Харківський окружний адміністративний суд
61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
16 червня 2020 р. справа № 520/5405/2020
Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Котеньова О.Г., розглянувши у письмовому провадженні заяву позивача про розподіл витрат на професійну правничу допомогу у адміністративній справі за позовом ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 ) до Комунального підприємства "Міськелектротранссервіс" (вул. Актюбінська, буд. 24, м. Харків, 61001, код ЄДРПОУ 37761936) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, -
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 01.06.2020 адміністративний позов ОСОБА_2 до Комунального підприємства "Міськелектротранссервіс" про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - задоволено частково.
Визнано протиправними дії Комунального підприємства "МІСЬКЕЛЕКТРОТРАНССЕРВІС" Харківської міської ради щодо неправомірної відмови у наданні відповіді на запит на доступ до публічної інформації ОСОБА_2 від 09.04.2020.
Зобов'язано Комунальне підприємство "МІСЬКЕЛЕКТРОТРАНССЕРВІС" Харківської міської ради (вул. Актюбінська, буд. 24, м. Харків, 61001, код ЄДРПОУ 37761936) повторно розглянути запит на доступ до публічної інформації ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 ) від 09.04.2020 та надати запитувану інформацію в повному обсязі у відповіді на даний запит з урахуванням висновків суду та вимог Закону України "Про доступ до публічної інформації".
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
У судовому рішенні від 01.06.2020 не вирішувалось питання про стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу, понесених позивачем.
Через канцелярію Харківського окружного адміністративного суду 05.06.2020 від позивача надійшла заява про розподіл витрат на професійну правничу допомогу, у якій просив ухвалити додаткове судове рішення у справі №520/5405/2020, яким вирішити питання про розподіл судових витрат шляхом стягнення з Комунального підприємства "МІСЬКЕЛЕКТРОТРАНССЕРВІС" Харківської міської ради витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 5000 грн.
Представник відповідача подав до суду заперечення проти заяви про розподіл витрат на професійну правничу допомогу, в якій просить суд у її задоволенні відмовити. Позивачем подано заперечення на клопотання відповідача про зменшення витрат на оплату правничої допомоги.
Відповідно до ч.3 ст.252 КАС України суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів з дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення. У разі необхідності суд може розглянути питання ухвалення додаткового судового рішення в судовому засіданні з повідомленням учасників справи. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розгляду заяви.
Відповідно до ч.4 ст.229 КАС України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок наявних у справі доказів у їх сукупності, суд зазначає наступне
Відповідно до п.3 ч.1 ст.252 КАС України суд, що ухвалив судове рішення, може за заявою учасника справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.
Відповідно до ч.7 ст. 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Згідно зі статтею 143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
Якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог.
Для вирішення питання про судові витрати суд призначає судове засідання, яке проводиться не пізніше п'ятнадцяти днів з дня ухвалення рішення по суті позовних вимог.
У випадку, передбаченому частиною третьою цієї статті, суд виносить додаткове рішення в порядку, визначеному статтею 252 цього Кодексу.
Приписами ст.132 КАС України визначено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, зокрема, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно з ч.7 ст.139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Частинами 3-5 статті 134 КАС України визначено, що для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У пункті 269 Рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України" Європейський суд з прав людини зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов'язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов'язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (див. вищезазначене рішення щодо справедливої сатисфакції у справі "Іатрідіс проти Греції" (Iatridis v. Greece), п. 55 з подальшими посиланнями).
Суд зазначає, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України», заява №19336/04).
У рішенні ЄСПЛ у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Тобто, суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Таким чином, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.
Відповідно до вимог статті 27 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" до договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права. Зміст договору про надання правової допомоги не може суперечити Конституції України та законам України, інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, присязі адвоката України та правилам адвокатської етики.
Позивач зазначає, що 21 квітня 2020 року позивачем укладено Договір про надання правової допомоги № 21/04/2020 з АБ «ОСОБА_1 », до якого було укладено дві додаткові угоди: Додаткова угода № 1 від 21.04.2020 та Додаткова угода № 2 від 29.05.2020. Актом приймання передачі № 1 визначено загальну вартість правових послуг на загальну суму 6000 (шість тисяч) гривень 00 копійок.
Так, відповідно до п. 1.1. Договору про надання правової допомоги від 21.04.2020 «Предмет договору» визначено, що Бюро приймає доручення Клієнта та бере на себе зобов'язання надати Клієнту правову допомогу щодо захисту прав Клієнта щодо ненадання Клієнтові відповіді на його запит на доступ до публічної інформації від 09.04.2020 відповіді КП «Міськелектротранссервіс» Харківської міської ради (код 37761936).
