ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
04.06.2020Справа № 910/580/20
Господарський суд міста Києва у складі судді Турчина С.О. за участю секретаря судового засідання Шкорупеєва А.Д., розглянувши матеріали господарської справи
за позовом Публічного акціонерного товариства "ЛУГАНСЬКИЙ ЛИВАРНО-МЕХАНІЧНИЙ ЗАВОД"
до 1. Публічного акціонерного товариства "ПЕРШИЙ УКРАЇНСЬКИЙ МІЖНАРОДНИЙ БАНК"
2. Товариства з обмеженою відповідальністю "АСГАРД ФІНАНС"
про визнання договору недійсним
Представники сторін:
від позивача: Терновська М.Л.
від відповідача 1: Мельник Б.О.
від відповідача 2: Слюсар В.В.
Публічне акціонерне товариство "ЛУГАНСЬКИЙ ЛИВАРНО-МЕХАНІЧНИЙ ЗАВОД" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства "ПЕРШИЙ УКРАЇНСЬКИЙ МІЖНАРОДНИЙ БАНК", Товариства з обмеженою відповідальністю "АСГАРД ФІНАНС" про визнання договору про відступлення прав вимоги від 25.09.2017 №1988/61.1 недійсним.
Відповідач стверджує, що договір про відступлення прав вимоги №1988/61.1 від 25.09.2017 не відповідає вимогам чинного законодавства, у зв'язку із чим є підстави для визнання вказаного договору недійсним.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.01.2020 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, розгляд справи постановлено здійснювати за правилами загального позовного провадження, підготовче судове засідання у справі призначено на 11.02.2020.
04.02.2020 через канцелярію суду від відповідача -1 надійшов відзив на позов, у якому Публічне акціонерне товариство "ПЕРШИЙ УКРАЇНСЬКИЙ МІЖНАРОДНИЙ БАНК" не визнає позовні вимоги позивача, вважає їх необґрунтованими та такими, що не відповідають нормам матеріального права та обставинам справи. В обґрунтування своїх заперечень відповідач-1 зазначає, що сторонами у договорі про відступлення прав вимоги погоджені всі істотні умови, необхідні для договору даного виду, а виконані сторонами умови договору про відступлення прав вимоги, свідчать що права вимоги за кредитним договором дійсно перейшли від первісного кредитора до нового кредитора і відсутні підстави вважати, що він укладений з порушенням ст. 638 ЦК України. Відповідач-1 зазначає, що відносно договору про відступлення права вимоги, первинними документами, у розумінні ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", щодо виконання договору, є платіжне доручення про сплату ціни права вимоги, а також Акт приймання - передачі прав вимоги від 25.09.2017 та Акт приймання передачі документів, а не меморіальні ордери та виписки, як стверджує позивач. Також відповідач-1 зазначає, що позивачем не доведено порушення сторонами вимог законодавства при укладенні оспорюваного договору про відступлення прав вимоги від 25.09.2017 № 1988/61.1 за кредитним договором № 01.13 від 21.01.2013 року, із змінами та доповненнями до нього, а тому позовні вимоги позивача, на думку відповідача-1 не підлягають задоволенню. Крім того, Публічне акціонерне товариство "ПЕРШИЙ УКРАЇНСЬКИЙ МІЖНАРОДНИЙ БАНК" зазначає, що рішенням Господарського суду м. Києва від 11.06.2019 у справі № 910/1672/19, залишеним без змін постановою Північним апеляційним господарським судом від 20.11.2019 , за позовом ПАТ "ЛУГАНСЬКИЙ ЛИВАРНО-МЕХАНІЧНИЙ ЗАВОД" до АТ "ПЕРШИЙ УКРАЇНСЬКИЙ МІЖНАРОДНИЙ БАНК" та ТОВ "АСГАРД ФІНАНС" про визнання недійсним договору про відступлення прав вимоги №1988/61.1 від 25.09.2017 та договорів про забезпечення, відмовлено у задоволені позову, в тому числі, з підстав відповідності оспорюваних договорів нормам Цивільного кодексу України, які регулюють правовідносини відступлення права вимоги, відповідно до ст. ст. 512 -519 ЦК України. Окрім того, відповідач наголошує, що питання обґрунтованості заявлених грошових вимог повинно розглядатися господарським судом саме в межах процедури банкрутства, відповідно до норм Кодексу України з процедур банкрутства.
