Постанова від 15.06.2020 по справі 916/3273/17

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 червня 2020 року м. ОдесаСправа № 916/3273/17

Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Діброви Г.І.

суддів: Разюк Г.П., Головея В.М.

секретар судового засідання: Клименко О.В.

за участю представників учасників справи:

від Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «ГЕЛІОС», м. Київ - Колосюк В.А. за довіреністю від 02.01.2020 року № б/н;

від Товариства з обмеженою відповідальністю «УКРАЇНА», м. Одеса - не з'явився;

від Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, м. Київ - не з'явився;

від Публічного акціонерного товариства «ІМЕКСБАНК», м. Одеса - не з'явився;

від Товариства з обмеженою відповідальністю «ВАЙССЕЛЛ ГЛОБАЛЛ», м. Новоград-Волинський - не з'явився;

від Товариства з обмеженою відповідальністю «БІЗНЕС РЕНТАЛС», м. Одеса - не з'явився;

від ОСОБА_1 , м. Одеса - не з'явився.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «ГЕЛІОС», м. Київ

на рішення Господарського суду Одеської області від 16.03.2020 року, м. Одеса, суддя Цісельський О.В., повний текст рішення складено та підписано 26.03.2020 року

у справі № 916/3273/17

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «ГЕЛІОС», м.Київ

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «УКРАЇНА», м. Одеса

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, м. Київ, Публічного акціонерного товариства «ІМЕКСБАНК», м. Одеса

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «ВАЙССЕЛЛ ГЛОБАЛЛ», м.Новоград-Волинський, Товариства з обмеженою відповідальністю «БІЗНЕС РЕНТАЛС», м.Одеса, ОСОБА_1 , м. Одеса

про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину,-

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог та рішення суду першої інстанції.

В грудні 2017 року Публічне акціонерне товариство «ІМЕКСБАНК», м. Одеса в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб Матвієнка А.А. звернулось до Господарського суду Одеської області із позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «УКРАЇНА», м. Одеса, в якій просило суд застосувати наслідки недійсності Договору про розірвання іпотечного договору, укладеного між Акціонерним товариством «ІМЕКСБАНК» та Товариством з обмеженою відповідальністю «УКРАЇНА», повернувши сторони у стан, який існував до укладання цього правочину, шляхом скасування державної реєстрації прав та їх обтяжень про припинення іпотеки та обтяжень щодо майна Товариства з обмеженою відповідальністю «УКРАЇНА», а саме: апартаменту трьоповерхового зблокованого дачного котеджу, загальною площею 273,8 кв.м., житлового площею 266,5 кв.м., що розташований за адресою: Одеська область, Овідіопольський район, с/рада Дальницька, «Золотий Бугаз» масив, 18, корпус «А», ап. 1; апартаменту трьоповерхового зблокованого дачного котеджу, загальною площею 273,9 кв.м., житлового площею 266,6 кв.м., що розташований за адресою: Одеська область, Овідіопольський район, с/рада Дальницька, «Золотий Бугаз» масив, 18, корпус «Ж», ап. 222, які були зареєстровані згідно Іпотечного договору, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Чужовським Н.Ю., зареєстрованим за № 4273, а також відшкодувати позивачу за рахунок відповідача судові витрати.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що розірвавши договір застави, банк фактично при непогашеній заборгованості за Кредитним договором, безпідставно відмовився від власних майнових вимог до заставодавця за дійсним договором забезпечення, а також від своїх прав стягнення на предмет застави в рахунок погашення заборгованості позичальника, внаслідок чого Договір про розірвання Іпотечного договору від 27.12.2014 року позивач вважає нікчемним в силу ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», що і стало підставою для звернення до суду з позовною заявою про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину шляхом скасування державної реєстрації прав та обтяжень.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 02.01.2018 року було відкрито провадження у справі № 916/3273/17 за позовом Публічного акціонерного товариства «ІМЕКСБАНК», м. Одеса в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб Матвієнка А.А., а також залучено до участі у справі, в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Товариство з обмеженою відповідальністю «ВАЙССЕЛЛ ГЛОБАЛЛ», м. Новоград-Волинський.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 22.02.2018 року до участі у справі № 916/3273/17 було залучено в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, м. Київ, на стороні відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю «БІЗНЕС РЕНТАЛС», м.Одеса та ОСОБА_1 , м. Одеса.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 26.04.2018 року (суддя Рога Н.В.) у задоволенні позову Публічного акціонерного товариства «ІМЕКСБАНК», м. Одеса в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Акціонерного товариства «ІМЕКСБАНК» Матвієнка Андрія Анатолійовича, м. Київ відмовлено в повному обсязі.

Рішення суду мотивовано тим, що позивачем не було виконано вимоги ч. 2 ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (в редакції, що була чинною на час запровадження в Акціонерному товаристві «ІМЕКСБАНК» тимчасової адміністрації») щодо перевірки правочину - договору про розірвання Іпотечного договору з майновим поручителем, посвідченим 27.08.2014 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Чужовською Н.Ю. за реєстровим № 4273, укладеним між Публічним акціонерним товариством «ІМЕКСБАНК» та Товариством з обмеженою відповідальністю «УКРАЇНА», та встановлення його нікчемності.

Постановою Південно-Західного апеляційного господарського суду від 04.02.2019 року (головуючий суддя Принцевська Н.М., судді Ярош А.І., Колоколов С.І.) апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «ІМЕКСБАНК» на рішення Господарського суду Одеської області від 26.04.2018 року у справі № 916/3273/17 задоволено; рішення Господарського суду Одеської області від 26.04.2018 року у справі № 916/3273/17 скасовано; задоволено позовні вимоги Публічного акціонерного товариства «ІМЕКСБАНК» до Товариства з обмеженою відповідальністю «УКРАЇНА» про застосування наслідків недійсності Договору про розірвання іпотечного договору від 27.12.2014 року; застосовано наслідки недійсності Договору про розірвання іпотечного договору, укладеного між Публічним акціонерним товариством «ІМЕКСБАНК» та Товариством з обмеженою відповідальністю «УКРАЇНА» шляхом скасування державної реєстрації прав та їх обтяжень про припинення іпотеки та обтяжень щодо майна Товариства з обмеженою відповідальністю «УКРАЇНА», а саме: апартаменту триповерхового зблокованого дачного котеджу, загальною площею 273,8 кв.м., житловою площею 266,5 кв.м., що розташований за адресою: Одеська область, Овідіопольський район, с/рада Дальницька, «Золотий Бугаз» масив, 18 (вісімнадцять), корпус «А», ап. 1 (один); апартаменту триповерхового зблокованого дачного котеджу, загальною площею 273,9 кв.м., житловою площею 266,6 кв.м., що розташований за адресою: Одеська область, Овідіопольський район, с/рада Дальницька, «Золотий Бугаз» масив, 18 (вісімнадцять), корпус «Ж», ап. 222 (двісті двадцять два), які були зареєстровані згідно іпотечного договору, посвідченого 27.08.2014 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Чужовською Н.Ю., за реєстровим № 4273.

ОСОБА_1 , м. Одеса з рішеннями судів у вказаній справі не погодився тому, звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Господарського суду Одеської області від 26.04.2018 року та постанову Південно-Західного апеляційного господарського суду від 04.02.2019 року у справі № 916/3273/17.

Під час касаційного перегляду справи, до Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «ГЕЛІОС», м. Київ надійшла заява про заміну позивача правонаступником, яка ухвалою Верховного Суду від 05.12.2019 року було задоволена, здійснено процесуальне правонаступництво позивача у справі № 916/3273/17, замінено Публічне акціонерне товариство «ІМЕКСБАНК» на його правонаступника - Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «ГЕЛІОС».

Постановою Верховного Суду від 12.12.2019 року (головуючий суддя Малашенкова Т.М., судді Бенедисюк І.М., Булгакова І.В.) касаційну скаргу ОСОБА_1 , м. Одеса задоволено; рішення Господарського суду Одеської області від 26.04.2018 року та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 04.02.2019 року у справі № 916/3273/17 скасовано; справу № 916/3273/17 направлено на новий розгляд до Господарського суду Одеської області.

Постанова Верховного Суду мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій, здійснили розгляд справи без участі третьої особи ОСОБА_1 , м. Одеса - власника спірного майна, на права та обов'язки якого може вплинути рішення у цій справі, за відсутності інформації про його належне повідомлення про час та місце розгляду справи, не звернули уваги на те, що конституційне право на участь у судовому розгляді, бути належним чином повідомленим про дату судового розгляду не може бути формальним, це є порушенням зазначених вимог законодавства та підставою для безумовного скасування судового рішення.

Під час нового розгляду справи в суді першої інстанції, 16.01.2020 року до господарського суду надійшла заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «ГЕЛІОС» про зміну предмету позову, відповідно до якої позивач просив суд поновити пропущені строки на заявлення вимог про застосування наслідків недійсного договору про розірвання іпотечного договору з майновим поручителем від 10.11.2014 року, укладений між Публічним акціонерним товариством «ІМЕКСБАНК» та Товариством з обмеженою відповідальністю «УКРАЇНА» та зареєстрованого за № 1295, посвідченого Журавлем М.В. приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу; застосувати наслідки недійсності Договору про розірвання іпотечного договору з майновим поручителем від 10.11.2014 року, укладений між Публічним акціонерним товариством «ІМЕКСБАНК» та Товариством з обмеженою відповідальністю «УКРАЇНА» та зареєстрованого за № 1295, посвідченого Журавлем М.В. приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу, шляхом скасування державної реєстрації прав та їх обтяжень про припинення іпотеки та обтяжень щодо майна Товариства з обмеженою відповідальністю «УКРАЇНА», а саме: апартаменту триповерхового зблокованого дачного котеджу, загальною площею 273,8 кв.м., житловою площею 266,5 кв.м, що розташований за адресою: Одеська область, Овідіопольський район, с/рада Дальницька, «Золотий Бугаз» масив, 18 (вісімнадцять), корпус «А», ап.1 (один), апартаменту триповерхового зблокованого дачного котеджу, загальною площею 273,9 кв.м., житловою площею 266,6 кв.м, що розташований за адресою: Одеська область, Овідіопольський район, с/рада Дальницька, «Золотий Бугаз» масив, 18 (вісімнадцять), корпус «Ж», ап.222 (двісті двадцять два), які були зареєстровані згідно іпотечного договору, посвідченого 27.08.2014 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Чужовською Н.Ю., за реєстровим номером № 4273.

В обґрунтування поданої до суду заяви про зміну предмета позову Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «ГЕЛІОС» посилалось на те, що із листа уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «ІМЕКСБАНК» від 05.08.2019 року за вих. № 1294, стало відомо, що при вжитті заходів щодо виконання постанови Південно-західного апеляційного господарського суду від 04.02.2019 року по справі № 916/3273/17, останньому стало відомо, що в дійсності іпотечний договір з майновим поручителем, посвідчений 27.08.2014 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу та зареєстрованого в реєстрі за № 4273, було розірвано 10.11.2014 року на підставі договору про розірвання іпотечного договору з майновим поручителем, серія та номер: 1295, виданий 10.11.2014 приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Журавлем Миколою Володимировичем. За запитом Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «ІМЕКСБАНК» від приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Журавля М.В. 29.08.2019 року було отримано копію договору про розірвання іпотечного договору з майновим поручителем від 10.11.2014 року. Зазначені документи були передані Товариству з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «ГЕЛІОС» лише 13.01.2020 року після придбання права вимоги за Договором № 108 про відступлення прав вимоги від 11.10.2019 року.

З огляду на зазначене позивач дійшов висновку про необхідність зміни предмету позову, оскільки тільки змінивши предмет позову, можна дійсно захистити права позивача і це беззаперечно необхідно для захисту його прав у зв'язку із зміною фактичних обставин справи, що сталася після закінчення підготовчого засідання, при первісному розгляді справи.