Позивачем надано до суду укладено Додаткову угоду № 1 від 21.04.2020 до Договору про надання правової допомоги від 21.04.2020, укладену між позивачем та АБ «ОСОБА_1 », відповідно до якої погоджено перелік послуг та їх вартість:
- аналіз запиту на доступ до публічної інформації Клієнта від 09.04.2020, відповіді КП «Міськелектротранссервіс» від 21.04.2020 - вартістю 500,00 грн;
- складання позовної заяви про визнання протиправними дій КП «Міськелектротранссервіс», зобов'язання вчинити певні дії вартістю 1500,00 грн;
- грошова винагорода в разі вирішення спору на користь клієнта в суді першої інстанції, вартістю 1000,00 грн.
За змістом п. 2 Додаткової угоди № 1 від 21.04.2020 зазначено, що оплата вартості юридичних послуг (правової допомоги) Бюро здійснюється клієнтом протягом десяти днів з дня набрання законної сили остаточним судовим рішенням у справі №520/5405/2020.
Судом встановлено, що позовна заява ОСОБА_2 до Комунального підприємства "Міськелектротранссервіс" про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії надійшла до Харківського окружного адміністративного суду засобами поштового зв'язку 24.04.2020, про що свідчить штамп вхідної кореспонденції №01-25/32169/2020, справі присвоєно єдиний унікальний номер 24.04.2020.
Тобто, станом на дату укладення Додаткової угоди № 1, а саме 21.04.2020, позивачу та АБ « ОСОБА_1 » не могло бути відомо унікальний номер справи.
Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду у постанові від 24 березня 2020 року по справі №1740/2428/18, повертаючи справу на новий розгляд до суду першої інстанції, зауважив, що судами попередніх інстанцій не оцінені первинні документи, надані позивачем в підтвердження понесених витрат на правову допомогу, на відповідність вимогам частини другої статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16 липня 1999 року №996-14.
Згідно із ч. 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Суд зазначає, що посилання на Додаткову угоду № 1 від 21.04.2020 також наявне в Акті приймання-передачі послуг № 1 від 03.06.2020.
Відповідно до ч. 1 ст. 75 КАС України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Враховуючи, що зміст додаткової угоди № 1 не відповідає критерію достовірності доказів, визначених процесуальним законом, зважаючи на її недоліки як первинного документа, суд приходить до висновку про відмову у стягненні з відповідача витрат на оплату правничої допомоги відповідно до Додаткової угоди № 1 від 21.04.2020 (п. 1-3 Акту приймання-передачі послуг № 1 від 03.06.2020).
Стосовно посилань позивача щодо описки у даті такого документа, суд зазначає, що до суду не надано належних, допустимих та достовірних доказів того, що вказана Додаткова угода № 1 складена саме 27.04.2020, окрім того, вказаний документ є невід'ємною частиною договору про надання правової допомоги, до якого застосовуються загальні вимоги договірного права, що унеможливлює визнання обов'язкового реквізиту (дата складання) додаткової угоди "типовою опискою" виключно однією стороною договору, а тому аргументи позивача в цій частині є неприйнятними.
Щодо стягнення з відповідача витрат на оплату правничої допомоги відповідно до Додаткової угоди № 2 від 29.05.2020, суд зазначає наступне.
Судом з Додаткової угоди № 2 від 29.05.2020 до договору про надання правової допомоги від 21.04.2020 встановлено, що сторони погодили перелік послуг з правової допомоги Бюро, їх вартість та порядок оплати за наступні юридичні послуги: аналіз відзиву - 500 грн; складання відповіді на відзив - 1000 грн; опрацювання законодавства (дослідження судової практики) - 500 грн; складання клопотання про застосування судом ч. 4 ст. 159 КАС України - 1000 грн.
Судом встановлено, що відзив на позовну заяву відповідач подав до суду 29.05.2020.
Враховуючи при ухваленні рішення правову позицію, викладену у відзиві на позов, суд надав оцінку відповідності такого виду заяви по суті справи вимогам процесуального закону та не знайшов підстав для застосування приписів ч.4 ст159 КАС України.
Відповідно до п.1 ч. 1 ст. 263 КАС України суд розглядає за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справи щодо оскарження бездіяльності суб'єкта владних повноважень або розпорядника інформації щодо розгляду звернення або запиту на інформацію.
У справах, визначених частиною першою цієї статті, заявами по суті справи є позов та відзив (ч.3 ст. 263 КАС України).
Керуючись принципом верховенства права, гарантованим ст.8 Конституції України та ст.6 КАС України, суд на підставі ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» застосовує практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
"Суд уже констатував, що процесуальні норми створюються для забезпечення належного відправлення правосуддя та дотримання принципу юридичної визначеності та що сторони провадження повинні мати право очікувати застосування вищезазначених норм. Принцип юридичної визначеності застосовується не тільки щодо сторін провадження, а й до національних судів (див. рішення від 21 жовтня 2010 року у справі "Дія-97" проти України" (Diya 97 v. Ukraine), заява № 19164/04, п. 47, з подальшими посиланнями).
