15 червня 2020 року м. Дніпросправа № 808/1522/15 (СН/280/50/19)
Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Панченко О.М. (доповідач),
суддів: Іванова С.М., Чередниченка В.Є.,
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1
на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 02 березня 2020 року у справі № 808/1522/15 (СН/280/50/19)
за позовом ОСОБА_1
до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області (відповідач-1), Управління Державної казначейської служби України у м. Запоріжжя Запорізької області (відповідач-2)
про визнання відмови неправомірною та зобов'язання вчинити певні дії, -
встановив:
Позивач у березні 2015 року звернувся до суду з позовом, в якому просив:
- визнати неправомірною відмову Територіального управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області та Управління Державної казначейської служби України у м. Запоріжжі Запорізької області в нарахуванні та виплаті суми інфляції на виплачену із затримкою суму незаконно утриманого податку з доходів фізичної особи в розмірі 6025,79 грн.;
- зобов'язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області нарахувати та виплатити суму інфляції за період з 11.06.2004 по 17.11.2014 на виплачену з затримкою суму незаконно утриманого податку в розмірі 6025,79 грн;
- зобов'язати Управління Державної казначейської служби України у м. Запоріжжі Запорізької області нарахувати та виплатити суму інфляції за період з 11.06.2004 по 17.11.2014 на виплачену з затримкою суму незаконно утриманого податку в розмірі 6025,79грн.
Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 27.05.2015 у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.
Ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 19.08.2015 апеляційну скаргу позивача залишено без задоволення, рішення суду першої інстанції без змін.
Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 19.07.2019 постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 27.05.2015 та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 19.08.2015 у справі № 808/1522/15 скасовано, а справу направлено до суду першої інстанції на новий розгляд.
В своїй постанові Верховний Суд, як на підставу для скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд вказав на порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.
Зокрема, Верховний Суд вказав, що судами попередніх інстанцій встановлено, що спірні правовідносини виникли у зв'язку з відмовою відповідачів провести індексацію коштів відрахованих з вихідної допомоги судді. Разом з тим, підставою для відмови в задоволенні позовних вимог є необґрунтованість та непідтвердження позивачем суми розрахунку стягнення за період затримки незаконно утриманого податку. Колегія суддів Верховного Суду вважала, що судами першої та апеляційної інстанцій не було досліджено характер спірних правовідносин та не надано оцінку, з посиланням на норми матеріального права, підставам відмови відповідачів у проведенні індексації коштів позивача.
Крім того, колегія суддів ВС зазначає про необхідність дослідження правової природи заявленої вимоги про нарахування та виплату індексації на суму утриманого податку, який було відраховано з вихідної допомоги судді. Вказане, на переконання колегії суддів, є суттєвим, оскільки вихідна допомога судді є разовою виплатою, а тому питання можливості нарахування інфляційних втрат на податок, утриманий із виплати разового характеру, має бути обґрунтовано нормами матеріального права. Водночас, оскаржувані рішення судів попередніх інстанцій не містять висновків суду щодо обґрунтованості застосування відповідачами положень постанови Кабінету Міністрів України від посилань на 17.07.2003 № 1078 «Порядок проведення індексації грошових доходів населення» та інших нормативно-правових актів.
Рішенням суду першої інстанції від 02.03.2020 року за наслідками нового розгляду справи у задоволенні позову відмовлено. Суд вмотивував своє рішення тим, що вихідна допомога судді є разовою виплатою, тому питання можливості нарахування інфляційних втрат на податок, утриманий із виплати разового характеру, індексації не підлягає. «Сума інфляції», нормативне визначення якої в чинному законодавстві України відсутнє, на думку суду, не є збитками у розумінні статті 22 Цивільного кодексу України. Крім того, Суд першої інстанції також зазначив, що вимоги про відшкодування збитків у вигляді втраченої вигоди теж повинні бути належним чином обґрунтовані, підтверджені конкретними підрахунками і доказами на підкріплення реальної можливості отримання потерпілою стороною відповідних доходів. Проте, позивачем не надано жодних доказів та розрахунку щодо підтвердження упущеної вигоди.
Ураховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов висновку, що, відмовляючи позивачу в нарахуванні та виплаті суми інфляції на виплачену із затримкою суми незаконно утриманого податку з доходів фізичної особи в розмірі 6025,79 грн, відповідачі діяли на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, позивач оскаржив його в апеляційному порядку, посилаючись на порушення судом норм процесуального і матеріального права.
В апеляційній скарзі зазначає, що ст. 625 Цивільного кодексу України передбачає поняття «інфляція» та передбачає зобов'язання сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення.
Зазначає, що існує Порядок проведення індексації грошових доходів населення, затверджений постановою КМУ від 17.07.2003 року № 1078, а також лист Верховного Суду України від 03.04.1997 року за № 62-97, відповідно рекомендацій порядку застосування індексів інфляції для розрахунку інфляційних збитків.
