Іменем України
17 червня 2020 рокуСєвєродонецькСправа № 360/1909/20
Суддя Луганського окружного адміністративного суду Басова Н.М., розглянувши в порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 (3 прикордонний загін імені Героя України полковника Євгенія Пікуса Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України) про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії,
До Луганського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) до військової частини НОМЕР_1 (3 прикордонний загін імені Героя України полковника Євгенія Пікуса Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України) (далі - відповідач), в якому позивач просив суд:
- визнати протиправну бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 - (3 прикордонний загін імені Героя України полковника Євгенія Пікуса Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України) щодо невиплати ОСОБА_1 в день звільнення індексації грошового забезпечення за період з липня 2015 року по лютий 2018 року, включно, на загальну суму 30783 грн;
- визнати протиправну бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 - (3 прикордонний загін імені Героя України полковника Євгенія Пікуса Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України) щодо невиплати ОСОБА_1 в день звільнення грошової компенсації за невикористані дні додаткових відпусток, як учаснику бойових дій, за 2015, 2016, 2017 та 2018 рік в кількості 56 діб на загальну суму 17105,68 грн;
- стягнути з Військової частини НОМЕР_1 - (3 прикордонний загін імені Героя України полковника Євгенія Пікуса Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України) на користь ОСОБА_1 , невиплачену в день звільнення індексацію грошового забезпечення за період із липня 2015 року по лютий 2018 року на загальну суму 30783 грн та грошову компенсацію за невикористані дні додаткових відпусток, як учаснику бойових дій, за 2015, 2016, 2017 та 2018 рік в кількості 56 діб на загальну суму 17105,68 грн.
- стягнути з Військової частини НОМЕР_1 - (3 прикордонний загін імені Героя України полковника Євгенія Пікуса Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України) ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу в сумі 3000 грн (а.с.1-9).
В обґрунтування уточнених позовних вимог зазначив наступне.
З 21 червня 2005 року по 21 червня 2018 року ОСОБА_1 проходив службу в Військовій частині НОМЕР_1 (З прикордонний загін імені Героя України полковника Євгенія Пікуса Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України), у зв'язку з чим брав безпосередню участь в проведенні Антитерористичній операції в Луганській області та в Операції об'єднаних сил. Відповідно до посвідчення серії НОМЕР_2 від 30 квітня 2015 року позивач є учасником бойових дій. 21 червня 2018 року позивач згідно наказу начальника 3 прикордонного загону імені Героя України полковника Євгенія Пікуса Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України від 21 червня 2018 року № 330-ОС був виключений зі списків особового складу загону та всіх видів забезпечення, звільненого з військової служби в запас наказом начальника загону від 18.06.2018 № 323-ос за підпунктом «а» (у зв'язку із закінченням строку контракту) частини шостої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», з урахуванням підпункту «ї» (які в особливий період (крім проведення мобілізації та введення воєнного стану) проходять військову службу за контрактом і строк контракту яких закінчився, якщо вони не висловили бажання продовжити військову службу, крім випадків, визначених абзацом другим частиною третьої статті 23) пункту 1 частини восьмої статті 26 Закону та підпункту «б» частини другої статті 26 Закону у запас, без права носіння військової форми одягу, та зараховувати на службу у військовому оперативному резерві першої черги.
При цьому при звільненні та по теперішній час з ним не проведено повного розрахунку, а саме: невиплачена грошова компенсація за всі невикористані календарні дні додаткових відпусток, як учаснику бойових дій, за період 2015 - 2018 роки, а також невиплачена індексація грошового забезпечення за період з липня 2015 року по 21 червня 2018 року.