При цьому, позивач зазначив, що підстави позову при цьому не змінюються, оскільки даний правочин в силу ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» і так є нікчемним. Відповідно підстави позову щодо нікчемності правочину та застосування наслідків недійсного (нікчемного) правочину не змінюються.

Вказана заява судом першої інстанції була прийнята до розгляду.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 28.01.2020 року було залучено до участі у справі Публічне акціонерне товариство «ІМЕКСБАНК» в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача.

24.02.2020 року до Господарського суду Одеської області від Товариства з обмеженою відповідальністю «УКРАЇНА», м. Одеса надійшла заява про застосування наслідків пропущення строку позовної давності.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 16.03.2020 року у справі №916/3273/17 (суддя Цісельський О.В.) у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду мотивоване тим, що розірвавши Іпотечний договір, Банк фактично при непогашеній заборгованості за кредитним договором безпідставно відмовився від власних майнових вимог як іпотекодавця за дійсним договором, а також від своїх прав звернути стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення заборгованості позичальника. Крім того, ні наявність акту чи наказу проведення перевірки, ні час виявлення нікчемного правочину не має жодного значення для дійсності чи недійсності такого правочину, який є нікчемним в силу закону, а відтак не позбавляє позивача права звернутись до суду з позовом про застосування наслідків недійсності правочину, адже такі правочини є недійсними незалежно від моменту їх виявлення уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб. З огляду на що, із посланням на правову позицію Верховного Суду України, викладену у постановах № 3-598гс17 (справа № 914/1315/16), № 3-597гс17 (справа № 914/1318/16), суд першої інтонації дійшов висновку про обґрунтованість доводів позивача щодо нікчемності договору про розірвання іпотечного договору від 10.11.2014 року.

Разом з тим, судом першої інстанції було застосовано наслідки пропуску позовної давності, оскільки ще у грудні 2017 року, Акціонерне товариство «ІМЕКСБАНК» звертаючись із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «УКРАЇНА» до Господарського суду Одеської області знало та могло знати про розірвання іпотечного договору від 10.11.2014 року за номером № 1293, посвідченого приватним нотаріусом Журавлем М.В., при цьому, посилання позивача на лист уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідації Публічного акціонерного товариства «ІМЕКСБАНК» від 05.08.2019 року за вих. № 1294, та твердження, що саме у серпні 2019 року стало відомо про існування договору про розірвання іпотечного договору з майновим поручителем від 10.11.2014 року не доводять поважних причин пропуску строку позовної давності, так як усі дії, вчинені в судовому процесі до вступу у справу правонаступника, обов'язкові для нього так само, як вони були обов'язкові для особи, яку правонаступник замінив.

З урахуванням викладеного, місцевий господарський суд зазначив, що строк позовної давності як і для Публічного акціонерного товариства «ІМЕКСБАНК» так і для Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ГЕЛІОС» розпочав свій сплив з 10.11.2014 року (моменту укладання договору про розірвання іпотечного договору з майновим поручителем) та закінчився 10.11.2017 року, з огляду на що відмовив у задоволенні позову саме з цих підстав.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу, узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «ГЕЛІОС», м. Київ з рішенням суду першої інстанції не погодилось, тому звернулось до Південно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просило суд рішення Господарського суду Одеської області від 16.03.2020 року у справі № 916/3273/17 скасувати повністю та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «ГЕЛІОС», м. Київ задовольнити в повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована порушенням місцевим господарським судом норм матеріального і процесуального права та неповним з'ясуванням всіх обставин справи. Зокрема, скаржник зазначає, що судом першої інстанції було неправомірно застосовано наслідки пропуску строку позовної давності, оскільки відповідно до положень ч. 5 ст. 261 Цивільного кодексу України унормовано, що за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Статтею 253 Цивільного кодексу України передбачено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Так, відповідно до ч. 2 ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», передбачено, що протягом дії тимчасової адміністрації Фонд зобов'язаний забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених частиною третьою цієї статті.

Як вже було встановлено судом, з 27.01.2015 року у Акціонерному товаристві «ІМЕКСБАНК» було запроваджено тимчасову адміністрацію та призначено уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на тимчасову адміністрацію. Рішенням виконавчої дирекції ФНВФО від 27.05.2015 року № 105 розпочато процедуру ліквідації Публічного акціонерного товариства «ІМЕКСБАНК» з 27.05.2015 року.

Таким чином, тимчасова адміністрація діяла в Публічному акціонерному товаристві «ІМЕКСБАНК» з 27.01.2015 року по 26.05.2015 року і саме в цей період повинна була бути проведена перевірка стосовно спірного правочину.

Пунктом 4 ч. 2 ст. 37 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» визначено право Фонду безпосередньо або уповноваженої особи Фонду у разі делегування їй повноважень - повідомляти сторони за договорами, зазначеними у ч. 2 ст. 38 цього Закону, про нікчемність цих договорів та вчиняти дії щодо застосування наслідків нікчемності таких договорів.

Таким чином, на думку скаржника, перевірку та виявлення нікчемного правочину, вчиненого банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, слід було провести в період дії тимчасової адміністрації, а саме до 26.05.2015 року, а з моменту введення процедури ліквідації - тільки повідомляти про нікчемність договорів. Відповідно перебіг строку на виявлення нікчемності останнього, розпочався саме з дня запровадження тимчасової адміністрації банку, а саме з 27.01.2015 року, та закінчився 26.05.2015 року. Оскільки за приписами ст. 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила, то перебіг позовної давності розпочався з кінцевого строку, коли було можливо провести перевірку та виявити нікчемний правочин - а саме з 26.05.2015 року. Відповідно трирічний термін позовної давності, визначений ст. 257 Цивільного кодексу України, сплинув лише 26.05.2018 року, а Акціонерне товариство «ІМЕКСБАНК» звернувся до суду з позовом до спливу цього строку.

Отже, як стверджує скаржник, очевидним є факт, що суд першої інстанції, застосовуючи положення ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» щодо нікчемності правочину, невірно встановив початок перебігу строку позовної давності для застосування наслідків недійсного правочину.

Крім того, скаржник зазначає, що під час дії тимчасової адміністрації Фонд має повне і виняткове право управляти банком відповідно до цього Закону, нормативно-правових актів Фонду та вживати дії, передбачені планом врегулювання. Згідно з постановою Правління Національного банку України від 26.01.2015 року № 50 «Про віднесення ПАТ «ІМЕКСБАНК» до категорії неплатоспроможних» виконавчою дирекцією Фонду прийнято рішення від 26.01.2015 року № 16 «Про запровадження тимчасової адміністрації в АТ «ІМЕКСБАНК», згідно з яким з 27 січня 2015 року запроваджено тимчасову адміністрацію та призначено уповноваженою особою Фонду на здійснення тимчасової адміністрації в Акціонерному товаристві «ІМЕКСБАНК» Северина Ю.П . Отже, починаючи з 27.01.2015 року в Акціонерному товаристві «ІМЕКСБАНК» запроваджено тимчасову адміністрацію, під час якої лише Фонд має повне і виняткове право управляти банком, а також лише Фонд наділений відповідними повноваженнями згідно Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», зокрема, щодо виявлення нікчемних правочинів під час тимчасової адміністрації. Очевидним стає факт, що лише після введення тимчасової адміністрації в Акціонерному товаристві «ІМЕКСБАНК», а саме не раніше 27.01.2015 року Фонду могло стати відомо про такий нікчемний правочин - договір про розірвання іпотечного договору з майновим поручителем укладений 10.11.2014 року між Публічним акціонерним товариством «ІМЕКСБАНК» (іпотекодержатель) та Товариством з обмеженою відповідальністю «УКРАЇНА» (іпотекодавець), посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Журавлем М.В. за реєстровим № 1295.

Відповідно строк позовної давності при зверненні до суду Акціонерним товариством «ІМЕКСБАНК» в особі Фонду з даним позовом не пропущено.

Також скаржник зауважив, що суд в оскаржуваному рішенні не зазначає про прийняття заяви про застосування строку позовної давності від сторони по справі. Відповідно до ст. 267 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Натомість суд першої інстанції зазначив лише про заявлене клопотання про застосування строків позовної давності третьою особою у справі - ОСОБА_1 і на підставі цього клопотання застосовує позовну давність. З огляду на що, скаржник вважає, що суд невірно застосував норму ст. 267 Цивільного кодексу України, оскільки третя особа по справі не є його стороною у спорі і суд не має права застосовувати позовну давність на підставі заявленого третьою особою клопотання про застосування строків позовної давності.

Окрім іншого, скаржник стверджує, що п. 2, 3 Розділу III Порядку виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними, а також дій Фонду гарантування вкладів фізичних осіб у разі їх виявлення, затвердженого рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 26.05.2016 року № 826, Уповноважена особа Фонду зобов'язана вжити всіх необхідних заходів щодо відповідних правочинів (договорів), що є нікчемними, з метою приведення фінансового стану банку за зобов'язаннями за ними у первісний стан. Уповноважена особа Фонду протягом дії тимчасової адміністрації, а також протягом ліквідації вживає заходів щодо витребування (повернення) майна (коштів) банку, переданого за такими правочинами (договорами), вчиняє інші дії щодо застосування наслідків нікчемності, а також щодо відшкодування збитків, спричинених їх укладенням.

Із зазначеного вбачається, що обов'язки щодо виявлення нікчемних правочинів та застосування відповідних наслідків нікчемності правочинів наявні як у тимчасового адміністратора, так і у ліквідатора банку.

Згідно з ч. 5 ст. 44 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» ліквідація банку має бути завершена не пізніше двох років з дня початку процедури ліквідації банку. Фонд має право прийняти рішення про продовження ліквідації банку на строк до двох років з можливістю повторного продовження на строк до одного року.

Відповідно, процедура ліквідації банку не може перевищувати строк в 5 (п'ять) років.

Отже, у справах про застосування наслідків нікчемності договорів, стороною яких є банк, в якому здійснюється тимчасова адміністрація або ліквідація, підлягає застосуванню спеціальна позовна давність, передбачена ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», перебіг якої спливає з завершенням строку проведення відповідних процедур у банку, як то, тимчасова адміністрація та/або ліквідація. Таким чином, з огляду на вищевикладене, у даній справі строк позовної давності не сплинув, оскільки строк ліквідації банку, встановлений ст. 44 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», не завершився (не сплинув).

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 04.05.2020 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «ГЕЛІОС», м. Київ на рішення Господарського суду Одеської області від 16.03.2020 року у справі № 916/3273/17, справу призначено до судового розгляду.

15.06.2020 року електронною поштою до Південно-західного апеляційного господарського суду від Товариства з обмеженою відповідальністю «УКРАЇНА», м. Одеса надійшло клопотання про відкладення розгляду справи на іншу дату, яке мотивовано тим, що представник відповідача - Новікова Т. О. , яка є адвокатом, не зможе прибути в судове засідання у справі через зайнятість в інших судових засіданнях. До клопотання додано копію свідоцтва адвоката та копію ордеру.

Також 15.06.2020 року електронною поштою до Південно-західного апеляційного господарського суду від Товариства з обмеженою відповідальністю «УКРАЇНА», м. Одеса надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому відповідач просив суд в задоволенні апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «ГЕЛІОС», м. Київ на рішення Господарського суду Одеської області від 16.03.2020 року у справі № 916/3273/17 відмовити, рішення суду першої інстанції - залишити без змін. Судовою колегією відзив було долучено до матеріалів справи.