Вказує на те, що суд не надав оцінки доводам позивача з посиланням на п.1 статті 22 ЦК України, де вказано, що збитками є доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушено (упущена вигода), та безпідставно вказав, що позивачем не надано жодних доказів та розрахунку щодо підтвердження упущеної вигоди.
Однак позивачем була надана таблиця індексів інфляції в Україні за період з 2000 по 2014 роки, а також розрахунок інфляційних збитків, завданих затримкою виплати незаконно утриманого податку.
Суд не виконав вказівки Верховного Суду, викладені у постанові від 19.07.2019 року в цій справі в частині застосування норм матеріального права при вирішенні питання можливості нарахування інфляційних втрат на вихідну допомогу судді у відставці.
Замість цього суд зазначив, що вихідна допомога судді є разовою виплатою, питання можливості нарахування інфляційний втрат на податок, утриманий із виплати разового характеру, індексації не підлягає.
Разом з тим, п.2 ч.2 ст. 22 ЦК України вказує на те, що збитками є доходи, які б особа могла реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушено (упущена вигода).
Зазначає, що ТУ ДСА України в Запорізькій області порушила його право на отримання вихідної допомоги без сплати податку, тому вважає, що у суду були всі правові підстави зобов'язати відповідачів по справі нарахувати інфляційні втрати на суму утриманого податку як із виплати разового характеру.
Просить рішення суду скасувати, а справу направити до суду першої інстанції на новий розгляд.
На апеляційну скаргу позивача ТУ ДСА України в Запорізькій області (відповідач-1) подано відзив, в якому останній просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду без змін.
Зазначає у відзиві, що ані стаття 625 ЦКУ, ані цивільний кодекс в цілому не містять поняття «інфляція». Такого поняття і порядку визначення суми інфляції не існує.
Підстави виникнення цивільних прав та обов'язків визначені статтею 11 Цивільного кодексу України. Зазначає, що між позивачем та ТУ ДСА України в Запорізькій області не існує цивільних відносин, зокрема, зобов'язального характеру, тому частина 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, якою врегульовано наслідки порушення зобов'язань, до спірних правовідносин не застосовується. Посилається при цьому на правові позиції, висловлені в у постановах Верховного Суду України від 20 січня 2016 року у справі № 6-2759цс15 та у постанові Верховного Суду від 08 листопада 2019 року по справі № 826/22865/15.
Посилаючись на ст. 2 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» та п. 2, 3 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою КМУ України від 17 липня 2003 року № 1078, відповідач вважає, що суми одноразових виплат, в тому числі - вихідна допомога судді, індексації не підлягають.
Посилання на лист Верховного Суду України від 03.04.1997 року № 62-97 вважає недоречним, оскільки ці рекомендації не поширюються на спірні відносини.
Інші доводи апеляційної скарги відповідач також вважає хибними, та погоджується з висновками суду першої інстанції.
Просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги та залишити рішення суду без змін.
Управління Державної казначейської службі України (відповідач -2) правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористалось.
Дослідивши докази, наявні в матеріалах справи, перевіривши в межах доводів апеляційної скарги дотримання судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права, апеляційний суд дійшов висновку, що скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Судом першої інстанції встановлено та сторонами не заперечується, що постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 28.11.2013 у справі №808/8496/13-а задоволено позовні вимоги ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області, Управління Державної казначейської служби України у місті Запоріжжі Запорізької області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії. Визнано неправомірними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області щодо утримання податку з доходів фізичних осіб з вихідної допомоги судді у відставці ОСОБА_1 , присуджено до стягнення з місцевого бюджету Орджонікідзевського району міста Запоріжжя на користь позивача утриманий податок з доходів фізичних осіб із суми вихідної допомоги при виході у відставку у розмірі 6025,79 грн.
На виконання вказаного судового рішення, платіжним дорученням від 17.11.2014 №1195 позивачу перераховано кошти в розмірі 6025, 79 грн.
В подальшому, позивач звернувся до Управління Державної казначейської служби України у місті Запоріжжі Запорізької області із заявою від 18.11.2014 про нарахування та виплату суми інфляції за період з 11.06.2004 по 17.11.2014. Проте, листом від 24.11.2014 № 02-13/125-3770 позивачу відмовлено в задоволенні його заяви.
Крім того, позивач звернувся із заявою до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області про здійснення йому виплати суми інфляції на недоотриману частку вихідної допомоги, яку було відраховано у вигляді податку на доходи фізичних осіб.
Листом від 26.12.2014 № 08-02/3171 Територіальним управлінням Державної судової адміністрації України в Запорізькій області повідомлено позивача про відсутність правових підстав для виплати йому суми інфляції на недоотриману частку вихідної допомоги судді, оскільки така допомога мала одноразовий характер.
Визнання протиправною відмови відповідачів у здійсненні відповідних нарахувань та виплати та зобов'язання до вчинення цих дій є предметом спору.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції та зазначає наступне.
