Справа № 420/2972/20
15 червня 2020 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд в складі:
Головуючого судді Бойко О.Я.
розглянувши у порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання протиправною бездіяльність, скасування рішення від 28.01.2020 р. та зобов'язання провести поновлення пенсії з проведенням індексації і компенсації втрати частини доходів, продовжити виплату пенсії на визначений банківський рахунок,-
І. Суть спору:
ОСОБА_1 звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, в якій просив:
1. Визнати бездіяльність відповідача, щодо не поновлення пенсії позивача-протиправною, визнати протиправним та скасувати рішення про відмову у поновленні пенсії позивачу викладене в рішенні відповідача від 28.01.2020 року та зобов'язати відповідача - Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області вчинити певні дії - провести поновлення виплати пенсії позивачу з 01.11.2014 року відповідно до норм Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», з проведенням індексації і компенсацією втрати частини доходів, та продовжити виплату пенсії позивачу на визначеним ним банківський рахунок довічно.
ІІ. Аргументи сторін
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив наступне.
ОСОБА_1 по досягненні пенсійного віку та наявності необхідного страхового стажу призначена пенсія за віком, яка виплачувала йому до виїзду за кордон.
Перед виїздом за кордом позивач мешкав за адресою, АДРЕСА_1 .
12.05.2014 р. позивач виїхав з України до Ізраїлю на постійне місце проживання, де був прийнятий на консульський облік в консульському відділі посольства України в Державі Ізраїль.
Починаючи з листопада 2014 р. і станом на сьогоднішній день позивач призначеної по закону пенсії не отримує.
15.01.2020 р. представник позивача, діючі на підставі нотаріальної довіреності, подав безпосередньо відповідачу заяву позивача про поновлення пенсії нотаріально посвідчену та апостильовану.
28.02.2020 р. було отримано лист відповідача №412/03-18 від 28.01.2020 р., яким було направлене рішення №450 від 28.01.2020 р., у відповідності до якого, позивачу було відмовлено у поновленні пенсії на тій підставі, що позивач не дотримався вимоги щодо особистого звернення за поновленням пенсії, та що особиста заява позивача, яка була підписана позивачем перед нотаріусом, нотаріально посвідчена та легалізована печаткою апостиль, та оригінал якої був переданий відповідачу засобами поштового зв'язку не є особистим зверненням позивача та представники позивача, які діють на підставі нотаріально посвідченої та апостильованої довіреності не мають законних повноважень передати до УПФУ його особисту заяву про поновлення пенсії.
Позивач вважає дії відповідача щодо незаконної відмови в поновленні виплати пенсії, є неправомірними і дискримінаційними та суперечать чинному законодавству.
Позивач зазначив, що його пенсія має бути поновлена шляхом призначення саме з моменту припинення з 2014 р. з нарахуванням компенсації та втрати частини доходів і компенсації.
Представник позивача у позовній заяві просив задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
15.04.2020 р. ухвалою Одеський окружний адміністративний суд прийняв позовну заяву до розгляду та відкрив провадження за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
12.05.2020 р. від представника відповідача надійшов відзив на адміністративний позов, в якому він просив, відмовити у задоволенні позовних вимог з підстав викладених у відзиві.
В обґрунтування відзиву представник відповідача зазначив, що для поновлення виплати пенсії, позивачу необхідно особисто звернутись до органу Пенсійного фонду з заявою про поновлення виплати пенсії згідно з встановленим чинним законодавством України порядком.
Крім того, на думку представника відповідача, компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, які вже були нараховані. Спірні виплати пенсії позивачу нараховані не були.
Крім того, управління не погоджується з вимогою щодо зобов'язання поновлення пенсії позивачу з 01.11.2014 р. та вважає, що позивач пропустив строк звернення до суду.
01.06.2020 р. від представника позивача надійшла відповідь на відзив, в якій зазначено, що право на пенсію позивача за віком є безперечним і забезпечення цього права становить суть взятих на себе державою зобов'язань.
Відповідно до п.10 ч.1 ст.4 КАС України письмове провадження - розгляд і вирішення адміністративної справи або окремого процесуального питання в суді першої, апеляційної чи касаційної інстанції без повідомлення та (або) виклику учасників справи та проведення судового засідання на підставі матеріалів справи у випадках, встановлених цим Кодексом.
Справу суд розглянув в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
З'ясувавши обставини на які учасники справи посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, та дослідивши письмові докази, якими вони обґрунтовуються, суд дійшов висновку, що адміністративний позов належить до задоволення частково. Свій висновок суд вмотивовує наступним чином.
