, 6, 7 ст. 81 ЦПК України докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обовязків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Із змісту вказаної норми права вбачається, що відомості про факти, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи, повинні бути одержані із зазначених у законі джерел і передбаченими у законі способами.

На підставі ухвали суду від 19.12.2018 р. ХАРКІВСЬКИМ НАУКОВО-ДОСЛІДНИМ ІНСТИТУТОМ СУДОВИХ ЕКСПЕРТИЗ їм. Засл. проф. М.С. Бокаріуса проведено судову лінгвістичну (семантико-текстуальну) експертизу писемного мовлення.

Згідно з висновком експерта № 596 від 18.03.2019 р.:

1. У тексті статті із заголовком « ІНФОРМАЦІЯ_3 », яка, судячи з копії, розміщена в друкованому засобі масової інформації газеті « ІНФОРМАЦІЯ_44» НОМЕР_11, зокрема у таких фрагментах даної публікації:

- «ІНФОРМАЦІЯ_45 ;

- « ІНФОРМАЦІЯ_46».»

- « ІНФОРМАЦІЯ_47 престижность профессии.»,

- «ІНФОРМАЦІЯ_48.»,

- «ІНФОРМАЦІЯ_50 »;

- «ІНФОРМАЦІЯ_51»,

- « ІНФОРМАЦІЯ_52»,

- є інформація негативного характеру про директора Запорізького авіаційного коледжу ОСОБА_1.

2. Висловлювання у тексті статті із заголовком « ІНФОРМАЦІЯ_3 », яка, судячи з копії, розміщена в друкованому засобі масової інформації газеті « ІНФОРМАЦІЯ_44» НОМЕР_9, а саме:

«ІНФОРМАЦІЯ_20 »

- виражене у формі фактичного твердження;

«ІНФОРМАЦІЯ_53».»

- виражене у формі припущення,

« ІНФОРМАЦІЯ_55.»

- містить у своїй структурі фактичні твердження (« ІНФОРМАЦІЯ_56.»);

« ІНФОРМАЦІЯ_57.»

- виражене у формі фактичних тверджень;

«ІНФОРМАЦІЯ_58» ОСОБА_5 »

- виражене у формі фактичних тверджень;

«ІНФОРМАЦІЯ_59.»

- виражене у формі фактичних тверджень;

«ІНФОРМАЦІЯ_60.»

- виражене у формі фактичного твердження.

(Детальний аналіз висловлювань наведений у п. «За питанням № 2» ДОСЛІДЖЕННЯ).

3. Висловлювання у тексті статті із заголовком « ІНФОРМАЦІЯ_3 », яка, судячи з копії, розміщена в друкованому засобі масової інформації газеті « ІНФОРМАЦІЯ_44» НОМЕР_9, мають такий об'єктивний зміст:

«ІНФОРМАЦІЯ_20 »

- повідомлення інформації про те, що директор Запорізького авіаційного коледжу обвинувачується певними особами у продажності та у неофіційному стягненні коштів;

«ІНФОРМАЦІЯ_61».»

- повідомлення інформації про те, що директор Запорізького авіаційного коледжу нібито на власний розсуд виплачував підлеглим половину встановленої Наказом Прем'єр-міністра України від квітня 2014 року надбавки за престижність професії;

« ІНФОРМАЦІЯ_62.»

- повідомлення інформації про те, що у 2018 році ОСОБА_18 замість встановлених законом 20% надбавки за престижність професії виплачував учителям Запорізького авіаційного коледжу не більше 5% цієї надбавки, а решту грошей залишав собі або ділився з тими співробітниками, котрі виявляли до нього лояльне ставлення. Зокрема відомості про імовірне отримання завгоспом коледжу премії розміром 20 тисяч гривень, а також дані про те, що собі ОСОБА_1 виписував 50% надбавки до зарплати і ще 20% надбавки за престижність професії;

«ІНФОРМАЦІЯ_48.»

