15 червня 2020 року ЛуцькСправа № 140/1907/19
Волинський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого-судді Плахтій Н.Б.,
при секретарі Головатій І.В.,
за участю представника позивача Пилипчука В.Ф.,
представника відповідача Сахарчука А.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Волинській області про визнання протиправною та скасування вимоги,
Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі - позивач, ФОП ОСОБА_1 ) звернувся із позовом до Головного управління ДФС у Волинській області про визнання протиправною та скасування вимоги від 07.02.2019 №Ф-10305-55 про сплату боргу з єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування в сумі 18276 грн 72 коп.
В обґрунтування позову вказав, що 08.05.2019 отримав вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 2/7/2019 №0-10305-55 (направлена 26.04.19), згідно якої ГУ ДФС у Волинській області м.Луцька повідомляє, що станом на 31.01.2019 заборгованість зі сплати єдиного внеску становить 18276,72 грн, яка прийнята на підставі ст.25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» та на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів.
Вважає оскаржувану вимогу протиправною та такою що підлягає скасуванню, оскільки у вимозі вказано про те, що заборгованість нарахована на підставі ст.25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (далі - Закон) та даних інформаційної системи органу доходів і зборів, але при цьому немає розрахунку, період, за який нарахована заборгованість та відсутнє будь-яке посилання на результати акту перевірки, чи іншого документа, що об'єктивно викликає сумнів у достовірності заборгованості.
Зокрема, не враховано те, що позивач ФОП ОСОБА_1 із 2012 не здійснює підприємницьку діяльність (в тому числі і в період виникнення боргу станом на 31.01.2019), про що направляв до ГУ ДФС у Волинській області відповідну заяву, податкову звітність за цей період не подавав, перебував на спрощеній системі оподаткування та згідно даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 09.01.2019 здійснено припинення підприємницької діяльності.
Крім того, закон не містить застереження для фізичних осіб-підприємців, які перебувають на спрощеній системі оподаткування, стосовно сплати внеску незалежно від отримання доходу. Внесок нараховується виключно на визначену самостійно суму доходу і обмежений мінімумом і максимумом. Тому, у фізичної особи-підприємця, яка обрала спрощену систему оподаткування та не отримує дохід (не здійснює підприємницьку діяльність), не виникає обов'язку сплачувати внесок у мінімальному розмірі.
Управління мало право нарахувати внесок, прийнявши вимогу про його сплату, на підставі: акту перевірки; звітності, що подається платниками до органів доходів і зборів; бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до Закону нараховується внесок.
Так, позивач не подавав звітність, Управління чи інший державний орган не проводив перевірку стосовно позивача, бухгалтерські та інші документи не витребовувались та не надавались до відповідача. Відомості даних інформаційної системи органу доходів і зборів не входять до переліку «інших документів», оскільки не підтверджують суми виплат (доходу). Такі відомості є підставою призначення перевірки, під час проведення якої у платника внеску виникає право надати пояснення, котре становить мінімальний стандарт права особи на участь у процесі прийняття рішення. З наведених підстав позивач просив позов задовольнити.
Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 12.07.2019 прийнято дану позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі за цим позовом та ухвалено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін (т.1, а.с.1).
В поданому до суду відзиві на позовну заяву (т.1, а.с.22-24) відповідач позов не визнав, просив відмовити в його задоволенні, посилаючись на те, що контролюючий орган при надісланні податкової вимоги керувався офіційною інформацією з ЄДР, оскільки скаржник є фізичною особою - підприємцем (з 16.05.2007). Позивачем припинено підприємницьку діяльність - 09.01.2019. Фізичні особи-підприємці та самозайняті особи, які не одержують доходи, зобов'язані сплачувати єдиний соціальний внесок, мінімальний розмір якого з 01.01.2017 становить 704 грн, а з 01.01.2018 становить 819,06 грн.
У разі виявлення органом доходів і зборів своєчасно не нарахованих та/або не сплачених платником сум єдиного внеску такий орган доходів і зборів обчислює суми єдиного внеску, що зазначаються у вимозі про сплату боргу (недоїмки), та застосовує до такого платника штрафні санкції в порядку і розмірах, визначених розділом VII Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування. Сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена в строки, встановлені Законом, обчислена органами доходів і зборів у випадках, передбачених Законом, є недоїмкою. Вимога про сплату боргу (недоїмки) є виконавчим документом.
Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі актів документальних перевірок, звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з інформаційної системи органу доходів і зборів за формою згідно з додатком 6 до цієї Інструкції (для платника - юридичної особи) або за формою згідно з додатком 7 до цієї Інструкції (для платника - фізичної особи).
Таким чином, внаслідок порушення позивачем свого обов'язку щодо сплати зобов'язання у строки, встановлені Законом № 2464-VI, Головним управлінням ДФС у Волинській області правомірно надіслано податкову вимогу від 02/7/2019 №Ф-10305-55.
Крім того, право на звільнення від сплати єдиного внеску у 2017-2018 роках за себе мали фізичні особи-підприємці, за умови, що вони отримують пенсію за віком або є особами з інвалідністю та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування (ч.4 ст.4 Закону №2464). Інших підстав звільнення від сплати єдиного внеску фізичними особами-підприємцями чинним законодавством не передбачено. У ФОП ОСОБА_1 відсутні підстави для звільнення від сплати єдиного внеску.
Крім того, позивачем самостійно у Звітах про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску вказані суми, які підлягають до сплати.
Таким чином, внаслідок порушення позивачем свого обов'язку щодо сплати зобов'язання у строки, встановлені Законом №2464-VI, Головним управлінням ДФС у Волинській області правомірно надіслано податкову вимогу.
Ухвалою суду від 21.10.2019 замінено відповідача на правонаступника - Головне управління ДПС України (т.1, а.с.68).
Ухвалою суду від 21.10.2019 позов фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Волинській області про визнання протиправною та скасування вимоги залишено без розгляду у зв'язку із пропуском строку звернення до суду (т.1, а.с.69-71).
Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 16.01.2020 ухвалу Волинського окружного адміністративного суду від 21.10.2019 про залишення позовної заяви без розгляду скасовано і направлено справу до суду першої інстанції для продовження розгляду (т.1, а.с.115-129).
Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 14.02.2020 справу прийнято до провадження та призначено до судового розгляду.
Ухвалою головуючого-судді Смокович В.І. від 05.03.2020 задоволено заяву позивача про відвід судді та відведено даного суддю від розгляду адміністративної справи (т.1, а.с.158-160).
За результатами повторного автоматизованого розподілу справи визначено для її розгляду головуючого-суддю Плахтій Н.Б.
Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 06.03.2020 справу прийнято до провадження суддею Плахтій Н.Б. та ухвалено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами (т.1, а.с.164).
Ухвалою суду від 09.04.2020 вирішено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін (т.1, а.с.201).
У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав із наведених у позовній заяві підстав, просив позов задовольнити повністю. Додатково суду пояснив, що його довіритель не подавав до контролюючого органу Звіти про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску, в період 2017-2018 років працював найманим працівником у ФОП ОСОБА_3 , яким сплачувались за позивача страхові внески на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.
Представник відповідача в судовому засіданні просив відмовити у задоволенні позовних вимог з підстав, викладених у відзиві. Додатково зазначив, що оскільки позивач самостійно визначив у поданих Звітах суми нарахованого єдиного внеску за 2017-2018 роки, тому зобов'язаний сплатити його в загальній сумі, що визначена в оскаржуваній вимозі.
Заслухавши пояснення осіб, які беруть участь у справі, дослідивши письмові докази, суд приходить до висновку, що адміністративний позов підлягає до задоволення з огляду на таке.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 16.05.2007 зареєстрований як фізична особа-підприємець та 09.01.2019 припинив підприємницьку діяльність як фізична особа-підприємець, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (т.1, а.с.10).
07.02.2019 ГУ ДФС у Волинській області сформовано та надіслано позивачу вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-6636-55 на суму єдиного внеску 18276,72 грн (т.1, а.с.7).
Надаючи правову оцінку оскаржуваній вимозі про сплату боргу (недоїмки), суд зазначає наступне.
Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення визначає від 08.07.2010 року №2464-VI (далі - Закон №2464).
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону №2464 єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Застрахована особа - фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок (пункт 3 частини першої статті 1 Закону №2464).
Згідно з пунктом 4 частини першої статті 4 Закону №2464 платниками єдиного внеску є, зокрема, фізичні особи-підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.
Пунктом 1 частини другої статті 6 Закону №2464 передбачено, що платник єдиного внеску зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.
Єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску; (пункт 3 частини першої статті 7 Закону №2464-VІ).
За визначенням, наведеним у пункті 5 частини першої статті 1 Закону №2464-VI, мінімальний страховий внесок - сума єдиного внеску, що визначається розрахунково як добуток мінімального розміру заробітної плати на розмір внеску, встановлений законом на місяць, за який нараховується заробітна плата (дохід), та підлягає сплаті щомісяця.
У 2018 році установлено мінімальну заробітну плату у місячному розмірі з 1 січня - 3200,00 грн згідно із Законом України «Про Державний бюджет України на 2017 рік» від 21.12.2016 №1801-VIII.
У свою чергу, у 2018 році мінімальна заробітна плата становила 3723,00 грн, відповідно до Закону України «Про Державний бюджет України на 2018 рік» від 07.12.2017 №2246-VIII.
Відповідно до пункту 5 статті 8 Закону №2464-VI єдиний внесок для платників, зазначених у статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 22 відсотки до визначеної статтею 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску. У разі якщо база нарахування єдиного внеску не перевищує розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід, сума єдиного внеску розраховується як добуток розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід (прибуток), та ставки єдиного внеску.
Враховуючи вищезазначене, мінімальний страховий внесок у 2017 році становив 704,00 грн. на місяць (3 200,00 грн. х 22%, де 3200,00 грн. розмір мінімальної заробітної плати станом на 01.01.2017 року); мінімальний страховий внесок у 2018 році становив 819,06 грн на місяць (3 723,00 грн х 22%, де 3723,00 грн - розмір мінімальної заробітної плати станом на 01.01.2018 року).
Відповідно до абзацу третього частини восьмої статті 9 Закону №2464-VI платники єдиного внеску, зазначені у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний рік, до 10 лютого наступного року, крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування, які сплачують єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.
Законом України від 03.10.2017 №2148-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» внесені зміни до абзацу третього частини восьмої статті 9 Закону №2464, зокрема, з 01.01.2018 року платники єдиного внеску, зазначені у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.
Як зазначено у частині дванадцятій статті 9 Закону №2464 єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника.
Згідно з частиною другою статті 25 цього Закону №2464-VI у разі виявлення своєчасно не сплачених сум страхових внесків платники єдиного внеску зобов'язані самостійно обчислити ці внески і сплатити їх з нарахуванням пені в порядку і розмірах, визначених цією статтею. Абзацом 1 частини четвертої цієї статті визначено, що орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату. Вимога про сплату недоїмки є виконавчим документом.
Системний аналіз наведених норм свідчить про те, що платниками єдиного соціального внеску є, зокрема, фізичні особи-підприємці. Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою господарської діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування єдиного соціального внеску. Отже, саме дохід особи від господарської діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір єдиного соціального внеску не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому за відсутності бази для нарахування єдиного соціального внеску у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов'язок особи самостійно визначити цю базу, але її розмір не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.
Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов'язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
На підставі наведеного слід дійти висновку, що з урахуванням особливостей форми діяльності самозайнятих осіб саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов'язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.
Процедуру нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування страхувальниками, визначеними Законом №2464-VI, нарахування і сплати фінансових санкцій, стягнення заборгованості зі сплати страхових коштів органами доходів і зборів, визначено Інструкцією про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженою наказом Міністерства фінансів України від 20.04.2015 №449 (далі - Інструкція №449).
Так, положеннями пункту 1 Розділу VI Інструкції №449 визначено, що до платників, які не виконали визначені Законом обов'язки щодо нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску, застосовуються заходи впливу та стягнення.