На підставі викладеного, позивач звернувся до суду за захистом своїх прав та просив задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
Відповідач позов не визнав, до відділу діловодства та обліку звернення громадян 09.06.2020 за вхідним реєстраційним номером 22359/2020 надав відзив на позовну заяву від 02.06.2020 №14/5950 (а.с.37-42), в якому заперечував проти задоволення позову. В обґрунтування зазначив, що у відповідності до наявних обліків в Луганському прикордонному загоні імені Героя України полковника Євгенія Пікуса інформації щодо звернення ОСОБА_1 стосовно надання відпустки як учаснику бойових дій за 2015, 2016, 2017, 2018 роки та виплати в день звільнення компенсації за невикористані додаткові відпустки як учаснику бойових дій за 2015, 2016, 2017, 2018 роки в прикордонному загоні не має. На підставі зібраних та досліджених доказів, відповідач вважає, що позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання протиправними дій щодо невиплати грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2015, 2016, 2017, 2018 роки та зобов'язання грошову компенсацію за невикористану додаткову відпустки, як учаснику бойових дій за 2015, 2016, 2017, 2018 роки, до задоволення не підлягають.
Ухвалою Луганського окружного адміністративного суду від 18.05.2020 справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами (а.с.29-30).
Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих доказів, оцінивши докази відповідно до вимог ст.ст. 72-77, 90 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд дійшов наступного.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 є громадянином України, паспорт серії НОМЕР_3 , виданий 12.06.2001 Міловським РВ УМВС України в Луганській області, ідентифікаційний код НОМЕР_4 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 (а.с.10,11).
Позивач є учасником бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_2 від 30.04.2015 (а.с.12).
Наказом начальника 3 прикордонного загону Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України від 21.06.2018 №330-ОС виключено зі списків особового складу загону та всіх видів забезпечення ОСОБА_1 (П-018340, інспектора прикордонної служби 1 категорії-начальника відділення інженерного облаштування державного кордону відділу прикордонної служби «Мілове» І категорії (тип Б) імені Віктора Банних, звільненого з військової служби в запас наказом начальника загону від 18.06.2018 №323-ос за підпунктом «а» (у зв'язку із закінченням строку контракту) частини шостої ст.26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» з урахуванням підпункту «ї» (які в особливий період (крім проведення мобілізації та введення воєнного стану) проходять військову службу за контрактом і строк контракту який закінчився, якщо вони не висловлювали бажання продовжувати військову службу, крім випадків, визначених абзацом другим частиною третьої статті 23), пункту 1 частини восьмої статті 26 Закону та підпункту «б» частини другої статті 26 Закону у запас, без права носіння військової форми одягу, та зарахувати на службу у військовому оперативному резерві першої черги. Вислуга років на 21 червня 2018 року складає: календарна 14 роки 04 місяців 14 днів; пільгова 12 років 09 місяців 21 день; всього 27 років 02 місяці 05 днів. Щорічну основну відпустку за 2018 рік використав у кількості 15 діб. Остаточною датою закінчення проходження військової служби вважати 21 червня 2018 року. Щорічну основну відпустку за 2018 рік використав у кількості 15 днів. Остаточною датою закінчення проходження військової служби вважати 21 червня 2018 року (а.с.14).
Згідно довідки-розрахунку про індексацію №239 від 28.02.2020 відповідача вбачається, що за період з липня 2015 року по червень 2018 року загальна сума індексації грошового забезпечення складає 30783,00 грн (а.с.19).
Також, відповідачем надано довідки від 25.02.2020 №213 та 01.06.2020 №485, в яких здійснено розрахунок компенсації позивачу невикористаної додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015, 2016, 2017, 2018 роки. Загальна сума компенсації за 2015-2018 роки складає 17105,68 грн (а.с.20, 46).
Відповідач не заперечує, що вказані суми не були виплачені позивачу на дату звільнення.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам та встановленим обставинам справи, суд дійшов наступного.
Статтею 291 КАС України визначено особливості провадження у типовій справі, зокрема, згідно з частиною третьою цієї статті при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.