07.02.2020 через канцелярію суду від відповідача-2 надійшли відзив на позов та клопотання про закриття провадження у справі п.3 ч.1 ст.231, п.2 ч.1 ст.175 Господарського процесуального кодексу України.
У відзиві на позов відповідач-2 зазначає, що під час розгляду справи №910/1672/19 судами надавалась оцінка обставинам дотримання сторонами укладеного договору відступлення права вимоги №1988/61.1 від 25.09.2017, яким відступлено право вимоги за кредитними договором №01.13 від 21.01.2013. Відповідач-2 також зазначає, що на його думку, спір щодо наявності чи відсутності заборгованості позивача перед відповідачем-2 в тому числі щодо переходу чи не переходу прав вимоги від відповідача-1 до відповідача-2 відносно позивача повинен розглядатися у межах справи про банкрутство позивача.
У судовому засіданні 11.02.2020 представник позивача надав суду документи по справі.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.02.2020 відкладено підготовче засідання на 27.02.2020, відмовлено у задоволенні клопотання відповідача-2 про закриття провадження у справі та задоволено клопотання ПАТ "ЛУГАНСЬКИЙ ЛИВАРНО-МЕХАНІЧНИЙ ЗАВОД" про витребування доказів.
19.02.2020 через канцелярію суду від позивача надійшла відповідь на відзив відповідача-2.
27.02.2020 через канцелярію суду від відповідача-2 на виконання вимог ухвали суду від 11.02.2020 надійшли витребувані судом документи.
У судовому засіданні 27.02.2020 було оголошено перерву до 17.03.2020.
12.03.2020 через канцелярію суду від позивача надійшла заява уточнена позовна заява.
Частиною 1 ст. 46 Господарського процесуального кодексу України закріплено, що сторони користуються рівними процесуальними правами.
У відповідності до п. 2 ч. 1 ст. 42 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають право: подавати заяви та клопотання, надавати пояснення суду, наводити свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти заяв, клопотань, доводів і міркувань інших осіб.
Частиною 3 статті 46 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що до закінчення підготовчого засідання позивач має право змінити предмет або підстави позову шляхом подання письмової заяви.
У підготовчому засіданні 17.03.2020, розглянувши заяву позивача, судом встановлено, що вказана заява по своїй суті є заявою про зміну підстав позову, відповідає приписам ч.3 ст.46 Господарського процесуального кодексу України та прийняв вказану заяву про зміну підстав позову до розгляду.
Протокольною ухвалою від 17.03.2020 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 07.04.2020.
З метою попередження виникнення та запобігання поширення гострої респіраторної хвороби, спричиненої коронавірусом COVID-19, враховуючи постанову Кабінету Міністрів України "Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19" від 11.03.2020 №211 та на виконання розпорядження Голови Вищої ради правосуддя від 13.03.2020 №11/0/2-20 "Про додаткові заходи із попередження респіраторної хвороби, спричиненої коронавірусом COVID-19", судові засідання, які призначені на 07.04.2020, знято з розгляду.
Господарський суду міста Києва ухвалою від 14.04.2020 призначив судове засідання по суті у справі №910/580/20 на 26.05.2020.
У судовому засіданні 26.05.2020 суд розпочав розгляд справи по суті, заслухав вступні слова учасників справи, з'ясував обставини та дослідив докази по справі.
У судовому засіданні 26.05.2020 оголошено перерву до 04.06.2020.
У судовому засіданні 04.06.2020 представник позивача позовні вимоги підтримав, просив суд позов задовольнити.
Представники відповідачів проти позову заперечили, просили суд відмовити у задоволенні позовних вимог позивача.
У судовому засіданні 04.06.2020 відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши надані документи та матеріали, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд
Згідно із матеріалами справи, між Публічним акціонерним товариством "ПЕРШИЙ УКРАЇНСЬКИЙ МІЖНАРОДНИЙ БАНК" (банк, кредитор) та Публічним акціонерним товариством "ЛУГАНСЬКИЙ ЛИВАРНО-МЕХАНІЧНИЙ ЗАВОД" (позичальник) був укладений кредитний договір №01.13 від 21.01.2013 (із змінами та доповненнями внесеними наступними додатковими угодами: №1 від 21.05.2013, №2 від 18.09.2013, №4 від 29.01.2014, №5 від 18.02.2014, №6 від 06.03.2014, №6 від 27.10.2014, №7 від 27.02.2015, №8 від 29.12.2015, №9 від 30.12.2015).
