Україна
Донецький окружний адміністративний суд
15 червня 2020 р. Справа№200/4126/20-а
приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1
Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Лазарєва В.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін адміністративну справу за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Донецькій області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 17.03.2020 року №Ф-8472-53, -
У квітні 2020 року фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернулася до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління ДПС у Донецькій області (далі також - ГУ ДПС у Донецькій області) про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 17.03.2020 року №Ф-8472-53.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що відповідач без будь-яких законних підстав виніс оскаржувану вимогу. Вважає, що на нього розповсюджується дія пункту 9-4 розділу VIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» в частині звільнення від виконання обов'язків платника єдиного внеску до закінчення проведення антитерористичної операції, у тому числі звільнення від сплати єдиного внеску у період з 14.04.2014 р., оскільки вона перебувала на обліку, як платник єдиного внеску на території, де проводилася антитерористична операція.
Виходячи з наведеного, позивач вважає вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 17.03.2020 року №Ф-8472-53 протиправною та просить її скасувати.
Посилаючись на норми Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» та інші нормативно-правові акти, що регулюють спірні правовідносини, позивач просить скасувати вимогу від 17.03.2020 року №Ф-8472-53 про сплату боргу з єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.
Ухвалою від 22 квітня 2020 року відкрито провадження у справі, керуючись статті 12, 257 Кодексу адміністративного судочинства України, вирішено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження, без проведення судового засідання та виклику (повідомлення) учасників справи. В ухвалі було запропоновано відповідачу у п'ятнадцятиденний строк з моменту отримання ухвали про відкриття провадження у справі надати суду відзив на позовну заяву зі всіма доказами на його підтвердження, які наявні у відповідача.
13 травня 2020 року представник відповідача надав відзив на позовну заяву, в якому посилаючись на приписи Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» зазначив, що платник єдиного внеску зобов'язаний своєчасно сплачувати внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 20 числа наступного місяця. Вважає недоцільним посилання позивача на пункт 9-4 розділу VIII Прикінцевих та перехідних положень Закону 2464, оскільки дія спеціальних норм Закону №2464-VІ не зупинена пунктом 9-4 розділу VIII «Прикінцеві та перехідні положення», отже їх дія розповсюджується на всіх платників єдиного внеску незалежно від місця їх перебування на обліку. Крім того зазначає, що норми пункту 9-4 розділу VIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №2464-VІ не можуть тлумачитися як абсолютне та безумовне звільнення певних платників від виконання всіх обов'язків, визначених частиною другою статті 6 Закон) №2464-VІ, а повинні застосовуватися відповідно до призначення пункту 9-4 розділу VIII «Прикінцеві та перехідні положення» до тих обов'язків, які платник не мав можливості виконати з об'єктивних обставин, через провадження антитерористичної операції. На думку представника відповідача в даній справі такі об'єктивні обставини відсутні, що унеможливлює звільнення позивача від сплати єдиного внеску.
Крім того, представник відповідача зазначає, що Законом України від 14.01.2020 №440-ІХ «Про внесення змін до Митного кодексу України та деяких інших законодавчих актів України у зв'язку з проведенням адміністративної реформи» пункт 9-4 розділу VII «Прикінцевих та перехідних положень» Закону №2464 - виключено з 13.02.2020 року, тому з 13.02.2020 року позивач повинен виконувати покладені на нього обов'язки зі сплати єдиного внеску.
У зв'язку з наведеним представник відповідача вважає, що оскаржувана вимога повністю відповідає вимогам чинного законодавства, а відтак позовні вимоги позивача є необґрунтованими та не підлягають задоволенню.
За приписами частини 5 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.
У відповідності до частини 2 статті 257 Кодексу адміністративного судочинства України, за правилами спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка справа, віднесена до юрисдикції адміністративного суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.
У відповідності до частини 8 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України, при розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.
Розглянувши наявні заяви по суті справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується вимоги, дослідивши докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність певних обставин справи, суд встановив наступне.
Позивач - фізична особа-підприємець ОСОБА_1 , перебуває на обліку, як платник єдиного внеску в Ясинуватсько-Авдіївській ДПІ Покровсько-Добропільського управління Головного управління ДПС у Донецькій області.
17 березня 2020 року Головним управлінням ДПС у Донецькій області, на підставі статті 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», у відношенні позивача складена вимога № Ф-8472-53 про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску на загальну суму 1751,12 грн. (а.с. 5).
Згідно інтегрованої картки, розрахунку до вимоги, сума недоїмки зі сплати єдиного внеску виникла станом на 20.01.2020 року (а.с. 27-28).
Вищевстановлені обставини не є спірними та визнаються сторонами.
Позивач оскаржує вищевказану вимогу, як таку, що суперечить вимогам чинного законодавства в частині обов'язку сплачувати єдиний внесок з урахуванням перебування підприємства на обліку в органах доходів і зборів, розташованих на території населених пунктів де проводилася антитерористична операція.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, суд зазначає наступне.
Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, визначає Закон України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 08 липня 2010 року №2464-VI (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) (далі - Закон № 2464).
Згідно з частиною 2 статті 2 Закону № 2464 виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.
У відповідності до пункту 5 частини 1 статті 4 Закону № 2464 платниками єдиного внеску є особи, які провадять незалежну професійну діяльність, а саме наукову, літературну, артистичну, художню, освітню або викладацьку, а також медичну, юридичну практику, в тому числі адвокатську, нотаріальну діяльність, або особи, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід від цієї діяльності.
Відповідно до положень пункту 1 частини 2 статті 6 Закону № 2464 платник єдиного внеску зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.
Порядок обчислення та строки сплати єдиного внеску передбачені статтею 9 Закону № 2464. У відповідності до частини 8 цієї статті платники єдиного внеску, крім платників, зазначених у пунктах 4, 5 та 5 1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 20 числа наступного місяця, крім гірничих підприємств, які зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 28 числа наступного місяця.
Відповідно до абзаців 1, 3, 4 частини 4 статті 25 Закону № 2464 орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.
Платник єдиного внеску зобов'язаний протягом десяти календарних днів з дня надходження вимоги про сплату недоїмки сплатити суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею.
У разі незгоди з розрахунком суми недоїмки платник єдиного внеску узгоджує її з органом доходів і зборів шляхом оскарження вимоги про сплату єдиного внеску в адміністративному або судовому порядку.
Згідно пункту 9-4 розділу VIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), платники єдиного внеску, визначені статтею 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», які перебувають на обліку в органах доходів і зборів, розташованих на території населених пунктів, визначених переліком, зазначеним у статті 2 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції», де проводилася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» від 14 квітня 2014 року № 405/2014, звільняються від виконання своїх обов'язків, визначених частиною другою статті 6 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», на період з 14 квітня 2014 року до закінчення антитерористичної операції або військового чи надзвичайного стану.
Підставою для такого звільнення є заява платника єдиного внеску, яка подається ним до органу доходів і зборів за основним місцем обліку або за місцем його тимчасового проживання у довільній формі не пізніше тридцяти календарних днів, наступних за днем закінчення антитерористичної операції.
Відповідальність, штрафні та фінансові санкції, передбачені цим Законом за невиконання обов'язків платника єдиного внеску в період з 14 квітня 2014 року до закінчення антитерористичної операції, до платників єдиного внеску, зазначених у цьому пункті, не застосовуються.
Недоїмка, що виникла у платників єдиного внеску, які перебувають на обліку в органах доходів і зборів, розташованих на території населених пунктів, визначених переліком, зазначеним у статті 2 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції», де проводилася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» від 14 квітня 2014 року № 405/2014, визнається безнадійною та підлягає списанню в порядку, передбаченому Податковим кодексом України для списання безнадійного податкового боргу».
Указом Президента України від 14.04.2014 № 405/2014 введено в дію рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13.04.2014 «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України».
На виконання абзацу 3 пункту 5 статті 11 «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» розпорядженням Кабінету Міністрів України від 30.10.2014 № 1053-р затверджено перелік населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція (дію розпорядження зупинено згідно з розпорядженням Кабінету Міністрів України від 05.11.2014 № 1079-р), яке втратило чинність згідно з розпорядженням Кабінету Міністрів України від 02.12.2015 № 1275-р «Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, та визнання такими, що втратили чинність, деяких розпоряджень Кабінету Міністрів України».
Суд зазначає, що саме перебування платників єдиного внеску на обліку в органах доходів і зборів, розташованих на території населених пунктів, де проводилася антитерористична операція, є підставою для зупинення застосування до таких платників заходів впливу та стягнення і відповідальності за порушення Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування».
Місто Авдіївка, на території якого розташовано податковий орган, в якому на обліку як платник єдиного внеску перебуває фізична особа-підприємець ОСОБА_1 , входить до Переліків населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, затверджених розпорядженнями Кабінету Міністрів України від 30.10.2014 № 1053-р (втратило чинність) і Кабінету Міністрів України від 02.12.20154 № 1275-р (чинне).
З огляду на дію пункту 9-4 розділу VIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» платник єдиного внеску звільняється від відповідальності за несвоєчасну сплату єдиного внеску з 14.04.2014 до закінчення антитерористичної операції за умови перебування його на обліку органу доходів і зборів, розташованому на території населеного пункту, де проводилася така операція.
Судом встановлено, що спірна вимога була складена відповідно до статті 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», за період проведення антитерористичної операції, за наявності умови перебування позивача, як платника єдиного внеску на обліку в органі доходів і зборів, розташованому в місті проведення цієї операції, без врахування положень Закону, який прямо звільняє платника єдиного внеску від виконання обов'язків зі сплати єдиного внеску, що прямо передбачено пунктом 9-4 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», яка була чинна, на момент виникнення спірних правовідносин.
Суд не приймає посилання відповідача на Закон України від 14.01.2020 №440-ІХ «Про внесення змін до Митного кодексу України та деяких інших законодавчих актів України у зв'язку з проведенням адміністративної реформи» з огляду на наступне.
