1Справа № 335/13826/19 2/335/805/2020
11 червня 2020 року м. Запоріжжя
Орджонікідзевський районний суд м. Запоріжжя у складі: головуючого судді Апаллонової Ю.В., за участю секретаря судового засідання Жечевої А.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Аграрна компанія «Ленд Оіл», Товариства з обмеженою відповідальністю «Лендхіл», ОСОБА_3 про стягнення заборгованості по заробітній платі, компенсації середнього заробітку за час затримки розрахунку та інших платежів, які не виплачені при звільненні, -
У грудні 2019 р. ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Аграрна компанія «Ленд Оіл», Товариства з обмеженою відповідальністю «Лендхіл», ОСОБА_3 про стягнення заборгованості по заробітній платі, компенсації середнього заробітку за час затримки розрахунку та інших платежів, які не виплачені при звільненні.
В обґрунтування позову зазначав, що ОСОБА_1 , з 08.06.2016 року працював директором (керівником) Товариства з обмеженою відповідальністю «Аграрна компанія «Ленд Оіл».Фактичним місцезнаходженням Підприємства є Запорізька обл., Приморський р., є. Зеленівка, провулок Дімітрова, будинок 27, де розташоване майно, яке належить Підприємству та Власнику на праві власності. Відповідно до запису у трудовій книжці, яку ОСОБА_1 надіслали поштою, його звільнено на підставі Наказу №01-к/тр від 08.04.2019р. за власним бажанням згідно ст.38 КЗпП України. Однак Позивач не подавав жодних заяв про звільнення і вказане формулювання не відповідає дійсності. При звільненні 08.04.2019 року, в порушення вимог ст.116 КЗпП не було виплачено заробітну плату за період з грудня 2018 року по квітень 2019 року (пропорційно кількості днів від працьованих до дати звільнення) у розмірі 17 285, 25 грн., компенсацію невикористаних відпусток складає 10 242 грн. 35 коп..
Крім того, враховуючи, що його було звільнено відповідно до ст.38 КЗпП без наявності моєї заяви та бажання звільнитись, не було ознайомлено ані з наказом про звільнення, ані з рішенням Засновників про звільнення, з ним не було проведено розрахунку у відповідності до норм ст.116 КЗпП та Підприємством не здійснювалась виплата заробітної плати понад чотири місяці таке звільнення з незаконним та здійсненим з порушенням трудового законодавства власниками. Розмір вихідної допомоги, що підлягає виплаті 12 519 ,00 грн. Розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку за період з 08.04.2019р. по 27.11.2019р. складає: 208 (двісті вісім) грн. 65 коп.х 233 дні затримки - 48 615 грн.. 45 коп.
Враховуючи наведене, позивач просив стягнути солідарно із Товариства з обмеженою відповідальністю «Аграрна компанія «ЛЕНД ОІЛ», Товариства з обмеженою відповідальністю «Лендхіл» та ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 грошові кошти в розмірі 88 662 (вісімдесят вісім тисяч шістсот шістдесят дві) грн.. 05 коп., з яких:17 285 грн. 25 коп. - заборгованість по виплаті заробітної плати;10 242 грн. 35 коп. - компенсація за невикористані відпустки, 12 519 грн. 00 коп. - виплата вихідної допомоги; 48 615 грн.. 45 коп. - компенсація середнього заробітку за затримку розрахунку, судові витрати.
Ухвалою судді від 09.01.2020 позовну заяву ОСОБА_1 прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, розгляд справи вирішено провести в порядку спрощеного позовного провадження з викликом учасників справи в судове засідання, встановлено учасникам справи строки для подання заяв по суті (відзиву, відповіді на відзив, заперечення на відповідь).
