Справа № 755/19596/19 Головуючий у 1 інстанції: Марфіна Н.В.
Суддя-доповідач: Вівдиченко Т.Р.
15 червня 2020 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Судді-доповідача Вівдиченко Т.Р.
Суддів Ганечко О.М.
Кузьменка В.В.
За участю секретаря Борейка Д.Е.
розглянувши у відкритому судовому засіданні, згідно статті 229 КАС України, адміністративну справу за апеляційною скаргою Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби України у м. Києві та Київській області на рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 25 лютого 2020 року у справі за адміністративним позовом Громадянина Республіки Азербайджан ОСОБА_1 до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби України у м. Києві та Київській області про визнання протиправною та скасування постанови про накладення адміністративного стягнення,
Позивач - Громадянин Республіки Азербайджан ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби України у м. Києві та Київській області, в якому просив визнати протиправною та скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення від 18.11.2019 року серії ПН МКМ № 001703, постановленої заступником начальника Центрального Міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області Підручним Степаном Івановичем.
Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 25 лютого 2020 року адміністративний позов задоволено.
Визнано протиправною та скасовано постанову Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби України у місті Києві та Київської області про накладення адміністративного стягнення у справі про адміністративне правопорушення серія ПН МКМ №001703 від 18.12.2019 року, за ч. 1 ст. 203 КУпАП, відносно громадянина Азербайджану ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , про накладення адміністративного стягнення у вигляді штрафу в сумі 5100,00 грн..
Не погодившись з рішенням суду, відповідач - Центральне міжрегіональне управління Державної міграційної служби України у м. Києві та Київській області звернувся з апеляційною скаргою, просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права. Зокрема, апелянт вказує, що позивача правомірно притягнуто до адміністративної відповідальності, відповідно до ч. 1 ст. 203 КУпАП, оскільки, ним було порушено правила перебування в Україні.
12 червня 2020 року електронною поштою до Шостого апеляційного адміністративного суду від відповідача - Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби України у м. Києві та Київській області надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, у зв'язку із запровадженням карантину.
Постановою Кабінету Міністрів України «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» від 11 березня 2020 року №211 з 12 березня 2020 р. до 22 травня 2020 р. на всій території України установлено карантин.
На підставі постанови Кабінету Міністрів України від 20 травня 2020 року № 392 «Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та етапів послаблення протиепідемічних заходів» дія карантину була продовжена шляхом введення з 21 травня 2020 року адаптивного карантину, зокрема, у регіонах, в яких здійснюється послаблення протиепідемічних заходів, серед іншого, дозволяється: з 22 травня: регулярні та нерегулярні пасажирські перевезення автомобільним транспортом у міському, приміському, міжміському внутрішньообласному та міжнародному сполученні за умови перевезення пасажирів у межах кількості місць для сидіння, передбаченої технічною характеристикою транспортного засобу або визначеної в реєстраційних документах на цей транспортний засіб; з 25 травня: - перевезення пасажирів метрополітенами за умови забезпечення перевізником контролю за використанням засобів індивідуального захисту, зокрема респіраторів або захисних масок, у тому числі виготовлених самостійно.
Колегія суддів звертає увагу, що судове засідання було призначено на 15 червня 2020 року, після запровадження на території України адаптивного карантину.
Крім того, згідно ч. 1 ст. 286 КАС України, адміністративна справа з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності вирішується місцевими загальними судами як адміністративними судами протягом десяти днів з дня відкриття провадження у справі.
В силу ч. 2 ст. 313 КАС України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Враховуючи вказане та з огляду на скорочені строки розгляду даної категорії справ, а також те, що явка сторін в судове засідання суду апеляційної інстанції обов'язковою не визнавалась, а наданих сторонами матеріалів достатньо для прийняття рішення у справі, колегія суддів вважає, що у задоволенні клопотання про відкладення розгляду справи слід відмовити.
Сторони, будучи належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, в судове засідання не з'явилися.
Відповідно до ч. 4 ст. 229 КАС України, у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Враховуючи, що особиста участь сторін в судовому засіданні не обов'язкова, колегія суддів визнала можливим проводити розгляд справи за відсутності сторін.
Заслухавши у відкритому судовому засіданні суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, Головним спеціалістом Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби України у м. Києві та Київській області Угро О.С. складено протокол про адміністративне правопорушення серії ПР МКМ №001709 від 18 листопада 2019 року відповідно до якого, 18 листопада 2019 року о 16:09 виявлено Громадянина Республіки Азербайджан ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який порушив порядок перебування іноземців в Україні, а саме - працював без дозволу на застосування праці іноземців в Україні.
