Справа № 420/785/20
16 червня 2020 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Потоцької Н.В.
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження (в порядку ст. 262 КАС України) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 , військової частини НОМЕР_2 про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання нарахувати та виплатити грошову компенсацію,
В провадженні Одеського окружного адміністративного суду знаходиться справа за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 , військової частини НОМЕР_2 , в якому позивач просить (з урахуванням заяви про зміну позовних вимог):
визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дня додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2016 рік та 2017 рік, виходячи з розміру місячного грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 31.07.2017 року;
зобов'язати військову частину НОМЕР_2 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дня додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2016 рік та 2017 рік, виходячи з розміру місячного грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 31.07.2017 року.
Позов вмотивовано наступним.
ОСОБА_1 з 19.02.2015 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 .
31.07.2017 року позивач виключений зі списків особового складу військової частини та усіх видів забезпечення.
Позивач має статус учасника бойових дій відповідно до посвідчення серії НОМЕР_5 від 04.05.016 року.
Щорічна додаткова відпустка за 2016 та 2017 роки позивачу не надавалось.
Під час виключення зі складу військової частини грошову компенсацію за невикористані дні щорічної додаткової відпустки не виплачено.
23.12.2019 року позивач звернувся до військової частини НОМЕР_1 щодо здійснення виплати грошової компенсації за невикористані дні щорічної додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2016 та 2017 роки.
Відповіддю від 03.01.2020 року за вих. № 1/28 на звернення позивача, військовою частиною відмовлено у виплаті грошової компенсації.
Відтак, бездіяльність відповідача щодо не нарахування і виплати компенсації невикористаних днів додаткової відпустки є протиправною, оскільки суперечить Конституції України, Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», яким забезпечує створення належних умов для їх життєзабезпечення ветеранів війни, сприяє формуванню в суспільстві шанобливого ставлення до них.
Процесуальні дії.
Ухвалою суду від 05.02.2020 року відкрито провадження у с праві в порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами (в порядку ст. 262 КАС України).
Відповідно ст. 162 КАС України відповідачу встановлено п'ятнадцятиденний строк з дня вручення ухвали про відкриття провадження для подання відзиву на позовну заяву.
Ухвалу про відкриття провадження по справі отримано представником військової частини НОМЕР_1 13.02.2020 року відповідно повідомлення про вручення поштового відправлення за трек-номером ОДЕСА ЦОКК 6530007360917.
02.03.2020 року за вхід. №9629/20 від військової частини НОМЕР_1 за підписом представника ОСОБА_2 надійшов відзив на адміністративний позов.
Документи подані представником відповідача у строк, встановлений судом.
Відзив обґрунтовано наступним.
Військова частина НОМЕР_1 не погоджується з позовними вимогами, вважає їх необґрунтованими з наступних підстав.
По-перше: при звільненні з військової служби грошова компенсація за не надання під час особливого періоду дні додаткових і соціальних відпусток (у тому числі військовослужбовцям - учасникам бойових дій) не виплачується з урахуванням п.п. 17, 19 статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», п. 12 ч.1 ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
По-друге: головним розпорядником бюджетних коштів на утримання Збройних Сил України є Міністерство оборони України. Відповідно до роз'яснення Департаменту фінансів міністерства оборони України від 25.07.2019, будь-яких інших роз'яснень з приводу здійснення нарахування та виплати компенсацій за невикористані додаткові відпустки військовослужбовцям, що мають статус учасників бойових дій, до військової частини НОМЕР_1 не надходило.
По-третє: військова частина НОМЕР_1 не веде облік додаткових відпусток військовослужбовців. Позивач не звертався до командування військової частини НОМЕР_1 стосовно проведення відповідних виплат з зазначеної компенсації під час виключення зі списків частині.
По-четверте: 31.07.2017 року наказом командира військової частини НОМЕР_1 №162 ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу військової частини.
А відтак, позивачем пропущений строк звернення до суду відповідно до ст. 122 КАС України, оскільки у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
Ухвалою суду від 12.03.2020 року до участі у справі залучено другого відповідача А1785.
Ухвалою суду від 12.03.2019 року розгляд справи продовжено в порядку загального позовного провадження.
Ухвалою суду від 16.03.2020 року провадження у справі №420/785/20 зупинено до завершення обмежувальних протиепідемічних заходів.
19.03.2020 року за вх. №ЕП/308/20 від представника позивача - адвоката О.В. Обухова надійшла заява про зміну позовних вимог.
