Дата документу 11.06.2020
Справа № 334/5879/19
Провадження № 2/334/1088/20
11 червня 2020 року Ленінський районний суд м. Запоріжжя у складі:
головуючого судді Баруліної Т.Є.;
при секретарі Сагайдак Г.В.;
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Департамент реєстраційних послуг Запорізької міської ради про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням
Позивачці ОСОБА_1 на праві приватної власності належить квартира АДРЕСА_1 на підставі Договору дарування квартири № 1198 від 22.07.2005 року, посвідченого приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Журавльовим В.Д.
Позивачка правомірно та на законних підставах набула право власності на вищевказаний житловий будинок та на теперішній час є єдиним власником вказаного об'єкту нерухомості, та разом з нею в даній квартирі зареєстрований її син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , але вони позбавлені можливості вільно користуватися своїм житлом через те, що у зазначеній квартирі окрім них зареєстрована сестра позивачки, відповідачка по справі, ОСОБА_2 , яка в квартирі не проживає з 1998 року у зв'язку з виїздом до Російської Федерації на постійне проживання, де вона мешкає по теперішній час
На даний момент відповідачка залишається зареєстрованою в квартирі позивача, але оплату комунальних послуг не здійснює, в утриманні житла участі не приймає, її особисті речі в квартирі відсутні, квартирою не цікавиться, що суттєво порушує право власника нерухомості, у зв'язку з чим позивачка була вимушена звернутись до суду з даним позовом з метою захисту свого порушеного права та просить суд визнати відповідачку ОСОБА_2 такою, що втратила право користування квартирою АДРЕСА_1 .
Справа призначена до розгляду в спрощеному позовному провадженні з викликом сторін. Сторони повідомлені про дату розгляду справи та наданий час для подання відзиву та заперечень.
Позивачка в судовому засідання позовні вимоги підтримала у повному обсязі, наполягає на задоволенні позову.
Відповідачка в судове засідання не з'явилась, проживає за межами України, є громадянкою РФ, надала суду нотаріально посвідчену заяву про розгляд справи за її відсутності, позовні вимоги позивачки визнала у повному обсязі, не заперечує проти задоволення позову.
Представник третьої особи по справі в судове засідання не з'явився, надав суду письмову заяву про розгляд справи за їх відсутності, просить розглянути справу на розсуд суду.
Відповідно до ч.2 ст. 247 ЦПК за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Відповідно до ч. 4 ст. 206 ЦПК України у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову.
Розглянувши матеріали справи, оцінивши та дослідивши у сукупності докази у справі, суд приходить до наступних висновків.
Відповідно до ст.12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ч. 1 ст.13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно до вимог ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до ст. ст. 81, 83 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду.
Судом встановлено, що житлове приміщення за адресою: АДРЕСА_1 належить на праві власності позивачці ОСОБА_1 на підставі Договору дарування квартири № 1198 від 22.07.2005 року, посвідченого приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Журавльовим В.Д., та згідно з Технічним паспортом на квартиру їх право власності зареєстроване в ЗМБТІ (а.с.13-14).
Позивачка ОСОБА_4 та її син ОСОБА_3 , 2002 р.н. зареєстровані та проживають за вказаною адресою, що підтверджується відміткою в паспорті громадянина України на ім'я позивачки, Витягом з Єдиного державного демографічного реєстру щодо реєстрації місця проживання відносно ОСОБА_3 та Довідками про реєстрацію місця проживання особи за відомостями Департаменту реєстраційних послуг ЗМР (а.с.15, 12, 24).
Окрім власниці та її сина в квартирі, починаючи з 14.11.1996 року зареєстрована відповідач по справі ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що також підтверджується Довідкою про реєстрацію місця проживання особи за відомостями Департаменту реєстраційних послуг ЗМР (а.с.23).
Факт свого непроживання відповідачка підтвердила наданою суду своєю особистою нотаріально посвідченою заявою, в якій позов визнала та не заперечує проти зняття її з реєстрації за адресою: АДРЕСА_1 , більше року проживає за межами України, є громадянкою Російської Федерації та зареєстрована за адресою: АДРЕСА_3 (а.с.56-57).