Згідно пояснень, відібраних 18 листопада 2019 року у громадянина Республіки Азербайджан ОСОБА_1 , Фізична особа - підприємець, працює перукарем у перукарні « ІНФОРМАЦІЯ_3 », як самозайнята особа, сплачує єдиний податок, перебуває у шлюбі з громадянкою України ОСОБА_3 , документований посвідкою на тимчасове проживання.
На підставі вищезазначеного протоколу про адміністративне правопорушення, Заступником начальника ЦМУ ДМС у м. Києві та Київської області Підручним С. І. відносно громадянина Республіки Азербайджан ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , винесено постанову про накладення адміністративного стягнення від 18 листопада 2019 року серії ПН МКМ №001703. В даній постанові зазначено, що 18 листопада 2019 року о 16 год. 09 хв. виявлено громадянина Азербайджану ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який порушив порядок перебування іноземців в Україні, а саме, працював без дозволу на застосування праці іноземців в Україні, чим порушив статтю 42 Закону України «Про зайнятість населення» та вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 203 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
Вказаною постановою на Громадянина Республіки Азербайджан ОСОБА_1 накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 5 100,00 грн.
Не погоджуючись із зазначеною постановою про накладення адміністративного стягнення, позивач звернувся до суду з вищевказаним позовом.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правовий статус іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні, та встановлює порядок їх в'їзду в Україну та виїзду з України визначено Законом України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» від 22 вересня 2011 року № 3773-VI (далі - Закон № 3773-VI)
Відповідно до п. 7 ч. 1 ст. 1 Закону № 3773-VI, іноземці та особи без громадянства, які перебувають на території України на законних підставах, - іноземці та особи без громадянства, які в установленому законодавством чи міжнародним договором України порядку в'їхали в Україну та постійно або тимчасово проживають на її території, або тимчасово перебувають в Україні.
Пунктом 9 частини 1 статті 1 Закону № 3773-VI передбачено, що іноземці та особи без громадянства, які тимчасово перебувають на території України, - іноземці та особи без громадянства, які перебувають на території Україні протягом дії візи або на період, установлений законодавством чи міжнародним договором України, або якщо строк їх перебування на території України продовжено в установленому порядку.
Згідно п. 10 ч. 1 ст. 1 Закону № 3773-VI, іноземці та особи без громадянства, які тимчасово проживають в Україні, - іноземці та особи без громадянства, які отримали посвідку на тимчасове проживання, якщо інше не встановлено законом.
Правові, економічні та організаційні засади реалізації державної політики у сфері зайнятості населення, гарантії держави щодо захисту прав громадян на працю та реалізації їхніх прав на соціальний захист від безробіття визначено Законом України «Про зайнятість населення» від 05 липня 2012 року № 5067-VI (далі - Закон № 5067-VI).
Частиною 1 статті 42 Закону № 5067-VI визначено, що роботодавці мають право на застосування праці іноземців та осіб без громадянства на території України на підставі дозволу, що видається територіальними органами центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції.
У відповідності до ч. 1 ст. 42 Закону № 5067-VI, праця іноземців та осіб без громадянства може застосовуватися на різних посадах в одного або декількох (двох і більше) роботодавців, за умови отримання дозволу на застосування праці іноземців та осіб без громадянства (далі - дозвіл) на кожній посаді. Праця іноземних високооплачуваних професіоналів може застосовуватися без дозволу на посадах за сумісництвом, якщо строк дії трудового договору на посаді за сумісництвом не перевищує строк дії дозволу за основним місцем роботи.