У відзиві відповідач зазначив, що посилання позивача, який є процесуальним правонаступником Акціонерного товариства «IМЕКСБАНК», на лист уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «IМЕКСБАНК» вiд 05.08.2019 року за вих. № 1294, та твердження, що саме у серпні 2019 року стало відомо про існування договору про розірвання іпотечного договору з майновим поручителем, серія та номер 1295, виданий 10.11.2014 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Журавлем М.В. є невірним, оскільки матеріали справи містять іпотечний договір, посвідчений 27.08.2014 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Чужовською Н.Ю. за реєстровим №4273, на першій сторiнцi якого зроблено запис про його розірвання 10.11.2014 року за номером № 1293, даний запис засвідчено підписом приватного нотаріуса Журавля М.В. та його печаткою. З огляду на що, ще у грудні 2017 року, Акціонерне товариство «IМЕКСБАНК» звертаючись iз позовом до Господарського суду Одеської області знало та могло знати про розірвання іпотечного договору саме 10.11.2014 року за номером № 1293, приватним нотаріусом Журавлем М.В.

Відповідач також зазначає, що саме протягом дії тимчасової адмiнiстрацiї Фонд зобов'язаний забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів) на предмет нікчемності, а уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб знала, та могла знати про укладання 10.11.2014 року спiрного правочину, вказане спростовує твердження позивача про те, iнформацiя про розірвання іпотечного договору стала відома уповноваженій особі Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на лiквiдацiю Акціонерного товариства «IМЕКСБАНК» з Рiшення про вiдмову у скасування № 47734408 вiд 11.07.2019 року, яке прийнято державним реестратором прав на нерухоме майно Панфiловою O.I., юридичний департамент Одеської міської ради, Одеської області, а також з iнформацiйної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта майна за № 174357674 вiд 18.07.2019 року.

Також, відповідач із посиланням на висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 14.08.2019 року у справі № 903/373/18, зауважив, що хоча Закон України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» i є спеціальним у спірних правовідносинах, однак він не встановлює іншого, аніж передбачений ч. 3 ст. 261 Цивільного кодексу України, строку позовної давності за вимогами про застосування наслiдкiв нікчемного правочину. При цьому, i в разі пред'явлення позову особою, право якої порушене, i в разі пред'явлення позову в інтересах цієї особи іншою, уповноваженою на це, особою, позовна давність починає обчислюватися з одного й того самого моменту: коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Таким чином, на думку відповідача, незважаючи на те, що з 27.01.2015 року у Акціонерному товаристві «IМЕКСБАНК» Фондом гарантування вкладів фізичних осіб було запроваджено тимчасову адмiнiстрацiю та призначено уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на тимчасову адмiнiстрацiю, враховуючи положення ч. 3 ст. 261 Цивільного кодексу України та наведені вище правові позиції Великої Палати Верховного Суду, строк позовної давності для позивача у даній справі розпочав свій сплив з 10 листопада 2014 року (моменту укладання договору про розірвання іпотечного договору з майновим поручителем) та закінчився 10 листопада 2017 року.

Із позовом Акціонерне товариство «IМЕКСБАНК» звернулося в кінці грудня 2017 року, що підтверджується ухвалою Господарського суду Одеської області від 02.01.2018 року про відкриття провадження у справі № 916/3273/17, тобто iз пропуском строку позовної давності. При цьому, усі дії, вчинені в судовому процесі до в ступу у справу правонаступника, обов'язкові для нього так само, як вони були обов'язкові для особи, яку правонаступник замінив. Таким чином, після заміни ухвалою Верховного Суду вiд 05.12.2019 року позивача у справі № 916/3273/17 з Акціонерного товариства «IМЕКСБАНК» на Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ГЕЛIОС» в порядку ст. 52 Господарського процесуального кодексу України, yci дії, вчинені в судовому процесі Акціонерним товариством «IМЕКСБАНК» до вступу у справу його правонаступника, обов'язкові для Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ГЕЛIОС». А тому, й клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ГЕЛIОС» про поновлення пропущеного строку на заявлення вимог про застосування наслiдкiв недійсного договору про розірвання іпотечного договору з майновим поручителем вiд 10.11.2014 року, укладеного мiж Публічним акціонерним товариством «IМЕКСБАНК» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ГЕЛIОС» та зареєстрованого за № 1295, посвідченого Журавлем М,В., приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу, не підлягають задоволенню, адже Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ГЕЛIОС» є процесуальним правонаступником Акціонерного товариства «IМЕКСБАНК».

Інші учасники справи своїм правом згідно ч. 1 ст. 263 Господарського процесуального кодексу України не скористався, відзив на апеляційну скаргу, в строк, визначений ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду про відкриття апеляційного провадження у справі, не надали, що згідно з ч. 3 ст. 263 Господарського процесуального кодексу України не перешкоджає перегляду оскарженого рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку.

В судовому засіданні, яке відкладалось, представник скаржника підтримав доводи та вимоги своєї апеляційної скарги з мотивів, що викладені письмово, проти задоволення клопотання відповідача про відкладення розгляду справи заперечував, щодо відзиву на апеляційну скаргу зауважив, що такий відзив подано із пропуском процесуального строку, визначеного ухвалою суду про відкриття апеляційного провадження у справі, будь-яких пояснень з приводу обставин, викладених у ньому, підстав надавати не вбачає.

Представники інших учасників справи в судове засідання не з'явились, будь-яких клопотань або заяв суду апеляційної інстанції не надали (окрім клопотання відповідача про відкладення розгляду справи) про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги повідомлені належним чином, про що свідчать наявні у матеріалах справи поштові повідомлення про вручення ухвали Південно-західного апеляційного господарського суду про відкладення розгляду справи від 01.06.2020 року.

Також з метою належного повідомлення учасників справи на офіційному сайті Південно-західного апеляційного господарського суду 01.06.2020 року було розміщено відповідне повідомлення.

Судовою колегією було розглянуто та відхилено клопотання відповідача щодо відкладення розгляду справи на іншу дату, оскільки до даного клопотання не додано жодного доказу на підтвердження зайнятості представника юридичної особи в інших судових засіданнях 15.06.2020 року, відповідач має право направити для участі в судових засіданнях керівника юридичної особи або укласти договір про надання правової допомоги з іншим адвокатом, який виступатиме його представником. Крім того, ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду явка сторін не визнавалась обов'язковою.

Частиною 12 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Відповідно до положень п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Також, відповідно до рішень Європейського суду з прав людини, що набули статусу остаточного, зокрема "Іззетов проти України", "Пискал проти України", "Майстер проти України", "Субот проти України", "Крюков проти України", "Крат проти України", "Сокор проти України", "Кобченко проти України", "Шульга проти України", "Лагун проти України", "Буряк проти України", "ТОВ "ФПК "ГРОСС" проти України", "Гержик проти України" суду потрібно дотримуватись розумного строку для судового провадження.

Вказане узгоджується з рішенням Європейського суду з прав людини від 08 листопада 2005 року у справі «Смірнов проти України», відповідно до якого в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції.

Розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

В своїх рішеннях Європейський суд також наголошує, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов'язана з розумним інтервалом сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки.

Крім того, судова колегія зазначає, що відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

З урахуванням викладеного, та враховуючи необґрунтованість клопотання відповідача про відкладення розгляду справи на іншу дату, а також враховуючи, що засідання у вказаній справі вже один раз відкладалось в зв'язку з неявкою представників всіх учасників справи, беручи до уваги, що судом апеляційної інстанції створено всі необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, вжито заходи для належного повідомлення сторін про час та місце розгляду справи, явка сторін до суду ухвалами не визнавалася обов'язковою, враховуючи, що участь в засіданні суду є правом, а не обов'язком сторін, учасники справи мали можливість подати всі необхідні клопотання та заяви, висловити свої позиції щодо суті спору та вимог і доводів апеляційної скарги, а затягування строку розгляду скарг в даному випадку може призвести до порушення прав особи, яка з'явилася до суду апеляційної інстанції, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за відсутності інших представників учасників справи.

Суд апеляційної інстанції, у відповідності до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Обговоривши доводи та вимоги апеляційної скарги, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права України, фактичні обставини справи, оцінивши докази на їх підтвердження в межах доводів апеляційних скарг, надавши правову кваліфікацію відносинам сторін і виходячи з фактів, встановлених у процесі перегляду справи, правових норм, які підлягають застосуванню, та матеріалів справи, судова колегія вважає, що апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «ГЕЛІОС», м. Київ підлягає задоволенню, а рішення Господарського суду Одеської області від 16.03.2020 року у справі № 916/3273/17 підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення про задоволення позовних вимог, виходячи з наступного.

Господарським судом Одеської області та Південно-західним апеляційним господарським судом було встановлено та неоспорено учасниками справи наступні обставини.

27.03.2013 року між Публічним акціонерним товариством «ІМЕКСБАНК», м. Одеса (Кредитор) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ВАЙССЕЛЛ ГЛОБАЛ» (Позичальник) було укладено Кредитний договір про відкриття кредитної лінії за № 34/13, відповідно до п. 1.1. якого кредитор зобов'язується надати позичальнику кредит шляхом відкриття відновлювальної кредитної лінії на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання.

Згідно до п. 1.1.1 Кредитного договору надання кредиту буде здійснюватися окремими частинами або в повній сумі на умовах, визначених цим Договором в межах відновлювальної кредитної лінії з максимальним лімітом заборгованості до 119 000 000 грн., (надалі за текстом кожна частина окремо - Транш), а у сукупності - (Транші), зі сплатою фіксованої процентної ставки 18% процентів річних (далі - процентна ставка) та кінцевим терміном повернення заборгованості за всіма Траншами не пізніше 20.01.2016 року на умовах, визначених цим договором.

Відповідно до п. 7.3 Кредитного договору договір набирає чинності з дати його укладення та діє до остаточного виконання сторонами прийнятих на себе зобов'язань.

В подальшому сторонами укладались додаткові угоди до вказаного Договору, яким вносились зміни, зокрема, в п. 1.3, 1.3.1., 1.3.2, 3.2.10 Кредитного договору.

27.08.2014 року в забезпечення виконання зобов'язань позичальника за Кредитним договором 27.12.2014 року між Публічним акціонерним товариством «ІМЕКСБАНК» та Товариством з обмеженою відповідальністю «УКРАЇНА» (Іпотекодавець, Майновий поручитель) укладено Іпотечний договір, посвідчений 27.08.2014 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Чужовською Н.Ю., за реєстровим №4273, згідно з умовами якого банку в іпотеку було передано нерухоме майно:

- апартамент триповерхового зблокованого дачного котеджу, загальною площею 273,8 кв.м., житловою площею 266,5 кв.м., що розташований за адресою: Одеська область, Овідіопольський район, с/рада Дальницька, «Золотий Бугаз» масив, 18 (вісімнадцять), корпус «А», ап. 1 (один), предмет іпотеки належить іпотекодавцю на праві приватної власності на підставі Свідоцтва про право власності, серії САЕ № 348513, виданого 16.06.2012 року Дальницькою сільською радою Овідіопольського району Одеської області на підставі рішення Виконкому Дальницької сільської ради від 26.04.2012 року № 54, право власності на який зареєстровано 25.06.2012 року Комунальним підприємством «Овідіопольське районне бюро технічної інвентаризації» в книзі 2, номер запису 202, реєстраційний номер - 36911284.

27 серпня 2014 року право власності на вищевказаний апартамент зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно - приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Чужовською Н.Ю., за реєстраційним № 440377251237, що підтверджується Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав власності № 26083792 від 27.08.2014 року;

- апартамент триповерхового зблокованого дачного котеджу, загальною площею 273,9 кв.м., житловою площею 266,6 кв.м., що розташований за адресою: Одеська область, Овідіопольський район, с/рада Дальницька, «Золотий Бугаз» масив, 18 (вісімнадцять), корпус «Ж», ап. 222 (двісті двадцять два), предмет іпотеки належить Іпотекодавцю на праві приватної власності на підставі Свідоцтва про право власності, серії САЕ № 348543, виданого 16.06.2012 року Дальницькою сільською радою Овідіопольського району Одеської області на підставі рішення Виконкому Дальницької сільської ради від 26.04.2012 року №47, право власності на який зареєстровано 25.06.2012 року Комунальним підприємством «Овідіопольське районне бюро технічної інвентаризації» в книзі 2, номер запису 195, реєстраційний номер - 36911538.

