Справа № 201/13864/19
Провадження № 2/201/90/2020
Іменем України
(заочне)
10 червня 2020 року м. Дніпро
Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська у складі головуючого судді Наумової О.С., за участю секретаря судового засідання Кисельової В.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська в м. Дніпрі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості,
06.04.2020р. ОСОБА_1 звернувся до Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська із позовом до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про стягнення заборгованості (а.с. 1-2).
Ухвалою судді Наумової О.С. від 07.04.2020р. позовну заяву залишено без руху і позивачеві наданий строк на усунення її недоліків (а.с.13).
Після усунення позивачем недоліків ухвалою судді Наумової О.С. від 15.04.2020р. відкрито провадження по справі, справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження, за клопотання позивача відстрочено йому сплату судового збору до ухвалення судом рішення по справі (а.с. 26).
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 13.04.2016р. між ним та відповідачем ОСОБА_2 укладено письмовий договір позики, засвідчений на відповідність діючому законодавству адвокатом ОСОБА_7 За умовами даного договору відповідач отримав від позивача в позику та зобов'язався повернути грошову суму в розмірі 19 050,00 доларів США, що на день укладання договору складало 486 727,50 грн. за офіційним курсом НБУ станом на 13.04.2016р. (1 долар за 25,55 грн.), з терміном повернення до 01.04.2017р., включно до 00 год. 00 хвилин.
Договір посвідчено двома свідками - ОСОБА_6 і ОСОБА_7 , які своїми підписами засвідчили факт отримання грошових коштів відповідачем у вказаному у договорі розмірі, а також умови використання та повернення позики, добровільність сторін на укладання договору.
Грошові кошти отримана відповідачем одноразовим траншем в момент підписання договору, про що під час укладання договору відповідачем ОСОБА_2 підписана заява (розписка) від 13.04.2016р.
У порушення вимог п. 2.1 договору відповідач позику не повернув, чим порушив взяті на себе зобов'язання.
З урахуванням викладеного, просив позовні вимоги задовольнити.
Позивач суду надав заяву, в якій просив справу розглядати без його участі та без фіксації засідання технічними засобами, зазначив, що позовні вимоги підтримує у повному обсязі (а.с. 32).
Відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 в засідання, призначені на 15.05.2020р. і на 10.06.2020р. не з'явилися, про дату, час та місце слухання повідомлявся шляхом направлення судових повісток на адресу реєстрації місця проживання (а.с. 30 - 31).
Отже, належним чином повідомлені про розгляд справи судом, відповідачі в судові засідання повторно не з'явилися, про причини своєї неявки суду не повідомили, заяви про розгляд справи за їх відсутності не надали, з клопотанням про відкладення розгляду справи до суду не зверталися, а також не скористалися правом надання заперечень проти позову.
Згідно з ч. 1 ст. 223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Враховуючи, що відповідачі, виходячи з положень ч. 8, ч. 11 ст. 128 ЦПК України, вважаються належним чином повідомленими про дату, час і місце розгляду справи, в судове засідання не з'явилися, згідно зі ст. 280 ЦПК України, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення).
Згідно з ч. 2 ст. 247 ЦПК України, враховуючи неявку в судове засідання всіх учасників справи, розгляд справи здійснюється без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.
Суд, вивчивши матеріали справи, оцінивши докази у справі за принципами встановленими ст. 89 ЦПК України, вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.
Кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів (ч. 1 ст. 4 ЦПК України).
Суд розглядає цивільні справи не інакше, як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі (ч. 1 ст. 13 ЦПК України).
Судом встановлені наступні факти та відповідні їм правовідносини.
13.04.2016р. між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладений письмовий договір позики (поворотної фінансової допомоги), складений та засвідчений адвокатом ОСОБА_7 (а.с. 19 - 20).
За умовами договору ОСОБА_2 отримав від позивача у позику та зобов'язався повернути грошову суму в розмірі 19 050,00 (дев'ятнадцять тисяч п'ятдесят) доларів США, що на день укладання договору складало 486 727,50 грн. (чотириста вісімдесят шість тисяч сімсот двадцять сім грн. 50 коп.) за офіційним курсом НБУ станом на 13.04.2016р. (1 долар за 25,55 грн.) та зобов'язався повернути позику до 01.04.2017р. (п. 2.1. договору).
Договір посвідчено двома свідками ОСОБА_6 і ОСОБА_7 .
Під час укладання договору відповідач ОСОБА_2 надав заяву (розписка), якою підтвердив факт отримання ним вищезазначеної грошової суми в борг, яка є невід'ємною частиною договору від 13.04.2016р. (а.с. 21).
Окрім того, під час укладання договору, відповідачкою ОСОБА_3 підписана заява (розписка), яка підтверджує факт отримання відповідачем ОСОБА_2 вищезазначеної грошової суми в борг, що є невід'ємною частиною договору від 13.04.2016р. (а.с. 22).