02.04.2020 року за вх. №14243/20 від військової частини НОМЕР_2 за підписом командира військової частини ОСОБА_3 . Черепан надійшов відзив на адміністративний позов в обґрунтування якого зазначено наступне.
Під час проходження військової служби в особливий період, у ОСОБА_1 було відсутнє право на використання додаткової відпустки як учасника бойових дій в силу положень Закону України «Про відпустки», п.п. 17 та 19 статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Відповідно до пункту 2.1.6. наказу начальника Генерального Штабу Збройних Сил України «Про затвердження Інструкції з діловодства в Збройних Сил України» від 07.04.2017 № 124, ОСОБА_1 повинен був подати письмовий рапорт до Відповідача про надання додаткової відпустки, як учаснику бойових дій в зручний для нього час, але відповідно в період з 04 05.2016 року по момент звільнення жодних звернень не надходило.
Крім того, відповідно до абзацу 3 пункту 242 Указу Президента України «Про Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України» від 10 грудня 2008 року № 1153/2008, особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
В свою чергу, відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 31.07.2017 року № 162 ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення.
Позивач із даним наказом погодився, станом на теперішній час, відомостей щодо його оскарження немає.
Попри викладене, бездіяльність військової частини НОМЕР_2 щодо не нарахування та не виплати грошової компенсації додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за період з 2016 по 2017 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 31.07.2017 року, позивач повинен був оскаржити наказ командира військової частини НОМЕР_1 від 31.07.2017 № 162 до суду в місячний строк в силу положень ст. 122 КАС України (прийняття громадян на публічну службу).
Таким чином, командування військової частини НОМЕР_2 діяло відповідно до вимог чинного законодавства і тому бездіяльність військової частини НОМЕР_2 не є протиправною.
Ухвалою суду від 18.05.2020 року поновлено провадження у справі №420/785/20.
Ухвалою суду від 18.05.2020 року закрито підготовче провадження у справі та справу №420/785/20 призначено до судового розгляду по суті у відкрите судове засідання на 28.05.2020 року.
27.05.2020 року за вх. №ЕП/7746/20 від представника позивача надійшла заява про розгляд справи за відсутності позивача та його представника.
Представники відповідача: військової частини НОМЕР_1 та військової частини № НОМЕР_6 повідомлялись про дату та час судового засідання засобами телефонного зв'язку, до суду не з'явились, заяв або клопотань щодо розгляду справи за їх відсутності до суду не надали.
Відповідно до ч. 9 ст. 205 КАС України, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з'явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.
Справа розглянута в порядку письмового провадження.
ОБСТАВИНИ СПРАВИ.
ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 - далі), РНОКПП НОМЕР_7 проходив службу у військовій частині НОМЕР_1 .
Довідкою про безпосередню участь особи в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України від 27.04.2018 року №01/429 за підписом т.в.о Командира Військової частини НОМЕР_1 генерал-майора ОСОБА_4 , виданою полковнику ОСОБА_1 , підтверджується те, що він дійсно в період з 23.02.2016 по 25.04.2016, безпосередньо брав участь в антитерористичний операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України в районі проведення антитерористичної операції м. Маріуполь Донецької області.
Позивач має статус учасника бойових дій відповідно до посвідчення серії НОМЕР_5 від 04.05.2016 року.
Відповідно до Витягу з Наказу Міністерства Оборони України від 15.06.2017 року №399, полковника ОСОБА_1 , начальника відділу комплектування офіцерами - заступника начальника управління персоналу штабу управління оперативного командування «Південь» Сухопутних військ Збройних Сил України звільнено з військової служби.
Відповідно до Витягу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 31.07.2017 року №162, полковника ОСОБА_1 :
« 31 липня 2017 рику виключити зі списків особового складу частині; та усіх видів забезпечення.
Вислуга років у Збройних Силач становить: календарна 27 років 07 місяців.
Виплатити щомісячну премію за особистий внесок у загальні результати служби з розмірі 380 % місячного грошового забезпечення, надбавку за виконання особливо важливих завдань и розмірі 50 % посадового окладу з урахуванням окладу за військовим званням та надбавки за вислугу років, щомісячну грошову додаткову винагороду в розмірі 60 % місячного грошового забезпечення з 01 липня по 31 липня 2017 року.
Припинити доступ до роботи і відомостями, що містять державну таємницю.
Щорічну основну відпустку за 2017 рік - використана у період з 29.06.2017 по 28.07.2017 (30 календарних днів), грошову допомогу на оздоровлення за 2017 рік отримав.
