Рішення від 12.06.2020 по справі 908/892/20

номер провадження справи 12/66/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12.06.2020 Справа № 908/892/20

м.Запоріжжя Запорізької області

Господарський суд Запорізької області у складі судді Смірнова О.Г.,

розглянувши матеріали справи № 908/892/20

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «РАРИТЕТ» (53205, Дніпропетровська область, м. Нікополь, вул. Героїв Чорнобиля, буд. 102)

до відповідача: Публічного акціонерного товариства «Запорізький металургійний комбінат «Запоріжсталь» (69008, м. Запоріжжя, вул. Південне шосе, буд. 72)

про стягнення 101235,10 грн.

Без виклику представників сторін

СУТЬ СПОРУ

Товариство з обмеженою відповідальністю «РАРИТЕТ» звернулось до Господарського суду Запорізької області з позовною заявою за вих. № 42 від 23.03.2020 до Приватного акціонерного товариства «Запорізький металургійний комбінат «Запоріжсталь» про стягнення пені в сумі 70571,76 грн., трьох відсотків річних в сумі 17461,05 грн. та інфляційних витрат в сумі 13202,29 грн., що разом складає 101235,10 грн.

При цьому в мотивувальній частині поданої позовної заяви позивач зазначив, що судові витрати складаються із розміру судового збору та правничої допомоги, розмір якої буде надано у судовому засіданні.

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 06.04.2020 вищевказану позовну заяву передано для розгляду судді Смірнову О.Г.

Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 13.04.2020 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 908/892/20, присвоєно справі номер провадження 12/66/20, визначено здійснення розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними матеріалами без проведення судового засідання. Вказаною ухвалою запропоновано відповідачу не пізніше п'яти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі подати заяву із запереченнями щодо розгляду в порядку спрощеного позовного провадження; проте не пізніше п'ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі подати відзив на позов із урахуванням вимог ст. 165 ГПК України. Також вказаною ухвалою суду запропоновано позивачу надати оригінал платіжного доручення про сплату судового збору № 719 від 25.03.2020.

Відповідно до ч. 5, 7 ст. 252 ГПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін. Клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідач має подати в строк для подання відзиву, а позивач - разом з позовом або не пізніше п'яти днів з дня отримання відзиву.

Клопотань про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін та заперечень щодо розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження до суду не надходило.

30.04.2020 на адресу суду від відповідача у справі - Публічного акціонерного товариства «Запорізький металургійний комбінат «Запоріжсталь» надійшов відзив на позовну заяву в порядку приписів ст. 165 ГПК України, в якому останній проти позовних вимог заперечує, мотивуючи свою позицію наступним:

- 06.05.2019 між ТОВ «РАРИТЕТ» та ПАТ «Запоріжсталь» укладено договір поставки № 20/2019/1638, за умовами якого позивач зобов'язався передати, а відповідач прийняти та оплатити матеріали на умовах, передбачених договором;

- 11.06.2019 позивачем на адресу відповідача було здійснено поставку матеріалів згідно видаткової накладної № РН-0000065 від 11.06.2019 на суму 1200208,06 грн.;

- у вересні 2019 ТОВ «РАРИТЕТ» звернулося до Господарського суду Запорізької області з позовом про стягнення з ПАТ «Запоріжсталь» заборгованості за вказаною поставкою та штрафних санкцій на загальну суму 1220463,41 грн.;

- 12.03.2020 набрало законної сили судове рішення у справі № 908/2721/19, яким з ПАТ «Запоріжсталь» стягнуто на користь ТОВ «РАРИТЕТ» 1200208,06 грн. боргу, 16802,80 грн. пені та 3452,75 грн. трьох відсотків річних;

- 13.03.2020 ПАТ «Запоріжсталь» було сплачено ТОВ «РАРИТЕТ» усі вищевказані стягнуті судом суми у повному обсязі, що не заперечується позивачем;

- ТОВ «РАРИТЕТ» у позовній заяві просить суд стягнути з ПАТ «Запоріжсталь» пеню в розмірі 70571,76 грн., три відсотка річних в сумі 17461,05 грн. та інфляційні втрати в розмірі 13202,29 грн. за період з 14.08.2019 (дати настання строку оплати за договором) по 13.03.2020 (дати оплати відповідачем заборгованості);

- з позовної заяви вбачається, що підставою для пред'явлення позовних вимог позивач зазначає несвоєчасність сплати відповідачем вищевказаних сум з посиланням на норми ст. 625 ЦК України;

- згідно даної статті обов'язок сплати трьох відсотків річних від простроченої суми та суми боргу з урахуванням індексу інфляції виникає у боржника лише у разі пред'явлення відповідної вимоги кредитора;

- на теперішній час жодної вимоги від позивача про сплату трьох відсотків річних та інфляційних втрат за період з 14.09.2020 по 13.03.2020 на адресу ПАТ «Запоріжсталь» не надходило;

- у зв'язку з відсутністю відповідної вимоги ТОВ «РАРИТЕТ» зобов'язання щодо сплати 3% річних та інфляційних втрат у ПАТ «Запоріжсталь» не виникло;

- позивачем здійснено розрахунок сум пені, 3% річних та інфляційних втрат за період з 14.09.2019 по 13.03.2020, тобто по день сплати заборгованості (включно), проте в день сплати заборгованості - 13.03.2020 зобов'язання ПАТ «Запоріжсталь» припинилося;

