19 травня 2020 року Справа № 160/3024/20
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Голобутовського Р.З.
розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгова компанія "Спецзапчасть" до Дніпровської митниці Держмитслужби про визнання протиправними та скасування рішення, картки відмови,
17.03.2020 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Торгова компанія "Спецзапчасть" (далі - позивач) звернулось до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із позовною заявою до Дніпровської митниці Держмитслужби (далі - відповідач), в якій просить:
- визнати протиправним та скасувати рішення Дніпровської митниці Держмитслужби про коригування митної вартості № UA110230/2020/000037/2 від 04.03.2020 року;
- визнати протиправною та скасувати картку відмови Дніпровської митниці Держмитслужби в прийняті митної декларації, митному оформлені випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № UA110230/2020/00074 від 04.03.2020 року.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що ТОВ "Торгова компанія "Спецзапчасть" з метою митного оформлення товарів подало до Дніпропетровської митниці ДФС електронну митну декларацію № UA 110230/2020/004986 від 02.03.2020 року. Під час декларування товарів за вказаною електронною митною декларацією Товариством обрано основний метод визначення митної вартості товару за ціною договору та подані документи, що підтверджують заявлену митну вартість товару відповідно до вимог статті 53 Митного кодексу України, зокрема, зовнішньоекономічні контракти, рахунки-фактури (інвойси), пакувальні листи, прайс-листи, заяви про купівлю валюти, та інші документи, зазначені в графі 44 митних декларацій. Проте, митним органом 04.03.2020 року прийнято рішення, яким відмовлено в оформленні митної декларації ТОВ "ТК Спецзапчасть" № UA 110230/2020/004986 від 02.03.2020 року, яке оформлене карткою відмови в прийнятті митної декларації, митному оформлені випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № UA110230/2020/00074, після чого митним органом прийнято рішення № UA110230/2020/000037/2 від 04.03.2020 року про коригування митної вартості. Позивач вважає вказані рішення відповідача протиправними та такими, що підлягають скасуванню.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 18.03.2020 року відкрито провадження у адміністративній справі та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) учасників справи.
15.04.2020 року на адресу суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому проти задоволення позовних вимог заперечує, посилаючись на те, що картку-відмови у прийнятті митної декларації, митному оформленні чи пропуску товарів і транспортних засобів через митний кордон України та рішення про коригування митної вартості прийняті відповідно до вимог чинного законодавства. Документи, подані позивачем під час митного оформлення товару відповідно до ст. 53 Митного кодексу України, що підтверджують митну вартість, не містять усіх даних відповідно до обраного декларантом методу визначення митної вартості.
23.04.2020 року на адресу суду від позивача надійшла відповідь на відзив, в якій підтримано позицію, викладену в позовній заяві та зазначено, що відзив є законодавчо необґрунтованим та таким, що не спростовує доводи, викладені в позовній заяві як підстави для задоволення позову.
Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримала, надала пояснення, аналогічні викладеним в позовній заяві та у відповіді на відзив, просила суд задовольнити позовні вимоги у повному обсязі, проти розгляду справи в порядку письмового провадження не заперечувала.
Представник відповідача у судове засідання не з'явився, про день, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.
19.05.2020 року від представника відповідача надійшло клопотання про розгляд цієї справи за його відсутності.
Відповідно до приписів ч. 1 ст. 205 Кодексу адміністративного судочинства України неявка будь-якого учасника справи в судове засідання, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
19.05.2020 року судом ухвалено продовжувати розгляд справи в порядку письмового провадження.
У відповідності до вимог ст. ст.205, 243 Кодексу адміністративного судочинства України, враховуючи відсутність потреби заслухати свідка чи експерта, суд розглядає справу у порядку письмового провадження.
Дослідивши матеріали справи, суд встановив наступне.
Позивач уклав з компанією ТОВ ТД «Челтрак» (Російська Федерація) контракт № 19RUUA091702 від 17.09.2019 року про поставку в Україну товарів в асортименті, кількості та за цінами, вказаними у Специфікаціях (Додатках), які є невід'ємною частиною даного контракту.
