Харківський окружний адміністративний суд
61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
м. Харків
15 червня 2020 р. № 520/4609/2020
Суддя Харківського окружного адміністративного суду Мельников Р.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період з 2018 року по 2019 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період з 2018 року по 2019 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що відповідачем допущено протиправну бездіяльність в частині нарахування та виплати йому компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій. При цьому, позивачем вказано, що зазначена бездіяльність свідчить про не здійснення відповідачем на час прийняття наказу про виключення позивача зі списків особового складу усіх необхідних розрахунків із позивачем стосовно виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої п.12 ч.1 ст. 12 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” за період 2018 року по 2019 року (28 діб). Зазначені обставини зумовили звернення позивача до суду з даним позовом.
Ухвалою суду від 13.04.2020 року прийнято адміністративний позов до розгляду та відкрито спрощене провадження в зазначеній справі.
Представник відповідача у наданому до суду відзиві на позов проти заявленого позову заперечував та зазначив, що позовні вимоги позивача є безпідставними та такими, що суперечать вимогам чинного законодавства, а позов відповідно таким, що не підлягає задоволенню. Також представником відповідача вказано, що позивач до військової частини НОМЕР_1 під час проходження військової служби та при звільненні з військової служби з рапортами про надання йому додаткової відпустки, передбаченої п.12 ст.12 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”, як учаснику бойових дій, або про виплату йому грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за 2018-2019 роки не звертався. При цьому, представником відповідача вказано, що позивач про порушення, на його думку, своїх прав щодо невиплати грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій військовою частиною НОМЕР_1 , дізнався та повинен був дізнатися - 26 лютого 2019 року, коли отримав витяг з наказу №42 від 26.02.2019 року, проте позивач звернувся з адміністративним позовом до суду тільки 28 березня 2020 року, тобто з порушенням встановлених законодавством строків звернення до суду з адміністративним позовом. Також представником відповідача із посиланням на приписи Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», ст. 10-1 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”, ст. 16-2 та ст. 24 Закону України «Про відпустки» вказано, що законодавство передбачає виплату грошової компенсації лише за невикористані дні основної відпустки та додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи, при цьому категорія осіб, які мають право на зазначену грошову компенсацію є вичерпною. Відтак, ОСОБА_1 не мав права на отримання даного виду відпусток, а отже і права на отримання компенсації за неї.
Позивач у наданій до суду відповіді на відзив зазначив, що він не мав ні прав, ні обов'язку відповідно до посадових обов'язків за його посадою «водій-електрик радіолокаційної станції військової частини НОМЕР_2 » на погодження наказів командира військової частини НОМЕР_1 , таке право та обов'язок погодження наказів командира військової частини на предмет відповідності вимогам чинного законодавства має юрисконсульт військової частини. Також позивачем зазначено, що відповідач замовчує, що остаточний розрахунок було проведено уже після його звільнення з військової служби однією сумою на картковий рахунок, а інформацію щодо невиплати компенсації за невикористані дні додаткової відпустки учасникам бойових дій позивач дізнався лише після звернення до відповідача за наданням довідок. Отже, на думку позивача, відповідач не навів обґрунтованих пояснень щодо різних обставин справи, яка розглядається, зі зразковою справою №620/4218/18.
Суд зазначає, що відповідно до положень ст.257 КАС України за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності. За правилами спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка справа, віднесена до юрисдикції адміністративного суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.
Відповідно до ч.5 ст.262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Отже, враховуючи вищевикладене, дана справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними в матеріалах справи доказами.
Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, проаналізувавши доводи позову і заперечень проти нього, суд встановив наступне.
У позовній заяві вказано, що ОСОБА_1 в період з 14.04.2016 року по 26.02.2019 року проходив службу у військовій частині НОМЕР_2 , яка зарахована на грошове забезпечення до військової частини НОМЕР_1 .
Наказом командира Військовій частині НОМЕР_1 від 26.02.2019 року №42 позивача звільнено з військової служби та виключено зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 .
Зі змісту позовної заяви вбачається, що під час проходження служби ОСОБА_1 було надано статус учасника бойових дій, про що також свідчить наявна в матеріалах справи копія посвідчення серії НОМЕР_3 .
Матеріали справи свідчать, що позивач звернувся до відповідача із заявою, в якій просив, зокрема, нарахувати та виплатити компенсація за невикористані дні відпустки учасникам бойових дій.
Листом Військової частини НОМЕР_1 від 22.01.2020 року №225/11/46 позивача повідомлено, що у відповідності до роз'яснень Департаменту фінансів від 04.10.2019 року №248/7096 «При зверненні до військових частин осіб, звільнених з військової служби та в установленому законодавством порядку виключених зі списків особового складу частини виплату компенсації слід здійснювати на підставі відповідних рішень суду після набрання ними законної сили». При цьому, вказано, що відповідно до наказу про виключення зі списків особового складу частини від 26.02.2019 року №42, нарахування компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій проведено не було.
Вважаючи зазначену бездіяльність відповідача протиправною та такою, що порушує права, позивач звернувся до суду з даним позовом задля захисту своїх порушених прав.
Суд зазначає, що Верховним Судом 16.05.2019 року розглянуто зразкову справу №Пз/9901/4/19 (№620/4218/18) за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_4 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
За результатами вказаного розгляду прийнято рішення, яке набрало законної сили 21.08.2019 року.
У рішенні Верховного Суду від 16.05.2019 року у справі №Пз/9901/4/19 вказано ознаки типових справ.
З наявних в матеріалах справи доказів та заявлених позивачем вимог вбачається, що справа № 520/4609/2020 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії за ознаками є типовою справою та предмет спору, в даному випадку співпадає з предметом спору зразкової справи № Пз/9901/4/19.