27.08.2014 року право власності на вищевказаний апартамент зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно - приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Чужовською Н. Ю., за реєстраційним № 440390951237, що підтверджується Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав власності № 26084508 від 27.08.2014 року (п. 1.3. Договору іпотеки).

Пунктом 1.1 Договору іпотеки передбачено, що він забезпечує вимоги іпотекодержателя за кредитним договором про відкриття кредитної лінії за № 34/13 від 27.03.2013 року з додатковою угодою № 1 від 11.08.2014 року, який укладено між іпотекодержателем та Товариством з обмеженою відповідальністю «ВАЙССЕЛЛ ГЛОБАЛ», стосовно повернення отриманої суми кредиту, несплачених відсотків, комісій, неустойок і штрафів у повному обсязі тощо. Кредит відповідно до вищевказаного кредитного договору надається боржнику іпотекодержателем - кредитором на наступних умовах: сума кредиту - 119 000 000 грн., строк повернення кредиту - 20.01.2016 року, розмір відсоткової ставки визначається кредитним договором у розмірі 18 відсотків річних.

Згідно з п. 7.1 Договір набуває чинності з моменту його нотаріального посвідчення і діє до повного виконання боржником зобов'язань за кредитним договором та додаткових договорів/угод до нього.

Банк належним чином виконав свої зобов'язання за Кредитним договором, надавши Позичальнику кредитні кошти в розмірі, обумовленому Кредитним договором.

Позичальник своїх обов'язків за кредитним договором не виконав та кошти банку не повернув, що підтверджується рішенням Господарського суду Одеської області від 15.04.2016 року у справі № 916/953/15-г, яким на користь банку з боржника стягнуто заборгованість за кредитом у сумі 119 000 000 грн., заборгованість за відсотками у сумі 11854 355,89 грн., пеню за несвоєчасне повернення кредиту у сумі 1 062 351,58 грн.

В подальшому вищевказаний іпотечний договір було розірвано. При цьому, матеріали справи містять два договори про розірвання іпотечного договору з майновим поручителем, а саме:

- Договір про розірвання іпотечного договору з майновим поручителем від 10.11.2014 року, укладений між Публічним акціонерним товариством «ІМЕКСБАНК» (іпотекодержатель) та Товариством з обмеженою відповідальністю «УКРАЇНА» (іпотекодавець) та посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Журавлем М.В. за реєстровим № 1295.

Згідно з п. 1 вказаного Договору сторони за взаємною згодою та керуючись ст. 651-654 Цивільного кодексу України вирішили розірвати Іпотечний договір (з майновим поручителем), укладений між Публічним акціонерним товариством«ІМЕКСБАНК» та Товариством з обмеженою відповідальністю «УКРАЇНА» та посвідчений 27.08.2014 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Чужовською Н.Ю. за реєстровим № 4273.

Цей договір є підставою для зняття заборони відчуження вказаного в Іпотечному договорі нерухомого майна:

- апартаменту триповерхового зблокованого дачного котеджу, загальною площею 273,8 кв.м., житловою площею 266,5 кв.м., що розташований за адресою: Одеська область, Овідіопольський район, с/рада Дальницька, масив «Золотий Бугаз», б. 18, корпус А, ап. 1 (один);

- Договір про розірвання іпотечного договору з майновим поручителем від 27.12.2014 року, укладений між Публічним акціонерним товариством «ІМЕКСБАНК» (іпотекодержатель) та Товариством з обмеженою відповідальністю «УКРАЇНА» (іпотекодавець) та посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Чужовською Н.Ю. за реєстровим № 6253.

Згідно з п. 1 вказаного Договору сторони за взаємною згодою та керуючись ст. 651-654 Цивільного кодексу України вирішили розірвати Іпотечний договір (з майновим поручителем), укладений між Публічним акціонерним товариством «ІМЕКСБАНК» та Товариством з обмеженою відповідальністю «УКРАЇНА» та посвідчений 27.08.2014 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Чужовською Н.Ю. за реєстровим № 4273.

У відповідності до п. 2 Договору розірвання, цей договір є підставою для зняття заборони відчуження вказаного в Іпотечному договорі нерухомого майна:

- апартаменту триповерхового зблокованого дачного котеджу, загальною площею 273,9 кв.м., житловою площею 266,6 кв.м., що розташований за адресою: Одеська область, Овідіопольський район, с/рада Дальницька, масив «Золотий Бугаз», б. 18, корпус Ж, ап. 222 (двісті двадцять два), а також внесення відповідних записів до Державного реєстру речових прав щодо припинення державної реєстрації обтяжень прав на вищевказане нерухоме майно та щодо припинення державної реєстрації обтяжень іншого речового права.

Згідно постанови Правління Національного банку України від 26.01.2015 року № 50 «Про віднесення Публічного акціонерного товариства «ІМЕКСБАНК» до категорії неплатоспроможних» виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 26 січня 2015 року № 16 «Про запровадження тимчасової адміністрації в Акціонерному товаристві «ІМЕКСБАНК», згідно з яким з 27.01.2015 року запроваджено тимчасову адміністрацію та призначено уповноваженою особою Фонду на здійснення тимчасової адміністрації в Акціонерному товаристві «ІМЕКСБАНК» Северина Ю. П .

На підставі постанови Правління Національного банку України від 21.05.2015 року №330 «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію Публічного акціонерного товариства «ІМЕКСБАНК», виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 27.05.2015 року № 105 «Про початок процедури ліквідації Акціонерного товариства «ІМЕКСБАНК» та призначення уповноваженої особи Фонду на ліквідацію банку», згідно з яким розпочато процедуру ліквідації Публічного акціонерного товариства «ІМЕКСБАНК».

Також матеріали справи містять наказ від 02.03.2015 року за № 66-в «Про додаткову перевірку правочинів», яким вирішено здійснити перевірку правочинів, укладених Публічним акціонерним товариством «ІМЕКСБАНК» протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку на предмет виявлення правочинів, які підпадають під критерії, визначені ч. 3 ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

Головою та членами комісії складено та підписано акт перевірки правочинів на предмет нікчемності, яким встановлено, що в період з 27.01.2014 року по 27.01.2015 року, протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації у Публічному акціонерному товариству «ІМЕКСБАНК», відбулося вилучення ліквідних предметів застави та іпотеки шляхом укладення договорів про розірвання відповідних договорів застави та іпотеки, зокрема, Договір про розірвання іпотечного договору з майновим поручителем від 27.12.2014 року, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Чужовською Н.Ю. за реєстровим № 6253.

15.01.2016 року на адресу Товариства з обмеженою відповідальністю «УКРАЇНА», м.Одеса було направлено повідомлення вих. № 171 про нікчемність Договору про розірвання іпотечного договору від 27.12.2014 року.

Звертаючись до господарського суду з позовними вимогами про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину договору (про розірвання іпотечного договору) від 27.12.2014 року, Публічним акціонерним товариством «ІМЕКСБАНК» було наголошено на наявності правових підстав для застосування наслідків його недійсності шляхом скасування державної реєстрації прав та обтяжень про припинення іпотеки.

В подальшому, 11.10.2019 року між Публічним акціонерним товариством «ІМЕКСБАНК» (Банк) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ГЕЛІОС» (Новий кредитор) був укладений Договір № 108 про відступлення прав вимоги від 11.10.2019 року, згідно з п. 1.1 якого права вимоги за цим Договором в порядку та на умовах, визначених цим Договором, Банк відступає Новому кредитору належні Банку, а Новий кредитор набуває права вимоги Банку до позичальників та/або поручителів та/або заставодавців фізичних осіб та/або юридичних осіб та/або фізичних осіб-підприємців, зазначених у Додатку № 1 до цього Договору, надалі за текстом - Боржники, включаючи права вимоги до правонаступників Боржників, спадкоємців Боржників або інших осіб, до яких перейшли обов'язки Боржників, за кредитними договорами та/або договорами поруки таабо договорами застави, з урахуванням усіх змін та доповнень і додатків до них, згідно реєстру у Додатку № 1 до цього Договору, надалі за текстом - Основні договори, надалі за текстом - Право вимоги. Новий кредитор сплачує Банку за Права вимоги грошові кошти у сумі та у порядку, визначених цим Договором.

Щодо права вимоги за договорами застави таабо іпотечними договорами, що були укладені в забезпечення виконання зобов'язань Боржників за Основними договорами та були посвідчені нотаріально Сторони домовились про наступне:

1.1. Відступлення Банком Новому кредитору прав вимоги за такими договорами відбувається за окремими договорами, які укладаються між Сторонами одночасно із укладенням цього Договору та підлягають нотаріальному посвідченню.

Відповідно до Додатку № 1 Договору відступлення права вимоги, зокрема Банком було відступлено Новому кредитору право вимоги за Договором про відкриття кредитної лінії № 34/13 від 27.03.2015 року з урахуванням всіх змін та доповнень, укладеним між Банком та Товариством з обмеженою відповідальністю «ВАЙССЕЛЛ ГЛОБАЛ».

Згідно з п. 2. Договору відступлення права вимоги за цим Договором Новий кредитор в день укладення цього Договору, але в будь-якому випадку не раніше моменту отримання Банком у повному обсязі коштів, відповідно до пункту 4 цього Договору, набуває всіх прав кредитора за Основними договорами, включаючи: право вимагати належного виконання Боржниками зобов'язань за Основними договорами, сплати Боржниками грошових коштів, сплати процентів, сплати штрафних санкцій у розмірах, вказаних у Додатку № 1 до цього Договору, право нараховувати та стягувати проценти, неустойки, штрафи, стягувати суми, передбачені ст. 625 Цивільного кодексу України (індекс інфляції, 3,0 % річних), права вимагати застосуванню наслідків реституції при недійсності правочинів, отримання коштів від реалізації заставного та іншого майна боржників, вимоги які випливають з розірвання та/або визнання недійсними договорів, права, що випливають із судових справ, у тому числі справ про банкрутство, виконавчих проваджень, в тому числі щодо майна, яке буде реалізовано на торгах та підлягатиме передачі стягувачу в погашення боргу, права вимоги за мировими угодами, договорами з арбітражними керуючими, охоронними організаціями, права участі в колегіальних органах, в тому числі комітеті кредиторів тощо. Розмір права вимоги, які переходять до Нового кредитора, вказаний у Додатку № 1 до цього Договору. Права кредитора за Основними договорами переходять до Нового кредитора у повному обсязі та на умовах, які існують на момент відступлення Права вимоги, за виключенням права на здійснення договірного списання коштів з рахунку/рахунків Боржників, що надане Банку відповідно до умов Основних договорів.

Також, 11.10.2019 року між Банком та Новим кредитором було укладено Договір №108/1 купівлі-продажу майнових прав, посвідчений 11.10.2019 року Журавльовою Л.М. ПНКМНО та зареєстровано в реєстрі за № 876.

Відповідно до п. 1.1. Договору № 108/1 купівлі-продажу майнових прав за цим Договором в порядку та на умовах, визначених цим Договором, продавець передає у власність Покупцеві, а покупець приймає у власність майнові права, які виникли у Банка за договорами (надалі - Договори), наведеними у Додатку № 1 до цього Договору, (надалі - Права вимоги), а також пов'язані з ними права (права, які випливають з них), які виникли та/або можуть виникнути у майбутньому, в тому числі але не виключно.

