про закриття провадження у справі
м. Миколаїв.
16 червня 2020 р.справа № 400/1848/20
Миколаївський окружний адміністративний суд, у складі судді Мороза А.О., в спрощеному позовному провадженні з повідомленням учасників справи, в письмовому провадженні, розглянув адміністративну справу
за позовомфізичної особи-підприємця ОСОБА_1 , АДРЕСА_1
до відповідачавиконавчого комітету Миколаївської міської ради, вул. Адміральська, 20, м. Миколаїв, 54001
провизнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії
Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (надалі - позивачка або ФОП ОСОБА_1 ) звернулась з позовом до виконавчого комітету Миколаївської міської ради (надалі - відповідач або виконком Миколаївської міської ради), в якому просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність відповідача, яка полягає в неприйнятті рішення за зверненням позивачки від 21 травня 2019 р. за номером 164/Вт19 щодо укладання з ФОП ОСОБА_1 договору сервітуту для розміщення групи тимчасових пересувних споруд (літній майданчик) розмірами 5х10 м2 за адресою: АДРЕСА_2 або мотивованої відмови у наданні такого дозволу у формі рішення відповідача;
- зобов'язати відповідача надати дозвіл на укладання договору про встановлення особистого строкового сервітуту строком на 1 рік для розміщення групи тимчасових пересувних споруд (літній майданчик) розмірами 5х10 м2 за адресою: АДРЕСА_3 . Миколаїв, вул. Лягіна, 12 або мотивованої відмови у наданні такого дозволу у формі рішення відповідача.
Позовні вимоги обґрунтовані наступним: позивачка є власником об'єктів благоустрою у виді дерев'яної декоративної огорожі та дерев'яних навісів. В травні 2019 р. вона звернулась до Центру надання адміністративних послуг Миколаївської міської ради з метою укладення з нею договору про встановлення особистого строкового сервітуту для розміщення цих об'єктів благоустрою. Як стверджує позивачка, протягом року відповідач її заяву не розглянув, жодного рішення не прийняв. На теперішній час, відповідач вживає заходи, спрямовані на примусовий демонтаж об'єктів благоустрою. Вважає, що бездіяльність відповідача щодо розгляду заяви порушує її права та створює загрозу майну.
Представник позивачки клопотав про розгляд справи в письмовому провадженні.
На підставі ст. 205 ч. 9 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України), суд розглядає справу в письмовому провадженні.
Дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку про наявність підстав для закриття провадження у справі. При цьому суд виходить з наступного.
Стаття 4 п. 1-2 КАС України передбачає, що адміністративна справа - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір. В свою чергу публічно-правовий спір - це спір, у якому:
- хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або
- хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або
- хоча б одна сторона є суб'єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв'язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб'єкта владних повноважень або іншої особи.
У відповідності до ст. 4 ч. 1 п. 7 КАС України, суб'єкт владних повноважень - орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.
Як визначено ст. 19 ч. 1 КАС України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: 1) спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження; 2) спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби; 3) спорах між суб'єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень; 4) спорах, що виникають з приводу укладання, виконання, припинення, скасування чи визнання нечинними адміністративних договорів; 5) за зверненням суб'єкта владних повноважень у випадках, коли право звернення до суду для вирішення публічно-правового спору надано такому суб'єкту законом; 6) спорах щодо правовідносин, пов'язаних з виборчим процесом чи процесом референдуму; 7) спорах фізичних чи юридичних осіб із розпорядником публічної інформації щодо оскарження його рішень, дій чи бездіяльності у частині доступу до публічної інформації; 8) спорах щодо вилучення або примусового відчуження майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності; 9) спорах щодо оскарження рішень атестаційних, конкурсних, медико-соціальних експертних комісій та інших подібних органів, рішення яких є обов'язковими для органів державної влади, органів місцевого самоврядування, інших осіб; 10) спорах щодо формування складу державних органів, органів місцевого самоврядування, обрання, призначення, звільнення їх посадових осіб; 11) спорах фізичних чи юридичних осіб щодо оскарження рішень, дій або бездіяльності замовника у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України "Про особливості здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для гарантованого забезпечення потреб оборони", за винятком спорів, пов'язаних із укладенням договору з переможцем переговорної процедури закупівлі, а також зміною, розірванням і виконанням договорів про закупівлю; 12) спорах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів охорони державного кордону у справах про правопорушення, передбачені Законом України "Про відповідальність перевізників під час здійснення міжнародних пасажирських перевезень"; 13) спорах щодо оскарження рішень Національної комісії з реабілітації у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років"; 14) спорах із суб'єктами владних повноважень з приводу проведення аналізу ефективності здійснення державно-приватного партнерства; 15) спорах, що виникають у зв'язку з оголошенням, проведенням та/або визначенням результатів конкурсу з визначення приватного партнера та концесійного конкурсу.
