61022, м. Харків, пр. Науки, 5, тел.:(057) 702-07-99, факс: (057) 702-08-52,
гаряча лінія: (096) 068-16-02, E-mail: inbox@dn.arbitr.gov.ua,
код ЄДРПОУ: 03499901, UA628999980313141206083020002
15.06.2020 Справа № 905/547/20
Господарський суд Донецької області у складі судді Хабарової М.В., розглянувши матеріали справи
за позовом Маріупольської міської ради
доОСОБА_1
простягнення 10 512,00 грн
Без повідомлення (виклику) учасників справи
Маріупольська міська рада звернулась до Господарського суду Донецької області з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості у розмірі 10512,00грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов договору №389-001 щодо пайової участі в користуванні об'єктом благоустрою від 20.02.2017, у зв'язку з чим у відповідача утворилась заборгованість за період з 20.02.2017 по 20.02.2020.
Згідно з ч. ч. 6, 7 ст. 176 Господарського процесуального кодексу України у разі якщо відповідачем у позовній заяві вказана фізична особа, що не є підприємцем, суд не пізніше двох днів з дня надходження позовної заяви до суду звертається до відповідного органу реєстрації місця перебування та місця проживання особи щодо надання інформації про зареєстроване місце проживання (перебування) такої фізичної особи. Інформація про місце проживання (перебування) фізичної особи має бути надана протягом п'яти днів з моменту отримання відповідним органом реєстрації місця проживання та перебування особи відповідного звернення суду.
25.03.2020 Господарський суд Донецької області, на виконання приписів ч. 6 ст. 176 Господарського процесуального кодексу, направив на адресу Центру надання адміністративних послуг м. Маріуполя запит щодо надання інформації про зареєстроване місце проживання чи перебування ОСОБА_1 , ІПН НОМЕР_1 , паспорт серії НОМЕР_2 , виданий Іллічівським РВ у м. Маріуполі ГУДМС України в Донецькій області, ІНФОРМАЦІЯ_1
15.04.2020 до суду від Відділу аналітичного забезпечення Департаменту адміністративних послуг Маріупольської ради надійшла відповідь №089-99.02-04375 від 03.04.2020 щодо надання інформації, з якої вбачається, що за відомостями реєстру територіальної громади м. Маріуполь гр. ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , ПГУ НОМЕР_2 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 р АДРЕСА_2 з 18.05.2018 по теперішній час.
Ухвалою Господарського суду Донецької області від 16.04.2020 відкрито провадження у справі №905/547/20, справу вирішено розглядати за правила спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.
12.05.2020 до суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній проти позовних вимог заперечив, посилаючись на те, що відповідно до договору відповідач виявив намір встановити тимчасову споруду по бул. Шевченка, 287 у Центральному районі м. Маріуполя. Встановлення тимчасової споруди відповідно до договору та рішення Маріупольської міської ради повинно відбуватися лише після отримання паспорту прив'язки, а сплата пайової участі (внеску) відбулася лише за користування об'єктом благоустрою, тобто після встановлення тимчасової споруди, що призводить до користування об'єктом благоустрою. Відповідач стверджує про те, що ним не було отримано паспорту прив'язки на тимчасову споруду по бул. Шевченка, 287, а тому пайова участь (внесок) за користування об'єктом благоустрою м. Маріуполь не повинна сплачуватись. Крім того, відповідач також вказує на те, що договір щодо пайової участі в користуванні об'єктом благоустрою №389-001 було розірвано в односторонньому порядку. У відзиві на позовну заяву відповідач також зазначає про те, що наданий позивачем до позову акт виїзного обстеження від 17.10.2019 не може бути взятий судом до уваги, у зв'язку із тим, що: його складено не посадовими особами Інспекції міської ради з благоустрою м. Маріуполь, під час обстеження відповідач не був присутній, його не було повідомлено про факт обстеження, свідків під час обстеження не було, з доданої фотографії не вбачається за якою саме адресою було сфотографовано об'єкт, не можливо встановити ким саме встановлено об'єкт.
