ф
15 червня 2020 року
Київ
справа №818/784/15
адміністративне провадження №К/9901/13813/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Загороднюка А.Г.,
суддів - Єресько Л.О., Соколова В.М.,
розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Сумського окружного адміністративного суду від 12 лютого 2019 року (судді: Опімах Л.М., Соп'яненко О.В., Воловик С.В.) та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 17 квітня 2019 року (судді: Присяжнюк О.В., Спаскін О.А., Жигилій С.П.) за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Сумській області про визнання дій неправомірними, зобов'язання вчинити дії,
Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування.
ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовом до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Сумській області, в якому просив: визнати неправомірними дії відповідача по нарахуванню і виплаті йому заробітної плати не відповідно до вимог ст. ст. 47, 129 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", починаючи з січня 2015 року, та зобов'язати відповідача проводити йому виплату щомісячного заробітку на підставі Закону України "Про судоустрій і статус суддів" (ст. ст. 47, 129), починаючи з січня 2015 року, а саме в розмірі 10 мінімальних заробітних плат, з урахуванням виплат за вислугу років.
Постановою Сумського окружного адміністративного суду від 19 березня 2015 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 26 травня 2015 року в задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 відмовлено.
18 грудня 2018 року ОСОБА_1 подав до суду заяву про перегляд постанови за виключними обставинами, в якій просить скасувати постанову Сумського окружного адміністративного суду від 19 березня 2015 року за виключними обставинами та зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити йому заробіток за період з 01 січня 2015 року по 21 грудня 2016 року включно та вихідну допомогу, виходячи із розміру 15 мінімальних заробітних плат, з урахуванням доплати за вислугу років за відрахуванням раніше виплачених сум.
Підставою для перегляду судового рішення, у зв'язку з виключними обставинами зазначає, встановлену Рішенням Конституційного Суду України від 04 грудня 2018 року № 11-р/2018, неконституційність окремих положень Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 07 липня 2010 року в редакції Закону України "Про забезпечення права на справедливий суд" від 12 лютого 2015 року, застосованого судом при вирішенні справи.
Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій.
Ухвалою Сумського окружного адміністративного суду від 12 лютого 2019 року, залишено без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 17 квітня 2019 року відмовлено в задоволенні заяви ОСОБА_1 про перегляд за виключними обставинами постанови Сумського окружного адміністративного суду від 19 березня 2015 року в адміністративній справі № 818/784/15 за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Сумській області про визнання дій неправомірними, зобов'язання вчинити дії.
Рішення судів попередніх інстанцій мотивовано тим, що дія частини третьої статті 133 Закону України від 07 липня 2010 року № 2453-VІ "Про судоустрій і статус суддів" у редакції Закону України від 12 лютого 2015 року № 192-VІII "Про забезпечення права на справедливий суд" втратила чинність 04 грудня 2018 року. За таких обставин, Рішення Конституційного Суду України від 04 грудня 2018 року № 11-рп/2018 на спірні правовідносини не може вплинути, оскільки правовідносини у цій справі виникли до прийняття такого рішення. Вказані заявником обставини, а саме наявність Рішення Конституційного Суду України від 04 грудня 2018 року по справі № 11-р/2018 не змінюють правового регулювання спірних правовідносин та не доводять факту допущення судом помилки при розв'язанні спору, а тому, підстави для скасування постанови Сумського окружного адміністративного суду від 19 березня 2015 року по справі № 818/784/15 відсутні.
Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги.
У касаційній скарзі скаржник вказує на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить оскаржувані рішення судів попередніх інстанцій скасувати та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Позивач вважає, що рішення судів попередніх інстанцій ґрунтуються на неправильному застосуванні норм матеріального та процесуального права. Зокрема, доводить, що правила пункту 1 частини п'ятої статті 361 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) не встановлює обмежень щодо можливості звернення до суду із заявою про перегляд за виключними обставинами тільки рішень, якими позовні вимоги задоволено та зобов'язано відповідача вчинити певні дії або щодо стягнення коштів. Звертаючись до суду з такою вимогою, особа має правомірні сподівання на те, що ухвалене щодо до неї судове рішення, навіть і відмовного характеру, може бути переглянуте. Інакше це безпідставно звужує зміст згаданої норми, та, як наслідок, - зміст права особи на перегляд судового рішення з підстав неконституційності закону, застосованого в остаточному судовому рішенні, ухваленого в справі заявника.
На думку скаржник, якщо Конституційний Суд України визнав неконституційним правовий акт чи його окремі положення, застосовані судом у процесі розв'язання справи, то визначальним є не момент втрати таким законодавчим актом чи його положенням чинності, а можливість застосування рішення Конституційного Суду України до правовідносин, що виникли до його ухвалення. За інших умов, як зазначає заявник, особа за будь-яких обставин не змогла б реалізувати своє право на перегляд справи з огляду на встановлення Конституційним Судом України неконституційності (конституційності) правового акта чи його окремого положення.
Позиція інших учасників справи.
Від Державної судової адміністрації України до суду надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому він просить відмовити у задоволенні касаційної скарги позивача та залишити оскаржувані рішення судів попередніх інстанцій без змін.
Рух касаційної скарги.
Ухвалою Верховного Суду від 17 липня 2019 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Сумського окружного адміністративного суду від 12 лютого 2019 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 17 квітня 2019 року.
Протоколом передачі судової справи раніше визначеному складу суду, визначено колегію суддів для розгляду даної касаційної скарги у наступному складі: суддя - доповідач Стародуб О.П., судді Єзеров А.А., Кравчук В.М.
Ухвалою Верховного Суду від 13 серпня 2019 року задоволено заяви суддів Стародуба О.П., Єзерова А.А., Кравчука В.М. про самовідвід.
