Справа № 500/1093/20
15 червня 2020 рокум.Тернопіль
Тернопільський окружний адміністративний суд, у складі:
головуючої судді Дерех Н.В.
розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Виконавчого комітету Тернопільської міської ради про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (надалі, позивач) звернувся до Тернопільського окружного адміністративного суду з позовом до Виконавчого комітету Тернопільської міської ради (надалі, відповідач), в якому просив визнати протиправною бездіяльність Виконавчого комітету Тернопільської міської ради щодо ненадання публічної інформації за запитом від 16.04.2020, визнати протиправною бездіяльність Виконавчого комітету Тернопільської міської ради щодо недотримання встановленого законом п'ятиденного строку надання інформації на запит на інформацію, зобов'язати Виконавчий комітет Тернопільської міської ради розглянути запит від 16.04.2020 про надання публічної інформації щодо наявності на території м.Тернопіль вільних земельних ділянок, що можуть бути використані під забудову жилого будинку, господарських будівель і споруд з місцями (орієнтирами) розташування, визнати порушення відповідачем Виконавчим комітетом Тернопільської міської ради щодо ОСОБА_1 - частини першої ст.10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та стягнення судових витрат в сумі 17 грн.00 коп.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що відповідач не надав відповідь на поданий ним запит впродовж п'яти робочих днів з дня отримання такого запиту, що, на думку позивача, суперечить вимогам чинного законодавства та порушує його право на отримання інформації. Зазначив, що право особи на доступ до публічної інформації включає в себе не тільки право на отримання відповідної інформації, а й право на своєчасність її отримання. На думку позивача, надані відповідачем докази надіслання відповіді на запит позивачу є лише фактом фіксування наявності відповіді в установі, та не підтверджують факт направлення та отримання вказаної відповіді позивачем, що свідчить про протиправність діяльності відповідача. Позивач вважає, що відповідачем порушені вимоги частини першої ст.10 Конвенції про захист прав людини і основоположних прав, що включає в себе свободу дотримуватись свої поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів.
Ухвалою суду від 15.05.2020 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження в даній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи. Даною ухвалою відповідачу встановлено 15-денний строк з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі для подання відзиву на позовну заяву.
У встановлений судом строк представник відповідача подав до суду відзив, в якому вказав, що відповідачем було підготовлено відповідь за вих. №5091/08 від 23.04.2020 на запит позивача на публічну інформацію від 16.04.2020 року, який зареєстрований в Тернопільській міській раді 22.04.2020 року, тобто відповідь на запит підготовлена у строки визначені Законом України «Про доступ на публічну інформацію», а саме протягом 05 робочих днів з моменту отримання запиту. Відповідач аргументуючи свої заперечення проти позовних вимог зазначає, що відповідь від 23.04.2020 року не надана позивачу у строки, визначенні чинним законодавством, проте в межах розгляду цієї адміністративної справи відповідачем разом з відзивом на позовну заяву надано, у тому числі, й копію відповіді від 23.04.2020 року №5091/08 на запит позивача на отримання публічної інформації, а також докази направлення цих документів на адресу позивача, що свідчить про відсутність правових підстав для зобов'язання відповідача повторно направити відповідь на запит позивача, а тому відсутні правові підстави для задоволення позовних вимог в цій частині.
Позивач також подав до суду додаткові пояснення у справі, в яких зазначив, що відповідачем допущено протиправну бездіяльність щодо неповідомлення позивача про результати розгляду його запиту, а також щодо не направлення за належністю запит позивача в частині надання публічної інформації.
У відповідності до пункту першого частини п'ятої ст.262 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі КАС України), суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін. При цьому, клопотань від будь-якої із сторін про розгляд справи з повідомленням (викликом) учасників справи до суду не надходило.
Таким чином, суд розглядає дану справу на підставі наявних у справі матеріалів.
