про відмову у відводі судді
16 червня 2020 року
м. Київ
справа №360/3128/19
провадження №Зі/9901/107/20
Верховний Суд у складі судді Касаційного адміністративного суду Єзерова А.А.,
розглянувши у порядку письмового провадження заяву ОСОБА_1 про відвід колегії суддів у складі: судді-доповідача Рибачука А.І., суддів: Желєзного І.В., Стеценка С.Г. від участі у розгляді справи № 360/3128/19 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,
У провадженні Верховного Суду перебуває справа № 360/3128/19 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії.
12.06.2020 на адресу Верховного Суду надійшла заява ОСОБА_1 про відвід колегії суддів у складі: судді-доповідача Рибачука А.І., суддів: Желєзного І.В., Стеценка С.Г. з підстави, передбаченої пунктом 4 частини першої статті 36 Кодексу адміністративного судочинства України (далі за текстом - КАС України), а саме: наявність обставин, які викликають сумнів у неупередженості або об'єктивності судді.
На обґрунтування вимог поданої заяви ОСОБА_1 покликається на те, що 01.06.2020 він дізнався, що в провадженні Луганського окружного адміністративного суду, Першого апеляційного адміністративного суду та Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду перебували справа № 360/4992/19 за позовом ОСОБА_2 до Головного управління Національної поліції в Луганській області, третя особа - Головне управління Пенсійного фонду України в Луганській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, а також справа № 360/4995/19 за позовом ОСОБА_3 до Головного управління Національної поліції в Луганській області, третя особа - Головне управління Пенсійного фонду України в Луганській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії. За обома справами за касаційними скаргами названих осіб-позивачів обидві колегії суддів Верховного Суду (колегія суддів у складі: судді-доповідача Желєзного І.В., суддів: Рибачука А.І. та Бевзенка В.М. у справі № 360/4992/19, а також колегія суддів у складі: судді-доповідача Тацій Л.В., суддів: Рибачука А.І. та Стеценка С.Г. в справі № 360/4995/19) постановили ухвали, якими відмовили у відкритті касаційного провадження в названих справах.
Водночас, як стверджує заявник, ухвалою Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 22.01.2020 в справі № 360/3128/19 підставою для відкриття касаційного провадження були обставини невідповідності правовим висновкам постанови Першого апеляційного адміністративного суду від 03.12.2019 в справі № 360/3128/19, викладеним у рішенні Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі № 800/517/17, тому для формування забезпечення єдності правозастосовної практики Верховний Суд ухвалив здійснити перегляд у справі № 360/3128/19.
З огляду на наведене заявник вважає, що судді Рибачук А.І., Желєзний І.В., Стеценко С.Г., беручи до уваги їхню позицію, викладену в ухвалах про відмову у відкритті касаційного провадження в справі № 360/4992/19 та в справі № 360/4995/19, не дотримуються об'єктивності та мають упередженість стосовно нього і його справи загалом, тому що у вказаних суддів вже сформувалася єдина позиція в цій категорії справ й об'єктивний розгляд справи за таких обставин, на думку скаржника, є неможливим.
Ухвалою Верховного Суду від 11.06.2020 заява про відвід суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду Рибачука А.І., Желєзного І.В., Стеценка С.Г. у справі № 360/3128/19 визнана необґрунтованою та з огляду на потребу розв'язання питання про наявність підстав для відводу суддів передана до Секретаріату Касаційного адміністративного суду для визначення судді, який розглядатиме відповідне питання.
Згідно з частиною четвертою статті 40 КАС України якщо суд доходить висновку про необґрунтованість заявленого відводу, він вирішує питання про зупинення провадження у справі. У цьому випадку вирішення питання про відвід здійснюється суддею, який не входить до складу суду, що розглядає справу, і визначається у порядку, встановленому частиною першою статті 31 цього Кодексу. Такому судді не може бути заявлений відвід.
12.06.2020 протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями для розгляду заяви про відвід суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду Рибачука А.І., Желєзного І.В., Стеценка С.Г. визначено суддю Єзерова А.А.
Розв'язуючи правове питання, яке порушене у заяві про відвід суддів, Верховний Суд керується такими мотивами.
Головна мета відводу - гарантування безсторонності суду, зокрема, щоб запобігти упередженості судді (суддів) під час розгляду справи. Безумовно, сторони можуть побоюватися, що суддя є небезстороннім, але вирішальним є те, чи можна вважати такі побоювання об'єктивно обґрунтованими.
Саме тому не може бути підставою для відводу судді заява, яка містить тільки припущення про існування відповідних обставин, не підтверджених належними і допустимими доказами.
Частиною першою статті 129 Конституції України встановлено, що суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права.
