Справа № 826/2884/17 Суддя (судді) першої інстанції: Огурцов О.П.
11 червня 2020 року м. Київ
Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого судді Кучми А.Ю.,
суддів Аліменка В.О., Безименної Н.В.
за участю секретаря Островської О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 10 грудня 2019 року (м.Київ, дата складання повного тексту не зазначається) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України, треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання незаконним наказу, визнання протиправними дій, зобов'язати вчинити дії,-
ОСОБА_1 звернулася з позовом, в якому просить (з урахуванням заяв про зміну позовних вимог):
- визнати протиправними дії Міністерства юстиції України з приводу видання наказу Міністерства юстиції України від 19 вересня 2016 року № 2745/5 «Про скасування рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень»;
- скасувати наказ Міністерства юстиції України від 19 вересня 2016 року № 2745/5 «Про скасування рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень»;
- зобов'язати Міністерство юстиції України поновити записи в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень: від 27 травня 2016 року № 29786958, від 29 липня 2016 року № 30707578, від 29 липня 2016 року № 30707468, від 01 серпня 2016 року № 30725643, а також записи Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, внесених на підставі цих рішень.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що оскаржуваний наказ винесений з грубим порушенням прав і законних інтересів позивача, оскільки ним були скасовані рішення державних реєстраторів, прийняті на підставі законних, укладених відповідно до норм чинного законодавства України договорів від 24.06.2015 позики, поруки, іпотечного договору та договорів від 12.08.2015 про внесення змін до них, на підставі чого позивач в законний спосіб стала власником нерухоме майна. Також позивач зазначила про те, що оскільки вказані договори є чинними та перехід прав іпотекодержателя від ОСОБА_3 до позивача був вчинений відповідно до норм чинного законодавства України відповідач помилково дійшов висновку про наявність підстав для скасування рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень та не прийняв до уваги документально обґрунтовану позицію позивача та ОСОБА_3 , яка під час розгляду скарги була викладена представником позивача.
Відповідач подав до суду відзив на позовну заяву, в якому просив відмовити у задоволенні позову з тих підстав, що за результатами розгляду скарги ОСОБА_2 від 18.07.2016, зареєстрованої у Міністерстві юстиції України 19.07.2016 за № Р-18494 з доповненнями до неї від 01.08.2016, зареєстрованими в Міністерстві юстиції України 01.08.2016 за № Р-19591, в порядку статті 37 Закону України «Про державну реєстрацію речових на нерухоме майно та їх обтяжень» та пункту 12 Порядку розгляду скарг у сфері державної реєстрації затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1128 від 25.12.2015, за результатом розгляду скарги на підставі висновків Комісії з питань розгляду скарг у сфері державної реєстрації було прийнято мотивоване рішення про задоволення скарги в повному обсязі з підстав, передбачених чинним законодавством, у формі наказу від19.09.2016 № 2745/5. Також відповідача зазначив про те, що він не може вчиняти реєстраційні дії щодо права власності, в тому числі вносити записи до Державного реєстру прав на підставі рішення суду.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 10 грудня 2019 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено.
Не погоджуючись з судовим рішенням, позивач подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та постановити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
Апеляційну скаргу обґрунтовано тим, що рішення суду першої інстанції прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, без повного з'ясування усіх фактичних обставин у справі. Наголошує, що усі факти, які були викладені у скарзі ОСОБА_2 на дії державного реєстратора поданій до Міністерства юстиції України були спростовані, які під час розгляду цієї скарги так і у позовній заяві. Вказує, що суд першої інстанції невірно трактує Порядок розгляду скарг у сфері державної реєстрації затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1128 від 25.12.2015. На думку позивача, оскаржуваний наказ винесено з порушенням норм Закону та Порядку, а саме: не встановлено неправомірних дій, що суперечать законодавству у сфері державної реєстрації зі сторони приватного виконавця Косенко М.О. та Прокудіної Л.Д. щодо реєстрації права власності на нерухоме майно, яке перебувало в іпотеці у позивача згідно з вимогами ст.37 Закону України «Про іпотеку». Крім того, під час розгляду скарги по суті комісія не встановила наявність чи відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення скаржника, зазначених у скарзі, та інші обставини, які мають значення для об'єктивного розгляду скарги, які були подані особою, дії якої оскаржуються та її представником.
Відповідачем подано відзив, в якому зазначено, що рішення суду першої інстанції є правомірним, судом було правильно застосовано норми матеріального та процесуального права, підстав для задоволення апеляційної скарги не має.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду - скасуванню.