18.05.2020 до суду від позивача надійшла відповідь на відзив, в якій останній проти тверджень відповідача, викладених у відзиві на позов, заперечив, зазначивши, зокрема про те, що спірний договір набув чинності з моменту його підписання сторонами, а тому відповідач скориставшись правами і свободами наданими чинним законодавством України, добровільно уклав договір щодо пайової участі в користуванні об'єктом благоустрою та погодився з усіма наслідками, які можуть настати у разі невиконання зобов'язань за договором. Крім того, позивач зазначив, що для розміщення пересувної мережі отримання паспорту прив'язки не вимагається. Позивач не погоджується з твердженням відповідача щодо відсутності в останнього обов'язку з внесення плати за пайову участь, у зв'язку з нерозміщенням на земельній ділянці тимчасової споруди, оскільки тимчасова споруда відповідачем фактично було розміщена без отримання паспорту прив'язки. Щодо складеного 17.10.2019 акту виїзного обстеження позивач зазначає, що останній є правомірним документом, оскільки спеціалісти департаменту ОСОБА_2 В ОСОБА_3 та Буянов В.М. діяли в межах наданих Маріупольською міською радою повноважень відповідно до Положення про департамент по роботі з активами Маріупольської міської ради, затвердженого рішенням міської ради від 25.07.2018 №7/33-2941, Положення про Відділ контролю за користуванням активів Департаменту по роботі з активами Маріупольської міської ради, затвердженого заступником міського голови з питань діяльності виконавчих органів міської ради та посадової інструкції головного спеціалісту відділу контролю за використанням активів Департаменту по роботі з активами Маріупольської міської ради, затвердженої директором департаменту по роботі з активами Маріупольської міської ради. Крім того, позивач наголосив на тому, що відповідач продовжує користуватися об'єктом благоустрою, розміщує власну тимчасову споруду, не вносить кошти за спірним договором, про що свідчить складений повторно фахівцями департаменту по роботі з активами акт виїзного обстеження від 12.05.2020.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідач можливістю подання заперечень на відповідь на відзив відповідно до ст. 167 Господарського процесуального кодексу України, не скористався.
Згідно з ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Дослідивши матеріали справи, Господарський суд Донецької області
10.11.2016 Фізична особа-підприємець Тимофєєва Наталя Павлівна звернулась до голови комісії з питань користування об'єктами благоустрою на території м. Маріуполя Маріупольської міської ради із заявою, у якій просила розглянути можливість користування об'єктами благоустрою в місці розміщення тимчасової споруди (реалізація хлібобулочних виробів, бул. Шевченка, 287), бажаний строк розміщення тимчасової споруди з 01.12.2016 до 01.12.2017.
Заяву зареєстровано за №13-149-0299 від 10.11.2016 адміністратором Центру надання адміністративних послуг м. Маріуполь.
20.02.2017 між Маріупольською міською радою (уповноважений орган, позивач) та Фізичною особою-підприємцем Тимофєєвою Наталею Павлівною (замовник, відповідач) підписано договір №389-001 щодо пайової участі в користуванні об'єктом благоустрою (далі - Договір).
Відповідно до п. 1.1 Договору замовник має намір розташувати на території м.Маріуполь засіб пересувної мережі для здійснення підприємницької діяльності, за адресою: бул. Шевченка, 287 в Центральному районі м. Маріуполя, для торгівлі (хлібобулочними виробами), що є власністю замовника та погоджується на пайову участь (внесок) в користуванні об'єктом благоустрою м. Маріуполь, які будуть використані (задіяні) для розміщення тимчасової споруди для здійснення підприємницької діяльності.
Згідно з п. 1.2 Договору площа об'єктів благоустрою м. Маріуполь, за використання яких здійснюється плата (внесок) за пайову участь в користуванні об'єктів благоустрою, складає 4кв.м.
Відповідно до Договору замовник зобов'язується взяти пайову участь (внесок) в користуванні об'єктом благоустрою м. Маріуполь з моменту отримання паспорту прив'язки та перерахувати на рахунок Уповноваженого органу кошти на їх утримання, призначення платежу: плата за пайову участь (внесок) в користуванні об'єктом благоустрою м. Маріуполь (п.1.3 Договору).