11.02.2020 року відповідач ОСОБА_3 надіслав до суду відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що пред'явлений до нього позов є безпідставним та необгрунтованим з огляду на те, що він є учасником ТОВ «Аграрна компанія «ЛЕНД ОІЛ» та володіє часткою в статутному капіталі у розмірі 50 %, а тому не є власником, роботодавцем чи уповноваженим органом в розумінні КЗпП України. Жодного трудового договору між ним та ОСОБА_1 не укладалося, жодних трудових правовідносин між нами не виникало. З огляду на вищенаведене, роботодавцем ОСОБА_1 було ТОВ «Аграрна компанія «ЛЕНД ОІЛ», яке є роботодавцем в розумінні трудового законодавства, а уповноваженою особою - Директор Товариства, який має повноваження виплачувати заробітну плату працівникам від його імені, і саме йому належить право першого підпису банківських документів та в його компетенції знаходиться вирішення питання виплати заробітної плати. Таким чином, ОСОБА_3 не є належним відповідачем у спорі про стягнення заборгованості по заробітній платі, компенсації середнього заробітку за час затримки розрахунку та інших платежів не виплачених при звільненні ОСОБА_1 , а отже позовні до ОСОБА_3 є безпідставними та необґрунтованими у зв'язку із чим не підлягають задоволенню.
ОСОБА_3 також подав до суду клопотання про розгляд справи у його відсутність.
13.02.2020 року від ТОВ «Лендхіл» до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач зазначає, що ТОВ «Лендхіл» не є належним відповідачем з огляду на ті обставини, що позивач перебував у трудових правовідносинах з ТОВ «Ленд Оіл», а згідно до п.3.5 Статуту ТОВ «Аграрна компанія «Ленд Оіл» передбачено, що Товариство не відповідає за зобов'язаннями своїх учасників, а тому вимоги позивача про стягнення грошових коштів з учасника ТОВ «Аграрна компанія «Ленд Оіл» є незаконними в силу положень Статуту ТОВ «Аграрна компанія «Ленд Ойл» та ст.96 ЦК України, а тому просить відмовити у позові до ТОВ «Лендхіл».
17.03.2020 року від ТОВ «Аграрна компанія «Ленд Оіл» до суду надійшов відзив, згідно якому відповідач не погодився із розміром заявлених вимог, з огляду на таке. Розмір не виплаченої заробітної плати складає 14048,73 грн., оскільки із суми заборгованості 17451,84 грн. підприємством сплачено ПДФО,18%-3141,33 грн., військовий збір 261,78 грн.. Компенсація за невикористані відпустки складає: 47325,48 / 365 * 68=8816,80 грн.Відповідно до звіту №1ДФ за 2 квартал 2019 року, нарахована заробітна плата складає 10145,00 грн., до якої включено 8816,80 грн. компенсації за невикористану відпустку. З суми 10145,00 підприємством сплачено ПДФО - 18% =1826,10 грн., з яких 1587,03 утримання з нарахованої компенсації за невикористану відпустку, та 1,5% військовий =132,25 грн., який входить до суми 700,28 грн. та сплачений до бюджету. Отже, сума компенсації за невикористані відпустки до виплати складає 8816,80 - 1587.03-132,25=7097,52 грн. Позивач сам зазначає, що його звільнено за ст.38 КЗпП України, за власним бажанням. Отже, на час його звільнення права на виплату вихідної допомоги у розмірі не менше тримісячного середнього заробітку у нього не виникало. Таке право є похідним від розірвання трудового договору на підставі ч.3 ст.38 КЗпП України. А тому, такого права особа набуває після зміни формулювання причин звільнення. Середньоденна зарплата складає: 3381,00 *2/40=169,05 грн. Кількість робочих днів за час затримки 158 р.д. Середній заробіток за час затримки виплати заробітної плати при звільненні за весь : 169,05 грн. х 158 робочих днів = 26709,90 грн., а тому відповідач просить відмовити у позові заявленому у розмірі 88662,05 грн.
В судове засідання 11.06.2020 представник позивача не з'явився, суду надав письмову заяву про розгляд справи у його відсутність без проведення фіксації судового процесу, в якій зазначив, що підтримує позовні вимоги та просить їх задовольнити у повному обсязі.
Відповідачі у судове засідання повторно не з'явився, про час і місце розгляду справи повідомлявся у встановленому законом порядку, причини неявки суду не повідомив, заяв про розгляд справи у відсутність та відзиву на позов не надано. Заяв про відкладення розгляду справи не надходило. Від відповідача ОСОБА_3 наявна заява про розгляд справи у його відсутність.
Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, чи в разі, якщо відповідно до положень Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального засобу не здійснюється.
У зв'язку з чим, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності сторін на підставі наявних у справі доказів, без фіксації судового процесу.
Дослідивши матеріали справи та надані суду докази, суд приходить до наступного висновку.
У відповідності зі ст.ст. 12, 13 ЦПК України, суд розглядає справи на принципах змагальності і диспозитивності, у межах заявлених позовних вимог на підставі доказів, поданих учасниками справи.