- повідомлення інформації про те, що директор Запорізького авіаційного коледжу ОСОБА_18 покращував своє майнове становище не лише за рахунок зниження надбавок учителям, а також збагачувався за рахунок студентів;

«ІНФОРМАЦІЯ_63» ОСОБА_5 »

- повідомлення інформації про те, що ОСОБА_18 звільнив підлеглих, які висловлювали невдоволення оплатою праці в Запорізькому авіаційному коледжі, зокрема наведені відомості про примусове звільнення з роботи викладача літератури та вчителя філософії, а також викладача- «айтішника» ОСОБА_19 ;

«ІНФОРМАЦІЯ_59.»

- повідомлення інформації про те, що ОСОБА_18 (або інші представники керівництва коледжу за його вказівкою) пропонував невдоволеному викладачеві ОСОБА_20 будь-яку посаду, навіть завідувача кафедри, за припинення його викривальної діяльності, а за відмову пристати на таку пропозицію керівництво коледжу (разом із директором) чинило тиск на ОСОБА_21 шляхом різноманітних доган;

«ІНФОРМАЦІЯ_60.»

- повідомлення інформації про те, що за свідченням студентів і вчителів директор Запорізького авіаційного коледжу майже не з'являється на своєму робочому місці.

4. У тексті статті із заголовком « ІНФОРМАЦІЯ_3 », яка, судячи з копії, розміщена в друкованому засобі масової інформації газеті « ІНФОРМАЦІЯ_44» НОМЕР_9,

- висловлювання образливого характеру щодо директора Запорізького авіаційного коледжу ОСОБА_1 - відсутні

У даному тексті наявна негативна інформація про вказану особу.

Питання в частині з'ясування того, чи є опублікована інформація про директора Запорізького авіаційного коледжу ОСОБА_1 недостовірною і такою, що шкодить його діловій репутації на займаній посаді, експертом не вирішувалося через причини, наведені у п. «За питанням № 4» (Б) ДОСЛІДЖЕННЯ.

Статтею 110 ЦПК України передбачено, що висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 89 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні.

Судом не встановлено будь-яких обставин, які б спростовували, або ставили під сумнів правильність проведення судової лінгвістичної (семантико - текстуальної) експертизи писемного мовлення № 596 від 18.03.2019 року, або компетентність експерта.

Згідно зі статтею 89 ЦПК України,суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 30 Закону України «Про інформацію» ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень. Оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.

Згідно п. 19 Постанови, вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з'ясовувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням. Верховний Суд України наголосив на тому, що оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості, а відповідно до ст. 277 ЦК України не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які будучи вираженням суб'єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати, що відповідає прецедентній судовій практиці Європейського суду з прав людини при тлумаченні положень ст. 10 Конвенції.

Відповідно до ст. 42 Закону України «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні», редакція, журналіст не несуть відповідальності за публікацію відомостей, які не відповідають дійсності, принижують честь і гідність громадян і організацій, порушують права і законні інтереси громадян або являють собою зловживання свободою діяльності друкованих засобів масової інформації і правами журналіста, якщо: 1) ці відомості одержано від інформаційних агентств або від засновника (співзасновників); 2) вони містяться у відповіді на запит на інформацію, поданий відповідно до Закону України "Про доступ до публічної інформації", або у відповіді на звернення, подане відповідно до Закону України "Про звернення громадян";

3) вони є дослівним відтворенням публічних виступів або повідомлень суб'єктів владних повноважень, фізичних та юридичних осіб; 4) вони є дослівним відтворенням матеріалів, опублікованих іншим друкованим засобом масової інформації з посиланням на нього; 5) в них розголошується таємниця, яка спеціально охороняється законом, проте ці відомості не було отримано журналістом незаконним шляхом; 6) законом передбачено звільнення або непритягнення до відповідальності за такі дії.

Відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження того, що опубліковані на сторінках НОМЕР_6 № НОМЕР_1 НОМЕР_2 ) відомості стосовно ОСОБА_1 одержані в порядку, передбаченому ст.42 Закону України «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні», а саме від інформаційних агентств, вони містяться у відповіді на запит на інформацію, або у відповіді на звернення, є дослівним відтворенням офіційних виступів посадових осіб державних органів, організацій і об'єднань громадян і т.і.