- день фактичної сплати заборгованості не включається в період часу, за який нараховуються пеня, 3% річних та інфляційних втрати;

- таким чином, днем закінчення періоду часу, за який нараховуються пеня, 3% річних та інфляційні втрати повинен бути 12.03.2020;

- позивачем не враховано рекомендації Верховного Суду України (лист від 03.04.1997 № 62-97р «Рекомендації відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ») та позицію Вищого господарського суду України (постанова ВГСУ від 01.02.2012 № 52/30 та інформаційний лист ВГСУ від 17.07.2012 № 01-06/928/2012);

- крім цього позивачем невірно визначені індекси інфляції за період з серпня 2019 по лютий 2020, а саме не враховано, що у серпні 2019, грудні 2019 та лютому 2020 була наявна дефляція, внаслідок неврахування якої позивачем збільшена сума інфляційних втрат;

- згідно контррозрахунку ПАТ «Запоріжсталь» сума інфляційних втрат повинна дорівнювати 10775,19 грн.;

- позивачем здійснено розрахунок суми 3% річних по день сплати заборгованості (включно);

- згідно контррозрахунку ПАТ «Запоріжсталь» сума 3% річних повинна дорівнювати 20815,15 грн. Просить відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

04.05.2020 на адресу суду від позивача на виконання ухвали суду від 13.04.2020 надійшов лист за вих. № 55 від 21.04.2020, відповідно до якого останній надає оригінал платіжного доручення про сплату судового збору № 719 від 25.03.2020.

14.05.2020 на адресу суду від позивача надійшла відповідь на відзив за вих. № 112 від 05.05.2020 в порядку ст. 166 ГПК України, в якій останній зазначає наступне:

- у рішенні Конституційного суду України від 09.07.2002 № 15-рп/2002 зазначено, що обрання певного засобу правового захисту, у тому числі й досудового врегулювання спору, є правом, а не обов'язком особи, яка добровільно, виходячи з власних інтересів його використовує, встановлення законом обов'язкового досудового врегулювання спору обмежує можливість реалізації права на судовий захист;

- кожна особа має право вільно обирати не заборонений законом спосіб захисту прав, у тому числі судовий захист;

- таким чином, кредитор наділений можливістю реалізувати своє право на стягнення 3% річних від простроченої суми та суми боргу з урахуванням індексу інфляції, як шляхом пред'явлення досудової вимоги, так і звернення до суду;

- ТОВ «РАРИТЕТ» скористалося своїм правом вимоги шляхом безпосереднього звернення з відповідним позовом до суду, що і є «вимогою», в розумінні ст. 625 ЦК України;

- під час розгляду справи № 908/2721/19 судом була досліджена претензія ТОВ «РАРИТЕТ» до ПАТ «Запоріжсталь», в якій позивач зазначив, що «у разі звернення до суду сума боргу буде стягнута з урахуванням штрафних санкцій та судових витрат, зокрема: пунктом 7.2. договору передбачена відповідальність покупця у розмірі 0,04% від суми заборгованості за кожен день прострочення платежу, крім того ст. 625 ЦК України також передбачена відповідальність за порушення грошового зобов'язання»;

- таким чином, відповідач отримав попередження, що у разі несвоєчасного розрахунку йому буде пред'явлено вимогу про сплату 3% річних від простроченої суми та суми боргу з урахуванням індексі інфляції, які передбачена ст. 625 ЦК України;

- вказує, що індекс інфляції не рахувався, оскільки на день подання позову у справі № 908/2721/19 офіційного індексу інфляції ще не було опубліковано. Просить прийняти цю відповідь на відзив під час розгляду справи № 908/892/20 та задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Ухвалою від 13.04.2020 суд запропонував позивачу подати відповідь на відзив із урахуванням вимог ст. 166 ГПК України, проте не пізніше п'яти днів з дня отримання відзиву від відповідача.

Як самостійно зазначає позивач, він отримав від відповідача відзив на позовну заяву 04.05.2020. Відтак, з урахуванням вказаної дати строк для подачі позивачу відповіді на відзив настав 12.05.2020 (з урахуванням того, що 9, 10 та 11 травня 2020 це вихідні дні).

Відповідно до ч. 4 ст. 116 ГПК України якщо закінчення строку припадає на вихідний, святковий чи інший неробочий день, останнім днем строку є перший після нього робочий день.

З матеріалів справи вбачається, що відповідь на відзив за вих. № 112 від 05.05.2020 надійшла на адресу суду в поштовому конверті з штрихкодовим ідентифікатором № 5321905000739.

Згідно інформації у відкритому доступі на сайті Укрпошта https://track.ukrposhta.ua/tracking_UA.html вбачається, що відправлення за № 5321905000739 прийнято до пересилання 08.05.2020.

Відповідно до ч. 7 ст. 116 ГПК України строк не вважається пропущеним, якщо до його закінчення заява, скарга, інші документи чи матеріали або грошові кошти здані на пошту чи передані іншими відповідними засобами зв'язку.

Таким чином, з урахуванням приписів ч. 7 ст. 116 ГПК України відповідь на відзив є поданою до суду 08.05.2020, тобто позивач надав її у строк, встановлений в ухвалі від 13.04.2020, відтак суд приймає її до розгляду.

Згідно із ч. 2, 3 ст. 252 ГПК України розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться. Якщо для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження відповідно до цього Кодексу судове засідання не проводиться, процесуальні дії, строк вчинення яких відповідно до цього Кодексу обмежений першим судовим засіданням у справі, можуть вчинятися протягом тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі. Підготовче засідання при розгляді справи у порядку спрощеного провадження не проводиться.