Відповідно до ст.ст. 13, 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Відповідно до ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.
Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб.
Згідно з ст. 2 КЗпП України працівники реалізують право на працю шляхом укладення Трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою. Працівники мають право на відпочинок відповідно до законів про обмеження робочого дня та робочого тижня і про щорічні оплачувані відпустки, право на здорові і безпечні умови праці, на об'єднання в професійні спілки та на вирішення колективних трудових конфліктів (спорів) у встановленому законом порядку, на участь в управлінні підприємством, установою, організацією, на матеріальне забезпечення в порядку соціального страхування в старості, а також у разі хвороби, повної або часткової втрати працездатності, на матеріальну допомогу в разі безробіття, на право звернення до суду для вирішення трудових спорів незалежно від характеру виконуваної роботи або займаної посади, крім випадків, передбачених законодавством, та інші права, встановлені законодавством.
Згідно із ст. 7 Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права, ратифікованого Указом Президії Верховної Ради Української РСР № 2148-VIII від 19.10.1973, держави, які беруть участь у цьому Пакті, визнають право кожного на справедливі і сприятливі умови праці.
Статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, закріплено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
В розумінні Європейського Суду з прав людини мирне володіння своїм майном включає не тільки «класичне» право власності, яке розглядається в Україні, а й, до прикладу, виплати за трудовим договором та інші виплати.
Відповідно до ст. 115 КЗпП України заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом, але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.
Власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України, що встановлено ч.1 ст. 47 КЗпП України.
Статтею 116 КЗпП України встановлено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Статтею 233 КЗпП України встановлено, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 08.06.2016 прийнятий на роботу ТОВ «Аграрна компанія «Ленд Оіл» на підставі наказу № 01 від 08.06.2016 року на посаду директора. (а.с.11,12). 08.04.2019 року ОСОБА_1 звільнений з посади директора за власним бажанням згідно до ст.38 КЗпП (а.с.11)
Відповідно до наданого до суду відзиву ТОВ «Аграрна компанія «Ленд Оіл» та позовної заяви нараховану, але не виплачену заробітну плату, ОСОБА_1 не отримував у строки визначені ст. 115 КЗпП України та у порушення вимог ст. 116 КЗпП України не отримав її і після звільнення.
Зазначені обставини не спростовані відповідачем ТОВ "Аграрна компанія "Ленд Оіл" у відзиві.
Встановивши, що відповідачем порушувалися строки виплати заробітної плати у належному розмірі, спірні відносини між сторонами виникли у зв'язку з невиплатою відповідачем нарахованої, але не виплаченої заробітної плати у день звільнення, суд вважає, що позивачем належними доказами доведено порушення вимог трудового законодавства, прав та інтересів за захистом яких позивач звернувся до суду, а тому вони підлягають захисту шляхом стягнення на користь позивача заборгованості по заробітній платі.
Вирішуючи питання щодо розміру невиплаченої заробітної плати, яка підлягає стягненню суд враховує зазначене. Згідно відзиву ТОВ «Аграрна компанія «Ленд Оіл» станом на день звільнення розмір заборгованості ТОВ «Аграрна компанія «Ленд Оіл» перед позивачем по нарахованій, але не виплаченій заробітній платі за період грудень - 08.04.2019 року складає 17451 грн. 84 коп.
Разом із тим, згідно пп. 168.1.1 п. 168.1 ст. 168 Кодексу податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов'язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку 18 % (податок на доходи фізичних осіб осіб), визначену ст. 167 Кодексу і ставку військового збору 1,5 %, встановлену пп. 1.3 51 підрозділу 10 розділу XX Кодексу. Таким, чином роботодавець як податковий агент зобов'язаний з нарахованої заробітної утримати та перерахувати у бюджет 18 % податок на доходи фізичних осіб) та військовий збір.
Як вбачається зі наданих ТОВ «Аграрна компанія «Ленд Оіл» банківських виписок, товариством було перераховано до бюджетів податок на доходи фізичних осіб та військовий збір( за грудень 2018 року - ПДФО -684,33 грн., військовий збір 57,03грн., за січень 2019 року - ПДФО -756,00 грн., військовий збір 63,00 грн., за лютий 2019 року - ПДФО -756,00грн., військовий збір 63,00 грн, за березень 2019р- ПДФО -756,00грн., військовий збір 63,00грн., за квітень 2019 р. (по 08.04.2019- ПДФО -189,00грн., військовий збір 15,75 грн. (а.с.157-208).