Відповідно до Додатку № 1 Договору № 108/1 купівлі-продажу майнових прав, зокрема Банком було відступлено Новому кредитору майнові права за Іпотечним договором з майновим поручителем Товариством з обмеженою відповідальністю «УКРАЇНА» від 27.08.2014 року, посвідченого Чужовською Н.Ю., приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу та зареєстрованого в реєстрі за № 4273 із урахуванням всіх змін та доповнень.

З огляду на вказані обставини, ухвалою Верховного Суду від 05.12.2019 року було здійснено процесуальне правонаступництво позивача у справі № 916/3273/17, замінено Публічне акціонерне товариство «ІМЕКСБАНК» на його правонаступника - Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «ГЕЛІОС».

При цьому, під час нового розгляду справи в суді першої інстанції, Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «ГЕЛІОС» звернулось із заявою про зміну предмету позову, відповідно до якої позивач просив суд поновити пропущені строки на заявлення вимог про застосування наслідків недійсного (вже іншого, аніж було заявлено за первісними позовними вимогами) договору про розірвання іпотечного договору з майновим поручителем від 10.11.2014 року, укладеного між Публічним акціонерним товариством «ІМЕКСБАНК» та Товариством з обмеженою відповідальністю «УКРАЇНА» та зареєстрованого за № 1295, посвідченого Журавлем М.В. приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу; та застосувати наслідки недійсності Договору про розірвання іпотечного договору з майновим поручителем від 10.11.2014 року, укладений між Публічним акціонерним товариством «ІМЕКСБАНК» та Товариством з обмеженою відповідальністю «УКРАЇНА» та зареєстрованого за № 1295, посвідченого Журавлем М.В. приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу, шляхом скасування державної реєстрації прав та їх обтяжень про припинення іпотеки та обтяжень щодо майна Товариства з обмеженою відповідальністю «УКРАЇНА».

Норми права, які регулюють спірні правовідносини, доводи та мотиви, за якими суд апеляційної інстанції погодився з аргументами, викладеними скаржником в апеляційній скарзі.

За загальними положеннями цивільного законодавства, зобов'язання виникають з підстав, зазначених у ст. 11 Цивільного кодексу України. За приписами ч. 2 цієї ж статті підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Він може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків (ст. 202, 205 Цивільного кодексу України).

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою ст. 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна зі сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (ст. 215 Цивільного кодексу України).

За змістом ч. 2 ст. 215 Цивільного кодексу України нікчемний правочин, на відміну від оспорюваного, є недійсним незалежно від наявності чи відсутності відповідного рішення суду. Однак це не виключає можливості подання та задоволення позову про визнання нікчемного правочину (господарського договору) недійсним. Спори про визнання нікчемних правочинів недійсними підлягають вирішенню господарськими судами в загальному порядку. З'ясувавши, що оспорюваний правочин є нікчемним, господарський суд зазначає в резолютивній частині рішення про його недійсність або, за відсутності підстав для такого визнання, відмовляє в задоволенні позову.

Частиною 3 ст. 215 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Частиною 1, 3 ст. 207 Господарського кодексу України передбачено, що господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині. Виконання господарського зобов'язання, визнаного судом недійсним повністю або в частині, припиняється повністю або в частині з дня набрання рішенням суду законної сили як таке, що вважається недійсним з моменту його виникнення. У разі якщо за змістом зобов'язання воно може бути припинено лише на майбутнє, таке зобов'язання визнається недійсним і припиняється на майбутнє.

Враховуючи положення ст. 207, 215 Цивільного кодексу України, господарський суд зазначає, що нікчемний правочин є таким, якщо його недійсність встановлена законом, і останній є недійсним незалежно від наявності чи відсутності відповідного рішення суду.

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, встановлені у ст. 203 Цивільного кодексу України, відповідно до якої зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх і непрацездатних дітей.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ст. 204 Цивільного кодексу України).

З аналізу ст. 202, 203, 235 Цивільного кодексу України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, тобто на набуття зміну або припинення відповідних прав та обов'язків, що обумовлені цим правочином. Вчинення сторонами правочину для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, не визначено підставною для визнання його недійсним. Однак удаваний правочин може бути визнаний недійсним, зокрема, у разі його невідповідності вимогам законодавства, яке регулює правовідносини щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

Правові наслідки недодержання сторонами при вчиненні правочину вимог закону визначені параграфом 2 глави 16 Цивільного кодексу України.

Вирішуючи спори про визнання правочинів недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Тобто, для того щоб визнати той чи інший правочин недійсним, позивач по справі має довести, що такий правочин саме в момент його укладання, зокрема, суперечив Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

За змістом ст. 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права та обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. Таким чином, у разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов'язки підлягають виконанню. Аналогічна правова позиція наведена у постановах Верховного Суду від 16.04.2019 року у справі №916/1171/18, від 14.11.2018 року у справі № 910/8682/18, від 30.08.2018 року у справі №904/8978/17, від 04.03.2019 року у справі № 5015/6070/11, від 10.09.2019 року у справі №9017/317/19, від 09.07.2019 у справі № 903/849/17.

Відповідно до ч. ч. 1, 5 ст. 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. Вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред'явлена будь-якою заінтересованою особою. Суд може застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину з власної ініціативи.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04.06.2019 року по справі №916/3156/17, предметом позовних вимог у межах якої була вимога банку про визнання нікчемного правочину недійсним, дійшла наступного висновку: якщо недійсність правочину встановлена законом, то визнання недійсним такого правочину судом не вимагається; визнання недійсним нікчемного правочину законом не передбачається, оскільки нікчемним правочин є в силу закону. Отже, такий спосіб захисту, як визнання недійсним нікчемного правочину, не є способом захисту прав та інтересів, установленим законом.

При цьому, у постанові від 04.06.2019 року по справі № 916/3156/17 Великою Палатою Верховного Суду також наголошено, що за наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд повинен перевірити відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтвердити чи спростувати обставини нікчемності правочину.

Крім того, згідно абзацу 4 п. 2.13 Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 року № 11 «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" у випадку посилання позивача на нікчемність правочину для обґрунтування іншої заявленої вимоги, господарський суд не вправі посилатися на відсутність судового рішення про встановлення нікчемності правочину, а має дати належну оцінку відповідним доводам позивача.

Так, предметом розгляду даної справи, з урахуванням заяви про зміну предмету позову, є вимога Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «ГЕЛІОС» про застосування наслідків недійсності Договору про розірвання іпотечного договору з майновим поручителем від 10.11.2014 року, укладеного між Публічним акціонерним товариством «ІМЕКСБАНК» та Товариством з обмеженою відповідальністю «УКРАЇНА» та зареєстрованого за № 1295, посвідченого Журавлем М.В. приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу, шляхом скасування державної реєстрації прав та їх обтяжень про припинення іпотеки та обтяжень щодо майна Товариства з обмеженою відповідальністю «УКРАЇНА».

Згідно зі ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 Цивільного кодексу України).

Відповідно до вимог ст. 199 Господарського кодексу України виконання господарського зобов'язання забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими цим Кодексом та іншими законами. За погодженням сторін можуть застосовуватися передбачені законом або такі, що йому не суперечать, види забезпечення виконання зобов'язань, які звичайно застосовуються у господарському (діловому) обігу.

До відносин щодо забезпечення виконання зобов'язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.

Згідно з ст. 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов'язання.

Окремими видами застави, відповідно до ст. 575 Цивільного кодексу України, зокрема, є іпотека.

Статтею 1054 Цивільного кодексу України встановлено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Так, як вбачається з матеріалів справи, 27.03.2013 року між Публічним акціонерним товариством «ІМЕКСБАНК», м. Одеса (Кредитор) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ВАЙССЕЛЛ ГЛОБАЛ» (Позичальник) було укладено Кредитний договір про відкриття кредитної лінії за № 34/13, відповідно до п. 1.1. якого кредитор зобов'язується надати позичальнику кредит шляхом відкриття відновлювальної кредитної лінії на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання.

В подальшому, а саме 27.08.2014 року, в забезпечення виконання зобов'язань позичальника за Кредитним договором 27.12.2014 року між Публічним акціонерним товариством «ІМЕКСБАНК» та Товариством з обмеженою відповідальністю «УКРАЇНА» (Іпотекодавець, Майновий поручитель) було укладено Іпотечний договір, посвідчений 27.08.2014 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Чужовською Н. Ю., за реєстровим № 4273, згідно з умовами якого банку в іпотеку було передано нерухоме майно:

Положеннями ст. 1 Закону України «Про іпотеку» визначено, що іпотека є вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Частиною 4 ст. 3 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що іпотекою може бути забезпечене виконання дійсного зобов'язання або задоволення вимоги, яка може виникнути в майбутньому на підставі договору, що набрав чинності.

Частиною 5 ст. 3 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що іпотека має похідний характер від основного зобов'язання і є дійсною до припинення основного зобов'язання або до закінчення строку дії іпотечного договору.

У відповідності до ч. 1 ст. 7 Закону України «Про іпотеку» за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов'язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов'язання.

Отже, укладання договору іпотеки тягне за собою виникнення зобов'язальних правовідносин між іпотекодавцем та іпотекодержателем. Кредитор у таких правовідносинах має суб'єктивне право вимагати від іпотекодавця, у разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання, одержання задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки.

За приписами ст. 17 Закону України «Про іпотеку», іпотека припиняється у разі: припинення основного зобов'язання або закінчення строку дії іпотечного договору; набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки; визнання іпотечного договору недійсним; знищення (втрати) переданої в іпотеку будівлі (споруди), якщо іпотекодавець не відновив її. Якщо предметом іпотечного договору є земельна ділянка і розташована на ній будівля (споруда), в разі знищення (втрати) будівлі (споруди) іпотека земельної ділянки не припиняється; з інших підстав, передбачених цим Законом. Наступні іпотеки припиняються внаслідок звернення стягнення за попередньою іпотекою. Відомості про припинення іпотеки підлягають державній реєстрації у встановленому законодавством порядку.

Також, відповідно до ч. 1 ст. 572 Цивільного кодексу України в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом.

Проте, як вже було зазначено вище за текстом, Іпотечний договір, посвідчений 27.08.2014 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Чужовською Н. Ю., за реєстровим № 4273 було розірвано.

При цьому, матеріали справи містять два ідентичних за текстом договори про розірвання Іпотечного договору, а саме:

Вказані договори укладені та підписані різними представниками сторін, а також посвідчені різними нотаріусами. При цьому зміст договорів фактично дублюється. Так, за умовами вказаних договорів сторони за взаємною згодою та керуючись ст. 651-654 Цивільного кодексу України вирішили розірвати Іпотечний договір (з майновим поручителем), укладений між Публічним акціонерним товариством «ІМЕКСБАНК» та Товариством з обмеженою відповідальністю «УКРАЇНА» та посвідчений 27.08.2014 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Чужовською Н.Ю. за реєстровим № 4273; вказані договори є підставою для зняття заборони відчуження вказаного в Іпотечному договорі нерухомого майна:

Колегією суддів Південно-західного апеляційного господарського суду перевірено, що у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно будь-які відомості щодо державної реєстрації як обтяжень вказаного майна, так і записів про зняття таких обтяжень на підставі одного з вищевказаних договорів про розірвання Іпотечного договору щодо спірних об'єктів нерухомості взагалі відсутні.

