Харківський окружний адміністративний суд
61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
17 червня 2020 р. справа № 520/3372/2020
Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Горшкової О.О., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Головного управління ДПС у Харківській області (вул. Пушкінська, буд. 46,м. Харків,61057) про скасування податкового повідомлення-рішення,
Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить суд: визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Харківській області від 03.01.2020 року №00000030510 в частині застосування штрафу у сумі 250 000 (двісті п'ятдесят тисяч) грн. 00 коп., за порушення норм ч.20 ст 15 Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального» № 481/95-ВР від 19.12.1995 року.
В обґрунтування позовних вимог, позивач вказав, що 04.07.2019 року відбувся технічний збій на колонці АЗС, а тому факту продажу пального не було, фіскальний чек через РРО було помилково роздруковано. Таким чином, позивач зазначив, що оскільки перебіг терміну дії ліцензії на продаж пального розпочинався лише 16.07.2019 року, то ФОП ОСОБА_1 не проводив продаж пального, а мали місце лише ремонтні роботи, внаслідок чого і стався технічний збій з роздрукуванням чеку через РРО. Позивач вважає, що пояснення оператора АЗС від 04.07.2019 року стосовно вказаних обставин є належним доказом не допущення позивачем порушень чинного законодавства.
Представник відповідача, заперечуючи проти задоволення позовних вимог, вказав, що факт роздрібної торгівлі пальним без наявності ліцензії у ФОП ОСОБА_1 підтверджуються фіскальним чеком від 04.07.2019 року (у той час, як перебіг терміну дії ліцензії на продаж пального розпочинався лише 16.07.2019 року), записом в ситемі ІС «Податковий блок». Оскільки позивачем під час перевірки не надано жодних доказів проведення регламентних, технічних робіт на колонці, то оскаржуване податкове повідомлення - рішення прийнято у відповідності до вимог чинного законодавства за фактом порушення позивачем правил роздрібної торгівлі пальним без ліцензії.
Представники сторін, належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, у судове засідання 17.06.2020 року не прибули.
Суд, на підставі ст. 205 КАС України, вважає можливим розглянути справу у письмовому провадженні.
Фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється згідно до вимог ч. 4 ст. 229 КАС України.
Враховуючи вищезазначене, суд приходить до висновку про можливість розгляду справи в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Дослідивши матеріали справи, суд встановив наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, з метою організації проведення перевірки, на підставі наказу від 03.10.2019 № 949 ГУ ДПС області було виписано направлення на перевірку від 03.10.2019 № 1017 та № 1016.
Фахівцями ГУ ДПС області було проведено фактичну перевірку на підставі наказу від 03.10.2019 № 949 та направлень від 03.10.2019, результати якої зафіксовано актом від 09.10.2019 № 179/29/1230/РРО/ НОМЕР_1 .
Під час перевірки контролюючим органом встановлено порушення ФОП ОСОБА_1 ч. 20 ст. 15 Закону України "Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та палива", а саме, роздрібна торгівля пальним без наявності ліцензії.
ФО-П ОСОБА_1 на АЗС, розташовану за адресою: АДРЕСА_2 , було отримано ліцензію на роздрібну торгівлю пальним № 20240314201900439 терміном дії з 16.07.2019 по 16.07.2024.
Під час фактичної перевірки встановлено факт здійснення продажу 04,07.2010 39,81 літрів бензину А-92 на загальну суму 1015,16 гривень, тобто, у період відсутності ліцензії на роздрібну торгівлю пальним.
Позивач скористався своїм правом та надав заперечення на акт перевірки від 09.10.2019 року.
Листом від 24.10.2019 року № 3235/ФОП/20-40-05-10-21, ГУ ДПС у Харківській області зазначило, що висновки акту перевірки від 09.10.2019 № 179/29/1230/РРО/ НОМЕР_1 є такими, що відповідають вимогам чинного законодавства, а відтак заперечення
ФОП ОСОБА_1 є такими, що не підлягають задоволенню.
