16 червня 2020 року м. Кропивницький Справа № 340/1205/20
Кіровоградський окружний адміністративний суд у складі судді Хилько Л.І., розглянув в порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 до Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області про зобов'язання вчинити певні дії, -
Позивачі звернулися до Кіровоградського окружного адміністративного суду з позовом, просять:
1) визнати протиправними та скасувати накази відповідача від 29.10.2019 р. № 11-6583/14-19-СГ, № 11-6585/14-19-СГ, № 11-6578/14-19-СГ, № 11-6558/14-19-СГ, № 11-6572/14-19-СГ;
2) зобов'язати відповідача прийняти рішення про надання позивачам дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність;
3) зобов'язати відповідача подати звіт про виконання судового рішення.
В обґрунтування позовних вимог посилаються на те, що земельна ділянка, за рахунок якої вони мали намір приватизувати земельні ділянки у власність, з 27.09.2017 року є такою, що не перебуває у власності чи користуванні юридичних осіб чи фізичних осіб, а тому відповідачем порушено їх право на безоплатне отримання у власність земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства.
Представник відповідача подав до суду відзив на позовну заяву, в якому просив суд у задоволенні позовних вимог відмовити, обґрунтовуючи це тим, що відповідно до інформації ДЗК про право власності та речові права на земельну ділянку у відомостях про суб'єктів права власності на спірну земельну ділянку встановлено, що така на праві постійного користування надана іншій особі. Внесення відомостей щодо припинення такого права не відноситься до повноважень управління та автоматично після смерті особи не припиняється (а.с.145-150).
Представник позивачів відповідь на відзив до суду не подавав.
Ухвалою Кіровоградського окружного адміністративного суду від 19.05.2020 року позов в частині позовних вимог ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_5 про визнання протиправними та скасування наказів від 29.10.2019 р. №11-6585/14-19-СГ, від 29.10.2019 р. №11-6578/14-19-СГ, від 29.10.2019 р. №11-6572/14-19-СГ, зобов'язання прийняти рішення про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність залишено без розгляду (а.с.158).
Справу по суті позовних вимог ОСОБА_1 та ОСОБА_4 розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження за наявними матеріалами.
З матеріалів справи встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_4 (через представника О.С. Піджарко) звернулися до відповідача із клопотаннями про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства загальною площею 2,0000 га, яка знаходиться на території Новоселівської сільської ради Олександрійського району Кіровоградської області за межами населеного пункту за рахунок земельної ділянки з кадастровим номером 3520383700:02:000:9027.
До клопотань було додано наступні документи: графічні матеріали, на яких зазначене бажане місце розташування земельної ділянки; копію документа, що посвідчує особу; копію документа про присвоєння ідентифікаційного номера; копію посвідчення учасника бойових дій та довідки про безпосередню участь особи в антитерористичні операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України; нотаріально засвідчену копію довіреності; копію документа, що посвідчує особу представника за довіреністю; копію документа про присвоєння ідентифікаційного номера представнику за довіреністю; копію Державного акту на право постійного користування землею серії КР № 00285, виданого 11.10.2001 р. ОСОБА_6 ; копію свідоцтва про смерть ОСОБА_6 (а.с.12-28, 66-83).
Згідно до наказів "Про відмову у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою" від 29.10.2019 р. №11-6583/14-19-СГ; №11-6558/14-19-СГ (а.с.29, 84) відповідач відмовив у наданні вказаного дозволу, оскільки земельна ділянка, зображена на доданих графічних матеріалах, перебуває у користуванні іншої особи та відсутні відомості припинення права користування даною земельною ділянкою (ст. 116, 126 Земельного кодексу України, стаття 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень).
Не погодившись з такою відмовою, позивачі звернулися до суду з даним позовом.
Відповідно до ст. 14 Конституції України та ст. 373 Цивільного кодексу України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізовується громадянами, юридичними особами та державою відповідно до закону.
Ст.3 Земельного кодексу України встановлено, що земельні відносини регулюються Конституцією України, вказаним Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.
Ч.1, 2, п. "а" ч.3 ст.22 Земельного кодексу України визначено, що землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей. До земель сільськогосподарського призначення належать: сільськогосподарські угіддя (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги); несільськогосподарські угіддя (господарські шляхи і прогони, полезахисні лісові смуги та інші захисні насадження, крім тих, що віднесені до земель лісогосподарського призначення, землі під господарськими будівлями і дворами, землі під інфраструктурою оптових ринків сільськогосподарської продукції, землі тимчасової консервації тощо). Землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства.
Згідно з ч.1, 2 ст. 116 Земельного кодексу України, громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.
Пунктом "в" ч.3 ст.116 Земельного кодексу України визначено, що безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.
Згідно з ч.1 ст.121 Земельного кодексу України громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для ведення особистого селянського господарства - не більше 2.0 гектара.
