Україна
Донецький окружний адміністративний суд
16 червня 2020 р. Справа№200/4731/20-а
приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1
Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Голубової Л.Б., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження в приміщенні Донецького окружного адміністративного суду адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Селидовського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області
про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії
ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Селидовського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області про визнання протиправними дій щодо невиплати заборгованості та щомісячної пенсії, зобов'язання здійснити на загальних підставах нарахування та виплату пенсії без застосування законодавства, що регулює питання соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам.
Крім того, позивач просить допустити до негайного виконання рішення суду в межах суми стягнення за один місяць.
В обґрунтування позову зазначає, що має право на пенсію за віком. У зв'язку зі зміною у 2019 році місця реєстрації з м. Донецьк на м. Українськ звернулася до відповідача з заявою про виплату пенсії. Відповідач відмовив у виплаті пенсії через відсутність довідки внутрішньо переміщеної особи.
В квітні 2020 року позивач звернувся до управління з заявою відповідно до якої просила повідомити причини не виплати пенсії. Відповідно до відповіді Селидовського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області № 25/Ч-02-01-01 від 28.04.2020 року, зазначено, що особа яка прописалась на території, підконтрольній українській владі після початку антитерористичної операції, вважається внутрішньо переміщеною особою та на позивача розповсюджується положення постанови Кабінету Міністрів України від 05.11.2014 року № 637 «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам».
Позивач вважає такі дії відповідача протиправними та такими, що порушують вимоги Конституції України та Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», у зв'язку з чим, позивач звернувся до суду за захистом своїх прав.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 12 травня 2020 року позовну заяву було залишено без руху.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 25 травня 2020 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження та призначено судове засідання на 16 червня 2020 року.
Позивач в судове засідання не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся судом належним чином.
Відповідачем надано письмовий відзив від 09.06.2020р. № 0572-07-8/525 (а.с. 33-37). В обґрунтування незгоди з позовними вимогами зазначає, що позивач згідно паспортних даних 24.12.2019 року змінила прописку за адресою: АДРЕСА_1 та звернулася з заявою від 17.02.2020 року про поновлення виплати пенсії. Тим же числом позивач подала заяву до управління про небажання становитися на облік як внутрішньо переміщена особа.
Розпорядженням від 26.02.2020 року позивачу відмовлено на підставі відсутності довідки ВПО, оскільки особа, яка прописалась на території, підконтрольній українській владі після початку АТО вважається внутрішньо переміщеною особою.
Згідно супровідного листу № 1194/34-2/07 від 04.03.2020 року пенсійні виплати позивачу здійснено по 31.03.2017 року.
З зазначених підстав просив відмовити в позові ОСОБА_1 в повному обсязі.
Також зазначає про пропуск позивачем шестимісячного строку звернення до суду, передбаченого ст. 122 КАС України.
Відповідно до положень статті 257 Кодексу адміністративного судочинства України даний предмет спору віднесено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження, суд вважає за можливе розглянути справу в порядку спрощеного позовного провадження, враховуючи, що відповідача у відповідності до норм законодавства повідомлено про наявність позову.
Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих доказів, оцінивши докази відповідно до вимог ст.ст. 72-79 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
ОСОБА_1 є громадянином України, про що свідчить паспорт серії НОМЕР_1 (а.с. 9-12). Згідно паспортних даних позивач з 24.12.2019 року зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 . До вказаної дати позивач була зареєстрована у м. Донецьку.
Позивач має право на пенсію за віком, про що свідчить пенсійне посвідчення серії НОМЕР_2 , видане 25.08.2010 року (а.с. 13).
Позивач 17.02.2020 року звернувся до відповідача з заявою про взяття на облік та здійснення виплати на загальних підставах без отримання статусу внутрішньо переміщеної особи (а.с. 39, 41).
Розпорядженням від 26.02.2020 року управління відмовило позивачу у поновленні виплати, оскільки відсутня довідка позивача як ВПО (а.с. 41 зв. бік).
Позивач звернувся до управління з заявою від 22.04.2020 року, відповідно до якої просив повідомити причини не виплати пенсії (а.с. 14-15).
Листом від 28.04.2020 року № 25/Ч-02-01-01 управління повідомило, що особа яка прописалась на території, підконтрольній українській владі після початку антитерористичної операції, вважається внутрішньо переміщеною особою, у зв'язку з чим на позивача розповсюджується положення постанови Кабінету Міністрів України від 05.11.2014 року № 637 «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» (а.с. 16-17).