Відповідно до ч. 1 ст. 319 КАС України судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню повністю або частково в апеляційному порядку і провадження у справі закривається у відповідній частині з підстав, встановлених статтею 238 цього Кодексу.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 19.07.2016 ОСОБА_2 подано до Управління розгляду звернень та забезпечення діяльності комісії з питань розгляду скарг у сфері державної реєстрації Департаменту державної реєстрації та нотаріату скаргу зареєстровану у Міністерстві юстиції України 19.07.2016 за № Р-18494 та доповненнями до неї від 01.08.2016, зареєстрованими в Міністерстві юстиції України 01.08.2016 за № Р-19591 в яких викладено прохання скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень
Міністерством юстиції України направлено ОСОБА_1 повідомлення від 08.08.2016 № З/Р-18494/19К, яким у зв'язку зі скаргою ОСОБА_2 від 18.07.2016 (зареєстрована в Мін'юсті 19.07.2016 за № Р-18494) з доповненнями до скарги від 01.08.2016 (зареєстрованими в Мін'юсті 01.08.2016 за № Р-19591) на рішення про державну реєстрацію прав від 27.05.2016 № 29786958 від 29.07.2016 №№ 30707578, 30707468, на виконання пункту 11 Порядку розгляду скарг у сфері державної реєстрації, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 № 1128, направлено їй копію зазначеної скарги, як суб'єкту оскарження, а також повідомлено про те, що про дату, час та місце розгляду скарги Комісією з питань розгляду скарг у сфері державної реєстрації, буде опубліковано в підрозділі «Засідання Комісії» розділу «Комісія з питань розгляду скарг у сфері державної реєстрації» рубрики «Послуги» на сайті Департаменту державної реєстрації та нотаріату Міністерства юстиції України (http://ddr.miniust.gov.ua/) за посиланням з офіційного сайту Мін'юсту (https://miniust.gov.ua/).
30.08.2016 Комісією з питань розгляду скарг у сфері державної реєстрації за результатами розгляду скарги ОСОБА_2 від 18.07.2016, зареєстрованої у Міністерстві юстиції України 19.07.2016 за № Р-18494 з доповненнями до неї від 01.08.2016, зареєстрованими в Міністерстві юстиції України 01.08.2016 за № Р-19591, в порядку статті 37 Закону України «Про державну реєстрацію речових на нерухоме майно та їх обтяжень» та пункту 12 Порядку розгляду скарг у сфері державної реєстрації затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1128 від 25.12.2015 складено висновок.
19.09.2016 Міністерством юстиції України відповідно до пункту 1 частини другої, підпункту «а» пункту 2 частини шостої етапі 37 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно га їх обтяжень», пункту 12 Порядку розгляду скарг у сфері державної реєстрації затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1128 від 25.12.2015 видано наказ № 2545/5 «Про скасування рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень», яким наказано: задовольнити скаргу ОСОБА_2 у повному обсязі; скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 27.05.2016 № 29786958, прийняте приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Косенком М.О., скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 29.07.2016 №30707578, прийняте приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Прокудіною Л.Д., скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень з 29.07.2016 № 30707468, прийняте приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Прокудіною Л.Д., скасувати рішення про державну репарацію прав та їх обтяжень від 01.08.2016 №30725643, прийняте приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Прокудіною Л.Д., поновити запис про іпотеку № 10167679 шляхом скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 29.07.2016 № 30706356, поновити запис про обтяження № 10167679 шляхом скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 29.07.2016 № 30706304.
Позивач вважаючи наказ відповідача протиправним, прийнятим з порушенням норм чинного законодавства, звернулася до суду з даним адміністративним позовом.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що з наданих відповідачем суду копій документів щодо розгляду скарги ОСОБА_2 від 18.07.2016, зареєстрованої у Міністерстві юстиції України 19.07.2016 за № Р-18494 з доповненнями до неї від 01.08.2016, зареєстрованими в Міністерстві юстиції України 01.08.2016 за № Р-19591 на підставі яких відповідачем було видано оскаржуваний наказ, судом фактів допущення відповідачем процедури розгляду скарги на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб'єкта державної реєстрації визначеної Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та Порядком розгляду скарг у сфері державної реєстрації затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1128 від 25.12.2015 не встановлено.
Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
У рішенні від 20.07.2006 року у справі «Сокуренко і Стригун проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що фраза «встановленого законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність.
Судовий захист є одним із найефективніших правових засобів захисту інтересів фізичних та юридичних осіб. Неправомірні рішення, дії чи бездіяльність посадових осіб місцевих органів виконавчої влади, прийняті з порушенням прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, можуть бути оскаржені відповідно до ч. 2 ст. 55 Конституції України та ст. 6 КАС України в порядку адміністративного судочинства.
Частина 1 статті 2 КАС України регламентує необхідність справедливого, неупередженого та своєчасного вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно п. 7 ч. 1 ст. 4 КАС України суб'єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.
За правилами п. 1 ч. 1 ст. 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Зі змісту п. п. 1, 2 ч. 1 ст. 4 КАС України випливає, що адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір; публічно-правовий спір - спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб'єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв'язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб'єкта владних повноважень або іншої особи.
Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з, у тому числі, іншим суб'єктом при здійсненні ним владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих осіб, відповідно, прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних (публічно-владних) управлінських функцій.
Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Наведеними положеннями процесуального закону окреслюється перелік повноважень адміністративного суду при вирішенні питання про правомірність рішень, дій чи бездіяльності осіб, яким делеговані повноваження зі здійснення владних (публічно-владних) управлінських функцій. Викладене, на переконання судової колегії, підтверджує відсутність в адміністративних судів правових підстав для вирішення питань про право у межах оскарження таких дій, рішень чи бездіяльності.
Верховний Суд у своїх постановах неодноразово підкреслював, що публічно-правовий спір має особливий суб'єктний склад. Участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте сама собою участь у спорі суб'єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір із публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.
Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Разом з тим приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу (як правило майнового) конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень.
Виникнення спірних правовідносин зумовлено незгодою позивача з наказом Міністерства юстиції України від 19 вересня 2016 року № 2745/5 «Про скасування рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень». Тобто позовні вимоги у справі заявлено на поновлення порушеного цивільного (майнового) права ОСОБА_1 .
Ураховуючи те, що позовні вимоги в цій справі є похідними при вирішенні судом питання щодо правомірності набуття позивачем, а також іншими особами, зокрема, ОСОБА_3 , права власності на спірне майно і можуть впливати на майнові права та інтереси учасників справи, судова колегія приходить до висновку, що, незважаючи на участь у спорі суб'єкта владних повноважень, такий спір не є публічно-правовим та не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.
Тобто предметом спору у цій справі є визнання права власності на нерухоме майно, оскільки зазначені позовні вимоги приводять до вирішення питання про право власності на це нерухоме майно.
Отже, спірні правовідносини у справі пов'язані з необхідністю захисту права на об'єкт нерухомого майна, тобто права цивільного, тому позов у справі не підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства.
З наведеного можна зробити висновок про те, що правовідносини, що склалися між сторонами, є цивільно-правовими та не можуть бути предметом спору в адміністративному процесі, оскільки в цьому випадку є спір про право цивільне.
Колегія суддів зауважує, що хоча формально предметом спору є скасування спірного наказу, фактично позов заявлено з метою захисту цивільного права, що свідчить про приватноправовий характер спору та його непідсудність адміністративному суду.
Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 20 лютого 2020 року у справі №826/6372/18.
Слід вказати, якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, спричинених рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень, які вона вважає неправомірними, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин, мають майновий характер або пов'язаний з реалізацією майнових або особистих немайнових інтересів особи, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень є способом захисту її цивільних прав та інтересів.
Таким чином, розгляду адміністративними судами підлягають спори, що мають в основі публічно-правовий характер, тобто випливають із владно-розпорядчих функцій або виконавчої-розпорядчої діяльності публічних органів. Якщо в результаті прийняття рішення особа набуває речового права на об'єкт нерухомого майна, то спір стосується цивільного права і за суб'єктним складом сторін має розглядатися за правилами цивільного чи господарського судочинства.
Зазначена вище правова позиція відповідає висновкам Великої Палати Верховного Суду, викладеним, зокрема, у постановах від 21.11.2018 року у справі № 813/1362/16, 28.11.2018 року у справі № 825/642/18, 29.01.2019 року у справі № 803/1589/17, від 29.05.2019 року у справі № 826/9341/17 під час розгляду спорів у подібних правовідносинах. Дана позиція також висловлена Верховним Судом, зокрема, у постановах від 16.08.2019 року у справі №826/4236/17 та від 31.10.2019 року у справі №826/7002/17.
Окремо судова колегія вважає за необхідне зазначити, що Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 02.10.2019 року у справі № 807/137/18 з метою встановлення чіткого критерію визначення юрисдикції спорів щодо державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, відступила від висновків, викладених у постановах від 04.04.2018 року у справах № 817/567/16 та № 826/9928/15, від 10.04.2018 року у справі № 808/8972/15, від 16.05.2018 року у справі № 826/4460/17, від 23.05.2018 року у справі № 815/4618/16, від 05.06.2018 року у справі № 04/20728/14, від 12.06.2018 року у справі № 823/378/16, від 13.06.2018 року у справах № 820/2675/17 та 803/1125/17 щодо належності до юрисдикції адміністративних судів спорів за позовами осіб, які не були заявниками вчинення реєстраційних дій, до державного реєстратора про скасування його рішень чи записів у державному реєстрі стосовно державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень.
У вказаному рішенні Велика Палата Верховного Суду вказала, що такий критерій визначення юрисдикції спору як наявність порушень вимог чинного реєстраційного законодавства у діях державного реєстратора під час державної реєстрації прав не завжди є достатнім та ефективним, адже наявність цих порушень можна встановити лише при розгляді справи по суті, а не на момент звернення позивача з позовною заявою.