У разі виявлення органом доходів і зборів своєчасно не нарахованих та/або не сплачених платником сум єдиного внеску такий орган доходів і зборів обчислює суми єдиного внеску, що зазначаються у вимозі про сплату боргу (недоїмки), та застосовує до такого платника штрафні санкції в порядку і розмірах, визначених розділом VII цієї Інструкції. Сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена в строки, встановлені Законом, обчислена органами доходів і зборів у випадках, передбачених Законом, є недоїмкою (пункт 2 Розділу VI Інструкції №449).
Також суд звертає увагу, що 10.06.2016 набрав чинності наказ Міністерства фінансів України від 07.04.2016 за № 422 «Про затвердження Порядку ведення органами Державної фіскальної служби України оперативного обліку податків і зборів, митних та інших платежів до бюджету, єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (далі - Наказ №422).
Відповідно до Наказу №422 оперативний облік податків і зборів, митних та інших платежів до бюджету, єдиного внеску здійснюється органами Державної фіскальної служби України в інформаційній системі органів ДФС. Для обліку нарахованих і сплачених сум податків, зборів, митних та інших платежів до бюджетів, єдиного внеску органами ДФС відкриваються інтегровані картки платників (далі - ІКП) за кожним платником та кожним видом платежу, які повинні сплачуватися такими платниками. ІКП містить інформацію про облікові операції та облікові показники, які характеризують стан розрахунків платника податків з бюджетами та цільовими фондами за відповідним видом платежу.
Наказ №422 визначає порядок: ведення інтегрованої картки платника (далі - ІКП) та здійснення контролю за коректністю інформації при відкритті/закритті ІКП в інформаційній системі ДФС; відображення в ІКП показників щодо податкових зобов'язань, визначених самостійно платниками податків та контролюючими органами у випадках, не пов'язаних із порушенням податкового законодавства; перенесення до ІКП визначених за результатами контрольно-перевірочної роботи сум грошових зобов'язань, податкових, митних та інших платежів та методи контролю відповідності показників результатів даним ІКП; відображення в ІКП сум погашення податкового боргу та заборгованості зі сплати єдиного внеску, розстрочення (відстрочення) зобов'язань (боргів), а також списання податкового боргу та заборгованості зі сплати єдиного внеску; перенесення до ІКП результатів адміністративного та/або судового оскарження рішень органів ДФС та методи контролю достовірності відповідних показників.
Суд зазначає, що згідно даних інтегрованої картки платника позивача станом на 01.02.2019 року існує заборгованість зі сплати єдиного внеску у загальному розмірі 18276,72 грн, яка складається із заборгованості по сплаті єдиного внеску для фізичних осіб-підприємців (т.1, а.с.26-27).
Як уже встановлено судом, 15.05.2007 була проведена державна реєстрація фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 , а 09.01.2020 за власним рішенням останнього припинена підприємницька діяльність, що підтверджується Витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (т.1, а.с.10).
Разом з тим, з матеріалів справи слідує, що з 16.11.2016 позивач ОСОБА_1 був прийнятий на посаду столяра-верстатника у ФОП ОСОБА_3 , на основне місце роботи (1,0 ставки) з окладом згідно штатного розпису, про що свідчать наказ від 15.11.2016 №2 та укладений трудовий договір від 16.11.2016 (т.1, а.с.216-218).
За період з 16.11.2016 по 2019 позивачу була виплачена роботодавцем заробітна плата, з якої нараховані та сплачені страхові внески, підтвердження чого є довідки ФОП ОСОБА_3 від 13.04.2020 №№1-4 (т.1, а.с.219-223), Звіти про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску, що подані ФОП ОСОБА_3 за вказаний період до контролюючого органу (т.2, а.с.16-223).
Крім того, витяг з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування Пенсійного фонду України по ОСОБА_1 також містить відомості про сплату страхових внесків за вказаний період (т.2, а.с.246-247).
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 4 Закону №2464-VI платниками єдиного внеску є також роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.
Згідно з пунктом 1 статті 7 Закону №2464-VI єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України «Про оплату праці», та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами.