З огляду на обставини зразкової справи, які обумовлюють типове застосування норм матеріального права, викладені у рішенні Верховного Суду від 16 травня 2019 року у зразковій справі № 620/4218/18, суд визнає дану адміністративну справу в частині вимог щодо невиплати ОСОБА_1 в день звільнення грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за 2015, 2016, 2017 та 2018 роки типовою до зразкової справи № 620/4218/18 та вважає за необхідне розглянути її з урахуванням правових висновків Верховного Суду, викладених у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.
До спірних правовідносин необхідно застосувати Закон України від 15 листопада 1996 року № 504/96-ВР “Про відпустки” (далі - Закон № 504/96-ВР), Закон України від 22 жовтня 1993 року № 3551-ХІІ “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” (далі - Закон № 3551-ХІІ), Закон України від 20 грудня 1991 року № 2011-ХІІ “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” (далі - Закон № 2011-ХІІ) та Закон України від 21 жовтня 1993 року № 3543-ХІІ “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію” (далі - Закон № 3543-ХІІ), Указ Президента України № 1115/2009 від 29 грудня 2009 року Про Положення про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України, яким затверджено Положення про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України (далі - Положення № 1115/2009).
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Пунктом 293 Положення № 1115/2009 встановлено, що особа, звільнена з військової служби, на день виключення із списків особового складу органу Держприкордонслужби розраховується за всіма видами належного їй на день звільнення матеріального та грошового забезпеченням.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 4 Закону № 504/96-ВР установлюються такі види відпусток: щорічні відпустки: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.
Статтею 16-2 Закону № 504/96-ВР встановлено, що учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”, особам, реабілітованим відповідно до Закону України “Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років”, із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув'язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.
Згідно зі статтею 5 Закону № 3551-ХІІ учасниками бойових дій є особи, які брали участь у виконанні бойових завдань по захисту Батьківщини у складі військових підрозділів, з'єднань, об'єднань всіх видів і родів військ Збройних Сил діючої армії (флоту), у партизанських загонах і підпіллі та інших формуваннях як у воєнний, так і у мирний час.
Відповідно до пункту 12 частини першої статті 12 Закону № 3551-ХІІ учасникам бойових дій (статті 5, 6) надаються такі пільги: використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.
Статтею 10-1 Закону № 2011-ХІІ визначено право військовослужбовців на відпустки та порядок надання військовослужбовцям відпусток та відкликання з них.
Згідно з пунктом восьмим статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України “Про відпустки”. Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України. У разі якщо Законом України “Про відпустки” або іншими законами України передбачено надання додаткових відпусток без збереження заробітної плати, такі відпустки військовослужбовцям надаються без збереження грошового забезпечення.
Абзацами першим-другим пункту чотирнадцятого статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ закріплено, що військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються з військової служби, за винятком осіб, які звільняються зі служби за віком, станом здоров'я, у зв'язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі та у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, щорічна основна відпустка надається з розрахунку 1/12 частини тривалості відпустки, на яку вони мають право відповідно до пункту 1 цієї статті за кожний повний місяць служби в році звільнення. При цьому, якщо тривалість відпустки таких військовослужбовців становить більш як 10 календарних днів, їм оплачується вартість проїзду до місця проведення відпустки і назад до місця служби або до обраного місця проживання в межах України у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються зі служби за віком, станом здоров'я, у зв'язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі та у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, щорічні основні відпустки та додаткові відпустки в рік звільнення надаються на строки, установлені пунктами 1 та 4 цієї статті.
У рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей (абзац третій пункту чотирнадцятого статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ).
Відповідно до пунктів сімнадцятого, вісімнадцятого статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів. В особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець.
Згідно з пунктом дев'ятнадцятим статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв'язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв'язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.
У разі ненадання військовослужбовцям щорічних основних відпусток у зв'язку з настанням періодів, передбачених пунктами 17 і 18 цієї статті, такі відпустки надаються у наступному році. У такому разі дозволяється за бажанням військовослужбовців об'єднувати щорічні основні відпустки за два роки, але при цьому загальна тривалість об'єднаної відпустки не може перевищувати 90 календарних днів (абзац перший пункту двадцять першого статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ).