ІІІ. Обставини, встановлені судом
Так, суд встановив, що ОСОБА_1 по досягненні пенсійного віку та наявності необхідного страхового стажу призначена пенсія за віком, яка виплачувала йому до виїзду за кордон.
Перед виїздом за кордом позивач мешкав за адресою, АДРЕСА_1 .
12.05.2014 р. позивач виїхав з України до Ізраїлю на постійне місце проживання, де був прийнятий на консульський облік в консульському відділі посольства України в Державі Ізраїль.
Починаючи з листопада 2014 р. і станом на сьогоднішній день позивач призначеної по закону пенсії не отримує.
15.01.2020 р. представник позивача, діючі на підставі нотаріальної довіреності подав безпосередньо відповідачу заяву позивача про поновлення пенсії нотаріально посвідчену та апостильовану (а.с.27-28).
28.02.2020 р. було отримано лист відповідача №412/03-18 від 28.01.2020 р., яким було направлене рішення №450 від 28.01.2020 р., у відповідності до якого, позивачу було відмовлено у поновленні пенсії на тій підставі, що позивач не дотримався вимоги щодо особистого звернення за поновленням пенсії, та що особиста заява позивача, яка була підписана позивачем перед нотаріусом, нотаріально посвідчена та легалізована печаткою апостиль, та оригінал якої був переданий відповідачу засобами поштового зв'язку не є особистим зверненням позивача та представники позивача, які діють на підставі нотаріально посвідченої та апостильованої довіреності не мають законних повноважень передати до УПФУ його особисту заяву про поновлення пенсії.
Надаючи належну правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами суд виходить з наступного.
ІV Джерела права та висновки суду.
Спірні правовідносини регулюються Конституцією України, Законом України «Про пенсійне забезпечення» №1788-XII від 05 листопада 1991 року; Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" №1058-IV, від 09.07.2003р.
Частиною другою статті 19 Конституції України: «Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України».
Відповідно до ст. 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Згідно з ст. 24 Конституції України громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
Відповідно до ч.2 ст.2 Закону України “Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні” від 11.12.2003 року N 1382-IV, реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.
Гарантоване громадянам Конституцією України право на соціальний захист передбачене Законом України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” та Законом України “Про пенсійне забезпечення”, якими встановлено порядок нарахування та виплати пенсії.
Відповідно до ч.3 та ч.4 ст.1 Закону України “Про пенсійне забезпечення”, пенсійне забезпечення громадян України, що проживають за її межами, провадиться на основі договорів (угод) з іншими державами. У тих випадках, коли договорами (угодами) між Україною та іншими державами передбачено інші правила, ніж ті, що містяться у цьому Законі, то застосовуються правила, встановлені цими договорами (угодами).
Згідно з п.2 ч.1 ст.49 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”, виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
Статтею 51 цього ж Закону передбачено, що у разі виїзду пенсіонера на постійне місце проживання за кордон пенсія, призначена в Україні, за заявою пенсіонера може бути виплачена йому за шість місяців наперед перед від'їздом, рахуючи з місяця, що настає за місяцем зняття з обліку за місцем постійного проживання. Під час перебування за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
Міжнародних договорів між Україною та Ізраїлем стосовно призначення та виплати пенсії не було укладено.
Рішенням Конституційного Суду України №25-рп/2009 від 07.10.2009 року п.2 ч.1 ст.49, друге речення ст.51 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” щодо припинення виплати пенсії пенсіонерам на час постійного проживання за кордоном у разі, якщо Україна не уклала з відповідною державою міжнародний договір з питань пенсійного забезпечення і якщо згода на обов'язковість такого міжнародного договору не надана Верховною Радою України, визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними).
В зазначеному рішенні Конституційного Суду України вказано, що держава, всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, право на соціальний захист поставила в залежність від факту укладення Україною з відповідною державою міжнародного договору з питань пенсійного забезпечення. Таким чином, держава всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, що мають право на отримання пенсії у старості, на законодавчому рівні позбавила цього права пенсіонерів у тих випадках, коли вони обрали постійним місцем проживання країну, з якою не укладено відповідного договору.
Виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні. Держава, відповідно до конституційних принципів, зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія.
Такий висновок суду узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 12 червня 2018 року по справі №577/50/17-а та у відповідності до ч. 5 ст. 242 КАС України має враховуватися судом.
Суд зазначає, що позивач, проживаючи в Ізраїлі, як громадян України, має такі ж самі конституційні права, як і інші громадяни України, так як Конституція Україні та пенсійне законодавство України не допускає обмеження права на соціальний захист, зокрема, права на отримання пенсії, за ознакою місця проживання громадянина України.