Розпорядженням заступника керівника апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного адміністративного суду від 13 серпня 2019 року № 1233/0/78-19 призначено повторний автоматизований розподіл, у зв'язку з постановленням ухвали Верховного Суду від 13 серпня 2019 року про відведення суддів Стародуба О.П., Єзерова А.А., Кравчука В.М.
Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначено наступний склад суду: суддя - доповідач Загороднюк А. Г., судді: Єресько Л. О., Соколов В. М.
Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалою від 12 червня 2020 року зазначену адміністративну справу призначив до розгляду.
Норми права, якими керувався суд касаційної інстанції та висновки суду за результатами розгляду касаційної скарги:
Пунктом 2 Розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року №460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" (далі - Закон № 460-IX), який набрав чинності 08 лютого 2020 року, установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
У цій справі позивачем вказано ухвалення Конституційним Судом України Рішення від 04 грудня 2018 року №11-р/2018, яким, зокрема, визнано таким, що не відповідає Конституції України, (є неконституційним) положення частини третьої статті 133 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 07 липня 2010 року №2453-VI у редакції Закону України "Про забезпечення права на справедливий суд" від 12 лютого 2015 року №192- VIІ.
Частиною другою статті 152 Конституції України передбачено, що закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.
Зі змісту наведеної норми вбачається, що за загальним правилом рішення Конституційного Суду України змінює законодавче регулювання лише для правовідносин, що матимуть місце з дати ухвалення рішення, якщо інше не встановлено самим рішенням.
Як зазначалось раніше (пункт 9 цієї постанови) Рішенням Конституційного Суду України від 04 грудня 2018 року №11-р/2018 визнано такими, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) деякі положення Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 07 липня 2010 року N2453-VI.
Пунктом 3 резолютивної частини вказаного Рішення Конституційного Суду України визначено, що положення частин третьої, десятої статті 133 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 07 липня 2010 року N 2453-VI у редакції Закону України "Про забезпечення права на справедливий суд" від 12 лютого 2015 року N 192-VIII, які визнані неконституційними пунктами 1, 2 резолютивної частини цього Рішення, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Таким чином, дія частини третьої статті 133 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07 липня 2010 року № 2453-VІ у редакції Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд» від 12 лютого 2015 року № 192-VІII втратила чинність 04 грудня 2018 року.
Спірні правовідносини між сторонами виникли щодо недоплати позивачу суддівської винагороди за період з 01 січня 2015 року по 21 грудня 2016 року.
За таких обставин, Рішення Конституційного Суду України від 04 грудня 2018 року №11-р/2018 на спірні правовідносини не може вплинути, оскільки такі виникли до прийняття вказаного Рішення Конституційного Суду України, а останнє не містить положень, які б поширювали його дію на правовідносини, що виникли до набрання ним чинності.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 23 січня 2019 року у справі №820/2462/17, постанові від 25 липня 2019 року у справі №804/3790/17.
Також Велика Палата Верховного Суду в ухвалі від 25 березня 2020 року у справі №808/1628/18 серед іншого вказала на те, що касаційні суди у цих справах фактично встановили, як слід застосовувати норми закону, які рішенням Конституційного Суду України визнані неконституційними, і, по-друге, суди насправді не допустили суперечливого та взаємовиключного розуміння і застосування положень законодавства, що були чинними на час розгляду спору, але втратили законну силу після визнання їх неконституційними на підставі рішення суду конституційної юрисдикції.
Враховуючи викладене колегія суддів Верховного Суду не вбачає підстав для відступлення від висновків, викладених у низці рішень Верховного Суду щодо правовідносин, які склались у цій справі.
Отже, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов законного та обґрунтованого висновку, що ухвалення Конституційним Судом України Рішення від 04 грудня 2018 року №11-р/2018 не є підставою для скасування постанови Сумського окружного адміністративного суду від 19 березня 2015 року за виключними обставинами.
Продовження існування стану порушення прав, свобод чи інтересів позивача й після ухвалення Конституційним Судом України Рішення від 04 грудня 2018 року №11-р/2018 може бути підставою для звернення до суду з відповідним позовом задля їх захисту, однак такі обставини в жодному разі не можуть слугувати підставою для перегляду судового рішення за виключними обставинами, оскільки спірні правовідносини в такий період часу не були предметом судового розгляду.
Враховуючи наведене, Верховний Суд не встановив неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні оскаржуваних судових рішень і погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про відсутність підстав для задоволення зави про перегляд за виключними обставинами постанови постанови Сумського окружного адміністративного суду від 19 березня 2015 року.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.
За такого правового регулювання та обставин справи суд касаційної інстанції погоджується з висновками судів першої й апеляційної інстанцій.
Викладені в касаційній скарзі доводи щодо помилковості висновків судів першої та апеляційної інстанцій не підтвердилися під час розгляду касаційної скарги у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду.
Отже, Верховний Суд констатує, що оскаржувані судові рішення ґрунтуються на правильно встановлених фактичних обставинах справи, яким надана належна юридична оцінка із правильним застосуванням норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, а суди під час розгляду справи не допустили порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги залишає судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а касаційну скаргу без задоволення.
За змістом частини першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
Таким чином, зважаючи на приписи статті 350 КАС України, касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
Висновки щодо розподілу судових витрат.
Відповідно до частини шостої статті 139 КАС України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки Верховний Суд не змінює судові рішення та не ухвалює нове, розподіл судових витрат не здійснюється.
Керуючись пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX, статтями 341, 343, 349, 350, 356, 359 КАС України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Ухвалу Сумського окружного адміністративного суду від 12 лютого 2019 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 17 квітня 2019 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач: А.Г. Загороднюк
Судді Л.О. Єресько
В.М. Соколов