25.10.2019 року ГУ ДПС у Харківській області прийнято рішення про застосування до ФОП ОСОБА_1 фінансових санкцій № 00001660510 у розмірі 250000,00 грн.
04.11.2019 року ФОП ОСОБА_1 подав до ДПС України скаргу на рішення про застосування до ФОП ОСОБА_1 фінансових санкцій № 00001660510 у розмірі 250000,00 грн.
24.12.2019 року ДПС України прийнято рішення № 14322/6/99-00-08-05-05, відповідно до якого рішення ГУ ДПС у Харківській області про застосування до ФОП ОСОБА_1 фінансових санкцій № 00001660510 у розмірі 250000,00 грн. скасовано, а скарга ФОП ОСОБА_1 - задоволена частково.
В подальшому, на підставі висновків акту перевірки від 09.10.2019 № 179/29/1230/РРО/ НОМЕР_1 , ГУ ДПС у Харківській області прийнято податкове повідомлення - рішення від 03.01.2020 року № 00000030510.
29.01.2020 року ФОП ОСОБА_1 до ДПС України подано скаргу на податкове повідомлення - рішення ГУ ДПС у Харківській області від 03.01.2020 року № 00000030510.
24.02.2020 року ДПС України прийнято рішення № 6935/6/99-00-08-05-06-06, яким скаргу ФОП ОСОБА_1 залишено без розгляду та повернуто заявнику.
Позивач, не погоджуючись з вказаним рішенням відповідача, звернувся до суду із даним позовом.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначення вичерпного переліку податків та зборів, що справляються в Україні, порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства, регулюються ПК України.
Згідно із пп. 75.1.3 п. 75.1 ст. 75 ПК України, в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин, фактичною вважається перевірка, що здійснюється за місцем фактичного провадження платником податків діяльності, розташування господарських або інших об'єктів права власності такого платника. Така перевірка здійснюється контролюючим органом щодо дотримання норм законодавства з питань регулювання обігу готівки, порядку здійснення платниками податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності, ліцензій, свідоцтв, у том числі про виробництво та обіг підакцизних товарів, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами).
Порядок проведення фактичних перевірок контролюючими органами передбачений ст. 80 ПК України, згідно якої фактична перевірка здійснюється без попередження платника податків (особи). Порядок оформлення результатів фактичної перевірки встановлено статтею 86 цього Кодексу.
У відповідності до вимог п. 86.5. ст. 86 ПК України акт (довідка) про результати фактичних перевірок, визначених статтею 80 цього Кодексу, складається у двох примірниках, підписується посадовими особами контролюючих органів, які проводили перевірку, реєструється не пізніше наступного робочого дня після закінчення перевірки. Акт (довідка) про результати зазначених перевірок підписується особою, яка здійснювала розрахункові операції, платником податків та його законними представниками (у разі наявності).
Основні засади державної політики щодо регулювання виробництва, експорту, імпорту, оптової і роздрібної торгівлі спиртом етиловим, коньячним і плодовим та зерновим дистилятом, спиртом етиловим ректифікованим виноградним, спиртом етиловим ректифікованим плодовим, спиртом-сирцем виноградним, спиртом-сирцем плодовим, біоетанолом, алкогольними напоями, тютюновими виробами та пальним, забезпечення їх високої якості та захисту здоров'я громадян, а також посилення боротьби з незаконним виробництвом та обігом алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального на території України, визначає Закон України від 19.12.1995 №481/95-ВР "Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального" (далі - Закон №481/95-ВР).
До вказано Закону було внесено зміни Законом України від 23.11.2018 №2628-VIII "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких інших законодавчих актів України щодо покращення адміністрування та перегляду ставок окремих податків і зборів", які набули чинності з 01.07.2019.
Згідно зі статтею 1 Закону №481/95-ВР роздрібна торгівля пальним - діяльність із придбання або отримання та подальшого продажу або відпуску пального із зміною або без зміни його фізико-хімічних характеристик з автозаправної станції/автогазозаправної станції/газонаповнювальної станції/газонаповнювального пункту та інших місць роздрібної торгівлі через паливороздавальні колонки та/або оливороздавальні колонки.