Судом встановлено, що 16.04.2020 позивач звернувся до відповідача із запитом на отримання публічної інформації про наявність на території м.Тернопіль вільних земельних ділянок, що можуть бути використані під забудову жилого будинку, господарських будівель і споруд з місцями (орієнтирами) розташування. Відповідь на вказаний запит позивач просив надіслати за адресою : 84511, Донецька область, м.Бахмут , вул.Садова,119.
Оскільки відповідач не надав відповіді на вказаний запит у строки, передбачені Законом України «Про доступ до публічної інформації», позивач звернувся з даним позовом до суду.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України.
Відносини, пов'язані з розглядом запитів до публічної інформації, регулюються Конституцією України, Законом України "Про доступ до публічної інформації", іншими законами України та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них.
Відповідно до ст. 34 Конституції України, кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір.
Статтею 40 Конституції України передбачено, що усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов'язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.
Відповідно до ст. 2 Закону України "Про інформацію", основними принципами інформаційних відносин є: гарантованість права на інформацію; відкритість, доступність інформації, свобода обміну інформацією; достовірність і повнота інформації; свобода вираження поглядів і переконань; правомірність одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації; захищеність особи від втручання в її особисте та сімейне життя.
Закон України "Про доступ до публічної інформації" визначає порядок здійснення та забезпечення права кожного на доступ до інформації, яка знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом, та інформації, яка знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом, та інформації, що становить суспільний інтерес.
Відповідно до ст. 1 Закону України "Про доступ до публічної інформації", публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб'єктами владних повноважень своїх обов'язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом.
Під запитом на інформацію розуміється, прохання особи до розпорядника інформації надати публічну інформацію, що знаходиться у його володінні (ст. 19 Закону України "Про доступ до публічної інформації").
Згідно ст. 5 Закону України "Про доступ до публічної інформації", доступ до інформації забезпечується шляхом: систематичного та оперативного оприлюднення інформації: в офіційних друкованих виданнях; на офіційних веб-сайтах в мережі Інтернет; на інформаційних стендах, будь-яким іншим способом; надання інформації за запитами на інформацію.
Згідно ст. 12 Закону України "Про доступ до публічної інформації", суб'єктами відносин у сфері доступу до публічної інформації є: запитувачі інформації - фізичні, юридичні особи, об'єднання громадян без статусу юридичної особи, крім суб'єктів владних повноважень; розпорядники інформації - суб'єкти, визначені у ст. 13 цього Закону; структурний підрозділ або відповідальна особа з питань доступу до публічної інформації розпорядників інформації.
Відповідно до ст. 13 Закону України "Про доступ до публічної інформації", розпорядниками є суб'єкти владних повноважень - органи державної влади, інші державні органи, органи місцевого самоврядування, органи влади Автономної Республіки Крим, інші суб'єкти, що здійснюють владні управлінські функції відповідно до законодавства та рішення яких є обов'язковими для виконання; юридичні особи, що фінансуються з державного, місцевих бюджетів, бюджету Автономної Республіки Крим, - стосовно інформації щодо використання бюджетних коштів; особи, якщо вони виконують делеговані повноваження суб'єктів владних повноважень згідно із законом чи договором, включаючи надання освітніх, оздоровчих, соціальних або інших державних послуг, - стосовно інформації, пов'язаної з виконанням їхніх обов'язків; суб'єкти господарювання, які займають домінуюче становище на ринку або наділені спеціальними чи виключними правами, або є природними монополіями, - стосовно інформації щодо умов постачання товарів, послуг та цін на них.
Згідно пункту 6 частини першої ст. 14 Закону України "Про доступ до публічної інформації", розпорядники інформації зобов'язані надавати та оприлюднювати достовірну, точну та повну інформацію, а також у разі потреби перевіряти правильність та об'єктивність наданої інформації і оновлювати оприлюднену інформацію.
Також, у відповідності до статті 19 Закону України "Про доступ до публічної інформації" запит на інформацію - це прохання особи до розпорядника інформації надати публічну інформацію, що знаходиться у його володінні. Запитувач має право звернутися до розпорядника інформації із запитом на інформацію незалежно від того, стосується ця інформація його особисто чи ні, без пояснення причини подання запиту.
