Дата документу 10.06.2020
Справа № 937/1139/20
Провадження № 2/937/1384/20
«10» червня 2020 року м. Мелітополь
Мелітопольський міськрайонний суд Запорізької області в складі:
головуючого - судді Сметаніної А.В.,
за участі секретаря - Горбань Н.А.,
позивача - ОСОБА_1 ,
представника позивача - адвоката Тимцяся Р.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Мелітополі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням,
До Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області звернулася ОСОБА_1 з позовом до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, в якому просить визнати ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 таким, що втратив право користування квартирою АДРЕСА_1 .
Позовна заява обґрунтована тим, що позивач є власником квартири АДРЕСА_1 . Раніше зазначена квартира належала на праві приватної власності ОСОБА_3 з яким, позивач мешкала разом однією сім'єю, як чоловік та дружина, без реєстрації шлюбу з 14.11.2014 року по ІНФОРМАЦІЯ_2. Вони з цивільним чоловіком мали спільний бюджет, несли спільні витрати по господарству, сплаті комунальних послуг, мали взаємні права та обов'язки. ІНФОРМАЦІЯ_2 цивільний чоловік позивача помер. У цивільного чоловіка від попереднього шлюбу є син ОСОБА_2 , який зареєстрований у належній позивачу квартирі, проте ніколи у ній не мешкав, його особистих речей в квартирі не має. Відповідач мешкає разом зі своєю матір'ю, з першого дня розлучення батьків. Реєстрація відповідача у зазначеній квартирі порушує право позивача на вільне володіння, користування і розпорядження належним їй майном, у зв'язку з чим позивач змушена звернутися до суду.
Позивач у судовому засіданні позовні вимоги підтримала у повному обсязі та просила їх задовольнити, проти ухвалення заочного рішення не заперечувала. Пояснила, що зі своїм цивільним чоловіком, який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , вони проживали з 14.11.2014 року однією сім'єю, вели спільне господарство, у них був спільний бюджет, вони проживали як родина. З моменту проживання з чоловіком ніхто інший, окрім них в квартирі не проживав. 05.06.2019 року між нею та ОСОБА_3 було укладено спадковий договір, відповідно до якого ОСОБА_3 передав їй право набуття на належну йому на праві власності квартиру АДРЕСА_1 , право власності на яку вона повинна набути після його смерті. До цього, приблизно в 2019 році її цивільний чоловік просив свого сина знятися з реєстрації місця проживання у добровільному порядку. Відповідач пообіцяв, що зніметься з реєстрації, проте так цього і не зробив. Відповідач з літа 2012 року не проживає в зазначеній квартирі, його речей в квартирі не має, претензій щодо проживання в квартирі він не пред'являв.
Представник позивача - адвокат Тимцясь Р.А. у судовому засіданні позовні вимоги підтримав, просив їх задовольнити, проти ухвалення заочного рішення не заперечував. Також зазначив, що колишній власник квартири ОСОБА_3 , 27.12.2015 року звертався до суду з позовом про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, в якому просив визнати ОСОБА_4 та ОСОБА_2 такими, що втратили право користування житловим приміщенням за адресою АДРЕСА_1 . У зв'язку з тим, що на момент звернення до суду 27.12.2015 року ОСОБА_2 був неповнолітнім, ОСОБА_3 були уточнені позовні вимоги та рішенням Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 14.04.2016 року такою, що втратила право користування житловим приміщенням за адресою АДРЕСА_1 було визнано лише ОСОБА_4 . На час укладення спадкового договору, а саме на 05.06.2019 року відповідач вже був повнолітнім. На час його повноліття, приблизно в 2019 році, ОСОБА_3 просив свого сина знятися з реєстрації місця проживання у добровільному порядку. Відповідач обіцяв, що зніметься з реєстрації, проте так цього і не зробив. В теперішній час реєстрація місця проживання відповідача в належній на праві власності позивачу квартирі, перешкоджає належним чином володіти, користуватися та розпоряджатися вказаною квартирою.