Надаючи оцінку правовідносинам, що склалися між сторонами, колегія суддів вважає, що вони є публічно-правовими, оскільки пов'язані з проходженням публічної служби позивачем та здійсненням з ним остаточного розрахунку під час звільнення, в наслідок якого не було сплачено повної суми вихідної допомоги судді, з якої неправомірно було утримано податок у сумі 6025,79 грн. Отже, позивач вважає, що йому мають бути відшкодовані інфляційні втрати за час незаконного утримання цих коштів.
Той факт, що позивач називає інфляційні втрати «сумою інфляції» не є, на думку колегії суддів, підставою для відмови в позові, виходячи з принципу Jura novit curia (з лат.? - «суд знає закони»), та що повинен був з'ясувати суд першої інстанції під час розгляду справи, з'ясовуючи зміст позовних вимог.
Разом з тим, обґрунтовуючи свої позовні вимоги, позивач посилався на положення норм цивільного законодавства, зокрема п. 2 ч. 2 ст. 22, ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, вважаючи, що незаконними діями відповідачів щодо утримання з нього податку позивачеві заподіяні збитки, які полягають у знеціненні грошових коштів від інфляційних втрат, які, на думку позивача, склали за період з 11.03.2013 року по 17.11.2014 року 11428,65 грн, виходячи із зростання курсу долара США за вказаний період.
Колегія суддів зауважує, що відповідно до статті 1 ЦК України цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.
До майнових відносин, заснованих на адміністративному або іншому владному підпорядкуванні однієї сторони другій стороні, а також до податкових, бюджетних відносин цивільне законодавство не застосовується, якщо інше не встановлено законом.
Стаття 625 ЦК України розміщена в розділі «Загальні положення про зобов'язання» книги 5 цього Кодексу і визначає загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов'язання та поширює свою дію на всі види зобов'язань, якщо інше не передбачено спеціальними нормами, що регулюють суспільні правовідносини з виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов'язань.
Частиною другою статті 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
При розгляді справ про передбачену статтею 625 ЦК України відповідальність за порушення грошового зобов'язання слід з'ясувати: чи існує зобов'язання між сторонами, чи це зобов'язання є грошовим, чи доведено наявність прострочення у виконанні зобов'язання, чи існують спеціальні норми, що регулюють ці правовідносини та виключають застосування цієї статті.
На переконання колегії суддів, передбачена статтею 625 ЦК України норма не застосовується до трудових правовідносин, зокрема під час проходження та звільнення із публічної служби, які регулюються спеціальним законодавством.
Так, згідно зі ст. 116 Кодексу законів про працю України встановлено, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Також ст. 117 Кодексу законів про працю України передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
З огляду на це, порушене право позивача підлягало захисту в порядку трудового законодавства, що виключає можливість застосування до спірних відносин положень цивільного законодавства.
Наведене стосується також посилань позивача на положення ст. 22 ЦК України, яка встановлює, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
Така позиція узгоджується з правовими висновками Верховного Суду, викладеними у постанові по справі №826/22865/15 від 08.11.2019 року, які суд враховує у відповідності до положень ч. 5 ст. 242 КАС України, яка передбачає, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Щодо застосування індексації до вихідної допомоги судді, слід згадати, що згідно абзацу 2 статті 1 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» від 03 липня 1991 року № 1282-ХІІ, індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.
Статтею 2 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» від 03 липня 1991 року № 1282-ХІІ передбачено, що індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру: пенсії, стипендії, оплата праці (грошове забезпечення), суми виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, суми відшкодування шкоди, заподіяної працівникові каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, а також суми, що виплачуються особам, які мають право на відшкодування шкоди в разі втрати годувальника.
Пунктом 2 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078, також передбачено, що індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру.
Відповідно і посилання позивача на лист Верховного Суду України від 03.04.1997 року за № 62-97, щодо рекомендацій порядку застосування індексів інфляції для розрахунку інфляційних збитків колегія суддів до уваги не приймає, оскільки такі рекомендації не є нормативним актом та не застосовуються до спірних відносин.
Отже, колегія суддів відхиляє такі доводи апеляційної скарги.
Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що позивачем було обрано невірний спосіб захисту права, яке, безумовно, було порушено під час остаточного розрахунку під час звільнення позивача у відставку, що підтверджується рішенням суду у справі №808/8496/13-а. Але в межах цієї адміністративної справи воно не може бути захищено у спосіб, якій обрано позивачем.
Оцінюючи доводи апеляційної скарги, колегія суддів виходить з того, що всі доводи позивача були перевірені та проаналізовані судом першої інстанції, їм було надано належну правову оцінку. Жодних підстав для скасування рішення суду першої інстанції в апеляційній скарзі не наведено.
Згідно ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких обставин колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду - без змін.
Керуючись ст. 316, 321, 322 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 02 березня 2020 року у справі № 808/1522/15 (СН/280/50/19) залишити без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду за наявності підстав, передбачених частиною 5 статті 291, пунктом 2 частини 5 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Повний текст постанови складений 15.06.2020 року.
Головуючий суддя О.М. Панченко
суддя С.М. Іванов
суддя В.Є. Чередниченко