65119, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983,
e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua
"16" червня 2020 р.м. Одеса Справа № 916/939/20
Господарський суд Одеської області у складі судді Д'яченко Т.Г.
розглянувши справу №916/939/20
За позовом: Фізичної особи-підприємця Захарченко Дмитра Вікторовича ( АДРЕСА_1 ; код НОМЕР_1 )
До відповідача: Комунального підприємства „Теплопостачання міста Одеси" (65029, м.Одеса, вул. Балківська, 1-Б; код ЄДРПОУ 34674102)
Про стягнення 157979,93 грн.
Відповідно до ч. 13 ст. 8, ч. 2, 5 ст. 252 ГПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами без повідомлення учасників справи.
Встановив: Позивач - Фізична особа-підприємець Захарченко Дмитро Вікторович звернувся до господарського суду Одеської області з позовною заявою до Комунального підприємства „Теплопостачання міста Одеси" про стягнення 157979,93 грн.
Позовні вимоги Фізичної особи-підприємця Захарченко Дмитра Вікторовича обґрунтовано неналежним виконання з боку Комунального підприємства „Теплопостачання міста Одеси" прийнятих на себе зобов'язань за умовами Договору поставки №ТМО-249/18 від 21 листопада 2018 року та направлено на стягнення заборгованості у розмірі 149092,02грн., інфляційних збитків у розмірі 3891,30 грн. та 3% річних у розмірі 4996,61 грн.
Ухвалою господарського суду Одеської області від 07.04.2020р. прийнято позовну заяву Фізичної особи-підприємця Захарченко Дмитро Вікторович до розгляду та відкрито провадження у справі №916/939/20. Справу розглядати за правилами спрощеного позовного провадження (без виклику сторін). Запропоновано відповідачу підготувати та надати до суду і одночасно надіслати позивачеві відзив на позов, оформлений з урахуванням вимог, встановлених ст.165 ГПК України, протягом 15 днів з дня вручення даної ухвали суду. Встановлено позивачу строк для подання відповіді на відзив із урахуванням вимог ст.166 ГПК України протягом 10 днів з дня отримання відзиву. Встановлено відповідачу строк для подання заперечень із урахуванням вимог 167 ГПК України, протягом 10 днів з дня отримання відповіді на відзив.
Згідно з ч.ч.5, 7 ст.252 Господарського процесуального кодексу України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін. Клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідач має подати в строк для подання відзиву, а позивач - разом з позовом або не пізніше п'яти днів з дня отримання відзиву.
Клопотань про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін від учасників справи до суду не надходило.
28.04.2020р. до господарського суду Одеської області від Комунального підприємства „Теплопостачання міста Одеси" надійшов відзив на позовну заяву, в порядку ст. 165 ГПК України.
Розглядаючи справу в порядку письмового провадження судом враховано Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" від 30.03.2020р. №540-ІХ, яким розділ Х Прикінцевих положень Господарського процесуального кодексу України доповнено пунктом 4 такого змісту: "Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністру України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначенні статтями 46, 157, 195, 229, 256, 260, 288, 295, 306, 321, 341, 346, 349, а також інші процесуальні строки щодо зміни предмета або підстави позову, збільшення або зменшення розміру позовних вимог, апеляційного оскарження, залишення апеляційної скарги без руху, повернення апеляційної скарги, подання заяви про скасування судового наказу, розгляду справи по суті, строки, на які зупиняється провадження, подання заяви про перегляд судових рішень за нововиявленими або виключними обставинами, звернення зі скаргою, оскарження рішення третейського суду, судового розгляду справи, касаційного оскарження, подання відзиву продовжується на строк дії такого карантину. Строк, який встановлює суд у своєму рішенні, не може бути меншим, ніж строк карантину, пов'язаного із запобіганням поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19).
Поряд з цим, судом враховується, що за приписами статті 129 Конституції України, статті 2 ГПК України одним із завдань судочинства є своєчасний розгляд справи, що відповідає положенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), згідно з якою кожен має право на справедливий розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.
Розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.
З огляду на практику Європейського суду з прав людини критеріями розумних строків є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника.
Як встановлено судом з матеріалів справи, відповідачем відзив на позовну заяву було скеровано позивачу поштовим зв'язком 28.04.2020р. Отже, позивач мав достатньо часу для реалізації свого процесуального права на подання відповіді на відзив. Однак, станом на день прийняття рішення у даній справі від позивача жодних клопотань про продовження строку для надіслання відповіді на відзив до суду не надходило.
