16 червня 2020 р. Справа № 520/912/2020
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Бегунца А.О.,
Суддів: Рєзнікової С.С. , П'янової Я.В. ,
за участю секретаря судових засідань Машури Г.І.
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою 2 територіального вузла урядового зв'язку Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 24.03.2020 року, головуючий суддя І інстанції: Бадюков Ю.В., майдан Свободи, 6, м. Харків, 61022, повний текст складено 24.03.20 року по справі № 520/912/2020
за позовом ОСОБА_1
до 2 територіального вузла урядового зв'язку Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України
про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
Позивач ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до 2 територіального вузлу урядового зв'язку Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, в якому просив суд:
- визнати протиправною бездіяльність 2 територіального вузла урядового зв'язку Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України щодо ненарахування та невиплати грошової компенсації за додаткові відпустки, як учаснику бойових дій за період з 2014 року по 2019 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 31 грудня 2019 року;
- зобов'язати 2 територіальний вузол урядового зв'язку Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України нарахувати та виплатити грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період служби з 2014 року по 2019 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 31 грудня 2019 року.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що дії 2 територіального вузла урядового зв'язку Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за додаткові відпустки, як учаснику бойових дій за період з 2014 року по 2019 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 31 грудня 2019 року є протиправними.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 24.03.2020 позовні вимоги задоволено.
Визнано протиправною бездіяльність 2 територіального вузла урядового зв'язку Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за додаткові відпустки, як учаснику бойових дій за період з 2014 року по 2019 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 31 грудня 2019 року.
Зобов'язано 2 територіальний вузол урядового зв'язку Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України нарахувати та виплатити грошову компенсацію ОСОБА_1 за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період служби з 2014 року по 2019 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 31 грудня 2019 року
Не погодившись з вказаним висновком суду першої інстанції, відповідачем 2 територіальним вузлом урядового зв'язку Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України подано апеляційну скаргу, в якій, вказуючи на порушення норм матеріального права та невідповідність висновків суду першої інстанції обставинам справи, просить рішення Харківського окружного адміністративного суду від 24.03.2020 скасувати та ухвалити рішення, яким у задоволенны позовних вимог відмовити.
В обґрунтування апеляційної скарги відповідач зазначає, що 2 територіальний вузол урядового зв'язку Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України не є військовим формуванням та відповідно не є частиною, не підпорядковується міністерству ЗСУ. Зазначає, що військова служба та служба осіб рядового та начальницького складу Держспецзв'язку не є тотожним поняттям, так як регулюються різними нормативно правовими актами. Крім того, позивач жодного разу не подав рапорту чи будь-якого прохання щодо надання додаткової відпустки, як учаснику бойових дій у зазначений період.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі неприбуття жодного з учасників справи у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.
Відповідно до протокольної ухвали від 01.06.2020 у зв'язку з неприбуттям учасників справи у судове засідання колегія суддів ухвалила апеляційний розгляд справи продовжити в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Згідно ч. 4 ст. 243 Кодексу адміністративного судочинства України, судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено наявними в матеріалах справи доказами, що ОСОБА_1 проходив службу у 2 територіальному вузлі урядового зв'язку Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України.
Відповідно до посвідчення серії НОМЕР_1 від 13.11.2014 позивач є учасником бойових дій (а.с.7).
Згідно до витягу з наказу начальника 2 територіального вузла урядового зв'язку Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України від 12.12.2019 №142-ОС старшого прапорщика ОСОБА_1 звільнено із служби за підпунктом "а" пункту 2 (у зв'язку із закінченням строку контракту) частини 5 статті 26 Закону та пунктом 173 Положення у запас Збройних Сил України (а.с.10).
Вище вказаним наказом позивача виключено зі списків особового складу з урахуванням часу на здачу справ та посади 31.12.2019.