Враховуючи, що такий процесуальний документ як відповідь на відзив не є заявою по суті справи, визначеною ч.3 ст. 263 КАС України, а тому, з огляду на принцип юридичної визначеності та принцип змагальності в адміністративному судочинстві, у суду відсутні підстави вважати витрати на правничу допомогу зі складання такого документу співмірними зі складністю предмету спору, який законодавцем прямо віднесено до спорів незначної складності, у зв'язку з чим суд приходить до висновку, що стягнення з відповідача витрат на оплату правничої допомоги відповідно до Додаткової угоди № 2 від 29.05.2020 за послуги: аналіз відзиву - 500 грн; складання відповіді на відзив - 1000 грн; опрацювання законодавства (дослідження судової практики) - 500 грн є необґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню.
З огляду на вищевикладене суд приходить до висновку про обґрунтованість заперечень відповідача щодо необґрунтованості заяви позивача.
Стосовно посилань позивача на постанову Верховного Суду від 11.12.2019 по справі №545/2432/16-а, суд зазначає, що відповідно до аналітичної довідки, наданої позивачем, до предмету правового дослідження у даній категорії спорів не віднесено зазначені у ній види досліджень, зокрема представництво та самопредставництво в адміністративному судочинстві, підтвердження повноважень адвоката, застосування ч. 4 ст. 159 КАС (також у спорах про доступ до публічної інформації) не входить до предмета доказування по даній справі та не охоплюється предметом договору про надання правової допомоги від 21.04.2020.
Суд зазначає, що позивачем не доведено наявності зв'язку між необхідністю аналізу судової практики із вказаних вище питань, предметом укладеного між сторонами договору про надання правової допомоги та предметом доказування по даній справі.
Щодо вимоги про стягнення з відповідача гонорару, суд зазначає, що відповідно до правової позиції, що викладена Верховним Судом у Додатковій постанові від 06 березня 2019 року по справі № 922/1163/18: адвокатський гонорар (ціна договору про надання правової допомоги) зазначається сторонами як одна із умов договору при його укладенні. Вказане передбачено як приписами цивільного права, так і Законом України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність». Відсутність в договорі про надання правової допомоги розміру та/або порядку обчислення адвокатського гонорару (як погодинної оплати або фіксованого розміру) не дає як суду, так і іншій стороні спору, можливості пересвідчитись у дійсній домовленості сторін щодо розміру адвокатського гонорару.
Тобто, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити з встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність".
У розділі 5 Договору про надання правової допомоги зазначено, що розмір гонорару, який клієнт сплачує Бюро за надану в межах цього Договору правову допомогу, визначається сторонами окремими Додатковими угодами, які є невід'ємною частиною цього Договору. Враховуючи те, що додаткова угода № 1 від 21.04.2020, у якій вказано розмір гонорару, не відповідає критерію достовірного доказу, суд, з урахуванням висновків постанови Верховного Суду від 06 березня 2019 року по справі № 922/1163/18, приходить до висновку про відсутність задоволення заяви позивача в цій частині.
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України», від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України», від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України», від 30 березня 2004 року у справі «Меріт проти України», заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
Суд зазначає, що на підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16.
Суд наголошує, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 10 лютого 2010 року у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. У справі "Трофимчук проти України" ЄСПЛ також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не можна розуміти як вимогу детально відповідати на кожен довід. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Відповідно до пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. Деякі аргументи не можуть бути підставою для надання детальної відповіді на такі доводи.
Усі інші аргументи сторін вивчені судом, однак є такими, що не потребують детального аналізу у рішенні, оскільки вищенаведених висновків суду достатньо для ухвалення рішення щодо заяви позивача.
Враховуючи викладене, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні вимоги про відшкодування витрат на правничу допомогу.
Керуючись ст.ст. 5-10, 19, 77, 132-143, 241-246, 250, 252, 255, 293, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Заяву позивача про стягнення з Комунального підприємства "МІСЬКЕЛЕКТРОТРАНССЕРВІС" Харківської міської ради витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 5000 грн - залишити без задоволення.
Апеляційна скарга на додаткове рішення суду подається протягом тридцяти днів безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Строк апеляційного оскарження рішення продовжується на строк дії карантину, пов'язаного із запобіганням поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19).
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності редакцією Кодексу адміністративного судочинства України від 15.12.2017.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини додаткового рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Додаткове рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги додаткове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Додаткове рішення у повному обсязі виготовлено 16 червня 2020 року.
Суддя О.Г. Котеньов