Справа № 826/11037/18 Суддя (судді) першої інстанції: Пащенко К.С.
10 червня 2020 року м. Київ
Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого судді - Єгорової Н.М.,
суддів - Коротких А.Ю., Федотова І.В.,
при секретарі - Казюк Л.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у м. Києві на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 березня 2020 року у справі за адміністративним позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,-
У липні 2018 року ФОП ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві, у якому просив суд визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення відповідача від 27 березня 2018 року № 21673-1305-2652.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 березня 2020 року позов задоволено повністю. При цьому суд першої інстанції виходив з того, що наявність двох умов надання пільги, а саме: використання позивачем власного нежилого приміщення у своїй господарській діяльності та наявність у нього (позивача) статусу платника єдиного податку 2 групи, обумовлює звільнення його від обов'язку нарахування, сплати та подання податкової звітності на майно (в частині земельного податку) у 2018 році.
Не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати його та прийняти нове, яким у задоволенні позову відмовити повністю. При цьому зазначає, що в матеріалах справи відсутні докази використання земельної ділянки в господарській діяльності, а тому позивач не підлягає звільненню від сплати земельного податку. Наголошує, що фізичні особи-підприємці не є платниками земельного податку, але все одно мають сплачувати вказаний податок у статусі фізичної особи-громадянина.
У межах встановленого судом строку відзиві на апеляційну скаргу не надійшло.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, виходячи з наступного.
Вирішуючи вказаний спір, суд першої інстанції встановив, що Згідно з даними Єдиного державного реєстру юридичних та фізичних осіб-підприємців (запис № 20730000000027793 від 30 січня 2013 року) позивач зареєстрований суб'єктом підприємницької діяльності.
Відповідно до реєстраційного посвідчення № 012666 від 18 вересня 2008 року, що видане на підставі рішення Деснянського районного суду м. Києва від 03 липня 2008 року по справі № 2-4109, позивачеві на праві приватної власності належить будівля загальною площею 1514 кв.м., що знаходиться по АДРЕСА_2 .
Крім того, позивач зареєстрований платником єдиного податку за ставкою 20 % з 01 квітня 2013 року.
При цьому, відповідачем прийняте податкове повідомлення-рішення від 27 березня 2018 року № 21673-1305-2652, яким позивачу визначено податкове зобов'язання за платежем земельний податок з фізичних осіб за 2018 рік у розмірі 202449,94 грн.
На підставі встановлених вище обставин, суд першої інстанції прийшов до висновку, що визначення позивачу податкового зобов'язання за платежем земельний податок з фізичних осіб за 2018 рік у розмірі 202449,94 грн. є безпідставним, а тому податкове повідомлення-рішення від 27 березня 2018 року № 21673-1305-2652 підлягає скасуванню як протиправне.
З такими висновками суду першої інстанції колегія суддів не може не погодитися з огляду на наступне.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Як визначено приписами пункту 1.1 статті 1 Податкового кодексу України (нижче - ПК України), останній регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.
За приписами 14.1.72 пункту 14.1 статті 14 ПК України земельний податок являє собою обов'язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів.
Зокрема, як передбачено пунктом 287.1 статті 287 ПК України власники землі та землекористувачі сплачують плату за землю з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою.
Підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру (пункт 286.1 статті 286 ПК України).
Відповідно до пункту 286.5 статті 286 ПК України нарахування фізичним особам сум податку проводиться контролюючими органами (за місцем знаходження земельної ділянки), які надсилають (вручають) платникові за місцем його реєстрації до 1 липня поточного року податкове повідомлення-рішення про внесення податку за формою, встановленою у порядку, визначеному статтею 58 цього Кодексу.
Податок фізичними особами сплачується протягом 60 днів з дня вручення податкового повідомлення-рішення (пункт 287.5 статті 287 ПК України).
Згідно зі статтями 269, 270 ПК України платниками податку є: власники земельних ділянок, земельних часток (паїв); землекористувачі; об'єктами оподаткування є: земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні; земельні частки (паї), які перебувають у власності.
У разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення (стаття 120 Земельного кодексу України).
За змістом статей 125 та 126 Земельного кодексу України, право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав; право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно".
Аналогічним чином перехід права власності на земельну ділянку до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, унормовують положення статті 377 Цивільного кодексу України. За статтею 378 Цивільного кодексу України право власності особи на земельну ділянку може бути припинене за рішенням суду у випадках, встановлених законом.