За приписами частини 6 статті 42 Закону № 5067-VI, без передбаченого цією статтею дозволу здійснюється працевлаштування: 1) іноземців, які постійно проживають в Україні; 2) іноземців, які набули статусу біженця відповідно до законодавства України або одержали дозвіл на імміграцію в Україну; 3) іноземців, яких визнано особами, що потребують додаткового захисту, або яким надано тимчасовий захист в Україні; 4) представників іноземного морського (річкового) флоту та авіакомпаній, які обслуговують такі компанії на території України; 5) працівників закордонних засобів масової інформації, акредитованих для роботи в Україні; 6) спортсменів, які набули професійного статусу, артистів та працівників мистецтва для роботи в Україні за фахом; 7) працівників аварійно-рятувальних служб для виконання термінових робіт; 8) працівників іноземних представництв, які зареєстровані на території України в установленому законодавством порядку; 9) священнослужителів, які є іноземцями і тимчасово перебувають в Україні на запрошення релігійних організацій для провадження канонічної діяльності лише у таких організаціях з офіційним погодженням з органом, який здійснив реєстрацію статуту (положення) відповідної релігійної організації; 10) іноземців, які прибули в Україну для участі у реалізації проектів міжнародної технічної допомоги; 11) іноземців, які прибули в Україну для провадження викладацької та/або наукової діяльності у закладах фахової передвищої та вищої освіти на їх запрошення; 12) інших іноземців у випадках, передбачених законами та міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Частиною 1 ст. 203 КУпАП визначено, що порушення іноземцями та особами без громадянства правил перебування в Україні, тобто проживання без документів на право проживання в Україні, за недійсними документами або документами, термін дії яких закінчився, або працевлаштування без відповідного дозволу на це, якщо необхідність такого дозволу передбачено законодавством України, або недодержання встановленого порядку пересування і зміни місця проживання, або ухилення від виїзду з України після закінчення відповідного терміну перебування, неприбуття без поважних причин до визначеного місця навчання або працевлаштування після в'їзду в Україну у визначений строк, а так само порушення правил транзитного проїзду через територію України, крім порушень, передбачених частиною другою цієї статті, тягнуть за собою накладення штрафу від ста до трьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Положеннями статті 7 КУпАП передбачено, що ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 268 КУпАП, особа, яка притягається до адміністративної відповідальності має право: знайомитися з матеріалами справи, давати пояснення, подавати докази, заявляти клопотання; при розгляді справи користуватися юридичною допомогою адвоката, іншого фахівця у галузі права, який за законом має право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи, виступати рідною мовою і користуватися послугами перекладача, якщо не володіє мовою, якою ведеться провадження; оскаржити постанову по справі.
Статтею 274 КУпАП встановлено, що перекладач призначається органом (посадовою особою), в провадженні якого перебуває справа про адміністративне правопорушення. Перекладач зобов'язаний з'явитися на виклик органу (посадової особи) і зробити повно й точно доручений йому переклад.
Згідно ст. 278 КУпАП, орган (посадова особа) при підготовці до розгляду справи про адміністративне правопорушення вирішує такі питання: 1) чи належить до його компетенції розгляд даної справи; 2) чи правильно складено протокол та інші матеріали справи про адміністративне правопорушення; 3) чи сповіщено осіб, які беруть участь у розгляді справи, про час і місце її розгляду; 4) чи витребувано необхідні додаткові матеріали; 5) чи підлягають задоволенню клопотання особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілого, їх законних представників і адвоката.
З приписами ст. 279 КУпАП, розгляд справи розпочинається з оголошення складу колегіального органу або представлення посадової особи, яка розглядає дану справу. Головуючий на засіданні колегіального органу або посадова особа, що розглядає справу, оголошує, яка справа підлягає розгляду, хто притягається до адміністративної відповідальності, роз'яснює особам, які беруть участь у розгляді справи, їх права і обов'язки. Після цього оголошується протокол про адміністративне правопорушення.
Нормами ст. 280 КУпАП передбачено, що орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Як вбачається з матеріалів справи, Заступником начальника Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби України у м. Києві та Київській області Підручним С. І. відносно Громадянина Республіки Азербайджан ОСОБА_2 винесено постанову про накладення адміністративного стягнення від 18 листопада 2019 року серії ПН МКМ №001703(а.с.5-6).
Відповідно до вищевказаної постанови, Громадянина Республіки Азербайджан ОСОБА_2 працював без дозволу на застосування праці іноземців в Україні, чим вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 203 КУпАП.
Із пояснень від 18 листопада 2019 року наданих Громадянином Республіки Азербайджан ОСОБА_2 головному спеціалісту відділу протидії нелегальній міграції Управління міграційного контролю, протидії нелегальній міграції та реадмісії В.М. Чуйко вбачається, що позивач документований посвідкою на тимчасове проживання, є фізичною особою-підприємцем, та працює перукарем у перукарні « ІНФОРМАЦІЯ_3 », як самозайнята особа, сплачує єдиний податок (а.с. 37).
Згідно витягу з Єдиного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань від 21 травня 2019 року, ОСОБА_2 з 20 травня 2019 року зареєстрований як фізична особа - підприємець та взятий на аоблік, як платник податків (а. с. 10-11).
Частиною 1 статті 3 Закону № 3773-VI передбачено, що іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов'язки, як і громадяни України, за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.