Матеріалами справи встановлено, що відповідно до витягу із наказу від 12.12.2019 №142-ОС, позивача звільнено з військової служби без проведення грошової компенсації за невикористані протягом 2014-2019 дні відпусток за ст. 16-2 Закону України "Про відпустки" та Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".
Маючи намір отримати грошову компенсацію за додаткові відпустки, як учаснику бойових дій за період з 2014 року по 2019 рік, позивач подав до відповідача рапорт, що не заперечується останнім у листі від 26.12.2019 №53/09-2694 (а.с. 11-12).
Листом від 26.12.2019 №53/09-2694 відповідач відмовив позивачу у виплаті компенсації, посилаючись на ту обставину, що статус військовослужбовця заявник набув лише з 2016, а до цього мав правовий статус осіб рядового і начальницького складу Держспецзв'язку, тому підстав для компенсації йому невикористаних днів відпустки немає.
Не погодившись із відмовою у виплаті належної позивачу компенсації, останній звернувся до суду за захистом своїх прав з даним позовом.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з їх обґрунтованості.
Колегія суддів часткового погоджується з вказаними висновками суду першої інстанції, враховючи наступне.
Статтею 4 Закону України від 05 листопада 1996 року № 504/96-ВР "Про відпустки" передбачено такі види щорічних відпусток: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу зі шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.
Положеннями ст.16-2 Закону України "Про відпустки" передбачено, що учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", особам, реабілітованим відповідно до Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років", із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув'язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.
Відповідно до приписів ст. 5 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", учасниками бойових дій є особи, які брали участь у виконанні бойових завдань по захисту Батьківщини у складі військових підрозділів, з'єднань, об'єднань всіх видів і родів військ Збройних Сил діючої армії (флоту), у партизанських загонах і підпіллі та інших формуваннях як у воєнний, так і у мирний час
Пунктом 12 ст. 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії соціального захисту" передбачено використання учасниками бойових дій чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.
З огляду на викладене вище, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що учасники бойових дій мають безумовне право на отримання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати.
Таким чином, правовою підставою для надання особі відпустки у порядку визначеному ст.16-2 Закону України "Про відпустки" та п.12 ст.12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії соціального захисту" є виключно набуття такою особою статусу учасника бойових дій, а не наявність у такої особи статусу військовослужбовця.
Указом Президента України від 17.03.2014р. №303/2014 "Про часткову мобілізацію" постановлено оголосити та провести часткову мобілізацію.
За визначенням, наведеним у ст.1 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Протягом усього періоду існування спірних правовідносин дія особливого періоду не припинялась.
Подія набуття заявником статусу військовослужбовця одночасно зумовила як неможливість фізичного використання права на додаткову відпустку учасника бойових дій у натурі, так і виникнення права на отримання грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки.
В особливий період з моменту оголошення мобілізації до припинення відповідного періоду надання військовослужбовцям інших видів відпусток, зокрема, додаткової відпустки, передбаченої п.12 ч.1 ст.12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", є неможливим.
Відповідно до ч.14 ст.10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки.
З урахуванням наведеного, колегія суддів приходить до висновку, що норми Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" не обмежують та не припиняють право учасника бойових дій на отримання у рік звільнення виплати грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки, а норми ч.14 ст.10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" прямо гарантують таке право.
Таким чином, на час прийняття наказу про виключення заявника зі списків особового складу, відповідачем протиправно не проведено усіх необхідних розрахунків з приводу нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої п.12 ч.1 ст.12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".
Колегія суддів також зазначає, що припинення можливості фізичного використання особою відпустки на час особливого періоду не означає припинення права особи на відпустку як таку, котре (тобто, право на відпустку) може бути реалізовано у один із таких двох способів: 1) шляхом безпосереднього надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який не може тривати не визначений термін; 2) шляхом грошової компенсації невикористаної відпустки.
Аналогічний висновок містить постанова Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 по справі № №620/4218/18 і цей висновок повністю поширюється на спірні правовідносини, оскільки на момент звільнення зі служби заявник мав статус військовослужбовця.