Отже, як вбачається з матеріалів справи, роботодавець, нараховуючи позивачу заробітну плату, сплачував за неї як страхувальник єдиний соціальний внесок, що підтверджується індивідуальними відомостями про застраховану особу з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування Пенсійного фонду України.
Водночас, відповідачем доказів щодо безпосереднього здійснення позивачем підприємницької діяльності у 2017 - 2018 роках, отримання інших доходів ніж від трудової діяльності як найманим працівником суду не надано.
Суд зазначає, що Законом №2464-VI не врегульовано відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та здійснення підприємницької діяльності. Проте із системного аналізу його норм вбачається, що єдиною метою збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством саме прав фізичних осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування. Вказана мета досягається шляхом регулярної сплати мінімального страхового внеску.
Таким чином, в розумінні Закону №2464-VI позивач є застрахованою особою і єдиний внесок за нього у період, за який винесена спірна вимога, нараховував та сплачував роботодавець, що виключає обов'язок зі сплати єдиного внеску позивачем ще як особою, що зареєстрована як фізична особа-підприємець. При цьому, підприємницьку діяльність позивач фактично не здійснював, що не спростовано відповідачем.
Крім того, суд зазначає, що Верховим Судом у постанові від 04.12.2019 року у справі №440/2149/19 сформульовано правовий висновок, відповідно до якого особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов'язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем.
Водночас доводи відповідача про те, що ОСОБА_1 самостійно визначив суму нарахованого єдиного внеску за 2017-2018 шляхом подання відповідних Звітів, суд до уваги не бере з огляду на таке.
Так, як слідує з матеріалів справи, на підтвердження факту подання позивачем Звітів про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску ГУ ДПС у Волинській області надало роздруківку зазначених Звітів з Автоматизованої інформаційної системи «Податковий блок», з якої вбачається, що такі Звіти подані позивачем 09.01.2019 (т.1, а.с.30-33).
У зв'язку з тим, що позивач заперечує факт подання таких Звітів до контролюючого органу, судом витребувано у відповідача оригінали поданих Звітів.
На вимогу суду представник відповідача подав завірені копії Звітів про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску форми №Д5 (річна) за 2017-2018 роки, у яких відсутні підписи позивача Долгальова Д.В. та дата їх подання до ГУ ДПС у Волинській області.
Таким чином, відповідач належними та допустимими доказами не підтвердив факту самостійного подання ОСОБА_1 звітності по єдиному внеску за 2017-2018 роки, внаслідок чого доводи контролюючого органу про формування спірної вимоги на підставі поданої позивачем звітності не знайшли своє підтвердження в ході судового розгляду справи.
З урахуванням встановлених обставин справи, перевірених письмовими доказами, наведених норм чинного законодавства України суд дійшов висновку, що вимога про сплату боргу (недоїмки) від 07.02.2019 №Ф-10305-55 в сумі 18276,72 грн сформована та надіслана позивачу безпідставно.
Згідно з частиною другою статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідачем не доведено правомірності оскаржуваної вимоги, з огляду на що суд дійшов висновку, що вимога про сплату боргу (недоїмки) від 07.02.2019 №Ф-10305-55 підлягає скасуванню як протиправна.
Згідно із частиною першою статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Отже, на користь позивача необхідно стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача судовий збір в розмірі 768,40 грн, сплачений згідно з квитанцією від 12.06.2020 №0.0.1733528753.1 (т.2, а.с.245).
Керуючись статтями 243-246 Кодексу адміністративного судочинства України, на підставі Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», суд
Адміністративний позов задовольнити повністю.
Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДФС у Волинській області про сплату боргу (недоїмки) від 07 лютого 2019 року №Ф-10305-55.
Стягнути на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Волинській області (43010, м.Луцьк, Київський майдан, 4, код ЄДРПОУ 43143484) судові витрати в сумі 768,40 грн (сімсот шістдесят вісім грн 40 коп).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Волинський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення, з врахуванням вимог пункту 3 розділу VI «Прикінцеві положення» КАС України.
Головуючий-суддя Н.Б.Плахтій
Повне судове рішення складено 17 червня 2020 року.