При цьому, позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «ГЕЛІОС», м. Київ (як правонаступник Публічного акціонерного товариства «ІМЕКСБАНК», м. Одеса) посилається на нікчемність саме Договору про розірвання іпотечного договору з майновим поручителем від 10.11.2014 року, укладеного між Публічним акціонерним товариством «ІМЕКСБАНК» (іпотекодержатель) та Товариством з обмеженою відповідальністю «УКРАЇНА» (іпотекодавець) та посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Журавлем М.В. за реєстровим № 1295, обґрунтовуючи його нікчемність тим, що розірвавши договір застави, банк фактично при непогашеній заборгованості за Кредитним договором, безпідставно відмовився від власних майнових вимог до заставодавця за дійсним договором забезпечення, а також від своїх прав стягнення на предмет застави в рахунок погашення заборгованості позичальника, внаслідок чого Договір про розірвання Іпотечного договору є нікчемним в силу ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». Як вбачається з матеріалів справи, саме в цей день, а не 27.12.2014 року, було зареєстровано право власності на означене нерухоме майно (один з апартаментів) за третьою особою ОСОБА_1

Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» установлені правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами. Цим Законом також регулюються відносини між Фондом, банками, Національним банком України, визначаються повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків.

Відповідно до ст. 3 цього Закону Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб і виведення неплатоспроможних банків з ринку. Аналіз функцій Фонду, викладених у ст. 4, 26, 27, 37, 38 вказаного Закону, свідчить про те, що Фонд бере участь у правовідносинах у різних статусах: з одного боку, він ухвалює обов'язкові для банків та інших осіб рішення, а з іншого - здійснює повноваження органів управління банку, який виводиться з ринку, тобто представляє банк у приватноправових відносинах з третіми особами.

Згідно ст. 38 Закон України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» протягом дії тимчасової адміністрації Фонд зобов'язаний забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених частиною третьою цієї статті.

Відповідно до ч 3. ст. 38 цього Закону правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними з таких підстав: банк безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобов'язання без установлення обов'язку контрагента щодо вчинення відповідних майнових дій, відмовився від власних майнових вимог; банк до дня визнання банку неплатоспроможним узяв на себе зобов'язання, внаслідок чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов'язань перед іншими кредиторами повністю чи частково стало неможливим; банк здійснив відчуження чи передав у користування або придбав (отримав у користування) майно, оплатив результати робіт та/або послуги за цінами, нижчими або вищими від звичайних (якщо оплата на 20 відсотків і більше відрізняється від вартості товарів, послуг, іншого майна, отриманого банком), або зобов'язаний здійснити такі дії в майбутньому відповідно до умов договору; банк оплатив кредитору або прийняв майно в рахунок виконання грошових вимог у день, коли сума вимог кредиторів банку перевищувала вартість майна; банк прийняв на себе зобов'язання (застава, порука, гарантія, притримання, факторинг тощо) щодо забезпечення виконання грошових вимог у порядку іншому, ніж здійснення кредитних операцій відповідно до Закону України «Про банки і банківську діяльність»; банк уклав кредитні договори, умови яких передбачають надання клієнтам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку; банк уклав правочини (у тому числі договори), умови яких передбачають платіж чи передачу іншого майна з метою надання окремим кредиторам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку; банк уклав правочин (у тому числі договір) з пов'язаною особою банку, якщо такий правочин не відповідає вимогам законодавства України; здійснення банком, віднесеним до категорії проблемних, операцій, укладення (переоформлення) договорів, що призвело до збільшення витрат, пов'язаних з виведенням банку з ринку, з порушенням норм законодавства.

З огляду на викладене, правочини, перевірка яких здійснюється в порядку ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», можуть вважатись нікчемними лише з підстав, передбачених цим законом, в справі про застосування наслідків нікчемних правочинів суд встановлює наявність тих обставин, з якими закон пов'язує їх нікчемність і настання певних юридичних наслідків.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04.06.2019 року у справі №916/3156/17 дійшла висновку, що за результатами перевірки, здійсненої відповідно до ст. 38 цього Закону, виявляються правочини, які є нікчемними в силу приписів (на підставі) закону. При виявленні таких правочинів Фонд, його уповноважена особа чи банк не наділені повноваженнями визнавати або встановлювати правочини нікчемними.

Відповідний правочин є нікчемним не за рішенням уповноваженої особи Фонду, а відповідно до закону. Такий правочин є нікчемним з моменту укладення на підставі ч. 2 ст. 215 Цивільного кодексу України та ч. 3 ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». Наслідки нікчемності правочину також настають для сторін у силу вимог закону. Рішення уповноваженої особи Фонду не є підставою для застосування таких наслідків. Таке рішення є внутрішнім розпорядчим документом, прийнятим уповноваженою особою, що здійснює повноваження органу управління банку.

Така позиція також відповідає висновкам Великої Палати Верховного Суду, викладеним, зокрема, в її постановах від 16 травня 2018 року у справі № 910/24198/16 (провадження № 12-15гс18), від 04 липня 2018 року у справі № 819/353/16 (провадження №11-163апп18) та від 05 грудня 2018 року у справі № 826/23064/15 (провадження № 11-1080апп18), від 27 лютого 2019 року у справі № 826/8273/16 (провадження № 11-775ас18) під час розгляду спорів у подібних правовідносинах.

Як зазначалось вище, за Договором про розірвання іпотечного договору з майновим поручителем від 10.11.2014 року, укладеним між Публічним акціонерним товариством «ІМЕКСБАНК» (іпотекодержатель) та Товариством з обмеженою відповідальністю «УКРАЇНА» (іпотекодавець) та посвідченим приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Журавлем М.В. за реєстровим № 1295 (наслідки нікчемності якого просить застосувати позивач), як і за Договором про розірвання іпотечного договору з майновим поручителем від 27.12.2014 року, укладений між Публічним акціонерним товариством «ІМЕКСБАНК» (іпотекодержатель) та Товариством з обмеженою відповідальністю «УКРАЇНА» (іпотекодавець) та посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Чужовською Н.Ю. за реєстровим № 6253 (який був предметом розгляду первісних позовних вимог), Банк фактично відмовився від права вимоги на стягнення: нерухомого майна: - апартаменту триповерхового зблокованого дачного котеджу, загальною площею 273,8 кв.м., житловою площею 266,5 кв.м., що розташований за адресою: Одеська область, Овідіопольський район, с/рада Дальницька, масив «Золотий Бугаз», б. 18, корпус А, ап. 1 (один); - апартаменту триповерхового зблокованого дачного котеджу, загальною площею 273,9 кв.м., житловою площею 266,6 кв.м., що розташований за адресою: Одеська область, Овідіопольський район, с/рада Дальницька, масив «Золотий Бугаз», б. 18, корпус Ж, ап. 222 (двісті двадцять два), а також внесення відповідних записів до Державного реєстру речових прав щодо припинення державної реєстрації обтяжень прав на вищевказане нерухоме майно та щодо припинення державної реєстрації обтяжень іншого речового права.

Іпотека як майновий спосіб забезпечення виконання зобов'язання є особливим (додатковим) забезпечувальним зобов'язанням, що має на меті стимулювати боржника до виконання основного зобов'язання та запобігти негативним наслідкам порушення боржником своїх зобов'язань або зменшити їх.

Виконання забезпечувального зобов'язання, що виникає з іпотеки, полягає в реалізації іпотекодержателем (кредитором) права одержати задоволення своїх вимог за рахунок переданого боржником в іпотеку майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника. Сутність цього права полягає в тому, що воно дозволяє задовольнити вимоги кредитора навіть у разі невиконання боржником свого зобов'язання в силу компенсаційності цього права за рахунок іпотечного майна та встановленого законом механізму здійснення кредитором свого преважного права.

Відмова від зобов'язального майнового права є способом відчуження права за умови оплатності або може розглядатися як прощення боргу в разі безоплатності.

Отже, розірвавши Іпотечний договір (з майновим поручителем), укладений між Публічним акціонерним товариством «ІМЕКСБАНК» та Товариством з обмеженою відповідальністю «УКРАЇНА» та посвідчений 27.08.2014 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Чужовською Н.Ю. за реєстровим № 4273, Банк відмовився від майнових вимог до Іпотекодавця за дійсним договором забезпечення за наявності непогашеної заборгованості Позичальника - Товариства з обмеженою відповідальністю «ВАЙССЕЛЛ ГЛОБАЛ» за кредитним договором, що підтверджується рішенням Господарського суду Одеської області від 15.04.2016 року у справі № 916/953/15-г, яким на користь банку з боржника стягнуто заборгованість за кредитом у сумі 119 000 000 грн., заборгованість за відсотками у сумі 11 854 355,89 грн., пеню за несвоєчасне повернення кредиту у сумі 1 062 351,58 грн.

Тобто, Банк фактично при непогашеній заборгованості за кредитним договором безпідставно відмовився від власних майнових вимог як іпотекодавця за дійсним договором, а також від своїх прав звернути стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення заборгованості позичальника.

Крім того, як вірно зазначив суд першої інстанції, ні наявність акту чи наказу щодо проведення перевірки, ні час виявлення нікчемного правочину не має жодного значення для дійсності чи недійсності такого правочину, який є нікчемним в силу закону, а відтак не позбавляє позивача права звернутись до суду з позовом про застосування наслідків недійсності правочину, адже такі правочини є нікчемними незалежно від моменту їх виявлення уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.

Наведене узгоджується з позицією Верховного Суду України, викладеною у постановах № 3-598гс17 (справа № 914/1315/16), № 3-597гс17 (справа № 914/1318/16).

При цьому, як оспорюваний правочин - Договір про розірвання іпотечного договору з майновим поручителем від 10.11.2014 року, так і правочин, який був предметом розгляду первісних позовних вимог - Договір про розірвання іпотечного договору з майновим поручителем від 27.12.2014 року, було здійснено сторонами протягом 1 року до дня введення тимчасової адміністрації в Банку, оскільки як вбачається з матеріалів справи, Тимчасову адміністрацію в Банку було запроваджено 26.01.2015 року на підставі постанови Правління Національного банку України № 50 «Про віднесення Публічного акціонерного товариства «ІМЕКСБАНК» до категорії неплатоспроможних».

Отже, недійсність правочинів неплатоспроможного банку, згідно з якими банк відмовився від власних майнових вимог, установлено законом, такі правочини є недійсними незалежно від часу їх виявлення уповноваженою особою Фонду, за умови, якщо вони вчинені банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку.

Обставини звернення до суду з вимогами стягнення заборгованості підтверджують факт нікчемності правочинів про розірвання договорів забезпечення з огляду на відмову банку від власних майнових вимог до заставодавця, а також від своїх прав звернути стягнення на предмет застави в рахунок погашення заборгованості боржника, наявність якої установлено зазначеним судовим рішенням. Наявність судового рішення про стягнення з боржника на користь кредитора заборгованості за кредитним договором не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум шляхом уступки заставодавцем заставодержателю вимоги, що випливає із заставленого права.

Отже, керуючись приписами ст. 215 Цивільного кодексу України, ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», господарський суд першої інстанції дійшов вірного висновку про обґрунтованість доводів позивача щодо нікчемності Договору про розірвання іпотечного договору з майновим поручителем від 10.11.2014 року.

Що стосується наявної у матеріалах справи заяви про застосування до спірних правовідносин строку позовної давності та клопотання позивача про поновлення пропущених строків на заявлення вимог про застосування наслідків недійсного договору про розірвання іпотечного договору з майновим поручителем від 10.11.2014 року, укладеного між Публічним акціонерним товариством «ІМЕКСБАНК» та Товариством з обмеженою відповідальністю «УКРАЇНА» та зареєстрованого за № 1295, посвідченого Журавлем М.В. приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу, судова колегія зазначає наступне.

За нормами ст. 256, 257 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи (ч. 1 ст. 261 Цивільного кодексу України).