Запит на інформацію може бути індивідуальним або колективним.
Запити можуть подаватися в усній, письмовій чи іншій формі (поштою, факсом, телефоном, електронною поштою) на вибір запитувача. Письмовий запит подається в довільній формі.
Відповідно до статті 20 Закону України "Про доступ до публічної інформації" розпорядник інформації має надати відповідь на запит на інформацію не пізніше п'яти робочих днів з дня отримання запиту.
Таким чином, обов'язок розпорядника інформації щодо надання відповіді на отриманий запит - має імперативний характер, незалежно від того, до яких висновків дійде суб'єкт владних повноважень чи інший розпорядник публічної інформації.
При цьому, у разі якщо запит стосується надання великого обсягу інформації або потребує пошуку інформації серед значної кількості даних, розпорядник інформації може продовжити строк розгляду запиту до 20 робочих днів з обґрунтуванням такого продовження. Про продовження строку розпорядник інформації повідомляє запитувача в письмовій формі не пізніше п'яти робочих днів з дня отримання запиту.
Разом з тим, статтею 22 Закону України «Про доступ до публічної інформації» передбачені випадки, коли розпорядник має право відмовити в задоволенні запиту, або відстрочити надання відповіді: 1) розпорядник інформації не володіє і не зобов'язаний відповідно до його компетенції, передбаченої законодавством, володіти інформацією, щодо якої зроблено запит; 2) інформація, що запитується, належить до категорії інформації з обмеженим доступом відповідно до частини другої статті 6 цього Закону; 3) особа, яка подала запит на інформацію, не оплатила передбачені статтею 21 цього Закону фактичні витрати, пов'язані з копіюванням або друком; 4) не дотримано вимог до запиту на інформацію, передбачених частиною п'ятою статті 19 цього Закону.
Розпорядник інформації, який не володіє запитуваною інформацією, але якому за статусом або характером діяльності відомо або має бути відомо, хто нею володіє, зобов'язаний направити цей запит належному розпоряднику з одночасним повідомленням про це запитувача. У такому разі відлік строку розгляду запиту на інформацію починається з дня отримання запиту належним розпорядником. Відмова в задоволенні запиту на інформацію надається в письмовий формі.
Відстрочка в задоволенні запиту на інформацію допускається в разі, якщо запитувана інформація не може бути надана для ознайомлення в передбачені цим Законом строки у разі настання обставин непереборної сили. Рішення про відстрочку доводиться до відома запитувача у письмовій формі з роз'ясненням порядку оскарження прийнятого рішення.
Аналізуючи викладене, суд зазначає, що законодавством передбачено надання відповіді на запит на публічну інформацію протягом п'яти днів, при цьому, розпорядник інформації може продовжити строк розгляду запиту до 20 робочих днів з обґрунтуванням такого продовження, та відстрочити задоволення запиту на інформацію, тобто строк надання інформації визначається розпорядником інформації, виходячи з вищенаведених умов визначених Законом.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач звернувся із запитом на отримання публічної інформації про наявність на території м.Тернопіль вільних земельних ділянок, що можуть бути використані під забудову жилого будинку, господарських будівель і споруд з місцями (орієнтирами) розташування. Водночас, відповідь на вказаний запит ОСОБА_1 . просив надіслати за адресою:84511, Донецька область, м.Бахмут, вул.Садова,119.
Відповідачем у справі надано відповідь на запит, однак не подано жодних доказів, надіслання відповіді на поданий позивачем запит у спосіб, зазначений в такому запиті. Таких доказів також не здобуто і судом при розгляді по суті даної справи, з мотиву чого суд вважає, що бездіяльність відповідача щодо надання відповіді на запит у строки, передбачені Законом України «Про доступ до публічної інформації» у спірному випадку є протиправною.
Суд зазначає, що відповідач як розпорядник інформації, зобов'язаний був надати запитувану публічну інформацію, у тій формі, про яку просив запитувач у своєму запиті, тобто надіслати запитувану інформацію на адресу позивача, що вказана у запиті.