Пунктом 1.4 Договору передбачено, що розмір пайової участі (внеску) в користуванні об'єктом благоустрою м. Маріуполь з розрахунку за рік становить 3 504 грн. Щомісячний розмір пайової участі (внеску) в користуванні об'єктом благоустрою м. Маріуполя становить 73 грн за один квадратний метр площі об'єктів благоустрою, які будуть використанні (задіяні) для розміщення тимчасової споруди для здійснення підприємницької діяльності. Реквізити для зарахування коштів пайової участі (внеску): загальний фонд бюджету міста Маріуполя - рахунок 31413544700051 у ГУ ДКСУ у Донецькій області, МФО 834016, код ЄДРПОУ 37989721, отримувач Маріуп.УК/м.Маріуполь/24060300, код податку 24060300.
У п. 1.5 Договору сторони погодили, що плата за пайову участь (внесок) в користуванні об'єктами благоустрою м. Маріуполь здійснюється замовником: при розрахунку єдиним платежем - протягом двадцяти календарних днів після підписання договору, при розрахунках рівномірно протягом року - до 10 числа місяця, наступного за звітним, при розрахунках за розміщення тимчасових споруд для проведення гастрольних, розважальних, рекламних та інших заходів на термін до 10 діб - до початку проведення заходу.
Згідно з п.п. 2.1.1, 2.1.5 Договору замовник зобов'язується своєчасно оплачувати пайову участь (внесок) в користуванні об'єктом благоустрою м. Маріуполь відповідно до умов Договору, забезпечувати належне виконання вимог Положення про порядок розміщення ТС.
Відповідно до п. 2.4.1 договору уповноважений орган має право вимагати від замовника своєчасної оплати пайової участі (внеску) в користуванні об'єктом благоустрою м. Маріуполь відповідно до умов договору.
У разі двомісячної несплати пайової участі в користуванні об'єктом благоустрою договір розривається в односторонньому порядку (п. 3.4 Договору).
Сторони погодили, що договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами та діє з 20.02.2017 до 20.02.2018 (п.п. 4.1, 4.3 Договору).
Згідно з п. 4.2 Договору строк дії договору щодо пайової участі в користуванні об'єктом благоустрою - один рік та продовжується автоматично на строк один рік за відсутності підтверджених фактів систематичного (більше трьох) порушення протягом останнього календарного року.
Відповідно до п. 5.2 Договору договір може бути розірвано за ініціативою однієї із сторін, при цьому ініціатор повинен письмово повідомити іншу сторону за 30 календарних днів, в результаті чого укладається угода про розірвання договору.
Одностороння зміна умов або одностороння відмова від договору неприпустима крім випадків, передбачених Положенням про порядок розміщення тимчасових споруд для здійснення підприємницької діяльності (п. 5.3 Договору).
За умовами п. 5.7 Договору підписання договору означає, що замовник ознайомлений та згоден з вимогами Положення про порядок розміщення тимчасових споруд для здійснення підприємницької діяльності та інших нормативних актів, що регламентують підприємницьку діяльність в м. Маріуполь.
Вказаний договір підписано сторонами без зауважень та заперечень.
17.10.2019 головними спеціалістами відділу контролю департаменту по роботі з активами Кукуш В.П. та Буяновим В.М. складено акт виїзного обстеження за адресою: м.Маріуполь, бул АДРЕСА_3 буд. АДРЕСА_4 ). В якому за результатами обстеження виявлена споруда загальною площею: 78 м2, що розміщена на підставі договору пайової участі №389-001 з Фізичною особою-підприємцем Тимофєєвою Н.П.
Також, 12.05.2020 головними спеціалістами відділу контролю департаменту по роботі з активами Кукуш В.П. та Буяновим В.М. складено акт виїзного обстеження, за яким встановлено повторно, що за адресою: м. Маріуполь, бул. Шевченко (біля буд.287) (Ц-047) згідно комплексної схеми розміщення тимчасової споруди виявлена споруда загальною площею: 78 м2, що розміщена на підставі договору пайової участі №389-001 з Фізичною особою-підприємцем Тимофєєвою Н.П.
