16 червня 2020 року
м. Київ
Справа № 909/649/19
Верховний Суд у складі судді Касаційного господарського суду Малашенкової Т.М.,
розглянувши матеріали касаційної скарги ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , скаржник)
на ухвалу Західного апеляційного господарського суду від 18.02.2020
у справі № 909/649/19
за позовом Приватного підприємства АОВВ «Ліга-люкс»
до Івано-Франківської квартирно-експлуатаційної частини району
про стягнення вартості капітального ремонту в сумі 367 929,19 грн.,
ОСОБА_1 29.05.2020 втретє звернувся до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу Західного апеляційного господарського суду від 18.02.2020 у справі № 909/649/19 про повернення апеляційної скарги, справу направити для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції, яка підписана з використанням ЕЦП. Крім того, скаржником в черговий раз подані клопотання про звільнення його від сплати судового збору, про поновлення строку на касаційне оскарження та про заміну сторони його правонаступником у цій справі, які підписані з використанням ЕЦП.
Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи №909/649/19 визначено раніше визначений склад суду: головуючий суддя - Малашенкова Т.М., суддя - Бенедисюк І.М., суддя - Колос І.Б. , що підтверджується витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи (касаційної скарги, апеляційної скарги, заяви) між суддями від 29.05.2020.
29.05.2020 на електронну адресу суду надійшла заява ОСОБА_1 про відвід складу суду: Малашенкової Т.М. - головуючого, Бенедисюка І.М., Колос І.Б., від участі в розгляді справи №909/649/19.
Розпорядженням заступника керівника апарату - керівника секретаріату Касаційного господарського суду від 01.06.2020 № 29.3-02/910 у зв'язку з перебуванням судді Бенедисюка І.М. у відпустці призначено повторний автоматичний розподіл судової справи №909/649/19, відповідно до якого визначено склад колегії суддів: МалашенковаТ.М. (головуючий), Колос І.Б., Селіваненко В.П.
Ухвалою Верховного Суду від 01.06.2020 визнано доводи, викладені в заяві ОСОБА_1 про відвід у справі № 909/649/19 колегії суддів: Малашенкової Т.М. (головуючий суддя), Бенедисюка І.М., Колос І.Б., необґрунтованими. Передано касаційну скаргу у справі № 909/649/19 та заяву про відвід на авторозподіл для визначення судді з розгляду заяви про відвід колегії суддів: Малашенкової Т.М. (головуючий суддя), Бенедисюка І.М., Колос І.Б.
Ухвалою Верховного Суду від 02.06.2020 у задоволенні заяви ОСОБА_1 про відвід колегії суддів (Малашенкової Т. М. - головуючого, суддів - Бенедисюка І. М., Колос І. Б.) у справі № 909/649/19 відмовлено.
Перевіркою відповідності щодо змісту та форми касаційної скарги вимогам, передбаченим в статті 290 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), яка за змістом є аналогічною до поданих раніше касаційних скарг від 25.02.2020 та від 10.04.2020, Суд вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без руху з огляду на таке.
Предметом касаційного оскарження є ухвала Західного апеляційного господарського суду від 18.02.2020 у справі № 909/649/19, якою апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 14 листопада 2019 року у справі №909/649/19 повернуто заявнику.
Підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої статті 287 ГПК України є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до пункту 5 частини другої статті 290 ГПК України у касаційній скарзі повинно бути зазначено, серед іншого, підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 287 цього Кодексу підстави (підстав).
Приписами частини 3 статті 311 ГПК України передбачено, що неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що у разі подання касаційної скарги на судове рішення, зазначене у пунктах 2 і 3 частини першої статті 287 ГПК України, в касаційній скарзі зазначається обґрунтування того, в чому полягає неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень) з обов'язковим наведенням у взаємозв'язку із посиланням на відповідну підставу передбачену статтею 287 цього Кодексу.
Перелік підстав для касаційного оскарження судових рішень, наведений в частині другій статті 287 ГПК України, є вичерпним.
Таким чином процесуальний закон покладає на скаржника обов'язок зазначати у касаційній скарзі про неправильне застосування яких конкретно норм матеріального та/або порушення норм процесуального права припустилися суди нижчих інстанцій при прийнятті оскаржуваних судових рішень та чітко визначити конкретну підставу (підстави) касаційного оскарження судового рішення, передбаченої (передбачених) статтею 287 ГПК України.
Водночас при поданні касаційної скарги ОСОБА_1 не посилається на підставу подання касаційної скарги, визначеною статтею 287 ГПК України, з належним обґрунтуванням, в чому саме полягало неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення.