Системний аналіз вищенаведених норм дозволяє зробити висновок про те, що адміністративні суди розглядають спори виключно в публічно-правовій сфері, які характеризуються нерівністю їх учасників
На противагу, приватноправові відносини характеризуються рівністю їх учасників та наявністю майнового чи немайнового інтересу. Спір має приватноправовий характер, якщо він виник внаслідок порушення або загрози порушення майнового приватного права чи інтересу.
Згідно з ст. 60 ч. 1 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно.
Частина 5 цієї статті визначає, що органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об'єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, здавати їх в оренду, продавати і купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання їхнього відчуження, визначати в угодах та договорах умови використання та фінансування об'єктів, що приватизуються та передаються у користування і оренду.
Як слідує з матеріалів справи, позивачка зверталась до відповідача з заявою про укладення з нею договору сервітуту для розміщення групи тимчасових пересувних споруд (літній майданчик) 5х10 м2 за адресою: АДРЕСА_3 . Миколаїв, вул. Лягіна, 12.
Відповідно до п. 2 пп. 2.1 Положення про порядок розміщення об'єктів виносної торгівлі, пересувних об'єктів виносної торгівлі, нестаціонарних об'єктів сфери послуг соціально-культурного, побутового, торговельного та іншого призначення на території м. Миколаєва, затвердженого рішенням Миколаївської міської ради від 7 липня 2011 р. № 7/13 (надалі - Положення № 7/13), розміщення на території об'єктів благоустрою об'єктів виносної торгівлі, пересувних об'єктів виносної торгівлі та нестаціонарних об'єктів сфери послуг здійснюється на підставі договору про встановлення особистого строкового сервітуту у порядку, визначеному чинним законодавством України.
Стаття 401 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України) визначає, що право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом. Сервітут може належати власникові (володільцеві) сусідньої земельної ділянки, а також іншій, конкретно визначеній особі (особистий сервітут).
Сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду. Земельний сервітут може бути встановлений договором між особою, яка вимагає його встановлення, та власником (володільцем) земельної ділянки (ст. 402 ч. 1, 2 ЦК України).
Сервітут визначає обсяг прав щодо користування особою чужим майном (ст. 403 ч. 1 ЦК України).
Право користування чужою земельною ділянкою або іншим нерухомим майном полягає у можливості проходу, проїзду через чужу земельну ділянку, прокладання та експлуатації ліній електропередачі, зв'язку і трубопроводів, забезпечення водопостачання, меліорації тощо. Особа має право вимагати від власника (володільця) сусідньої земельної ділянки, а в разі необхідності - від власника (володільця) іншої земельної ділянки надання земельного сервітуту (ст. 404 ч. 1, 2 ЦК України).
Таким чином, змістом сервітуту є отримання особою права користування чужим майном.
В даному спорі позивачка просить відповідача встановити земельний сервітут за рахунок його земельної ділянки, для розміщення своїх об'єктів благоустрою, у виді дерев'яної декоративної огорожі та дерев'яних навісів.
Відповідно до приписів Положення № 7/13, результатом розгляду заяви позивачки має бути або укладення відповідачем договору сервітуту або відмова в його укладені, а тому фактично позивачка діє на захист свого цивільного права, а відповідач у спірних правовідносинах виступає не в якості суб'єкта владних повноважень, а має рівний з позивачкою статус, який обумовлений його правом власності на земельну ділянку, за рахунок якої позивачка просить встановити сервітут.
При вирішенні питання юрисдикції даного спору, суд враховує і правову позицію Великої Палати Верховного Суду.