У подальшому, між Публічним акціонерним товариством "ПЕРШИЙ УКРАЇНСЬКИЙ МІЖНАРОДНИЙ БАНК" та Товариством з обмеженою відповідальністю "АСГАРД ФІНАНС" укладений договір відступлення прав вимоги № 1988/61.1 від 25.09.2017, відповідно до умов якого ПАТ "ПЕРШИЙ УКРАЇНСЬКИЙ МІЖНАРОДНИЙ БАНК" відступив відповідачеві-2 - ТОВ "АСГАРД ФІНАНС" своє право вимоги за кредитним договором №01.13 від 21.01.2013 укладеним між Публічним акціонерним товариством "ПЕРШИЙ УКРАЇНСЬКИЙ МІЖНАРОДНИЙ БАНК" та Публічним акціонерним товариством "ЛУГАНСЬКИЙ ЛИВАРНО-МЕХАНІЧНИЙ ЗАВОД" із змінами і доповненнями, внесеними наступними додатковими угодами: № 1 від 21.05.2013, № 2 від 18.09.2013, № 4 від 29.01.2014, № 5 від 18.02.2014, № 6 від 06.03.2014, № 6 від 27.10.2014, №7 від 27.02.2015, №8 від 29.12.2015, № 9 від 30.12.2015.
У відповідності до пп. (в) п. 2.1 договору про відступлення прав вимоги сторони визначили, що загальний розмір заборгованості за кредитним договором станом на 24.09.2017 року (включно) становить 742 015 дол. США 07 центів та 23 539 849 російських рублів 06 коп., що за курсом НБУ на момент укладення цього договору становить 30 209 111 гривень 41 коп., і складається з основної суми кредиту (613 547,06 дол. США (що складає 16112 704,16 грн.) та 18 660 000,00 рос. руб.(що складає 8 499 816,60 грн.)), процентів станом на 24.09.2017р. (128 468,01 дол. США (3 373 770,61 грн.) та 4 879 849, 06 рос. руб. (2 222 820,05 грн.) та судового збору 3200,00 грн.
Позивач вважає, що договір відступлення прав вимоги № 1988/61.1 від 25.09.2017 не відповідає вимогам чинного законодавства, оскільки документи, які були передані первісним кредитором новому кредитору не є належними та допустимими доказами обсягу прав нового кредитора у зобов'язанні за відповідним кредитним договором. Так, на думку позивача копії меморіальних ордерів та виписка з рахунку ПАТ "ЛУГАНСЬКИЙ ЛИВАРНО-МЕХАНІЧНИЙ ЗАВОД" не є доказами в підтвердження обсягу відступленого права вимоги, оскільки не містять усіх реквізитів первинних документів та не відповідають вимогам до первинних документів встановлених Законом України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність", Положенням №254 (яке було чинним до 07.07.2018), Положенням №566 (яке було чинним до 07.07.2018), Положенням №75 (яке діє з 07.07.2018).
Також позивач стверджує, що первісний кредитор відступив новому кредитору права вимоги у обсязі, який не був дійсним на момент переходу таких прав. Вказані доводи позивача мотивовані тим, що первісний кредитор не мав права відступити новому кредитору права вимоги нарахованих ним процентів за користування кредитом за період з 16.02.2016 по 24.09.2017 (включно), оскільки право самого банку нараховувати проценти за користування кредитом припинилося з 16.02.2016 року, так як право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною 2 статті 1050 ЦК України. За таких обставин, позивач стверджує, що банк відступив новому кредитору неіснуюче право вимоги нарахованих ним процентів за користування кредитом за період з 16.02.2016 по 24.09.2017 (включно).
Посилаючись на вище наведене, позивач вказує, що договір про відступлення прав вимоги №1988/61.1 від 25.09.2017 суперечить ст.ст.512, 514, 517, 638 ЦК України та відповідно до ст.215 та ч.1 ст.203 ЦК України є недійсним.
Дослідивши наявні матеріали справи, оцінюючи надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог, з наступних підстав.
Відповідно до ч. 2 ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Згідно із п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України договір є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків.
Господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів (ч. 7 ст. 179 ЦК України).