Ухвалою суду від 12.06.2020 виправлені описки, допущені в ухвалі суду від 13.04.2020 у справі № 908/892/20 та зазначено повне найменування відповідача «Публічне акціонерне товариство «Запорізький металургійний комбінат «Запоріжсталь».

Враховуючи приписи ч. 4 ст. 240 ГПК України, у зв'язку з розглядом справи без повідомлення (виклику) учасників справи, рішення прийнято без його проголошення - 12.06.2020.

Розглянувши та дослідивши матеріали справи, суд встановив.

Позов мотивовано тим, що відповідно до п. 1.1. договору № 20/2019/1638 від 06.05.2019 (далі Договір), укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю “Раритет” (позивач, Постачальник) та ПАТ “Запоріжсталь” (відповідач, Покупець) Постачальник зобов'язується передати, а Покупець - прийняти та оплатити матеріали - труби («Ресурси») на умовах, передбачених цим Договором.

Як зазначає позивач в позовній заяві за вих. № 42 від 23.03.2020, на виконання своїх зобов'язань 11.06.2019 Товариство з обмеженою відповідальністю “Раритет” відвантажило на адресу ПАТ “Запоріжсталь” ресурси відповідно до рахунку - фактури та Специфікації № 1 на загальну суму 1200208,06 грн. Оплата за отриманий товар повинна була відбутись не пізніше 60-го дня з моменту поставки, а саме: 11 серпня 2019 року, однак 11.08.2019 відповідач оплату не здійснив. Вказує, що з огляду на це Товариство з обмеженою відповідальністю “Раритет” 17.09.2019 звернулось до Господарського суду Запорізької області з позовною заявою до ПАТ “Запоріжсталь” із позовом про стягнення суми 1220463,41 грн., яка складається з: 1200208,06 грн. основної заборгованості, суми 16802,80 грн. пені за прострочення оплати, суми 3452,75 грн. - трьох відсотків річних.

14.01.2020 Господарським судом Запорізької області було прийнято рішення у справі № 908/2721/19 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Раритет” до Публічного акціонерного товариства “Запорізький металургійний комбінат “Запоріжсталь” про стягнення суми 1220463,61 грн., яким позов задоволено частково, зокрема вирішено: стягнути з Публічного акціонерного товариства “Запорізький металургійний комбінат “Запоріжсталь” на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Раритет” суму 1200208,06 грн. основного боргу, суму 16802,80 грн. пені, суму 3452,65 грн. - 3 % річних, суму 18306,95 грн. витрат зі сплати судового збору. У задоволенні іншої частини позову відмовлено.

При цьому в мотивувальній частині прийнятого рішення суду від 14.01.2020 у справі № 908/2721/19 зазначено наступне: «Перевіривши правильність розрахунку 3% річних за допомогою юридичної інформаційно-пошукової системи Законодавство судом встановлено, що розмір річних процентів від простроченої суми за заявлений позивачем період фактично складає 3452,65 грн. У зв'язку з цим, позовні вимоги задовольняються частково на вказану суму, в частині стягнення 0,10 грн. 3% річних у позові відмовляється. На підставі викладеного, позов в цілому задовольняється частково».

Не погоджуючись із зазначеним рішенням господарського суду, Публічне акціонерне товариство “Запорізький металургійний комбінат “Запоріжсталь” звернулося із апеляційною скаргою до Центрального апеляційного господарського суду, в якій просило скасувати рішення суду від 14.01.2020 у справі № 908/2721/19 та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

Постановою Центрального апеляційного господарського суду від 12.03.2020 апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства “Запорізький металургійний комбінат “Запоріжсталь” на рішення Господарського суду Запорізької області від 14.01.2020 у справі № 908/2721/19 залишено без задоволення, а рішення Господарського суду Запорізької області від 14.01.2020 у справі № 908/2721/19 - залишено без змін. Вказане рішення суду набрало законної сили з 12.03.2020.

Докази у справі свідчать, що на виконання рішення Господарського суду Запорізької області від 14.01.2020 у справі № 908/2721/19 та постанови Центрального апеляційного господарського суду від 12.03.2020 відповідач 13.03.2020 сплатив на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «РАРИТЕТ» суму, зазначену в рішенні суду, а саме 1220463,51 грн. та витрати зі сплати судового збору в сумі 18306,95 грн., що підтверджується випискою по рахунку Товариства з обмеженою відповідальністю «РАРИТЕТ» за 13.03.2020, яка міститься у справі (а.с. 19).

З даних бази Діловодства спеціалізованого суду (ДСС) вбачається, що на виконання рішення від 14.01.2020 у справі № 908/2721/19 господарським судом 01.04.2020 був виданий відповідний наказ.

Позивач в позові вказує, що фактичне виконання договору з боку відповідача відбулось лише 13.03.2020, а наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК України. Зазначає, що має право на стягнення з відповідача суми інфляційних втрат та трьох процентів річних від простроченої суми боргу за весь час прострочення. При цьому вказує, що оскільки рішенням Господарського суду Запорізької області від 14.01.2020 у справі № 908/2721/19 три проценти річних та пеня були розраховані за період з 14.08.2019 по 17.09.2019 ТОВ «РАРИТЕТ» має право також на стягнення пені, інфляційних втрат та трьох процентів річних від простроченої суми боргу за період з 18.09.2019 по день фактичного розрахунку, тобто до 13.03.2020 року.