Підстави для відводу (самовідводу) судді визначені статтею 36 КАС України, відповідно до частини першої якої суддя не може брати участі в розгляді адміністративної справи і підлягає відводу (самовідводу):
1) якщо він брав участь у справі як свідок, експерт, спеціаліст, перекладач, представник, адвокат, секретар судового засідання або надавав правничу допомогу стороні чи іншим учасникам справи в цій чи іншій справі;
2) якщо він прямо чи опосередковано заінтересований в результаті розгляду справи;
3) якщо він є членом сім'ї або близьким родичем (чоловік, дружина, батько, мати, вітчим, мачуха, син, дочка, пасинок, падчерка, брат, сестра, дід, баба, внук, внучка, усиновлювач чи усиновлений, опікун чи піклувальник, член сім'ї або близький родич цих осіб) сторони або інших учасників судового процесу, або осіб, які надавали стороні або іншим учасникам справи правничу допомогу у цій справі, або іншого судді, який входить до складу суду, що розглядає чи розглядав справу;
4) за наявності інших обставин, які викликають сумнів у неупередженості або об'єктивності судді;
5) у разі порушення порядку визначення судді для розгляду справи, встановленого статтею 31 цього Кодексу.
Згідно із частиною другою зазначеної статті суддя підлягає відводу (самовідводу) також за наявності обставин, встановлених статтею 37 цього Кодексу, а саме - неприпустимою є повторна участь судді в розгляді адміністративної справи.
Отже, з огляду на нормативний зміст пункту 4 частини першої статті 36 КАС України відвід судді може бути заявлений й з інших підстав, відмінних від перелічених у пунктах 1, 2, 3, 5 частини першої цієї ж статті. У будь-якому разі оцінюватися має саме те, чи викликають певні обставини розумний сумнів у неупередженості або об'єктивності судді у стороннього спостерігача.
Як на підставу про відвід судді позивач покликається на юридичні приписи статті 36 КАС України, нормативна конструкція яких, з-поміж іншого, містить узагальнений перелік найпоширеніших обставин, доведення наявності яких може бути підставою для відводу судді.
У цьому світлі Верховний Суд звертає увагу на те, що стандарт безсторонності ґрунтується, насамперед, на тому, що судді мають розглядати справи на основі фактів та згідно з законом, без жодних обмежень, неналежного впливу, спонукання, тиску, погроз чи втручань, прямих чи непрямих, з будь-чийого боку або з будь-якої причини. Також неупередженість стосується способу мислення або ставлення суду до питань і сторін у конкретній справі. Тож слово «неупереджений» передбачає виключення (усунення) розумних та обґрунтованих сумнівів щодо упередженості судді, як реальної, так і суб'єктивної.
Варто зауважити, що жодна норма національного права не визначає зміст нормативної конструкції «неупередженість» («безсторонність») судді», а тому під час з'ясування основних критеріїв неупередженості суд касаційної інстанції вважає за потрібне керуватися джерелами міжнародного права, зокрема принципами, сформульованими у практиці Європейського суду з прав людини.
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини обґрунтованість підстав для надання висновку щодо безсторонності суду для мети пункту 1 статті 6 Конвенції має встановлюватися згідно з:
(і) «об'єктивним критерієм», який передбачає, що встановлення наявності упередженості суду (суддів) має бути визначено окремо від поведінки судді, тобто має бути з'ясовано, чи є очевидні факти, що можуть поставити під сумнів його безсторонність. Своєю чергою вирішальне значення має саме наявність відповідних обставин, підтверджених належними та допустимими доказами, які свідчать про обґрунтованість сумніву в неупередженості суду, а позиція зацікавленої сторони є важливою, але не вирішальною;
(іі) «суб'єктивним критерієм», який вимагає оцінки реальних дій окремого судді під час розгляду конкретної справи і тільки після встановлення фактів у поведінці судді, які можна кваліфікувати як прояв упередженості, можливо поставити під сумнів його безсторонність. Тому особиста безсторонність суду презюмується, поки не надано доказів іншого.
Отже, для підтвердження порушення (або можливого порушення) суддею принципу неупередженості, заявнику потрібно довести наявність відповідних зазначених вище суб'єктивних та/або об'єктивних елементів стандарту неупередженості (зокрема, але не винятково, йдеться про такі ознаки як особисте переконання та поведінка конкретного судді, що вказують на його безпосередню зацікавленість у результатах розв'язання справи, неналежне забезпечення конкретним судом та його складом, визначеним для розгляду справи, дотримання процесуальних прав і свобод сторін та осіб, які беруть участь у справі тощо).
Водночас як указано в Бангалорських принципах поведінки судді від 19.05.2006, схвалених Резолюцією Економічної та Соціальної Ради ООН 27.07.2006 № 2006/23, об'єктивність судді є потрібною умовою для належного виконання ним своїх обов'язків. Вона проявляється не тільки у змісті ухваленого рішення, а й в усіх процесуальних діях, що супроводжують його ухвалення.
Сприйняття об'єктивності визначається за допомогою критерію «розумного спостерігача». У разі, коли є підстави передбачати, що суддя є необ'єктивним (з різних причин) - це дискредитує суспільну довіру до судової влади. Тому суддя мусить уникати будь-яких дій, які дають підставу передбачати, що на його рішення можуть вплинути сторонні чинники, зокрема такі як зацікавленість у розв'язанні конкретної справи. З огляду на це навіть прояви неупередженості мають значення.