Як зазначено судом вище, між відповідачами укладений договір відступлення прав вимоги № 1988/61.1 від 25.09.2017, відповідно до умов якого ПАТ "ПЕРШИЙ УКРАЇНСЬКИЙ МІЖНАРОДНИЙ БАНК" відступив ТОВ "АСГАРД ФІНАНС" своє право вимоги за кредитним договором №01.13 від 21.01.2013, укладеним між Публічним акціонерним товариством "ПЕРШИЙ УКРАЇНСЬКИЙ МІЖНАРОДНИЙ БАНК" та Публічним акціонерним товариством "ЛУГАНСЬКИЙ ЛИВАРНО-МЕХАНІЧНИЙ ЗАВОД" із змінами і доповненнями, внесеними наступними додатковими угодами: № 1 від 21.05.2013, № 2 від 18.09.2013, № 4 від 29.01.2014, № 5 від 18.02.2014, № 6 від 06.03.2014, № 6 від 27.10.2014, №7 від 27.02.2015, №8 від 29.12.2015, № 9 від 30.12.2015.
Відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
За змістом ч. 1 ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Відповідно до ч. 1 ст. 5 Господарського процесуального кодексу України здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Перелік основних способів захисту цивільних прав та інтересів визначається ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України.
Відповідно до статті 16 Цивільного кодексу України визнання правочину недійсним є одним із передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів, а загальні вимоги щодо недійсності правочину визначено статтею 215 цього Кодексу.
Згідно частини третьої статті 215 Цивільного кодексу України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Стаття 203 Цивільного кодексу України встановлює загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину.
Частинами 1-3, 5 та 6 статті 203 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Тобто, правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав та із застосуванням наслідків, передбачених законом. Отже, вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначити в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.
Частиною 1 статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ст. 6 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627 ЦК України).
Згідно з ч. 3 ст. 6 ЦК України, сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 ЦК України).
Оспорюваний у даній справі договір № 1988/61.1 від 25.09.2017 за своєю правовою природою є договором відступлення права вимоги (правочином щодо заміни кредитора у зобов'язанні).
В статті 512 Цивільного кодексу України визначено перелік основних підстав для заміни кредитора у зобов'язанні. Зокрема, кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові (ст.513 ЦК України).
Відступлення права вимоги за своєю правовою суттю означає договірну передачу зобов'язальних вимог первісного кредитора новому кредитору. Відступлення права вимоги відбувається шляхом укладення договору між первісним кредитором та новим кредитором. Договір відступлення права вимоги може бути оплатним. Змістом договору передбачається, що його метою є заміна особи на активній стороні зобов'язання зі збереженням решти елементів зобов'язальних правовідносин за плату, і не передбачається надання послуг із фінансування під відступлення права грошової вимоги.
Згідно з ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Чинним законодавством не визначено, які саме умови є істотними для договору про відступлення права вимоги, однак, з огляду на положення ст.ст. 514, 638 ЦК України у будь-якому випадку сторони договору про відступлення права вимоги повинні досягти згоди щодо предмету договору. Право, яке відступається, повинно бути індивідуально визначене шляхом конкретизації змісту, розміру і підстави виникнення вимоги.
Згідно з ст.514 Цивільного кодексу України, до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Отже, згідно з нормами чинного законодавства відступлення права вимоги може здійснюватися тільки відносно дійсної вимоги, що існувала на момент переходу цих прав.
Межі обсягу прав, що переходять до нового кредитора, можуть встановлюватися законом і договором, на підставі якого здійснюється перехід права. Обсяг і зміст прав, які переходять до нового кредитора є істотними умовами цього договору.
Аналогічний висновок викладено у постановах Верховного Суду від 26.09.2018 у справі №756/9788/15-ц, від 05.04.2018 у справі № 910/22785/16.
У відповідності до п.1.1. договору про відступлення прав вимоги, сторонами погоджено, що "Права вимоги за кредитним договором та договорами забезпечення" та/або "Права вимоги" означає всі існуючі та майбутні права грошової та/або майнової вимоги первісного кредитора до боржника за кредитним договором та до боржника/поручителя за договорами забезпечення".
Згідно із пп. (а) п.2.1. договору про відступлення прав вимоги, у порядку та на умовах, узгоджених сторонами первісний кредитор відступає новому кредитору усі права вимоги за кредитним договором, а новий кредитор приймає права вимоги та зобов'язується сплатити первісному кредитору ціну відступлення прав вимоги.
У пп. (в) п. 2.1 договору про відступлення прав вимоги сторони визначили, що загальний розмір заборгованості за кредитним договором станом на 24.09.2017 року (включно) становить 742 015 дол. США 07 центів та 23 539 849 російських рублів 06 коп., що за курсом НБУ на момент укладення цього договору становить 30 209 111 гривень 41 коп., і складається з основної суми кредиту (613 547,06 дол. США (що складає 16112 704,16 грн.) та 18 660 000,00 рос. руб.(що складає 8 499 816,60 грн.)), процентів станом на 24.09.2017 (128 468,01 дол. США (3 373 770,61 грн.) та 4 879 849, 06 рос. руб. (2 222 820,05 грн.) та судового збору 3200,00 грн.