Оскільки зобов'язання не припинилося виконанням проведеним належним чином з боку відповідача, і з його боку мало місце несвоєчасне виконання грошових зобов'язань, позивач на підставі п. 7.2. Договору просить стягнути з відповідача пеню в сумі 70571,76 грн.

Так, в рішенні Господарського суду Запорізької області від 14.01.2020 у справі № 908/2721/19 зазначено наступне: «В пункті 7.2 укладеного сторонами Договору передбачено, що у випадку порушення більш ніж на три календарні дні строку оплати ресурсів, Покупець сплачує пеню в розмірі 0,04% від суми заборгованості за кожен день прострочення, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, діючої у відповідному періоді».

Оскільки відбулося несвоєчасне виконання грошового зобов'язання відповідачем за договором № 20/2019/1638 від 06.05.2019, борг за яким був стягнутий рішенням Господарського суду Запорізької області від 14.01.2020 у справі № 908/2721/19, позивач намагається стягнути з відповідача три відсотка річних в сумі 17461,05 грн. та інфляційні витрати за період з серпня 2019 по лютий 2020 в сумі 13202,29 грн.

Стаття 526 ЦК України та 193 ГК України, визначають, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору та припинятися виконанням проведеним належним чином згідно ст. 599 ЦК України та ст. 202 ГК України.

Частиною 1 ст. 610 ЦК України визначено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно із ч. 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки.

Відповідно до ч. 1 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Частина друга статті 625 ЦК України передбачає, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми. Судом прийнято до уваги, що інфляційні та три процента річних за прострочення грошового зобов'язання є іншими засобами захисту порушеного права, які не можливо ототожнювати з неустойкою.

Обставини, встановлені рішенням Господарського суду Запорізької області від 14.01.2020 та постановою Центрального апеляційного господарського суду від 12.03.2020 у справі № 908/2721/19, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, як визначено у ч. 4 ст. 75 ГПК України.

За загальним правилом, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (ч. 1 ст. 74 ГПК України). Водночас коментована стаття 75 ГПК України визначає підстави, з яких ці особи звільняються від обов'язку доказування. Підстави звільнення від доказування можна поділити на три групи:

а) обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованих підстав вважати їх недостовірними або визнаними у зв'язку з примусом (ч. 1 ст. 75 ГПК України);

б) обставини, визнані господарським судом загальновідомими не потребують доказування (ч. 3 ст. 75 ГПК України);

в) преюдиціальні факти (частини 4, 6 статті 75 ГПК України).

Частиною 1 ст. 509 ЦК України визначено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу (ч. 2 ст. 509 ЦК України). Однією із підстав виникнення цивільних прав та обов'язків згідно із п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України є договори та інші правочини.

Так вищезазначеною постановою суду апеляційної інстанції від 12.03.2020 у справі № 908/2721/19 встановлено наступне: “Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено місцевим господарським судом, 06.05.2019 між Публічним акціонерним товариством “Запорізький металургійний комбінат “Запоріжсталь” (Покупцем, відповідач у справі) та Товариством з обмеженою відповідальністю “Раритет” (Постачальник, позивач у справі) був укладений договір № 20/2019/1638, відповідно до умов якого Постачальник зобов'язався передати, а Покупець - прийняти та оплатити матеріали - труби (далі - Ресурси) на умовах, передбачених цим договором (п.1.1).

06.05.2019 сторонами було підписано Специфікацію № 1 до вищевказаного договору, згідно з якою узгоджено постачання Ресурсів, їх номенклатуру (труби), кількість та ціну.

Згідно з п. 5, п. 7 даної Специфікації строк оплати поставлених Ресурсів: відстрочка платежу 60 календарних днів з моменту поставки партії Ресурсів та надання повного пакету документів згідно п. 6.4 договору. Датою поставки вважається дата з відміткою представника Покупця у видатковій накладній.

Предметом розгляду у даній справі є позовні вимоги ТОВ “Раритет” про стягнення з ПАТ “ЗМК “Запоріжсталь” суми 1220463,41 грн., яка складається з: 1200208,06 грн. основної заборгованості, суми 16802,80 грн. пені, суми 3452,75 грн. - 3% річних, які мотивовано тим, що в порушення умов договору № 20/2019/1638 від 06.05.2019 відповідач не виконав зобов'язання щодо оплати поставлених йому ресурсів (труб).

На підтвердження виконання своїх зобов'язань за Договором та Специфікацією № 1 щодо поставки відповідачу ресурсів (труб) позивачем надано до матеріалів справи копії видаткової накладної № РН-0000065 від 11.06.2019., довіреності на отримання матеріальних цінностей від 05.06.2019, товарно-транспортної накладної № РН-0000065 від 11.06.2019, акту зважування на автоваговій № 20437 від 11.06.2019.

Як вбачається з видаткової накладної № РН-0000065 від 11.06.2019 на товар (труби) на загальну суму 1200208,06 грн., у графі “Отримав” вказано прізвище та ініціали особи уповноваженої на отримання матеріальних цінностей та реквізити відповідної довіреності, а саме: Пожуєв О.В. за дов. № 97036000/3665 від 05.06.2019. Підпис одержувача у накладній відсутній, але в матеріалах справи наявна копія вказаної довіреності, виданої ОСОБА_1 на отримання від ТОВ “Раритет” цінностей за договором №20/2019/1638 від 06.05.2019, а саме: трубний нержавіючий прокат у кількості 20 т.