Оцінюючи зібрані у справі докази як в цілому, так і кожний доказ окремо суд погоджується з висновком експерта про те, що висловлення допущені в статті ОСОБА_22 та ОСОБА_23 « ІНФОРМАЦІЯ_3» є фактичними твердженнями, містять факти, а не оціночні судження, інформація про ОСОБА_1 в тексті статті є негативною.

Статтею 32 Конституції України кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім'ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.

У п. 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» № 1 від 27.02.2009 р. зазначено: відповідно до статей 94, 277 ЦК фізична чи юридична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації.

Відповідачами у справі про захист гідності, честі чи ділової репутації є фізична або юридична особа, яка поширила недостовірну інформацію, а також автор цієї інформації. Якщо позов пред'явлено про спростування інформації, опублікованої в засобах масової інформації, то належними відповідачами є автор і редакція відповідного засобу масової інформації (п. 9 Постанови). У разі, коли редакція друкованого засобу масової інформації не має статусу юридичної особи, належним відповідачем є юридична особа, структурним підрозділом якої є редакція. Якщо редакція не є структурним підрозділом юридичної особи, то належним відповідачем виступає засновник друкованого засобу масової інформації.

Згідно зі ст. 37 Закону України «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні» громадяни, юридичні особи і державні органи, а також їх законні представники мають право вимагати від редакції друкованого засобу масової інформації опублікування ним спростування поширених про них відомостей, що не відповідають дійсності або принижують їх честь та гідність.

Якщо редакція не має доказів того, що опубліковані нею відомості відповідають дійсності, вона зобов'язана на вимогу заявника опублікувати спростування їх у запланованому найближчому випуску друкованого засобу масової інформації або опублікувати його за власного ініціативою.

Відповідно до п. 15 Постанови недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).

Згідно з частиною третьою статті 277 ЦК негативна інформація, поширена про особу, вважається недостовірною, якщо особа, яка її поширила, не доведе протилежного (презумпція добропорядності). Негативною слід вважати інформацію, в якій стверджується про порушення особою, зокрема, норм чинного законодавства, вчинення будь-яких інших дій (наприклад, порушення принципів моралі, загальновизнаних правил співжиття, неетична поведінка в особистому, суспільному чи політичному житті тощо) і яка, на думку позивача, порушує його право на повагу до гідності, честі чи ділової репутації. Спростування поширеної недостовірної інформації повинно здійснюватись незалежно від вини особи, яка її поширила.

Згідно з положеннями статті 277 ЦК України обов'язок довести, що поширена інформація є достовірною, покладається на відповідача, проте позивач має право подати докази недостовірності поширеної інформації.

Відповідачем засновником друкованого засобу масової інформації ТОВ «Субота плюс» не доведено доказами, що поширена інформація стосовно директора Запорізького авіаційного коледжу ім. О.Г. Івченка є достовірною, що стало обґрунтованою підставою для звернення ОСОБА_1 до суду за захистом своїх прав, а тому у відповідності до вимог ст. 277 ЦК України вказана негативна, недостовірна інформація підлягає спростуванню.

Відповідно до п. 27 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» № 1 від 27.02.2009 р., способами захисту гідності, честі чи ділової репутації від поширення недостовірної інформації можуть бути, крім права на відповідь та спростування недостовірної інформації, також і вимоги про відшкодування збитків та моральної шкоди, заподіяної такими порушеннями як фізичній, так і юридичній особі. Зазначені вимоги розглядаються у відповідності до загальних підстав щодо відповідальності за заподіяння шкоди.

При визначенні розміру моральної шкоди судам слід виходити із засад справедливості, добросовісності та розумності. При цьому визначений розмір грошового відшкодування має бути співмірний із заподіяною шкодою і не повинен призводити до припинення діяльності засобів масової інформації чи іншого обмеження свободи їх діяльності.

Відповідно до пункту 4 частини другої статті 23 ЦК України моральна шкода полягає у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи, тому вимога про відшкодування моральної шкоди може бути заявлена самостійно, якщо, наприклад, редакція засобу масової інформації добровільно опублікувала спростування, яке задовольняє позивача. Ця обставина повинна враховуватися судом при визначенні розміру відшкодування моральної шкоди.

Відповідно до ч. 1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Згідно з ч. 1 ст. 1190 ЦК України особи, спільними діями або бездіяльністю яких було завдано шкоди, несуть солідарну відповідальність перед потерпілим.