З огляду на зазначене, оскільки з розміру нарахованої, але не виплаченої заробітної плати ТОВ «Аграрна компанія «Ленд Оіл» сплачено обов'язкові внески до бюджету, розмір заробітної плати, яка нарахована, але не виплачена підлягає зменшенню на суму сплаченого ПДФО та військового збору, отже до стягнення на користь позивача підлягає сума в межах заявлених вимог та визнана ТОВ «Аграрна компанія» Ленд Оіл» у розмірі 14048,73 грн. Таким чином, позовні вимоги ОСОБА_1 в межах заявлених вимог про стягнення заробітної плати -17285,25 грн., підлягають задоволенню частково.
Щодо вимог позивача про стягнення компенсації невикористаної відпустки, то судом встановлено наступне.
Згідно із ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належить йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.
Відповідно до ч.1ст.83 КЗпП Україниу разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей.
Статтею 4 Закону України «Про відпустки»передбачені види відпусток і визначено, які саме відпустки відносяться до щорічних: основна відпустка; додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці; додаткова відпустка за особливий характер праці; інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.
Згідно із ст.6 Закону України «Про відпустки» щорічна основна відпустка надається працівникам тривалістю не менш як 24 календарних дні за відпрацьований робочий рік, який відлічується з дня укладення трудового договору.
Як зазначає сам позивач та підтверджується копією трудової книжки, він працював в ТОВ «Аграрна компанія «Ленд Оіл» з 08.06.2016 року по 08.04.2019 року.
Відповідно до ст. 75 КЗпП України щорічна основна відпустка надається працівникам стю не менш як 24 календарних дні за відпрацьований робочий рік, який відлічується з дня укладення трудового договору.
Отже, позивачем відпрацьовано в ТОВ «Аграрна компанія «Ленд Оіл» 2 роки 10 місяців, тому невикористана відпустка становить 68 днів, а не 79 днів, як зазначає позивач.
При звільненні ОСОБА_1 не була виплачена грошова компенсація за всі невикористані ним за відпрацьований період дні щорічних відпусток, як це передбачено Законом України «Про відпустки», а саме за 68 календарних днів.
Згідно із п.7 Постанови КМУ від 8 лютого 1995 р. № 100 «Про затвердження порядку обчислення середньої заробітної плати» нарахування виплат за час щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або компенсації за невикористані відпустки, тривалість яких розраховується в календарних днях, провадиться шляхом ділення сумарного заробітку за останні перед наданням відпустки 12 місяців або за менший фактично відпрацьований період на відповідну кількість календарних днів року чи меншого відпрацьованого періоду (за винятком святкових і неробочих днів, встановлених законодавством). Одержаний результат перемножується на число календарних днів відпустки (Абзац перший пункту 7 із змінами, внесеними згідно з Постановою КМ № 185 ( 185-97-п ) від 24.02.97 р.).
Компенсація за невикористані відпустки складає: 47325,48 / 365 х 68=8816,80 грн.
Відповідно до звіту №1ДФ за 2 квартал 2019 року, нарахована заробітна плата складає 10145,00 грн., до якої включено 8816,80 грн. компенсації за невикористану відпустку. З суми 10145,00 підприємством сплачено ПДФО - 18% =1826,10 грн., з яких 1587,03 ання з нарахованої компенсації за невикористану відпустку, та 1,5% військовий =132,25 грн., який входить до суми 700,28 грн. та сплачений до бюджету.
Відповідно враховуючи вищевказаний розрахунок, сума компенсації за невикористані відпустки ОСОБА_1 за 68 дні невикористаної відпустки за відповідні відпрацьовані періоди роботи з врахуванням усіх зборів та платежів становить до виплати складає 7097,52 грн.( 8816,80 - 1587,03-132,25).
Таким чином суд приходить до висновку, що вказаний розмір компенсації за невикористані відпустки слід стягнути на користь позивача.
Відповідно до положень ст. 115 КЗпП України, ст. 24 Закону України "Про оплату праці" заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.
