Іменем України
15 червня 2020 р. № 400/1738/20
м. Миколаїв
Миколаївський окружний адміністративний суд у складі судді Біоносенка В.В., розглянув у порядку письмового провадження адміністративну справу
за позовом:ОСОБА_1 , АДРЕСА_1
до відповідача:Приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Дорошкевич Віри Леонідівни, вул. Окіпної Раїси, 4-а, оф. 71-А,Київ2,Лівобережна Частина Києва, Київ,02002
треті особи:Товариство з обмеженою відповідальністю "АЛЕКСКРЕДИТ", вул. Якова Самарського, 12-А,Дніпро,Дніпропетровська область,49044
про:визнання протиправною та скасування постанови від 14.04.2020 р. ВП № 61822257,
ОСОБА_1 звернулась до адміністративного суду з позовом до приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Дорошкевич В.Л. з вимогами визнати протиправним та скасувати постанову відповідача про відкриття виконавчого провадження №61822257 від 14.04.2020 р.
Свої позовні вимоги ОСОБА_1 обґрунтувала тим, що приватним виконавцем протиправно відкрито виконавче провадження на території м. Києва, оскільки вона постійно проживає та зареєстрована за адресою АДРЕСА_2 . Відповідно до вимог Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження може бути відкрито лише за місцем проживання або місцем знаходження боржника, або місцем знаходження майна боржника. Позивачка зазначає, що вона ніколи не проживала у м. Києві.
Відповідач позов не визнав, просив в його задоволенні відмовити. Свою позицію виклав у відзиві, яку аргументував тим, що відповідно до ч.ч.2,4 ст.24 Закону України «Про виконавче провадження» приватний виконавець приймає до виконання виконавчі документи за місцем проживання, перебування боржника - фізичної особи, за місцезнаходженням боржника - юридичної особи або за місцезнаходженням майна боржника. Відповідно до п.1 ч.1, ч.3, 4 ст.26 Закону, виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документу, за заявою стягувача про примусове виконання рішення. У заяві про примусове виконання рішення стягувач має право зазначити відомості, що ідентифікують боржника чи можуть сприяти примусовому виконанню рішення. У цьому випадку у виконавчому написі було чітко написано місце проживання боржника ОСОБА_1 АДРЕСА_3 .
Положення ч.2 ст.24 Закону України «Про виконавче провадження» у взаємозв'язку з ч.3 ст.26 цього Закону, щодо відомостей про місце проживання, місце перебування чи місце проживання, оскільки в Законі Україні «Про виконавче провадження» застосовуються всі три окремих поняття.
Також приватним виконавцем було перевірено виконавчий документ на відповідність вимогам чинного законодавства України.
При прийнятті до виконання виконавчого документу виконавцем не було виявлено жодної з передбачених законом підстав для його повернення стягувачу та відмови у відкритті виконавчого провадження. Більш того, в заяві про примусове виконання рішення стягувачем також зазначено інформацію, що вказана у виконавчому написі, а саме, що місцем проживання боржника є саме місто Київ.
Суд розглянув справу 15.06.2020, відповідно до вимог ст.262 КАС України, без проведення судового засідання, з урахуванням постанови Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19» та Рішення Ради суддів України від 17.03.2020 №19, в порядку письмового провадження, на підставі матеріалів справи.
Дослідив матеріали справи, суд встановив наступне.
ОСОБА_1 , 1995 р.н., з 11.04.2011 постійно проживає у АДРЕСА_2 .
04.04.2020 приватним нотаріусом Броварського нотаріального округу Київської області, видано виконавчий напис № 6530 про стягнення з ОСОБА_1 18440 гривень на користь ТОВ «Алекскредит».
У виконавчому листі зазначено адресу реєстрації боржника ОСОБА_1 : АДРЕСА_4 ; адреса проживання: АДРЕСА_5 .
13.04.2020 представником ТОВ «Алекскредит» подано заяву про примусове виконання рішення приватному виконавцю ОСОБА_2 В ОСОБА_3 Л.
До заяви долучено виконавчий напис від 04.04.2020 № 6530 та зазначена адреса проживання ОСОБА_1 АДРЕСА_5 .
14.04.2020 приватним виконавцем виконавчого округу міста Києва Дорошкевич В.Л. відкрито виконавче провадження №61822257 по стягненню з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Алекскредит» 18440 гривень, на підставі виконавчого напису №6530 від 04.04.2020.