Враховуючи додаткові потреби підприємства, 28.01.2020 року між сторонами контракту від 17.09.2019 № 19RUUA091702 укладено додаткову угоду, якою погоджено партію товару до відвантаження згідно з специфікаціями № 5 від 12.11.2019, № 6 від 12.11.2019 та № 7 від 28.01.2020р. на загальну суму 4159236,90 руб.
Пунктом 9 додаткової угоди № 2 від 28.01.2020р. до контракту від 17.09.2019р. № 19RUUA091702 було визначено умови оплати за товар, а саме:
- передплата 1 135 691,07 руб. не пізніше 10% з дати рахунку, що виставлений Продавцем на ім'я Покупця;
- залишок у розмірі 3023545,83 руб. - не пізніше 30 днів з дати штампу Челябинської митниці «Випуск дозволено», якщо інше не передбачено додатковою угодою.
Дострокова оплата та оплата частинами з моменту підписання специфікацій дозволена.
Специфікацією № 7 від 28.01.2020р. до контракту № 19RUUA091702 від 17.09.2019р. сторонами погоджено поставку товару на загальну суму 429000 руб.
Отже, станом на 28.01.2020р., сторонами контракту остаточно погоджено загальну суму поставки за специфікаціями № 5 від 12.11.2019, № 6 від 12.11.2019 та № 7 від 28.01.2020р. на загальну суму 4159236,90 руб., передплата за які була здійснена у розмірі 30% згідно з платіжним дорученням № 6 від 10.12.2019р., що відповідає п. 9 специфікацій.
02.03.2020 року позивачем до митного органу подано електронну декларацію №UA110230/2020/004986 згідно із зовнішньоекономічним контрактом № 19RUUA091702 від 17.09.2019 року.
Для розмитнення вказаного товару Товариством відповідачу надані такі документи: пакувальний лист від 25.02.2020; рахунок № 431 від 05.12.2019; рахунок-фактура № 77 від 25.02.2020; міжнародна товарно-транспортна накладна № 683310 від 25.02.2020; довідка про транспортні витрати № 2502/1 від 25.02.2020; контракт від 17.09.2019 № 19RUUA091702 та додаткові угоди від 18.10.2019 № 1 та від 28.01.2020 № 2 контракту; специфікації № 5 від 12.11.2019, № 6 від 12.11.2019 та № 7 від 28.01.2020 до контракту від 17.09.2019 № 19RUUA091702; договір на транспортно-експедиційне обслуговування та перевезення вантажів автомобільним транспортом № 17/02/20 від 17.02.2020 та заявка № 1 від 21.02.2020; договір перевезення вантажів № 011019 від 01.09.2019; лист № 2102/11 від 21.02.2020 щодо технічних відомостей про товар; зображення товару.
Митна вартість товару підприємством визначена відповідно до вимог п. 1 ч. 1 ст. 57 Митного кодексу України - за основним методом, який встановлений ст. 58 Митного кодексу України.
Відповідачем на адресу Товариства направлено повідомлення від 02.03.2020 року, відповідно до якого виявлені розбіжності у наданих позивачем документах, а саме, подані позивачем документи не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за Товар, які підтверджують митну вартість товарів.
Також цим листом витребувано у Товариства додаткові документи, а саме: договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов'язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких постачається, рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснювалися за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом), рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов'язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту), виписку з бухгалтерської документації, каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-лист) виробника товару, копію митної декларації країни відправлення, висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформацію біржових організацій про вартість товару або сировини.
Листом від 03.03.2020 року TOB «ТК «Спецзапчасть» надані письмові пояснення щодо встановлених митним органом розбіжностей. Крім того, позивачем до митного органу надано такі документи: виписку з бухгалтерської документації № 2502/12 від 25.02.2020, виписку АБ «ПІВДЕННИЙ» по рахунку НОМЕР_1 за 10.12.2019, заяву про купівлю іноземної валюти або банківських металів № 7 від 10.12.2019, оборотно-сальдову відомість по рахунку 3712 від 10.12.2019, митну декларацію країни експорту № 10511010/260220/0030682 від 26.02.2019, платіжно-розрахунковий документі 380 від 11.12.2019, рахунок-фактуру № 25 від 02.03.2020, висновок ТПП № ОИ-5901 від 03.03.2020.