У відповідності до частини 8 статті 9 Закону № 2464 платники єдиного внеску, крім платників, зазначених у пунктах 4, 5 та 5 1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 20 числа наступного місяця, крім гірничих підприємств, які зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 28 числа наступного місяця.
Як встановлено судом, сума недоїмки зі сплати єдиного внеску виникла станом на 20.01.2020 року.
Отже, спірна вимога була сформована на суму недоїмки, яка виникла до набрання чинності Законом України від 14.01.2020 №440-ІХ.
Конституційний Суд України у Рішенні від 9 лютого 1999 року № 21-рп/99 (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) зазначив, що за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що даний спір повинен вирішуватися за законодавством, яке було чинним на момент виникнення спірних правовідносин.
Приймаючи до уваги наведене в сукупності, проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, суд дійшов висновку, що вимога Головного управління ДПС у Донецькій області від 17 березня 2020 року № Ф-8472-53 про сплату боргу (недоїмки) на загальну суму 1751,12 грн. складена в супереч вимога чинного законодавства та підлягає скасуванню.
Щодо позовних вимог про скасування суми боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску у розмірі 1715,12 грн. суд зазначає наступне.
Оперативний облік надходжень за податками та зборами від платників податків здійснюється контролюючим органом у відповідності до чинного Порядку ведення органами Державної фіскальної служби України оперативного обліку податків і зборів, митних та інших платежів до бюджетів, єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 07.04.2016 № 422 (що зареєстровано в Міністерстві юстиції України 20.05.2016 за № 751/28881).
Відповідно до п.2 розділу І Порядку №422 інтегрована картка платника (далі - ІКП) - форма оперативного обліку податків, зборів, митних платежів до бюджетів та єдиного внеску, що ведеться за кожним видом платежу та включає перелік показників підсистем інформаційної системи органів ДФС, які характеризують стан розрахунків платника з бюджетами та цільовими фондами.
Пунктом 2 підрозділу 9 розділу ІV Порядку №422 передбачено, що на підставі інформації про початок/продовження у законодавчо встановлені строки процедури адміністративного оскарження (скарга (заява) платника податків) або про початок/продовження процедури судового оскарження нарахована сума податків вважається неузгодженою, а в ІКП відображаються облікові показники (операції) щодо її виключення. У разі якщо за результатами судового оскарження нарахована сума у повному обсязі скасовується, то в ІКП відображення облікових показників щодо поновлення такої суми не проводиться.
Стаття 2 та частина 4 статті 242 КАС України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Частиною 1 статті 5 КАС України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Згідно з частиною 2 статті 5 КАС України захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі "Чахал проти Об'єднаного Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.
Зважаючи на обставини справи, враховуючи наявність вимоги відповідача від 17.03.2020 року №Ф-8472-53, суд дійшов висновку, що достатнім та ефективним способом захисту порушених прав позивача є визнання протиправним та скасування такої вимоги.
Отже, обраний позивачем спосіб захисту порушеного права в частині позовних вимог про скасування суми боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску у розмірі 1715,12 грн. суд вважає таким, що не відповідає способам судового захисту, закріпленим частиною 1 статті 5 КАС України, та об'єкту порушеного права.
Таким чином, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог в частині скасування суми боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску у розмірі 1715,12 грн.
Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до частини п'ятої статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
При вирішенні даної справи суд врахував висновки щодо застосування норм матеріального права у подібних відносинах, викладені в постановах Верховного Суду від 13 листопада 2018 року у справі №805/775/16-а, від 30 березня 2018 року у справі № 812/292/18, від 21 вересня 2018 року у справі №805/3636/16-а, від 21 серпня 2018 року у справі №805/826/16-а, від 25 вересня 2018 року у справі №812/89/16, від 30 січня 2018 року у справі № 812/505/17, від 30.03.2018 року у зразковій справі № 812/282/18, які відповідно до ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України мають бути враховані судом при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.
Таким чином, позов фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Донецькій області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 17.03.2020 року №Ф-8472-53, підлягає частковому задоволенню.
Відповідно до ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору (частина 3 вказаної статті).
На підставі викладеного, керуючись нормами Конституції України та Кодексу адміністративного судочинства, суд, -
Позов фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Донецькій області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 17.03.2020 року №Ф-8472-53 - задовольнити частково.
Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДПС у Донецькій області про сплату боргу (недоїмки) № Ф-8472-53 від 17 березня 2020 року зі сплати єдиного внеску у розмірі 1751,12 грн.
У задоволенні іншої частини позову відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Донецькій області (місцезнаходження: 87500, Донецька обл., місто Маріуполь, вул. Італійська, буд. 59, код ЄДРПОУ 43142826) на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) понесені судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 800 (вісімсот) гривень 00 копійок.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Першого апеляційного адміністративного суду через Донецькій окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства, а також строки апеляційного оскарження продовжуються на строк дії такого карантину.
Суддя В.В. Лазарєв