Відповідно до довідки управління № 1293 від 01.06.2020 року позивачу не виплачується пенсія з квітня 2017 року по теперішній час (а.с. 42-44).
Спірним питанням цієї справи є правомірність дій відповідача щодо застосування до позивача законодавства, що регулює питання соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, та невиплати пенсії позивачу з 01 квітня 2017 року через відсутність у матеріалах справи діючої довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи.
Статтею 3 Конституції України закріплене визнання найвищою соціальною цінністю в України людини, її життя і здоров'я, честі і гідності, недоторканності і безпеки, відповідальність держави перед людиною за свою діяльність та головний обов'язок держави щодо утвердження і забезпечення прав і свобод людини.
Право на соціальний захист віднесено до основоположних прав і свобод. Це право відповідно до ч. 2 ст. 46 Конституції України гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел, і забезпечується ч. 2 ст. 22 Конституції України, відповідно до якої конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. Конституційне право на соціальний захист включає і право громадян на забезпечення їх у старості. Пенсія за віком, за вислугу років та інші її види, що призначаються у зв'язку з трудовою діяльністю, заслужені попередньою працею і є однією з форм соціального захисту.
Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 року № 1058 (далі по тексту - Закон № 1058) розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.
Статтею 8 Закону № 1058 передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.
Стаття 4 Закону № 1058 визначає складові законодавства про пенсійне забезпечення в Україні, яке базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, цього Закону, законів України «Про недержавне пенсійне забезпечення», «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»; «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (далі - закони про пенсійне забезпечення), а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення в Україні.
Виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення;організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.
Статтею 5 Закону № 1058-IV передбачено, що цей Закон регулює відносини, які виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом, зокрема, визначаються порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням, порядок використання коштів Пенсійного фонду та накопичувальної системи пенсійного страхування.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 45 Закону № 1058 пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсія призначається з більш раннього строку: пенсія за віком призначається з дня, що настає за/днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.
Приписами статті 47 Закону № 1058 визначено, що пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.
Закон № 1058 або інший закон з питань пенсійного забезпечення не передбачає будь-яких підстав зупинення або не поновлення виплати вже призначеної пенсії, є тільки підстави припинення виплати пенсії, які визначені статтею 49 цього Закону.
Згідно ст. 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється: якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України; у разі смерті пенсіонера; у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; в інших випадках, передбачених законом.
Отже, зазначений перелік підстав для припинення виплати пенсії розширеному тлумаченню не підлягає.
Пунктом 2.8 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року № 22-1 (далі по тексту - Порядок № 22-1), поновлення виплати пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший здійснюються за документами, що є в пенсійній справі та відповідають вимогам законодавства, що діяло на дату призначення пенсії.
Пунктом 2.9 Порядку № 22-1 передбачено, що подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» особа, яка звертається за пенсією (незалежно від виду пенсії), повинна пред'явити паспорт (або інший документ, що засвідчує цю особу, місце її проживання (реєстрації) та вік).
Судом встановлено, що виплату пенсії позивачу не поновлено, у зв'язку з відсутністю у матеріалах пенсійної справи діючої довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи. Водночас суд звертає увагу на те, що статтею 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» такої підстави для припинення виплати пенсії не встановлено. Крім того, рішення про припинення виплати позивачу пенсії із зазначенням обґрунтованих причин з посиланням на нормативні акти, відповідачем не приймалося.
Суд зазначає, що позивачу призначена пенсія за віком на умовах Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», що не спростовується та не заперечується Селидовським об'єднаним управлінням Пенсійного фонду України Донецької області.
Указом Президента України від 14 квітня 2014 року № 405/2014 введено в дію рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» та розпочато проведення антитерористичної операції на території Донецької та Луганської областей, у зв'язку з чим позивач звернувся до відповідача із заявою про взяття на облік в м. Українськ з м. Донецька.
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 звертаючись до Пенсійного органу із заявою про поновлення виплати пенсії зазначила, що зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 та надала заяву про не бажання становитись на облік як внутрішня переміщена особа та отримувати статус ВПО (а.с. 39, 41).
Таким чином, ОСОБА_1 не зверталася до органів державної влади із заявою про взяття на облік внутрішньо переміщених осіб, відповідну довідку не отримувала, зареєстрована та проживає в м. Українськ Донецької області, тобто в населеному пункті, на території України.
