12 червня 2020 р. Справа № 160/6334/20
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Рищенка А.Ю., розглянувши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до державного реєстратора Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради Дніпропетровської області Одринської Олени В'ячеславівни про визнання протиправними дій та скасування рішення державного реєстратора, -
10.06.2020 ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до державного реєстратора Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради Дніпропетровської області Одринської Олени В'ячеславівни, в якому просить:
- визнати протиправними дії державного реєстратора Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради Дніпропетровської області Одринською Оленою В'ячеславівною про внесення відомостей (з відкриттям розділу) до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно щодо державної реєстрації права власності на об'єкт нерухомого майна: незавершене будівництво, багатоквартирний житловий будинок, загальною площею 13198,3 кв.м, за адресою: АДРЕСА_1 ;
- визнати протиправним та скасувати рішення про державну реєстрацію прав (з відкриттям розділу), індексний номер: 45823318 від 05.03.2019 року державного реєстратора Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради Дніпропетровської області Одринської Олени В'ячеславівни, яка вчинила державну реєстрацію права власності з реєстраційним номером об'єкта нерухомого майна: 1779634512101, запис про право власності: 30570114, дата державної реєстрації 27.02.2019 року та зареєструвала 1 частки права комунальної власності на об'єкт нерухомого чиайна: незавершене будівництво, багатоквартирний житловий будинок, загальною площею 13198,3 кв.м, за адресою: АДРЕСА_1 за Територіальною громадою міста Дніпра в особі Дніпровської міської ради.
Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 171 КАС України суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, серед іншого, чи немає підстав для відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлених цим Кодексом.
Ознайомившись з позовною заявою та доданими матеріалами, суд вважає, що зазначену позовну заяву не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства, з огляду на наступне.
Частиною 1 статті 1 КАС України визначено, що Кодекс адміністративного судочинства України визначає юрисдикцію та повноваження адміністративних судів, встановлює порядок здійснення судочинства в адміністративних судах.
Згідно з ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
Спором адміністративної юрисдикції в розумінні пунктів 1, 2 частини першої статті 4 КАС України є переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Частиною 1 статті 5 КАС України встановлено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.
Судовий захист є одним із найефективніших правових засобів захисту інтересів фізичних та юридичних осіб. Неправомірні рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, прийняті з порушенням прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, можуть бути оскаржені відповідно до частини другої статті 55 Конституції України та статті 5 КАС України в порядку адміністративного судочинства.
За правилами ст. 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема, спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.
Таким чином, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), відповідно, прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій.
До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.
Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні брати за основу суть права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
Особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), що засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників регулюються Цивільним кодексом України від 16.01.2003 № 435-IV.
Свої вимоги позивач мотивує тим, що дії державного реєстратора вчинені всупереч вимогам чинного законодавства України, оскільки відповідачем без проведення державної реєстрації права власності у вже відкритому на об'єкт нерухомого майна розділі, було повторно відкрито розділ на той же об'єкт нерухомого майна з присвоєнням йому іншого реєстраційного номеру, що в свою чергу призвело до подвійної державної реєстрації прав.
З огляду на наведене, зі змісту долучених доказів судом встановлено, наявний спір про право цивільне, зокрема, про право власності на об'єкт нерухомого майна: незавершене будівництво, багатоквартирний житловий будинок, загальною площею 13198,3 кв.м., за адресою: АДРЕСА_1 Дніпро АДРЕСА_2 вул АДРЕСА_3 Володимира Великого, буд. 13 Б.
Публічно-правовий спір має особливий суб'єктний склад. Участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте сама по собі участь у спорі суб'єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.
Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Разом з тим приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень.
Положеннями ст. 6 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23.02.2006 № 3477-IV, рішення Європейського суду з прав людини підлягають застосуванню судами як джерела права.
Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція) проголошено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 12.10.1978 у справі "Zand v. Austria" вказав, що словосполучення "встановлений законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття "суд, встановлений законом" у частині першій статті 6 Конвенції передбачає "усю організаційну структуру судів, включно з <…> питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів <…>". З огляду на це не вважається "судом, встановленим законом" орган, котрий, не маючи юрисдикції, судить осіб на підставі практики, яка не передбачена законом.
Аналогічну правову позицію Європейський суд з прав людини також висловив у пункті 24 рішення від 20 липня 2006 року у справі "Сокуренко і Стригун проти України".
Юрисдикцію та повноваження загальних судів щодо цивільних спорів та інших справ, порядок здійснення цивільного судочинства визначено Цивільним процесуальним кодексом України від 18.03.2004 № 1618-IV.
За правилами ч. 1 ст. 19 Цивільного процесуального кодексу України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
У справі, що розглядається, існує спір про право цивільне, у межах якого можуть бути розв'язані й питання, пов'язані з правом власності на об'єкт нерухомого майна: незавершене будівництво, багатоквартирний житловий будинок, загальною площею 13198,3 кв.м., за адресою: Дніпропетровська область, м. Дніпро, вул. Володимира Великого, буд. 13 Б, а тому цей спір не пов'язаний із захистом прав, свобод чи інтересів позивача у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, що виключає його розгляд у порядку адміністративного судочинства.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 826/240/16 та від 21.08.2019 у справі № 305/216/18.
Дана справа з огляду на суб'єктний склад сторін та суть спору підлягає розгляду судом загальної юрисдикції у порядку, визначеному нормами Цивільного процесуального кодексу України.
Пунктом першим частини першої статті 170 КАС України визначено, що суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
За таких обставин, відповідно до положень п. 1 ч. 1 ст. 170 КАС України, у відкритті провадження в адміністративній справі слід відмовити.
Керуючись ст.ст. 19, 170, 248 КАС України, суд,-
Відмовити у відкритті провадження у справі № 160/6334/20 за позовом ОСОБА_1 до державного реєстратора Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради Дніпропетровської області Одринської Олени В'ячеславівни про визнання протиправними дій та скасування рішення державного реєстратора.
Копію ухвали про відмову у відкритті провадження у справі надіслати позивачеві разом із позовною заявою та усіма доданими до неї матеріалами.
На виконання вимог ч. 6 ст. 170 КАС України роз'яснити позивачеві, що розгляд такої справи віднесено до цивільної юрисдикції, тому він може звернутися з даною позовною заявою до місцевого загального суду в порядку цивільно-процесуального законодавства.
Також роз'яснити позивачеві, що відповідно до ч. 5 ст. 170 КАС України повторне звернення тієї самої особи до адміністративного суду з адміністративним позовом з тих самих предмета і підстав та до того самого відповідача, як той, щодо якого постановлено ухвалу про відмову у відкритті провадження, не допускається.
Ухвала суду може бути оскаржена до Третього апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції у порядку та у строки, встановлені ст. 295 КАС України.
Ухвала набирає законної сили у порядку та у строки, встановлені ст. 256 КАС України.
Суддя А. Ю. Рищенко