Відповідно до статті 15 Закону №481/95-ВР роздрібна торгівля алкогольними напоями (крім столових вин) або тютюновими виробами або пальним може здійснюватися суб'єктами господарювання всіх форм власності, у тому числі їх виробниками, за наявності у них ліцензій на роздрібну торгівлю.
Річна плата за ліцензію на право роздрібної торгівлі пальним становить 2000 гривень на кожне місце роздрібної торгівлі пальним.
Плата за ліцензії на право роздрібної торгівлі пальним справляється щорічно і зараховується до місцевих бюджетів згідно із законодавством.
Ліцензії на право роздрібної торгівлі пальним видаються уповноваженими Кабінетом Міністрів України органами виконавчої влади за місцем торгівлі суб'єкта господарювання терміном на п'ять років.
Суб'єкти господарювання отримують ліцензію на право роздрібної торгівлі пальним на кожне місце роздрібної торгівлі пальним.
За порушення норм вказаного Закону щодо виробництва і торгівлі спиртом етиловим, коньячним і плодовим та зерновим дистилятом, спиртом етиловим ректифікованим виноградним, спиртом етиловим ректифікованим плодовим, дистилятом виноградним спиртовим, спиртом-сирцем плодовим, біоетанолом, алкогольними напоями та тютюновими виробами, пальним та зберігання пального суб'єкти господарювання притягаються до відповідальності згідно з чинним законодавством.
Абзацом 8 частини 2 статті 17 Закону №481/95-ВР передбачено, що до суб'єктів господарювання застосовуються фінансові санкції у вигляді штрафів у разі роздрібної торгівлі пальним без наявності ліцензії - 250 000 гривень.
Аналізуючи наведені норми, суд зазначає, що суб'єкт господарювання, який має намір здійснювати торгівлю пальним, з 01.07.2019 повинен отримати в уповноваженого органу виконавчої влади відповідну ліцензію на кожне місце роздрібної торгівлі пальним.
При цьому до 01.07.2019 вказаний обов'язок у суб'єкта господарювання був відсутній. Водночас з 01.07.2019, за відсутності ліцензії, суб'єкт господарювання несе відповідальність, передбачену приписами статті 17 Закону №481/95-ВР, у вигляді штрафу в сумі 250 000 гривень.
Так, матеріалами справи підтверджено, що в ході перевірки ФОП ОСОБА_1 було встановлено факт роздрібної торгівлі позивачем пальним без наявності відповідної ліцензії, а саме: ФОП ОСОБА_1 здійснено продаж 04.07.2020 року 39,81 літрів бензину А-92 на загальну суму 1015,16 грн. без ліцензії на роздрібну торгівлю пальним, термін дії якої становить з 16.07.2019 року по 16.07.2024 року.
Факт продажу пального підтверджується фіскальним чеком від 04.07.2019 року (а.с. 25), витягом з податкової системи обліку за 04.07.2020 року, в якому зафіксовано чек продажу (фіскальний номер 3000312410) бензину А-92 на суму 1015, 16 грн. (а.с. 70).
Позивач заперечує проти наявності факту роздрібної торгівлі пальним, з посиланням на те, що 04.07.2019 року на колонці № 2 було проведено заміну електродвигуна та дозатора. При перевірці працездатності колонки пройшов збій в електронній системі, після чого вийшов чек, який було виявлено лише після закриття зміни.
Позивач пояснив в судовому засіданні, що він самостійно проводив заміну деталей в колонці, пального в колонці не було, відпуск бензину фактично не проводився, фіскальний чек не видавався та знаходиться на АЗС.
Позивач вважає, що належним та достатнім доказом вказаних обставин є письмове пояснення оператора АЗС ОСОБА_3 від 04.07.2019 року щодо помилкового чека від 04.07.2019 року.
В ході судового засідання 10.06.2020 року, суд запитував в позивача докази проведення ремонтних робіт на колонці, докази придбання деталей для ремонтних робіт, та докази зливу пального у підземне сховище та інші наявні докази на підтвердження позиції позивача.