Відповідно частин 6, 7 статті 118 Земельного кодексу України, громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі, якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.
Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Вказана норма кореспондується із положеннями ч.3 ст.123 Земельного кодексу України.
Отже, чинним законодавством передбачено вичерпні підстави для відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, а саме: невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Підставою для відмови у задоволенні клопотань позивачів про надання дозволу на розробку проекту землеустрою відповідачем зазначено ч.5 ст.116 Земельного кодексу України.
Частиною 5 ст. 116 Земельного кодексу України встановлено, що земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом.
Згідно частини 1 статті 92 Земельного кодексу України право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.
За змістом частини 2 статті 92 Земельного кодексу України передача земельної ділянки у постійне користування громадянам не передбачена.
Пункт 6 Перехідних положень Земельного кодексу України визначає, що громадяни та юридичні особи, які мають у постійному користуванні земельні ділянки, але за цим Кодексом не можуть мати їх на такому праві, повинні до 1 січня 2008 року переоформити у встановленому порядку право власності або право оренди на них.
Таким чином, земельні ділянки, надані громадянам або юридичним особам у постійне користування, перебувають у власності держави або територіальної громади до переоформлення у встановленому порядку та отримання у власність чи користування.
Відповідно до частини першої статті 125 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки, виникають з моменту державної реєстрації цих прав.
Згідно статті 126 Земельного кодексу України право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".
Відповідно до ст. 131 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи України, а також територіальні громади та держава мають право набувати у власність земельні ділянки на підставі міни, ренти, дарування, успадкування та інших цивільно-правових угод.
Укладення таких угод здійснюється відповідно до Цивільного кодексу України з урахуванням вимог цього Кодексу.
Згідно з частиною першою ст.407 Цивільного кодексу України право користування чужою земельною ділянкою встановлюється договором між власником земельної ділянки і особою, яка виявила бажання користуватися цією земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб.
Відповідно до ч.2 ст.407 Цивільного кодексу України та ч.2 ст.102-1 Земельного кодексу України право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) може відчужуватися і передаватися у порядку спадкування, крім випадків, передбачених частиною третьою цієї статті.
За приписами ст. 1225 Цивільного кодексу України право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців за загальними правилами спадкування (зі збереженням її цільового призначення) при підтвердженні цього права спадкодавця державним актом на право власності на землю або іншим правовстановлюючим документом. У порядку спадкування можуть передаватися також право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис), право користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій), право користування чужим майном (сервітут).
Згідно зі ст.1218 Цивільного кодексу України до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Аналіз зазначених норм свідчить про те, що право користування земельною ділянкою, що виникло в особи на підставі державного акту на право користування земельною ділянкою, не входить до складу спадщини і припиняється зі смертю особи, якій належало таке право.
Аналогічні правові висновки містяться в постановах Верховного Суду України від 05.10.2016 р. у справах № 181/698/14-ц та № 6-2329цс16 відповідно, від 23.11.2016 р. № 6-3113цс-16, а також у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 24.01.2018 р..
Крім того, суд зазначає, що право користування земельною ділянкою, що виникло в особи лише на підставі державного акту на право користування земельною ділянкою без укладення договору про право користування земельною ділянкою із власником землі, припиняється зі смертю особи, якій належало таке право і не входить до складу спадщини.
Така позиція висловлена Верховним Судом України в постанові від 23 листопада 2016 у справі № 6-3113цс15.
Єдиним належним і допустимим доказом належності конкретної земельної ділянки тій чи іншій особі є наявність правовстановлюючого документа.
Встановлено, що ОСОБА_6 було видано державний акт на право постійного користування землею від 11.10.2001 серії КР 00285, яким надана у постійне користування земельна ділянка площею 50,00 га, яка розташована на території Комінтернівської сільської ради Кіровоградської області для ведення сільського (фермерського) господарства (а.с.26-27).
За відомостями Державного земельного кадастру вказана земельна ділянка з кадастровим номером: 3520383700:02:000:9027, перебуває у державній власності (а.с.153-157). При цьому, доказів укладення із ОСОБА_6 договору оренди чи договору користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) щодо спірної земельної ділянки відповідачем не надано.
Згідно наявної у матеріалах справи копії свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 від 27.09.2017 р. ОСОБА_6 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , про що складено відповідний актовий запис за №17 (а.с.28).
На спростування вказаного факту суду доказів не надано.
Отже, в спірному випадку у зв'язку зі смертю особи, якій надано у користування земельну ділянку, право користування земельною ділянкою вважається припиненим.
Посилання представника відповідача на відсутність у вичерпному переліку підстав для припинення права користування земельними ділянками, встановленому статті 141 Земельного кодексу України, такої підстави як смерть фізичної особи суд вважає незмістовними, оскільки визначені у цій нормі підстави припинення права користування земельної ділянки стосуються лише осіб, які набули право користування земельною ділянкою у порядку, встановленому саме цим Кодексом.