Статтею 1 Закону № 3543-ХІІ визначено, що особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Принципом, який визначає зміст правовідносин людини із суб'єктом владних повноважень, є принцип верховенства права, який полягає у підпорядкуванні діяльності усіх публічних інститутів потребам реалізації та захисту прав людини, утвердження їх пріоритету перед усіма іншими цінностями демократичної, соціальної, правової держави.
Принцип верховенства права є складною конструкцією, яка містить ряд обов'язкових елементів, зокрема: законність; юридичну визначеність; заборону свавілля; доступ до правосуддя, представленого незалежними та безсторонніми судами; дотримання прав людини; заборону дискримінації та рівність перед законом. Недотримання хоча б одного з названих елементів публічною адміністрацією означатиме порушення нею принципу верховенства права.
Будь-який необґрунтований неоднаковий підхід законом заборонений, і всі особи мають гарантоване право на рівний та ефективний захист від дискримінації за будь-якою ознакою - раси, кольору шкіри, статі, мови, релігії, політичних та інших переконань, національного чи соціального походження, власності, народження чи іншого статусу.
Отже, у порівнянні із іншими особами, які набули статус учасника бойових дій і не проходили військову службу, позивач мав таке ж право на грошову компенсацію за всі невикористані дні додаткової відпустки.
Системний аналіз змісту вищенаведених положень законодавства дає підстави суду для висновку, що учасники бойових дій мають право отримати додаткову відпустку із збереженням заробітної плати за певних умов.
Указом Президента України від 17 березня 2014 року № 303/2014 “Про часткову мобілізацію”, затвердженим Законом України від 17 березня 2014 року № 1126-VI “Про затвердження Указу Президента України “Про часткову мобілізацію”, постановлено оголосити та провести часткову мобілізацію.
Таким чином, спірні правовідносини щодо отримання грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій у зв'язку із звільненням позивача виникли в особливий період.
В особливий період з моменту оголошення мобілізації до припинення відповідного періоду надання військовослужбовцям інших видів відпусток, зокрема, додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону № 3551-ХІІ, припиняється.
Відповідно до пункту восьмого статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України “Про відпустки”. Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.
Отже, підстави та порядок надання додаткової відпустки особам, які мають статус учасника бойових дій, передбачені Законом № 2011-ХІІ.
Так, відповідно до пункту чотирнадцятого статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, зокрема, військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.
Тому, суд зазначає, що норми Закону № 3551-ХІІ не обмежують та не припиняють право учасника бойових дій на отримання у рік звільнення виплати грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки, право на яку набуто під час проходження військової служби в особливий період з моменту оголошення мобілізації.
Таким чином, на час прийняття наказу від 21.06.2018 №330-ОС про виключення позивача 21.06.2018 зі списків особового складу, відповідачем протиправно не проведено з позивачем усіх необхідних розрахунків щодо нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону № 3551-ХІІ за 2015- 2018 роки.
Зазначена позиція суду узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 16 травня 2019 року по справі №620/4218/18.
Суд вважає, що припинення надання відпустки на час особливого періоду не означає припинення права на відпустку, яке (тобто, право на відпустку) може бути реалізовано у один із таких двох способів: безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін; грошова компенсація відпустки особі.
Норми Закону № 3551-ХІІ не обмежують та не припиняють право учасника бойових дій на отримання у рік звільнення виплати грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки, право на яку набуто під час проходження військової служби в особливий період з моменту оголошення мобілізації.
Відповідно до пункту 3 розділу XXXI Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністра оборони України від 07 червня 2018 року № 260, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26 червня 2018 року за № 745/32197 (далі - Наказ № 260), у рік звільнення військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), звільненим з військової служби за віком, станом здоров'я, у зв'язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, у зв'язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, які не використали щорічну основну відпустку або використали частково, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини та виплачується грошове забезпечення у розмірі відповідно до кількості наданих днів відпустки або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.