Тому коли сторони стверджують про те, що судді необ'єктивні, питання про наявність фактичного упередження не має значення, адже «правосуддя не тільки має бути здійснене, але й сприйматися як очевидно і без сумніву здійснене». Іншими словами, коли виникає питання про відвід, значення має не те, чи справді у судді є усвідомлене або неусвідомлене упередження, а те, чи виникла б у розумної та належним способом поінформованої особи підозра про існування такого упередження. У цьому сенсі обґрунтована підозра в упередженості не просто заміняє докази, яких бракує, чи доказовий засіб для встановлення вірогідності неусвідомленого упередження, а є виявом пильнішої уваги до іміджу правосуддя, тобто домінантної зацікавленості громадськості в тому, щоб існувала впевненість у чесності процесу.
Одночасно Верховний Суд підкреслює, що не можуть бути підставою для відводу суддів заява, яка містить тільки припущення про існування відповідних обставин, не підтверджених належними, достатніми, достовірними і допустимими доказами. Тому відвід має бути вмотивований, тобто в ньому неодмінно мають бути наведені аргументи, а до самої заяви долучені відповідні докази, які підтверджують наявність підстав для відводу.
Надаючи оцінку обґрунтованості заяви про відвід колегії суддів у складі: судді-доповідача Рибачука А.І., суддів: Желєзного І.В., Стеценка С.Г., Верховний Cуд також бере до уваги те, що окрім переліку обставин, які є безумовними підставами для відводу судді, у процесуальному законі також зазначені й виняткові випадки, за яких заявлення відводу a priori не може бути підставою для застосування цього процесуального інституту.
Зокрема, незгода сторони з процесуальними рішеннями судді, рішення або окрема думка судді в інших справах, висловлена публічно думка судді щодо того чи іншого юридичного питання не може бути підставою для відводу (частина четверта статті 36 КАС України).
Наведений заявником аргумент щодо постановлення колегією суддів у складі: судді-доповідача Желєзного І.В., суддів: Рибачук А.І. та Бевзенко В.М. в справі № 360/4992/19, а також колегією суддів в складі: судді-доповідача Тацій Л.В., суддів: Рибачука А.І., Стеценка С.Г. у справі № 360/4995/19 процесуальних рішень в формі ухвал, відповідно до яких було відмолено у відкритті касаційного провадження в згаданих справах, свідчить саме про незгоду особи з судовими рішеннями, що їх ухвалювали судді Рибачук А.І., Желєзний І.В. та Стеценко С.Г., які входять до складу колегії суддів в справі № 360/3128/19, що у значенні вказаних вище імперативних приписів частини четвертої статті 36 КАС України не може бути визнано обґрунтованою підставою для відводу.
Це пояснюється, передовсім, тим, що діяльність судді неминуче пов'язана з правозастосуванням і він не може утриматися від участі у вчиненні акту правосуддя тільки з тих міркувань, як саме (позитивно чи негативно) буде сприйнята його позиція учасниками аналогічних за змістом правовідносин, оскільки це ставитиме під сумнів персональну незалежність судді та його здатність застосовувати право справедливо. До того ж оцінка упередженості чи неупередженості судді за будь-яких обставин має здійснюватися тільки в межах певного контексту з огляду на дії та поведінку судді або інші обставини, що об'єктивно впливають на довіру до суду.
Водночас Верховний Суд зауважує, що у заяві про відвід не наведено фактів прояву суддями поведінки, яка б свідчила про їхню упередженість чи небезсторонність у цій справі.
Тому аргументи, якими ОСОБА_1 мотивує свою заяву про відвід колегії суддів у складі: судді-доповідача Рибачука А.І., суддів: Желєзного І.В., Стеценка С.Г., не викликають обґрунтованих сумнівів у об'єктивності суддів, оскільки немає жодних доказів, які містили б належні, достатні, допустимі та достовірні дані щодо порушення гарантій неупередженості цих суддів як з погляду «суб'єктивного критерію», так і з погляду «об'єктивного критерію», якими керується у своїй процесуальній діяльності Європейський суд з прав людини.
Інших обставин, визначених статтею 36 чи статтею 37 КАС України, які б свідчили про особисту упередженість суддів Рибачука А.І., Желєзного І.В., Стеценка С.Г. або їхню необ'єктивність під час розгляду справи № 360/3128/19 ОСОБА_1 у своїй заяві не зазначив, а Верховний Суд під час розгляду відповідної заяви таких обставин також не встановив.
З огляду на наведене слід відмовити у задоволенні заяви ОСОБА_1 про відвід колегії суддів Верховного Суду у складі: судді-доповідача Рибачука А.І., суддів: Желєзного І.В., Стеценка С.Г. від участі в розгляді справи № 360/3128/19.
Керуючись положеннями статей 36, 39, 40, 256 КАС України, Верховний Суд
1. Відмовити у задоволенні заяви ОСОБА_1 про відвід колегії суддів Верховного Суду у складі: судді-доповідача Рибачука А.І., суддів: Желєзного І.В., Стеценка С.Г. від участі в розгляді справи № 360/3128/19.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та не оскаржується.
Суддя А.А. Єзеров