Враховуючи наведене, з метою забезпечення своєчасного судового захисту, дотримуючись завдань судочинства щодо своєчасного розгляду справи, суд приймає рішення у даній справі за наявними в ній матеріалами.
У відповідності до ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі, зокрема, розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.
Розглянувши матеріали справи, суд встановив.
21 листопада 2018 року між Комунальним підприємством „Теплопостачання міста Одеси" (замовник) та Фізичною особою-підприємцем Захарченко Дмитром Вікторовичем (постачальник) було укладено Договір №ТМО-249/18 (поставки товару) (надалі - Договір), за умовами якого постачальник зобов'язується у 2018 році, відповідно до наданих заявок замовника, поставити замовникові товар, зазначений в п. 1.2. Договору, а замовник - прийняти і оплатити такий товар.
Сторонами було укладено Специфікації №1, що є Додатком №1 до Договору №ТМО-249/18 (поставки товару).
Відповідно до п. 2.1. Договору, ціна цього Договору становить 149092,02 грн., у тому числі ПДВ 24848,367 грн. Ціна Договору може бути змінена залежно від реального фінансування видатків та/або від подальшої потреби закупівлі товару. (п. 2.2. Договору).
Умовами п. 3.1. Договору узгоджено сторонами, що оплата товару, зазначеного у п. 1.2. даного Договору, здійснюється в національній валюті України, у безготівковій формі, на підставі виставленого постачальником рахунку, протягом 30 банківських днів з моменту передачі товару.
Згідно до п. 3.2. Договору, датою передачі товару є дата підписання видаткової накладної або акту приймання-передачі товару.
Відповідно до п. 6.1.1., п. 6.1.2. Договору, замовник зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі сплачувати за товар та приймати поставлений товар згідно видаткової накладної або акту приймання-передачі.
Згідно до п. 6.4.1. Договору, постачальник має право своєчасно та в повному обсязі отримувати плату за товар.
Положеннями п. 10.1. Договору визначено, що цей Договір набирає чинності з моменту підписання сторонами і діє до 31 грудня 2018 року. а в частині зобов'язань - до повного їх виконання сторонами.
09 січня 2019 року позивачем на користь відповідача було здійснено поставку товару на виконання умов укладеного Договору ТМО-249/18 (поставки товару) від 21 листопада 2018 року на суму 149092,02 грн., відповідно до видаткової накладної №Б0000001 від 09.01.2019р., яка підписана обома сторонами.
Також, 27 вересня 2018 року позивачем було виставлено рахунок на оплату по замовленню №26 від 27.09.2018р. на суму 149092,02 грн., копія якого міститься в матеріалах справи.
Ґрунтуючи заявлені позовні вимоги, позивачем було зазначено суду, що відповідно до п. 3.1.. п. 3.2. Договору, остаточний розрахунок здійснюється замовником протягом 30 банківських днів з моменту передачі товару, а датою передачі товару є дата підписання видаткової накладної, з урахуванням, що накладна підписана представником відповідача 09.01.2019р. - датою розрахунку, за твердженням позивача, є 18.02.2019р.
Приймаючи до уваги неналежне виконання з боку відповідача прийнятих на себе зобов'язань за умовами укладеного Договору, позивачем було здійснено нарахування 3% річних на суму 4996,61 грн. (розрахунок проведено за період з 19.02.2019р. по 01.04.2020р.) та нарахування інфляційних втрат на суму 3891,30 грн. (розрахунок проведено з березня 23019 року по лютий 2020 року).
Надаючи відзив на позовну заяву, відповідачем було зазначено суду наступне.
Відповідачем було зазначено суду, що Комунальне підприємство „Теплопостачання міста Одеси" підтверджує факт поставки товару за видатковою накладною № Б0000001 від 09.01.2019р. на суму 149092,02 грн.
Крім того, відповідачем було зазначено суду, що в даний час Комунальне підприємство „Теплопостачання міста Одеси" знаходиться у скрутному фінансовому становищі, яке виникло з ряду причин і на даний час не володіє джерелами оплати заборгованості, та просить господарський суд відстрочити виконання рішення господарського суду Одеської області на шість місяців з таких підстав.
Несвоєчасність розрахунків за вищезазначеним договором являється не наслідком несумлінного виконання своїх зобов'язань відповідачем, а існування об'єктивних причин, що не дозволяють Комунальному підприємству „Теплопостачання міста Одеси"своєчасно і в повному обсязі виконувати свої зобов'язання.