Зміст касаційної скарги зводиться до цитування окремих норм статей Цивільного кодексу України та ГПК України з загальним зазначенням, що суд апеляційної інстанції допустив порушення норм матеріального та процесуального права, що не є належним правовим обґрунтуванням підстав касаційного провадження судових рішень, зазначених у пунктах 2 частини першої статті 287 ГПК України. Фактично скаржник лише перераховує норми матеріального та процесуального права, і не зазначає у чому конкретно полягає порушення зазначених норм.
Виходячи з викладеного, Касаційний господарський суд зазначає, що ОСОБА_1 необхідно вказати підставу для касаційного оскарження судового рішення у відповідності до абзацу четвертого пункту 5 частини другої статті 290 ГПК України, та обґрунтувати, в чому конкретно полягало неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права судом апеляційної інстанції відповідно.
Також згідно з пунктом 2 частини четвертої статті 290 ГПК України до касаційної скарги додаються документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документи, що підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.
За приписами підпункту 5 пункту 2 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» ставку судового збору за подання касаційної скарги на рішення господарського суду встановлено в розмірі 200 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви.
За приписами підпункту 7 пункту 2 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» ставку судового збору за подання касаційної скарги на ухвалу господарського суду встановлено 1 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб (станом на 01 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду).
Відповідно до Закону України від 23 листопада 2018 року № 2629-VIII «Про Державний бюджет України на 2019 рік» прожитковий мінімум для працездатних осіб з 01.01.2019 становить 1921, 00 грн.
Отже, з урахуванням викладеного, при поданні касаційної скарги мав бути сплачений судовий збір у сумі 1 921грн.
Всупереч зазначеним вимогам до касаційної скарги не додано документів, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку та розмірі.
Натомість ОСОБА_1 вчергове подано клопотання про звільнення останнього від сплати судового збору за подання касаційної скарги, яке є аналогічним за змістом клопотанням, поданих скаржником 25.02.2020, 18.03.2020, 10.04.2020, 14.04.2020, та яке знову ж мотивоване тим, що розмір судового збору перевищує 5% розміру річного доходу позивача - фізичної особи, за попередній рік. На підтвердження своїх доводів, скаржником надана роздруківка відомостей з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків про доходи та утриманні податки за 2019 рік ОСОБА_1 .
Дослідивши вказане клопотання скаржника, проаналізувавши норми чинного законодавства, якими врегульовано порядок звільнення, відстрочення та розстрочення сплати судового збору, Касаційний господарський суд дійшов висновку про його відхилення.
Так, частина перша статті 8 Закону України «Про судовий збір» передбачає підстави, за якими Суд може за клопотанням сторони по справі відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк.
Частиною другою цієї статті зазначено, що Суд може зменшити розмір судового збору або звільнити від його сплати на підставі, зазначеній у частині першій цієї статті.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово наголошував, що інтереси справедливого здійснення правосуддя можуть виправдовувати накладення фінансових обмежень на доступ особи до суду. Вимога про сплату державного мита є стримуючою мірою для потенційних позивачів від пред'явлення безрозсудних і необґрунтованих позовів. Для того, щоб гарантувати справедливий баланс між підтримкою нормального функціонування судової системи і захистом інтересів заявника при поданні позову до суду, внутрішньодержавні суди звільняють від сплати державного мита заявників, які можуть підтвердити свій поганий фінансовий стан (Рішення ЄСПЛ у справі «Шишков проти Росії» («Shishkov v. Russia») від 20 лютого 2014 року, пункт 111).
Положення пункту 1 статті 6 Конвенції про виконання зобов'язання забезпечити ефективне право доступу до суду не означає просто відсутність втручання, але й може вимагати вчинення позитивних дій у різноманітних формах з боку держави; не означає воно й беззастережного права на отримання безкоштовної правової допомоги з боку держави у цивільних спорах і так само це положення не означає надання права на безкоштовні провадження у цивільних справах (Рішення ЄСПЛ у справі «Креуз проти Польщі» («Kreuz v. Poland») від 19 червня 2001 року, пункт 59).
Отже, Верховний Суд наголошує, що звільнення від сплати судового збору може мати місце за наявності виключних обставин, враховуючи, що статтею 129 Конституції України закріплено один із основоположних принципів правосуддя - рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.