Суд наголошує, що право на отримання пенсії не може ставитись у залежність від наявності у позивача довідки внутрішньо переміщеної особи та виконання вимог нормативно-правових актів, які встановлюють порядок для осіб із таким статусом.
Суд вважає неприйнятним посилання відповідача на Закон України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» та постанов Кабінету Міністрів України № 509 від 01.10.2014 року, № 637 від 05.11.2014 року, оскільки позивач не є внутрішньо переміщеною особою.
При цьому, відповідач помилково вважає, що виплата пенсії повинна відбуватися з урахуванням законодавства, що регулює питання соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам.
Посилання відповідача на нормативно-правові акти, які регулюють питання виплати пенсії внутрішньо переміщеним особам з тимчасово окупованих територій, та перелік документів, які необхідно надати позивачу для подальшої виплати пенсії, а саме довідку про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи або лист-відмову у її видачі відповідним органом, є неприйнятними, оскільки органом Пенсійного фонду України не враховано, що позивач, хоча і змінила місце проживання з території, де органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, на підконтрольну українській владі територію, зареєструвавши відповідні зміни, між тим, вона не вчиняла передбачені законодавством дії для отримання довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, а тому не набула статусу внутрішньо переміщеної особи (ст. 1, ст. 4 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб»), як помилково вважав відповідач.
Вказані постанови приймалися задля забезпечення реалізації положень Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб», яким встановлюються гарантії дотримання прав, свобод та законних інтересів внутрішньо переміщених осіб. Позивач дійсно формально підпадає під ознаки, наведенні у статті 1 вказаного Закону, яка визначає поняття внутрішньо переміщеної особи. Втім, отримання цього статусу не є обов'язком, а є правом особи, яка вважає себе переміщеною особою і бажає скористатися відповідними гарантіями.
Отже, Селидовське об'єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області безпідставно застосовує при нарахуванні, поновленні та виплаті пенсії за віком ОСОБА_1 положення, що регулюють порядок призначення, поновлення та припинення виплати пенсії внутрішньо переміщеним особам.
Також, суд звертає увагу, що реалізація позивачем права на вільний вибір місця проживання в України, гарантовано Законом України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», та відповідно ніхто не може позбавляти її права на отримання призначеної їй пенсії.
Згідно з ч. 2 ст. 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження. Відповідачем у справі не надано відомостей, що позивач отримує пенсію в іншому територіальному органі Пенсійного Фонду України на території України, зокрема, за місцем свого поточного фактичного проживання.
Таким чином, суд зазначає, що відсутність у позивача довідки внутрішньо переміщеної особи не може позбавляти його права на отримання пенсії за віком через впроваджений механізм реєстрації внутрішньо переміщених осіб та отримання відповідної довідки.
Щодо строків звернення до суду з адміністративним позовом, суд зазначає наступне.
Відповідно до частин першої та другої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Зміст наведеної норми свідчить про те, що Кодекс адміністративного судочинства України є загальним законом, яким врегульовані строки звернення до адміністративного суду за захистом прав. Водночас відносини щодо строків звернення до адміністративного суду регулюються не тільки нормами Кодексу адміністративного судочинства України, а й іншими законами України.
Спеціальним законом, яким врегульовано правовідносини щодо пенсійного забезпечення громадян, строки та порядок перерахунку пенсій є Закон України № 1058-IV.
Відповідно до ч. 2 ст. 46 Закону України № 1058-IV нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком.
Таким чином, право позивача щодо отримання пенсії за період з 01 квітня 2017 року є абсолютним та не може бути обмежено будь-яким строком у силу вимог частини другої статті 46 Закону України № 1058-ІV, а бездіяльність відповідача носить триваючий характер.
Аналогічну позицію щодо застосування строків звернення до суду у справах цієї категорії викладено в постанові Верховного Суду від 20 березня 2018 року у справі № 573/1759/17 (К/9901/3564/18).
З огляду на викладене вище, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення заявлених позивачем вимог про визнання протиправними дій щодо невиплати заборгованості та щомісячної пенсії, зобов'язання здійснити на загальних підставах нарахування та виплату пенсії без застосування законодавства, що регулює питання соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам.
Відповідно до ч. 2 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод та інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно - правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Зі змісту вказаної норми, можна зробити висновок, що при розгляді справи суд обмежений предметом та обсягом заявлених позовних вимог та не може застосовувати інший спосіб захисту ніж той, що зазначив позивач у позовній заяві. Водночас суд може вийти за межі правового обґрунтування, зазначеного у позовній заяві, якщо вбачає порушення інших приписів ніж ті, про які йдеться у позовній заяві.
