Справа № 500/1182/20
16 червня 2020 рокум.Тернопіль
Тернопільський окружний адміністративний суд, у складі судді Осташа А. В. за участю: секретаря судового засідання Шаблій Ю.П., представника позивача - Мартинюка Т.Б.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Тернопільській області про скасування вимоги,
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Тернопільського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління ДПС у Тернопільській області, в якому просить суд скасувати вимогу Головного управління ДФС у Тернопільській області від 06 лютого 2019 року №Ф-5838-54 У та зобов'язати відповідача здійснити коригування в інформаційній системі органів ДПС шляхом вилучення з облікових даних платника ОСОБА_1 боргу (недоїмку) з єдиного внеску в сумі 21039,90 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що з 25.04.1996 по 24.04.2019 він був зареєстрований як фізична особа-підприємець. Поряд з цим, зазначено, що позивач на протязі 2017-2019 років підприємницької діяльності не здійснював та не отримував доходів від такої діяльності. Крім того, він був найманим працівником та працював у ТОВ "СЕ Борднетце-Україна". Відповідно, отримував від даного роботодавця заробітну плату, з якої й сплачувались податки та збори, зокрема, і єдиний внесок на загальнообов'язкове соціальне страхування. Незважаючи на це, відповідачем винесено вимогу про сплату боргу (недоїмки) 06 лютого 2019 року №Ф-5838-54 У, щодо сплати заборгованості із єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування в сумі 21039,90 грн.
Таким чином, позивач вважає протиправним нарахування йому єдиного соціального внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та виставлення вимоги про сплату недоїмки, адже відповідні нарахування сум єдиного внеску за нього здійснювалися його роботодавцем, оскільки з заробітної плати щомісячно утримуються усі встановлені податки та єдиний соціальний внесок.
Ухвалою суду від 22 травня 2020 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) учасників справи та призначено у справі судове засідання на 16.06.2020.
Ухвалою суду від 27.05.2020 зупинено стягнення на підставі виконавчого документа - вимоги Головного управління ДПС у Тернопільській області №Ф-5838-54-У від 06 лютого 2019 року про сплату боргу (недоїмки) в розмірі 18276,72 грн. у виконавчому провадженні ВП60710357 відкритому Тернопільським міським відділом державної виконавчої служби Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Івано-Франківськ) - до набрання судовим рішенням у справі №500/1182/20 законної сили.
Від представника відповідача до суду надійшов 16.06.2020 відзив на позовну заяву, в якому зазначено, що в податкового органу були обґрунтовані підстави для формування вимог про сплату боргу, враховуючи дані інформаційної системи органів державної фіскальної служби, відповідно до яких за позивачем рахувалась заборгованість зі сплати єдиного внеску. Проте зазначено, що вимога №Ф-5838-54 від 06.02.2019 не охоплює всю ціну позову, лише включає в себе суму 18276,72 грн. На думку відповідача, фізичні особи - підприємці, у тому числі ті які обрали спрощену систему оподаткування, і є одночасно найманими працівниками, не звільняються від сплати єдиного внеску та подання обов'язкової звітності за себе, як фізичні особи - підприємці. Відтак, сплата ЄСВ у такому разі не здійснюється подвійно, адже за фізичну особу - підприємця, яка працює найманим працівником у юридичної особи, сплачує роботодавець.
Також зазначено, що сторона відповідача заперечує проти задоволення позовних вимог щодо стягнення за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Тернопільській області на користь позивача судових витрат понесених при розгляді справи в повному обсязі, оскільки, у адміністративному позові та доданих до нього матеріалах не зазначається спосіб оплати позивачем за надану правничу допомогу, та не долучено документа для підтвердження фактичного розрахунку за наданні послуги. За наведених обставин представник відповідача просить суд відмовити у задоволенні позову.
В судовому засіданні представник позивача позов підтримав, просив задовольнити в повному обсязі.
Представник відповідача в судове засідання не прибув, 15.06.2020 подав клопотання про розгляд справи в порядку письмового провадження без участі їхнього представника, просить відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
Заслухавши вступне слово представника позивача, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступні обставини справи.
