П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
11 червня 2020 р.м.ОдесаСправа № 400/642/20
Головуючий в 1 інстанції: Марич Є. В.
рішення суду 1-ї інстанції прийнято у м. Миколаїв
31 березня 2020 року
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
судді-доповідача: Танасогло Т.М.,
суддів: Димерлія О.О., Єщенка О.В.
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 31 березня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 , третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору Державна казначейська служба України, про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити певні дії, стягнення середнього заробітку у сумі 219 926 грн. 70 коп.,-
У січні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до військової частини НОМЕР_1 про:
- визнання протиправною бездіяльності військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дійза період з 31 липня 2015 року по 21 липня 2016 року, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби;
- зобов'язання військову частину НОМЕР_1 здійснити виплату ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 31 липня 2015 року по 21 липня 2016 року, виходячи з грошового забезпечення на день звільнення з військової служби;
- стягнення з військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за весь час затримки по виплаті грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки по день фактичного розрахунку в розмірі 219 926 грн. 70 коп.
Обґрунтовуючи свої вимоги ОСОБА_1 зазначив, що станом на день прийняття наказу про виключення зі списків особового складу відповідач не провів з ним розрахунків щодо виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні соціальної відпустки, передбаченої Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту". Крім того, відповідно до ст. 117 КЗпП відповідач повинен виплатити середній заробіток за невиплату усіх сум при звільненні.
Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 31 березня 2020 року, позов задоволено частково, а саме: визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_2 ) щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 ) грошової компенсації невикористаної відпустки як учаснику бойових дій за період з 31.07.2015 р. по 21.07.2016 р., виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 21.07.2016 р.; зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_2 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 ) грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 31.07.2015 р. по 21.07.2016 р., виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 21.07.2016 р.
В решті позовних вимог відмовлено. Відмовлено у встановленні судового контролю за виконанням рішення суду.
Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням, ОСОБА_1 подано апеляційну скаргу, в якій зазначено про порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, в частині позовних вимог, у задоволенні яких було відмолвено.
У своїх доводах апелянт зазначає, що посилання суду першої інстанції на те, що під час розгляду даної справи не можливо встановити співмірність заявленої позивачем суми стягнення за час затримки (219 926 грн.), сумі компенсації, що підлягає нарахуванню та виплаті як учаснику бойових дій за невикористану відпустку, яка є основною вимогою у даному позові, а тому дана вимога є передчасною і не підлягає задоволенню (так як суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого ст.. 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми) не відповідають дійним обставинам справи. Суд першої інстанції зобов'язаний був здійснити розрахунок суми невиплаченої при звільненні грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій, або зобов'язати відповідача здійснити такий розрахунок.
Відповідачем 01.06.2020 року за вхід. № 10939/20 надані відзив на апеляційну скаргу, у якому відповідач просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги, мотивуючи відсутністю підстав для її задоволення.
Судова колегія вважає, що апеляційну скаргу можливо розглянути в порядку письмового провадження відповідно до п.1 ч.1 ст. 311 КАС України.
Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, позивач проходив військову службу до 21.07.2016 р., наказом від 21.07.2016 р. позивача звільнено з військової служби та виключено з усіх видів забезпечення.
Позивач має статус учасника бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_4 , що видане 31.07.2015 року (а.с. 9).
Приймаючи рішення про задоволення частини позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що на час прийняття наказу про виключення позивача зі списків особового складу, відповідачем протиправно не було проведено усіх необхідних розрахунків щодо нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» з 31.07.2015 року по 21.07.2016 року.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції виходячи з наступного.
Нормативно-правовим актом, який відповідно до Конституції України визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі, є ЗУ “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” від 20.12.1991 № 2011-ХІ (далі - Закон № 2011-ХІ).
Статтею 10-1 Закону № 2011-ХІ визначено порядок надання військовослужбовцям відпусток.
Нормами п.14 ст.10-1 Закону № 2011-ХІ передбачено, що у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.
У п. 17 ст. 10-1 Закону № 2011-ХІІ зазначено, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.
Згідно з п. 18 ст. 10-1 Закону № 2011-ХІІ в особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин зі збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець.
Відповідно до п. 19 ст.10-1 Закону 2011-ХІІ надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв'язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв'язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.
Указом Президента України від 17.03.2014 р. № 303 "Про часткову мобілізацію", затвердженого Законом України від 17.03.2014 р. № 1126, постановлено оголосити та провести часткову мобілізацію.
Судова колегія зазначає, що спірні правовідносини щодо отримання грошової компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки у зв'язку із звільненням позивача виникли в особливий період, у розумінні статті 1 Закону України № 3543-XII та статті 1 Закону України № 1932-XII.
При цьому, аналіз зазначених норм свідчить про те, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, в тому числі додаткової соціальної відпуски. Однак Законом №2011-XII не встановлено припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової соціальної відпустки, право на яку позивач набув за період проходження ним військової служби.