Відповідач в судові засідання, призначені на 17.03.2020 року на 10.30 годину, 08.04.2020 року на 10.00 годин, 21.05.2020 року на 10.00 годин та 10.06.2020 року на 14.00 годин не з'явився з невідомої суду причини, конверти разом з судовими повістками та іншими документами, направлені за адресами його зареєстрованого та фактичного місця проживання повернулись до суду, причина повернення - «за закінченням встановленого строку зберігання», про що зазначено в довідках поштового відділення.
У відповідності до ч.10 ст. 130 ЦПК України, якщо місцеперебування відповідача невідоме, суд розглядає справу після надходження до суду відомостей щодо його виклику до суду в порядку, визначеному цим Кодексом.
Відповідно до ст. 280 ЦПК України, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказі за одночасного існування таких умов: 1) відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; 2) відповідач не з'явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; 3) відповідач не подав відзив; 4) позивач не заперечує проти такого вирішення справи.
Таким чином, суд вважає, що відповідач ОСОБА_2 , з урахуванням вимог діючого ЦПК України, вважається належним чином повідомленим про дату, час та місце розгляду справи, не з'явився в судове засідання без поважних причин та не повідомив про причини неявки, відзив на позовну заяву не подавав, позивач та її представник не заперечували проти ухвалення по справі заочного рішення, тому суд, з урахуванням вимог ст. 280 ЦПК України, вважає можливим розглянути справу за відсутності відповідача ОСОБА_2 , ухваливши заочне рішення на підставі наявних у справі доказів.
Суд, вивчивши доводи позовної заяви, матеріали цивільної справи, вислухавши пояснення позивача, її представника, показання свідків ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , оцінивши зібрані у справі докази, вважає, що заява підлягає повному задоволенню за наступних підстав.
Як вбачається з вимог ст.ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.
Згідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи в межах заявлених вимог і на підставі доказів сторін, при цьому кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.
Відповідно до ст.76 цього Кодексу доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі письмових, речових та електронних доказів, висновків експертів та показаннями свідків.
За правилами ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 мешкала разом однією сім'єю, як чоловік та дружина, без реєстрації шлюбу з 14.11.2014 року по ІНФОРМАЦІЯ_2 з ОСОБА_3 , колишнім власником квартири АДРЕСА_1 .
На підставі спадкового договору від 05.06.2019 року, укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , ОСОБА_1 після смерті ОСОБА_3 стала власником квартири АДРЕСА_1 /а.с.7-8/.
Вказана інформація підтверджується також Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 03.02.2020 року /а.с.9/.
Як встановлено в судовому засіданні відповідач ОСОБА_2 є сином цивільного чоловіка позивача ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , про що свідчить копія свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 , виданого 28.01.2020 року /а.с.10/.
Згідно довідки старшої по будинку по АДРЕСА_1 від 05.02.2020 року, ОСОБА_2 , 2001 року народження зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , проте не проживає за вказаною адресою з 01.06.2013 року.
В судовому засіданні свідок ОСОБА_5 пояснила, що ОСОБА_3 цивільний чоловік позивача ОСОБА_1 , також був другом її чоловіка. Після розлучення ОСОБА_3 мешкав один. Вони ходили у гості до нього разом з чоловіком. Син ОСОБА_3 - ОСОБА_2 після розлучення батьків мешкав з матір'ю, оскільки на той час був неповнолітнім. Коли вона з чоловіком приходили в гості до ОСОБА_3 ніяких речей в квартирі ні його колишньої дружини, ні його сина не було. З 2014 року ОСОБА_3 почав проживати з ОСОБА_1 . Вони підтримували відносини із новою цивільною дружиною ОСОБА_3 - ОСОБА_1 . У сім'ї ОСОБА_3 та ОСОБА_1 ніколи розмов з приводу проживання ОСОБА_2 в квартирі АДРЕСА_1 не було.