04.03.2020 року митницею прийнято рішення про коригування митної вартості UA 110230/2020/000037/2, згідно з яким митниця здійснила коригування митної вартості задекларованих товарів.
В обґрунтування вказаного рішення митницею зазначено, що надані до митного оформлення виписки не засвідчені в установленому порядку, декларація країни відправлення не завірена у встановленому порядку уповноваженими органами іноземної держави, висновок експерта не дає можливості упевнитись у «дійсній вартості товару».
Відповідач, розглядаючи питання застосування другорядних методів на основі віднімання та додавання вартості (ст. 62, ст. 63 МКУ), дійшов висновку про неможливість їх використання у зв'язку із відсутністю об'єктивних, документально підтверджених даних, які піддаються обчисленню, та відповідно ненадання таких даних декларантом при здійсненні митного оформлення товарів.
За результатами контролю співставлення до Товару застосовано другорядний метод визначення митної вартості - 2-г - резервний метод.
04.03.2020 року митницею прийнято рішення про відмову в оформленні митної декларації №UA110230/2020/004986 від 02.03.2020 року, яке оформлено карткою відмови в прийняті митної декларації, митному оформлені випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № UA110230/2020/00074.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з такого.
Відповідно до ч. 5 ст. 382 Господарського кодексу України права та обов'язки сторін зовнішньоекономічного договору (контракту) визначаються правом місця його укладення, якщо сторони не погодили інше. Порядок визначення права, яке має застосовуватися до договору (контракту) у разі недосягнення згоди сторін стосовно вказаного порядку, встановлюється законом про зовнішньоекономічну діяльність.
За загальним правилом, передбаченим нормами ст. 692 Цивільного кодексу України, оплата товару за договором передбачена після передання товару чи товаророзпорядчих документів.
Відповідно до ч. 1 ст. 693 Цивільного кодексу України, якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), то покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу. А якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.
Згідно з ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Відповідно до ч. 1 ст. 49 Митного кодексу України митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.
Відповідно до ч. 1 ст. 50 Митного кодексу України відомості про митну вартість товарів використовуються для: 1) нарахування митних платежів; 2) застосування інших заходів державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності України; 3) ведення митної статистики; 4) розрахунку податкового зобов'язання, визначеного за результатами документальної перевірки.
Згідно з ч.ч.1, 2 ст. 51 Митного кодексу України митна вартість товарів, що переміщуються через митний кордон України, визначається декларантом відповідно до норм цього Кодексу. Митна вартість товарів, що ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, визначається відповідно до глави 9 цього Кодексу.
Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.52 Митного кодексу України заявлення митної вартості товарів здійснюється декларантом або уповноваженою ним особою під час декларування товарів у порядку, встановленому розділом VIII цього Кодексу та цією главою. Декларант або уповноважена ним особа, які заявляють митну вартість товару, зобов'язані: 1) заявляти митну вартість, визначену ними самостійно, у тому числі за результатами консультацій з органом доходів і зборів; 2) подавати органу доходів і зборів достовірні відомості про визначення митної вартості, які повинні базуватися на об'єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню; 3) нести всі додаткові витрати, пов'язані з коригуванням митної вартості або наданням органу доходів і зборів додаткової інформації.
Згідно з ч. 1 ст. 53 Митного кодексу України у випадках, передбачених цим Кодексом, одночасно з митною декларацією декларант подає органу доходів і зборів документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення.
Суд зазначає, що ч. 2 ст. 53 Митного кодексу України містить вичерпний перелік документів, які подаються декларантом для підтвердження заявленої митної вартості товарів та обраного методу її визначення. До них відносяться: 1) декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п'ятій і шостій статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості; 2) зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності; 3) рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об'єктом купівлі-продажу); 4) якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; 5) за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; 6) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів; 7) копія імпортної ліцензії, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню; 8) якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.