Окрім того, відповідно до ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Як роз'яснено у п.20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року № 13 "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці" суд, установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, на підставі ст.117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності, про що також зазначив і Конституційний Суд України у рішенні від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012 у справі щодо офіційного тлумачення положень ст.233 Кодексу законів про працю України у взаємозв'язку з положеннями ст.ст.117, 237- цього Кодексу.
Таким чином, аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що передбачений ч.1 ст.117 КЗпП України обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст.116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку. Таким чином, закон прямо покладає на роботодавця обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок - виплатити всі суми, що належать йому; у разі невиконання такого обов'язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбачена ст.117 КЗпП України відповідальність. Незвернення працівника до роботодавця із заявою про виплату належних сум не звільняє останнього від обов'язку сплатити зазначені кошти.
Згідно до ст. 27 ЗУ Про оплату праці за правилами, передбаченими розд.2 абз.З постанови «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» від 08.02.1995р № 100 також згідно п.32 Постанови пленуму ВСУ за №9 від 06.11.1992 р. - Обчислення середньої заробітної плати для виплати середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати проводиться виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата, тобто, що передують дню звільнення. Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два роботи, провадяться шляхом множення середньоденного заробітку на число робочих днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.
Середньоденна заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі дні на число відпрацьованих робочих днів.
Так, судом встановлено, що ОСОБА_1 звільнено з 08.04.2019 року, тому середньомісячна заробітна плата повинна бути обчислена виходячи з фактичних виплат за лютий та березень 2019 року.
Так, за матеріалами справи, у тому числі з розрахункових таблиць, які містять розшифровку, судом встановлено, що за лютий 2019 року ОСОБА_1 нарахована сума до видачі у розмірі 3381,00 грн. (4200,00 -18% ПДФО, та 1,5% військового збору =4200-756,00-63,00) грн., за березень нарахована сума до видачі у розмірі 3381,00 грн. (4200,00 -18% ПДФО, та 1,5% військового збору =4200-756,00-63,00).
Відповідно до ч. 1 п. 3, п.8 Порядку при обчисленні середньої заробітної плати у всіх випадках її збереження включаються: основна заробітна плата; доплати і надбавки (за надурочну роботу та роботу в нічний час; суміщення професій і посад; розширення зон обслуговування або виконання підвищених обсягів робіт робітниками-почасовиками; високі досягнення в праці (високу професійну майстерність); умови праці; інтенсивність праці; керівництво бригадою, вислугу років та інші); виробничі премії та премії за економію конкретних видів палива, електроенергії і теплової енергії; винагорода за підсумками річної роботи та вислугу років тощо. Премії включаються в заробіток того місяця, на який вони припадають згідно з розрахунковою відомістю на заробітну плату. Премії, виплачуються за квартал і більш тривалий проміжок часу, при обчисленні середні заробітної плати за останні два календарні місяці, включаються в заробіток частині, що відповідає кількості місяців у розрахунковому періоді. У разі коли число: робочих днів у розрахунковому періоді відпрацьовано не повністю, премії, винагороди інші заохочувальні виплати під час обчислення середньої заробітної плати за останні календарні місяці враховуються пропорційно часу, відпрацьованому в розрахунковому періоді. Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чиним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.
Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинні законодавством, - на число календарних днів за цей період. У разі коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плат розрахованої згідно з абзацом першим цього пункту, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді. Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням законодавства.
Таким чином, відповідно до положень п. 3 та п. 8 Порядку середньоденна та середньомісячна заробітна плата ОСОБА_1 відповідно складають 169,05 грн. (3381,00 х2/40 грн.) та 3381,00 грн.
Таким чином, за період часу з 09.04.2019 року по 27.11.2019, в межах заявлених позивачем вимоги, що становить 160 робочих днів, сума середнього заробітку ОСОБА_1 за весь період затримки розрахунку складає 27048 грн. 00 коп. (з розрахунку: 160 робочих днів х 169,05 грн.).
При обрахунку вказаних вимог позивачем застосовано кількість календарних днів (233 к.д), а не робочих, що не відповідає вимогам Порядку обчислення середньої заробітної плати» від 08.02.1995р № 100.
Згідно ст. 81 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Тому, проаналізувавши вищевикладені вимоги діючого законодавства, з'ясувавши обставини справи та оцінивши надані суду докази, суд приходить до висновку про законність та обґрунтованість позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення заборгованості по заробітній платі, компенсації невикористаної відпустки, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, оскільки матеріалами справи підтверджено порушення трудових прав позивача.