Відповідно до абзацу третього пункту 14 статті 10 Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» виплатити грошову компенсацію за 15 календарних днів невикористаної щорічної основної відпустки за 2017 рік в розмірі 4875,34 гривень.
Виплатити одноразову грошову допомогу при звільненні, у розмірі 50 % місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби (27 років) в сумі 131634,45 гривень.
Військові перевізні документи на проїзд військовослужбовця, членів його сім'ї та перевезення домашніх речей не видавались.
Житлом по лінії Міністерства оборони України забезпечений, на квартирному обліку не перебуває.»
23.12.2019 року позивач звернувся до Командира військової частини НОМЕР_1 з заявою щодо виплати грошової компенсації за невикористані щорічні дні додаткової відпустки.
Військовою частиною НОМЕР_1 03.01.2020 року за вх. №1/28 надано відповідь на звернення від 23.12.2019 року (вх. №3141/Ч), якою повідомлено наступне:
«Відповідно до роз'яснення Юридичного департаменту Міністерства оборони України від 03.10.2019 №298/5/2867 особам, звільненим з військової служби та в установленому порядку виключених зі списків особового складу військової частини, рекомендовано врахувати пункт 3 рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 16.05.2019 року по справі 620/4218/18, за змістом якого, зміна фактичних обставин справи і правового регулювання спірних правовідносин є обставинами, які можуть впливати на інше застосування норм матеріального права, ніж у справі. Виплату компенсації в таких випадках слід здійснювати на підставі відповідних рішень суду після набрання ними законної сили.
З огляду на викладене, враховуючи, що на день звернення Ви були звільнені з військової служби та виключені зі списків особового складу частини, з метою недопущення безпідставної витрати бюджетних коштів, нарахування та виплата грошової компенсації за невикористані календарні дні щорічної додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, можливі на підставі рішення органу судової влади.»
РЕЛЕВАНТНІ ДЖЕРЕЛА ПРАВА ТА ВИСНОВКИ СУДУ.
У «Науковому висновку щодо меж дискреційного повноваження суб'єкта владних повноважень та судового контролю за його реалізацією», опублікованому на офіційному сайті Верховного Суду, зазначено, що «критеріями судового контролю за реалізацією дискреційних повноважень є: критерії перевірки діяльності публічної адміністрації, встановлені Кодексом адміністративного судочинства України, зокрема, мета, з якою дискреційне повноваження надано, об'єктивність дослідження доказів у справі, принцип рівності перед законом, безсторонність; публічний інтерес, задля якого дискреційне повноваження реалізується; зміст конституційних прав та свобод особи; якість викладення у дискреційному рішенні доводів, мотивів його прийняття».
Відповідно до ст. 6 Конвенції «Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення».
Конституція України (в редакції станом на 30.09.2016 року) містить статтю 124 «…Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.», яка визначає можливість судового захисту за наявності юридичного спору.
Юридичний спір в даній справі виник у зв'язку з протиправною бездіяльністю відповідача щодо не нарахування та невиплати позивачу грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій.
Законом України «Про відпустки» установлюються наступні види відпусток: 1) щорічні відпустки: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством».
Статтею 5 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» передбачено, що учасниками бойових дій є особи, які брали участь у виконанні бойових завдань по захисту Батьківщини у складі військових підрозділів, з'єднань, об'єднань всіх видів і родів військ Збройних Сил діючої армії (флоту), у партизанських загонах і підпіллі та інших формуваннях як у воєнний, так і у мирний час».
Відповідно до статті 16-2 Закону України «Про відпустки» учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», особам, реабілітованим відповідно до Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років», із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув'язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка зі збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік
Пунктом 8 статті 10-1 Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» передбачено, що військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України «Про відпустки». Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.
У разі якщо Законом України «Про відпустки» або іншими законами України передбачено надання додаткових відпусток без збереження заробітної плати, такі відпустки військовослужбовцям надаються без збереження грошового забезпечення.
Абзацом третім пункту 14 статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» передбачено, що у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.
Відповідно до пункту 17 статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.
Відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв'язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв'язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.
Особливий період - це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій (стаття 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію»).
В статті 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» надано визначення мобілізації та демобілізації. Мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано; демобілізація - комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати мирного часу.
Указом Президента України від 17 березня 2014 року № 303/2014 «Про часткову мобілізацію», затвердженого Законом України від 17 березня 2014 року №1126-VI, постановлено оголосити та провести часткову мобілізацію.
З аналізу викладено можливо дійти висновку, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, в тому числі додаткової соціальної відпуски. Однак, Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» не встановлено припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової соціальної відпустки, право на яку позивач набув за період проходження ним військової служби.