Водночас у разі невикористання додаткової соціальної відпуски протягом календарного року, в якому у особи виникає право на таку відпустку, додаткова соціальна відпустка переноситься на інший період, тобто особа не втрачає самого права на надану їй чинним законодавством України соціальну гарантію, яке може бути реалізовано в один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.
Судова колегія у даному випадку вважає доречним посилання суду першої інстанції на приписи Закон України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", які не обмежують та не припиняють право учасника бойових дій на отримання у рік звільнення виплати грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки, право на яку набуто під час проходження військової служби в особливий період з моменту оголошення мобілізації.
Як свідчать матеріали справи, 19.12.2019 року апелянт звернувся до Командира військової частини НОМЕР_5 (ВЧ/ПП НОМЕР_6 ) із відповідною заявою про роз'яснення чи було здійснено ОСОБА_1 нарахування та виплата грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 31.07.2015 року по 21.07.2016 року. У вказаній заяві ОСОБА_1 також просив надати документ, який підтверджує здійснення нарахування та виплати йому грошової компенсації за невикористані ккалендарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за вказаний період та просив здійснити нарахування та виплату йому грошової компенсації за невикористані ккалендарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за вказаний період, у разі його нездійснення, тощо (а.с. 15).
Проте, листом № 633/130 від 16.01.2020 року відповідач повідомив ОСОБА_1 , що законодавством не передбачено виплату компенсації за невикористану відпустку як учаснику бойових дій (а.с. 16).
З урахуванням вказаного, вірним є висновок суду першої інстанції, що на час прийняття наказу про виключення позивача зі списків особового складу, відповідачем протиправно не було проведено з позивачем усіх необхідних розрахунків щодо нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" з 31.07.2015 р. по 21.07.2016 р.
Даний висновок узгоджуються з висновками, зазначеними у рішенні Верховного Суду від 16.05.2019 року за результатами розгляду зразкової справи №620/4218/18.
Відповідно до ч. 3 ст. 291 КАС України, при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.
Таким чином, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що позовні вимоги щодо нарахування та виплати позивачу грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період з 31.07.2015 року по 21.07.2016 року, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 21.07.2016р., підлягають задоволенню.
Стосовно вимоги про стягнення середнього заробітку за весь час затримки виплати належних сум по день фактичного розрахунку в розмірі 219 926 грн. 00 коп., судова колегія вважає правильним висновок суду першої інстанції про відсутність підстав для її задоволення, виходячи з наступного.
Частиною другою статті 117 Кодексу законів про працю України передбачено, що при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
За такого правового врегулювання, передбаченого частиною першою статті 117 Кодексу законів про працю України, обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 Кодексу законів про працю України.
При цьому стаття 117 Кодексу законів про працю України не розповсюджується на правовідносини, що виникають у порядку виконання судового рішення про присудження виплати заробітної плати.
Така позиція суду узгоджується з суровою практикою Європейського Суду з прав людини, яка підлягає застосуванню згідно з частиною другою статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України.
Зокрема, рішенням Європейського суду з прав людини у справі «Меньшакова проти України» від 08.04.2010 передбачено, що компенсація за затримку виплати заробітної плати відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України може вимагатись лише за період до присудження заборгованості із заробітної плати. З прийняттям судових рішень статей 116, 117 Кодексу законів про працю України більше не застосовуються, а зобов'язання колишніх роботодавців виплатити заборгованість із заробітної плати та компенсацію замінюється на зобов'язання виконати судові рішення на користь позивача, що не регулюється матеріальними нормами трудового права. Таким чином, немає обґрунтованих підстав стверджувати, що ці положення передбачають право на отримання компенсації за затримку виплати заробітної плати, що мала місце після того, як її сума була встановлена судом.
За таких обставин за наявністю спірних правовідносин, які стосуються розміру належних звільненому працівникові сум, стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку в розумінні частини першої статті 117 Кодексу законів про працю України є безпідставним.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 06.06.2018 у справі № 804/1782/16, від 27.06.2018 у справі № 810/1543/17, яка, в силу положень частини п'ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, має враховуватись судом під час прийняття рішення.
Оскільки компенсація грошового забезпечення за невикористані дні щорічної додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 31.07.2015 по 21.07.2016 роки відповідачем ОСОБА_1 ще не нарахована та не виплачена, отже відсутня дата остаточного розрахунку, тому колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції, що вказана позовна вимога є передчасною та задоволенню не підлягає.
Інші доводи апеляційної скарги встановлених обставин справи та висновків суду не спростовують та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.
З огляду на вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування не вбачається.
Згідно з ч. 1 ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 31 березня 2020 року у справі № 400/642/20 за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 , третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору Державна казначейська служба України, про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити певні дії, стягнення середнього заробітку у сумі 219 926 грн. 70 коп. - залишити без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя Танасогло Т.М.
Судді Димерлій О.О. Єщенко О.В.