16 червня 2020 року Справа № 808/1772/16 Провадження №ВО/280/10/20 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі колегії
головуючого судді Батрак І.В.,
суддів Артоуз О.О.,
Калашник Ю.В.,
за участю секретаря Лялько Ю.В.,
за участю позивача ОСОБА_1 ,
представника відповідача Костяновської Ю.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні заяву ОСОБА_1 про перегляд судового рішення за виключними обставинами у справі
за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 )
до Прокуратури Запорізької області (69057, м. Запоріжжя, вул. Матросова, 29А, код ЄДРПОУ 02909973)
третя особа Головне управління казначейської служби у Запорізькій області (69107, м. Запоріжжя, пр. Соборний, буд. 168, код ЄДРПОУ 37941997)
про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії
22 квітня 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Запорізького окружного адміністративного суду заявою про перегляд постанови суду від 11.11.2016 в адміністративній справі №808/1772/16 за позовом ОСОБА_1 до Прокуратури Запорізької області, третя особа: Головне управління казначейської служби у Запорізькій області, про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії за виключними обставинами у справі.
Заява обґрунтована тим, що рішенням Конституційного Суду України від 26.03.2020 № 6-р/2020 (справа № 1 - 223/2018(2840/18) визнано таким, що не відповідає Конституції України положення пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України, якою передбачено, що норма статті 81 Закону України «Про прокуратуру» застосовується у порядку, розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України за наявними фінансовими ресурсами державного та місцевого бюджетів. На підставі викладеного, просить суд скасувати рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 11.11.2016 у справі №808/1772/16 та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.
Ухвалою суду від 04.05.2020 відкрито провадження за виключними обставинами, призначено розгляд заяви за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.
Від представника Головного управління казначейської служби у Запорізькій області на адресу суду надійшли пояснення (вх. №22949 від 19.05.2020), у яких зауважує, що оскільки Головне управління не володіє інформацією щодо взаємовідносин між позивачем та відповідачем по цій справі, то не може надати будь-які дані, на підставі яких суд міг би встановити наявність або відсутність обставин, що мають значення для правильного вирішення спору. Просить врахувати пояснення при розгляді справи.
21 травня 2020 року на адресу суду від прокуратури Запорізької області надійшов відзив на заяву (вх. №23577) про перегляд рішення за виключними обставинами, у якому зазначає, що за загальним правилом рішення Конституційного Суду України змінює законодавче регулювання лише для правовідносин, що матимуть місце з дати ухвалення рішення, якщо інше не встановлено самим рішенням. Таким чином, на думку відповідача, зміна правового регулювання правовідносин щодо оплати праці працівникам органів прокуратури внаслідок ухвалення Конституційним Судом України рішення від 26.03.2020 № 6-р/2020 не може бути підставою для перерахунку позивачу заробітної плати за період з 15.07.2015 по 13.10.2015 та не може слугувати підставою для перегляду постанови суду від 11.11.2016 в адміністративній справі №808/1772/16 за виключними обставинами, що відповідє правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постановах від 23.12.2019 по справі №814/1274/17, від 23.01.2019 у справі №820/2462/17, від 25.07.2019 по справі №808/3790/17. Ураховуючи викладене, просить відмовити в задоволенні заяви позивача.
Відповідно до ухвал суду від 28.05.2020 судове засідання по справі відкладене на 16 червня 2020 року та призначене в режимі відеоконференції, забезпечення проведення якої доручено Приморському районному суду Запорізької області.
Позивачем до початку розгляду заяви по суті заявлене клопотання щодо не врахування під час розгляду заяви за виключними обставини відзиву Прокуратури Запорізької області від 19.05.2020 №05/2-2627-16, який підписано неповноважною особою, а саме О.Даниляк.
Проте, судом встановлено, що згідно з офіційними відомостями, які містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань стосовно Прокуратури Запорізької області (код ЄДРПОУ 02909973) як особа, яка має право вчиняти дії від імені юридичної особи без довіреності значиться, зокрема, Даниляк О.С. - підписант.