З матеріалів справи судом встановлено, що 29.04.1996 по 24.04.2019 зареєстрований, як фізична особа-підприємець.
Разом з тим, протягом 2017-2019 років, позивач перебував у трудових відносинах з ТОВ "СЕ Борднетце-Україна" (аркуш справи 8-10).
За обліковими даними інформаційної системи органів ДПС станом на 31.01.2019 за позивачем рахується заборгованість зі сплати єдиного соціального внеску в сумі 18276,72 грн.
На підставі вищевказаної заборгованості контролюючим органом була сформована, оскаржувана у даній справі податкова вимога.
Проте, згідно вимоги про сплату боргу №Ф-5838-54 У від 06.02.2019 заборгованість зі сплати єдиного соціального внеску позивача станом на 04.07.2019 становить 21030,90 грн.
Вважаючи оскаржувану вимогу протиправною, позивач звернулась із позовом до суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначає Закон України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 №2464-VI, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, (далі - Закон №2464-VI).
Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 4 Закону №2464-VI платниками єдиного внеску є фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.
Таким чином, визначення наявності у особи статусу фізичної-особи підприємця має першочергове значення для вирішення питання щодо наявності обов'язку сплати єдиного внеску.
Згідно з частиною 1 статті 5 Закону №2464-VI облік осіб, зазначених у пункті 4 частини 1 статті 4 цього Закону, ведеться в порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, за погодженням з Пенсійним фондом та фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування, а щодо застрахованих осіб, які є учасниками накопичувальної системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування (далі - учасниками накопичувальної пенсійної системи), - з національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, та Пенсійним фондом.
Взяття на облік осіб, зазначених у пункті 4 частини 1 статті 4 цього Закону, здійснюється органом доходів і зборів шляхом внесення відповідних відомостей до реєстру страхувальників.
Зняття з обліку платників єдиного внеску, зазначених в пункті 4 частини 1 статті 4 цього Закону, здійснюється органами доходів і зборів на підставі відомостей з реєстраційної картки, наданих державним реєстратором, платників єдиного внеску - фізичних осіб - підприємців, - на підставі відомостей з реєстраційної картки, наданих державним реєстратором, після проведення передбачених законодавством перевірок платників та проведення остаточного розрахунку.
Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 6 Закону № 2464-VI платник єдиного внеску зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.
Згідно з пунктом 3 частини 1 статті 7 Закону №2464-VІ для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, єдиний внесок нараховується на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Частиною 5 статті 8 Закону № 2464-VI встановлено, що єдиний внесок для платників, зазначених у статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 22 відсотки до визначеної статтею 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску.
Згідно з частиною 8 статті 9 Закону № 2464-VI платники єдиного внеску, зокрема, фізичні особи-підприємці, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.
Єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника (частина 12 статті 9 Закону №2464-VI).
Таким чином, необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, підприємницької діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. Метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов'язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
В той же час, відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї права на здійснення підприємницької діяльності, яку особа фактично не здійснює, Законом № 2464-VI не врегульовано.
З урахуванням особливостей форми діяльності осіб, що зареєстровані як фізичні особи підприємці, проте фактично не здійснюють та не ведуть господарську діяльність та доходи не отримують, задля досягнення мети збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов'язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.
Особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов'язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок сплати його роботодавцем.
Інше тлумачення норм Закону № 2464-VI щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в податкових органах і зареєстровані як фізичні особи-підприємці (однак господарську діяльність не здійснюють і доходи не отримують), та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.
Вказане відповідає правовим висновкам Верховного Суду, викладеним у постановах від 27 листопада 2019 року (справа №160/3114/19), від 04 грудня 2019 року (справа №440/2149/19), від 23 січня 2020 року (справа №480/4656/18).
Відповідно до довідок №441, №442, №443 виданих ТОВ "СЕ Борднетце-Україна" позивач у 2017-2019 роках працював у даному товаристві (аркуш справи 8-10).