У разі невикористання додаткової соціальної відпуски протягом календарного року, в якому у особи виникає право на таку відпустку, додаткова соціальна відпустка переноситься на інший період, тобто особа не втрачає самого права на надану їй чинним законодавством України соціальну гарантію, яке може бути реалізовано в один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.
Отже, припинення надання військовослужбовцям додаткових відпусток (відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті) є тимчасовим обмеженням способу реалізації права на використання додаткової відпустки безпосередньо.
Між тим, обмеження щодо одного з двох способів реалізації такого права не впливає на суть цього права, яке гарантується пунктом 12 статті 12 Закону України від 22 жовтня 1993 року № 3551-XII «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», пунктом 8 статті 10-1 Закону України від 20 грудня 1991 року 1991 року № 2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», статтею 16-2 Закону України від 05 листопада 1996 року № 504/96-ВР «Про відпустки».
Відповідно до пункту 3 розділу XXXI Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністра оборони України від 07 червня 2018 року № 260, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26 червня 2018 року за № 745/32197 (далі - Наказ № 260) у рік звільнення військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), звільненим з військової служби за віком, станом здоров'я, у зв'язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, у зв'язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, які не використали щорічну основну відпустку або використали частково, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини та виплачується грошове забезпечення у розмірі відповідно до кількості наданих днів відпустки або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.
Іншим військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються з військової служби, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини тривалістю, що визначається пропорційно часу, прослуженому в році звільнення за кожен повний місяць служби, та за час такої відпустки виплачується грошове забезпечення або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.
Зазначеного висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 21.08.2019 року по справі №620/4218/18 (Пз/9901/4/19), зокрема, зазначивши:
«у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, в тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону № 504/96-ВР та пунктом 12 частини першої статті 12 Закону № 3551-ХІІ».
Слід зазначити, що справа №620/4218/18 є зразковою.
Так, Верховним Судом у рішенні від 15.05.2019 року по зразковій справі №620/4218/18 зазначені наступні ознаки типової справи:
позивач, фізична особа: учасник бойових дій, звільнений з військової служби;
відповідач, суб'єкт владних повноважень: військова частина, на якій позивач перебував на забезпечені;
підстави спору: а) фактичні - відносини, які виникли між учасником бойових дій і військовою частиною щодо проходження ним публічної (військової) служби, ненарахування та невиплати грошової компенсації відпустки як учаснику бойових дій; б) нормативні - норми права, які регулюють відносини між позивачем і відповідачем щодо проходження публічної (військової) служби, набуття статусу учасника бойових дій, нарахування та виплати грошової компенсації відпустки як учаснику бойових дій. Такими нормами права є: стаття 4 Закону України «Про відпустки», статті 5, 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», стаття 101 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», стаття 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію»;
предмет спору: а) протиправна бездіяльність військової частини щодо не нарахування та невиплати грошової компенсації при звільнені за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» в період визначений підпунктами 17-18 статті 101 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»; б) стягнення невиплаченої грошової компенсацію при звільнені за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» в період визначений підпунктами 17-18 статті 101 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»;
відносини, що регулюються одними нормами права - відносини, які виникли між учасником бойових дій і військовою частиною щодо проходження ним публічної (військової) служби та які регулюються нормами Закону України «Про відпустки», Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію»;
позивачами заявлено аналогічні вимоги: а) визнати протиправною бездіяльність військової частини щодо не нарахування та невиплати грошової компенсації відпустки як учаснику бойових дій; б) зобов'язати військову частину нарахувати та виплатити грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій.
Висновки Верховного Суду у цій зразковій справі підлягають застосуванню в адміністративних справах щодо звернення до суду осіб, звільнених з військової служби, яким було відмовлено у виплаті грошової компенсації при звільнені за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» в період визначений підпунктами 17-18 статті 101 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Щодо тверджень відповідачів про порушення ОСОБА_1 строку звернення до суду, слід зауважити наступне.
Згідно з ч.5 ст.122 КАС України для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
Відповідно до ч. 3, ч.4 ст. 123 КАС України, якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду. Якщо після відкриття провадження у справі суд дійде висновку, що викладений в ухвалі про відкриття провадження у справі висновок суду про визнання поважними причин пропуску строку звернення до адміністративного суду був передчасним, і суд не знайде інших підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
У даній справі предметом розгляду є питання наявності підстав для виплати на користь позивача компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій.