Вирішуючи питання про стягнення з відповідачів моральної шкоди, суд враховує практику ЄСПЛ (рішення від 27.07.2004 р. у справі «Ромашов проти України»), а також правову позиція Верховного Суду України ( постанова від 27.09.2017р. у справі № 6-1435цс17).

Суд виходить з того, що є встановленим та доведеним відповідними доказами факт порушення особистих немайнових прав позивача, а також приймає до уваги презумпцію завдання моральної шкоди, обов'язок спростування якої покладається на відповідача, який, зокрема, добровільно не спростував оприлюднену негативну недостовірну інформацію.

Визначаючи суму моральної шкоди в розмірі 25000 тис. грн, суд вважає, що така сума стягнення відповідає вимогам розумності та справедливості.

Питання про судові витрати слід вирішити відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України.

На підставі викладеного, керуючись ст. 32 Конституції України, ст. ст. 23, 277, 278, 1167, 1190 Цивільного кодексу України, ст. ст. 37, 42 Закону України «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні», Постановою Пленуму Верховного Суду України № 1 від 27.02.2009 р. «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи», ст. ст. 13, 81, 258-259, 263-265 ЦПК України, суд,-

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до засновника друкованого засобу масової інформації Товариства з обмеженою відповідальністю «Субота плюс» про захист честі, гідності, ділової репутації, відшкодування моральної шкоди, задовольнити частково.

Визнати недостовірною та спростувати інформацію, яка міститься у статті під назвою « ІНФОРМАЦІЯ_3 », яка опублікована в газеті « ІНФОРМАЦІЯ_44» на сторінках НОМЕР_5 номеру № НОМЕР_4) за 2018 рік, а саме твердження про те, що:

« ІНФОРМАЦІЯ_64 »;

« ІНФОРМАЦІЯ_31»;

« ІНФОРМАЦІЯ_33»;

«ІНФОРМАЦІЯ_24» ;

«ІНФОРМАЦІЯ_34» ОСОБА_5 ;

« ІНФОРМАЦІЯ_35»;

«ІНФОРМАЦІЯ_65» ;

« ІНФОРМАЦІЯ_66»;

Зобоов*язати засновника друкованого засобу масової інформації Товариства з обмеженою відповідальністю «Субота плюс» спростувати недостовірну інформацію шляхом опублікування тексту рішення суду на сторінках НОМЕР_6 та посилання на таке опублікування на НОМЕР_7.

Зобоов*язати засновника друкованого засобу масової інформації Товариства з обмеженою відповідальністю «Субота плюс» здійснити опублікування протягом одного місяця з дня набрання законної сили рішенням суду в обсягах та шрифтами, що відповідають обсягам та штрафам статті, яка містить недостовірну інформацію.

Стягнути з засновника друкованого засобу масової інформації Товариства з обмеженою відповідальністю «Субота плюс» на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_19 , ІПН: НОМЕР_3 , мешкаючого за адресою: АДРЕСА_1 компенсацію моральної шкоди в розмірі 25000 (двадцять п'ять тисяч) гривень.

Стягнути з засновника друкованого засобу масової інформації Товариства з обмеженою відповідальністю «Субота плюс» на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_19 , ІПН: НОМЕР_3 , мешкаючого за адресою: АДРЕСА_1 витрати на правничу допомогу в розмірі 5000 (п'ять тисяч) гривень.

Стягнути з засновника друкованого засобу масової інформації Товариства з обмеженою відповідальністю «Субота плюс» на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_19 , ІПН: НОМЕР_3 , мешкаючого за адресою: АДРЕСА_1 судові витрати у вигляді судового збору в розмірі 2464,80 гривень та витрати за проведення судової лінгвістичної (семантико-текстуальної) експертизи писемного мовлення у розмірі 14014, 00 гривень, а встого 16478 (шістнадцять тисяч чотириста сімдесят вісім) гривень 80 копійок.

В решті позовних вимог відмовити у зв'язку з необґрунтованістю.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга подається учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки щодо подання апеляційної скарги продовжуються на строк дії такого карантину.

Суддя: М.В. Антоненко