Водночас, частиною другою ст.9 КАС України передбачено, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Крім того, відповідно до пункту 4 частини другої ст. 245 КАС України, у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Згідно з частиною четвертою ст. 245 КАС України, у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд. У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Статтею 6 КАС України визначено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Європейський суд з прав людини в рішенні у справі "Христов проти України" (Khristov v.Ukraine, заява № 24465/04, рішення від 19.02.2009 року, п. 33) повторює, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, слід тлумачити в контексті преамбули Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права як складову частину спільної спадщини Договірних держав.
Суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенцію) та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини").
Відповідно дост.10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Ця стаття не перешкоджає державам вимагати ліцензування діяльності радіомовних, телевізійних або кінематографічних підприємств.
Здійснення цих свобод, оскільки воно пов'язане з обов'язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадської безпеки, для запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я чи моралі, для захисту репутації чи прав інших осіб, для запобігання розголошенню конфіденційної інформації або для підтримання авторитету і безсторонності суду".
Також, відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати заявникові такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань. Крім того, Суд указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.
Засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі Афанасьєв проти України від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02), п.53 рішення у справі Ковач проти України, п.59 рішення у справі Мельниченко проти України, п.50 рішення у справі Чуйкіна проти України тощо).
Отже, ефективний засіб правового захисту у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; а винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.
Оскільки кожному гарантується право на оскарження в суді будь-яких рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, суд, з урахуванням фактичних обставин, зобов'язаний здійснити ефективне поновлення порушених прав, а не лише констатувати факт неправомірних рішень, дій чи протиправної бездіяльності.
З огляду на вищенаведені положення, а також беручи до уваги обставини, встановлені в ході розгляду даної справи, співмірність заявлених позовних вимог та ефективний спосіб правового захисту, суд приходить до висновку, що порушене право позивача може бути поновлене шляхом зобов'язання відповідача повторно розглянути запит позивача про надання інформації та надати відповідь на нього, з урахуванням правової оцінки наданої судом у рішенні.
Cуд також враховує позицію Європейського суду з прав людини, сформовану в пункті 58 рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10.05.2011: згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) № 303-A, пункт 29).
Враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку, що позов слід задовольнити частково.
Як визначено частинами першою, третьою статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Звертаючись до суду із даним позовом, позивачем здійснено судові витрати, пов'язані з розглядом справи, а саме надіслання запиту на отримання публічної інформації засобами поштового зв'язку у розмірі 17,00 грн., що підтверджується квитанцією №ПН215600426655 від 16.04.2020.
Відповідно до частини сьомої ст. 139 КАС України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Таким чином, документально підтверджені витрати, пов'язані з розглядом справи складають 17,00 грн. та підлягають за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень.
Керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
1.Позов ОСОБА_1 до Виконавчого комітету Тернопільської міської ради визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
2.Визнати протиправною бездіяльність Виконавчого комітету Тернопільської міської ради щодо ненадання у п'ятиденний строк відповіді на запит на отримання публічної інформації ОСОБА_1 від 16.04.2020.
3.Зобов'язати Виконавчий комітет Тернопільської міської ради повторно розглянути запит ОСОБА_1 на отримання публічної інформації від 16.04.2020 та надати відповідь, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.
4.У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
5.Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Виконавчого комітету Тернопільської міської ради (м.Тернопіль, вул.Листопадова, 5, код ЄДРПОУ 04058344) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ід.№ НОМЕР_1 ) 17 (сімнадцять) грн. 00 коп. судових витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Тернопільський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 15 червня 2020 року.
Копію рішення надіслати учасникам справи.
Позивач: ОСОБА_1 , ід.№ НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1
Відповідач: Виконавчий комітет Тернопільської міської ради, ЄДРПОУ 04058344, місцезнаходження: вул. Листопадова, 5,Тернопіль,46000
Головуюча суддя Дерех Н.В.
копія вірна
Суддя Дерех Н.В.