Доказів отримання позивачем у цей період доходів від провадження господарської діяльності судом не встановлено, докази отримання таких в матеріалах справи відсутні, відповідачем під час розгляду справи не надані.
За таких обставин, суд приходить до висновку, що оскільки єдиною метою збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, саме прав фізичних осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування, то в розумінні Закону №2464-VI позивач є застрахованою особою, і єдиний внесок за неї в період, за який винесена оскаржувана вимога (2018 рік та 2019 рік), нараховував та сплачував роботодавець.
Таким чином, за встановлених судом обставин, позивач є застрахованою особою і платником єдиного внеску за позивача є роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем у розмірі не меншому за мінімальний, що не враховано контролюючим органом при винесені оскаржуваної вимоги.
Суд не приймає до уваги твердження представника відповідача про те, що вимога №Ф-5838-54 від 06.02.2019 не охоплює всю ціну позову, лише включає в себе суму 18276,72 грн, оскільки, як випливає із оскаржуваної вимоги, заборгованість позивача зі сплати єдиного внеску станом на 04.07.2019 становить 21030,90 грн., а відповідач зазначив суму заборгованості станом на 31.01.2019.
Отже, за наведених вище мотивів, оскаржувану вимогу сформовану станом на 04.07.2019 на суму 21030,90 грн не можна вважати правомірною, а тому вона підлягає скасуванню.
Відповідно до частини третьої статті 245 КАС України, у разі скасування нормативно-правового або індивідуального акта суд може зобов'язати суб'єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.
Таким чином, відновлення порушених прав, свобод та охоронюваних законом інтересів позивача слід здійснити також шляхом зобов'язання відповідача внести коригування до особового рахунку платника податків, виключивши з особового рахунку такого платника недоїмку зі сплати єдиного внеску.
Крім цього, відповідно до практики Європейського суду з прав людини, яка в силу приписів частини 2 статті 6 КАС України та статті 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» застосовується судами разом з Конвенцією як джерело права, та яка сформувалась з питань імперативності правила про прийняття рішення на користь платників податків, у разі існування неоднозначності у тлумаченні прав та/чи обов'язків платника податків слід віддавати перевагу найбільш сприятливому тлумаченню національного законодавства та приймати рішення на користь платника податків (справи «Серков проти України» (заява №39766/05), «Щокін проти України» (заяви №23759/03 та №37943/06).
Відповідно до частин першої, другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України та ч.2 ст.2 КАС України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
На підставі викладеного, зважаючи на всі наведені обставини в їх сукупності та з урахуванням того, що позивачем доведено, правомірність пред'явленого позову, а відповідачем доводи позовної заяви не були спростовані, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача підлягають до задоволення.
Відповідно до вимог ч. 1 ст.139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Суд не вирішував питання щодо витрат на правничу допомогу, оскільки представник позивача зазначив, що усі докази щодо понесених витрат в повному обсязі будуть надані у п'яти денний строк після ухвалення судового рішення.
Керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
1. Позов задовольнити.
2. Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДФС у Тернопільській області про сплату боргу (недоїмки) від 06.02.2019 №Ф-58-38-54 У, якою визначено заборгованість зі сплати єдиного внеску станом на 04.07.2019 в сумі 21 030 грн 90 коп.
3. Зобов'язати Головне управління ДПС у Тернопільській області вилучити з облікових даних платника: фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 борг (недоїмку) по сплаті єдиного внеску в сумі 21 030 грн 90 коп., який сформований станом на 04.07.2019.
4. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Тернопільській області на користь ОСОБА_1 судові витрати у вигляді судового збору за подання позовної заяви в сумі 840 грн 80 коп.
Реквізити сторін:
позивач - ОСОБА_1 : АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ;
відповідач - Головне управління ДПС у Тернопільській області: 46003, м.Тернопіль, вул.Білецька, 1, код ЄДРПОУ 43142763.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Тернопільський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 16 червня 2020 року.
Головуючий суддя Осташ А.В.