За правилами ч. 3 ст. 53 Митного кодексу України, у разі якщо зазначені документи містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу органу зобов'язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи: договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов'язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається; рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом); рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов'язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту); виписку з бухгалтерської документації; ліцензійний чи авторський договір покупця, що стосується оцінюваних товарів та є умовою продажу оцінюваних товарів; каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару; копію митної декларації країни відправлення; висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини.
Таким чином, право митного органу на витребування додаткових документів не є абсолютним, а виникає за наявності хоча б однієї з таких підстав: надані декларантом документи містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.
Така ж позиція знайшла своє відображення у постанові пленуму Вищого адміністративного суду України від 13.03.2017 № 2 Про Довідку щодо узагальнення практики застосування адміністративними судами положень Митного кодексу України в редакції від 13 березня 2012 року.
З наведеним висновком кореспондуються положення п. 2 ч. 5 ст. 54 Митного кодексу України, за змістом якої митний орган має право письмово запитувати від декларанта або уповноваженої ним особи встановлені статтею 53 цього Кодексу додаткові документи та відомості лише у випадках, встановлених цим Кодексом.
Статтею 54 Митного кодексу України передбачено, що контроль правильності визначення митної вартості товарів здійснюється під час проведення митного контролю і митного оформлення шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості.
Контроль правильності визначення митної вартості товарів за основним методом - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту (вартість операції), здійснюється шляхом перевірки розрахунку, здійсненого декларантом.
Відповідно до ч. 3 ст. 54 Митного кодексу України за результатами здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів орган визнає заявлену декларантом або уповноваженою ним особою митну вартість чи приймає письмове рішення про її коригування відповідно до положень статті 55 цього Кодексу.
Згідно з ч. 6 ст. 54 Митного кодексу України орган доходів і зборів може відмовити у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю виключно за наявності обґрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, у разі: 1) невірно проведеного декларантом або уповноваженою ним особою розрахунку митної вартості; 2) неподання декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій - четвертій статті 53 цього Кодексу, або відсутності у цих документах всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари; 3) невідповідності обраного декларантом або уповноваженою ним особою методу визначення митної вартості товару умовам, наведеним у главі 9 цього Кодексу; 4) надходження до органу доходів і зборів документально підтвердженої офіційної інформації органів доходів і зборів інших країн щодо недостовірності заявленої митної вартості.
Відповідно до ч. 1 ст. 55 Митного кодексу України рішення про коригування заявленої митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України з поміщенням у митний режим імпорту, приймається органом доходів і зборів у письмовій формі під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості цих товарів як до, так і після їх випуску, якщо органом доходів і зборів у випадках, передбачених частиною шостою статті 54 цього Кодексу, виявлено, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів.
Згідно з ч. 1 ст. 57 Митного кодексу України визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами: 1) основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції); 2) другорядні: а) за ціною договору щодо ідентичних товарів; б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; в) на основі віднімання вартості; г) на основі додавання вартості (обчислена вартість); ґ) резервний.
Відповідно до ч. ч. 2-8 ст. 57 Митного кодексу України основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції). Кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу. Застосуванню другорядних методів передує процедура консультацій між органом доходів і зборів та декларантом з метою визначення основи вартості згідно з положеннями статей 59 і 60 цього Кодексу. Під час таких консультацій орган доходів і зборів та декларант можуть здійснити обмін наявною у кожного з них інформацією за умови додержання вимог щодо її конфіденційності. У разі неможливості визначення митної вартості товарів згідно з положеннями статей 59 і 60 цього Кодексу за основу для її визначення може братися або ціна, за якою ідентичні або подібні (аналогічні) товари були продані в Україні не пов'язаному із продавцем покупцю відповідно до статті 62 цього Кодексу, або вартість товарів, обчислена відповідно до статті 63 цього Кодексу. При цьому кожний наступний метод застосовується, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу. Методи на основі віднімання та додавання вартості (обчислена вартість) можуть застосовуватися у будь-якій послідовності на прохання декларанта або уповноваженої ним особи. У разі якщо неможливо застосувати жоден із зазначених методів, митна вартість визначається за резервним методом відповідно до вимог, встановлених статтею 64 цього Кодексу.