Іншим військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються з військової служби, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини тривалістю, що визначається пропорційно часу, прослуженому в році звільнення за кожен повний місяць служби, та за час такої відпустки виплачується грошове забезпечення або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.
Таким чином, на час прийняття наказу про виключення позивача зі списків особового складу, відповідачем протиправно не проведено з позивачем усіх необхідних розрахунків щодо нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону № 3551-ХІІ за 2015 - 2018 роки.
Щодо посилання відповідача, що позивач під час проходження служби не звертався з відповідними рапортами щодо надання йому додаткової відпустки як учаснику бойових дій, суд вважає безпідставними з мотивів викладених у рішенні.
Підсумовуючи викладене, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги щодо грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за період з 2015 року по 2018 рік є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Щодо позовних вимог про індексацію грошового забезпечення за період з липня 2015 року по лютий 2018 року, суд зазначає наступне.
Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право, зокрема, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Згідно із ч. 1 ст. 2 Закону України від 25.03.1992 №2232-XII Про військовий обов'язок і військову службу військовою службою є державна служба особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, пов'язаній із захистом Вітчизни. У зв'язку з особливим характером військової служби військовослужбовцям надаються передбачені законом пільги, гарантії та компенсації.
Згідно із статтею 18 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» від 05 жовтня 2000 року №2017-III (далі Закон №2017-III) законами України з метою надання соціальної підтримки населенню України в цілому та окремим категоріям громадян встановлюються державні гарантії, зокрема, щодо індексації доходів населення з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін.
Статтею 19 Закону № 2017-III передбачено, що державні соціальні гарантії є обов'язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.
Спеціальним законом, який здійснює правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби, порядок проходження військової служби, права та обов'язки військовослужбовців є Закон України від 20.12.1991 № 2011-XII Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - Закон № 2011-XII).
Так, частинами 1-4 ст. 9 Закону № 2011-XII встановлено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Відповідно до частини другої статті 9 Закону № 2011-XII до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону (частина третя статті 9 Закону №2011-XII).
Порядок, умови та розміри виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Державної прикордонної служби України визначені в Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Державної прикордонної служби України, затвердженої наказом Адміністрації Державної прикордонної служби України від 20.05.2008 № 425, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 18.06.2008 за № 537/15228 (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - Інструкція).
Абзацом другим ч. 3 ст. 9 Закону України № 2011-ХІІ встановлено, що грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Індексація грошового забезпечення військовослужбовцям здійснюється в порядку та розмірах, установлених законодавством (п. 1.9 Інструкції).
Правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України визначає Закон України від 03.07.1991 №1282-ХІІ Про індексацію грошових доходів населення (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - Закон № 1282-ХІІ).
Статтею 2 Закону № 1282-ХІІ визначено, що індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення). Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.
Відповідно до статей 4, 6 Закону №1282-ХІІ індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.
Обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з місяця введення в дію цього Закону.
Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений у частині першій цієї статті.
Підвищення грошових доходів населення у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому опубліковано індекс споживчих цін.
У разі якщо грошові доходи населення підвищено з урахуванням прогнозного рівня інфляції випереджаючим шляхом, при визначенні обсягу підвищення грошових доходів у зв'язку із індексацією враховується рівень такого підвищення у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
У разі виникнення обставин, передбачених статтею 4 цього Закону грошові доходи населення визначаються як результат добутку розміру доходу, що підлягає індексації в межах прожиткового мінімуму для відповідних соціальних і демографічних груп населення, та величини індексу споживчих цін.
Порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України.
Правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення, визначені Порядком проведення індексації грошових доходів населення, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078 (далі Порядок № 1078).
Згідно з п. 1-1 Порядку № 1078 (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) підвищення грошових доходів громадян у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін.
Індексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється в розмірі 101 відсотка (у 2016 році - 103 відсотка).
