Справа № 420/1649/20
15 червня 2020 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді, Вовченко O.A., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження в приміщенні суду справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДФС в Одеській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,-
До Одеського окружного адміністративного суду 27 лютого 2020 року надійшов адміністративний ОСОБА_1 до Головного управління Державної фіскальної служби України в Одеській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення Головного управління ДФС в Одеській області від 18.06.2019 року №0058057-5007-1553.
Ухвалою від 02 березня 2020 року судом на підставі положень ч.1 ст.169 КАС України даний адміністративний позов залишено без руху та надано позивачу п'ятиденний термін на усунення недоліків позовної заяви з моменту отримання копії ухвали.
31 березня 2020 року до суду від позивача за вх.№14002/20 надійшов лист з доказами сплати 919,38 грн. судового збору, належним чином засвідченою копією технічного паспорта та належним чином оформленою позовною заявою (у двох примірниках).
Ухвалою суду від 16 квітня 2020 року прийнято до розгляду позовну заяву ОСОБА_1 (вх.№14002/20), відкрито провадження у адміністративній справі та визначено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що 14 грудня 2010 року ОСОБА_1 придбав у ОСОБА_2 нежитлові приміщення, які знаходяться за адресою АДРЕСА_1 , загальною площею 10500,1 кв.м. ОСОБА_1 придбав вищевказані будівлі як фізична особа, не здійснює підприємницьку діяльність і не є підприємцем. Відповідно до акту технічного огляду будівель і споруд за станом на 26.12.18 року вбачається, що в ході огляду нежитлових будівель, розташованих за адресою АДРЕСА_1 виробнича діяльність не ведеться. Посилаючись на пп.«є» п.п.266.2.2 п.266.2 ст.266 Податкового кодексу України зазначає, що вищевказані приміщення не є об'єктом оподаткування, однак Головним управлінням ДФС Одеської області прийнято податкове повідомлення-рішення від 18.06.2019 року №0058057-5007-1553, яким ОСОБА_1 визначено зобов'язання за податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки (зазначене вище), за 2018 рік у сумі 175018,023 грн. Придбані позивачем об'єкти складають комплекс промислового призначення, придатний для промислового виробництва, та за своїми ознаками дані об'єкти відповідають класу будівель промисловості.
06 травня 2020 року до суду від відповідача за вх. №17797/20 надійшов відзив на позовну заяву, у якому відповідач зазначає, що відповідно до даних Державного реєстру прав власності на нерухоме майно, і також згідно договору купівлі-продажу від 14.12.2010 року ОСОБА_1 є власником нежитлових будівель загальною площею 9402 кв.м., що розташовані на земельній ділянці за адресою АДРЕСА_1 . Головним управлінням ДФС в Одеській області проведено розрахунок податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2018 рік та винесено ОСОБА_1 відповідне податкове повідомлення-рішення із розрахунку: 9402 кв.м. (загальна площа об'єктів) х 18,615 грн. (0,5% від мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня 2018 року) = 175018,23 грн. Вказує, що в розумінні підпункту "є" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПКУ не є об'єктами оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки промислові будівлі, які належать промисловим підприємствам. У разі якщо промислова будівля належить не промисловому підприємству, то в такому випадку будівля є об'єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінні від земельної ділянки та податок повинен нараховуватись та сплачуватись на загальних підставах, відповідно до норм чинного законодавства.
Враховуючи викладене, відповідач просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
Судом встановлено, що 14 грудня 2010 року ОСОБА_1 (покупець) та ОСОБА_2 (продавець) уклали договір купівлі-продажу (а.с.17-18), за умовами якого продавець продав, а покупець купив на праві приватної власності нежитлові будівлі загальною площею 10500,1 кв.м., а саме: адміністративне за літ.А, площею 649,7 кв.м., прохідна за літ.Б, площею 50,1 кв.м., склад за літ.В, площею 233,5 кв.м., їдальня за літ.Г, площею 170,2 кв.м., трансформаторна за літ.Д, площею 91,0 кв.м., майстерня за літ.Е, площею 863,6 кв.м., вулканізація за літ.Ж, площею 47,3 кв.м., навіс за літ.З, площею 17,6 кв.м., прохідна за літ.І, площею 8,6 кв.м., склад за літ.К, площею 71,6 кв.м., склад за літ.Л, площею 208,6 кв.м., вбиральня за літ.М, площею 5,7 кв.м., майстерня за літ.Н, площею 2005,3 кв.м., котельна за літ.О, площею 42,5 кв.м., ковальський цех за літ.П, площею 113,8 кв.м., бензосховище за літ. Р, площею 27,7 кв.м., станція технічного обслуговування за літ.С, площею 341,3 кв.м., зварювальний цех, за літ.Т, площею 579,1 кв.м., пункт технічною обслуговування за літ.У, площею 584,1 кв.м., механізована тваринницька ферма за літ.Ф, площею 623,6 кв.м., обмінний пункт за літ.X, площею 741,8 кв.м., ангар за літ.Ц, площею 544,2 кв.м., бензосховище за літ.Ч, площею 140,6 кв.м., столярний цех за літ. Ш, площею 487,7 кв.м. адміністративна будівлі за літ.Щ, площею 469,5 кв.м., майстерня за літ.Є, площею 373,2 кв.м., гараж за літ.Ю, площею 58,9 кв.м., майстерня за літ.Я, площею 251,0 кв.м., апаратна за літ. А1, площею 16,4 кв.м., навіс за літ.Б1, площею 21,1 кв.м., котельна за літ.В1, площею 44,1 кв.м., вбиральня за літ.Г1, площею 8,4 кв.м., навіс за літ.Д1, площею 553,9 кв.м., гараж за літ.Ж1, площею 37,0 кв.м., насосна за літ.З1, площею 9,9 кв.м., вбиральня за літю.І1, площею 7,5 кв.м., дворові споруди за №1-14, що знаходяться в с.Табаки, Болградського району, Одеської області, вул. Болградська, будинок за АДРЕСА_1 та розташовані на земельній ділянці Табаківської сільської Ради, Болградського району, Одеської області, площею 4,7514 га, кадастровий номер земельної ділянки №5121486500:02:003:0026, який присвоєно відповідно довідки виданої відділом Держкомзему у Болградському районі Одеської області від 13.04.2010 року, за №7-7-06/1119.