Разом із тим, щодо вимог про стягнення вихідної допомоги, ці вимоги є необґрунтованими і не підлягають задоволенню з огляду на таке.
Відповідно до ст.44 КЗпП України, зокрема, при припиненні трудового договору внаслідок порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, колективного чи трудового договору (статті 38 і 39) - працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного середнього заробітку.
Статті 38 КЗпП - припинення трудових відносин відбувається з ініціативи працівника, підставою розірвання трудового договору є невиконання власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, умов колективного чи трудового договору;
Частиною третьою статті 38 КЗпП України передбачено, що працівник має право у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо власник або уповноважений ним орган не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору.
Отже, за змістом статті 38 КЗпП України, працівник має право з власної ініціативи (за власним бажанням) в будь-який час розірвати укладений з ним на невизначений строк трудовий договір.
При цьому, строк розірвання трудового договору і його правові підстави залежать від причин, які спонукають працівника до його розірвання і які працівник визначає самостійно.
З огляду на ті обставини, що позивач звільнений за ст. 38 КЗпП України, за власним бажанням, вимог про визнання недійсним в частині формулювання причини звільнення позивача та зміну формулювання причини звільнення позивач не заявляв і вказані обставини не є предметом позову, на час його звільнення права на виплату вихідної допомоги у розмірі не менше тримісячного середнього заробітку у нього не виникало. Таке право є похідним від розірвання трудового договору на підставі ч.3 ст.38 КЗпП України, а необхідною умовою виплати вказаної вихідної допомоги є припинення трудового договору внаслідок порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, колективного чи трудового договору.
З огляду на звільнення позивача за власним бажанням на підставі ст. 38 КЗпП України, а не з припиненням трудового договору внаслідок порушення законодавства про працю на підставі п.3 ст.38 КЗпП України, законних підстав для стягнення на користь позивача в порядку ст. 44 КЗпП України вихідної допомоги немає і вказана позовна вимога ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.
З огляду на вказане на користь позивача підлягає стягненню нарахована, але не виплачена заробітна плата у розмірі 14048,73 грн., компенсація за невикористані відпустки - 7097,52 грн., середній заробіток за час затримки розрахунку 27048 грн. 00 коп., а всього 48194,25 грн.
Вирішуючи питання щодо вимоги позивача про солідарне стягнення заборгованості, суд дійшов висновку про таке.
Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Згідно з ч. 1 ст. 94 КЗпП України передбачено, що заробітна плата - це винагорода, а. як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган кує працівникові за виконану ним роботу.
Відповідно до преамбули ЗУ «Про оплату праці» передбачено, що цей Закон визначає економічні, правові та організаційні засади оплати праці працівників, які перебувають у відносинах, на підставі трудового договору з підприємствами, установами, організаціями усіх форм власності та господарювання, а також з громадянами та сфери державного і договірного регулювання оплати праці і спрямований на забезпечення відтворювальної і стимулюючої функцій заробітної плати.
Водночас, відповідно до ст. 1 ЗУ «Про оплату праці» передбачено, що заробітна плата - винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.
Відповідно до п.п. 14.1.222. п. 14.1 ст. 14 ПК України передбачено, що роботодавець - юридична особа (її філія, відділення, інший відокремлений підрозділ чи її представництво) або само зайнята особа, яка використовує найману працю фізичних осіб на укладених трудових договорів (контрактів) та несе обов'язки із сплати їм заробітної і також нарахування, утримання та сплати податку на доходи фізичних осіб до бюджету, нарахувань на фонд оплати праці, інші обов'язки, передбачені законами.
Відповідно до п. 11.10 Статуту ТОВ «Аграрна компанія «Ленд Оіл» передбачено, що оперативне управління Товариства здійснюється Директором, який є виконавчим органом Товариства.
Положеннями пункту 3 статті 96 Цивільного кодексу України передбачено, що учасник (засновник) юридичної особи не відповідає за зобов'язання юридичної особи, а юридична особа не відповідає за зобов'язання її учасника (засновника), крім випадків, встановлених установчими документами та законом.