Позивач у судовому засіданні в режимі відеоконференції подану заяву підтримав у повному обсязі та просить суд задовольнити вимоги заяви у повному обсязі.
Представник відповідача проти перегляду рішення від 11.11.2016 в адміністративній справі №808/1772/16 заперечує в повному обсязі. Стверджує, що рішення Конституційного Суду України не має ретроактивності та змінює законодавче регулювання лише для правовідносин, що матимуть місце з дати ухвалення рішення, та не може застосовуватись до правовідносин, які виникли до прийняття такого рішення.
Представник третьої особи у судове засідання не з'явився, проте у поданих письмових поясненнях просив розглянути справу за його відсутності.
За приписами частини другої статті 368 КАС України неявка заявника або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає судовому розгляду.
Також, в судовому засіданні 16 червня 2020 року судом проголошено вступну та резолютивну частини ухвали суду.
Розглянувши матеріли заяви про перегляд рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 17.07.2018 в справі №808/2202/18 за виключними обставинами, відзив на заяву, матеріали справи, суд зазначає про таке.
Починаючи з липня 2014 року ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) працює на посадах прокурорів відділів прокуратури Запорізької області. Починаючи з 11 січня 2016 року займає посаду прокурора відділу нагляду за додержанням законів органами, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю управління нагляду у кримінальному провадженні прокуратури області.
15 липня 2015 року набрав чинності Закон України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 №1697-VII, згідно з пунктом 1-1 Перехідних положень якого до утворення місцевих прокуратур їх повноваження здійснюють міські, районні, міжрайонні, районні у містах прокуратури. На зазначений період за прокурорами та керівниками цих прокуратур зберігається відповідний правовий статус, який вони мали до набрання чинності цим Законом, при реалізації функцій прокуратури.
Відповідно до частини другої статті 81 Закону № 1697-VII заробітна плата прокурора складається з посадового окладу, премій та надбавок за: 1) вислугу років; 2) виконання обов'язків на адміністративній посаді та інших виплат, передбачених законодавством. Преміювання прокурорів здійснюється в межах фонду преміювання, утвореного в розмірі не менш як 10 відсотків посадових окладів та економії фонду оплати праці.
Відповідно до частини третьої статті 81 Закону № 1697-VII посадовий оклад прокурора місцевої прокуратури встановлюється у розмірі 12 мінімальних заробітних плат, визначених законом, що запроваджується поетапно: з 1 липня 2015 року - 10 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2016 року - 11 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2017 року - 12 мінімальних заробітних плат.
У червні 2016 року ОСОБА_1 звернувся із адміністративним позовом до Прокуратури Запорізької області (далі - відповідач), третя особа Головне управління казначейської служби у Запорізькій області, в якому позивач просив:
- визнати бездіяльність прокуратури Запорізької області щодо ненарахування та невиплати позивачу заробітної плати за період з 15.07.2015 по 13.10.2015 відповідно до статті 81 Закону України «Про прокуратуру» протиправною;
-зобов'язати прокуратуру Запорізької області нарахувати позивачу заробітну плату за період з 15.07.2015 року по 13.10.2015 року відповідно до статті 81 Закону України «Про прокуратуру» та сплатити заборгованість по заробітній платі у розмірі 139 372,82 грн. (за липень, серпень, вересень, жовтень 2015 року) з відрахуванням всіх передбачених законодавством обов'язкових виплат.
В обґрунтуванні заявлених вимог позивач посилався на те, що при розрахунку заробітної плати відповідач не дотримувався вимог статті 81 Закону України «Про прокуратуру», що призвело до її виплати у значно меншому розмірі, ніж визначено законом. Тобто, У період з 15.07.2015 року по 13.10.2016 1 заробітна плата позивачу нараховувалась зважаючи на посадовий оклад, передбачений постановою Кабінету Міністрів України від 31.05.2012 № 505 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників прокуратури», без врахування вимог статті 81 Закону України «Про прокуратуру», що, на думку позивача, призвело до безпідставного та необґрунтованого заниження розміру його середньої заробітної плати та стало підставою звернення до суду з даним адміністративним позовом.
Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 11.11.2016 у задоволенні позову відмовлено. Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність у відповідача правових підстав для виплати позивачу в спірний період заробітної плати в розмірі визначеному статтею 81 Закону України «Про прокуратуру».
Не погодившись з постановою суду, позивач звернувся з апеляційною скаргою, проте ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 02.02.2017 апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 11.11.2016 по справі №808/1772/16 - без змін.
У зв'язку із прийняттям рішенням Конституційного Суду України від 26.03.2020 №6-р/2020 у справі №1-223/2018(2840/18), яким визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційним), окреме положення пункту 26 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статті 81 Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 №1697-VII зі змінами застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування, позивач звернувся до суду із даною заявою про перегляд рішення суду від 11.11.2016 по справі №808/1772/16 за виключеними обставинами.
Надаючи оцінку правовідносинами, що склались між сторонами, суд зазначає наступне.
Відповідно до положень частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною другою статті 8 Закону України від 24.03.1995 №108/95-ВР «Про оплату праці» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що умови та розміри оплати праці працівників установ та організацій, що фінансуються з бюджету, визначаються Кабінетом Міністрів України, крім випадків, передбачених частиною третьою цієї статті, та частиною першою статті 10 цього Закону.
При цьому, статтею 13 вказаного Закону обумовлено, що оплата праці працівників установ і організацій, що фінансуються з бюджету, здійснюється на підставі актів Кабінету Міністрів України в межах бюджетних асигнувань. Обсяги витрат на оплату праці працівників установ і організацій, що фінансуються з бюджету, затверджуються одночасно з бюджетом.
Вказане положення кореспондується з положеннями частини дев'ятої статті 81 Закону №1697-VII, в якій передбачено, що фінансування оплати праці прокурорів здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.
За нормами частин першої, другої статті 23 Бюджетного кодексу України будь-які бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України. Бюджетні призначення встановлюються законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет) у порядку, визначеному цим Кодексом.
Відповідно до частини першої статті 51 Бюджетного кодексу України керівники бюджетних установ утримують чисельність працівників, військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та здійснюють фактичні видатки на заробітну плату (грошове забезпечення), включаючи видатки на премії та інші види заохочень чи винагород, матеріальну допомогу, лише в межах фонду заробітної плати (грошового забезпечення), затвердженого для бюджетних установ у кошторисах.
Згідно зі статтею 89 Закону № 1697-VII функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності прокуратури здійснюються Генеральною прокуратурою України.
Статтею 90 Закону № 1697-VII визначено, що фінансування прокуратури здійснюється згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими Генеральним прокурором України, у межах річної суми видатків, передбачених Державним бюджетом України на поточний бюджетний період.
Відповідно до пункту 9 розділу «Прикінцеві положення» Закону України «Про Державний бюджет України на 2015 рік» та пункту 11 розділу «Прикінцеві положення» Закону України «Про Державний бюджет України на 2016 рік», норми і положення частини другої статті 33, статті 81 Закону № 1697-VII застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів.
Тобто, Законом України «Про Державний бюджет України на 2015 рік» та Законом України «Про Державний бюджет України на 2016 рік» не було передбачено видатки на реалізацію положень статті 81 Закону № 1697-VII.
В свою чергу, постановою Кабінету Міністрів України від 31.05.2012 № 505 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури» затверджено схему посадових окладів працівників органів прокуратури. Зміни до вказаної постанови Кабінету Міністрів України, зокрема, щодо розмірів окладів працівників органів прокуратури не вносились.