Якщо позовні вимоги господарським судом визнано обґрунтованими, а стороною у справі заявлено про сплив позовної давності, суд зобов'язаний застосувати до спірних правовідносин положення ст. 267 Цивільного кодексу України і вирішити питання про наслідки такого спливу (тобто або відмовити в позові у зв'язку зі спливом позовної давності, або за наявності поважних причин її пропущення - захистити порушене право, але в будь-якому разі вирішити спір з посиланням на зазначену норму).

Пунктом 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», яка набрала чинності для України 11 вересня 1997 року, передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом.

Європейський суд з прав людини юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (п. 1 ст. 32 Конвенції), наголошує, що «позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасників Конвенції, виконує кілька завдань, в тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу» (пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою № 14902/04 у справі Відкритого акціонерного товариства «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»; пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»).

Встановлення початкового моменту перебігу позовної давності має важливе значення, оскільки від нього залежить і застосування норм матеріального права, і правила обчислення позовної давності, і захист порушеного права.

Відповідно до ч. 1 ст. 261 вказаного кодексу України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

За змістом цієї норми для визначення початку перебігу позовної давності має значення не тільки безпосередня обізнаність особи про порушення її прав, а і об'єктивна можливість цієї особи знати про обставини порушення її прав. Таким чином, протягом часу дії позовної давності особа може розраховувати на примусовий захист свого порушеного права судом, а для визначення моменту виникнення права на позов важливим є також і об'єктивна можливість цієї особи знати про обставини порушення її прав. Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 29.10.2014 року у справі № 6-152цс14.

При цьому, для визначення моменту виникнення права на позов важливими є як об'єктивні (сам факт порушення права), так і суб'єктивні (особа довідалася або повинна була довідатись про це порушення) чинники.

Разом з цим порівняльний аналіз змісту термінів «довідався» та «міг довідатися», вжитих у ст. 261 Цивільного кодексу України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов'язку особи знати про стан своїх майнових прав, тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.

Можливість знати про порушення своїх прав випливає із загальних засад захисту цивільних прав та інтересів (ст. 15, 16, 20 Цивільного кодексу України), за якими особа, маючи право на захист, здійснює його на власний розсуд у передбачений законом спосіб, що створює в неї цю можливість знати про посягання на права. Аналіз положень ст. 261 Цивільного кодексу України дає підстави для висновку, що початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у заінтересованої сторони права на позов.

При цьому, позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, про обов'язковість доведення стороною спору тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення відповідного права можна було отримати раніше (аналогічну правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі № 907/50/16).

Тобто, за загальним правилом, за умови, що позовні вимоги господарським судом визнано обґрунтованими, а стороною у справі заявлено про сплив позовної давності, є підстава для відмови у задоволенні позову з цих обставин, суд зобов'язаний застосувати до спірних правовідносин положення ст. 267 Цивільного кодексу України та вирішити питання про наслідки такого спливу (тобто або відмовити в позові у зв'язку зі спливом позовної давності, або за наявності поважних причин її пропущення - захистити порушене право, але в будь-якому разі вирішити спір з посиланням на зазначену норму Цивільного кодексу України).

Так, в даному випадку, позивач (правонаступник) просить застосувати наслідки нікчемного договору про розірвання іпотечного договору з майновим поручителем від 10.11.2014 року, укладеного між Публічним акціонерним товариством «ІМЕКСБАНК» та Товариством з обмеженою відповідальністю «УКРАЇНА» та зареєстрованого за № 1295, посвідченого Журавлем М.В. приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу.

Відповідно до ч. 3 ст. 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності за вимогами про застосування наслідків нікчемного правочину починається від дня, коли почалося його виконання.

Разом з тим, відповідно до ч. 2 ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», передбачено, що протягом дії тимчасової адміністрації Фонд зобов'язаний забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених частиною третьою цієї статті.

Як встановлено судовою колегією, з 27.01.2015 року у Акціонерному товаристві «ІМЕКСБАНК» було запроваджено тимчасову адміністрацію та призначено уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб па тимчасову адміністрацію. Рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 27.05.2015 року № 105 розпочато процедуру ліквідації Публічного акціонерного товариства «ІМЕКСБАНК» з 27.05.2015 року.

Таким чином, перевірку та виявлення нікчемного правочину, вчиненого банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, слід було провести в період дії тимчасової адміністрації, а саме до 26.05.2015 року, а з моменту введення процедури ліквідації - тільки повідомляти про нікчемність договорів.

Тобто, в даному випадку, з огляду на приписи ст. 261 Цивільного кодексу України, відповідно до якої перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила, можна говорити про початок перебігу такого строку з моменту, коли про існування оспорюваного правочину дізнався Фонд.

Разом з тим, матеріали справи не містять доказів на підтвердження конкретної дати, коли було виявлено спірний правочин, оскільки акт перевірки правочинів на предмет нікчемності, наявний у матеріалах справи, взагалі не містить дати його складання.

Таким чином, судова колегія позбавлена можливості встановити конкретну дату, коли про існування оспорюваного правочину дізнався Фонд (оскільки до правонаступника перейшов увесь комплекс як прав, так і обов'язків за спірними правовідносинами), та відповідно визначити строк позовної давності у спірних правовідносинах з огляду на умову обізнаності такої особи.

З огляду на вказане, судова колегія застосовує висновки Верховного Суду, викладені у постанові Верховного Суду від 14.08.2019 у справі № 903/373/18 та у постанові від 10.09.2019 року у справі № 915/495/18, відповідно до яких зазначено, що хоча Закон України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» і є спеціальним у спірних правовідносинах, однак він не встановлює іншого, аніж передбачений ч. 3 ст. 261 Цивільного кодексу України, строку позовної давності за вимогами про застосування наслідків нікчемного правочину.

Тобто, в даному випадку обчислювати строк позовної давності можливо лише з дня укладання спірного правочину.

Так, як вже зазначалось раніше, у матеріалах справи наявні два договори про розірвання іпотечного договору: Договір про розірвання іпотечного договору з майновим поручителем від 27.12.2014 року (який був предметом розгляду первісних позовних вимог) та Договір про розірвання іпотечного договору з майновим поручителем від 10.11.2014 року (наслідки недійсності якого просить застосувати позивач).

Отже, строк позовної давності за позовними вимогами про застосування наслідків недійсності сплив:

- Договору про розірвання іпотечного договору з майновим поручителем від 10.11.2014 року - 10.11.2017 року;

- Договору про розірвання іпотечного договору з майновим поручителем від 27.12.2014 року - 27.12.2017 року.

При цьому, Публічне акціонерне товариство «ІМЕКСБАНК», м. Одеса в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб Матвієнка А.А. звернулось до суду з позовними вимогами у первісному вигляді 24.12.2017 року, що вбачається з печатки, яка міститься на конверті, в якому була надіслана до місцевого суду позовна заява.

Отже звертаючись з позовом у первісному вигляді строк позовної давності позивачем взагалі пропущено не було.

Разом з тим, після здійснення у межах провадження у даній справі дій щодо заміни позивача правонаступником та зміни предмету позову, якою фактично було замінено спірний договір на Договір про розірвання іпотечного договору з майновим поручителем від 10.11.2014 року, фактично змінився і строк позовної давності щодо позовних вимог за таким договором, тобто за позовними вимогами у новій редакції відбувся пропуск визначеного законом строку позовної давності у 14 днів.

Проте, змінюючи предмет позову під час нового розгляду справи в суді першої інстанції правонаступник позивача - Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «ГЕЛІОС», просило суд поновити пропущений строк на заявлення вимог про застосування наслідків недійсного договору про розірвання іпотечного договору з майновим поручителем від 10.11.2014 року, укладеного між Публічним акціонерним товариством «ІМЕКСБАНК» та Товариством з обмеженою відповідальністю «УКРАЇНА» та зареєстрованого за № 1295, посвідченого Журавлем М.В. приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу.

В обґрунтування необхідності поновлення строку позовної давності позивач послався на такі обставини:

- із листа уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «ІМЕКСБАНК» від 05.08.2019 року за вих. № 1294, стало відомо, що при вжитті заходів щодо виконання постанови Південно-західного апеляційного господарського суду від 04.02.2019 року по справі № 916/3273/17, останньому стало відомо, що в дійсності іпотечний договір з майновим поручителем, посвідчений 27.08.2014 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу та зареєстрованого в реєстрі за № 4273, було розірвано 10.11.2014 року на підставі договору про розірвання іпотечного договору з майновим поручителем, серія та номер: 1295, виданий 10.11.2014 приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Журавлем Миколою Володимировичем;

- за запитом Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «ІМЕКСБАНК» від приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Журавля М.В. 29.08.2019 року було отримано копію договору про розірвання іпотечного договору з майновим поручителем від 10.11.2014 року;

- зазначені документи були передані Товариству з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «ГЕЛІОС» лише 13.01.2020 року після придбання права вимоги за Договором № 108 про відступлення прав вимоги від 11.10.2019 року.

Тобто, перед судом постає питання щодо поважності причин пропуску позовної давності позивачем/його правонаступником до суду із позовними вимогами в даному випадку

Так, ч. 5 ст. 267 Цивільного кодексу України визначено, що якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

З огляду на приписи вказаної частини статті, колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду звертається до правової позиції, що послідовно викладалась Верховним Судом, зокрема, в постановах від 15.05.2018 року у справі №922/2058/17, від 13.11.2018 року у справі № 924/127/17, від 15.01.2019 року у справі №910/2972/18, від 10.04.2019 року у справі № 6/8-09, від 13.08.2019 року у справі №910/11614/18, від 22.08.2019 року у справі № 910/15453/17, від 03.09.2019 року у справі №920/903/17, від 19.11.2019 року у справі № 910/16827/17.

Так, позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але згідно з ч. 5 ст. 267 Цивільного кодексу України позивач вправі отримати судовий захист у разі визнання причин пропуску строку позовної давності поважними. Чинне законодавство не передбачає переліку причин, які можуть бути визнані поважними для захисту порушеного права, у випадку подання позову з пропуском строку позовної давності. Тому питання щодо поважності цих причин вирішується господарським судом у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини.

Водночас, саме на позивача покладено обов'язок доказування тієї обставини, що строк було пропущено з поважних причин. Це також випливає із загального правила, встановленого ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, про обов'язковість доведення стороною спору тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести відсутність об'єктивних перешкод для своєчасного звернення позивача з вимогою про захист порушеного права. Тобто, позивач повинен довести не лише факт, через який він не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, а і повинен також довести, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права. Відповідач, в свою чергу, має довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.

Отже, суд має право надати особі (визнати право на) судовий захист порушеного права за сукупності умов:

- особа (позивач) наведе поважні, на її думку, причини пропуску позовної давності при зверненні до суду за захистом порушеного права, вказавши на конкретні обставини, які об'єктивно перешкоджали їй звернутися за захистом порушеного права у межах позовної давності, та надасть суду докази, що підтверджують існування цих обставин (ст. 74 Господарського процесуального кодексу України).

При цьому, до поважних причин пропуску позовної давності можуть бути віднесені обставини, що виникли незалежно від волі особи, яка мала право відповідної вимоги та об'єктивно унеможливили звернення цієї особи за судовим захистом у період дії строку позовної давності.

Поважною причиною визнання пропуску строку позовної давності може вважатися причина, існування якої зумовлено факторами об'єктивного характеру, які не залежать від волі заявника, тобто, ні за яких обставин не можуть бути ним змінені чи усунуті;

- суд за результатами оцінки доказів, наданих на підтвердження цих обставин, встановить їх існування та дійде висновку про їх об'єктивний характер, і, відповідно, про існування поважних причин пропуску позовної давності при зверненні позивача за захистом порушеного права.