Однак, позивач вказав на відсутність таких доказів, оскільки всі ремонтні роботи на колонці проводив самостійно.
Суд звертає увагу на те, що під час проведення перевірки, окрім вказаних пояснень оператора АЗС ОСОБА_3 від 04.07.2019 року, інші докази щодо відсутності факту роздрібної торгівлі пальним позивачем перевіряючим не надавались, що не заперечувалось позивачем в судовому засіданні 10.06.2020 року.
При цьому, матеріали справи не містять, а позивачем як під час перевірки, так і до суду не надано до суду інших доказів технічного збою в колонці № 2 та проведення 04.07.2019 саме ремонтних робіт, як то: акту, яким зафіксований факт автоматичного спрацювання видачі пального за підписами комісії, копії договору на технічне обслуговування колонки з актом виконаних робіт, графік проведення планових ремонтів та обслуговування робіт на АЗС, акт списання пального на підтвердження технологічних втрат бензину А-92, фото докази проведення ремонтних робіт на колонці № 2, докази зливання пального у підземні резервуари під час проведення регламентних робіт, враховуючи, що АЗС відноситься до джерела підвищеного пожежної небезпеки.
Інших доказів, які б підтвердили факт проведення позивачем власними силами та ресурсами технічних робіт на колонці АЗС, внаслідок чого стався збій та було роздруковано фіскальний чек, позивачем також не надано та в судовому засіданні 10.06.2020 року не зазначено.
Окрім того, матеріали справи не містять доказів негайного (з 04.07.2019 року) повідомлення позивачем суб'єкта владних повноважень про технічний збій в роботі колонки та помилковість роздрукування чеку через РРО, враховуючи, що між даним фактом та фактичною перевіркою пройшов значний проміжок часу (майже 3 місяці).
Пунктом 44.6 ст. 44 ПК України передбачено, що у разі якщо до закінчення перевірки або у терміни, визначені в абзаці другому пункту 44.7 цієї статті платник податків не надає посадовим особам органу державної податкової служби, які проводять перевірку, документи, що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, вважається, що такі документи були відсутні у такого платника податків на час складення такої звітності. Якщо платник податків після закінчення перевірки та до прийняття рішення контролюючим органом за результатами такої перевірки надає документи, що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, не надані під час перевірки (у випадках, передбачених абзацами другим і четвертим пункту 44.7 цієї статті), такі документи повинні бути враховані контролюючим органом під час розгляду ним питання про прийняття рішення.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 09.10.2019 року у справі № 808/9397/13.
Стосовно посилань позивача на те, що колонка на АЗС 04.07.2019 року була без пального, то суд зазначає наступне.
Відповідно до пункту 3 Інструкції про порядок приймання, транспортування, зберігання, відпуску та обліку нафти і нафтопродуктів на підприємствах і організаціях України, затвердженої спільним наказом Міністерства палива та енергетики України, Міністерства економіки України, Міністерства транспорту та зв'язку України, Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 20.05.2008 №281/71/578/155 (надалі по тексту також Інструкція №281/71/578/155), облік нафти і нафтопродуктів - операція, яка проводиться на підприємстві під час технологічного процесу і яка полягає у визначенні об'єму і маси нафти або нафтопродуктів для подальших облікових операцій.
За змістом пункту 3 Інструкції №281/71/578/155 система вимірювання кількості і визначення показників якості нафти - сукупність ЗВТ, технологічного та допоміжного обладнання, що призначена для обліку нафти з визначенням її кількісних показників та формування актів приймання-здавання нафти і паспортів якості шляхом як автоматичного виконання функцій, так і одним із методів, передбачених ГОСТ 26976-86 "Нефть и нефтепродукты. Методы измения массы" (надалі по тексту також ГОСТ 26976) та цією Інструкцією.
Абзацом 1 підпункту 4.2.1 пункту 4.2 Інструкції №281/71/578/155 визначено, що облік нафти і нафтопродуктів на НПЗ, підприємствах із забезпечення нафтопродуктами, підприємствах нафтопровідного і нафтопродуктопровідного транспорту, наливних пунктах ведеться в одиницях маси, а на АЗС - одиницях об'єму.