При цьому, як передбачено пунктом 269.2 статті 269 ПК України, особливості справляння податку суб'єктами господарювання, які застосовують спрощену систему оподаткування, обліку та звітності, встановлюються главою 1 розділу XIV цього Кодексу.
За пунктом 291.2 статті 291 ПК України спрощена система оподаткування, обліку та звітності - особливий механізм справляння податків і зборів, що встановлює заміну сплати окремих податків і зборів, встановлених пунктом 297.1 статті 297 цього Кодексу, на сплату єдиного податку в порядку та на умовах, визначених цією главою, з одночасним веденням спрощеного обліку та звітності.
У відповідності до приписів підпункту 4 пункту 297.1 статті 297 ПК України платники єдиного податку звільняються від обов'язку нарахування, сплати та подання податкової звітності з податку на майно (в частині земельного податку), крім земельного податку за земельні ділянки, що не використовуються платниками єдиного податку першої - третьої груп для провадження господарської діяльності та платниками єдиного податку четвертої групи для ведення сільськогосподарського товаровиробництва.
У контексті наведеного, судова колегія звертає увагу на те, що згідно з даними Єдиного державного реєстру юридичних та фізичних осіб-підприємців (запис № 20730000000027793 від 30 січня 2013 року) позивач зареєстрований суб'єктом підприємницької діяльності.
Відповідно до реєстраційного посвідчення № 012666 від 18 вересня 2008 року, що видане на підставі рішення Деснянського районного суду м. Києва від 03 липня 2008 року по справі № 2-4109, позивачеві на праві приватної власності належить будівля загальною площею 1514 кв.м., що знаходиться по АДРЕСА_2.
Позивач зареєстрований платником єдиного податку за ставкою 20 % з 01 квітня 2013 року.
Відповідні обставини встановлені рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 06 лютого 2018 року у справі № 826/17725/16 та постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 09 листопада 2017 року у справі № 826/9307/17, які набрали законної сили, та згідно приписів частини четвертої статті 78 КАС України не підлягають доказуванню при розгляді даної справи.
Як вбачається з матеріалів справи та було встановлено судом першої інстанції, місцем провадження господарської діяльності позивача є: АДРЕСА_2.
Колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу на те, що відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань основним видом діяльності позивача за КВЕД є Діяльність готелів і подібних засобів тимчасового розміщування (55.10), що узгоджується із поясненням позивача щодо розміщення у будівлі загальною площею 1514 кв.м., яка знаходиться по АДРЕСА_2 та належить на праві приватної власності хостелу (готелю) протягом 2018 року.
Також, матеріали справи містять банківські квитанції, що підтверджують виконання позивачем у 2018 році обов'язків, встановлених ПК України, в частині сплати єдиного податку.
Крім того, позивачем було подано до суду першої інстанції копію квитанції № 16 від 04 липня 2018 року про сплату єдиного податку з фізичних осіб, діяльність готелів, код 55.10, чим спростовується твердження апелянта щодо відсутності доказів про отримання доходу від використання земельної ділянки, яка знаходиться по АДРЕСА_2 .
Таким чином, наявність двох умов надання пільги, а саме: використання позивачем власного нежилого приміщення у своїй господарській діяльності та наявність у нього (позивача) статусу платника єдиного податку 2 групи, обумовлює звільнення його від обов'язку нарахування, сплати та подання податкової звітності на майно (в частині земельного податку) у 2018 році.
Наведені висновки суду апеляційної інстанції відповідають правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постановах від 10 вересня 2019 року у справі № 802/966/15-а та від 26 червня 2018 року у справі № 826/14081/16.
З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що визначення позивачу податкового зобов'язання за платежем земельний податок з фізичних осіб за 2018 рік у розмірі 202449,94 грн. є безпідставним, а тому податкове повідомлення-рішення від 27 березня 2018 року № 21673-1305-2652 підлягає скасуванню як протиправне.
Судом апеляційної інстанції враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008 року) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Таким чином, судова колегія приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а викладені в апеляційній скарзі доводи позицію суду першої інстанції не спростовують.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Приписи ст. 316 КАС України визначають, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 242-244, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у м. Києві - залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 березня 2020 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів, з урахуванням положень ст. 329 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Головуючий суддя Н.М. Єгорова
Судді А.Ю. Коротких
І.В. Федотов
Повний текст постанови складено « 15» червня 2020 року.