10 червня 2020 року
м. Київ
Справа № 905/3553/15
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Огородніка К.М.- головуючого, Банаська О.О., Ткаченко Н.Г.,
за участю секретаря судового засідання - Ксензової Г.Є.;
за участю представників:
Офісу Генерального прокурора - Янківського С.В. (посвідчення № 054707),
Ceska Exportni Banka, a.s. - Титича В.М. (ордер серія КВ № 829725), Ніколаєва І.С. (ордер серія КВ № 829731),
Бахмутського міськрайонного ВДВС ГТУЮ у Донецькій області - Коваленко В.М. (дог.№0970),
Державної казначейської служби України - Семенюка О.В. (дов. від 03.01.2020),
ТзОВ "Артемівський завод скловиробів" - адвоката Лойфер А.О. (дов. від 11.02.2020),
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Першого заступника прокурора міста Києва
на постанову Північного апеляційного господарського суду від 24.02.2020
та рішення Господарського суду міста Києва від 13.08.2019
у справі № 905/3553/15
за позовом Компанії Ceska Exportni Banka, a.s. (Чеська Експортні Банка, а. с.)
до:
1. Бахмутського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Донецькій області,
2. Головного територіального управління юстиції у Донецькій області в особі відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Донецькій області,
3. Управління державної казначейської служби України у м. Артемівську (наразі м. Бахмут) Донецької області,
4. Міністерства юстиції України,
5. Державної казначейської служби України
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів - Товариства з обмеженою відповідальністю "Артемівський завод скловиробів",
за участю Прокуратури Донецької області,
про стягнення 23 215 729, 00 грн,
Компанія Ceska Exportni Banka, а. s. (Чеська Експортні Банка, а. с.) (далі - позивач) звернулась до Господарського суду Донецької області із позовом до Відділу державної виконавчої служби Артемівського міськрайонного управління юстиції у Донецькій області, Відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Донецькій області, Управління державної казначейської служби України у м.Артемівську Донецької області про стягнення з Державного бюджету України 23 215 729,00 грн в рахунок відшкодування шкоди, завданої неправомірними діями Відділу державної виконавчої служби Артемівського міськрайонного управління юстиції в Донецькій області та Відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Донецькій області.
Позовні вимоги обґрунтовані наявністю підстав для покладення на державу відповідальності за шкоду, заподіяну внаслідок неправомірних дій Відділу державної виконавчої служби Артемівського міськрайонного управління юстиції в Донецькій області та неправомірної бездіяльності Відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Донецькій області, в результаті яких майно боржника, що знаходиться у заставі позивача, було відчужено на користь третіх осіб з порушенням черговості задоволення вимог кредиторів під час дії мораторію на задоволення вимог кредиторів, введеного господарським судом в межах справи про банкрутство ТзОВ "Артемівський завод скловиробів".
За твердженнями позивача, розмір заподіяної йому майнової шкоди становить суму вартості неправомірно відчуженого майна боржника, яку було визначено за результатами незалежної оцінки майна, в розмірі 23 215 729,00 грн.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 13.08.2019 позовні вимоги Компанії Ceska Exportni Banka, а. s. (Чеська Експортні Банка, а. с.) задоволено. Стягнуто з Державного бюджету України на користь Компанії Ceska Exportni Banka, а. s. (Чеська Експортні Банка, а. с.) шкоду, заподіяну внаслідок неправомірних дій Бахмутського міськрайонного Відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Донецькій області, в розмірі 23 215 729 (двадцять три мільйони двісті п'ятнадцять тисяч сімсот двадцять дев'ять) грн 00 коп.
Постановою Північного апеляційного господарського суду від 24.02.2020 рішення Господарського суду міста Києва від 13.08.2019 у справі №905/3553/15 залишено без змін.
Судові рішення мотивовані доведеністю позивачем належними та допустимими доказами наявності всіх складових цивільного правопорушення в діях Бахмутського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Донецькій області, з якими законодавець пов'язує можливість застосування до останнього приписів статті 1173 Цивільного Кодексу України (далі - ЦК України), а саме: факту неправомірності дій органу державної виконавчої служби (який полягає у здійсненні виконавчого провадження та реалізації майна боржника під час введення господарським судом мораторію на задоволення вимог кредиторів), наявності шкоди в розмірі 23 215 729,00 грн, що становить вартість неправомірно реалізованого майна, яке перебувало в заставі позивача, причинно-наслідкового зв'язку між діянням особи та заподіянням шкоди полягає в сукупності дій державного виконавця, в результаті яких майно, що перебувало в заставі позивача, було реалізовано на публічних торгах під час введеного господарським судом мораторію на задоволення вимог кредиторів боржника.