Також, як зазначив Європейський суд з прав людини, у рішенні по справі “Пічкур проти України”, яке набрало статусу остаточного 07.02.2014 року, право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України (п.51 цього рішення).
У п.54 вказаного рішення ЄСПЛ зазначив, що наведених вище міркувань ЄСПЛ достатньо для висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала статтю 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Таким чином, враховуючи те, що рішення ЄСПЛ є джерелом права та обов'язковими для виконання Україною, суд дійшов висновку, що з дня набрання чинності Рішенням Конституційного Суду України №25-рп/2009 щодо неконституційності положень п.2 ч.1 ст.49, другого речення ст.51 Закон України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”, виникли підстави для поновлення конституційного права особи на виплату пенсії, виплата якої була зупинена на підставі положень зазначеного Закону.
З цього часу органи пенсійного фонду мають підстави відновити виплату пенсії громадянам України, які виїхали на постійне місце проживання за кордон.
Суд зазначає, що відповідно до п.1.5 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”, затвердженого постановою Правління ПФУ від 25.11.2005 року №22-1 (далі - Порядок № 22-1), заява про переведення з одного виду пенсії на інший, про перерахунок пенсії, про виплату пенсії у зв'язку з виїздом на постійне місце проживання за кордон, поновлення виплати пенсії, про припинення перерахування пенсії на банківський рахунок та отримання пенсії за місцем фактичного проживання, про виплату частини пенсії на непрацездатних членів сім'ї особи, яка перебуває на повному державному утриманні, про виплату пенсії за довіреністю, термін дії якої більше одного року, через кожний рік дії такої довіреності, подається пенсіонером особисто або його законним представником до органу, що призначає пенсію, за місцем перебування на обліку як одержувача пенсії.
Пунктом 1.7 Порядку №22-1 встановлено, що днем звернення за призначенням пенсії вважається день прийняття органом, що призначає пенсію, відповідної заяви.
З огляду на матеріали справи уповноваженим представником позивача 15.01.2020 року було подано до Центрального об'єднаного УПФУ в м. Одесі заяву про поновлення виплати раніше призначеної пенсії з усіма необхідними документами.
Відповідно до п.2.8. Порядку №22-1, поновлення виплати пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший здійснюються за документами, що є в пенсійній справі та відповідають вимогам законодавства, що діяло на дату призначення пенсії.
В п.2.22 Порядку №22-1 зазначено, що документами, що засвідчують місце проживання особи, є паспорт або довідка відповідних органів з місця проживання (реєстрації), у тому числі органів місцевого самоврядування. Іноземці та особи без громадянства подають також копію посвідки на постійне проживання.
Згідно з п.4.1 Порядку №22-1 орган, що призначає пенсію, розглядає питання про призначення пенсії, перерахунок та поновлення виплати раніше призначеної пенсії, а також про переведення з одного виду пенсії на інший при зверненні особи з відповідною заявою (додаток 2).
Відповідно до п.4.10 Порядку №22-1, не пізніше 10 днів після надходження заяви та за наявності документів, необхідних для призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший та поновлення виплати пенсії (у тому числі документів, одержаних відповідно до абзацу другого підпункту 3 пункту 4.2 цього розділу), орган, що призначає пенсію, розглядає подані документи та приймає рішення щодо призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший, поновлення раніше призначеної пенсії без урахування періоду, за який відсутня інформація про сплату страхових внесків до Пенсійного фонду України.
Суд вважає необґрунтованими доводи відповідача про необхідність особистого подання позивачем заяви до ГУ ПФУ в Одеській області про поновлення виплати пенсії, адже пунктом 1.5 Порядку № 22-1 передбачено можливість подачі такої заяви як особисто пенсіонером, так і його уповноваженим представником, при цьому, відсутні вказівки на те, що останній повинен звертатися до органу ПФУ особисто та позбавлений можливості надіслати заяву та належні документи поштою.
Крім того, відповідно до ч.1 ст.44 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” заява про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально.
Також суд зазначає, що виходячи з правової, соціальної природи пенсії, право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може бути пов'язано з такою умовою, як постійне проживання в Україні, а держава в свою чергу, у відповідності з конституційними принципами, зобов'язана гарантувати це право, незалежно від того, де проживає особо, котрій призначена пенсія - в Україні або за її межами.
Відповідно до п. 1 ст.46 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії. У цьому разі частина суми неотриманої пенсії, але не більш як за 12 місяців, виплачується одночасно, а решта суми виплачується щомісяця рівними частинами, що не перевищують місячного розміру пенсії.