Відповідно до ч. 2 ст. 24 Закону України «Про виконавче провадження» приватний виконавець приймає до виконання виконавчі документи за місцем проживання, перебування боржника - фізичної особи, за місцезнаходженням боржника - юридичної особи або за місцезнаходженням майна боржника.
Відповідно до ч.1 ст.29 Цивільного кодексу України місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово.
Відповідно до ст.3 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні»
- місце перебування - адміністративно-територіальна одиниця, на території якої особа проживає строком менше шести місяців на рік;
- місце проживання - житло, розташоване на території адміністративно-територіальної одиниці, в якому особа проживає, а також спеціалізовані соціальні установи, заклади соціального обслуговування та соціального захисту, військові частини;
- реєстрація - внесення інформації до реєстру територіальної громади, документів, до яких вносяться відомості про місце проживання/перебування особи, із зазначенням адреси житла/місця перебування із подальшим внесенням відповідної інформації до Єдиного державного демографічного реєстру в установленому Кабінетом Міністрів України порядку;
Відповідно до ст.6 Закону, громадянин України, а також іноземець чи особа без громадянства, які постійно або тимчасово проживають в Україні, зобов'язані протягом тридцяти календарних днів після зняття з реєстрації місця проживання та прибуття до нового місця проживання зареєструвати своє місце проживання.
Відповідно до ст.4 Закону України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» Єдиний державний демографічний реєстр - це електронна інформаційно-телекомунікаційна система, призначена для зберігання, захисту, обробки, використання і поширення визначеної цим Законом інформації про особу та про документи, що оформлюються із застосуванням засобів Реєстру, із забезпеченням дотримання гарантованих Конституцією України свободи пересування і вільного вибору місця проживання, заборони втручання в особисте та сімейне життя, інших прав і свобод людини та громадянина.
Єдиний державний демографічний реєстр ведеться з метою ідентифікації особи для оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсними та знищення передбачених цим Законом документів. Єдиний державний демографічний реєстр у межах, визначених законодавством про свободу пересування та вільний вибір місця проживання, використовується також для обліку інформації про реєстрацію місця проживання чи місця перебування.
Таким чином, відповідно до законодавства України, особа самостійно визначає своє місце проживання, шляхом внесення інформації про адресу місця проживання до реєстру територіальної громади, із подальшим внесенням відповідної інформації до Єдиного державного демографічного реєстру в установленому Кабінетом Міністрів України порядку.
У випадку з позивачкою таке місце проживання визначено її реєстрацією за адресою АДРЕСА_2 .
Ніякою іншої адреси позивачка не реєструвала в якості місця проживання.
Позивачка як сторона виконавчого провадження, відповідно до ст. 24 Закону, має право на проведення щодо неї виконавчого провадження за місцем її проживання.
На переконання суду, відповідач, як суб'єкт владних повноважень повинен довести суду, що у боржника (позивачки) станом на час відкриття виконавчого провадження місце проживання, перебування було м. Київ або на території м. Києва знаходилось майно боржника.
Таких доказів відповідачем не надано.
Щодо аргументів відповідача, що саме адреса АДРЕСА_5 була зазначена, як місце проживання боржника у заяві стягувача (ТОВ «Алекскредит») про примусове виконання рішення, а також зазначена адреса була вказана у виконавчому напису № 6530, суд звертає увагу, що місце проживання особи визначає не стягувач, а сама особа шляхом проведення відповідної реєстрації.
Адреса АДРЕСА_5 , зазначена у заяві стягувача про примусове виконання та виконавчому написі № 6530, є неправдивою, нічим не підтвердженою, та не може бути використана для порушення прав боржника, для проведення виконавчого провадження не за місцем його проживання.
В матеріалах наданих стягувачем приватного виконавця містяться суперечності, так в договорі від 28.06.2018 місце проживання ОСОБА_1 зазначено АДРЕСА_2 , що співпадає з фактичним місцем проживання та реєстрації позивачки. Натомість у заяві та виконавчому напису вже містяться різні адреси: місця реєстрації АДРЕСА_2 , а місце проживання АДРЕСА_5 .
Жодним документом правдивість інформації про місце проживання ОСОБА_1 за адресою АДРЕСА_5 не підтверджена.
Тобто, місце проживання боржника було самостійно визначено стягувачем та вказано приватному нотаріусу під час вчинення виконавчого напису та приватному виконавцю під час звернення до примусового виконання.
