Іменем України
11 червня 2020 року
Київ
справа №802/1049/17-а
адміністративне провадження №К/9901/1893/17
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Хохуляка В.В.,
суддів - Бившевої Л.І., Шипуліної Т.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 22.08.2017 (суддя - Альчук М.П.) та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 25.10.2017 (головуючий суддя - Білоус О.В., судді: Курко О.П., Совгира Д.І.) у справі № 802/1049/17-а за позовом Головного управління ДФС у Вінницькій області до ОСОБА_1 про стягнення податкового боргу, -
встановив:
Головне управління ДФС у Вінницькій області (далі - ГУ ДФС у Вінницькій області) звернулося до Вінницького окружного адміністративного суду з позовом, в якому просило стягнути з ОСОБА_1 податковий борг в загальній сумі 43815,71 грн., з них: з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки в сумі 31797,11 грн. та з орендної плати з фізичних осіб в сумі 12018,60 грн.
Постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 22.08.2017, залишеною без змін ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 06.02.2013, позов задоволено.
Не погодившись з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, ОСОБА_1 оскаржила їх у касаційному порядку.
У касаційній скарзі відповідач просить скасувати постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 22.08.2017, ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 25.10.2017 та прийняти нове рішення про відмову в позові.
В обґрунтування своїх вимог відповідач, посилаючись на вимоги статті 59, пункту 87.11 статті 87, пункту 95.2 статті 95 Податкового кодексу України, зазначає, що під час вирішення спору суди першої та апеляційної інстанцій не дослідили підстав, з якими законодавство пов'язує можливість стягнення податкового боргу.
У відзиві на касаційну скаргу ГУ ДФС у Вінницькій області зазначає, що рішення судів першої та апеляційної інстанції постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права, правову оцінку обставинам справи судами надано правильно, а доводи касаційної скарги є необґрунтованими. Отже, позивач просить залишити касаційну скаргу відповідача без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
Переглядаючи прийняті у справі судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи дотримання судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ними норм матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.
Відповідно до частини третьої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
Судами попередніх інстанцій встановлено, за ОСОБА_1 рахується заборгованість в загальній сумі 43815,71 грн., з них: з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки 31797,11 грн. та з орендної плати з фізичних осіб в сумі 12018,60 грн.
Дана заборгованість виникла внаслідок несплати відповідачем грошового зобов'язання, визначеного податковим органом в податкових повідомленнях-рішеннях № 35685-13 від 25.06.2016, № 35957-13, 35958-13 від 29.06.2016.
Наявність у відповідача вказаної заборгованості також підтверджується особовою карткою платника податків.
Контролюючим органом надсилались на адресу позивача податкові повідомлення-рішення № 35685-13 від 25.06.2016 з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки на суму 31797,11 грн., та № 35957-13, 35958-13 від 29.06.2016 з орендної плати за землю в сумі 1575,15 грн. та 12448,54 грн.
Також встановлено, що ОСОБА_1 вносилась орендна плата за землю в сумі 668 грн. щомісячно протягом 2016 року, та з січня по червень 2017 року, однак вказані кошти зараховувались на рахунок іншої фізичної особи ОСОБА_2 , що підтверджується податковим номером, вказаним у наданих квитанціях, а також витягом з його облікової картки. Згідно вказаного витягу встановлено, що у особи ОСОБА_2 за період грудень 2016 року та січень-червень 2017 року рахується переплата з орендної плати за землю.
Податкове повідомлення-рішення № 35685-13 від 25.06.2016, згідно з яким позивачу нараховано грошове зобов'язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки на суму 31797,11 грн. оскаржено ОСОБА_1 в судовому порядку.
Постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 26.01.2017 у справі № 802/2031/16-а, яка залишена без змін ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 16.03.2017, в задоволенні позову відмовлено.
Відповідно до підпункту 14.1.175 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, податковий борг - сума узгодженого грошового зобов'язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), але не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, а також пеня, нарахована на суму такого грошового зобов'язання.
Відповідно до пункту 95.1 статті 95 Податкового кодексу України, орган державної податкової служби здійснює за платника податків і на користь держави заходи щодо погашення податкового боргу такого платника податків шляхом стягнення коштів, які перебувають у його власності, а в разі їх недостатності - шляхом продажу майна такого платника податків, яке перебуває у податковій заставі.
Пунктом 95.2 статті 95 Податкового кодексу України передбачено, що стягнення коштів та продаж майна платника податків провадяться не раніше ніж через 60 календарних днів з дня надіслання такому платнику податкової вимоги.
Немирівською ОДПІ надсилалась відповідачу податкова вимога форми "Ф" від 22.12.2016 № 2185-17 на суму 31797,11 грн. Вказана вимога вручена відповідачу під розписку, однак залишилась не виконаною, а заборгованість не погашеною.
У відповідності до пункту 95.3 статті 95 Податкового кодексу України, стягнення коштів з рахунків платника податків у банках, обслуговуючих такого платника податків, здійснюється за рішенням суду, яке направляється до виконання органам державної податкової служби, у розмірі суми податкового боргу або його частини.
Пунктом 95.4 статті 95 Податкового кодексу України встановлено, що орган державної податкової служби, на підставі рішення суду, здійснює стягнення коштів у рахунок погашення податкового боргу за рахунок готівки, що належить такому платнику податків.
Отже, факт узгодження податкового зобов'язання має наслідком обов'язок платника податку сплатити таке зобов'язання у встановлений законом строк. Невиконання обов'язку зі сплати узгодженого податкового зобов'язання призводить до набуття таким зобов'язанням статусу податкового боргу, процедура стягнення якого визначається законом.
Задовольняючи позовні вимоги суди попередніх інстанцій виходили з того, що відповідачем не надано доказів, які б свідчили про відкликання вказаної податкової вимоги в передбаченому статтею 60 Податкового кодексу України порядку, а також доказів про виконання грошового зобов'язання в повному обсязі, погашенню підлягає сума податкового боргу відповідача, що існує на момент вирішення справи по суті.
Керуючись частиною п'ятою статті 4 Закону України «Про доступ до судових рішень» від 22.12.2005 № 3262, згідно з якою судді мають право на доступ до усіх інформаційних ресурсів Єдиного державного реєстру судових рішень, з'ясовано, що постановою Верховного Суду від 19.05.2020 постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 26.01.2017 та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 16.03.2017 скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Немирівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Вінницькій області від 25.06.2016 №35685-13.
Враховуючи наведене та з урахуванням положень частини 2 статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до якої суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази, справу слід направити на новий розгляд до суду першої інстанції для повного та всебічного розгляду.
Пунктом 1 частини 2 статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.
Частиною 3 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Керуючись статтями 341, 344, 349, 353, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд, -
постановив:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 22.08.2017 та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 25.10.2017 скасувати.
Справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
...........................
...........................
...........................
В.В. Хохуляк
Л.І. Бившева
Т.М. Шипуліна ,
Судді Верховного Суду