Відповідно до ч.3 ст. 291 КАС України при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.
Таким чином, оскільки дана адміністративна справа в частині позовних вимог відповідає ознакам типової справи, судом при вирішенні даної справи мають бути враховані правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи №Пз/9901/4/19 (№620/4218/18).
Суд зазначає, що відповідно до частини першої статті 2 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу” від 25.03.1992 року № 2232-ХІІ (далі - Закон № 2232-XII) військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Як передбачено п.12 ст.12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», учасникам бойових дій надаються такі пільги, як використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.
Положеннями ст. 4 Закону України “Про відпустки” від 05.11.1996 року № 504/96-ВР (далі - Закон № 504/96-ВР) визначено такі види щорічних відпусток: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу зі шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.
Відповідно до ст.16-2 Закону № 504/96-ВР учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”, особам, реабілітованим відповідно до Закону України “Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років”, із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув'язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка зі збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.
Згідно з п.8 ст.10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» №2011-ХІІ (далі - Закон №2011-ХІІ) військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України “Про відпустки”. Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.
У разі якщо Законом України “Про відпустки” або іншими законами України передбачено надання додаткових відпусток без збереження заробітної плати, такі відпустки військовослужбовцям надаються без збереження грошового забезпечення.
Як передбачено абз.3 п.14 ст.10-1 Закону № 2011-ХІІ, у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.
Відповідно до п. 17 ст. 10-1 Закону № 2011-ХІІ в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.
Згідно з положеннями п.18 ст. 10-1 Закону № 2011-ХІІ в особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин зі збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець.
Відповідно до п.19 ст.10-1 Закону 2011-ХІІ надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв'язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв'язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.
Водночас, суд зазначає, що визначення поняття особливого періоду наведене у законах України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію” від 21 жовтня 1993 року № 3543-XII та “Про оборону України” від 06 грудня 1991 року № 1932-XII (далі - Закони № 3543-XII та № 1932-XII відповідно).
Як передбачено приписами ст.1 Закону № 3543-XII, особливий період - це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Також приписами ст.1 Закону № 1932-XII визначено особливий період, як період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи моменту введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний стан і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Крім того, в ст.1 Закону № 3543-XII надано визначення мобілізації та демобілізації. Мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано; демобілізація - комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати мирного часу.
З аналізу вищевказаних норм вбачається, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, в тому числі додаткової соціальної відпуски. Проте, Законом № 2011-XII не встановлено припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової соціальної відпустки, право на яку позивач набув за період проходження ним військової служби.
При цьому, у разі невикористання додаткової соціальної відпуски протягом календарного року, в якому у особи виникає право на таку відпустку, додаткова соціальна відпустка переноситься на інший період, тобто особа не втрачає самого права на надану їй чинним законодавством України соціальну гарантію, яке може бути реалізовано в один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.
Таким чином, з врахуванням вищевикладеного слід дійти висновку, що припинення надання військовослужбовцям додаткових відпусток (відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону 2011-ХІІ у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті) є тимчасовим обмеженням способу реалізації права на використання додаткової відпустки безпосередньо.
Отже, обмеження щодо одного з двох способів реалізації такого права не здійснює впливу на наявність в цілому такого права, яке гарантовано п.12 ст.12 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”, п.8 ст.10-1 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”, ст.16-2 Закону України “Про відпустки”.
Крім того, відповідно до пункту 3 розділу XXXI Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністра оборони України від 07 червня 2018 року № 260, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26 червня 2018 року за №745/32197 (далі - Наказ № 260) у рік звільнення військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), звільненим з військової служби за віком, станом здоров'я, у зв'язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, у зв'язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, які не використали щорічну основну відпустку або використали частково, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини та виплачується грошове забезпечення у розмірі відповідно до кількості наданих днів відпустки або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.
Іншим військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються з військової служби, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини тривалістю, що визначається пропорційно часу, прослуженому в році звільнення за кожен повний місяць служби, та за час такої відпустки виплачується грошове забезпечення або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.
Таким чином, у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, в тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої ст. 16-2 Закону № 504/96-ВР та п. 12 ч.1 ст.12 Закону № 3551-ХІІ.
Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що при звільненні з військової служби ОСОБА_1 мав право на отримання грошової компенсації за невикористану ним у 2018-2019 роках додаткову відпустку як учасник бойових дій, передбачену п.12 ч.1 ст.12 Закону №3551-ХІІ, відтак, позовні вимоги позивача щодо визнання протиправною бездіяльності Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період з 2018 року по 2019 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби, а саме 26.02.2019 року, є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
При цьому, з огляду на встановлені обставини допущення відповідачем протиправної бездіяльності стосовно позивача та з метою належного, повного та об'єктивного захисту прав позивача, на думку суду, наявні підстави для зобов'язання Військової частини НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період з 2018 року по 2019 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби, а саме 26.02.2019 року.
Відповідно до положень ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до частин 1 та 3 статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
З урахуванням встановлених фактів, суд приходить до висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .
Розподіл судових витрат здійснити в порядку ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України.
Керуючись ст.ст.2, 6-11, 14, 77, 139, 243-246, 250, 255, 257-262, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 ) про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 (ЄДРПОУ НОМЕР_5 ) щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період з 2018 року по 2019 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби, а саме 26.02.2019 року.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 (ЄДРПОУ НОМЕР_5 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_6 ) грошову компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період з 2018 року по 2019 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби, а саме 26.02.2019 року.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Другого апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно - телекомунікаційної системи шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, або спрощеного позовного провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя Мельников Р.В.