Частиною 7 ст. 54 Митного кодексу України передбачено, що у разі, якщо під час проведення митного контролю орган доходів і зборів не може аргументовано довести, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, заявлена декларантом або уповноваженою ним особою митна вартість вважається визнаною автоматично.
Як вже зазначалося судом, відповідач під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів, заявлених в електронній митній декларації, встановив, що в наданих позивачем документах є розбіжності:
"надані до митного оформлення виписки не засвідчені в установленому порядку, декларація країни відправлення не завірена у встановленому порядку уповноваженими органами іноземної держави, висновок експерта не дає можливості упевнитись у «дійсній вартості товару".
Зауваження, що викладені відповідачем у рішенні про коригування митної вартості товарів, суд вважає помилковими, оскільки їх не можна віднести до таких, що можуть слугувати підставою для відмови у визначенні митної вартості товарів за ціною договору (контракту), адже вказані дані не впливають на формування митної вартості товару.
Згідно з п. 7 ч. 10 ст. 58 Митного кодексу України при визначенні митної вартості до ціни, яка була фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінювані товари, додаються подальші витрати (складові митної вартості), якщо вони не включалися до ціни, яка була фактично сплачена або підлягає сплаті, зокрема витрати на страхування товарів.
Крім того, суд звертає увагу, що згідно із спірним рішенням за результатами розгляду поданих разом з митною декларацією документів встановлено, що документи подані до митного оформлення містять розбіжності та не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів.
Водночас, у разі здійснення коригування митної вартості за резервним методом, у рішенні про коригування митний орган обов'язково повинен зазначити докладну інформацію та джерела, які використовувалися митним органом при визначенні митної вартості за шостим (резервним) методом.
Так, у рішенні про коригування заявленої митної вартості, крім номера та дати митних декларацій, які були взяті за основу для визначення митної вартості оцінюваних товарів, контролюючий орган повинен також зазначити докладну інформацію і джерела, які ним використовувалися. У спірному рішенні про коригування митної вартості такі дані відсутні.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 12.03.2018 року у справі № 809/4367/15.
У зв'язку з наведеним суд вважає, що доводи, зазначені відповідачем у рішенні про коригування митної вартості, не є підставою для коригування митної вартості товару, оскільки у документах відсутні розбіжності або явні ознаки підробки.
Відповідач не надав суду доказів того, що документи, подані позивачем для митного оформлення товару, є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності викликають сумнів у достовірності наданої інформації. Надані ж позивачем до митного оформлення документи містять необхідні реквізити та відомості, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, відомостей щодо ціни, що була сплачена за ці товари. Таким чином, суд робить висновок про те, що у відповідача були в наявності документи, що давали можливість встановити дійсну митну вартість товару за ціною договору.
У постановах від 31.03.2015 року та 02.06.2015 року (справи №№ 21-127а15, 21-498а15 відповідно) Верховний Суд України висловлював позицію, що митні органи мають право здійснювати контроль правильності обчислення декларантом митної вартості, але ці повноваження здійснюються у спосіб, визначений законом. Наявність у митного органу обґрунтованого сумніву у правильності визначення митної вартості є обов'язковою, оскільки з цією обставиною закон пов'язує можливість витребування додаткових документів у декларанта та надає митниці право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів. Разом з цим, витребувати необхідно ті документи, які дають можливість пересвідчитись у правильності чи помилковості задекларованої митної вартості, а не всі, які передбачені ст. 53 Митного кодексу України. Лише ненадання повного переліку витребуваних документів може бути підставою для визначення митної вартості не за першим методом лише тоді, коли подані документи є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності не спростовують сумнів у достовірності наданої інформації.