Відповідно до ч. 2 ст. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Водночас, колегія суддів вважає, що позивач не має права на отримання грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учасник бойових дій, за 2014 рік, оскільки зміни в Закон №3551-ХІІ та Закон №504/96-ВР внесено Законом №426-VІІІ, який набрав чинності 06.06.2015. До цього часу додаткова відпустка строком до двох тижнів на рік надавалась без збереження заробітної плати. Тобто лише з 06.06.2015 в учасників бойових дій виникло право на грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, оскільки така почала надаватись із збереженням заробітної плати.
Відповідно до статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, у зв'язку з чим позивач не має права на отримання грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учасник бойових дій, за 2014 рік.
Таким чином, колегія суддів зазначає, що на час прийняття наказу про виключення позивача зі списків особового складу, відповідачем протиправно не проведено з позивачем усіх необхідних розрахунків щодо нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону №3551-ХІІ за період з 2015 року по 2019 рік.
З урахуванням наведеного, колегія суддів приходить до висновку про необхідність часткового задоволення вимог апеляційної скарги та скасування судового рішення в частині, якою судом задоволено вимоги позивача ОСОБА_1 про визнання дій неправомірними та зобов'язання 2 територіального вузла урядового зв'язку Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України нарахувати та виплатити грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період служби у 2014 році, з прийняттям нового судового рішення про відмову в задоволенні означених вимог ОСОБА_1 .
Стосовно посилань відповідача на те, що до 2016 на позивача розповсюджувалася дія норм Закону України "Про Держспецзв'язок", а тому він взагалі не мав статусу військовослужбовця, відтак і не мав права на додаткову відпустку, і відповідно не має права на компенсацію невикористаної відпустки, колегія суддів зазначає, що дані посилання є необґрунтованими, оскільки суб'єкт владних повноважень не врахував підстав призначення позивачу додаткової відпустки у спірних правовідносинах.
Так, згідно з ч. 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про Державну службу спеціального зв'язку та захисту інформації України" (у редакції від 17.05.2014 р.) заявник, особи рядового і начальницького складу Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, органів внутрішніх справ, які на момент набрання чинності цим Законом проходять службу в Державній службі спеціального зв'язку та захисту інформації України, у підрозділах Державної фельд'єгерської служби України, призначаються за їх згодою на відповідні посади військовослужбовців Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України в порядку переатестації протягом шести місяців з дня набрання чинності Положенням про проходження військової служби (навчання) військовослужбовцями Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України.
У свою чергу Положення про проходження військової служби (навчання) військовослужбовцями Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України Затверджено Указом Президента України від 31 липня 2015 року №463/2015 і набуло чинності 05.08.2015.
Проте, у відповідності до п. 1 ч. 1 ст. 3 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" сфера дії цього закону поширена на військовослужбовців Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України ще з 09.04.2014.
Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Статтею 242 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справ
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
Згідно ч. 1 ст. 317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Керуючись ст. ст. 311, 315, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу 2 територіального вузла урядового зв'язку Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України - задовольнити частково.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 24.03.2020 по справі № 520/912/2020 - скасувати в частині задоволених позовних вимог ОСОБА_1 до 2 територіального вузла урядового зв'язку Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України про визнання протиправною бездіяльність 2 територіального вузла урядового зв'язку Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України щодо ненарахування та невиплати грошової компенсації за додаткові відпустки, як учаснику бойових дій за 2014 рік та зобов'язання 2 територіального вузла урядового зв'язку Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України нарахувати та виплатити грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період служби у 2014 році, з прийняттям нового судового рішення про відмову в цій частині позовних вимог ОСОБА_1
В іншій частині рішення Харківського окружного адміністративного суду від 24.03.2020 по справі № 520/912/2020 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя (підпис)А.О. Бегунц
Судді(підпис) (підпис) С.С. Рєзнікова Я.В. П'янова