Разом з тим, 26 березня 2020 року Конституційним Судом України прийнято Рішення №6-р/2020 щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремого положення пункту 26 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України, яким було визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) окреме положення пункту 26 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статті 81 Закону України "Про прокуратуру" від 14.10.2014 року №1697-VІІ зі змінами застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Вирішуючи порушені в конституційних скаргах питання, Конституційний Суд України зазначив, що однією з необхідних передумов незалежної діяльності прокуратури, неупередженого, об'єктивного, безстороннього виконання прокурорами своїх функцій є заходи щодо їх юридичного захисту, належного рівня матеріального та соціального забезпечення прокурорів, які мають бути гарантовані таким чином, щоб не допустити тиску, що може спричинити вплив на прийняті ними рішення. Це може бути реалізовано лише шляхом визначення відповідним законом України належних умов для функціонування прокуратури та системи фінансування, у тому числі регулювання заробітної плати прокурора для забезпечення неупередженості при реалізації встановлених Конституцією та законами України повноважень.
Отже, заробітна плата прокурорів, як елемент організації та порядку діяльності прокуратури в розумінні статті 131-1 Основного Закону України, має визначатися виключно законом, а тому положення пункту 26 розділу VI „Прикінцеві та перехідні положення" Кодексу у частині, яка передбачає, що норми і положення статті 81 Закону застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування, є таким, що суперечить частині другій статті 131-1 Основного Закону України.
У пункті 2.3. Рішення Конституційний Суд зазначив, що за Конституцією України виключно законами України встановлюються, зокрема, Державний бюджет України і бюджетна система України (пункт 1 частини другої статті 92).
Відповідно до Кодексу визначаються правові засади функціонування бюджетної системи України, її принципи, основи бюджетного процесу і міжбюджетних відносин та відповідальність за порушення бюджетного законодавства (преамбула); регулюються відносини, що виникають у процесі складання, розгляду, затвердження, виконання бюджетів, звітування про їх виконання та контролю за дотриманням бюджетного законодавства, і питання відповідальності за порушення бюджетного законодавства, а також визначаються правові засади утворення та погашення державного і місцевого боргу (стаття 1). Отже, Кодекс має своє специфічне призначення, тобто регулює правовідносини у бюджетній сфері.
Конституційний Суд України зазначив, що „предмет регулювання Кодексу, так само як і предмет регулювання законів України про Державний бюджет України на кожний рік, є спеціальним, обумовленим положеннями пункту 1 частини другої статті 92 Основного Закону України… Кодексом не можна вносити зміни до інших законів України, зупиняти їх дію чи скасовувати їх, а також встановлювати інше (додаткове) законодавче регулювання відносин, відмінне від того, що є предметом спеціального регулювання іншими законами України" (абзаци шостий, восьмий підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 27 лютого 2020 року № 3-р/2020).
Відповідно до підпункту 5 пункту 63 розділу І Закону України «Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин» від 28.12.2014 № 79-VIII розділ VI "Прикінцеві та перехідні положення" Кодексу доповнено, зокрема, пунктом 26, яким встановлене відмінне від спеціального нормативного регулювання заробітної плати прокурора, закріпленого частиною першою статті 81 Закону, за якою заробітна плата прокурора регулюється Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.
Наділивши Кабінет Міністрів України повноваженнями встановлювати порядок та розміри заробітної плати прокурора, законодавець запровадив відмінне від передбаченого положеннями статті 81 Закону нормативне регулювання заробітної плати прокурора.
Таким чином, Конституційний Суд України вважає, що окреме положення пункту 26 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Кодексу, згідно з яким норми і положення статті 81 Закону застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування, спричиняє юридичну невизначеність при застосуванні зазначених норм Кодексу та Закону, а отже, є таким, що суперечить принципу верховенства права, передбаченого частиною першою статті 8 Конституції України.
За положеннями статті 152 Конституції України закони та інші акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності.
Закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.
Так, у статті 91 Закону України «Про Конституційний Суд України» № 2136-VIII від 13.07.2017 передбачено, що закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.
Згідно із ст. 97 Закону України «Про Конституційний Суд України» суд у рішенні, висновку може встановити порядок і строки їх виконання, а також зобов'язати відповідні державні органи забезпечити контроль за виконанням рішення, додержанням висновку.
