15 червня 2020 року м. Житомир справа № 240/2255/20
категорія 105000000
Житомирський окружний адміністративний суд у складі:
судді Панкеєвої В.А.,
розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Народицького районного відділу державної виконавчої служби Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Хмельницький) про визнання протиправними та скасування постанов,
встановив:
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просить:
- визнати протиправною та скасувати постанову відповідача №б/н від 13.02.2020 про стягнення з нього виконавчого збору на суму 39477,44 грн;
- визнати протиправною та скасувати постанову відповідача про відкриття виконавчого провадження від 13.02.2020 № 61276556.
В обгрунтування позову вказано, що 01.11.2010 Голосіївським районним судом м. Києва було ухвалено рішення у цивільній справі № 2-5075/10 (759/1942/16-ц) за позовом Публічного акціонерного товариства "ОТП Банк" до нього та до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором, яким позов задоволено повністю і стягнуто солідарно з боржників на користь ПАТ "ОТП Банк" суму заборгованості в розмірі 47627 дол. США 47 центів, що еквівалентно 376780 грн 92 коп та 17993 грн 52 коп, а всього 394774 грн 44 коп, а також судовий збір.
Позивач посилається на те, що ПАТ "ОТП Банк" пред'явив дане рішення до виконання, але рішення фактично не виконувалось тому, і виконавцями не стягнуто з нього жодних грошових коштів, через те що банк тривалий час вів перемовини з основним боржником ОСОБА_2 щодо мирного позасудового вирішення даного питання. Позивач не погоджується з тим, що виконавчий збір стягується незалежно того чи було здійснено стягнення коштів за виконавчим документом, оскільки у разі стягненні виконавчого збору відповідно до частини 3 статті 40 Закону N 1404-УІІІ без реального стягнення суми боргу з боржника, будуть створюватись умови для стягнення з боржника подвійної суми виконавчого збору або ж стягнення його без реального виконання рішення суду.
Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 15.04.2020 відкрито провадження у справі, справу призначено до розгляду 29.04.2020 без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
В подальшому розгляд справи відкладався у зв'язку з відсутністю доказів повідомлення позивача про дату, час і місце судового розгляду справи.
28.04.2020 до відділу документального забезпечення суду надійшов відзив на позовну заяву від Народицького районного відділу державної виконавчої служби Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Хмельницький).
По змісту відзиву відповідач звертає увагу, що державним виконавцем були вчинені заходи примусового виконання рішення, які стимулюють боржника до погашення заборгованості за рішенням суду, а саме накладення арештів на майно та рахунки боржника.
Згідно з ч.5 ст.250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Дослідивши матеріали справи, суд дійшов наступних висновків.
Як встановлено з матеріалів справи, підставою для звернення до суду з позовом слугувало те, що позивач не погоджується з постановами від 13.09.2019 у виконавчому провадженні №60058626 про стягнення виконавчого збору та від 13.02.2020 у виконавчому провадженні ВП №61276556 про відкриття виконавчого провадження (а.с.41, 42 зворот).
На виконанні Народицького районного відділу державної виконавчої служби Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Хмельницький) перебувало виконавче проводження за №60058626 з примусового виконання виконавчого листа, виданого 23.06.2015 Голосіївським районним судом м. Києва за рішенням у цивільній справі №2-5075/10.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам суд виходить з наступного.
Частиною 2 статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст.1 Закону України "Про виконавче провадження" виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Згідно з п.1 ч.1 ст.3 Закону України "Про виконавче провадження" підлягають примусовому виконанню рішення на підставі виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України.
Згідно зі статтею 10 Закону України "Про виконавче провадження" заходами примусового виконання рішень є: 1) звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об'єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами; 2) звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника; 3) вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні; 4) заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов'язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем; 5) інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом.
Частиною 1 статті 18 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено, що виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Приписами ч.1. ст.26 вказаного Закону визначено, що виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, за заявою стягувача про примусове виконання рішення.
Відповідно до частин першої та другої статті 27 Закону України "Про виконавче провадження" виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України. Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що фактично стягнута, повернута, або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом.
Частиною 4 статті 27 цього Закону встановлено, що державний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження постанову про стягнення виконавчого збору (крім виконавчих документів про стягнення аліментів).
Згідно з частиною п'ятою статті 27 Закону Закону України "Про виконавче провадження" виконавчий збір не стягується: 1) за виконавчими документами про конфіскацію майна, стягнення періодичних платежів, накладення арешту на майно для забезпечення позовних вимог, за виконавчими документами, що підлягають негайному виконанню; 2) у разі виконання рішень Європейського суду з прав людини; 3) якщо виконання рішення здійснюється за рахунок коштів, передбачених бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду в порядку, встановленому Законом України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень"; 4) за виконавчими документами про стягнення виконавчого збору, стягнення витрат виконавчого провадження, штрафів, накладених виконавцем відповідно до вимог цього Закону; 5) у разі виконання рішення приватним виконавцем; 6) за виконавчими документами про стягнення заборгованості, що підлягає врегулюванню відповідно до Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії", а також згідно з постановами державних виконавців, винесеними до набрання чинності цим Законом.