Основною метою діяльності Комунального підприємства „Теплопостачання міста Одеси" є задоволення потреб територіальної громади міста, шляхом здійснення господарської діяльності, пов'язаної з виробництвом та постачанням теплової енергії (п. 2.1 Статуту).
При цьому, як зазначає відповідач, він не може керуватись загальними принципами здійснення господарської діяльності на власний розсуд відповідно до покладених на нього зобов'язань з безперебійного та безпечного забезпечення споживачів тепловою енергією, оскільки повинен діяти виключно в межах норм чинного законодавства, що регулює енергетичну галузь. Положення ст, 19-1 Закону України „Про теплопостачання" та постанови Кабінету Міністрів України від 18,06.2014 № 217 „Про затвердження Порядку розподілу коштів, що надходять на поточні рахунки із спеціальним режимом використання для проведення розрахунків з постачальником природного газу, на якого покладено спеціальні обов'язки" суттєво обмежили права Підприємства в частині права розпоряджатися власними грошовими коштами, які надходять від споживачів за отриману теплову енергію. Такі обмеження потягли накопичення боргових зобов'язань, зокрема, станом на лютий 2020 року заборгованість Підприємства за природний газ перед ПАТ „НАК „Нафтогаз України" складає 708,7 млн. грн.
При цьому, як зазначає відповідач, вагомим впливом на можливість підприємства нараховувати повну плату за спожиту теплову енергію та своєчасно розраховуватися за природний газ залишається фактор регулювання діяльності підприємства з боку уповноваженого державного органу - Національної комісіії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, до повноважень якої віднесено затвердження тарифів на теплову енергію. Зокрема, у зв'язку із різницею між фактичною вартістю теплової енергії, послуг з централізованого опалення, постачання гарячої води, що вироблялися, транспортувалися та постачалися населенню, бюджетним установам і організаціям за тарифами, затвердженими НКРЕКП та фактичним витратам підприємства, станом на 27.02.2020 заборгованість Держави (споживачі - бюджетні установи та підприємства) перед Комунальним підприємством „Теплопостачання міста Одеси" за період до 01.01.2016 становить 164 млн. грн. В свою чергу, заборгованість держави (усі категорії споживачів) у зв'язку з невідповідністю тарифів з 01.01.2016р. по 01.02.2020р. складають 504, 5 млн. грн.
Загалом, збитки підприємства від реалізації послуг з теплопостачання цілком пов'язані з нестабільною та непослідовною політикою утворення цін на природний газ, теплову енергію, тощо, і складають: за 2017 рік - 361, 4 млн. грн., за 2018 рік - 510, 7 млн. грн., за 2019 рік - 645, 0 млн. грн., загалом складає 1 517,1 млрд. грн. Підприємство відноситься до об'єктів критичної інфраструктури, має стратегічне значення і залишається практично єдиним постачальником теплової енергії (монополістом) для мешканців, підприємств, установ, організацій і для усіх об'єктів соціальної Інфраструктури (лікувальних закладів, закладів освіти та культури, тощо) міста Одеси, але відрахування коштів на користь підприємства, за алгоритмом, встановленим вищевказаною постановою Кабінету Міністрів України від 18.06.2014 № 217, позбавляють Підприємство можливості Існувати. Зокрема, всі відрахування Підприємству у 2019 році склали лише 112 млн. грн., між тим, зобов'язання по виплаті заробітної плати за вказаний рік складають 272, 7 млн. грн., з урахуванням сплати обов'язкових податків та зборів. Таким чином, нормативно встановлених відрахувань не вистачає підприємству на забезпечення конституційних прав його працівників, і більш того, взагалі позбавляє відповідача власних грошових коштів, необхідних на закупівлю електроенергії, палива, матеріалів та обладнання.
Також було зазначено суду, що вказані вище обмеження по розпорядженню власними грошовими коштами потягли за собою накопичення заборгованості за спожиті енергоносії, товари, послуги, тощо, що спричинило численні звернення кредиторів до суду, стягнення заборгованості і, відповідно, направлення виконавчих документів на примусове виконання до органів Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, за якими відкрито біля 36 виконавчих проваджень. Внаслідок таких, в деяких випадках узгоджених дій, з початку 2015 року на рахунки комунального підприємства неодноразово накладалися арешти, а з 2018 року по теперішній час майно та грошові кошти, практично постійно, знаходяться під арештом.
