Іменем України
17 червня 2020 рокуСєвєродонецькСправа № 360/1986/20
Суддя Луганського окружного адміністративного суду Басова Н.М., розглянувши в порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Біловодського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області про визнання протиправними дії та зобов'язання вчинити певні дії,
До Луганського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) до Біловодського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області (далі - відповідач), в якому позивач після уточнення позовних вимог просив суд:
-визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо невиплати ОСОБА_1 пенсії за віком за період з 01.12.2017 по 01.07.2018 та за 01.06.2019;
-зобов'язати Біловодське об'єднане управління Пенсійного Фонду України Луганської області здійснити виплату заборгованості по пенсії за віком ОСОБА_1 , з 01.12.2017 по 01.07.2018 та за 01.06.2019 (а.с.43-46).
В обґрунтування уточнених позовних вимог зазначив наступне.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є пенсіонером за віком на пільгових умовах з 16.05.2006, що підтверджується копією посвідчення. З 2014 року перебуває на обліку в Біловодському об'єднаному управлінні Пенсійного фонду України Луганської області, де отримував пенсію до грудня 2017 року. В грудні 2017 року виплата пенсії була припинена. У 2018 році позивач звернувся із заявою про поновлення виплати пенсії. На підставі його заяви виплату пенсії було поновлено лише в серпні 2018 року. В серпні 2018 року після отримання пенсії зрозумів, що разом з поточною щомісячною виплатою пенсії заборгованість за попередній рік не виплачена. Оскільки і на даний час заборгованість не виплачена, він вимушений був звернутись за правовою допомогою до адвоката з метою стягнення належних йому виплат в судовому порядку. ОСОБА_1 вважає свої права порушеними, оскільки відповідач, не виплачуючи до теперішнього часу нараховану, але не виплачену пенсію за віком, діяв не на підставі та не у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України, чим порушив конституційне право особи на соціальний захист, право на отримання пенсії, тим самим позбавив позивача єдиного джерела для існування. За рішенням відповідача виплату пенсії було поновлено, проте, відповідач безпідставно не виплатив пенсію за період з 01.12.2017 по 01.08.2018 та за червень 2019 року. Враховуючи викладене, позивач звернувся до суду за захистом своїх прав та просив задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
Відповідач позов не визнав, до відділу діловодства та обліку звернення громадян 09.06.2020 за вхідним реєстраційним номером 22627/2020 надав відзив на позовну заяву від 09.06.2020 №1239-07-7/402 (а.с.51-53), в якому заперечував проти задоволення позову. В обґрунтування зазначив, що позивач звернувся 30.06.2016 до відповідача із заявою про взяття на облік. Згідно витягу з протоколу Комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам від 26.10.2016 №23, розпорядженням управління №39118 (157829) від 04.11.2016 позивача було взято на облік до відповідача як внутрішньо переміщену особу за матеріалами електронної справи. Пенсія позивачу нараховувалась та виплачувалась по листопад 2017 року. Відповідач також зазначив, що з 01.12.2017 виплата пенсії позивачу була припинена на підставі інформаційного обліку бази даних Управління соціального захисту населення, як не підтверджене фактичне проживання/перебування. Із заявою про поновлення виплати пенсії позивач звернувся 20.12.2017. Згідно витягу з протоколу Комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам від 12.01.2018 №92 розпорядженням відповідача від 17.07.2018 №157829 прийнято рішення про призначення виплати пенсії. Відновлена виплата пенсії позивачу з серпня 2018 року. З 01.05.2019 виплата пенсії позивачу була припинена на підставі інформації, яка надійшла до відповідача 13.05.2019 від Управління соціального захисту населення Біловодської районної державної адміністрації Луганської області щодо скасування дії довідки як внутрішньо переміщеної особи. Із заявою про поновлення виплати пенсії позивач звернувся 04.06.2019. Згідно витягу з протоколу Комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам від 14.06.2019 №160 рішенням відповідача від 25.06.2019 №157829 прийнято рішення про призначення виплати пенсії. Відновлена виплата пенсії позивачу з червня 2019 року, сума останньої виплати у травні 2020 року становить 15509,27 грн. Суми соціальних виплат, які нараховані за минулий період позивачу, це період з 01.12.2017 по 31.07.2018 в сумі 94334,42 грн, та з 01.05.2019 по 30.06.2019 в сумі 27944,44 грн, заборгованість пенсії буде виплачуватись на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України. На підставі викладеного, відповідач просив відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
Ухвалою Луганського окружного адміністративного суду від 22.05.2020 справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами (а.с.31-32).
Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих доказів, оцінивши докази відповідно до вимог ст.ст. 72-77, 90 КАС України, суд дійшов наступного.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 є громадянином України, паспорт серії НОМЕР_1 , виданий 22.01.2002 Краснодонським МВМУМВС України в Луганській області, ідентифікаційний код НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 (а.с.26-28).
Позивач є пенсіонером за віком, що підтверджується пенсійним посвідченням серії НОМЕР_3 від 16.05.2006 (а.с.25).
Відповідно до інформації зазначеної у довідці від 04.06.2019 №920-5000137238 ОСОБА_1 є внутрішньо переміщеною особою з тимчасово окупованої території та районів проведення антитерористичної операції, тимчасова адреса місця проживання позивача: АДРЕСА_2 (а.с.24).
Позивач 12.07.2016 звернувся до відповідача з заявою, в якій просив зробити запит пенсійної справи з м.Харків Орджонікідзевського району (а.с.32,56).
Розпорядженням відповідача №39118 (157829) від 04.11.2016 позивача було взято на облік як внутрішньо переміщену особу (а.с.57-зворотній бік).
В подальшому, виплата пенсії позивачу неодноразово припинялась та поновлювалась розпорядженнями відповідача за його заявами (а.с.58-зворотній збік - 62).
Відповідачем надано довідку від 04.06.2020 №4519/03-18, в якій зазначив, що у ОСОБА_1 сума заборгованості за період з 01.12.2017 по 31.07.2018 складає 94334,42 грн та за період з 01.05.2019 по 30.06.2019 складає 27944,44 грн (а.с.64).
Також, на виконання ухвали суду від 22.05.2020 відповідачем надано письмову інформацію від 09.06.2020 №1239-31-7/367, в якій, зокрема, вказав, що пенсія позивачу поновлена у червні 2019 року на виплатні документи липня 2019 року і виплачується по теперішній час, сума останньої виплати пенсії у травні 2020 складає 15509,27 грн (а.с.55).
Вирішуючи спір по суті, суд вважає, що до даних правовідносин необхідно застосувати норми Конституції України, Закону України від 09 липня 2003 року № 1058-IV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (далі - Закон № 1058-IV) та Закону України від 20 жовтня 2014 року № 1706-VII "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" (далі - Закон № 1706-VII).
Так, у наведених нижче положеннях Конституції України закріплено основи соціальної спрямованості держави:
Стаття 1. Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава.
Стаття 3. Людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. […]
Стаття 19. [...] Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Стаття 46. Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Стаття 92. Виключно законами України визначаються: […] 6. основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення […].
Визначення поняття внутрішньо переміщеної особи міститься у ст. 1 Закону № 1706-VII, який набрав чинності 22 листопада 2014 року.
Це визначення має описовий характер та охоплює три види конституційно-правового статусу людини (громадянин України, іноземець та особа без громадянства). З огляду на визначення, внутрішньо переміщена особа - це особа, яка:
-перебуває на території України на законних підставах;
-має право на постійне проживання в Україні;
-була змушена залишити або покинути своє місце проживання в результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.
Отже, спеціальний статус внутрішньо переміщеної особи не збігається та не може підміняти собою жоден із закріплених у Конституції України конституційно-правових статусів особи, та не є окремим конституційно-правовим статусом особи.
Проте реєстрація особи як внутрішньо переміщеної надає можливість державним органам врахувати її особливі потреби. Серед таких особливих потреб - доступ до належного житла та правової допомоги, доступ до спеціальних державних програм, зокрема адресних програм для внутрішньо переміщених осіб, тощо.
Таким чином, статус внутрішньо переміщеної особи надає особі спеціальні, додаткові права (або "інші права", як це зазначено у ст. 9 Закону № 1706-VII), не звужуючи, між тим, обсяг конституційних прав та свобод особи та створюючи додаткові гарантії їх реалізації.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, визначаються Законом № 1058-IV.
Статтею 8 Закону № 1058-IV передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.
Частиною 3 ст. 4 Закону № 1058-IV визначено складові законодавства про пенсійне забезпечення в Україні, виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються, зокрема, умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.
Враховуючи те, що відповідно до ч.3 ст.4 Закону № 1058-IV умови, норми та порядок пенсійного забезпечення визначаються виключно законами про пенсійне забезпечення, питання щодо припинення пенсійних виплат (які є складовою порядку пенсійного забезпечення) не можуть регулюватися підзаконними актами.