Індекс споживчих цін обчислюється Держстатом і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях.
Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений в абзаці другому цього пункту.
Відповідно до п. 2 Порядку № 1078 індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, зокрема, грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу, посадових осіб митної служби.
За змістом п. 4 Порядку № 1078 індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення. У межах прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб, індексуються оплата праці (грошове забезпечення), розмір аліментів, визначений судом у твердій грошовій сумі, допомога по безробіттю та матеріальна допомога у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації безробітного, що надаються залежно від страхового стажу у відсотках середньої заробітної плати, стипендії.
Сума індексації грошових доходів громадян визначається як результат множення грошового доходу, що підлягає індексації, на величину приросту індексу споживчих цін, поділений на 100 відсотків.
Пунктом 5 Порядку №1078 визначено, що у разі підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків. Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення.
Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що місяць, в якому відбулося підвищення оплати праці (суми її постійних складових), є базовим при проведенні індексації.
Відповідно до п. 6 Порядку №1078 виплата сум індексації грошових доходів здійснюється за рахунок джерел, з яких провадяться відповідні грошові виплати населенню, а саме: підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з державного бюджету, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів державного бюджету.
У разі коли грошовий дохід формується з різних джерел і цим Порядком не встановлено черговість його індексації, сума додаткового доходу від індексації виплачується за рахунок кожного джерела пропорційно його частині у загальному доході.
Таким чином, індексація грошового забезпечення є однією із основних державних гарантій щодо оплати праці.
Суд звертає увагу, що відповідно до вимог чинного законодавства України, проведення індексації у зв'язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов'язковою для всіх юридичних осіб-роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.
Підсумовуючи викладене, суд дійшов висновку про те, що не здійснивши індексацію грошового забезпечення позивача у період з липня 2015 року по лютий 2018 рік, відповідач допустив протиправну бездіяльність та порушив права позивача.
Відновленням порушеного права позивача є зобов'язання відповідача здійснити виплату індексації грошового забезпечення позивачу за вказаний період.
Оскільки у сторін відсутній спір щодо розміру індексації грошового забезпечення позивача за вказаний період, визначений відповідачем у розрахунку від 28.02.2020 №239, суд дійшов висновку про стягнення з відповідача на користь позивача невиплаченої індексації - 30783 грн.
Як наслідок, позовні вимоги в цій частині також підлягають задоволенню.
Статтею 76 КАС України визначено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Згідно зі статтею 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Частиною 2 статті 77 КАС України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
За встановлених в цій справі фактичних обставин та з урахуванням правового регулювання спірних правовідносин, суд дійшов висновку, що основні (суттєві) аргументи позовної заяви є обґрунтованими, у зв'язку з чим позов слід задовольнити в повному обсязі.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить з такого.
Стосовно вимоги позивача щодо стягнення з відповідача витрат на правову допомогу у розмірі 3000,00 грн, суд зазначає наступне.
Згідно положень статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність адвокат - фізична особа, яка здійснює адвокатську діяльність на підставах та в порядку, що передбачені цим Законом.
Відповідно до статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Відповідно до статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
Аналіз положень процесуального закону дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають компенсації стороні, яка не є суб'єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень.
Компенсація витрат на професійну правничу допомогу здійснюється у порядку, передбаченому статтею 134 КАС України, яка не обмежує розмір таких витрат.
За змістом пункту 1 частини третьої статті 134 КАС України розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.
Розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (пункт 2 частини третьої статті 134 КАС України).
Частиною четвертою статті 134 КАС України встановлено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
При цьому, частиною п'ятою статті 134 КАС України визначено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Відповідно до частини сьомої статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Суд звертає увагу на те, що зі змісту вказаних норм вбачається, що від учасника справи вимагається надання доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою. Що стосується часу, витраченого фахівцем в галузі права, то зі змісту вказаних норм процесуального права можна зробити висновок, що достатнім є підтвердження лише кількості такого часу, але не обґрунтування, яка саме кількість часу витрачена на відповідні дії (постанова Верховного Суду від 13.12.2018 у справі № 816/2096/17).