Як вбачається із матеріалів справи, суть спору у справі полягає у стягненні з відповідача заборгованості за неналежне виконання останнім умов договору №389-001 щодо пайової участі в користуванні об'єктом благоустрою від 20.02.2017 за період з 20.02.2017 по 20.02.2020.
Судом встановлено, що згідно відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, 10.07.2019 здійснено запис про припинення здійснення підприємницької діяльності фізичною особою-підприємцем Тимофєєвою Наталею Павлівною (номер запису НОМЕР_3 ).
Відповідно до ст. 3 Господарського кодексу України під господарською діяльністю розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, що здійснюється з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб'єкти підприємництва - підприємцями.
Згідно із ч. 1 ст. 128 Господарського кодексу України громадянин визнається суб'єктом господарювання у разі здійснення ним підприємницької діяльності за умови державної реєстрації його як підприємця без статусу юридичної особи відповідно до статті 58 цього Кодексу.
За ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або відмовитися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку, є господарським зобов'язанням.
За положеннями ст. 51 Цивільного кодексу України до підприємницької діяльності фізичних осіб застосовуються нормативно-правові акти, що регулюють підприємницьку діяльність юридичних осіб, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин.
Відповідно до ст. 52 Цивільного кодексу України фізична особа - підприємець відповідає за зобов'язаннями, пов'язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном, крім майна, на яке згідно із законом не може бути звернено стягнення.
За змістом ст.ст. 51, 52, 598-609 Цивільного кодексу України, ст. ст. 202-208 Господарського кодексу України, ч. 8 ст. 4 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» у випадку припинення підприємницької діяльності ФОП (із внесенням до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань запису про державну реєстрацію такого припинення) її зобов'язання (господарські зобов'язання) за укладеними договорами не припиняються, а продовжують існувати, оскільки вона як фізична особа не перестає існувати та відповідає за своїми зобов'язаннями, пов'язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном.
Отже, позивач, звертаючись до господарського суду, обґрунтовано визначив належність спору до господарської юрисдикції відповідно до суб'єктного складу та змісту правовідносин сторін як таких, що виникли з господарського договору, зобов'язання за яким у відповідача із втратою його статусу як ФОП не припинились.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 13.02.2019 у справі №910/8729/18 (провадження 12-294гс18), від 09.10.2019 у справі №127/23144/18 (провадження 14-460цс19).
Відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини.
Відповідно до ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є право відношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Частиною 1 ст. 627 Цивільного кодексу України встановлено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Статтею 629 Цивільного кодексу України констатовано що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Статтею 628 Цивільного кодексу України також передбачено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
У відповідності до п. 44 ч. 1 ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» до компетенції міських рад відноситься встановлення відповідно до законодавства правил з питань благоустрою території населеного пункту, забезпечення в ньому чистоти і порядку, торгівлі на ринках, додержання тиші в громадських місцях, за порушення яких передбачено адміністративну відповідальність.
Згідно з п. 7 ч. 1 ст. 30 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» виконавчі органи забезпечують організацію благоустрою населених пунктів, залучення на договірних засадах з цією метою коштів, трудових і матеріально-технічних ресурсів підприємств, установ та організацій незалежно від форм власності, а також населення; здійснення контролю за станом благоустрою населених пунктів, організації озеленення, охорони зелених насаджень і водойм, створення місць відпочинку громадян.
Статтею 28 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» встановлено, що розміщення малих архітектурних форм та тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності здійснюється відповідно до Закону України «Про благоустрій населених пунктів» та Порядку розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності, затвердженому Наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 21.10.2011 №244.
За умовами ч. 4 ст. 15 Закону України «Про благоустрій населених пунктів» власник тимчасової споруди торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення, розташованої на території об'єкта благоустрою державної та комунальної власності, зобов'язаний забезпечити належне утримання прилеглої до тимчасової споруди території або може брати пайову участь в утриманні цього об'єкта благоустрою на умовах договору, укладеного із підприємством або балансоутримувачем.