Пенсія за віком, за вислугу років та інші її види, що призначаються у зв'язку з трудовою діяльністю, заслужені попередньою працею та є однією з форм соціального захисту. Цим визначається зміст і характер обов'язку держави стосовно тих громадян, які набули право на одержання пенсії.
Статтею 46 Закону № 1058-IV передбачено, що нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії. У цьому разі частина суми неотриманої пенсії, але не більш як за 12 місяців, виплачується одночасно, а решта суми виплачується щомісяця рівними частинами, що не перевищують місячного розміру пенсії.
Нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.
Компенсація втрати частини пенсії у зв'язку з порушенням строків її виплати пенсіонерам здійснюється згідно із законом.
Відповідно до статті 47 Закону №1058-IV пенсія виплачується щомісяця організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеними у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України або перераховується на визначений цією особою банківський рахунок у порядку, передбаченому законодавством.
З прохальної частини позовних вимог вбачається, що позивач просив суд здійснити виплату заборгованості по пенсії за віком ОСОБА_1 , з 01.12.2017 по 01.07.2018 та за червень 2019 року.
Як вбачається з наданої відповідачем довідки від 04.06.2020 №4519/03-18, сума заборгованості за період з 01.12.2017 по 31.07.2018 складає 94334,42 грн та за період з 01.05.2019 по 30.06.2019 складає 27944,44 грн (а.с.64).
Таким чином, належним періодом заборгованості в даному випадку є саме період з 01.12.2017 по 31.07.2018 та з 01.05.2019 по 30.06.2019.
Оскільки Україна, як правова держава, гарантує своїм громадянам право на соціальний захист, яке реалізується в тому числі і у щомісячному отриманні пенсіонерами належної їм пенсії, тому невиплата призначеної позивачу пенсії за віком за період з 01.12.2017 по 31.07.2018 та з 01.05.2019 по 30.06.2019 є протиправною бездіяльністю відповідача, яка порушує конституційне право позивача на соціальне забезпечення.
При цьому право на отримання пенсії є об'єктом захисту за ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Втручання відповідача у право позивача на мирне володіння своїм майном у вигляді пенсії суд вважає таким, що не ґрунтується на Законі.
Як зазначив Європейський суд з прав людини у рішенні у справі "Щокін проти України", питання, чи було дотримано справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності і не було свавільним (цитата у п. 33 цього рішення).
Отже, встановлення судом відсутності законності втручання, тобто вчинення дій не у спосіб, визначений законом, є достатньою підставою для висновку про те, що право позивача на мирне володіння своїм майном було порушено, а відповідач допустив протиправну бездіяльність.
Доводи відповідача про те, що виплата заборгованості позивачу буде здійснена при відповідному фінансуванні Пенсійним Фондом України та на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України, який наразі не прийнято з посиланням на постанову Кабінету Міністрів України №637 від 05.11.2014 зі змінами внесеними постановою Кабінету Міністрів України №788 від 21.08.2019 "Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України", суд вважає неприйнятними, виходячи з наступного.
Так, за змістом конституційних норм (ст.ст.113,116,117 Конституції України), Кабінет Міністрів України не наділений правом вирішувати питання, які належать до виключної компетенції Верховної Ради України, так само як і приймати правові акти, які підміняють або суперечать законам України.
Згідно з п.6 ч.1 ст.92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема, форми і види пенсійного забезпечення, захисту, форми і види пенсійного забезпечення.
У преамбулі до Закону №1058-IV зазначено, що зміна умов і норм загальнообов'язкового державного пенсійного страхування здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону.
Конституційне поняття "Закон України", на відміну від поняття "законодавство України", не підлягає розширеному тлумаченню, це - нормативно-правовий акт, прийнятий Верховною Радою України в межах повноважень. Зміни до закону вносяться за відповідно встановленою процедурою Верховною Радою України шляхом прийняття закону про внесення змін. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України є підзаконними, а тому не можуть обмежувати права громадян, які встановлено законами.
Судом встановлено, що жодних змін у вказаний Закон з приводу особливостей виплати заборгованості пенсіонерам, яка утворилась внаслідок відсутності коштів в Пенсійному Фонді України, а також щодо особливостей виплати пенсії внутрішньо переміщеним особам Верховною Радою не приймались.
Статтею 6 КАС України визначено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Відповідно до статті 7 КАС України суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України.
У разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.
Отже, у випадку суперечності норм підзаконного акту нормам закону слід застосовувати норми закону, оскільки він має вищу юридичну силу.
За таких обставин, до спірних правовідносин слід застосовувати норми Закону №1058-IV щодо виплати пенсії пенсіонерам, які мають вищу юридичну силу.
Крім того, суд також вважає за необхідне зауважити, що такий підхід відповідача не враховує принципи верховенства права, законності та добросовісності у діяльності держави.
Так, внаслідок відсутності порядку та механізму виплати особі пенсії за минулий період виникає правова невизначеність щодо змісту обов'язку держави по виплаті такої заборгованості. Така невизначеність створює умови для свавілля з боку держави, що є несумісним з принципом верховенства права.
Взявши на себе обов'язок із виплати особі пенсії за минулий період (стаття 46 Закону № 1058-IV), але при цьому не визначивши певного порядку, держава допустила недобросовісність. Щоправда ця недобросовісність була допущена урядом, а не відповідачем.
Не дивлячись на це, носієм обов'язку перед особою виступає держава в цілому. Оскільки у відносинах виконання цього обов'язку державу представляють органи, які уповноважені на нарахування та виплату пенсії, то саме вони повинні нести відповідальність від імені держави.
Оскільки судом встановлено відсутність підстав для невиплати пенсії позивачу за період з 01.12.2017 по 31.07.2018 та з 01.05.2019 по 30.06.2019, то таким чином пенсія позивачу повинна бути виплачена без відтермінування на невизначений час.
Надаючи правову оцінку доводам відповідача про пропуск позивачем строку звернення до суду, суд зазначає наступне.
Частиною другою статті 122 КАС України визначено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення, своїх прав, свобод чи інтересів.
Позивачем фактично оскаржується бездіяльність відповідача, яка є триваючою у часі, а тому позивач має право звернутися до суду за захистом порушених прав, свобод і інтересів протягом всього часу дії такої бездіяльності.
Таким чином, суд вважає, що строки звернення позивачем не пропущені.
Суд звертає увагу позивача, що вказане питання було вирішено ухвалою суду від 22.05.2020 (а.с.31-32).
Приписами ч. 1 ст. 371 КАС України визначено, що негайно виконуються рішення суду про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць.
Оскільки, присуджені позивачу виплати є періодичними та здійснюються з Державного бюджету України, рішення підлягає негайному виконанню у межах суми стягнення за один місяць.
Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
З урахуванням зазначеного, суд, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України, приходить до висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню.
Щодо розподілу судових витрат суд зазначає наступне.
При зверненні до суду із позовом позивачем сплачено судовий збір у розмірі 841,40 (а.с.5,47).
Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Зважаючи на те, що позовні вимоги задоволено в повному обсязі, суд дійшов висновку, що судовий збір у розмірі 841,40 грн підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись ст.ст. 2, 3, 5, 9, 77, 90, 139, 241-246, 255, 262, 263, 295, 371, п.15.5 Розділу VІІ Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Біловодського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області про визнання протиправними дії та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити.
Визнати протиправною бездіяльність Біловодського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області щодо невиплати ОСОБА_1 заборгованості з пенсії за період з 01.12.2017 по 31.07.2018 та з 01.05.2019 по 30.06.2019.
Зобов'язати Біловодське об'єднане управління Пенсійного фонду України Луганської області (92800, Луганська область, Біловодський район, смт.Біловодськ, вул.Центральна, буд.77, код ЄДРПОУ 41247269) виплатити ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_3 ) заборгованість з пенсії за період з 01.12.2017 по 31.07.2018 у розмірі 94334 (дев'яносто чотири тисячі триста тридцять чотири) гривні 42 коп. та з 01.05.2019 по 30.06.2019 у розмірі 27944 (двадцять сім тисяч дев'ятсот сорок чотири) гривні 44 коп.
Допустити рішення суду до негайного виконання у межах суми стягнення за один місяць.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Біловодського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області (92800, Луганська область, Біловодський район, смт.Біловодськ, вул.Центральна, буд.77, код ЄДРПОУ 41247269) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_3 ) витрати зі сплати судового збору у розмірі 841 (вісімсот сорок одна) гривня 40 копійок.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Першого апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Відповідно до пункту 3 розділу VI «Прикінцеві положення» Кодексу адміністративного судочинства України строк оскарження судового рішення продовжується на строк дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19).
Суддя Н.М. Басова