Відповідач зазначає, що відповідно до листа АТ „Ощадбанк" від 20.11.2019 за № 113.33/5620, арешт коштів по рахунку № ПА НОМЕР_2 накладено згідно: постанови про арешт коштів боржника ВП № 48495608 від 09.08.2018 відділу примусового виконання рішень УДВС ГТУЮ в Одеській області на суму 2964559,44 грн.; постанови про арешт коштів боржника ЗВП № 57142451 від 01.08.2019 відділу примусового виконання рішень УДВС ГТУЮ в Одеській області на суму 15 931 510,21 грн.; постанови про арешт коштів боржника ЗВП № 59699263 від 02.08.2019 другого Київського відділу примусового виконання рішень УДВС ГТУЮ в Одеській області на суму 846 583,32 грн.; постанови про арешт коштів боржника ВП № 59819397 від 05.09.2019 відділу примусового виконання рішень Департаменту ДВС Міністерства юстиції України на суму ЗО 907 876,14 грн.; постанови про арешт коштів боржника ВП № 48495608 від 04.11.2019 від ділу примусового виконання рішень Департаменту ДВС ГТУЮ в Одеській області на суму 7 145 863,94 грн. Також на підставі вищезазначених постанов про арешт коштів, усі видаткові операції підприємства по рахунку, включаючи виплату заробітної плати, сплату єдиного соціального внеску, оплату податків та зборів і інших обов'язкових зборів та платежів, повністю припинені.
Відповідач пояснює, що відповідно до листа ПАТ „Банк Восток" від 02.04.2020 вих. № 05/3357 на рахунку, що відкритий відповідачу обліковуються наступні постанови про арешт коштів боржника: постанова старшого державного виконавця ВПВР УЗПВР в Одеській області ПМУ МЮ України (м. Одеса) про арешт коштів боржника по ЗВП № 57142451 на суму 13 466 192,76 грн., постанова Державного виконавця Другого Приморського ВДВС у місії Одесі про арешт коштів боржника від 23,01.2020 ВП № 61027971 на суму 4 478 283,76 грн., постанова державного виконавця Другого Приморського ВДВС у місті Одесі ПМУМЮ (м. Одеса) про арешт коштів боржника ВП № 61027971 на суму 4 478 283,76 грн., постанова Головного державного виконавця ВПВР ДДВС МЮ України про арешт коштів боржника по ВП№ 50462260 на суму 52 241 631,15 грн., постанова Головного державного виконавця ВПВР ДДВС МЮ України про арешт коштів боржника по ВП № 57262979 на суму 321 698 083,43 грн., постанова Головного державного виконавця ВПВР ДДВС МЮ України про арешт коштів боржника по ВП№ 61584590 на суму 5 555 272,88грн., постанова Начальника ВПВР УЗПВР в Одеській області ПМУЮ (м. Одеса) про арешт коштів боржника по ВП 57142451 на суму 34 772 668,74 грн.
Також відповідачем було пояснено суду, що крім того, несвоєчасна виплата заробітної плати трьох тисячному трудовому колективу є приводом для зростання соціальної напруги І одночасно негативно впливає на усі ланки виробничого процесу, що може призвести до незапланованого страйку, та вже призвело до зупинення роботи автотранспорту, в зв'язку із відсутністю палива та відновлювальних робіт, в зв'язку із відсутністю матеріалів.
Відповідач вважає, що вищевикладені обставини є належною та обґрунтованою підставою для відмови в задоволенні позову в частині стягнення з відповідача нарахованої неустойки та прийняття рішення щодо відстрочення виконання судового рішення в частині сплати основного боргу.
Крім того відповідачем було звернуто увагу суду та зазначено, шо в розрахунку позивача наявні помилки, в зв'язку із чим відповідачем було надано свій розрахунок щодо суми позовних вимог ФОП Захарченко Д.В.
З урахуванням викладеного та зазначеного, відповідач просить суд позовні вимоги задовольнити частково, в частині стягнення з відповідача на користь позивача основної суми заборгованості за договором №ТМО-249/18 від 21Л 1.2018 на загальну суму 149092,02 грн., в іншій частині позову відмовити та відстрочити виконання рішення господарського суду Одеської області у справі № 916/939/20 на шість місяців.
Суд, розглянувши матеріали справи, проаналізувавши норми чинного законодавства, дійшов наступних висновків.
До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським Кодексом України.
У відповідності до ст.11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини. Правочин, різновидом якого є договори - основний вид правомірних дій - це волевиявлення осіб, безпосередньо спрямовані на виникнення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків. При цьому, ст.12 Цивільного кодексу України передбачає, що особа здійснює свої цивільні права вільно на власний розсуд.