При прийнятті спірних рішень судами обох інстанцій було встановлено, що всупереч приписам Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (у відповідній редакції) та Закону України "Про виконавче провадження", за наявності мораторію на задоволення вимог кредиторів, Бахмутським міськрайонним відділом державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Донецькій області (відповідач 1) вчинялись дії (неправомірні) з арешту та продажу майна боржника, у тому числі майна, що перебувало в заставі позивача, як заставного кредитора першої черги.
При цьому, судами попередніх інстанцій зазначено, що обставини, встановлені постановою Донецького окружного адміністративного суду в справі №2а/0570/6049/2012 від 22.10.2012, яка набрала законної сили згідно ухвали Донецького апеляційного адміністративного суду від 06.12.2012, та ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.01.2019 у справі № 908/4057/14 в межах справи про банкрутство ТзОВ "Артемівський завод скловиробів", яку залишено без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 08.04.2019 та постановою Верховного Суду від 16.07.2019, щодо наявності неправомірних дій державного виконавця Бахмутського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Донецькій області щодо арешту та реалізації майна боржника (під час дії мораторію, за відсутності майна у переліку наведеному у виконавчому написі нотаріуса № 1490), мають преюдиційне значення для даної справи та не підлягають повторному доведенню при розгляді справи № 905/3553/15.
Не погоджуючись з рішенням місцевого суду і постановою суду апеляційної інстанції, 06.03.2020, перший заступник прокурора міста Києва (скаржник) звернувся з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 24.02.2020 та рішення Господарського суду міста Києва від 13.08.2019 у справі №905/3553/15, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
На виконання вимог пункту 5 частини 2 статті 290 ГПК України касаційну скаргу мотивовано тим, що постанову Верховного Суду від 16.07.2019 у справі №908/4057/14, на яку посилалися суди попередніх інстанцій при винесенні оскаржуваних рішень, не слід вважати такою яка винесена у подібних правовідносинах, оскільки спір у справі № 908/4057/14, на відміну від даної справи, виник між власником реалізованого майна і державою, та стосується відновлення ліквідаційної маси боржника, який перебуває у процедурі банкрутства. Разом з тим, до правовідносин, що виникли у даній справі, підлягають застосуванню норми права, які регламентують порядок дій особи, яка за доводами позивача заподіяла шкоду. У даному випадку такими нормами є статті 1166, 1173 ЦК України та Закон України «Про виконавче провадження», які суди застосували невірно.
Аргументуючи вимоги касаційної скарги, скаржник зазначає про не належне дослідження зібраних у справі доказів, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, у тому числі, внаслідок необґрунтованого відхилення клопотання відповідача про залучення у якості третьої особи - ПАТ «Державний експортно-імпортний банк України» (пункт 8 частини 1, пункти 1, 3 частини З статті 310 ГПК України, пункт 4 частини 2 статті 287 ГПК України).
Справа неодноразово розглядалася судами всіх інстанцій.
08.02.2020 набрав чинності Закон України від 15.01.2020 № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".
Пунктом 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" цього Закону установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Оскільки зазначену касаційну скаргу подано 23.04.2020, тобто після набуття чинності Законом України від 15.01.2020 № 460-IX, розгляд цієї скарги має здійснюватися з урахуванням положень ГПК України у редакції від 08.02.2020 (далі - у редакції, чинній з 08.02.2020).
Відповідно до частини 2 статті 287 ГПК України (у редакції, чинній з 08.02.2020) підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 310 цього Кодексу.
Таким чином, у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини 2 статті 287 ГПК України (у редакції, чинній з 08.02.2020) касаційна інстанція має перевірити та достеменно встановити, чи наразі дійсно відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування певної норми (норм) права у подібних правовідносинах.
Ухвалою Верховного Суду від 18.05.2020, з підстав зазначених в ній, відкрито касаційне провадження у справі №905/3553/15.
У зв'язку з відпусткою судді Пєскова В.Г. автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи №905/3553/15 визначено колегію суддів Верховного Суду у складі: Огородніка К.М. - головуючого, Банаська О.О., Ткаченко Н.Г., що підтверджується витягом із протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 01.06.2020.
Компанією Ceska Exportni Banka, а. s. (Чеська Експортні Банка, а. с.) подано клопотання про закриття касаційного провадження за касаційною скаргою першого заступника прокурора міста Києва на постанову Північного апеляційного господарського суду від 13.08.2019 у справі № 905/3553/15 відповідно до пунктів 2, 4, частини 1 статті 296 ГПК України.