Отже, вихід за межі позовних вимог можливий у справах за позовами до суб'єктів владних повноважень, при цьому вихід за межі позовних вимог повинен бути пов'язаний із захистом саме тих прав щодо яких подана позовна вимога.
Вказане підтверджується роз'ясненням поняття «виходу за межі позовних вимог», наведеним у Постанові Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року «Про судове рішення».
Так, відповідно до пункту 3 цієї Постанови виходом за межі позовних вимог є вирішення незаявленої вимоги, задоволення вимоги позивача у більшому розмірі, ніж було заявлено.
В абзаці 10 п. 9 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003 Конституційний Суд України наголошував, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.
Засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом. Так, при розгляді справи було б неприйнятно враховувати право на ефективний засіб захисту, а саме, запобігання порушенню або припиненню порушення з боку суб'єкта владних повноважень, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права, без його практичного застосування.
Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
Таким чином, враховуючи положення статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України для повного захисту прав та інтересів позивача, про захист яких він просить, суд вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог, для ефективного захисту прав, свобод та інтересів позивача та визнати протиправними дії Селидовського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області щодо застосування при нарахуванні, поновлені пенсійних виплат ОСОБА_1 положень, що регулюють питання соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам; зобов'язати Селидовське об'єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області нарахувати та виплатити заборгованість ОСОБА_1 за весь період починаючи з 01 квітня 2017 року на загальних підставах без застосування законодавства, що регулює питання соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам та скасувати розпорядження Селидовського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області від 26.02.2020 року про відмову в поновленні виплати пенсії ОСОБА_1 п/с № НОМЕР_4.
Відповідно до п. 10 ч. 2 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.
Стосовно спонукання відповідача до негайного виконання рішення суд зазначає, що відповідно до пункту 1 частини першої статті 371 КАС України негайно виконуються рішення суду про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць. Оскільки позивачем не заявлялися вимоги щодо стягнення конкретних сум, суд позбавлений можливості допустити негайне виконання рішення.
За вимогами ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Згідно частини 3 статті 243 Кодексу адміністративного судочинства України у виняткових випадках залежно від складності справи складення рішення, постанови у повному обсязі може бути відкладено на строк не більш як десять, а якщо справа розглянута у порядку спрощеного провадження - п'ять днів з дня закінчення розгляду справи.
Відповідно до частини 4 статті 243 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.
З огляду на викладене, на підставі положень Конституції України, Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV від 09.07.2003 року, Закону України від 02.09.2014р. №1669-VII «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції», ст.ст. 2, 17, 77, 90, 139, 242-246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позовні вимоги ОСОБА_1 (місце реєстрації відповідно паспорта громадянина України: АДРЕСА_1 ; адреса для листування зазначена в позовній заяві: АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_3 ) до Селидовського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області (місцезнаходження згідно даних з ЄДР: 85400, Донецька область, м. Селидове, вул. Героїв праці, буд. 6, код ЄДРПОУ 41247274) про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити.
Визнати протиправними дії Селидовського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області щодо застосування при нарахуванні, поновлені пенсійних виплат ОСОБА_1 положень, що регулюють питання соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам.
Визнати протиправними дії Селидовського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області щодо невиплати заборгованості ОСОБА_1 з 01 квітня 2017 року.
Скасувати розпорядження Селидовського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області від 26.02.2020 року про відмову в поновленні виплати пенсії ОСОБА_1 п/с № НОМЕР_4 .
Зобов'язати Селидовське об'єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області поновити (здійснювати) на загальних підставах нарахування та виплату пенсії ОСОБА_1 без застосування законодавства, що регулює питання соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам.
Зобов'язати Селидовське об'єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області нарахувати та виплатити заборгованість ОСОБА_1 за весь період починаючи з 01 квітня 2017 року на загальних підставах без застосування законодавства, що регулює питання соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам.
Стягнути з Селидовського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області (код ЄДРПОУ 41247274) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) судові витрати з судового збору у розмірі 840 (вісімсот сорок) гривень 80 копійок.
Рішення складено у повному обсязі та підписано 16 червня 2020 року.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Відповідно до пункту 3 розділу VI «Прикінцеві положення» Кодексу адміністративного судочинства України, процесуальні строки щодо апеляційного оскарження визначені Кодексом адміністративного судочинства України продовжуються на строк дії карантину.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Суддя Л.Б. Голубова