Як вказано в абзаці 2 підпункту 4.2.1 пункту 4.2 Інструкції 281/71/578/155 для визначення маси та об'єму нафти і нафтопродуктів можуть використовуватися об'ємно-масовий статичний, об'ємно-масовий динамічний, прямий масовий (статичне зважування та зважування під час руху) і об'ємний методи вимірювань відповідно до вимог ГОСТ 26976).
Після оприбуткування нафтопродуктів, дані лічильника сумарного обліку паливно-роздавальних колонок, система керування паливно-роздавальними колонками та реєстратори рахункових операцій діють як одне ціле та не повинні мати розбіжностей даних більш ніж на 0,1 %.
Як наслідок, дані про оприбутковане за даними бухгалтерського обліку пальне повинні відповідати даним реєстратора розрахункових операцій, який є носієм доказової інформації про обіг пального на АЗС.
Способом перевірки наявності неоприбуткованих нафтопродуктів є співставлення даних обліку звітів АЗС за формою №16-НП, № 17-НП та даних РРО з фактичними вимірюваннями залишків пального в резервуарах, тобто визначення різниці між кількістю нафтопродуктів, які надійшли на АЗС та кількістю реалізованих нафтопродуктів.
Вимірювання рівня нафтопродуктів у резервуарах на АЗС має здійснюватись методами та з дотриманням всіх передбачених вимог щодо здійснення таких замірів, що визначені Інструкцією №281/171/578/155, яка є спеціальним нормативним актом, що встановлює єдиний порядок організації і виконання робіт, пов'язаних з прийманням, транспортуванням, зберіганням, відпуском, обліком товарної нафти і нафтопродуктів та є обов'язковою для всіх суб'єктів господарювання, які займаються хоча б одним з таких видів економічної діяльності, як закупівля, транспортування, зберігання і реалізація нафти і нафтопродуктів на території України.
Така позиція щодо обліку та вимірювання об'єму нафтопродуктів відповідає позиції Верховного Суду, яка викладена в постанові від 12.06.2018 у справі №826/18483/13-а (К/9901/3580/18) та постанові від 12.12.2018 у справі №819/1026/13-а (К/9901/19561/18).
Натомість, позивачем в обґрунтування своєї правової позиції як перевіряючим, так і до суду не надано інформації з документальним підтвердженням щодо застосованих позивачем методів, способів та обладнання, за допомогою яких здійснювалось зняття фактичних залишків паливно-мастильних матеріалів з колонки, яка, як зазначив позивач, 04.07.2019 року перебувала на ремонті, як того вимагає Інструкція 281/171/578/155, з огляду на що вказана позиція позивача не може вважатись доведеною належними доказами та обґрунтованою.
Окрім того, суд зазначає, що на законодавчому рівні врегульовані засоби вимірювальної техніки, що перебувають в експлуатації, підлягають періодичній повірці та повірці після ремонту, у тому числі і колонки на АЗС.
Так, відповідно до частин 1, 5, 6 статті 17 Закону України «Про метрологію», повірка законодавчо регульованих засобів вимірювальної техніки, що перебувають в експлуатації, проводиться:
науковими метрологічними центрами, які мають міжнародно визнані калібрувальні та вимірювальні можливості за відповідними видами та підвидами вимірювань, та/або із застосуванням національних еталонів;
науковими метрологічними центрами, метрологічними центрами та повірочними лабораторіями, уповноваженими на проведення повірки відповідних засобів.
Делегування науковими метрологічними центрами, метрологічними центрами та повірочними лабораторіями, визначеними цією частиною, своїх повноважень щодо проведення повірки законодавчо регульованих засобів вимірювальної техніки, що перебувають в експлуатації, іншим особам або залучення ними в будь-який спосіб до цієї діяльності осіб, які не мають відповідних на те повноважень, забороняється.