Водночас, як зазначалось судом раніше, за змістом частини 2 статті 92 Земельного кодексу України передача земельної ділянки у постійне користування громадянам не передбачена.
Отже, особа, якій надано право користування земельної ділянки, але за цим Кодексом не може мати земельну ділянку на такому праві, в силу п.6 Перехідних положень Земельного кодексу України повинні до 1 січня 2008 року переоформити у встановленому порядку право власності або право оренди на них.
Доказів переоформлення права користування відповідач не надав, а тому посилання на відсутність підстав для висновку при припинення права користування земельною ділянкою є невірним.
Таким чином, доводи відповідача, що запитувана позивачами спірна земельна ділянка перебуває у користуванні іншої особи та відсутні відомості про припинення права користування цією земельною ділянкою є необґрунтованими та не підтверджуються доказами.
Крім того, суд враховує, що оскаржуваний наказ не містить підстав, визначених ч.7 ст.118 Земельного кодексу України, які б слугували для відмови у наданні позивачам відповідного дозволу.
З огляду на викладене вище, суд дійшов висновку, що відмова у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою позивачам є протиправною, а тому оскаржувані накази підлягає скасуванню.
Що стосується позовних вимог про зобов'язання відповідача прийняти рішення про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, суд зазначає таке.
Відповідно до вимог ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з ч. 4 ст. 245 КАС України суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Отже, такий спосіб захисту, як зобов'язання відповідача прийняти конкретне рішення, застосовується лише за наявності необхідних підстав, з урахуванням фактичних обставин справи.
Як свідчать фактичні обставини та зміст спірних наказів, відповідачем не здійснювалася перевірка клопотань позивачів та доданих ними документів на відповідність їх вимогам до умов надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, а тому у задоволенні позову про зобов'язання відповідача прийняти рішення про надання такого дозволу слід відмовити.
Водночас, за правилами ч. 2 ст. 9 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Оскільки клопотання позивача про надання дозволу на розробку проекту землеустрою розглянуто з порушенням норм Земельного кодексу України, порушене право позивачів має бути відновлено шляхом зобов'язання відповідача повторно розглянути їх клопотання про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою.
При цьому, суд зазначає, що при прийнятті в подальшому відповідачем рішення, останній не вправі відмовляти позивачам у наданні дозволів на розробку проекту землеустрою з тих самих підстав, за яких судом визнані дії відповідача протиправними.
Щодо встановлення судового контролю за виконанням судового рішення суд вважає за необхідне вказати, що ч.1 ст.382 КАС України передбачено, що суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
Зі змісту наведеної правової норми слідує, що зобов'язання суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення є правом суду, яке має застосовуватися у виключних випадках.
Поряд із цим суд враховує, що позивачами не наведено причин та не надано доказів, які б свідчили про те, що відповідач може ухилятися від виконання судового рішення.
Приймаючи до уваги обставини цієї справи, підстави зобов'язувати суб'єкта владних повноважень подавати звіт про виконання судового рішення відсутні.
Отже, позовні вимоги підлягають задоволенню частково.
Понесення судових витрат сторонами справи, які б підлягали розподілу у відповідності до ст. 139 КАС України, судом не встановлено та матеріалами справи не підтверджується.
Керуючись ст.ст.9, 90, 139, 242-246, 250, 251, 255, 262, 295 КАС України, суд, -
Позов ОСОБА_1 та ОСОБА_4 - задовольнити частково.
Визнати протиправним і скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області "Про відмову у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою" від 29.10.2019 року №11-6583/14-19-СГ.
Зобов'язати Головне управління Держгеокадастру у Кіровоградській області не пізніше 30 днів з дня набрання рішенням законної сили повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, орієнтовною площею 2,0 га для ведення особистого селянського господарства, яка знаходиться на території Новоселівської сільської ради Олександрійського району Кіровоградської області за межами населених пунктів за рахунок земельної ділянки з кадастровим №: 3520383700:02:000:9027, з урахуванням висновків суду.
Визнати протиправним і скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області "Про відмову у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою" від 29.10.2019 року №11-6558/14-19-СГ.
Зобов'язати Головне управління Держгеокадастру у Кіровоградській області не пізніше 30 днів з дня набрання рішенням законної сили повторно розглянути клопотання ОСОБА_4 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, орієнтовною площею 2,0га для ведення особистого селянського господарства, яка знаходиться на території Новоселівської сільської ради Олександрійського району Кіровоградської області за межами населених пунктів за рахунок земельної ділянки з кадастровим №: 3520383700:02:000:9027, з урахуванням висновків суду.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити повністю.
Рішення суду набирає законної сили в порядку, встановленому ст.255 КАС України та може бути оскаржено до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення за правилами, встановленими ст.ст.293, 295-297 КАС України. Відповідно до підпункту 15.5 п.15 Розділ VII Перехідні положення КАС України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Суддя Кіровоградського
окружного адміністративного суду Л.І. Хилько