Клопотання мотивоване наявністю правового висновку Верховного Суду при застосуванні норм матеріального права у подібних правовідносин, викладеному у постанові від 16.07.2019 у справі № 908/4057/14, оскільки елементи позову, які індивідуалізують та характеризують його суть, зміст та правову природу предмета, зміст та підстави вимог у справі № 908/4057/14 та у даній справі №905/3553/15 є однаковими.
Позивачем в судовому засіданні заявлено про відсутність у представника Офісу Генерального прокурора процесуальної дієздатності повноважень на представництво, оскільки касаційну скаргу було подано першим заступником прокурора міста Києва.
Вказані доводи перевірені Судом та спростовуються з огляду на матеріали справи, положення Закону України «Про прокуратуру», в статті 1 якого закріплено, що прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку, передбаченому цим Законом, здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту прав і свобод людини, загальних інтересів суспільства та держави; наказ Генерального прокурора України від 28.05.2015 №6гн "Про організацію роботи органів прокуратури щодо представництва інтересів громадянина або держави в суді та їх захисту при виконанні судових рішень" (чинного на дату вступу прокуратури у дану справу), та наказ Генеральної прокуратури №186 від 21.09.2018 «Про організацію діяльності прокурорів щодо представництва інтересів держави в суді та при виконанні судових рішень".
Представником позивача усно заявлено клопотання про винесення окремої ухвали щодо прокуратури.
Відповідно до частин 1, 2 статті 246 ГПК України суд, виявивши при вирішенні спору порушення законодавства або недоліки в діяльності юридичної особи, державних чи інших органів, інших осіб, постановляє окрему ухвалу, незалежно від того, чи є вони учасниками судового процесу. Суд може постановити окрему ухвалу у випадку зловживання процесуальними правами, порушення процесуальних обов'язків, неналежного виконання професійних обов'язків (в тому числі якщо підписана адвокатом чи прокурором позовна заява містить суттєві недоліки) або іншого порушення законодавства адвокатом або прокурором.
Оскільки суд касаційної інстанції не вбачає порушень норм чинного законодавства з боку прокуратури, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для винесення окремої ухвали.
Дослідивши матеріали справи, доводи касаційної скарги і заперечень проти неї, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для закриття касаційного провадження у справі № 905/3553/15 з огляду на таке.
В Україні визнається і діє принцип верховенства права, одним з елементів якого є принцип правової визначеності.
Ключовим елементом принципу правової визначеності є однозначність та передбачуваність правозастосування, а, отже, системність і послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів. Суб'єкти (учасники спору) завжди повинні мати можливість орієнтувати свою поведінку таким чином, щоб вона відповідала вимогам норми на момент вчинення дії.
У справі Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) "Sunday Times v. United Kingdom" Європейський суд вказав, що прописаний у Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) термін "передбачено законом" передбачає дотримання такого принципу права як принцип визначеності. ЄСПЛ стверджує, що термін "передбачено законом" передбачає не лише писане право, як-то норми писаних законів, а й неписане, тобто усталені у суспільстві правила та моральні засади суспільства.
До цих правил, які визначають сталість правозастосування, належить і судова практика.
Конвенція вимагає, щоб усе право, чи то писане, чи неписане, було достатньо чітким, щоб дозволити громадянинові, якщо виникне потреба, з належною повнотою передбачати певною мірою за певних обставин наслідки, що може спричинити певна дія.
Вислови "законний" та "згідно з процедурою, встановленою законом" зумовлюють не лише повне дотримання основних процесуальних норм внутрішньодержавного права, але й те, що будь-яке рішення суду відповідає меті і не є свавільним (рішення ЄСПЛ у справі "Steel and others v. The United Kingdom").
Отже, правові норми та судова практика підлягають застосуванню таким чином, яким вони є найбільш очевидними та передбачуваними для учасників цивільного обороту в Україні.
При цьому право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою. Отже, кожна держава встановлює правила судової процедури, зокрема й процесуальні заборони та обмеження, зміст яких - не допустити безладного перебігу судового процесу (рішення ЄСПЛ від 20.05.2010 у справі "Пелевін проти України").
Конвенція покликана гарантувати не теоретичні або примарні права, а права, які є практичними і ефективними. Це особливо стосується права на доступ до суду, зважаючи на помітне місце, відведене у демократичному суспільстві праву на справедливий суд (рішення ЄСПЛ від 09.10.1979 у справах "Ейрі проти Ірландії", п.24, Series A N32, та "Гарсія Манібардо проти Іспанії", заява N 38695/97, п.43, ECHR 2000-II).