В порушення вимог п. 2.1. договору відповідач грошові кошти в обумовлений строк не повернув, чим порушив взяті на себе зобов'язання.
Приймаючи до уваги, що до теперішнього часу відповідач не виконав умови договору позики і не повернув позивачу грошового боргу, порушене право позивача підлягає захисту в судовому порядку шляхом стягнення зазначеної суми на користь позивача.
Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до ч. 2 ст. 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми.
Згідно з вимогами ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Так, в постанові Верховного Суду України від 02.07.2014р. у справі № 6-79цс14 зазначено, що відповідно до норм ст. ст. 1046, 1047 ЦК України договір позики (на відміну від договору кредиту) за своєю юридичною природою є реальною односторонньою, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника або інший письмовий документ, незалежно від його найменування, з якого дійсно вбачається як сам факт отримання в борг (тобто із зобов'язанням повернення) певної грошової суми, так і дати її отримання».
Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, яка викладена у постанові Верховного Суду України від 18.09.2013р. № 6-63цс13, письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладання договору, але й факту передачі грошей.
Договором позики від 13.04.2016р. та заявою (розпискою), складеною до договору позики (а.с. 19 - 20, 21) підтверджений факт отримання ОСОБА_2 від ОСОБА_1 грошових коштів у розмірі 19 050,00 доларів США, із зобов'язанням повернути позику до 01.04.2017р., що з урахуванням норм ст.ст. 1046, 1047 ЦК України та вищенаведеної правової позиції Верховного Суду України від 02.07.2014р. у справі №6-79цс14, доводить факт отримання відповідачем грошей у борг.
Зі змісту позовної заяви, вбачається що позивач просить стягнути солідарно з відповідачів заборгованість у доларах США в розмірі 19 050,00 доларів США, що на день подання позовної заяви складає 529 590,00 грн. (п'ятсот двадцять дев'ять тисяч п'ятсот дев'яносто грн. 00 коп.) за офіційним курсом НБУ станом на 20.03.2020р. складало 1 долар за 27,80 грн.
Велика Палата Верховного Суду, розглянувши справу № 373/2054/16, дійшла висновку у постанові від 16.01.2019р., що заборони на виконання грошового зобов'язання в іноземній валюті, у якій воно зазначено у договорі, чинне законодавство не містить.
У разі отримання у позику іноземної валюти позичальник зобов'язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики), тобто таку ж суму коштів у іноземній валюті, яка отримана у позику. Тому як укладення, так і виконання договірних зобов'язань в іноземній валюті не суперечить чинному законодавству.
Суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті, при цьому з огляду на положення ч. 1 ст. 1046, ч. 1 ст. 1049 ЦК України належним виконанням зобов'язання з боку позичальника є повернення коштів у строки, у розмірі та саме у тій валюті, яка визначена договором позики, а не в усіх випадках та безумовно в національній валюті України.
Враховуючи те, що відповідачем ОСОБА_2 визнано, що він отримав від позивача кошти в доларах США, а саме у розмірі 19 050,00 доларів США, що підтверджується заявою (розпискою), суд вважає за доцільне стягнути заборгованість з відповідача ОСОБА_2 саме у розмірі 19 050,00 доларів США.
Обговорюючи питання розподілу судових витрат на підставі ч. 1 ст. 141 ЦПК України, з урахуванням того, що позивачеві будо відстрочено судом сплату судового збору, суд вважає за можливе стягнути з відповідача ОСОБА_2 на користь держави решту суму судового збору 5 295,90 грн. (п'ять тисяч двісті дев'яносто п'ять грн. 90 коп.).
Вирішуючи позовні вимоги в частині солідарного стягнення суми боргу з ОСОБА_3 на користь позивача, суд доходить висновку, що ці вимоги не підлягають задоволенню, оскільки підписана останньою заява (розписка) не містить положень про те, що відповідачка виступила поручителем за борговим зобов'язанням свого чоловіка.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 4, 10, 12, 13, 19, 76-81, 82, 89, 141, 259, 263-265, ч. 1 ст. 280 ЦПК України, суд,
Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошові кошти за договором позики від 13 квітня 2016 року в сумі 19 050,00 доларів США (дев'ятнадцять тисяч п'ятдесят доларів США).
Стягнути з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір розмірі 5 295,90 грн.
В задоволенні іншої частини вимог позовних вимог - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 289 ЦПК України, а саме, заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача про перегляд заочного рішення, яка може бути подана відповідачем протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Заочне рішення суду може бути оскаржено позивачем протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду.
Відповідно до п. 3 розділу ХІІ Прикінцевих положень ЦПК України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), процесуальні строки, визначені статтею 354 ЦПК України для апеляційного оскарження продовжуються на строк дії такого карантину.
Суддя Наумова О.С.