Згідно частин шостої, сьомої статті 134 КАС України у разі недотримання вимог частини 5 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Тобто, законодавець визначив, що обов'язок доведення не співмірності витрат покладається саме на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами та при наявності зазначеного положення суд розглядає питання співмірності витрат.
Відповідачем у відзиві на позовну заяву зазначено, що представник позивача Солодовніков О.П. звертається до суду з аналогічними позовами в інтересах інших осіб, а тому не потребує додаткового вивчення різноманітних нормативних актів, внаслідок чого на думку відповідача, вартість роботи адвоката завищена. При цьому, відповідачем не надано суду клопотання про зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також не вчинено дій по доведенню не співмірності витрат, заявлених позивачем до відшкодування.
Разом з тим, представником позивача на підтвердження оплати послуг адвоката надано квитанцію №7 від 12.05.2020 про сплату позивачем за надання консультацій, збір доказів, роботу з нормативною базою, складання позову коштів у сумі 3000,00 грн (а.с.24).
Матеріали справи містять договір б/н від 06.02.2020 (далі - Договір) про надання правової допомоги, укладений між позивачем та адвокатом Солодовніковим Олександром Петровичем (а.с.22).
Відповідно до підпункту 3.1 пункту 3 Договору за правову допомогу, передбачену в підпунктом 1.2 Договору замовник сплачує адвокату винагороду в розмірі визначеному додатком №1 до цього договору.
Послуги адвоката з питань правової допомоги прийнято позивачем, згідно акта від 12.05.2020 приймання-передачі наданих послуг №7 до договору про надання правової допомоги № б/н від 06.02.2020, відповідно до якого вартість послуг адвоката за цим актом складає 3000,00 грн (вартість надання консультацій, запитів, збору доказів - 1000,00 грн; вартість складання позовної заяви - 1000,00 грн; вартість роботи адвоката з судовою практикою, законами та підзаконними актами для формування правової позиції щодо порушення прав замовника відповідачем - 1000,00 грн) (а.с.23).
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що представником позивача доведено належними та допустимими доказами понесенні позивачем судові витрати на правничу допомогу у сумі 3000,00 грн.
Питання про розподіл судових витрат у вигляді судового збору, відповідно до вимог статті 139 КАС України, судом не вирішується, оскільки позивач згідно з пунктом 13 частини першої статті 5 Закону України від 08 липня 2011 року № 3674-VІ “Про судовий збір” від сплати судового збору звільнений.
Керуючись статтями 2, 8, 9, 19, 20, 32, 72, 77, 90, 94, 132, 241-246, 250, 255, 262, 263, 291, 295, п.15.5 Розділу VІІ Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 (3 прикордонний загін імені Героя України полковника Євгенія Пікуса Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України) про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити.
Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати ОСОБА_1 в день звільнення грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за період з 2015 року по 2018 рік в кількості 56 діб на загальну суму 17105,68 грн та індексації грошового забезпечення за період з липня 2015 року по лютий 2018 року включно на загальну суму 30783,00 грн.
Стягнути з Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_5 ) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_4 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_3 ) індексацію грошового забезпечення за період з липня 2015 року по лютий 2018 року включно на загальну суму 30783 (тридцять тисяч сімсот вісімдесят три) гривні 00 копійок та грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за 2015, 2016, 2017 та 2018 роки в кількості 56 діб на загальну суму 17105 (сімнадцять тисяч сто п'ять) гривень 68 копійок.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_5 ) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_4 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_3 ) витрати на правову допомогу у розмірі 3000 (три тисячі) гривень 00 копійок.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Першого апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Відповідно до пункту 3 розділу VI «Прикінцеві положення» Кодексу адміністративного судочинства України строк оскарження судового рішення продовжується на строк дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19).
Суддя Н.М. Басова