Відповідно до п. 3.4. Статуту Товариства з обмеженою відповідальністю «Аграрна ія «Ленд Оіл» передбачено, що Товариство є власником:майна, переданого йому Учасниками у власність;продукції, виробленої Товариством внаслідок його фінансово-господарської і;одержаних доходів, а також іншого майна, набутого у власність на підставах, не ених чинним законодавством. Товариство здійснює володіння, користування і розпорядження своїм майном ілно до цілей своєї діяльності.
Згідно до п. 3.5 Статуту ТОВ «Аграрна компанія «Ленд Оіл» передбачено, що Товариство не відповідає за зобов'язаннями своїх учасників.
Щодо вимог до ОСОБА_3 , то встановлено, що він є учасником Товариства з обмеженою відповідальністю «Аграрна компанія «ЛЕНД ОІЛ» та володіє часткою в статутному капіталі в розмірі 50 %, а тому він не є власником, роботодавцем чи уповноваженим органом в розумінні КЗпП України, щодо вимог до ТОВ «Лендхіл», який є одним із засновників ТОВ «Аграрна компанія «Ленд Оіл», однак вказані відповідачі в силу ст. 96 ЦК України, ст. 21 КЗпП України не є належними відповідачами у справі про оплату праці, оскільки належним відповідачем у даному спорі є та юридична особа, з якою ОСОБА_1 укладено трудовий договір - ТОВ «Аграрна компанія «Ленд Оіл».
Отже, оскільки ОСОБА_1 не перебував з ТОВ «Лендхіл», ОСОБА_3 у трудових відносинах і вказані відповідачі не є у розумінні закону роботодавцем, який на підставі ст.ст. 116, 117 КЗпП України повинен виплатити заробітну плату та відповідати за затримку розрахунку при звільненні, а тому заявлені позовні вимоги до вказаних відповідачів про солідарне стягнення з роботодавцем ТОВ «Аграрна компанія «Ленд Оіл» не ґрунтуються на законі, тому задоволені бути не можуть.
З огляду на наведене, судом задовольняються позовні вимоги ОСОБА_1 частково до відповідача який є роботодавцем позивача і порушив його права- ТОВ «Аграрна компанія «Ленд Оіл» у загальному розмірі на суму 48194,25 грн.
На підставі п. 1.ч. 1 ст. 5 ЗУ «Про судовий збір» позивача звільнено від сплати судового збору за звернення до суду з позовним вимогами про стягнення заробітної плати, а тому суд вважає необхідним в порядку, передбаченому ст. 141 ЦПК України, стягнути з відповідача на користь держави судовий збір у розмірі 768,40 грн., а також стягнути на користь позивача понесені витрати по сплаті судового збору за подання до суду позову про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку в розмірі 768,40 грн.
Керуючись ст.ст. 2, 3, 10-12, 13, 81, 82, 133, 137, 141, 263-265, 274-279 ЦПК України, суд, -
Позов ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Аграрна компанія «Ленд Оіл», Товариства з обмеженою відповідальністю «Лендхіл», ОСОБА_3 про стягнення заборгованості по заробітній платі, компенсації середнього заробітку за час затримки розрахунку та інших платежів, які не виплачені при звільненні, задовольнити частково.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Аграрна компанія «ЛЕНД ОІЛ» (Код ЄДРПОУ 40558720, юр. адреса: 07400, Київська обл., м. Бровари, бульв. Незалежності, буд. 30) на користь ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ) заборгованість по нарахованій, але не виплаченій заробітній платі в розмірі 14048 грн. 73 коп., компенсацію за невикористані відпустки - 7097 грн.52 коп., середній заробіток за час затримки розрахунку - 27048 грн. 00 коп., витрати по сплаті судового збору -768 грн.40 коп., а всього стягнути 48962 грн. 65 коп. (сорок вісім тися дев'ятсот шістдесят дві гривні 65 копійок).
В задоволенні решти частини вимог та вимог до Товариства з обмеженою відповідальністю «Лендхіл», ОСОБА_3 відмовити.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Аграрна компанія «ЛЕНД ОІЛ» (Код ЄДРПОУ 40558720, юр. адреса: 07400, Київська обл., м. Бровари, бульв. Незалежності, буд. 30 на користь держави судовий збір у розмірі 768,40 грн.
Повне судове рішення складено 11 червня 2020 року, датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Запорізького апеляційного суду через Орджонікідзевський районний суд м.Запоріжжя.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Суддя: Ю.В. Апаллонова