Проаналізувавши зміст договору про відступлення прав вимоги судом встановлено, що договір містить інформацію про заборгованість боржника - Публічного акціонерного товариства "ЛУГАНСЬКИЙ ЛИВАРНО-МЕХАНІЧНИЙ ЗАВОД" за кредитним договором №01.13 від 21.01.2013, права вимоги за яким відступлено, містить умови щодо обсягу та змісту прав, які існували на момент переходу, що відповідає вимогам ст.514 ЦК України.
З приводу посилань позивача на те, що ПАТ "ПУМБ" не мало права нараховувати проценти за користування кредитом за період з 16.02.2016 по 24.09.2017, оскільки на третій період користування кредитом строк кредитування продовжений не був, датою повернення кредиту є 15.02.2016 та нарахування процентів за користування кредитом за період з 16.02.2016 по 24.09.2017 є неправомірним, у зв'язку із чим, банк не мав права у подальшому відступати новому кредитору право вимоги, оскільки на час відступлення прав такої вимоги вона не була дійсною, то суд зазначає наступне.
У відповідності до п.1.1 кредитного договору (у редакції додаткової угоди №8 від 23.12.2015), періодом користування кредитом є проміжок часу, який складає: з дати укладення цього договору по 17.02.2014 включно - перший період користування кредитом; з 18.02.2014 по 15.02.2016 включно - другий період користування кредитом; з 16.02.2016 по 13.01.2017 включно - третій період користування кредитом.
Відповідно до п. 6.1 кредитного договору (у редакції додаткової угоди №8 від 23.12.2015), у випадку прийняття банком рішення про непродовження кредитування на наступний період користування кредитом або відмови позичальника від продовження кредитування на умовах, прийнятих банком, позичальник зобов'язаний повернути кредит та виконати боргові зобов'язання за кредитом в повному обсязі в день закінчення кожного відповідного періоду користування кредитом. Строк користування кредитом може бути продовжено, при цьому загальна кількість періодів користування кредитом не може перевищувати 3-х періодів користування кредитом. У випадку продовження строку користування кредитом на 3-й період користування кредитом, датою повернення кредиту є 13.01.2017.
Згідно із п. 6.1.1 кредитного договору (у редакції додаткової угоди №8 від 23.12.2015), кредит підлягає поверненню частинами в розмірах та строки, зазначені в наведеному нижче графіку:
- для частини кредиту (траншу), наданої в російських рублях та доларах США, в другий період користування кредитом позичальник зобов'язаний повернути всю суму заборгованості за кредитом не пізніше 15.02.2016 (у випадку не продовження кредитування на третій період користування кредитом);
- для частини кредиту (траншу), наданої в російських рублях та доларах США, в третій період користування кредитом (у випадку продовження кредитування на третій період користування кредитом) позичальник зобов'язаний повернути всю суму заборгованості за кредитом не пізніше 13.01.2017.
У відповідності до п.7.2. кредитного договору передбачено сплату позичальником процентів за користування кредитом. У підпункті 7.2.1 (в редакції додаткової угоди № 8 від 23.12.2015) сторони погодили, що проценти за користування кредитом нараховуються банком за ставкою у наступних розмірах: 22,5% річних (із розрахунку 365 днів на рік) - для частини кредиту, наданої у валюті гривня; 10,3% (із розрахунку 360 днів на рік) - для частини кредиту, наданої у валюті долари США; 13,0% річних (із розрахунку 360 днів нарік) - для частини кредиту, наданої у валюті російські рублі.
Незважаючи на положення п.п. 7.2.1 кредитного договору, у період з 01.08.2015 по 15.02.2016 включно, проценти за користування кредитом нараховуються банком за ставкою у розмірі: 0,1% річних (із розрахунку 360 днів на рік) для частини кредиту (траншу), наданої у доларах США та російських рублях; 0,1% річних (із розрахунку 365 днів на рік) для частини кредиту (траншу), наданої в гривнях.