Свідок ОСОБА_6 в судовому засіданні пояснила, що проживає в будинку, який знаходиться напроти будинку АДРЕСА_1 . Її вікна виходять на вікна квартири ОСОБА_3 , а тепер вже ОСОБА_1 . У них на вікнах ніколи не було штор, тому завжди все було добре видно, оскільки відстань між вікнами не велика. Знає, що раніше в квартирі АДРЕСА_1 проживав ОСОБА_3 з жінкою та дитиною. Починаючи з 2012 року ОСОБА_3 проживав сам, а в подальшому став проживав із ОСОБА_1 . Їй відомо, що відповідач ОСОБА_2 зараз проживає у військовому містечку в гуртожитку.
Відповідно до ч.1 ст. 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
З вимог ч.1 ст. 317 ЦК України вбачається, що власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
В частинах 1,2 ст. 319 ЦК України зазначено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.
Згідно ч. 1 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Однак, у зв'язку з реєстрацією відповідача у належній позивачу квартирі, остання не може в повній мірі володіти, користуватися та розпоряджатися належним їй майном.
Відповідно до ч.1 ст. 383 ЦК України, власник квартири /будинку/ має право використовувати помешкання для власного проживання та проживання членів своєї сім'ї інших осіб і не має права використовувати його для промислового виробництва.
З вимог ч.2 ст. 386 ЦК України вбачається, що власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.
Статтею ст. 391 ЦК України передбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Таким чином, судом встановлено, що відповідач ОСОБА_2 , зареєстрований у належній на праві власності позивачу квартирі, проте з 01.06.2013 року в квартирі не проживає, його речей та іншого майна в квартирі немає, до квартири він не з'являється, претензій щодо проживання в квартирі не пред'являє.
Статтею 398 ЦК України передбачено, що право володіння виникає на підставі договору з власником або особою, якій майно було передано власником, а також на інших підставах, встановлених законом.
Надані позивачем до суду правовстановлюючі та реєстраційні документи, що засвідчують набуття права власності на квартиру АДРЕСА_1 , підтверджують той факт, що позивач ОСОБА_1 є єдиним законним власником даного об'єкту нерухомості, так як мала на час укладення і виконання спадкового договору від 05.06.2019 року та на час судового розгляду справи повний обсяг цивільної дієздатності та повноважень в реалізації свого права володіння, розпорядження і користування квартирою.
Укладений спадковий договір ніким не оспорений, його недійсність прямо не встановлена законом, він не визнаний судом недійсним, а тому, з урахуванням вимог ст. 204 ЦК України, є правомірним.
Частиною першою статті 383 ЦК України та статтею 150 ЖК УРСР закріплені положення, відповідно до яких громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей та інших осіб, мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд.
Частиною першою статті 156 ЖК УРСР передбачено, що члени сім'ї власника жилого будинку, які проживають разом із ним у будинку, що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.
Аналогічну норму містить також стаття 405 ЦК України.
Відповідно до частини четвертої статті 156 ЖК УРСР до членів сім'ї власника відносяться особи, зазначені в частині другій статті 64 цього Кодексу, а саме подружжя, їх діти і батьки. Членами сім'ї власника може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з ним і ведуть з ним спільне господарство.
За змістом зазначених норм матеріального права вбачається, що правом користування житлом, який знаходиться у власності особи, мають члени сім'ї власника нарівні з власником будинку, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням, а також інші особи, якщо вони постійно проживають разом з ним і ведуть з ним спільне господарство.
Право членів сім'ї власника будинку користуватись цим жилим приміщенням може виникнути та існувати лише за наявності права власності на будинок в особи, членами сім'ї якого вони є, із припиненням права власності особи, втрачається й право користування жилим приміщенням у членів його сім'ї.
Аналіз вказаних норм дає підстави стверджувати, що права власника житлового будинку (квартири) визначені ст.ст. 317, 383 ЦК України та ст. 150 ЖК України, які передбачають право власника використовувати житло для власного проживання, проживання членів сім'ї, інших осіб і розпоряджатися своїм житлом на власний розсуд. Обмеження чи втручання у права власника можливе лише з підстав, передбачених законом. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.