В свою чергу, частиною 2 статті 233 Кодексу законів про працю України визначено, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Верховний Суд України в постанові від 16 листопада 2013 року (справа № 21-389а13) дійшов висновку, що перебування особи на державній службі є однією із форм реалізації закріпленого у статті 43 Конституції України права на працю, а тому суд повинен керуватися, в тому числі, і положеннями частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України, яка визначає право звернення працівника до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Згідно з ч.1 ст.2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013 положення частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України у системному зв'язку з положеннями статей 1, 12 Закону України "Про оплату праці" від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР зі змінами, необхідно розуміти так, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема й за час простою, який мав місце не з вини працівника, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.
Як зазначено у рішенні Великої Палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року по справі 620/4218/18 «… спеціальним законодавством прямо не врегульовано питання строків звернення до суду у зв'язку з порушенням відповідачем законодавства про оплату праці (виплату грошового забезпечення), однак за змістом пункту 3 розділу XXXI Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністра оборони України від 07 червня 2018 року № 260 грошова компенсація виплачується за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки. Отже, право на отримання таких виплат не обмежується жодним строком.
Окрім того, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 21.08.2019 року по справі №620/4218/18 (Пз/9901/4/19), зазначила, що стягнення сум компенсації за невикористану додаткову відпустку як учаснику бойових дій не обмежені позовною давністю.
Отже, визначений статтею 122 КАС України строк звернення до суду не застосовується в даних правовідносинах.
Слід зазначити, що рішення про зобов'язання відповідача вчинити певні суд приймає у справах, де відповідач допустив неправомірну бездіяльність за умови обов'язку вчинити певну дію. В цьому випадку суд повинен зазначити, яку саме дію повинен вчинити відповідач, але не може втручатися в його компетенцію.
Постанова Великої Палати Верховного Суду від 19.04.2018 року у справі №800/426/17.
З цією метою суд повинен з'ясувати характер спірних правовідносин сторін (предмет та підставу позову, належних учасників процесу), характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб.
В свою чергу, за своєю правовою природою бездіяльність - пасивна форма поведінки особи, що полягає у не вчиненні нею конкретних дій, які вона повинна була і могла вчинити в даних конкретних умовах; так і форма, що характеризується свідомим і вольовим актом поведінки особи.
З урахуванням викладеного, суд доходить висновку, що позивач має статус учасника бойових дій, права якого гарантовані Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», відтак, при звільненні має право на компенсацію невикористаних днів додаткової відпустки.
Абзацом третім пункту 14 статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» передбачено, що у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки.
У «Науковому висновку щодо меж дискреційного повноваження суб'єкта владних повноважень та судового контролю за його реалізацією», опублікованому на офіційному сайті Верховного Суду, зазначено, що «дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи без діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі».
Відтак, дискреційне повноваження відповідача прямо закріплено в Законі, який повинен виконуватись суб'єктом владних повноважень відповідно до ч.2 ст. 19 Конституції України.
У зазначеній статті закону визначено «виплачується грошова компенсація». Така конструкція норми статті є імперативною і не передбачає відхилення від неї.
З огляду на викладене, суд вважає, що невиплата грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки ОСОБА_1 є бездіяльністю відповідача, яка є протиправною.
Відповідно до ч.2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно з ч. 1 ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
З урахуванням встановлених судом обставин позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню повністю.
Згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).
Згідно зі ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Керуючись ст. ст. 2, 9, 12, 139, 242, 246, 250, 251, 255, 262, 295, 297 КАС України, суд,
Адміністративний позов ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 , військової частини НОМЕР_2 про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання нарахувати та виплатити грошову компенсацію - задовольнити повністю.
Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дня додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2016 та 2017 роки, виходячи з розміру місячного грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 31.07.2017 року.
Зобов'язати військову частину НОМЕР_2 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дня додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2016 та 2017 роки, виходячи з розміру місячного грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 31.07.2017 року.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в порядку та у строки, встановлені ст. ст. 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Пунктом 15.5 розділу VII Перехідні положення КАС України від 03 жовтня 2017 року визначено, що до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи зберігаються порядок подачі апеляційних скарг та направлення їх до суду апеляційної інстанції, встановлені Кодексом адміністративного судочинства України від 06 липня 2005 року.
Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення.
ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_7 , адреса: АДРЕСА_3 , телефон: НОМЕР_8
Військова частина НОМЕР_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 , адреса: АДРЕСА_4 .
Військова частина НОМЕР_2 , код ЄДРПОУ 08022573, адреса: 65017, м. Одеса, вул. Спартаківська, 2.
Головуючий суддя Потоцька Н.В.
.