У рішенні ЄСПЛ у справі "Гарсія Манібардо проти Іспанії" від 15.02.2000 зазначалося, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них (рішення від 02.03.1987 у справі "Monnel and Morris v. the United Kingdom", серія A, N 115, с. 22, п.56, а також рішення від 29.10.1996 у справі "Helmers v. Sweden", серія A, N 212-A, с.15, п.31).
Отже, право на касаційне оскарження не є безумовним, а тому встановлення законодавцем процесуальних фільтрів доступу до касаційного суду не є обмеженням в отриманні судового захисту, оскільки це викликано виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати сталість та єдність судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду". При цьому процесуальні обмеження зазвичай вводяться для забезпечення ефективності судочинства, а право на доступ до правосуддя, як відомо, не є абсолютним правом, і певні обмеження встановлюються законом з урахуванням потреб держави, суспільства чи окремих осіб (наведену правову позицію викладено в ухвалі об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2018 у справі № 910/4647/18).
Відповідно до частини 4 статті 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Згідно з пунктом 4 частини 1 статті 296 ГПК України (у редакції, чинній з 08.02.2020) суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження виявилося, що Верховний Суд у своїй постанові викладав висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, або відступив від свого висновку щодо застосування норми права, наявність якого стала підставою для відкриття касаційного провадження, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку, коли Верховний Суд вважає за необхідне відступити від такого висновку).
Зазначена норма процесуального права спрямована на формування усталеної судової практики вирішення господарських спорів, що виникають з подібних правовідносин, а її застосування судом касаційної інстанції свідчитиме про дотримання принципу правової визначеності.
Верховний Суд зазначає, що подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність об'єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності в різних рішеннях суду касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи. Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 06.09.2017 у справі № 910/3040/16.
При цьому під судовими рішеннями у справах зі спорів, що виникли з подібних правовідносин, слід розуміти такі, де аналогічними є предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних відносин.
Щодо визначення подібності правовідносин Верховний Суд звертається до правової позиції викладеної у мотивувальних частинах постанов Великої Палати Верховного Суду від 29.05.2018 у справі №305/1180/15-ц, від 19.06.2018 у справі №922/2383/16, від 12.12.2018 у справі №-3007/11, від 16.01.2019 у справі №757/31606/15-ц.
Крім того, колегія суддів Верховного Суду зазначає, що подібність правовідносин визначається за їхніми елементами: суб'єктами, об'єктами та змістом (правами й обов'язками суб'єктів правовідносин).
Правовою підставою для цивільно-правової відповідальності за відшкодування шкоди, завданої рішеннями, діями чи бездіяльністю державного виконавця під час проведення виконавчого провадження, є правопорушення, що включає як складові елементи шкоду, протиправне діяння особи, яка її завдала, причинний зв'язок між ними. Шкода відшкодовується незалежно від вини. Належним доказом протиправних (неправомірних) рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця є, як правило, відповідне судове рішення (вирок) суду, що набрало законної сили, або відповідне рішення вищестоящих посадових осіб державної виконавчої служби, інші докази (постанова Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2019 у справі №242/4741/16-ц).
Приймаючи оскаржувані судові рішення у даній справі, суди попередніх інстанцій встановили, що постановою Донецького окружного адміністративного суду у справі №2а/0570/6049/2012 від 22.10.2012 (яка набрала законної сили згідно ухвали Донецького апеляційного адміністративного суду від 06.12.2012) визнані протиправними дії Відділу державної виконавчої служби Артемівського міськрайонного управління юстиції, пов'язані із здійсненням виконавчого провадження в частині примусового виконання виконавчого напису нотаріуса від 19.09.2007р. №1490, шляхом звернення стягнення на майно та реалізації шляхом продажу на прилюдних торгах майна ТзОВ "Артемівський завод скловиробів", яке не зазначене у виконавчому написі нотаріуса від 19.09.2007 №1490, що є належним доказом неправомірних дій державного виконавця.
Крім того, ухвалою Господарського суду м. Києва від 23.01.2019 у справі №908/4057/14 в межах справи про банкрутство ТзОВ "Артемівський завод скловиробів", яка залишена без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 08.04.2019, стягнуто з Державного бюджету України через Державну казначейську службу України на користь ТзОВ "Артемівський завод скловиробів" грошові кошти в розмірі 11 663 600 грн, у відшкодування завданої шкоди Бахмутським міськрайонним відділом державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Донецькій області.