Згідно з постановою пленуму Вищого адміністративного суду України від 13.03.2017 № 2 Про Довідку щодо узагальнення практики застосування адміністративними судами положень Митного кодексу України в редакції від 13 березня 2012 року, у митних процедурах вимоги до доказів законом не врегульовано, тому до процедур митного контролю можуть бути за аналогією застосовані відповідні правила з адміністративного судочинства. Вимога належності доказів означає, що суб'єкт, який вирішує справу по суті, повинен брати до уваги лише ті докази, які стосуються предмета доказування. У процедурах контролю за митною вартістю товару предметом доказування є ціна товару та інші складові митної вартості товару. У свою чергу умови плати безпосередньо ціни товару не стосуються. У зв'язку з цим відомості про умови оплати товару не повинні братися митним органом до уваги при контролі за митною вартістю, а відтак суперечності між цими відомостями не можуть бути підставою для твердження про наявність розбіжностей у даних про митну вартість товару (п.п.1.3 п.1). До того ж, декларант не зобов'язаний (звільнений від обов'язку) доводити правильність заявленої ним митної вартості: його твердження про розмір митної вартості вважається правомірним, поки протилежне не буде доведено (п.п.2.1 п.2).
Суд також звертає увагу, що приписами ч. 6 ст. 54 Митного кодексу України встановлено правило, за яким митний орган може відмовити у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю виключно за наявності обґрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів.
Відповідно до ч. 3 ст. 53 Митного кодексу України у разі якщо документи, подані для підтвердження митної вартості товару, містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу органу зобов'язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи: для підтвердження митної вартості товару.
На підставі аналізу наведених норм, суд робить висновок, що законом чітко встановлено умови, за наявності яких у відповідача виникає право на застосування таких повноважень, як витребування додаткових документів та відмова у митному оформленні за заявленою декларантом митною вартістю товарів.
Такою імперативною умовою є наявність обґрунтованих сумнівів у правильності зазначеної декларантом митної вартості товарів.
На думку законодавця, сумніви є обґрунтованими, якщо документи: містять розбіжності; наявні ознаки підробки; не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.
Відтак, приписи вказаних статей зобов'язують відповідача зазначити конкретні обставини, які викликали відповідні сумніви, причини неможливості їх перевірки на підставі наданих декларантом документів, а також обґрунтувати необхідність перевірки спірних відомостей та зазначити документи, надання яких може усунути сумніви у їх достовірності.
Встановивши відсутність достатніх відомостей, що підтверджують задекларовану митну вартість товарів, відповідач повинен вказати, які саме складові митної вартості товарів є непідтвердженими, чому з поданих документів неможливо встановити дані складові та які документи необхідні для підтвердження того чи іншого показника.
Проте, відповідачем не вказано, які саме підстави дають обґрунтовану можливість вважати, що заявлено неповні чи/або недостовірні відомості до митної вартості товару, зокрема, не вказано які саме складові митної вартості є непідтвердженими, а також не зазначено чому саме з документів, що подані декларантом, неможливо встановити такі складові.
Згідно з положеннями ст. 6 Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність" зовнішньоекономічний договір (контракт) складається відповідно до цього та інших законів України з урахуванням міжнародних договорів України. Суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності мають право укладати будь-які види зовнішньоекономічних договорів (контрактів), крім тих, які прямо та у виключній формі заборонені законами України.
Відповідно до ч. 1 ст. 6 Господарського кодексу України загальними принципами господарювання в Україні є: забезпечення економічної багатоманітності та рівний захист державою усіх суб'єктів господарювання; свобода підприємницької діяльності у межах, визначених законом; вільний рух капіталів, товарів та послуг на території України; обмеження державного регулювання економічних процесів у зв'язку з необхідністю забезпечення соціальної спрямованості економіки, добросовісної конкуренції у підприємництві, екологічного захисту населення, захисту прав споживачів та безпеки суспільства і держави; захист національного товаровиробника; заборона незаконного втручання органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб у господарські відносини.
Згідно з положеннями ст. ст. 179, 189, 190 Господарського кодексу України при укладенні господарських договорів сторони можуть визначити зміст договору на основі вільного волевиявлення; суб'єкти господарювання можуть використовувати у господарській діяльності вільні ціни; ціни у зовнішньоекономічних договорах (контрактах) можуть визначатися в іноземній валюті за згодою сторін; вільні ціни визначаються суб'єктами господарювання самостійно за згодою сторін, а у внутрішньогосподарських відносинах - також за рішенням суб'єкта господарювання.