Так, в постанові від 25 квітня 2018 р. у справі № 495/2176/17 Великою Палатою Верховного Суду зазначено наступне: "Разом із тим приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового, особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть і в тому випадку, якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень. Спір у цій справі виник між фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 та органом місцевого самоврядування як суб'єктом владних повноважень з приводу оскарження протиправного, на думку позивачки, рішення органу місцевого самоврядування про демонтаж малої архітектурної форми (торгового павільйону) і зобов'язання переукласти договір особистого строкового сервітуту для розміщення малої архітектурної форми. Таким чином, предметом спору у цій справі є вимога позивачки щодо продовження дії укладеного нею із органом місцевого самоврядування договору особистого строкового сервітуту. Велика Палата Верховного Суду вважає, що спір набуває ознак публічно-правового за умов не лише наявності серед суб'єктів спору публічного органу чи посадової особи, а й здійснення ним (ними) у цих відносинах владних управлінських функцій. … Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що у справі, яка розглядається, орган місцевого самоврядування, реалізуючи право розпорядження земельною ділянкою, відповідно до ст. 5 ЗК України має рівні права з громадянами та юридичними особами, з якими він вступає у відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею, тобто є рівноправним суб'єктом земельних відносин. У цьому спорі учасники земельних відносин не підпорядковані один одному, а отже, суб'єкт владних повноважень - орган місцевого самоврядування - владних управлінських функцій не здійснював. … При цьому Велика Палата Верховного Суду зауважує, що, закриваючи провадження у справі в частині вимог про зобов'язання усунути перешкоди у користуванні нерухомим майном шляхом переукладення договору особистого строкового сервітуту для розміщення малої архітектурної форми, оскільки в цій частині спір не підлягає розгляду адміністративним судом, суди першої та апеляційної інстанцій не звернули увагу на те, що предметом спору у цій справі є правомірність припинення договору особистого строкового сервітуту та, як наслідок демонтаж малої архітектурної форми (торговельного павільйону), стосується приватних інтересів фізичної особи-підприємця ОСОБА_3, має цивільно-правову природу. Зазначене виключає відносини сторін у цій справі як такі, що засновані на управлінських чи контролюючих функціях однієї сторони стосовно іншої, а отже, ця справа не має визначених КАС України ознак адміністративного позову. … Велика Палата Верховного Суду зазначає, що цей спір має вирішуватися в порядку господарського судочинства виходячи з такого. Як убачається з матеріалів справи, спірні правовідносини виникли між фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 та органом місцевого самоврядування. За змістом ч. 1 ст. 1 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України; у редакції, чинній на момент прийняття оскаржуваних рішень) підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 12 ГПК України господарським судам підвідомчі справи у спорах, що виникають із земельних відносин, в яких беруть участь суб'єкти господарської діяльності, за винятком тих, що віднесено до компетенції адміністративних судів. За змістом ч. 1, 2 ст. 20 Господарського кодексу України держава забезпечує захист прав і законних інтересів суб'єктів господарювання та споживачів." (http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/73837583).
Така сама правова позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 12 лютого 2019 р. у справі № 905/2765/17 (http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/80116080).
Хоча в наведених справах фактичні обставини відрізняються від даної адміністративної справи тим, що в них договір сервітуту був укладений, але строк його дії сплинув і власник земельної ділянки не надав згоду на його продовження, тоді як в цьому спорі позивачка тільки має намір на його укладення, але це не має значення для оцінки спірних правовідносин - згідно правової позиції Великої Палати Верховного Суду, спір між фізичною особою-підприємцем та органом місцевого самоврядування щодо укладення (переукладення) договору сервітуту розглядається в порядку господарського судочинства.
Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що даний спір є спором про право цивільне, а тому провадження у справі підлягає закриттю на підставі ст. 238 ч. 1 п. 1 КАС України.
Стаття 239 ч. 1 КАС України передбачає, що у випадку закриття провадження у справі з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої статті 238 цього Кодексу, суд повинен роз'яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд таких справ. Суд роз'яснює позивачці право звернутись до Господарського суду Миколаївської області в порядку господарського судочинства.
Як передбачено ст. 7 ч. 1 п. 5 Закону України "Про судовий збір", сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв'язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях.
Суд роз'яснює позивачці її право подати клопотання про повернення судового збору.
Відповідно до ст. 256 ч. 1-2 КАС України, ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Ухвала, постановлена судом поза межами судового засідання або в судовому засіданні у разі неявки всіх учасників справи, під час розгляду справи в письмовому провадженні, набирає законної сили з моменту її підписання суддею (суддями).
Керуючись ст. ст. 238, 239, 241, 248, 256, 294 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
1. Провадження в адміністративній справі № 400/1848/20, закрити.
2. Роз'яснити ФОП ОСОБА_1 право на звернення до Господарського суду Миколаївської області з відповідним позовом.
3. Роз'яснити ФОП ОСОБА_1 право подати клопотання до Миколаївського окружного адміністративного суду про повернення судового збору.
4. Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення (підписання) суддею в порядку ст. 256 Кодексу адміністративного судочинства України.
5. Апеляційна скарга на цю ухвалу може бути подана до П'ятого апеляційного адміністративного суду через Миколаївський окружний адміністративний суд протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення (складання) в порядку, визначеному ст. ст. 295-297 з урахуванням п. 15.5. Перехідних положень КАС України та розділу VI п. 3 "Прикінцеві положення" КАС України.
Суддя А. О. Мороз