Згідно із пп. 7.2.1.1 кредитного договору, у випадку невиконання чи неналежного виконання/ненастання/недотримання з будь-яких підстав (в т.ч. форс-мажорного характеру) зобов'язань/умов, встановлених пп. 10.3.6.1 та/або 10.3.6.2 цього договору (одного, декількох або сукупності зазначених зобов'язань) незважаючи на положення п. 7.2.1 цього договору, процентна ставка за користуванням кредитом становить: 23,5% річних (із розрахунку 365 дні на рік) - для частини кредиту, наданої у валюті гривня; 11,3% річних (із розрахунку 360 днів на рік) для частини кредиту, наданої у валюті долари США; 14,0% річних (із розрахунку 360 - для частині кредиту, наданої у валюті російські рублі.
У період з 01.08.2015 по 15.02.2016 включно, положення пункт 7.2.1.1 цього договору не застосовуються (п.п. 7.2.1.2 кредитного договору).
У пп.7.2.2. кредитного договору сторони домовились, що період нарахування процентів складає календарне число днів. Датою закінчення періоду нарахування процентів є перший банківський день після 10 числа (без його урахування) або день, що передує даті повернення кредиту, а початком - дата надання кредиту та/або перший банківський день після 10 числа (з його урахуванням).
Проценти нараховуються щоденно на фактичну суму і за весь час користування кредитом (п.п. 7.2.3 кредитного договору).
За змістом пп. 7.2.5 кредитного договору (в редакції додаткової угоди № 8 від 23.12.2015) встановлено, що закінчення строку кредитування, встановленого цим договором, не звільняє позичальника від обов'язку сплачувати відповідно до умов цього договору на користь банку проценти за користування кредитом за весь час прострочення позичальником погашення заборгованості за основною сумою кредиту.
Цей договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами взятих на себе зобов'язань згідно з цим договором у повному обсязі (п.14.5 кредитного договору).
Відповідно до ст. 1048 Цивільного кодексу України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.
Частиною першою статті 1050 ЦК України передбачено, що якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
Разом з тим, суд зазначає, що посилання позивача на відсутність підстав для нарахування процентів за користування кредитом за період з 16.02.2016 по 24.09.2017 та відсутність заборгованості за вказаний період не є предметом дослідження у межах цієї справи. Предметом позову в цій справі є визнання недійсним договору відступлення права вимоги, а не стягнення коштів за кредитним договором.
При цьому, на час укладення договору про відступлення права вимоги не існувало не вирішеного спору щодо розміру та наявності боргу, у тому числі заборгованості за процентами за користування кредитом за період з 16.02.2016 по 24.09.2017, право вимоги на який передано за спірним договором.
Окрім того, відповідно до ч.1 ст.517 Цивільного кодексу України первісний кредитор у зобов'язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення.
Відповідно до пункту (в) п.2.2 договору про відступлення прав вимоги первісний кредитор в день отримання від нового кредитора ціни прав у повному обсязі, передає новому кредитору документи, про що складають Акт приймання-передачі документів, а також інформацію, яка є важливою для здійснення новим кредитором прав вимоги за кредитним договором.
На виконання умов договору про відступлення прав вимоги, 25.09.2017 між ПАТ "ПЕРШИЙ УКРАЇНСЬКИЙ МІЖНАРОДНИЙ БАНК" та ТОВ "АСГАРД ФІНАНС" був підписаний Акт приймання-передачі документів, який є додатком №2 до договору про відступлення прав вимоги № 1988/61.1 від 25.09.2017 і його невід'ємною частиною.
За змістом Акту приймання - передачі документів, сторони підтверджують, що первісний кредитор передав, а новий кредитор отримав наступні документи:
- Кредитний договір № 01.13 від 21.01.2013, із змінами та доповненнями, внесеними додатковими угодами: № 1 від 21.05.2013, № 2 від 18.09.2013, № 4 від 29.01.2014, № 5 від 18.02.2014, № 6 від 06.03.2014, № 6 от 27.10.2014, № 7 від 27.02.2015, № 8 від 29.12.2015 та №9 від 30.12.2015;
Розрахунок заборгованості за кредитним договором станом на 24.09.2017 (включно);
Меморіальні ордери про надання кредитних коштів за кредитним договором на 12 аркушах;
Виписки про рух грошових коштів за Кредитним договором на 1 аркуші, та інші документи, які є важливими для здійснення Новим кредитором прав вимоги за Кредитним договором, а саме: Вимоги про усунення порушення умов Кредитного договору на 10 арк.;
Матеріали судового провадження по справі про банкрутство № 913/1378/16 (копію заяви з кредиторськими вимогами на 7 арк., копію письмових уточнень на 2 арк., та ухвалу господарського суду луганської області від 05.07.2017 на 6 арк.);
Заяву про вчинення виконавчого напису на 2 арк; виконавчий напис на 1 арк; матеріали виконавчого провадження.