У товарно-транспортній накладній № РН-0000065 від 11.06.2019 на товар згідно з вищевказаною видатковою накладною, в графі про прийняття вантажу вантажоодержувачем міститься прямокутний відбиток складського штемпеля ПАТ “ЗМК “Запоріжсталь” з підписом. У графі “Супровідні документи на вантаж” ТТН № РН-0000065 значиться: видаткова накладна, рахунок, сертифікат відповідності.

Згідно з Актом зважування на автоваговій ПАТ “Запоріжсталь” за № 20437 від 11.06.2019 відбувалось зважування металопрокату (труби), постачальник: ТОВ “Раритет”, отримувач: ПАТ “Запоріжсталь”, транспортний документ № РН-0000065 від 11.06.2019. в акті міститься прізвище, ініціали та підпис зважувальника цеху-отримувача.

Позивачем, також зареєстровано податкову накладну № 13, складену 11.06.2019, в якій відображено здійснення господарської операції з поставки ПАТ “ЗМК “Запоріжсталь” товару згідно з видатковою накладною № РН-0000065 від 11.06.2019 на суму 1200208,06 грн.

З матеріалів справи, також вбачається, що позивачем на адресу ПАТ “ЗМК “Запроріжсталь” була направлена претензія вих. № 37 від 14.08.2019 про сплату заборгованості в сумі 1200208,06 грн. за поставлений товар, яка згідно з рекомендованим повідомленням про вручення була отримана відповідачем 16.08.2019.

Відповідач у своїх листах вих. № 17/2048756 від 27.08.2019, вих. № 17/2057476 від 04.10.2019, адресованих ТОВ “Раритет”, не вказував про те, що відповідні ресурси ним не отримувалися, зазначав, зокрема, про намір погасити заборгованість за виключенням заблокованої суми в розмірі 200034,68 грн. з причин визнання угоди сумнівною зі сторони ДФС України. Просив направити представника для проведення перемовин щодо заборгованості з поставки нержавіючих труб за договором поставки № 20/2019/1638 від 06.05.2019.

Враховуючи вищенаведені докази у їх сукупності, приписи ст.ст. 11, 509, 525, 526, 530, 599, 629, 644, 666, 688, 690, 691, 692, 712 ЦК України, ст.ст. 193, 265 ГК України, а також відсутність у справі доказів, які-б підтверджували звернення відповідача до позивача з претензіями щодо не виконання належним чином зобов'язань з поставки ресурсів за Договором, в т.ч. і щодо не передачі товаросупровідних документів, апеляційний суд погоджується з висновками місцевого господарського суду про те, що докази надані позивачем на підтвердження факту поставки ресурсів за договором є більш вірогідними, ніж докази, надані на спростування факту поставки та про настання у відповідача обов'язку з оплати поставлених ресурсів, а відтак і про наявність підстав для стягнення з відповідача боргу за поставлені ресурси у сумі 1 200 208,06грн.

При цьому, апеляційний суд враховує, що з моменту поставки (дати вказаної у видатковій накладній) та отримання вказаних в ній ресурсів (товару), враховуючи встановлений п. 5 Специфікації № 1 строк оплати, зобов'язання по сплаті ціни переданого товару виникло через 60 календарних днів, а саме: 11.08.2019 ”.

Разом з тим, в рішенні Господарського суду Запорізької області від 14.01.2020 у справі № 908/2721/19 зазначено наступне: «Обставини справи свідчать, що відповідач свої зобов'язання щодо своєчасної оплати вартості отриманих ресурсів (їх партії), всупереч умов Договору та вимог чинного законодавства України, в обумовлений Договором строк не виконав. Враховуючи вищевикладене, позовні вимоги про стягнення суми основного боргу в розмірі 1200208,06 грн. є обґрунтованими, доведеними та підлягають задоволенню.».

Пунктом 1.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України “Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань” № 14 від 17.12.2013 визначено, що грошовим, за змістом статей 524, 533-535, 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), є виражене в грошових одиницях (національній валюті України чи в грошовому еквіваленті в іноземній валюті) зобов'язання сплатити гроші на користь іншої сторони, яка, відповідно, має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Грошовим слід вважати будь-яке зобов'язання, що складається в тому числі з правовідношення, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій кореспондує обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора. Зокрема, грошовим зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона зобов'язана оплатити поставлену продукцію, виконану роботу чи надану послугу в грошах, а друга сторона вправі вимагати від першої відповідної оплати, тобто в якому передбачено передачу грошей як предмета договору або сплату їх як ціни договору.

Відповідно до загальної норми, передбаченої у статті 526 ЦК України, та спеціальної норми, визначеної у частині першій ст. 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку ст. 625 Цивільного кодексу України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Відповідної правової позиції дотримується Вищий господарський суд України у постанові від 18.10.2011 р. у справі № 48/23 та Верховний Суд України у постанові від 08.11.2010 р. № 3-12г10.

Докази у справі свідчать, що на виконання рішення Господарського суду Запорізької області від 14.01.2020 у справі № 908/2721/19 та постанови Центрального апеляційного господарського суду від 12.03.2020 відповідач 13.03.2020 сплатив на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «РАРИТЕТ» суму, зазначену в рішенні суду, а саме 1220463,51 грн. та витрати зі сплати судового збору в сумі 18306,95 грн., що підтверджується випискою по рахунку Товариства з обмеженою відповідальністю «РАРИТЕТ» за 13.03.2020, яка міститься у справі (а.с. 19).