Зазначені маніпуляції з адресою місця проживання боржника, привели к порушенню прав позивачки, та безпідставного відкриття виконавчого провадження всупереч ст. 24 Закону України «Про виконавче провадження».
Суд дійшов висновку, про необхідність задоволення позову у повному обсязі.
Одночасно з цим, суд прийшов до висновку, що безпідставне відкриття виконавчого провадження відповідачем було обумовлено протиправними діями приватного нотаріуса Броварського районного нотаріального округу Київської області Колейчик В.В., у зв'язку з чим є підстави для винесення окремої ухвали на його адресу.
Сума сплаченого позивачем судового збору в розмірі 1471,40 гривень підлягає відшкодуванню на його користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Також представником позивача заявлено клопотання про стягнення з відповідача витрат на професійну правову допомогу в розмірі 3000 гривень. В обгрунтування заявленого клопотання представником позивача 15.06.2020 року надано докази понесення позивачем судових витрат на правову допомогу в сумі 3000 грн: договір № 16 від 25.04.2020 про надання правової допомоги, що укладений між ОСОБА_1 та адвокатом Глушаницею А.Л., акт здачі-прийняття наданих послуг № 1 від 15.06.2020 року, детальний опис виконаних робіт (наданих послуг) від 15.06.2020 року, копія квитанції до прибуткового касового ордеру № 24 від 15.06.2020 року.
Частиною 2 ст. 134 КАС України передбачено, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Згідно ч. 5 ст. 134 КАС України, витрати на правничу допомогу мають бути підтверджені належними доказами та бути співмірними із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Аналіз вищезазначених положень КАС України дає підстави вважати, що розмір таких витрат визначається на підставі доказів, підтверджуючих понесені стороною витрати та доказів, що підтверджують відповідність цих витрат фактично виконаній адвокатом роботі.
Положеннями ст. 30 Закону України “Про адвокатуру та адвокатську діяльність” передбачено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час
Пунктом 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009, передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб'єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб'єктами права.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено у пункті 95 рішення у справі “Баришевський проти України” (Заява № 71660/11), пункті 80 рішення у справі “Двойних проти України” (Заява № 72277/01), пункті 88 рішення у справі “Меріт проти України” (заява № 66561/01), заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
Крім того, у пункті 154 рішення Європейського суду з прав людини у справі Lavents v. Latvia (заява 58442/00) зазначено, що згідно зі статтею 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов'язково понесені та мають розумну суму.
При визначенні суми відшкодування судових витрат суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг. Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені договором про надання правничої допомоги, актами приймання-передачі наданих послуг, платіжними документами про оплату таких послуг, розрахунками таких витрат тощо.
В даному випадку сума витрат на правову допомогу в розмірі 3000 грн є цілком розумною, виходячи з предмету розгляду даної справи, складністю, часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг). Фактичне понесення позивачем суми витрат на правову допомогу підтверджено наявними у справі доказами.
Аналіз наведених вище норм дає підстави вважати, що розмір витрат на професійну правничу допомогу повинен бути пропорційним до предмету спору та співмірним до тих витрат, які поніс позивач, в зв'язку з прийняттям відповідачем протиправного рішення.
Таким чином, понесені позивачем витрати на професійну правничу допомогу підлягають відшкодуванню на його користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідача в сумі 3000 гривень.
На підставі викладеного, керуючись ст. 2, 19, 139, 241, 244, 242 - 246, 287 КАС України, суд, -
1. Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 НОМЕР_1 ) до Приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Дорошкевич Віри Леонідівни (вул. Окіпної Раїси, 4-а, оф. 71-А,Київ2,Лівобережна Частина Києва, Київ,02002 3260007420) задовольнити.
2. Визнати протиправною та скасувати постанову приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Дорошкевич Віри Леонідівни про відкриття виконавчого провадження від 14.04.2020 року ВП № 61822257.
3. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Дорошкевич Віри Леонідівни (вул. Окіпної Раїси, 4-а, оф. 71-А,Київ2,Лівобережна Частина Києва, Київ,02002 3260007420) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 НОМЕР_1 ) судові витрати в розмірі 4471,40 (чотири тисячі чотириста сімдесят одна грн сорок коп) гривень.
4. Апеляційна скарга на це рішення може бути подана до П'ятого апеляційного адміністративного суду через Миколаївський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту рішення.
Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки щодо апеляційного оскарження продовжуються на строк дії такого карантину.
Суддя В. В. Біоносенко