Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"03" червня 2020 р.м. ХарківСправа № 922/487/20
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Прохорова С.А.
при секретарі судового засідання Яковенко Ю.В.
розглянувши в порядку загального позовного провадження справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Стройуком", 84333, Донецька область, м. Краматорськ, вул. Архіпа Куїнджі, 14, код 40276440
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Карготранс 2012", 61024, м. Харків, вул. Пушкінська, 79/1, код 38494878
про визнання недійсним договору
за участю представників:
позивача - Ковальова А.Г. (ордер ДН №080423 від 13.03.2020)
відповідача - не з'явився
Товариство з обмеженою відповідальністю "Стройуком" (позивач) звернулося до господарського суду Харківської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Карготранс 2012" (відповідач) про визнання недійсним договору надання транспортних послуг №31/10-18 від 31.10.2018, укладеного між позивачем та відповідачем.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 19.02.2020, для розгляду справи було визначено суддю Прохорова С.А.
Ухвалою суду від 20.02.2020 було відкрито провадження по справі, призначено справу до розгляду в порядку загального позовного провадження.
Представник позивача в судовому засіданні підтримав позовні вимоги в повному обсязі.
Згідно із ст.129 Конституції України однією з засад судочинства є змагальність.
За змістом ст. 13 Господарського процесуального кодексу України (в редакції, яка набула чинності 15.12.2017р.) встановлений такий принцип господарського судочинства як змагальність сторін, згідно з яким судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до ст.74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів.
За приписом ст. 76 Господарського процесуального кодексу України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідач правом на участь представника у судовому засіданні не скористався, причину неявки не повідомив, відзиву на позовну заяву не надав. Про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, про що свідчить відмітка про направлення ухвали про призначення справи до розгляду за адресою, вказаною в ЄДРПОУ.
Відповідно до ч. 9 ст. 165 ГПК України, ч. 2 ст. 178 ГПК України визначено, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
Згідно із ч. 1 ст. 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
В ході розгляду даної справи господарським судом Харківської області, у відповідності до п.4 ч.5 ст.13 ГПК України, було створено учасникам справи умови для реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом у межах строків, встановлених ГПК України.
В ході розгляду даної справи судом було в повному обсязі досліджено письмові докази у справі, пояснення учасників.
Враховуючи положення ст.ст. 13, 74 ГПК України якими в господарському судочинстві реалізовано конституційний принцип змагальності судового процесу, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та заперечень та здійснені всі необхідні дії для забезпечення сторонами реалізації своїх процесуальних прав, а тому вважає за можливе розглядати справу за наявними в ній матеріалами і документами без явки в судове засідання відповідача.
Відповідно до ст. 219 Господарського процесуального кодексу України, рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.
У судовому засіданні 03.06.2020 відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
З'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно та повно дослідивши надані учасниками судового процесу докази, суд встановив наступне.
31.10.2018 року між ТОВ "КАРГОТРАНС 2012" (код ЄДРПОУ 38494878) - виконавець, відповідач у справі та ТОВ "СТРОЙУКОМ" (код ЄДРПОУ 40276440) - замовник, позивач у справі, було підписано договір №31/10-18 про надання транспортних послуг.
Згідно п. 1.1 та п. 1.2 договору, виконавець бере на себе зобов'язання з надання транспортних послуг, а замовник зобов'язується сплатити їх вартість, згідно виставлених рахунків.
Як вказує позивач у позові, під час перевірки податковими органами відповідача, встановлено відсутність необхідних умов для його господарської діяльності, а, отже, реальність фінансово-господарської діяльності відповідача під сумнівом, у зв'язку з чим такі обставини можуть суттєво вплинути на використання позивачем своїх прав, у т.ч. щодо формування податкових кредитів та валових витрат.
Таким чином, вказуючи, що відповідний договір не породжує ті правові наслідки, на котрі розраховував позивач при укладенні договору, позивач просить визнати такий договір недійним.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 237 ГПК України встановлено, що при ухваленні рішення суд, крім іншого, вирішує чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження.
Так, частина 1 та пункт 2 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України встановлюють, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Згідно із статтею 175 Господарського кодексу України (далі - ГК України) майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управлена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Статтею 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Згідно із статтею 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Статтею 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.
Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків.
Відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.
Угода може бути визнана недійсною лише з підстав і з наслідками, передбаченими законом. Отже, в кожній справі про визнання угоди недійсною суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угоди недійсною і настання певних юридичних наслідків.
Відповідно до статей 215 та 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.
Згідно із статтею 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього кодексу.
Згідно ч. 5 ст. 203 Цивільного кодексу України, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Як вбачається з наданих до матеріалів справи документів, спірний договір не містить істотних умов договору перевезення вантажу таких як найменування і кількість вантажу, його упаковки, умови і строки перевезення, місце і час навантаження і розвантаження.
При цьому, згідно додатку №1 до спірного договору, сторони встановили, лише види транспорту та вартість наданих послуг відповідачем, яка становить 2,50 грн. за км. для всіх видів транспорту, яким буде здійснюватися перевезення незалежно від марки, розміру, вантажопідйомності тощо, що ставить під сумнів наявність у сторін договору дійсного наміру створення правових наслідків за цим договором.
Виходячи з оговореної сторонами в договорі вартості послуг (2.5 грн./км.), та сумою на яку сторони підписали акти виконаних робіт (5 466 261,60 грн.), відповідач повинен був надати позивачу послуг по перевезенню вантажу в кількості 2 186 504 км., що також ставить під сумнів той факт, що вказані у договорі та актах послуги, взагалі виконувалися відповідачем та, відповідно, приймалися позивачем.
Дані обставини, ставлять під сумнів те, що спірний договір був спрямований на реальне настання правових наслідків у вигляді надання та отримання послуг з перевезення вантажу.
Самі ж акти виконаних робіт, які надані до матеріалів справи не містять відомостей про зміст та обсяг наданих послуг, одиниці виміру цієї послуги.
Крім того, до спірного договору відсутні й замовлення на перевезення, з яких би вбачалося умови перевезення, маршрут, який необхідно виконати перевізнику, товар, який йому слід перевезти, дати в які необхідно надати ці послуги, а тому товарно-транспортні накладні, надані до матеріалів справи самі по собі не можуть бути доказом того, що перевезення за ними здійснювалися саме за спірним договором.
Таким чином, суд дійшов висновку, що договір №31/10-18 не був спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Укладення договору, який за своїм змістом суперечить вимогам закону, оскільки не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, є порушенням ч. ч. 1 та 5 ст. 203 ЦК, що за правилами ст.215 цього кодексу є підставою для визнання його недійсним відповідно до ст.234 ЦК
Зважаючи на встановлені факти та вимоги вищезазначених норм, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі.
Судовий збір, відповідно приписів ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладається судом на відповідача.
Враховуючи викладене та керуючись статтями 124, 129-1 Конституції України, статтями 1, 4, 5, 20, 73, 74, 76-79, 86, 126, 129, 130, 185, ст. ст. 236-239, Господарського процесуального кодексу України, суд -
Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Стройуком" задовольнити.
Визнати недійсним договір про надання транспортних послуг №31/10-18 від 31.10.2018, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "Стройуком" (84333, Донецька область, м. Краматорськ, вул. Архіпа Куїнджі, 14, код 40276440) та Товариство з обмеженою відповідальністю "Карготранс 2012" (61024, м. Харків, вул. Пушкінська, 79/1, код 38494878).
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Карготранс 2012" (61024, м. Харків, вул. Пушкінська, 79/1, код 38494878) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Стройуком" (84333, Донецька область, м. Краматорськ, вул. Архіпа Куїнджі, 14, код 40276440) 2 102,00 грн. судового збору.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Згідно із ст. 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга відповідно до ст. 256 Господарського процесуального кодексу України на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга може бути подана учасниками справи до Східного апеляційного господарського суду через господарський суд Харківської області (п.17.5 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України).
Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Стройуком" (84333, Донецька область, м. Краматорськ, вул. Архіпа Куїнджі, 14, код 40276440).
Відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Карготранс 2012" (61024, м. Харків, вул. Пушкінська, 79/1, код 38494878).
Повне рішення складено "15" червня 2020 р.
Суддя С.А. Прохоров