За відсутності будь-якої з наведених умов, суд не має права визнавати існування поважних причин пропуску позовної давності у спірних правовідносинах, надавати у зв'язку з цим особі (позивачу) судовий захист порушеного права та задовольняти відповідні вимоги.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 року у справі № 706/1272/14-ц (провадження № 14-456цс18) від 21.08.2019 року у справі № 911/3681/17 (провадження № 12-97гс19), постановах Верховного Суду від 28.01.2020 року у справі № 910/9158/16, від 28.01.2020 року у справі № 910/9158/16 та від 30.04.2020 року у справі № 5023/5847/11.

Вирішуючи питання щодо поважності причин пропуску позовної давності у спірних правовідносинах, суд, з огляду на положення ст. 13 Цивільного кодексу України («Межі здійснення цивільних прав»), має враховувати добросовісність поведінки як позивача (заявника), так і відповідача протягом всього періоду з моменту виникнення права на захист порушеного права (права на позов) і до моменту звернення з позовом, зважаючи на характер спірних правовідносин між сторонами, особливості їх нормативного регулювання: надані сторонам права та покладені на них обов'язки тощо.

Крім того, Європейський суд з прав людини наголосив, що механізм застосування позовної давності повинен бути достатньо гнучким, тобто, як правило, він мусить допускати можливість зупинення, переривання та поновлення строку позовної давності, а також корелювати із суб'єктивним фактором, а саме - обізнаністю потенційного позивача про факт порушення його права (п. 62, 66 рішення від 20.12.2007 року у справі «Фінікарідов проти Кіпру»).

У рішенні Європейського Суду з прав людини у справі «Іліан проти Туреччини», зазначено правило встановлення обмежень доступу до суду у зв'язку з пропуском строку звернення повинно застосовуватися з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру; перевіряючи його виконання слід звертати увагу на обставини справи.

Практика Європейського суду з прав людини при застосуванні положень п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який гарантує кожному право на звернення до суду, акцентує увагу на тому, що право на доступ до суду має бути ефективним. Не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Жоффр де ля Прадель проти Франції» від 16.12.1992 року).

Так, в даному випадку, 24.12.2017 року з позовом до суду первісно звернулось Публічне акціонерне товариство «ІМЕКСБАНК», м. Одеса в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб Матвієнка А.А., при цьому Банк в особі Фонду просив суд застосувати наслідки нікчемного Договору про розірвання іпотечного договору з майновим поручителем саме від 27.12.2014 року. Тобто, позивач звернувся до суду в межах строку позовної давності.

Разом з тим, в подальшому, в межах даної справи позивача було замінено його правонаступником - Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «ГЕЛІОС», яке стало кредитором у спірних правовідносинах відповідно до укладеного між Публічним акціонерним товариством «ІМЕКСБАНК» (Банк) та (Новий кредитор) Договором від 11.10.2019 року № 108 про відступлення прав вимоги.

При цьому, не дивлячись на те, що усі дії, вчинені в судовому процесі до вступу у справу правонаступника, обов'язкові для нього так само, як вони були обов'язкові для особи, яку правонаступник замінив, в даному випадку новим позивачем також було змінено предмет позову.

Судова колегія зауважує, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «ГЕЛІОС», як новий кредитор за спірними правовідносинами, по-перше, об'єктивно не мало можливості дізнатись про існування оскаржуваного правочину раніше, ніж з моменту укладання з Публічним акціонерним товариством «ІМЕКСБАНК» (Банк) Договору від 11.10.2019 року № 108 про відступлення прав вимоги, по-друге, з доказів, доданих позивачем, також вбачається, що про існування Договору про розірвання іпотечного договору з майновим поручителем від 10.11.2014 року позивач дізнався з листа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «ІМЕКСБАНК» від 05.08.2019 року за вих. № 1294.

Тобто, позивач, як новий кредитор та як особа, яка на відміну від Фонду, не наділена відповідними повноваженнями щодо виявлення нікчемних правочинів Банку, не могла знати про існування спірного правочину з моменту його укладання, разом з тим, говорити про початок перебігу строку позовної давності у такому випадку від дня укладання договору відступлення права вимоги також не можна, оскільки Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «ГЕЛІОС» є правонаступником Банку, тобто на нього розповсюджуються всі вчинені у даному процесі процесуальні дії позивача, в тому числі момент звернення до суду із позовом.

Разом з тим, відповідно до прецедентної практики ЄСПЛ, для того, щоб те або інше обмеження права на суд (в тому числі лімітування цього права часовими рамками) вважалося виправданим, мають бути додержані такі умови:

1) обмеження не повинно перешкоджати доступу до суду в такий спосіб чи такою мірою, що б зводити нанівець саму сутність цього права;

2) таке обмеження повинно мати легітимну мету;

3) має бути забезпечене належне пропорційне співвідношення між використаними засобами та поставленою метою (пункт 51 рішення від 22.10.1996 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства» за заявами № 22083/93, 22095/93; пункт 31 рішення від 04.12.1995 у справі «Bellet v. France» за заявою № 23805/94, пункт 75 рішення від 07.12.2010 у справі «Seal v. The United Kingdom» за заявою № 50330/07), а саме:

- строк позовної давності не повинен бути очевидно й надмірно коротким (unduly short) (пункт 76 рішення від 18.03.2008 у справі «Dacia S.R.L. v/ Moldova» за заявою №3052/04);

- застосування позовної давності має бути передбачуваним (пункт 76 рішення від 20.05.2010 у справі «Lelas v. Croatia» за заявою № 55555/08);

- механізм застосування позовної давності повинен бути достатньо гнучким, тобто, як правило, він мусить допускати можливість зупинення, переривання та поновлення строку позовної давності, а також мусить корелюватися із суб'єктивним фактором, а саме обізнаністю потенційного позивача про факт порушення його права (пункт 52 рішення від 20.12.2007 у справі «Phinikaridou v. Cyprus» за заявою № 23890/02).

Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суд акцентує, що обов'язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об'єктивності з'ясування обставин справи та оцінки доказів.

Усебічність та повнота розгляду передбачає з'ясування всіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв'язками, відносинами і залежностями. Таке з'ясування запобігає однобічності та забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

З'ясування відповідних обставин має здійснюватися із застосуванням критеріїв оцінки доказів, передбачених ст. 86 Господарського процесуального кодексу України щодо відсутності у жодного доказу заздалегідь встановленої сили та оцінки кожного доказу окремо та їх сукупності в цілому.

З урахуванням вищевикладеного, судова колегія на підставі свого внутрішнього переконання, з урахуванням наявних у матеріалах справи доказів та з урахуванням всіх обставин даної справи в їх сукупності, вважає за необхідне визнати поважними причини пропуску строку позовної давності в даному випадку, оскільки, позивач є правонаступником, отримав право вимоги у спірних правовідносинах тільки в 2019 році, фактично був позбавлений можливості раніше дізнатись про існування спірного договору про розірвання, у справі є два примірники такого договору з різними датами, проте ідентичним змістом (що може вказувати на наявність ознак кримінального правопорушення у діях посадових осіб, які їх складали), строк позовної давності фактично пропущено всього на 14 днів, з огляду на що, понесення позивачем - Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «ГЕЛІОС» негативних наслідків пропуску строку позовної давності є безпідставним покладанням на останнього негативних наслідків дій інших осіб у спірних правовідносинах.

Втім наведеного судом першої інстанції не враховано та відхилено доводи щодо поважності причин пропущення строку позовної давності лише на підставі оцінки обставин заміни позивача правонаступником, тоді як оцінки решті обставин даної справи у сукупності не надано, з огляду на що, судова колегія не погоджується із висновком суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог з цих підстав.

Відповідно до діючого законодавства обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими у судовому засіданні.

Рішення суду має прийматися у цілковитій відповідності з нормами матеріального та процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних та допустимих доказів у конкретній справі.

Відповідно до ст. 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 277 Господарського процесуального кодексу України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: нез'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Приймаючи до уваги вищенаведені обставини справи в їх сукупності, судова колегія вважає, що аргументи, викладені в апеляційній скарзі, знайшли свої підтвердження під час апеляційного перегляду оскаржуваного рішення, оскаржуване рішення прийнято судом першої інстанції без належного з'ясування всіх обставин, що мають значення для справи, що призвело до прийняття судом першої інстанції невірного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог, з огляду на що, рішення суду підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі.

За таких обставин, Південно-західний апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «ГЕЛІОС», м. Київ на рішення Господарського суду Одеської області від 16.03.2020 року у справі № 916/3273/17 підлягає задоволенню, рішення суду - скасуванню з прийняттям нового рішення про задоволення позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «ГЕЛІОС», м. Київ в повному обсязі.

Керуючись ст. 240, 269, 270, 275, 277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Південно-західний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «ГЕЛІОС», м. Київ на рішення Господарського суду Одеської області від 16.03.2020 року у справі № 916/3273/17 - задовольнити.

Рішення Господарського суду Одеської області від 16.03.2020 року у справі №916/3273/17 - скасувати.

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «ГЕЛІОС», м. Київ - задовольнити.

Застосувати наслідки недійсності Договору про розірвання іпотечного договору з майновим поручителем від 10.11.2014 року, укладеного між Публічним акціонерним товариством «ІМЕКСБАНК» та Товариством з обмеженою відповідальністю «УКРАЇНА» та зареєстрованого за № 1295, посвідченого Журавлем М.В. приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу, шляхом скасування державної реєстрації прав та їх обтяжень про припинення іпотеки та обтяжень щодо майна Товариства з обмеженою відповідальністю «УКРАЇНА», а саме: апартаменту триповерхового зблокованого дачного котеджу, загальною площею 273,8 кв.м., житловою площею 266,5 кв.м, що розташований за адресою: Одеська область, Овідіопольський район, с/рада Дальницька, «Золотий Бугаз» масив, 18 (вісімнадцять), корпус «А», ап. 1 (один), апартаменту триповерхового зблокованого дачного котеджу, загальною площею 273,9 кв.м., житловою площею 266,6 кв.м, що розташований за адресою: Одеська область, Овідіопольський район, с/рада Дальницька, «Золотий Бугаз» масив, 18 (вісімнадцять), корпус «Ж», ап. 222 (двісті двадцять два), які були зареєстровані згідно іпотечного договору, посвідченого 27.08.2014 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Чужовською Н.Ю., за реєстровим номером № 4273.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку в строки, передбачені ст. 288 Господарського процесуального кодексу України.

Вступна і резолютивна частина постанови проголошені в судовому засіданні 15.06.2020 року.

Повний текст постанови складено 16 червня 2020 року.

Головуючий суддя Г.І. Діброва

Судді Г.П. Разюк

В.М. Головей

Попередній документ

89852434

Наступний документ

89852436

Інформація про рішення:

№ рішення:	89852435
№ справи:	916/3273/17
Дата рішення:	15.06.2020
Дата публікації:	18.06.2020
Форма документу:	Постанова
Форма судочинства:	Господарське
Суд:	Південно-західний апеляційний господарський суд
Категорія справи:	Господарські справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із правочинів, зокрема, договорів; Невиконання або неналежне виконання зобов’язань; банківської діяльності; кредитування; забезпечення виконання зобов’язання

Стан розгляду справи:

Стадія розгляду:	Призначено склад суду (12.08.2020)
Дата надходження:	12.08.2020
Предмет позову:	про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину

Розклад засідань:

Минулі засідання (10)

16.01.2020 11:40	Господарський суд Одеської області
28.01.2020 12:30	Господарський суд Одеської області
13.02.2020 14:00	Господарський суд Одеської області
25.02.2020 10:00	Господарський суд Одеської області
16.03.2020 13:45	Господарський суд Одеської області
01.06.2020 12:30	Південно-західний апеляційний господарський суд
15.06.2020 15:00	Південно-західний апеляційний господарський суд
22.09.2020 16:00	Касаційний господарський суд
06.10.2020 17:00	Касаційний господарський суд
13.10.2020 15:30	Касаційний господарський суд