В даному випадку, судом встановлено, що ОСОБА_2 не є членом сім'ї власника житла ОСОБА_1 , а був зареєстрований у квартирі зі згоди колишнього власника ОСОБА_3 , членом сім'ї якого він був.
Права відповідача, який не є членом сім'ї власника спірної квартири, та право його користування квартирою були похідними від прав колишнього власника цієї квартири, а припинення права власності у колишнього власника, тягне за собою втрату його членами сім'ї права користуватися житлом. Право користуватися житлом для членів сім'ї власника може виникати та існувати лише за умови, якщо особа, членами сім'ї якої вони є, сама володіє правом власності на житло.
Аналогічна позиція міститься у постанові Верховного Суду від 25.07.2018 року у справі № 638/13030/13-ц (провадження № 61-20713св18).
Судом не встановлено наявності будь-якої домовленості між сторонами щодо строку відсутності відповідача у вказаній квартирі.
Статтею 7 Закону України Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» передбачено, що зняття з реєстрації місця проживання особи здійснюється на підставі судового рішення, яке набрало законної сили про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, про виселення, про визнання особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою.
Таким чином, на підставі викладеного, аналізуючи зібрані у справі докази, кожний окремо та всі в сукупності, суд визнає позов ОСОБА_1 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням обґрунтованим і таким, що підлягає задоволенню у повному обсязі.
Крім того, у відповідності до ст. 141 ЦПК України підлягають стягненню з відповідача на користь позивача судові витрати, що складаються зі сплаченого позивачем судового збору у сумі 840,80 грн.
02 квітня 2020 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій, у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19) від 20 березня 2020 року №540-IX».
За змістом підпункту 3 пункту 12 розділу XII «Прикінцевих положень» вказаного Закону №540-IX під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 49, 83, 84, 170,178, 179, 180, 181, 185, 210, 222, 253, 275, 284, 325, 354, 357, 360, 371, 390, 393, 395, 398, 407,424 цього Кодексу, а також інші процесуальні строки щодо зміни предмета або підстави позову, збільшення або зменшення розміру позовних вимог, подання доказів, витребування доказів, забезпечення доказів, а також строки звернення до суду, подання відзиву та відповіді на відзив, заперечення, пояснень третьої особи щодо позову або відзиву, залишення позовної заяви без руху, подання заяви про перегляд заочного рішення, повернення позовної заяви, пред'явлення зустрічного позову, заяви про скасування судового наказу, розгляду справи, апеляційного оскарження, розгляду апеляційної скарги, касаційного оскарження, розгляду касаційної скарги, подання заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами продовжуються на строк дії такого карантину.
Керуючись ст. ст. 150, 156 ЖК України, ст.ст. 316-319, 321, 383, 391 ЦК України, ст.ст. 4, 5, 19, 23, 76-81, 83, 89, 141, 142, 247, 258, 264, 265, 268, 280-282, 352, 354 ЦПК України, суд
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням - задовольнити.
Визнати ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , таким, що втратив право користування житловим приміщенням, а саме квартирою АДРЕСА_1 .
Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП - не відомий, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_4 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОКПП - НОМЕР_2 , яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , судовий збір у розмірі 840 (вісімсот сорок) гривень 80 копійок.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд, якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку до Запорізького апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги через Мелітопольський міськрайонний суд Запорізької області протягом 30 днів з дня його складення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справі, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ст.284 ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19) процесуальні строки щодо апеляційного оскарження продовжуються на строк дії такого карантину.
Повне найменування та ім'я сторін та інших учасників справи:
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 .
Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків невідомий.
Повне судове рішення складено 15 червня 2020 року.
Суддя Мелітопольського
міськрайонного суду
Запорізької області : А.В. Сметаніна