Порядок проведення повірки законодавчо регульованих засобів вимірювальної техніки, що перебувають в експлуатації, та оформлення її результатів, а також норми часу, необхідного для проведення повірки таких засобів, встановлюються нормативно-правовими актами центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері метрології та метрологічної діяльності.
Повірка законодавчо регульованих засобів вимірювальної техніки, що перебувають в експлуатації, проводиться за методиками повірки, які визначаються нормативно-правовими актами центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері метрології та метрологічної діяльності, або національними стандартами.
З системного аналізу викладеного вбачається, що проведення повірки засобів вимірювальної техніки після ремонту є обов'язком позивача та проводиться науковими метрологічними центрами, які мають міжнародно визнані калібрувальні та вимірювальні можливості за відповідними видами та підвидами вимірювань, невиконання якого матиме правовим наслідком притягнення до відповідальності.
Однак, всупереч вищезазначеним нормам права, позивачем не надано до суду доказів залучення спеціально визначених метрологічних організацій для здійснення повірки колонки на АЗС після її ремонту (як то, копію журналу перевірки паливороздавальних колонок на точність відпуску нафтопродуктів, копію свідоцтва про повірку), що в свою чергу, унеможливлює з'ясування самого факту проведення ремонтних робіт та, відповідно, помилкового спрацювання РРО.
Інших доказів, які б підтверджували обставини того, що відпуск позивачем пального 04.07.2019 в даному випадку має місце в рамках проведення повірки/ремонту, а не є реалізацією пального в розумінні Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального», позивачем як під час перевірки, так і до суду не надано.
Приймаючи до уваги вищезазначене, позивачем належними та допустимими доказами не доведена відсутність факту роздрібної торгівлі пальним 04.07.2019 року, а зазначений факт підтверджується наданими відповідачем належними та допустимими докази, зокрема, актом перевірки, фіскальним чеком, витягом з системи ІС «Податковий блок».
Суд не приймає до уваги позицію позивача стосовно того, що мала місце лише одна помилкова операція, оскільки вказані обставини не звільняють платника податків від необхідності дотримання вимог чинного законодавства та не є пом'якшуючою обставиною для понесення відповідальності за кожен неправомірний вчинок.
Стосовно посилань позивача на помилковий друк фіскального чеку від 04.07.2019 року через РРО, то суд зазначає наступне.
Розрахунки з покупцями за придбані нафтопродукти, зокрема й газ, здійснюються відповідно до встановленого законодавством порядку. Правові засади застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг визначені Законом України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» (далі- ЗУ «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг»), дія якого поширюється на усіх суб'єктів господарювання, їх господарські одиниці та представників (уповноважених осіб) суб'єктів господарювання, які здійснюють розрахункові операції у готівковій та/або безготівковій формі.
Згідно ст. 2 ЗУ «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» реєстратор розрахункових операцій - пристрій або програмно-технічний комплекс, в якому реалізовані фіскальні функції і який призначений для реєстрації розрахункових операцій при продажу товарів (наданні послуг), операцій з купівлі-продажу іноземної валюти та/або реєстрації кількості проданих товарів (наданих послуг), операцій з приймання готівки для подальшого переказу. До реєстраторів розрахункових операцій відносяться, зокрема, електронний контрольно-касовий апарат, електронний контрольно-касовий реєстратор, вбудований електронний контрольно-касовий реєстратор, комп'ютерно-касова система.
Згідно з п. 7 гл. ІІІ Порядку реєстрації та застосування реєстраторів розрахункових операцій, що застосовуються для реєстрації розрахункових операцій за товари (послуги), затвердженого наказом МФУ № 547 від 14.06.2016 року (далі - Порядок), реєстрація видачі коштів у разі повернення товару (відмови) або скасування помилково проведеної через РРО суми розрахунку здійснюється шляхом реєстрації від'ємної суми.