Відповідно до ч. 1 ст. 36 Закону України «Про благоустрій населених пунктів» фінансування заходів з благоустрою населених пунктів, утримання та ремонт об'єктів благоустрою здійснюється за рахунок коштів їх власників або користувачів, якщо це передбачено умовами відповідних договорів, а також за рахунок пайових внесків власників тимчасових споруд, розміщених на території об'єкта благоустрою, інших передбачених законом джерел фінансування.
На виконання приписів Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» 28.09.2016 рішенням Маріупольської міської ради від 28.09.2016 №7/11-729 затверджено «Положення про порядок розміщення тимчасових споруд для здійснення підприємницької діяльності». За змістом вказаного Положення, діючого на час підписання між сторонами спірного договору, порядок користування об'єктом благоустрою передбачав подання суб'єктом господарювання відповідної заяви до Комісії з питань користування об'єктами благоустрою на території м. Маріуполя.
Як встановлено судом вище, відповідач звертався з такою заявою 10.11.2016.
За змістом п.п. 3.6, 3.7 вказаного Положення після прийняття відповідного рішення, протягом 5 робочих днів суб'єкту господарювання пропонується підписати договір щодо пайової участі в користуванні об'єктами благоустрою за типовою формою наведеною в додатку 5 до Положення та зберігається за останнім право відмовитися від укладання договору.
В матеріалах справи відсутні докази щодо визнання зазначеного рішення Ради незаконним та не чинним, тому суд приймає його при розгляді даної справи.
У відповідності до зазначеного Положення, розміщенню тимчасової споруди передує укладання договору про пайову участь в користуванні об'єктом благоустрою, залишаючи за суб'єктом підприємницької діяльності право розмістити тимчасову споруду протягом строку дії договору.
Як зазначалось, між сторонами укладений договір №389-001 щодо пайової участі в користуванні об'єктом благоустрою від 20.02.2017, за умовами якого відповідач прийняв на себе зобов'язання взяти пайову участь (внесок) в користуванні об'єктами благоустрою м.Маріуполь та перерахувати на рахунок позивача кошти на їх утримання при розрахунку єдиним платежем - протягом двадцяти календарних днів після підписання договору, при розрахунках рівномірно протягом року - до 10 числа місяця, при розрахунках за розміщення тимчасових споруд для проведення гастрольних, розважальних, рекламних та інших заходів на термін до 10 діб - до початку проведення заходу (п. 1.5 Договору).
Таким чином, з огляду на приписи статей 627-629 Цивільного кодексу України, при укладенні договору №389-001 щодо пайової участі в користуванні об'єктом благоустрою від 20.02.2017, зокрема відповідач, не був позбавлений права на вільне визначення умов договору, на свій розсуд та з власної волі узгодив умови договору, а тому, в повній мірі погодився зі змістом договору, у тому числі з порядком та умовами здійснення платежів за договором, і визнав умови щодо сплати внесків обов'язковими для виконання, прийнявши на себе ризик настання негативних наслідків невиконання умов договору.
Посилання відповідача на не отримання ним паспорту прив'язки та не встановлення тимчасової споруди як на підставу звільнення від сплати платежів за договором є помилковим, оскільки в договорі №389-001 щодо пайової участі в користуванні об'єктом благоустрою від 20.02.2017 такі застереження відсутні.
Судом також не приймаються твердження відповідача стосовно того, що спірний договір було розірвано в односторонньому порядку на підставі п. 3.4 Договору, у зв'язку з двомісячною несплатою пайової участі в користуванні об'єктом благоустрою, оскільки в матеріалах справи відсутні докази ініціювання будь-ким з учасників спірних відносин розірвання договору згідно із п. 3.4 спірного договору.
При цьому, судом встановлено, в матеріалах справи відсутні докази звернення жодної зі сторін до іншої сторони або до суду з вимогами про зміну або розірвання договору №389-001 щодо пайової участі в користуванні об'єктом благоустрою від 20.02.2017 протягом його дії (до 20.02.2018).