Таким чином, фактичне виконання Публічним акціонерним товариством «Запорізький металургійний комбінат «Запоріжсталь» рішення суду від 14.01.2020 у справі № 908/2721/19 відбулось 13.03.2020. При цьому строк виконання зобов'язання з оплати поставленого товару для Публічного акціонерного товариства «Запорізький металургійний комбінат «Запоріжсталь» настав 11.08.2019, як встановлено рішенням суду у справі № 908/2721/19.

Таким чином, відповідач (ПАТ «Запорізький металургійний комбінат «Запоріжсталь») з порушенням строку виконав грошове зобов'язання за рішенням Господарського суду Запорізької області від 14.01.2020, залишеним без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду від 12.03.2020 року у справі № 908/2721/19.

Стаття 610 ЦК України визначає, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно із п. 1.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України “Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань” № 14 від 17.12.2013, далі постанова Пленуму Вищого господарського суду України, правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов'язань передбачені, зокрема, приписами статей 549-552, 611, 625 ЦК України. Згідно з частиною другою статті 9 названого Кодексу законом можуть бути передбачені особливості регулювання майнових відносин у сфері господарювання. Відповідні особливості щодо наслідків порушення грошових зобов'язань у зазначеній сфері визначено статтями 229-232, 234, 343 Господарського кодексу України (далі - ГК України) та нормами Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань".

В пункті 1.3. Постанови пленуму Вищого господарського суду України зазначено, що з урахуванням приписів статті 549, частини другої статті 625 ЦК України та статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" правовими наслідками порушення грошового зобов'язання, тобто зобов'язання сплатити гроші, є обов'язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу. З огляду на те, що згадану статтю 625 ЦК України вміщено в розділі 1 книги 5 цього Кодексу - "Загальні положення про зобов'язання", ця стаття застосовується до всіх грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено спеціальними нормами, які регулюють відносини, пов'язані з виникненням, зміною чи припиненням окремих видів зобов'язань.

Відповідно до п. 7.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України за відсутності інших підстав припинення зобов'язання, передбачених договором або законом, зобов'язання, в тому числі й грошове, припиняється його виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

Саме лише прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов'язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 ЦК України сум.

Отже, якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов'язання.

Однак водночас слід мати на увазі, що у разі коли судовим рішенням з боржника стягнуто суму неустойки (штрафу, пені), то правова природа відповідної заборгованості саме як неустойки у зв'язку з прийняттям такого рішення залишається незмінною, і тому на неї в силу припису частини другої статті 550 ЦК України проценти не нараховуються. При цьому обов'язок сплатити суму неустойки (штрафу, пені) за невиконання зобов'язання не є зобов'язанням в розумінні положень частини першої статті 509 ЦК, а отже відсутні підстави і для застосування до цих правовідносин статті 625 ЦК України.

Враховуючи вищевикладене, та те, що прийняте Господарським судом Запорізької області рішення від 14.01.2020, залишене без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду судом від 12.03.2020 у справі № 908/2721/19, про стягнення заборгованості з відповідача виконане останнім з порушенням строку, а саме лише 13.03.2020, що є порушенням грошового зобов'язання останнього перед позивачем, три проценти річних та інфляційні витрати можуть нараховуватися позивачем по день фактичного виконання відповідачем як боржником грошового зобов'язання зі сплати заборгованості, оскільки до цього дня існує матеріальне правовідношення (зобов'язання), на яке поширюється вимога статті 625 ЦК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили згідно вимог ч. 2 статті 86 ГПК України. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Рішенням Господарського суду Запорізької області від 14.01.2020 у справі № 908/2721/19, яке набрало законної сили з 12.03.2020, встановлена наявність боргу з боку відповідача в сумі 1200208,06 грн., який виник на підставі видаткової накладної № РН-0000065 від 11.06.2019 за договором № 20/2019/1638 від 06.05.2019, строк оплати якого настав 11.08.2019, а відтак і підстави для нарахування трьох процентів річних та інфляційних витрат. Разом з тим, наявними у справі № 908/892/20 доказами доведений факт виконання відповідачем рішення Господарського суду Запорізької області від 14.01.2020 у справі № 908/2721/19 лише 13.03.2020. Винесення судом рішення про стягнення заборгованості не припиняє грошове зобов'язання, а тому посилання позивача на приписи ст. 625 ЦК України ґрунтуються на законі.

Як вказано вище, в даній справі № 908/892/20 позивач просить стягнути з відповідача на підставі приписів ст. 625 ЦК України за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання три відсотка річних в сумі 70571,76 грн. та інфляційні витрати за період з серпня 2019 по лютий 2020 в сумі 13202,29 грн.

Так, зі змісту прийнятого у справі № 908/2721/19 рішення суду від 14.01.2020 вбачається, що з Публічного акціонерного товариства «Запорізький металургійний комбінат «Запоріжсталь» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «РАРИТЕТ» окрім основного боргу була стягнута пеня за період з 14.08.2019 по 17.09.2019 (35 днів) в сумі 16802,80 грн. та три проценти річних за період з 14.08.2019 по 17.09.2019 в сумі 3452,65 грн.

В позовній заяві у справі № 908/892/20 позивач виклав розрахунок трьох відсотків річних, з якого вбачається, що він нараховує три відсотка річних за 212 днів прострочення оплати (період прострочення з 14.08.2019 по 13.03.2020) в сумі 20913,80 грн. та від цієї суми трьох відсотків річних віднімає три відсотка річних, стягнуті за рішенням суду у справі № 908/2721/19 (тобто три відсотка в сумі 3452,75 грн. за 35 днів прострочення).