При цьому, як стверджується позивачем та не заперечується відповідачем, ОСОБА_1 не є фізичною особою-підприємцем та не здійснює підприємницьку діяльність.
18 червня 2019 року відповідач прийняв податкове повідомлення-рішення №0058057-5007-1553 (а.с.16), яким визначив позивачу суму податкового зобов'язання по податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачене фізичними особами, які є власниками об'єктів нежитлової нерухомості, за податковий період 2018 рік в розмірі 175018,23 грн.
Позивач, вважаючи, що він звільнений від сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, вважаючи податкове повідомлення-рішення відповідача протиправним, звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» від 28 грудня 2014 року №71-VIII запроваджено новий місцевий податок, а саме - податок на майно, який складається з трьох різновидів: транспортний податок, податок на майно, відмінне від земельної ділянки, та плата за землю.
Відповідно до пп. 266.1.1 п. 266.1 ст. 266 Податкового кодексу України платниками податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.
Об'єктом оподаткування є об'єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка (пп. 266.2.1 п. 266.2 ст. 266 Податкового кодексу України).
Згідно з пп. 266.3.1 п. 266.3 ст. 266 Податкового кодексу України базою оподаткування є загальна площа об'єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток.
Відповідно до підпункту 266.6.1. пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року.
Суд зазначає, що позивач не оспорює в даній справі розрахунок суми податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, яка визначена відповідачем, а посилається на підпункт «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України як на підставу звільнення його від сплати такого податку.
Як передбачено підпунктом «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 цього Кодексу не є об'єктом оподаткування будівлі промисловості, зокрема виробничі корпуси, цехи, складські приміщення промислових підприємств.
Відповідно до пункту 30.1 статті 30 Податкового кодексу України податкова пільга - передбачене податковим та митним законодавством звільнення платника податків від обов'язку щодо нарахування та сплати податку та збору, сплата ним податку та збору в меншому розмірі за наявності підстав, визначених пунктом 30.2 цієї статті.
Згідно пп. 14.1.129-1 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України об'єкти нежитлової нерухомості - будівлі, приміщення, що не віднесені відповідно до законодавства до житлового фонду. У нежитловій нерухомості виділяють серед іншого будівлі промислові та склади (підпункт «ґ»).
Проаналізувавши вищевикладені норми можна дійти висновку, що застосування підпункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України можливе у тому випадку, якщо власниками об'єктів промисловості є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, та лише за умови (з врахуванням виду їх діяльності) використання таких об'єктів за функціональним призначенням, тобто для промислового виробництва (виготовлення промислової продукції будь-якого виду).
Аналогічна правова позиція щодо застосування зазначених норм матеріального права була висловлена Верховним Судом у постанові від 17.02.2020 у справі №820/3556/17 та у постанові від 30 березня 2020 року у справі №814/1469/18.
Судом встановлено, що позивач не здійснює підприємницьку діяльність на належних йому спорудах, які він характеризує як будівлі промисловості.
Також, відповідно до акту технічного огляду будівель та споруд станом на 26.12.2018 року, затвердженого Табаківським сільським головою (а.с.21-22) на спірному об'єкті нежитлової нерухомості за адресою АДРЕСА_1 , належному ОСОБА_1 , підприємницька діяльність не ведеться.
Відтак, з урахуванням викладеного суд доходить висновку, що ОСОБА_3 не є особою, звільненою від сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , на підставі пп. «є» пп. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 Податкового кодексу України.
Решта доводів та заперечень сторін висновків суду по суті заявлених позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п. 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).
Згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту.
Статтею 242 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Згідно із ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Так, ч.2 ст.2 КАС України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до ч.1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних справах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно із ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єкту владних повноважень на підтвердження правомірності свого рішень та докази, надані позивачем, суд приходить до висновку, що у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 слід відмовити.
Керуючись ст.ст.7, 9, 241-246, 250, 255, 295 КАС України, суд, -
У задоволенні позову ОСОБА_1 до Головного управління ДФС в Одеській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення Головного управління ДФС в Одеській області від 18.06.2019 року №0058057-5007-1553 - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене до П'ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги через Одеський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , р.н.о.к.п.п. НОМЕР_1 ).
Відповідач - Головне управління ДФС в Одеській області (вул.Семінарська, 5, м.Одеса, 65044, код ЄДРПОУ 3938646).
Суддя О.А. Вовченко
.