Під час розгляду справи відповідач не підтвердив належними та допустимими доказами, а також аргументованими доводами наявність у поданих позивачем документах розбіжностей, ознак підробки або відсутності всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена за ці товари.
Так, правильність визначення позивачем митної вартості товару за ціною договору, а також об'єктивна можливість застосування першого методу не були спростовані відповідачем.
Відповідно до ч. 3 ст. 318 Митного кодексу України митний контроль має передбачати виконання органами доходів і зборів мінімуму митних формальностей, необхідних для забезпечення додержання законодавства України з питань державної митної справи.
Ця норма також відповідає стандартним правилам, встановленим пунктами 3.16 та 6.2 Загального додатку до Міжнародної конвенції про спрощення та гармонізацію митних процедур, до якої Україна приєдналась згідно із Законом України від 15.02.2011 року № 3018-VI "Про внесення змін до Закону України "Про приєднання України до Протоколу про внесення змін до Міжнародної конвенції про спрощення та гармонізацію митних процедур", якими запроваджено стандартні правила: на підтвердження декларації на товари митна служба вимагає тільки ті документи, які є необхідними для проведення контролю за даною операцією та забезпечення виконання усіх вимог щодо застосування митного законодавства; митний контроль обмежується мінімумом, необхідним для забезпечення дотримання митного законодавства.
Крім того, це узгоджується з проголошеними у ст. 8 Митного кодексу України принципами здійснення державної митної справи на засадах законності та презумпції невинуватості, єдиного порядку переміщення товарів, транспортних засобів через митний кордон України, спрощення законної торгівлі, заохочення доброчесності та інших.
З урахуванням зазначеного, суд робить висновок, що митний орган не навів доказів того, що документи подані декларантом є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності викликають сумнів у достовірності наданої інформації, невідповідності обраного позивачем методу визначення митної вартості товарів. У поданих при митному оформленні товарів документах відсутні розбіжності, оскільки вони містять всі відомості, що підтверджують числові значення складових митної вартості товару та щодо ціни, що підлягала сплаті за цей товар.
При цьому, суд вказує, що приймаючи рішення про коригування митної вартості імпортованого позивачем товару за резервним методом, відповідач не вказав, яким чином митна вартість товару визначена саме в такому розмірі, які складові вплинули на формування такої вартості, не навів порівняння характеристик оцінюваного товару та характеристик товару, ціна якого взята за основу для коригування митної вартості за резервним методом, що свідчить про порушення відповідачем ч. 2 ст. 55 МК України щодо обґрунтованості прийнятих рішень.
Картка відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення також підлягає скасуванню, оскільки прийнята на підставі зазначеного рішення про коригування митної вартості.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Як передбачено ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна, довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Згідно з ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
За вказаних обставин, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд робить висновок про задоволення позовної заяви.
Відповідно до ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Відтак, необхідно стягнути на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача судові витрати зі сплати судового збору у сумі 4204 грн.
Керуючись ст. ст. 77, 78, 139, 241-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України,
Позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгова компанія "Спецзапчасть" (вул. Ліхачова, буд. 2, м. Василівка, Василівський район, Запорізька область, 71600, код ЄДРПОУ 36549406) до Дніпровської митниці Держмитслужби (вул. Княгині Ольги, буд. 22, м. Дніпро, 49038, код ЄДРПОУ 43350935) про визнання протиправними та скасування рішення, картки відмови - задовольнити повністю.
Визнати протиправним та скасувати рішення Дніпровської митниці Держмитслужби про коригування митної вартості № UA110230/2020/000037/2 від 04.03.2020 року.
Визнати протиправною та скасувати картку відмови Дніпровської митниці Держмитслужби в прийняті митної декларації, митному оформлені випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № UA110230/2020/00074 від 04.03.2020 року.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Дніпровської митниці Держмитслужби (код ЄДРПОУ 43350935) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгова компанія "Спецзапчасть"код (ЄДРПОУ 36549406) судові витрати у розмірі 4240 (чотири тисячі двісті чотири) грн. відповідно до платіжного доручення №2227 від 12.03.2020 року.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Р.З. Голобутовський