П. 8 глави ІІІ Порядку передбачено, що якщо сума коштів, виданих при поверненні товару чи рекомпенсації раніше оплаченої послуги, перевищує 100 грн. 00 коп., матеріально-відповідальна особа господарської одиниці або особа, яка безпосередньо здійснює розрахунки, повинна скласти акт про видачу коштів. Такий самий акт складається при скасуванні помилково проведеної через РРО суми розрахунку. В акті вказуються дані про помилкову суму та реквізити розрахункового документа. Акти про видачу коштів та акти про скасування помилково проведеної через РРО суми розрахунку передаються до бухгалтерії суб'єкта господарювання і зберігаються протягом трьох років.
Відповідно до п. 11 глави ІІ Положення про ведення касових операцій в національній валюті в Україні, затвердженого постановою Правління НБУ від 29.12.2017 року № 148, готівка, що надходить до кас, оприбутковується в день одержання готівки в повній сумі. Оприбуткування готівки в касах підприємств, які проводять готівкові розрахунки із застосуванням РРО без ведення касової книги, є забезпечення зберігання щоденних фіскальних звітних чеків (щоденних Z-звітів) в електронній формі протягом строку, визначеного пунктом 44.3 статті 44 Податкового кодексу України і занесення інформації згідно з фіскальними звітними чеками до відповідних книг обліку.
Таким чином, законодавець передбачив дії суб'єктів господарювання у випадку рекомпенсації коштів за вже оплачену послугу.
Так, для цього, перш за все необхідним є складання відповідного акту, в якому зазначаються дані про помилкову суму та реквізити розрахункового документа. Акт з відповідними копіями розрахункових документів передається до бухгалтерії. Разом з тим, у відповідності до положень чинного законодавства готівка, що надходить до кас, оприбутковується в день одержання готівки в повній сумі. Таким чином, таку рекомпенсацію господарюючий суб'єкт зобов'язаний вчинити протягом дня, у якому були зараховані помилково сплачені кошти. За таких обставин, акт про скасування помилково проведеної через РРО суми розрахунків повинен був бути складений у день, у якому були зараховані помилково сплачені кошти - 04.07.2019 року.
Доказів того, що такий акт був складений позивачем матеріали справи не містять, доказів того, що позивачем вчинялись будь-які дії щодо повідомлення суб'єкта владних повноважень про обставини помилкового другу фіскального чеку від 04.07.2019 року через РРО, позивачем також не надано.
Щодо посилання позивача на відсутність у його діях вини, суд зазначає наступне.
Так, у контексті розуміння приписів чинного законодавства, податкове правопорушення - це протиправні діяння (дія чи бездіяльність) платників податків, податкових агентів та/або їх посадових осіб, а також посадових осіб контролюючих органів, що призвели до невиконання або неналежного виконання вимог, встановлених цим Кодексом та іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи. З цього визначення випливає, що вина не передбачена як обов'язковий елемент складу податкового правопорушення. Так, податкове правопорушення є правопорушенням з усіченим складом, адже включає лише три елементи: об'єкт, об'єктивну сторону та суб'єкт.
Такого ж висновку дійшов й Верховний Суд у постанові від 27.04.2018 року у справі № 820/4064/17.
Стосовно позиції позивача щодо помилковості оформлення контролюючим органом рішення про застосування фінансових санкцій, а не у формі податкового повідомлення-рішення, а не рішення про застосування фінансових санкцій, то суд зазначає наступне.
Порядок застосування фінансових санкцій, передбачених ст. 17 ЗУ «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального», Порядком № 790.
Пунктом 2 Порядку № 790 встановлено, що фінансові санкції застосовуються за порушення, передбачені ст. 17 ЗУ «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального».
Відповідно до п. 5 Порядку № 790 підставою для прийняття рішення про застосування фінансових санкцій є, зокрема, матеріали правоохоронних, податкових та інших органів виконавчої влади щодо недотримання суб'єктами підприємницької діяльності вимог законодавчих та інших нормативно-правових актів про виробництво та обіг спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів.
Отже, податковий орган є контролюючим органом, якому надано право застосування штрафних (фінансових) санкцій за порушення правил роздрібної торгівлі пальним. Межі компетенції податкового органу полягають виключно у застосуванні фінансових санкцій, а не у встановленні правопорушення, покладеного в основу цього застосування.