Крім того, скасування державної реєстрації права, належного одній особі, за заявою іншої особи в порядку адміністративного судочинства не дозволяє остаточно вирішити спір між цими особами. Тож не виконується основне завдання судочинства. У таких спорах питання правомірності укладення цивільно-правових договорів, на підставі яких відбулись реєстраційні дії, обов'язково постають перед судом, який буде вирішувати спір, незалежно від того, чи заявив позивач вимогу щодо оскарження таких договорів.
Отже, в зазначеній категорії справ вирішуються спори про цивільне право між особами, які вимагають скасування державної реєстрації, й особами, за якими зареєстровано право чи обтяження. А тому мають розглядатися судами господарської або цивільної юрисдикції залежно від суб'єктного складу сторін спору.
Таку правову позицію викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 14.03.2018 у справі №396/2550/17, від 17.04.2018 у справі №815/6956/15, від 04.04.2018 у справі №817/1048/16, від 18.04.2018 у справі №804/1001/16, від 04.09.2018 у справі №915/127/18.
Крім того, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постанові від 18 січня 2019 року у справі №823/460/16 зазначив, що скасування державної реєстрації права, належного одній особі, за заявою іншої особи в порядку адміністративного судочинства не дозволяє остаточно вирішити спір між цими особами. Тож не виконується основне завдання судочинства. У таких спорах питання правомірності укладення цивільно-правових договорів, на підставі яких відбулись реєстраційні дії, обов'язково постають перед судом, який буде вирішувати спір, незалежно від того, чи заявив позивач вимогу щодо оскарження таких договорів. Отже, в зазначеній категорії справ вирішуються спори про цивільне право між особами, які вимагають скасування державної реєстрації, й особами, за якими зареєстровано право чи обтяження. А тому мають розглядатися судами господарської або цивільної юрисдикції залежно від суб'єктного складу сторін спору.
Також, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постанові від 21 лютого 2019 року у справі №П/811/1884/17 зазначив, що скасування державної реєстрації права, належного одній особі, за заявою іншої особи в порядку адміністративного судочинства не дозволяє остаточно вирішити спір між цими особами. Тож не виконується основне завдання судочинства. У таких спорах питання правомірності укладення цивільно-правових договорів, на підставі яких відбулись реєстраційні дії, обов'язково постають перед судом, який буде вирішувати спір, незалежно від того, чи заявив позивач вимогу щодо оскарження таких договорів. Отже, в зазначеній категорії справ вирішуються спори про цивільне право між особами, які вимагають скасування державної реєстрації, й особами, за якими зареєстровано право чи обтяження. А тому мають розглядатися судами господарської або цивільної юрисдикції залежно від суб'єктного складу сторін спору.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 30 січня 2019 року у справі №826/26802/15 зазначила «Крім того, на підставі оскаржуваного рішення суб'єкта владних повноважень, яке, на думку позивачки, прийнято внаслідок допущення держреєстратором протиправних дій, у третіх осіб виникло речове право, правомірність набуття якого також оспорюється позивачем. Водночас, Велика Палата Верховного Суду звертає увагу, що скасування рішень державного реєстратора з проведення реєстраційних дій обов'язково будуть впливати на майнові права тієї особи, щодо якої ці реєстраційні дії буде скасовано, оскільки питання правомірності укладення та належності виконання цивільно-правових угод, на підставі яких здійснено реєстрацію, обов'язково постане перед судом, який буде вирішувати цей спір».
Така правова позиція викладена і у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 821/592/16.
Таким чином, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що суд першої інстанції не повністю встановив фактичні обставини справи та при ухваленні рішення допустив порушення норм матеріального та процесуального права, помилково віднісши даний спір до публічно-правового.
Порушення правил юрисдикції адміністративних судів, встановлених статтею 19 КАС України, є обов'язковою підставою для скасування рішення із закриттям провадження незалежно від доводів апеляційної скарги.
З урахуванням наведеного оцінка доводам апеляційних скарг не надавалася.
Приписи п. 1 ч. 1 ст. 238 КАС України визначають, що суд закриває провадження у справі якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
За таких обставин колегія суддів приходить до висновку про необхідність часткового задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду першої інстанції із закриттям провадження у справі.
Керуючись ст. ст. 238, 242-244, 250, 308, 310, 315, 319, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 10 грудня 2019 року - скасувати.
Провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України, треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання незаконним наказу, визнання протиправними дій, зобов'язати вчинити дії - закрити.
Вказати, що даний спір підлягає розгляду у порядку цивільного судочинства.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена в порядку та строки, встановлені ст.ст. 328, 329 КАС України.
Повний текст постанови виготовлено 15.06.2020.
Головуючий суддя: А.Ю. Кучма
В.О. Аліменко
Н.В. Безименна