Обґрунтовуючи висновки про обов'язок сторони належним чином використовувати процесуальні права, у рішенні від 7 липня 1989 року у справі "Union Alimentaria Sanders S.A. v. Spain" Європейський суд з прав людини зазначив, що заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, пов'язаних зі зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
Особа, яка має намір подати касаційну скаргу, повинна вчиняти усі можливі та залежні від неї дії для виконання процесуального обов'язку дотримання вимог процесуального закону стосовно форми і змісту касаційної скарги, в тому числі щодо оплати судового збору.
Згідно з частиною першою статті 43 ГПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами. Зловживання процесуальними правами не допускається.
Відповідно до пункту 6 частини першої статті 42 ГПК України учасники справи зобов'язані виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки.
Проте, скаржником не надано жодних належних доказів, які б підтверджували сукупність послідовних та регулярних дій спрямованих на дотримання вимог процесуального закону стосовно форми і змісту касаційної скарги, зокрема, щодо оплати судового збору.
Аналіз положень Закону України «Про судовий збір» не містять визначеного (чіткого) переліку документів, які можна вважати такими, що підтверджують майновий стан особи. У кожному конкретному випадку суд встановлює можливість особи сплатити судовий збір на підставі наданих нею доказів щодо її майнового стану за своїм внутрішнім переконанням.
Підставою для звільнення від сплати судового збору може бути, наприклад, видана в установленому законом порядку довідка про доходи, про заробітну плату, пенсію, стипендію, про склад сім'ї, про наявність на утриманні непрацездатних членів сім'ї, банківські документи про відсутність на рахунку коштів, довідка податкового органу про перелік розрахункових та інших рахунків тощо, які підтверджують у сукупності на визначений конкретний період майновий стан особи.
Натомість, скаржником на підтвердження своїх доводів подана лише незавірена роздруківка витягу з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків, яка, з огляду на вищевикладене, сама по собі не може достовірно та беззаперечно свідчити про важкий (скрутний) матеріальний стан скаржника.
Отже, наведені заявником обставини не можуть бути підставою для звільнення скаржника від сплати судового збору, оскільки він, у встановленому Законом порядку, не надав доказів на підтвердження того, що його майновий стан на день звернення з касаційною скаргою перешкодив йому сплатити судовий збір у встановлених законодавством порядку і розмірі.
Також Касаційний господарський суд звертає увагу скаржника, що наведення доводів, обґрунтування пов'язаних з цим обставин, які свідчать про неможливість або утруднення в здійсненні оплати судового збору, а також подання доказів на підтвердження того, що майновий стан перешкоджав (перешкоджає) сплаті судового збору у встановлених законодавством порядку, розмірі і в строки, покладається на особу, яка подає скаргу.
Враховуючи встановлений законом обов'язок сплатити судовий збір, розмір судового збору, відсутність посилань з підтверджуючими належними доказами на наявність у ОСОБА_1 підстав щодо звільнення від сплати судового збору або пільг щодо його сплати, з урахуванням принципів рівності сторін перед законом і судом та змагальності судового процесу, суд вважає, що належний баланс між інтересами держави у стягненні судового збору за розгляд справи та інтересами заявника стосовно можливості звернення до суду касаційної інстанції дотримано.
Таким чином у задоволенні клопотання про звільнення від сплати судового збору слід відмовити; заявнику необхідно сплатити судовий збір за подання касаційної скарги до Верховного Суду.
Згідно з частиною другою статті 292 ГПК України у разі, якщо касаційна скарга оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 290 цього Кодексу, застосовуються положення статті 174 цього Кодексу, про що суддею постановляється відповідна ухвала.
Відповідно до частини другої статті 174 ГПК України в ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху. Якщо ухвала про залишення позовної заяви без руху постановляється з підстави несплати судового збору у встановленому законом розмірі, суд в такій ухвалі повинен зазначити точну суму судового збору, яку необхідно сплатити (доплатити).
Виходячи з викладеного, Касаційний господарський суд зазначає, що ОСОБА_1 необхідно: вказати підставу для касаційного оскарження та обґрунтувати, в чому конкретно полягало неправильне застосування зазначених у касаційній скарзі норм матеріального права чи порушення норм процесуального права судом апеляційної інстанції; надати оригінал документа, що підтверджує сплату судового збору у сумі 1 921, 00 грн., за реквізитами рахунку для зарахування до державного бюджету судового збору за розгляд справ Верховним Судом:
- Отримувач коштів: УК у Печер. р-ні/Печерс. р-н/22030102;
- Код отримувача (код за ЄДРПОУ): 38004897;
- Банк отримувача: Казначейство України (ЕАП);
- Номер рахунку отримувача (стандарт IBAN): НОМЕР_1;
- Код класифікації доходів бюджету: 22030102;
- Найменування податку, збору, платежу: "Судовий збір (Верховний Суд, 055)".