Отже, сторонами виконані умови договору про відступлення прав вимоги щодо передачі первісним кредитором новому кредитору документів, що підтверджують права, що передаються за кредитним договором та розмір заборгованості.
З урахуванням наведеного, оскільки договір про відступлення прав вимоги, у відповідності до ст.514 ЦК України, містить умови щодо обсягу та змісту прав, які переходять до нового кредитора, з огляду на відсутність спору між сторонами щодо розміру та наявності боргу, у тому числі заборгованості за процентами за користування кредитом за період з 16.02.2016 по 24.09.2017, враховуючи те, що розмір заборгованості засвідчений документами, переданими новому кредитору, суд дійшов висновку про необґрунтованість доводів позивача про недійсність відступлених прав вимоги.
У відповідності до ст. 516 Цивільного кодексу України, заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків.
Судом встановлено, що на виконання зазначених вимог закону, та у відповідності пп.(а) п. 2.4 договору про відступлення права вимоги, листом від 26.09.2017 за вих. № КНО - 61.1.1/128 ПАТ "ПЕРШИЙ УКРАЇНСЬКИЙ МІЖНАРОДНИЙ БАНК" повідомив позичальника про здійснене відступлення прав вимоги за кредитним договором.
При цьому, відповідно до ст. 518 ЦК України боржник має право висувати проти вимоги нового кредитора у зобов'язанні заперечення, які він мав проти первісного кредитора на момент одержання письмового повідомлення про заміну кредитора. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, він має право висунути проти вимоги нового кредитора заперечення, які він мав проти первісного кредитора на момент пред'явлення йому вимоги новим кредитором або, якщо боржник виконав свій обов'язок до пред'явлення йому вимоги новим кредитором, - на момент його виконання.
Отже, позивач, який виступає у якості боржника по спірному договору, відповідно до вимог ст. 518 Цивільного кодексу України наділений правами пред'явлення своїх заперечень проти нового кредитора у зобов'язанні, а також користуватися іншими правами, наданими йому чинним законодавством для захисту своїх прав.
З приводу посилань позивача на те, що договір відступлення прав вимоги №1988/61.1 від 25.09.2017 не відповідає вимогам чинного законодавства, оскільки документи, які були передані первісним кредитором новому кредитору не є належними та допустимими доказами обсягу прав нового кредитора у зобов'язанні за відповідним кредитним договором, суд вважає їх необґрунтованими, з огляду на наступне.
Як зазначено судом вище, у відповідності до умов договору про відступлення прав вимоги, первісний кредитор в день отримання від нового кредитора ціни прав у повному обсязі, передає новому кредитору документи, про що складають Акт приймання-передачі документів, а також інформацію, яка є важливою для здійснення новим кредитором прав вимоги за кредитним договором (пункт (в) п.2.2 договору).
Відповідно до п. 2.3 договору відступлення прав вимоги, ціна прав вимог складає 4 400 000,00 грн, яку новий кредитор сплачує первісному кредитору в день укладення цього договору.
25.09.2017 між ПАТ "ПУМБ" та ТОВ "АСГАРД ФІНАНС" складено акт приймання-передачі прав вимоги, передбачений умовами п. 2.2 договору.
Також 25.09.2017 між ПАТ "ПУМБ" та ТОВ "АСГАРД ФІНАНС" підписано акт приймання-передачі документів до договору про відступлення права вимоги, за умовами якого сторони підтверджують, що первісний кредитор передав, а новий кредитор отримав наступні документи: кредитний договір № 01.13 від 21.01.2013 зі змінами та доповненнями, викладеними в додаткових угодах; розрахунок заборгованості за кредитним договором станом на 25.09.2017; меморіальні ордери про надання кредитних коштів за кредитним договором; виписки про рух грошових коштів за кредитним договором; вимоги про усунення порушення умов кредитного договору з доказами направлення та отримання; матеріали судового провадження у справі про банкрутство №913/1378/16 тощо.
Доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність". У відповідності до вказаної норми Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов'язкові реквізити.
У відповідності до п.4.1. Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 18 червня 2003 року № 254 (чинного на час укладення договору), операції, які здійснюють банки, мають бути належним чином задокументовані.