Згідно ч.2 ст.16 Цивільного кодексу України, способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
Статтею 193 Господарського Кодексу України та статтею 526 Цивільного Кодексу України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язань не допускається, крім випадків, передбачених законом. (ч.ч.1, 7 ст.193 ГК України).
Відповідно ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Відповідно до ст.175 Господарського кодексу України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управлена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Згідно ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України, Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно до п. 1 ст. 628 Цивільного Кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Згідно вимог ст. 629 Цивільного Кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Як встановлено судом, правовідносини між Комунальним підприємством „Теплопостачання міста Одеси", як замовником, та Фізичною особою-підприємцем Захарченко Дмитром Вікторовичем, як постачальником, виникли на підставі укладеного між ними 21 листопада 2018 року Договору №ТМО-249/18 (поставки товару).
Стаття 712 Цивільного кодексу України передбачає, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Законом можуть бути передбачені особливості регулювання укладення та виконання договорів поставки, у тому числі договору поставки товару для державних потреб.
Статтею 626 Цивільного кодексу України передбачено що, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.
Відповідно до ст.655 Цивільного кодексу України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно ст.656 Цивільного кодексу України, предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому.
За положеннями ст.662 Цивільного кодексу України, продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.
Продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу (ст.663 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ч.1 ст.664 Цивільного кодексу України, обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.
Відповідно ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язання встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог -відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Дослідивши обставини спору, судом було встановлено факт неналежного виконання Комунальним підприємством „Теплопостачання міста Одеси" прийнятих на себе зобов'язань за умовами Договору №ТМО-249/18 (поставки товару) від 21 листопада 2018 року щодо повної оплати вартості отриманого товару, що підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, не спростовано з боку відповідача належними та допустимими доказами, у зв'язку з чим, позовні вимоги про стягнення з відповідача заборгованості по сплаті 149092,02 грн. основного боргу за отриманий товар - є обґрунтованими, підтверджені відповідними доказами і підлягають задоволенню судом.
Частиною 2 ст. 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
У в'язку з неналежним виконання з боку відповідача прийнятих на себе зобов'язань, позивачем було здійснено нарахування 3% річних. Розрахунок 3% річних проведено на суму боргу 149092,02 грн. за період з 19.02.2019р. по 01.04.2020р. та заборгованість по сплаті 3% річних становить - 4996,61 грн.
Суд перевіривши розрахунок 3% річних, вважає його частково не вірним, оскільки позивачем не вірно було обрано дату початку виникнення прострочення зобов'язання, із врахуванням того, що поставка товару відбулась 09 січня 2019р. (згідно до п. 3.2. Договору, датою передачі товару є дата підписання видаткової накладної або акту приймання-передачі товару), та умовами договору визначено, що оплата товару здійснюється протягом 30 банківських днів з моменту передачі товару.
Враховуючи, що передача товару відбулась 09 січня 2019 року та враховуючи встановлений умовами договору термін на оплату - 30 банківських днів з моменту передачі товару, останній день сплати за отриманий товар - 19 лютого 2019 року, отже, саме з 20 лютого 2019 року виникає прострочення виконання зобов'язання відповідача.
Судом було здійснено перерахунок 3% річних.
Сума боргу (грн)Період простроченняКількість днів простроченняРозмір процентів річнихЗагальна сума процентів
149092.0220.02.2019 - 01.04.20204073 %4984.35
З урахуванням викладеного, з відповідача підлягають стягненню 3% річних у розмірі 4984,35 грн.
Також, позивачем було здійснено нарахування інфляційних втрат на суму 149092,02грн., розрахунок проведено за період з березня 2019 року по лютий 2020 року, за розрахунком позивача інфляційні втрати становлять 3891,30 грн.
Перевіривши такий розрахунок позивача, суд зазначає, що останнім не вірно було вирахувано інфляційні збитки.
Судом було здійснено перерахунок інфляційних втрат.
Період заборгованостіСума боргу (грн.)Сукупний індекс інфляції за період?Інфляційне збільшення суми боргу?Сума боргу з врахуванням індексу інфляції?
01.03.2019 - 29.02.2020149092.021.0243589.85152681.87
З урахуванням викладеного, з відповідача підлягають стягненню інфляційні втрати у розмірі 3589,85 грн.