З урахуванням наведеного касаційна скарга подана без додержання відповідних вимог процесуального законодавства, а тому підлягає залишенню без руху на підставі частини другої статті 292 ГПК України.
Верховний Суд також вважає за необхідне відзначити, що постановляючи дану ухвалу судом враховане таке.
За змістом статті 11 ГПК України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) гарантує право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, при визначенні цивільних прав і обов'язків особи чи при розгляді будь-якого кримінального обвинувачення, що пред'являється особі.
Ключовими принципами статті 6 Конвенції є верховенство права та належне здійснення правосуддя. Ці принципи також є основоположними елементами права на справедливий суд.
У пункті 36 рішення від 4 грудня 1995 року у справі «Белле проти Франції» (Bellet v. France) Європейський суд з прав людини зазначив, що стаття 6 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.
Конвенція покликана гарантувати не теоретичні або примарні права, а права, які є практичними і ефективними. Це особливо стосується права на доступ до суду, зважаючи на помітне місце, відведене у демократичному суспільстві праву на справедливий суд (рішення ЄСПЛ від 09.10.1979 у справах "Ейрі проти Ірландії", п.24, Series A № 32, та "Гарсія Манібардо проти Іспанії", заява № 38695/97, п.43, ECHR 2000-II).
У рішенні ЄСПЛ у справі "Гарсія Манібардо проти Іспанії" від 15.02.2000 зазначалося, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них (рішення від 02.03.1987 у справі "Monnel and Morris v. the United Kingdom", серія A, № 115, с. 22, п.56, а також рішення від 29.10.1996 у справі "Helmers v. Sweden", серія A, № 212-A, с.15, п.31).
Отже, право на касаційне оскарження не є безумовним, а тому встановлення законодавцем порядку доступу до касаційного суду не є обмеженням в отриманні судового захисту, оскільки це викликано виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати сталість та єдність судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду". При цьому процесуальні обмеження зазвичай вводяться для забезпечення ефективності судочинства, а право на доступ до правосуддя, як відомо, не є абсолютним правом, і певні обмеження встановлюються законом з урахуванням потреб держави, суспільства чи окремих осіб (наведену правову позицію викладено в ухвалі об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2018 у справі № 910/4647/18).
Касаційний господарський суд також вважає за необхідне звернути увагу скаржника на те, що неусунення названих недоліків протягом установленого строку матиме наслідком повернення касаційної скарги відповідно до частини четвертої статті 174 ГПК України.
Подані скаржником разом з касаційною скаргою клопотання у цій справі будуть розглянуті після усунення недоліків касаційної скарги.
Окрім іншого, 02.04.2020 набрав чинності Закон України від 30.03.2020 №540-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)», відповідно до якого доповнено розділ X «Прикінцеві положення» ГПК України пунктом 4 такого змісту: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 46, 157, 195, 229, 256, 260, 288, 295, 306, 321, 341, 346, 349, а також інші процесуальні строки щодо зміни предмета або підстави позову, збільшення або зменшення розміру позовних вимог, апеляційного оскарження, залишення апеляційної скарги без руху, повернення апеляційної скарги, подання заяви про скасування судового наказу, розгляду справи по суті, строки, на які зупиняється провадження, подання заяви про перегляд судових рішень за нововиявленими або виключними обставинами, звернення зі скаргою, оскарження рішення третейського суду, судового розгляду справи, касаційного оскарження, подання відзиву продовжуються на строк дії такого карантину. Строк, який встановлює суд у своєму рішенні, не може бути меншим, ніж строк карантину, пов'язаного із запобіганням поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)».
Керуючись статтями 169, 174, 234, 235, 290, 292 Господарського процесуального кодексу України, Касаційний господарський суд, -
1. Відмовити у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про звільнення від сплати судового збору.
2. Касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Західного апеляційного господарського суду від 18.02.2020 у справі № 909/649/19 - залишити без руху.
3. Надати ОСОБА_1 строк для усунення недоліків касаційної скарги тривалістю 10 днів з дня вручення копії цієї ухвали, враховуючи пункт 4 розділу X «Прикінцеві положення» ГПК України, який доповнений Законом України від 30.03.2020 №540-ІХ. Документи про усунення недоліків направляти до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду за адресою: м. Київ, вул. О.Копиленка,6.
4. Роз'яснити ОСОБА_1 , що у разі невиконання у встановлений строк вимог цієї ухвали касаційну скаргу буде повернуто.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Суддя: Т. Малашенкова