Верховний Суд у постанові від 16.07.2019 у справі №908/4057/14, залишаючи без змін ухвалу Господарського суду м. Києва від 23.01.2019 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 08.04.2019, погодився із висновками судів попередніх інстанцій про те, що неправомірними діями державного виконавця щодо арешту та реалізації майна боржника під час дії мораторію, за відсутності майна у переліку наведеному у виконавчому написі нотаріуса №1490, завдано боржнику шкоду, а тому між ними наявний причинно-наслідковий зв'язок.
Учасники провадження у справі № 908/4057/14 є учасниками (відповідачами та третіми особами) у даній справі № 905/3553/15 про стягнення збитків; підставою для звернення вимоги Компанії Ceska Exportni Banka, а. s. (Чеська Експортні Банка, а. с.) з позовною заявою у даній справі стало заподіяння йому збитків відповідачами 1, 2 під час здійснення ними дій у виконавчому провадженні щодо його боржника - ТзОВ "Артемівський завод скловиробів", які мали незаконний (протиправний) характер.
Зміст позовних вимог позивачів - ТзОВ "Артемівський завод скловиробів" у межах справі № 908/4057/14 про банкрутство ТзОВ "Артемівський завод скловиробів" і Компанії Ceska Exportni Banka, а. s. (Чеська Експортні Банка, а. с.) у справі №905/3553/15 однаковий - стягнення з Державного бюджету України на їх користь збитків в рахунок відшкодування шкоди, завданої неправомірними діями відповідачів; об'єктом спірних правовідносин у вказаних справах є право позивачів на відшкодування з державного бюджету збитків, завданих їм протиправними діями посадових осіб державних органів (предмет спору); позови у вказаних справах містять тотожну матеріально-правову вимогу до відповідача 3 щодо якої суд повинен ухвалити рішення.
Тобто, елементи позову, які індивідуалізують та характеризують його суть, зміст та правову природу предмета, зміст та підстави вимог у справах № 908/4057/14 та №905/3553/15 є аналогічними.
Таким чином, оскільки, предмет позовів у справі № 908/4057/14 та у справі №905/3553/15 аналогічний, відповідно правові підстави цих позовів врегульовані однаковими нормами матеріального права, ст. 56 Конституції України, ч.І ст. 15, ч. 1 ст.16, ст.ст.174, 1166, 1173, 1174 Цивільного кодексу України.
Крім того, вимоги Компанії Ceska Exportni Banka, а. s. (Чеська Експортні Банка, а. с.) в частині доведення загальної протиправності виконавчого провадження (комплексу дій) здійснених відповідачами 1, 2 обґрунтовані, в тому числі, й висновками щодо застосування норм матеріального права, викладеними у постанові Верховного Суду від 16.07.2019 у справі № 908/4057/14, який із застосуванням однакових норм права, покладений в основу аргументації та був застосований судами першої та апеляційної інстанцій при ухваленні оскаржуваних рішення від 13.08.2019 та постанови від 24.02.2020 у даній справі №905/3553/15 про стягнення збитків.
Отже предмет і підстави позовів, встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, а також їх правове регулювання у справах №908/4057/14 та № 905/3553/15 є тотожними, що свідчить про подібність спірних правовідносин у вказаних справах, чим спростовується безпідставне твердження скаржника про зворотне.
Відтак, доводи, викладені у відзиві на касаційну скаргу та клопотанні, з урахуванням вище наведеного в цій ухвалі, беруться до уваги Касаційним господарським судом як такі, що узгоджуються з обставинами справи, встановленими судами.
Щодо посилання скаржника про недослідження зібраних у справі докази, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи (п. 1, 3 ч. З ст. 310 ГПК України), колегія суддів зазначає, що умовою для їх застосування є висновок про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу, що скаржником зроблено не було.
За наведених обставин, згідно з пунктом 4 частини першої статті 296 ГПК суд касаційної інстанції дійшов висновку про наявність підстав для закриття касаційного провадження за касаційною скаргою першого заступника прокурора міста Києва на рішення Господарського суду міста Києва від 13.08.2019 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 24.02.2020 у справі №905/3553/15.
Керуючись статтями 234, 235, 296 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
Закрити касаційне провадження за касаційною скаргою Першого заступника прокурора міста Києва на постанову Північного апеляційного господарського суду від 24.02.2020 та рішення Господарського суду міста Києва від 13.08.2019 у справі №905/3553/15.
Головуючий суддя Огороднік К.М.
Судді Банасько О.О.
Ткаченко Н.Г.