За приписами частини 3 статті 40 вказаного Закону у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4, 6 частини першої статті 37 цього Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 9 (крім випадку, передбаченого частиною дев'ятою статті 27 цього Закону), 11, 14 і 15 частини першої статті 39 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) виносить постанову про стягнення виконавчого збору, яку виконує в порядку, встановленому цим Законом.
Суд зазначає, що Закон України "Про виконавче провадження" є спеціальним законом, що регулює порядок вчинення виконавчих дій, натомість детально дії виконавців під час вчинення виконавчих дій регламентуються Інструкцією з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року № 512/5 (далі - Інструкція), розробленою відповідно до законів № 1403-VIII і № 1404-VIII, яка визначає окремі питання організації виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб), що відповідно до Закону України "Про виконавче провадження" підлягають примусовому виконанню.
Таким чином, положення цієї Інструкції слід розглядати як такі, що прийняті відповідно до вимог вказаних законів, та такі, що не можуть їм суперечити, у тому числі встановлювати нові вимоги, які прямо не передбачені законами, на виконання яких ця Інструкція затверджена.
Вказані положення частини 3 статті 40 зазначеного Закону кореспондуються з нормою абзацу четвертого пункту 8 розділу III Інструкції.
При цьому пункт 21 розділу ІІІ Інструкції встановлює, що у постанові про закінчення виконавчого провадження, повернення виконавчого документа стягувачу виконавець зазначає підставу для цього з посиланням на відповідну норму Закону України "Про виконавче провадження", результати виконання, розмір авансового внеску, який підлягає поверненню стягувачу, а також наслідки закінчення виконавчого провадження, повернення виконавчого документа, передбачені частиною першою статті 40 вказаного Закону.
При закінченні виконавчого провадження, поверненні виконавчого документа стягувачу виконавець залишає у матеріалах виконавчого провадження копію виконавчого документа, а на виконавчому документі ставить відповідну відмітку, у якій зазначаються підстава закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа з посиланням на відповідну норму Закону, залишок нестягненої суми, якщо за виконавчим документом проводилося стягнення, сума стягнутого виконавчого збору або сума стягнутої основної винагороди приватного виконавця. Відмітка на виконавчому документі засвідчується підписом виконавця та скріплюється печаткою.
Виходячи зі змісту наведеної вище норми Інструкції у постанові про повернення виконавчого документа стягувачу виконавець вказує результати виконання (суму, яку фактично стягнуто), а на виконавчому документі робить відповідну відмітку щодо залишку нестягнутої суми та суми стягнутого виконавчого збору. Відтак законодавець, передбачивши зазначені дії виконавця, встановив, що виконавчий збір стягується лише з фактично стягнутої на користь стягувача суми за виконавчим листом.
Також, слід зазначити, що пунктом 20 розділу ІІІ Інструкції визначено, що повернення виконавчого документа стягувачу здійснюється за наявності підстав та в порядку, визначеному в статті 37 Закону України "Про виконавче провадження". У постанові про повернення виконавчого документа стягувачу обов'язково роз'яснюється порядок повторного пред'явлення виконавчого документа до виконання.
Таким чином, винесення постанови про стягнення виконавчого збору по виконавчому провадженню, яке перебувало на виконанні не є прямою вказівкою Закону України "Про виконавче провадження", оскільки стягнення виконавчого збору відбувається лише за умови вчинення дій, що призвели до стягнення коштів з боржника.
Отже, при стягненні виконавчого збору без реального стягнення суми боргу з боржника створюються умови для стягнення з боржника подвійної суми виконавчого збору або ж стягнення його без реального виконання рішення суду.
Постановою начальника відділу Народицького районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Житомирськиій області від 13.09.2019 у виконавчому провадженні №60058626 за заявою представника АТ "ОТП Банк" від 29.07.2019 про відкриття виконавчого провадження і накладення арешту на майно боржника (а.с.50) відкрито виконавчого провадження (а.с.52 зворот).
Крім того у виконавчому провадженні ВП 60058626 винесено постанови від 13.09.2019 про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження (а.с.53 зворот) та про стягнення виконавчого збору (а.с.54 зворот).
Постановою начальника відділу Народицького районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Житомирськиій області від 13.09.2019 об'єднано виконавчі провадження №60058626 та №60059125 у виконавче провадження 60064003 (а.с.55).
Постановою у виконавчому провадженні ВП№60058626 від 20.01.2020 накладено арешт на майно позивача (а.с.65 зворот.)
Постановами у виконавчому провадженні ВП№60058626 від 13.02.2020 стягнуто з боржника витрати виконавчого провадження (а.с.69 зворот) та виведено виконавче провадження ВП№60058626 із зведеного виконавчого провадження №600064003 (а.с.70).