Досліджуючи нормативно-правові акти, які регулюють спірні правовідносини, слід зважати на характер їх комплексного регулювання, оскільки виявлення порушень, передбачених ЗУ «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального» та Порядком № 790, прийнятого на реалізацію ст. 17 цього Закону здійснюється не виключно податковими органами, а й іншими органами (особами), а застосування санкцій за ці правопорушення здійснюється податковими органами відповідно до ПК України в межах їх компетенції.
А тому встановлення саме єдиної форми рішення є найбільш оптимальним для можливості реалізації функцій інших органів влади, які теж здійснюють такі перевірки. В іншому випадку, тобто у випадку встановлення форми у виді податкового повідомлення-рішення, унеможливлювало б його прийняття іншими органами влади, які відповідно до ЗУ «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального» повноважні здійснювати перевірки.
Відтак, доводи позивача про те, що рішення про застосування фінансових санкцій за порушення норм ЗУ «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального» не може бути прийняте у формі рішення, а повинно бути прийняте лише у формі податкового повідомлення-рішення, підлягають спростуванню.
Рішення про застосування фінансових санкцій до суб'єкта господарювання за порушення норм Закону складається за формою згідно з додатком до Порядку № 790.
Отже, в контексті вищезазначеного, суд не приймає до уваги твердження позивача, що відповідачем не дотримано форми оскаржуваного рішення, оскільки формальні невідповідності не можуть бути підставою для визнання рішення незаконним.
Крім того, суд зазначає, що недосконалість чинного законодавства, а саме: в частині невнесення змін до Порядку № 790 є формальною, не впливає на суть спірних правовідносин та правомірність застосування штрафних санкцій, суд не може скасувати рішення суб'єкта владних повноважень з формальних підстав.
Додатково, суд звертає увагу, що за скаргою позивача, рішенням ДПС України від 24.12.2019 року № 14322/6/99-00-08-05-05 скасовано рішення про застосування фінансових санкцій від 25.10.2019 року № 00001660510, та натомість прийнято оскаржуване податкове повідомлення - рішення № 00000030510 від 03.01.2020.
Решта доводів та заперечень позивача висновків суду по суті заявлених позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п. 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).
Згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту.
Додатково суд зазначає, що застосування принципу змагальності, визначений ст. 9 КАС України, виключає можливість застосування концепції негативного доказу. Позивач стверджує про існування певної обставини та подає відповідні докази, що відповідає також і вимозі п. 1 ст. 77 КАС України, а відповідач може спростувати цю обставину, подавши власні докази.
Згідно з ч. 1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до п. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.
При цьому, сторони не можуть будувати свою власну позицію на тому, що вона є доведеною, доки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу нівелюється сама концепція змагальності, тобто вона взагалі втрачає сенс.
Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень на підтвердження правомірності свого рішення та докази, надані позивачем, суд доходить висновку, що встановлені у справі обставини не підтверджують позицію позивача, покладену в основу позовних вимог, а від так позовні вимоги щодо скасування податкового повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Харківській області від 03.01.2020 року №00000030510 за роздрібну торгівлю пальним без наявності ліцензії у вигляді штрафу у сумі 250 000 грн. 00 коп. задоволенню не підлягають.
Стосовно поданої представником позивача заяви щодо вирішення питання про розподіл судових витрат, суд, виходячи із приписів ст. 139 КАС України, вказує, що питання про розподіл судових витрат вирішується виключно у випадках задоволення (повного/часткового) позовних вимог. З огляду на те, що у задоволенні позовних вимог відмовлено у повному обсязі, суд не вирішує питання про розподіл судових витрат за даних обставин.
На підставі викладеного, керуючись ст. 19 Конституції України, ст.ст. 6-9, 14, 243-246, 250, 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Харківській області про скасування податкового повідомлення-рішення - залишити без задоволення.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Скарга може бути подана у порядку ч.1 ст.297 КАС України безпосередньо до Другого апеляційного адміністративного суду або у порядку п.15.5 Розділу VII КАС України до Другого апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд.
Суддя О.О. Горшкова