При цьому позивач у справі № 908/892/20 в позові зазначив, що оскільки рішенням суду від 14.01.2020 у справі № 908/2721/19 три проценти річних та пеня розраховані за період з 14.08.2019 по 17.09.2019, то ТОВ «РАРИТЕТ» має право також на стягнення пені, інфляційних втрат та трьох процентів річних за період з 18.09.2019 по день фактичного розрахунку, тобто до 13.03.2020.

Проаналізувавши викладений позивачем в позовній заяві розрахунок трьох процентів річних, суд дійшов висновку про те, що останній просить стягнути з відповідача три проценти річних в сумі 17461,05 грн., які нарахував фактично за період з 18.09.2019 по 12.03.2020 включно (за 177 днів прострочення).

Дослідивши розрахунок трьох відсотків річних, виконаний позивачем суд дійшов висновку про їх перерахунок, оскільки позивачем допущені помилки, зокрема не враховано що кількість днів у 2020 році складає 366, а не 365, у зв'язку з чим три відсотка річних нараховані в більшому розмірі. Також позивач невірно вказав суму трьох відсотків річних, яка стягнута рішенням суду від 14.01.2020 у справі № 908/2721/19, а саме замість 3452,65 грн. помилково зазначив 3452,75 грн.

Відповідно до п. 1.12. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 “Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань” у разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань. Відтак, з врахуванням положень вказаного пункту постанови Пленуму Вищого господарського суду України, суд з власної ініціативи здійснив перерахунок трьох відсотків річних за допомогою програми “Законодавство”.

Три відсотка річних розраховані судом наступним чином:

1) на суму заборгованості 1200208,06 грн., яка стягнута за рішенням суду від 14.01.2020 у справі № 908/2721/19 за договором № 20/2019/1638 від 06.05.2019, строк оплати заборгованості настав 11.08.2019, з урахуванням стягнутих рішенням суду у справі № 908/2721/19 трьох відсотків річних за період з 14.09.2019 по 17.09.2019 та оплати заборгованості відповідачем повністю 13.03.2020

- за період з 18.09.2019 по 12.03.2020 (включно) від суми боргу 1200208,06 грн. три відсотка річних складають 17441,16 грн.

За таких обставин, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «РАРИТЕТ» до Публічного акціонерного товариства «Запорізький металургійний комбінат «Запоріжсталь» про стягнення трьох відсотків річних підлягають задоволенню частково в сумі 17441,16 грн.

Дослідивши наданий позивачем розрахунок інфляційних витрат суд дійшов висновку про їх перерахунок, у зв'язку з допущенням помилок, а саме позивач не врахував в розрахунку індекс інфляції за грудень 2019, який становить 99,8 % (дефляція).

З розрахунку позивача вбачається, що інфляційні витрати нараховані ним на суму боргу 1200208,00 грн. за період з серпня 2019 по лютий 2020 в сумі 13202,29 грн.

Інфляційні витрати розраховані судом наступним чином:

1) на суму заборгованості 1200208,00 грн., строк оплати заборгованості настав 11.08.2019, з урахуванням оплати заборгованості відповідачем повністю 13.03.2020

- за період з серпня 2019 по лютий 2020 від суми боргу 1200208,00 грн. інфляційні витрати складають 10775,19 грн.

За таких обставин, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «РАРИТЕТ» до Публічного акціонерного товариства «Запорізький металургійний комбінат «Запоріжсталь» про стягнення інфляційних витрат підлягають задоволенню частково в сумі 10775,19 грн.

Фактичні обставини справи свідчать, що зобов'язання з оплати поставленого товару за Договором з боку відповідача виконані належним чином з порушенням строку. При цьому розмір боргу за поставлений товар за Договором встановлено рішенням суду від 14.01.2020 у справі № 908/2721/19.

Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України визначено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Згідно із ч. 1 ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Частиною 6 ст. 231 ГК України передбачено, що штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Відповідно до ст. ст. 1, 3 Закону України від 22.11.1996 року № 543/96-ВР “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань” платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Матеріали справи свідчать, що позивач за прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання щодо погашення заборгованості за Договором нарахував відповідачу пеню в сумі 70571,76 грн. на підставі п. 7.2. Договору.

Так, в рішенні Господарського суду Запорізької області від 14.01.2020 у справі № 908/2721/19 зазначено наступне: «В пункті 7.2 укладеного сторонами Договору передбачено, що у випадку порушення більш ніж на три календарні дні строку оплати ресурсів, Покупець сплачує пеню в розмірі 0,04% від суми заборгованості за кожен день прострочення, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, діючої у відповідному періоді».

Зі змісту викладеного в позовній заяві в даній справі розрахунку пені вбачається, що вона нарахована позивачем за ставкою 0,04 % від суми заборгованості за кожен день прострочення.

В позовній заяві у справі № 908/892/20 позивач виклав розрахунок пені, з якого вбачається, що він нараховує пеню наступним чином:

- вказує, що період прострочення платежів складає з 14.08.2019 по 13.03.2020 - 212 днів;

- період нарахування штрафних санкцій відповідно до ч. 6 ст. 232 ГК України - 6 місяців, або 182 дні;

- нараховує пеню за 182 дні прострочення від початку загального періоду прострочення оплати (тобто період прострочення з 14.08.2019 по 11.02.2020) в сумі 87374,56 грн. та від цієї суми пені віднімає пеню, стягнуту за рішенням суду у справі № 908/2721/19 (тобто пеню в сумі 16802,80 грн., яка нарахована за 35 днів прострочення).