Наказом Міністерством юстиції України від 09 лютого 2016 року №359/5 затверджений Порядок державної реєстрації юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, що не мають статусу юридичної особи (далі - Порядок №359/5).
Відповідно до п. 1 розділу ІІ вищезазначеного Порядку №359/5, Державна реєстрація проводиться на підставі документів, поданих заявником, шляхом звернення до суб'єкта державної реєстрації, нотаріуса.
Частиною 1 статті 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» від 15 травня 2003 року № 755-IV передбачено, що для державної реєстрації фізичної особи підприємцем подаються такі документи: 1) заява про державну реєстрацію фізичної особи підприємцем; 2) заява про обрання фізичною особою спрощеної системи оподаткування та/або реєстраційна заява про добровільну реєстрацію як платника податку на додану вартість за формою, затвердженою центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної податкової і митної політики, - за бажанням заявника; 3) нотаріально засвідчена письмова згода батьків (усиновлювачів) або піклувальника чи органу опіки та піклування - для фізичної особи, яка досягла шістнадцяти років і має бажання займатися підприємницькою діяльністю, але не має повної цивільної дієздатності.
Оскільки, Громадянин Республіки Азербайджан ОСОБА_2 у встановленому законом порядку набув статусу фізичної особи-підприємця, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції про те, що, здійснюючи підприємницьку діяльність на власний ризик з метою одержання прибутку, у відповідності до чинного законодавства, позивач не зобов'язаний отримувати дозвіл на працевлаштування.
Отже, колегія суддів вважає, що в діях позивача відсутній склад адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 203 КУпАП, що свідчить про протиправність прийнятої суб'єктом владних повноважень постанови про накладення адміністративного стягнення.
Доводи апелянта про те, що Громадянин Республіки Азербайджан ОСОБА_2 порушив порядок перебування іноземців в Україні, а саме: працював без дозволу на застосування праці є необгрунтованими, з огляду на вищевказане.
Таким чином, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції правомірно визнано протиправною та скасовано постанову Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби України у місті Києві та Київської області про накладення адміністративного стягнення у справі про адміністративне правопорушення серія ПН МКМ №001703 від 18 листопада 2019 року.
Щодо посилання апелянта на те, що судом першої інстанції невірно зазначено дату складання постанови про накладення адміністративного стягнення, колегія суддів зазначає, що відповідач, згідно статті 253 КАС України, вправі звернутися до суду першої інстанції із заявою про виправлення описки.
Решта доводів та заперечень апелянта висновків суду першої інстанції не спростовують.
Відповідно до частини другої статті 6 КАС України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 №3477-ІV встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Європейський Суд з прав людини неодноразово у своїх рішеннях зазначав, що предмет і мета Конвенції як інструменту захисту прав людини потребують такого тлумачення і застосування її положень, завдяки яким гарантовані нею права були б не теоретичними чи ілюзорними, а практичними та ефективними (п.53 рішення у справі "Ковач проти України" від 7 лютого 2008 року, п.59 рішення у справі "Мельниченко проти України" від 19 жовтня 2004 року, п.50 рішення у справі "Чуйкіна проти України" від 13 січня 2011 року, п.54 рішення у справі "Швидка проти України" від 30 жовтня 2014 року тощо).
Це означає, що суд має оцінювати фактичні обставини справи з урахуванням того, що права, гарантовані Конституцією України та Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод, мають залишатися ефективними та людину не можна ставити в ситуацію, коли вона завідомо не може реалізувати своїх прав.
Оскільки призначення Конвенції захищати реальні права людини, а не ілюзорні, справедливий баланс між різними інтересами, що розглядаються, може бути порушено не тільки тоді, коли відсутні положення для захисту гарантованих прав, а й коли їх не дотримуються належним чином (рішення у справі «Морено Гомес проти Іспанії» (Moreno Gomez v. Spain), заява № 4143/02, пункти 56 та 61, ECHR 2004X).
Згідно п. 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).
Аналізуючи обставини справи та норми чинного законодавства, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про обґрунтованість позовних вимог Громадянина Республіки Азербайджан ОСОБА_1 та наявність правових підстав для їх задоволення.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч. 2 ст. 77 КАС України).
При цьому, доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.
Відповідно до ч. 3 ст. 242 КАС України, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
З підстав вищенаведеного, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку та прийняв рішення, з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а тому, підстав для його скасування не вбачається.
Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 243, 250, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби України у м. Києві та Київській області залишити без задоволення.
Рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 25 лютого 2020 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач Вівдиченко Т.Р.
Судді Ганечко О.М.
Кузьменко В.В