Тобто, протягом строку дії договору, позивач мав обґрунтовані очікування на отримання грошових коштів від відповідача, який в будь-який час протягом строку дії договору може розмістити тимчасову споруду на земельній ділянці об'єкта благоустрою.
Як зазначає позивач, відповідач свої зобов'язання щодо своєчасної оплати пайової участі (внеску) в користування об'єктом благоустрою від 20.02.2017 не виконав, у зв'язку з чим у відповідача утворилась заборгованість за період з 20.02.2017 по 20.02.2020 у розмірі 10512,00грн.
Позивач, розраховуючи заборгованість відповідача за договором, посилається на те, що договір у зв'язку із автоматичним його продовженням на підставі п. 4.2 договору продовжив свою дію спочатку на рік: до 20 лютого 2019 року, а згодом ще на рік: до 20 лютого 2020 року. Крім того, позивач зазначає, що договір не було розірвано в односторонньому порядку з огляду на те, що позивач не вчиняв жодних дій на розірвання Договору.
Однак, згідно з п. 4.2 Договору строк дії договору щодо пайової участі в користуванні об'єктом благоустрою - один рік та продовжується автоматично на строк один рік за відсутності підтверджених фактів систематичного (більше трьох) порушення протягом останнього календарного року.
Суд не погоджується з вищезазначеною позицією позивача з огляду на те, що сторони, визначили коло власних зобов'язань, у тому числі зобов'язання відповідача сплачувати внесок та виконувати вимоги Положення. Не обмежуючи перелік порушень та суб'єктний склад, сторони фактично домовились про те, що систематичне (більше трьох разів) порушення протягом останнього календарного року будь-якою стороною унеможливлює подовження договору, тобто визначили скасувальну обставину, за якою припиняється дія договору у разі наявності такого порушення.
Як зазначає позивач, відповідач з лютого 2017 року має заборгованість, яка збільшувалася протягом року. Тобто, мало місце систематичне порушення з боку відповідача, внаслідок чого відсутня можливість автоматичної пролонгації договору і дія договору припинилась 20.02.2018.
Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
За приписами ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до ст. 14 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідач належними та допустимими доказами, в розумінні ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, обставин, повідомлених позивачем, не спростував, доказів погашення заборгованості в добровільному порядку не надав.
Враховуючи викладене, вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості щодо пайової участі в користуванні об'єктом благоустрою підлягають частковому задоволенню за період дії договору №389-001 щодо пайової участі в користуванні об'єктом благоустрою від 20.02.2017 з 20.02.2017 по 20.02.2018 у розмірі 3 504,00 грн.
Твердження відповідача, що доданий позивачем до позову акт виїзного обстеження від 17.10.2019 є неналежним доказом по справі, судом відхиляється, оскільки при розгляді даної справи судом було здійснено оцінку доказів у їх сукупності, де вказаний акт був лише одним із доказів, та встановлення факту правомірності вимог позивача було здійснено на підставі договору в цілому.
У відповідності до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись ст.ст. 73, 74, 76-80, 129, 236, 237, 238, 240, 241, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_5 , індивідуальний податковий номер НОМЕР_1 , паспорт серії НОМЕР_2 , виданий Іллічівським РВ у м. Маріуполі ГУДМС України в Донецькій області, ІНФОРМАЦІЯ_1 ) на користь Маріупольської міської ради (87500, Донецька обл., м. Маріуполь, Жовтневий р-н, просп. Миру, 70, ідентифікаційний код 33852448) заборгованість у розмірі 3 504 (три тисячі п'ятсот чотири) грн 00 коп. та судовий збір у розмірі 700 (сімсот) грн 60 коп.
3. В іншій частині позову відмовити.
Після набрання рішенням законної сили видати наказ.
Згідно із ст. 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга відповідно до ст. 256 Господарського процесуального кодексу України на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга може бути подана учасниками справи до Східного апеляційного господарського суду через Господарський суд Донецької області (п.17.5 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України).
Суддя М.В. Хабарова