Стаття 41 Конституції України передбачає, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності, право приватної власності є непорушним
Стаття 47 Конституції України та ст. 9 ЖК України передбачають, що кожен має право на житло і ніхто не може бути обмежений у праві користуванням інакше ніж з підстав і в порядку визначеним законом.
Відповідно до ч.1 ст.317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
Згідно до ч. 1 ст.319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Відповідно до ч. 1 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Наявність реєстрації відповідача в квартирі АДРЕСА_1 приводить до обмеження права власності позивача, що виражається в неможливості розпорядитись об'єктом власності на свій розсуд, та нести додаткові витрати на оплату комунальних послуг.
Конституцією України (ст. 41) та ст. 1 Першого протоколу до Конвенції «Про захист прав людини і основоположних свобод», закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд вчиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Згідно до ч. 1 ст.383 ЦК України власник житлового будинку, квартири має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім'ї, інших осіб і не має права використовувати його для промислового виробництва.
Частиною першою ст. 156 ЖК України передбачено, що члени сім'ї власника жилого будинку, які проживають разом із ним у будинку, що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.
Відповідно до частини четвертої статті 156 ЖК України до членів сім'ї власника відносяться особи, зазначені в частині другій статті 64 цього Кодексу, а саме подружжя, їх діти і батьки. Членами сім'ї власника може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з ним і ведуть з ним спільне господарство.
Відповідно до ст. 391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Відповідно до ч. 2 ст.405 ЦК України член сім'ї власника житла втрачає право на користування житлом у разі відсутності його без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником будинку або законом.
Пунктом 34 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ №5 від 07.02.2014 року «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав», передбачено, що під час розгляду позовів про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, судам необхідно чітко розмежовувати правовідносини, які виникають між власником та попереднім власником житла, і правовідносини, які виникають між власником житла та членами його сім'ї, попередніми членами його сім'ї, а також членами сім'ї попереднього власника житла.
Аналіз даних правових норм свідчить про те, що право користування житловим приміщенням власником житла є одним із засобів реалізації права власності і похідним від права власника на житло.
Як зазначено у постанові Верховного Суду України від 16.01.2012 року у справі №6-57цс11, вирішення питання про зняття особи з реєстрації місця проживання залежить, зокрема від вирішення питання про право користування такої особи житловим приміщенням відповідно до норм житлового та цивільного законодавства (ст. ст. 71, 72, 116, 156 ЖК України та ст. 405 ЦК України.
Згідно до ст. 7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», зняття з реєстрації місця проживання здійснюється протягом семи днів на підставі заяви особи, запиту органу реєстрації за новим місцем проживання особи, остаточного рішення суду (про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, визнання особи безвісно відсутньою або померлою), свідоцтва про смерть.
Судом встановлено, що відповідачка ОСОБА_2 є рідною сестрою позивачки, була зареєстрований в даному житловому будинку як член її сім'ї та втратила право користування даним житлом, оскільки більше 1 року в ньому не проживає, є громадянкою Росії, однак добровільно з реєстраційного обліку не знялась та залишається зареєстрованою в спірному житловому приміщенні, жодних зобов'язань пов'язаних з утриманням квартири відповідач не несе, нею не користуються, повністю припинила виконувати обов'язки, пов'язані з утриманням, оплатою житлового приміщення, не цікавиться спірним приміщенням, що спричиняє власнику, позивачу додаткові матеріальні витрати та чинить перешкоди у здійсненні права власності.
Таким чином, з'ясувавши обставини справи та надавши належну оцінку зібраним у справі доказам, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, а також достатність і взаємний зв'язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин, та правові норми, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню.
Керуючись Конституцією України, ст. ст.10, 12, 13, 18, 76, 81, 83, 89, 141, 247, 258, 259, 263-265, 268, 354 ЦПК України, ст. ст. 317, 319, 346, 383, 391, 405 ЦК України, ст. ст. 9, 64,72 ЖК України, суд -
Позов ОСОБА_1 - задовольнити.
Визнати ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , такою, що втратила право користування житловим приміщенням, а саме квартирою АДРЕСА_1 .
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя: Баруліна Т. Є.