Суд може вимагати від відповідних органів письмове підтвердження виконання рішення, додержання висновку.
Конституційним Судом України в пункті 2 резолютивної частини рішенні №6-р/2020 від 26.03.2020 по справі №1-223/2018(2840/18) вказано про втрату чинності положення пункту 26 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України у частині, саме з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення, тобто 26 березня 2020 року.
Тобто, саме з цього часу втратили чинність положення пункту 26 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статті 81 Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 №1697-VII зі змінами застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Рішення Конституційного Суду України не має ретроактивності та змінює законодавче регулювання лише для правовідносин, що матимуть місце з дати ухвалення Рішення.
Отже, на час виникнення спірних правовідносин та на час ухвалення Запорізьким окружним адміністративним судом постанови від 11.11.2016 по справі № 808/1772/16 положення зазначеної норми були чинними та підлягали застосуванню відповідачем.
З огляду на вказане, визнання неконституційними певних положень чинного законодавства в подальшому, не може мати наслідком визнання протиправними дій/рішень відповідача, які були вчинені/прийняті до визнання таких норм неконституційними, оскільки відповідач, у спірних відносинах, був зобов'язаний і діяв у межах та на підставі того законодавства, яке існувало на час виникнення спірних відносин, а тому висновки Конституційного Суду України, викладені в рішенні від 26.03.2020 №6-р/2020 не можуть бути підставою для перерахунку та виплати позивачу заробітної плати за період з 15.07.2015 по 13.10.2015 відповідно до статті 81 Закону України «Про прокуратуру» відповідно до заявлених ОСОБА_1 позовних вимог, на підставі чого суд приходить до висновку про відсутність підстав передбачених пунктом 1 частини 5 статті 361 КАС України для перегляду вказаного судового рішення у зв'язку з виключними обставинами.
Аналогічна правова позиція при розгляді заяв про перегляд за виключними обставинами судового рішення викладена у постановах Верхового Суду від 15.05.2019 у справі 640/20317/16-а (касаційне провадження №К/9901/54752/18) та від 05.02.2019 у справі №333/5015/15-а (касаційне провадження К/9901/59705/18).
Відповідно до частини 5 статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
За таких обставин, Рішення Конституційного Суду України від 26.03.2020 №6-р/2020 на спірні правовідносини не може вплинути, оскільки правовідносини у даній справі виникли до прийняття такого рішення та мали місце з 15 липня 2015 року по 13 жовтня 2016 року.
Згідно з частиною 4 статті 368 КАС України за результатами перегляду рішення, ухвали за нововиявленими або виключними обставинами суд, зокрема, може відмовити в задоволенні заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами та залишити відповідне судове рішення в силі.
Частиною 1 статті 369 КАС України передбачено, що у разі відмови в задоволенні заяви про перегляд рішення, ухвали за нововиявленими або виключними обставинами суд постановляє ухвалу.
Таким чином, з урахуванням положень законодавства, яке підлягає застосуванню до спірних правовідносин, суд дійшов висновку про те, що підстави для перегляду за виключними обставинами та скасування рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 11.11.2016 по справі № 808/1772/16 у суду відсутні, тому заява ОСОБА_1 про перегляд вказаного судового рішення за виключними обставинами задоволенню не підлягає.
Керуючись статтями 241, 243-246, 250 та 361 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
У задоволенні заяви ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) про перегляд судового рішення, винесеного Запорізьким окружним адміністративним судом 11.11.2016 у справі №808/1772/16 відмовити.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та може бути оскаржена до Третього апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом п'ятнадцяти днів з дня складення повного тексту ухвали. Апеляційні скарги до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи подаються через Запорізький окружний адміністративний суд.
Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки апеляційного оскарження продовжуються на строк дії такого карантину.
Повний текст ухвали виготовлений та підписаний 17.06.2020.
Головуючий суддя І.В.Батрак
Суддя О.О.Артоуз
Суддя Ю.В.Калашник