Постановою від 13.02.2020 у виконавчому провадженні ВП№60058626 повернуто виконавчий документ стягувачу (а.с.71 зворот) на підставі заяви представника АТ "ОТП Банк" від 29.01.2020 про повернення виконавчого документа стягувачу у зв'язку з п.1 ч.1 ст.37 Закону України "Про виконавче провадження" (а.с.67).
При розгляді даної справи судом враховано висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 11.03.2020 по справі № 2540/3203/18, відповідно до якого обов'язковими умовами стягнення виконавчого збору є 1) фактичне виконання виконавчого документа; 2) вжиття державним виконавцем заходів примусового виконання рішень.
Тобто, за своєю природою виконавчий збір та основна винагорода приватного виконавця є винагородою виконавцю за вчинення заходів примусового виконання рішення, за умови, що такі заходи привели до виконання рішення, яка стягується у розмірі, пропорційної до розміру фактично стягнутої суми за виконавчим документом.
З огляду на наведене, з урахуванням того, що за своїм призначенням виконавчий збір є своєрідною винагородою державному виконавцю за вчинення заходів примусового виконання рішення, за умови, що такі заходи призвели до виконання рішення, а відповідачем не надано суду доказів вчинення державним виконавцем дій спрямованих на виконання виконавчого провадження №60058626, постанова від 13.09.2020 про стягнення з позивача виконавчого збору є протиправною та підлягає скасуванню.
З урахуванням того, що позивачем доведено протиправність постанови від 13.09.2019, постанова відповідача про відкриття виконавчого провадження від 13.02.2020 № 61276556 винесена у зв'язку з виконанням постанови від 13.09.2019 про стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору в сумі 39477,44 грн також є протиправною та підлягає скасуванню.
Щодо доводів відповідача про порушення строку оскарження постанови державного виконавця про стягнення виконавчого збору від 13.09.2019 суд зазначає наступне.
Доказом надсилання вказаної постанови позивачу є супровідний лист від 13.09.2019 (а.с.53).
Доказів дійсного отримання позивачем копії постанови від 13.09.2019 до матеріалів справи не надано.
Водночас у позовній заяві позивач вказує, що таку постанову не отримував, про її існування дізнався зі змісту постанови від 13.02.2020 про відкриття виконавчого провадження ВП№61276556 щодо стягнення виконавчого збору у сумі 39477,44 грн.
Таким чином, відповідачем не підтверджено факт обізнаності боржника про наявність постанови про стягнення виконавчого збору, у зв'язку з чим, строк звернення до суду не може бути визнаний порушеним.
Частиною 2 статті 5 КАС України передбачено, що захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 6 вересня 1978 року у справі "Класс та інші проти Німеччини", зазначив, що "із принципу верховенства права випливає, зокрема, що втручання органів виконавчої влади у права людини має підлягати ефективному нагляду, який, як правило, повинна забезпечувати судова влада. Щонайменше це має бути судовий нагляд, який найкращим чином забезпечує гарантії незалежності, безсторонності та належної правової процедури".
Засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом. Так, при розгляді справи було б неприйнятно враховувати право на ефективний засіб захисту, а саме, запобігання порушенню або припиненню порушення з боку суб'єкта владних повноважень, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права без його практичного застосування.
Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту.
З огляду на наведене, з метою захисту прав позивача, суд позов задовольняє в повному обсязі.
З приводу розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.
Як встановлено з матеріалів справи, позивачем при подачі до суду позовної заяви було сплачено судовий збір у розмірі 1681,6 грн, про, що свідчить квитанції №45562 від 28.02.2020 та №57725 від 09.04.2020 (а.с.11, 19).
Відповідно до ч.1 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
З урахуванням задоволення позову, суд приходить до висновку про необхідність стягнення з Народицького районного відділу державної виконавчої служби Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Хмельницький) сплаченого судового збору у сумі 1681,6 грн.
Керуючись статтями 9, 72-77, 90, 242-246, 255, 258, 287 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
вирішив:
Позов задовольнити в повному обсязі.
Визнати протиправною та скасувати постанову начальника Народицького районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Житомирськиій області від 13.09.2019 №60058626 про стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору в сумі 39477,44 грн.
Визнати протиправною та скасувати постанову начальника Народицького районного відділу державної виконавчої служби Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Хмельницький) від 13.02.2020 № 61276556 про відкриття виконавчого провадження.
Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , інд. код НОМЕР_1 ) судові витрати в сумі 1681,6 грн за рахунок бюджетних асигнувань Народицького районного відділу державної виконавчої служби Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Хмельницький) (вул.Визволителів,80, смт.Народичі, Народицький р-н, Житомирська обл., 11400, код ЄДРПОУ 34563429).
Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 272 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів за правилами, встановленими статтями 287, 296-297 Кодексу адміністративного судочинства України, з урахуванням приписів пп. 15.5 п. 15 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя В.А. Панкеєва