Судом відхиляються вимоги відповідача щодо відмови позивачу у задоволення заявлених ним до стягнення 3% річних та інфляційних втрат, з посиланням на правову позицію щодо зменшення саме неустойки, оскільки, заявлені до стягнення позивачем відсотки річних та інфляційні збитки є відповідальністю за невиконання саме грошового зобов'язання відповідача, що передбачено положеннями ст. 625 Цивільного кодексу України, які заявлено позивачем правомірно та обґрунтовано.
Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до ст. 76 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Приписами ч. 1 ст. 79 Господарського процесуального Кодексу України передбачено, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.
Згідно до ч. ч. 1, 2, 3 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Враховуючи усе вищевикладене, оцінюючи докази у справі в їх сукупності, законодавство, що регулює спірні правовідносини, суд дійшов висновку щодо наявності підстав для часткового задоволення позовних вимог Фізичної особи-підприємця Захарченко Дмитра Вікторовича зі стягненням з Комунального підприємства „Теплопостачання міста Одеси" основного боргу - 149092,02 грн., 3% річних - 4984,35 грн. та інфляційних втрат - 3589,85 грн.
Відповідно до ст. 129 ГПК України, судові витрати у розмірі 2364,99 грн. покладаються на відповідача, у зв'язку з частковим задоволенням позовних вимог.
Щодо вимоги Комунального підприємства „Теплопостачання міста Одеси" про відстрочення виконання рішення суду у справі №916/939/20 на шість місяців, суд зазначає наступне.
Згідно до ч. 3 ст. 331 ГПК України, підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочки або розстрочки виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.
Відповідно до ч. 4, ч. 5 ст. 331 ГПК України, вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує: ступінь вини відповідача у виникненні спору; стосовно фізичної особи - тяжке захворювання її самої або членів її сім'ї, її матеріальний стан; стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо. Розстрочення та відстрочення виконання судового рішення не може перевищувати одного року з дня ухвалення такого рішення, ухвали, постанови.
У своїй заяві відповідач просить відстрочити виконання рішення строком на 6 місяців, посилаючись на скрутне фінансове становище підприємства. Також відповідачем було зазначено про наявність виконавчих проваджень, відповідно до яких накладено арешти на рахунки відповідача.
Суд зазначає, що обов'язковою умовою надання відстрочення виконання судового рішення є наявність обставин, що істотно ускладнюють виконання судового рішення, які заявник повинен довести суду відповідно до ст. 74 ГПК України.
Приймаючи до уваги, що Комунальне підприємство „Теплопостачання міста Одеси" називає підставою для розстрочення виконання судового рішення відсутність у нього відповідної фінансової можливості, та те, що надані заявником докази неспроможності сплатити ним борг не підтверджують наявність обставин, з якими суд може зв'язати неможливість виконання рішення, що є обов'язковою умовою для таких дій, як надання відстрочення виконання рішення суду, а також приймаючи до уваги ту обставину, що товар, стягнення вартості якого було предметом розгляду даного спору, відповідач отримав ще в січні 2019 р., проте, на теперішній час не розрахувався за нього з позивачем, господарський суд приходить до висновку про відмову у задоволенні заяви відповідача на підставі ст.331 ГПК України.
Керуючись ст.ст. 129, 232, 233, 236-238, 240, 241, 331 Господарського процесуального кодексу України, суд
1.Позовну заяву Фізичної особи-підприємця Захарченко Дмитра Вікторовича - задовольнити частково.
2.Стягнути з Комунального підприємства „Теплопостачання міста Одеси" (65029, м.Одеса, вул. Балківська, 1-Б; код ЄДРПОУ 34674102) на користь Фізичної особи-підприємця Захарченко Дмитра Вікторовича ( АДРЕСА_1 ; код НОМЕР_1 ) основний боргу у розмірі 149092 (сто сорок дев'ять тисяч дев'яносто дві) грн. 02 коп., 3% річних у розмірі 4984 (чотири тисячі дев'ятсот вісімдесят чотири) грн. 35 коп., інфляційні втрати у розмірі 3589 (три тисячі п'ятсот вісімдесят дев'ять) грн. 85 коп. та витрати по сплаті судового збору у розмірі 2364 (дві тисячі триста шістдесят чотири) грн. 99 коп.
3.В іншій частині позову - відмовити.
4.Заяву Комунального підприємства „Теплопостачання міста Одеси" в частині розстрочення виконання рішення суду - залишити без задоволення.
Рішення господарського суду набирає законної сили в порядку ст. 241 Господарського процесуального кодексу України і може бути оскаржено у встановленому законом порядку, із врахуванням Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" від 30.03.2020р. №540-ІХ.
Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
Суддя Т.Г. Д'яченко