Україна
Донецький окружний адміністративний суд
15 червня 2020 р. Справа №200/4229/20-а
приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1
Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Лазарєва В.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Костянтинівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області про визнання протиправною відмови та зобов'язання вчинити певні дії, -
22 квітня 2020 року до Донецького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Костянтинівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області про визнання протиправною відмови та зобов'язання вчинити певні дії.
Ухвалою від 15 травня 2020 року відкрито спрощене позовне провадження у даній справі без проведення судового засідання та повідомлення сторін.
28.05.2020 року від позивача надійшло клопотання про розгляд справи в порядку загального позовного провадження.
Ухвалою суду від 02 червня 2020 року відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_1 про розгляд справи за правилами загального позовного провадження.
12 червня 2020 року від позивача надійшло клопотання про розгляд справи в порядку загального позовного провадження.
В обґрунтування вказаного клопотання позивач зазначає, що розмір його неотриманої пенсії перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що на його думку виключає розгляд даної справи за правилами спрощеного позовного провадження.
Суд, ознайомившись з матеріалами адміністративної справи та клопотанням позивача зазначає наступне.
Згідно частини 1 статті 260 Кодексу адміністративного судочинства України, питання про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження у справі.
Як зазначено у частині 4 статті 260 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо відповідач в установлений судом строк подасть заяву із запереченнями проти розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження, суд залежно від обґрунтованості заперечень відповідача протягом двох днів із дня її надходження до суду постановляє ухвалу про: 1) залишення заяви відповідача без задоволення; 2) розгляд справи за правилами загального позовного провадження та заміну засідання для розгляду справи по суті підготовчим засіданням.
Відповідно до частини 3 статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України, загальне позовне провадження призначене для розгляду справ, які через складність або інші обставини недоцільно розглядати у спрощеному позовному провадженні.
Разом з тим, згідно частини 4 статті 257 Кодексу адміністративного судочинства України за правилами спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах:
1) щодо оскарження нормативно-правових актів, за винятком випадків, визначених цим Кодексом;
2) щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності суб'єкта владних повноважень, якщо позивачем також заявлено вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної такими рішеннями, діями чи бездіяльністю, у сумі, що перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб;
3) про примусове відчуження земельної ділянки, інших об'єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, з мотивів суспільної необхідності;
4) щодо оскарження рішення суб'єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Однак, як слідує з матеріалів справи, предмет даного позову не підпадає під жодну з підстав, визначених частинами четвертою статті 257 КАС України, згідно яким дана справа не може бути розглянута за правилами спрощеного позовного провадження.
Суд звертає увагу, що в даному випадку пункт 4 частини 4 статті 257 Кодексу адміністративного судочинства України не підлягає застосуванню, оскільки предметом даного позову є зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити недоотриману пенсію а не оскарження рішення суб'єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Разом з цим суд також звертає увагу позивача на те, що Практика Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) з питань гарантій публічного характеру провадження у судових органах в контексті пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), свідчить про те, що публічний розгляд справи може бути виправданим не у кожному випадку (рішення від 8 грудня 1983 року у справі «Ахеп v. Germany», заява №8273/78, рішення від 25.04.2002 року «Varela Assalino contre le Portugal», заява №64336/01). Так, y випадках, коли мають бути вирішені тільки питання права, то розгляд письмових заяв, на думку ЄСПЛ, є доцільнішим, ніж усні слухання, і розгляд справи на основі письмових доказів є достатнім. Заявник (не в одній із зазначених справ) не надав переконливих доказів на користь того, що для забезпечення справедливого судового розгляду після обміну письмовими заявами необхідно було провести також усні слухання. Зрештою, у певних випадках влада має право брати до уваги міркування ефективності й економії. Зокрема, коли фактичні обставини не є предметом спору, а питання права не становлять особливої складності, та обставина, що відкритий розгляд не проводився, не є порушенням вимоги пункту 1 статті 6 Конвенції про проведення публічного розгляду справи.
Окрім того, відповідно до статті 29 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб" з метою запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19 та з урахуванням рішення Державної комісії з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій від 10 березня 2020 р. постановою КМУ від 2 квітня 2020 р. № 255 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» установлено на усій території України карантин.
Відповідно до ст. 3 Конституції України людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Відповідно до ст. 29 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» карантин встановлюється та відміняється Кабінетом Міністрів України.
Питання про встановлення карантину порушує перед Кабінетом Міністрів України центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я, за поданням головного державного санітарного лікаря України.
Рішення про встановлення карантину, а також про його відміну негайно доводиться до відома населення відповідної території через засоби масової інформації.
Організація та контроль за дотриманням встановленого на території карантину правового режиму, своєчасним і повним проведенням профілактичних і протиепідемічних заходів покладаються на місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування.
Види і тривалість обмежувальних протиепідемічних заходів встановлюються залежно від особливостей перебігу інфекційної хвороби, стану епідемічної ситуації та обставин, що на неї впливають.
Таким чином, враховуючи вищевикладене та з огляду на те, що предмет заявленого позову не підпадає під жодну з підстав, визначених частиною четвертою статті 257 КАС України, згідно яким дана справа не може бути розглянута за правилами спрощеного позовного провадження, суд вважає заявлене клопотання позивача необґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню.
Керуючись, ст.ст. 12, 248, 260 Кодексу адміністративного судочинства України,
У задоволенні заяви ОСОБА_1 про розгляд справи за правилами загального позовного провадження - відмовити.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та оскарженню не підлягає.
Суддя В.В. Лазарєв