При цьому позивач у справі № 908/892/20 в позові зазначив, що оскільки рішенням суду від 14.01.2020 у справі № 908/2721/19 три проценти річних та пеня розраховані за період з 14.08.2019 по 17.09.2019, то ТОВ «РАРИТЕТ» має право також на стягнення пені, інфляційних втрат та трьох процентів річних за період з 18.09.2019 по день фактичного розрахунку, тобто до 13.03.2020.

Проаналізувавши викладений позивачем в позовній заяві розрахунок пені, суд дійшов висновку про те, що останній просить стягнути з відповідача пеню в сумі 70571,76 грн., яку нарахував фактично за період з 18.09.2019 по 11.02.2020 включно (за 147 днів прострочення).

Оскільки грошове зобов'язання з боку відповідача виконане неналежним чином з порушенням строку, прострочення виконання грошового зобов'язання підтверджено обставинами та доказами у справі, а наданий позивачем розрахунок пені за період з 18.09.2019 по 11.02.2020 включно здійснений у відповідності до вимог законодавства України (строк нарахування пені не перевищує 6 місяців та розмір пені не перевищує подвійної облікової ставки НБУ, діючої у відповідному періоді) та умов Договору, тому позовні вимоги в частині стягнення з відповідача пені в сумі 70571,76 грн. обґрунтовані та підлягають задоволенню.

З приводу твердження відповідача у відзиві на позовну заяву про те, що обов'язок сплати трьох відсотків річних від простроченої суми та суми боргу з урахуванням індексу інфляції виникає у боржника лише у разі пред'явлення відповідної вимоги кредитора, а також що у зв'язку з відсутністю відповідної вимоги ТОВ «РАРИТЕТ» зобов'язання щодо сплати 3% річних та інфляційних втрат у ПАТ «Запоріжсталь» не виникло, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Як вказано в п. 1.8. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 попереднє, до подання позову до господарського суду, звернення кредитора до боржника з вимогою про сплату сум пені, інфляційних нарахувань та процентів річних не передбачено законом і тому не є обов'язковим. Отже, неподання позивачем (кредитором) доказів такого звернення не тягне за собою відмови в задоволенні відповідних позовних вимог.

Разом з тим слід зазначити, що в рішенні суду від 14.01.2020 у справі № 908/2721/19, яке набрало законної сили зазначено, що позивачем на адресу ПАТ «ЗМК «Запоріжсталь» була направлена претензія вих. № 37 від 14.08.2019 про сплату заборгованості в сумі 1200208,06 грн. за поставлений товару, яка згідно з рекомендованим повідомленням про вручення була отримана відповідачем 16.08.2019.

Суд приймає до уваги заперечення відповідача, викладені у відзиві про те, що позивачем невірно визначені індекси інфляції, зокрема в частині визначення індексу інфляції за грудень 2019.

Твердження відповідача про те, що позивачем здійснено розрахунок суми 3% річних по день сплати заборгованості (включно) спростовуються викладеним позивачем розрахунок трьох відсотків річних в позовній заяві з урахуванням зазначеного ним періоду, за який він вказав що має право нараховувати в тому числі три відсотка річних (тобто з 18.09.2019 по день фактичного розрахунку, тобто до 13.03.2020).

Витрати по сплаті судового збору покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог відповідно до п. 3 ч. 4 ст. 129 ГПК України.

Розподіл витрат з правничої допомоги, про які позивач зазначив в тексті позовної заяви, судом не здійснюється у зв'язку з ненаданням останнім доказів на підтвердження факту понесення таких витрат.

Керуючись ст. ст. 7, 8, 13, 74, ч. 4 ст. 75, 86, 123, 129, 233, 236, 238, ч. 4 ст. 240, 247-252 ГПК України, суд

ВИРІШИВ

1. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «РАРИТЕТ» до Публічного акціонерного товариства «Запорізький металургійний комбінат «Запоріжсталь» задовольнити частково.

2. Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Запорізький металургійний комбінат «Запоріжсталь», 69008, м. Запоріжжя, вул. Південне шосе, буд. 72, ідентифікаційний код 00191230, на користь:

- Товариства з обмеженою відповідальністю «РАРИТЕТ», 53205, Дніпропетровська область, м. Нікополь, вул. Героїв Чорнобиля, буд. 102, ідентифікаційний код 31576566, пеню в сумі 70571 (сімдесят тисяч п'ятсот сімдесят одна) грн. 76 коп., три відсотка річних в сумі 17441 (сімнадцять тисяч чотириста сорок одна) грн. 16 коп., інфляційні втрати в сумі 10775 (десять тисяч сімсот сімдесят п'ять) грн. 19 коп., витрати зі сплати судового збору в сумі 2051 (дві тисячі п'ятдесят одна) грн. 19 коп., видавши наказ.

3. У задоволенні іншої частини позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «РАРИТЕТ» до Публічного акціонерного товариства «Запорізький металургійний комбінат «Запоріжсталь» відмовити.

Повне рішення оформлено і підписано у відповідності до вимог ст. ст. 240, 241 ГПК України 15.06.2020 року.

Суддя О.Г. Смірнов

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.