Згідно із п. 4.4. Положення первинні документи банку (паперові та електронні) залежно від виду операції та типу контрагентів класифікують за такими ознаками: 1) за місцем складання: зовнішні (одержані від клієнтів, державних виконавців та інших банків); внутрішні (оформлені в банку); 2) за змістом: касові; меморіальні (для здійснення безготівкових розрахунків із банками, клієнтами, списання коштів з рахунків та внутрішньобанківських операцій).
Меморіальні документи застосовуються банком для здійснення і відображення в обліку операцій банку і його клієнтів за безготівковими розрахунками відповідно до нормативно-правових актів Національного банку України (п.4.6. Положення).
Неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції (ч.2 ст.9 ЗУ "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність").
Оцінивши представлені сторонами докази, суд дійшов висновку, що документи визначені у акті приймання-передачі документів від 25.09.2017 до договору про відступлення права вимоги, у тому числі виписка про рух коштів, меморіальні ордери підтверджують обсягу прав нового кредитора у зобов'язанні за кредитним договором №01.13 від 21.01.2013.
За змістом ч.1 ст.14 ГПК України суд розглядає справу не інакше як, зокрема, на підставі доказів поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
У відповідності до ч.3 ст. 13, ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Приписами ст.76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно із ст.78, 79 Господарського процесуального кодексу України, достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.
Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Принцип змагальності процесу означає, що кожній стороні повинна бути надана можливість ознайомитися з усіма доказами та зауваженнями, наданими іншою стороною, і відповісти на них (п. 63 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Руїс-Матеос проти Іспанії" від 23 червня 1993 року).
Захищене статтею 6 Європейської конвенції з прав людини право на справедливий судовий розгляд також передбачає право на змагальність провадження. Кожна сторона провадження має бути поінформована про подання та аргументи іншої сторони та має отримувати нагоду коментувати чи спростовувати їх.
Дія принципу змагальності ґрунтується на переконанні: протилежність інтересів сторін найкраще забезпечить повноту матеріалів справи через активне виконання сторонами процесу тільки їм притаманних функцій. Принцип змагальності припускає поєднання активності сторін у забезпеченні виконання ними своїх процесуальних обов'язків із забезпеченням судом умов для здійснення наданих їм прав.
Також суд зазначає, що однією з засад здійснення господарського судочинства у відповідності до ст.2 Господарського процесуального кодексу України є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.
Однак, всупереч наведеного вище, позивачем не доведено суду обставин наведених у позові щодо недійсності та не існування відступленого права вимоги, а також щодо відсутності документів на підтвердження обсягу прав нового кредитора.
Водночас з приводу посилань відповідачів на рішення Господарського суду міста Києва від 11.06.2019 у справі №910/1672/19 за позовом Публічного акціонерного товариства "ЛУГАНСЬКИЙ ЛИВАРНО-МЕХАНІЧНИЙ ЗАВОД" до Публічного акціонерного товариства "ПЕРШИЙ УКРАЇНСЬКИЙ МІЖНАРОДНИЙ БАНК", Товариства з обмеженою відповідальністю "АСГАРД ФІНАНС" про визнання недійсними договорів, у тому числі договору про відступлення прав вимоги №1988/61.1 від 25.09.2017, то суд зазначає, що підстави для визнання недійсним спірного договору у справі №910/1672/19 є відмінними від підстав у справі № 910/580/20, про що судом було вказано під час розгляду клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "АСГАРД ФІНАНС" про закриття провадження у справі.
Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Оцінюючи наявні в матеріалах справи докази у їх сукупності, судом встановлено, що підстави для визнання недійсним договору про відступлення прав вимоги від 25.09.2017 №1988/61.1 відсутні.
Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі "Руїс Торіха проти Іспанії").
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, судом враховано висновки, що зробив Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.
Враховуючи наведене, з'ясувавши обставини, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову Публічного акціонерного товариства "ЛУГАНСЬКИЙ ЛИВАРНО-МЕХАНІЧНИЙ ЗАВОД" до Публічного акціонерного товариства "ПЕРШИЙ УКРАЇНСЬКИЙ МІЖНАРОДНИЙ БАНК", Товариства з обмеженою відповідальністю "АСГАРД ФІНАНС" про визнання договору про відступлення прав вимоги від 25.09.2017 №1988/61.1 недійсним.
Судові витрати за розгляд справи відповідно до ст. 129 ГПК України покладаються на позивача.
Керуючись ст. ст. 73-74, 76-79, 86, 129, 233, 240, 242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва
У задоволенні позову відмовити повністю.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено та підписано: 15.06.2020.
Суддя С. О. Турчин