Системний аналіз даної статті дає підстави дійти висновку, що у ній містяться два строкових обмеження стосовно виплат пенсії за минулий час: три роки - для особи, яка не отримувала нараховану пенсію з власної вини; без обмеження строку - для особи, яка не отримувала нараховану пенсію з вини відповідного суб'єкта владних повноважень.
Системний аналіз наведених правових норм дозволяє дійти висновку, що адміністративний суд не може застосовувати шестимісячний строк звернення до адміністративного суду у справах з вимогами пов'язаними з виплатою інших складових та доходу в цілому, до якого належить пенсія.
З огляду на позицію Конституційного Суду України, що міститься в рішеннях №8-рп/2013 і №9-рп/2013, а також на підставі аналізу положення ч.3 ст.122 КАС України в системному зв'язку з положенням ч.2 ст.46 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» суд робить висновок, що у разі порушення законодавства про пенсійне забезпечення органом, що призначає і виплачує пенсію, адміністративний позов з вимогами, пов'язаними з виплатами сум пенсії за минулий час , у тому числі сум будь-яких її складових, які не були виплачені з вини пенсійного органу, може бути подано без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів незалежно від того, чи були такі суми нараховані цим органом.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд по справі №646/6250/17 у постанові від 24.04.2018 року.
Отже, доводи відповідача про порушення позивачем строку звернення до суду спростовуються.
Таким чином, суд робить висновок, що позивач має право на поновлення виплати пенсії з 01.11.2014 року (з дати зупинення виплати пенсії).
Щодо вимог позивача про зобов'язання провести поновлення та виплату пенсії з проведенням індексації та компенсації втрати частини доходів, вони не належить до задоволення виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 1 Закону України “Про індексацію грошових доходів населення”, індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг. Згідно зі ст. 2 цього Закону, індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, пенсії.
Згідно з ст. 2 Закону України “Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати”, компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Однак, виплата пенсії позивачу була припинена за заявою позивача, і за результатами розгляду цієї справи в судовому порядку суд зробив висновок про необхідність зобов'язання відповідача поновити нарахування та виплату пенсії з 01.11.2014 року. Нарахування пенсії позивачу не здійснено, а отже порушення зазначених вимог законодавства не допущено, що свідчить про передчасність цих заявлених позовних вимог.
Крім того, законодавством України не передбачено проведення індексації, компенсації сум виплат, що здійснюються у разі вирішення спору щодо порядку та розміру їх нарахування органом яким призначаються пенсії та проводиться їх виплата.
Щодо вимоги позивача про зобов'язання відповідача продовжити виплату пенсії на визначений ним банківський рахунок довічно, суд зазначає, що дане питання належить вирішувати в порядку виконання судового рішення. Крім того, суд не вирішує позовні вимоги на майбутнє.
Згідно з ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до ч.2 ст.77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до ч.1 ст.90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Згідно з п.3 ч.2 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).
Відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не довів правомірність прийняття рішення про відмову в поновленні позивачу виплати пенсії.
Отже на підставі викладених обставин, суд робить висновок, що позовні вимоги ОСОБА_1 належать до задоволення частково.
У процесі розгляду справи не встановлено інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин.
Відповідно до п.9 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір» позивач звільнений від сплати судового збору. Таким чином, суд не здійснює розподіл судових витрат.
На підставі викладеного, керуючись статтями, 2, 77,90, 139 ,243-246 КАС України, суд -
1.Адміністративний позов задовольнити частково.
2. Визнати бездіяльність відповідача, щодо не поновлення пенсії позивача-протиправною, визнати протиправним та скасувати рішення про відмову у поновленні пенсії позивачу викладене в рішенні відповідача від 28.01.2020 року та зобов'язати відповідача - Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області вчинити певні дії - провести поновлення виплати пенсії позивачу з 01.11.2014 року відповідно до норм Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та продовжити виплату пенсії позивачу.
3.У решті позовних вимог відмовити.
4. Відповідно до статті 255 КАС України рішення суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Згідно з частиною першою статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів. Якщо справу розглянуто в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складання повного тексту рішення.
Апеляційна скарга подається учасниками справи відповідно до п.15.5 ч.1 розділу VІІ «Перехідні положення» КАС України через Одеський окружний адміністративний суд до П'ятого апеляційного адміністративного суду.
6. Позивач- ОСОБА_1 : адреса АДРЕСА_2 , Ідентифікаційний код НОМЕР_1 .
Відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області, адреса: вул. Канатна,83 м. Одеса, 65012; код ЄДРПОУ 20987385.
Суддя О.Я. Бойко
.