Дата документу 12.06.2020
Справа № 334/2167/20
Провадження № 3/334/1174/20
12 червня 2020р. суддя Ленінського районного суду м.Запоріжжя Добрєв Микола Васильович, розглянувши адміністративний матеріал, що надійшов з Дніпровського ВП ГУНП в Запорізькій області, відносно
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , не працюючого, зареєстрованого та мешкає за адресою: АДРЕСА_1 ,
за ст.44-3 КУпАП України,
Згідно з протоколом АПР 18 № 628372, складеним 07.04.2020р. про те, що 07.04.2020р. біля будинку АДРЕСА_2 ОСОБА_1 знаходився без засобів індивідуального захисту (респіраторної маски), чим порушив вимоги постанови КМУ № 255 від 11.03.2020р. ч.2 ч.1 та скоїв адміністративне правопорушення, передбачене ст.44-3 КУпАП України.
ОСОБА_1 в судове засідання не з'явився за невідомими причинами, про час та місце судового розгляду повідомлявся належним чином.
На підставі ст.268 КУпАП України суд вважає можливим розглянути справу у відсутність ОСОБА_1 .
Дослідивши матеріали справи, суд приходить до таких висновків.
Відповідно до ст.3 Конституції України людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Згідно з ст.7 КУпАП України ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності.
Завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом (ст.245 КУпАП).
Згідно з ст.251 КУпАП України доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Згідно з ст.252 КУпАП України орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом та правосвідомістю.
Відповідно до ст.280 КУпАП України орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують чи обтяжують відповідальність, чи заподіяно матеріальну шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
У своїх рішеннях, в тому числі і проти України, ЄСПЛ неодноразово наголошував на необхідності суворого дотримання процедури притягнення особи до відповідальності (як кримінальної, так і адміністративної).
Притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише за умови наявності юридичного складу адміністративного правопорушення, в т.ч. вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними та допустимими доказами.
П.2 ст.6 Конвенції про основні права та свободи людини і відповідна практика ЄСПЛ вимагає, щоб при здійсненні своїх повноважень судді відійшли від упередженої думки, що підсудний вчинив злочинне діяння, так як обов'язок доведення цього лежить на обвинуваченні та будь-який сумнів трактується на користь підсудного.
Деталі обвинувачення мають дуже суттєве значення, а його неконкретність розглядається ЄСПЛ як порушення права на захист (Справа «Маттоціа проти Італії» від 25 липня 2000 року).
Особа вважається невинуватою до тих пір, поки її вина не буде доказана у встановленому законом порядку. Ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь (ст.62 Конституції України).
Крім того, при ухваленні рішення суд враховує, що у зв'язку із застосуванням принципу презумпції невинуватості саме інспектор поліції, як особа, що виявила факт адміністративного правопорушення, повинен зібрати докази наявності події і складу адміністративного правопорушення, винуватості особи, тобто довести наявність законних підстав для притягнення особи до адміністративної відповідальності.
Так, ст.44-3 КУпАП України передбачає адміністративну відповідальність за порушення правил щодо карантину людей, санітарно-гігієнічних, санітарно-протиепідемічних правил і норм, передбачених Законом України «Про захист населення від інфекційних хвороб», іншими актами законодавства, а також рішень органів місцевого самоврядування з питань боротьби з інфекційними хворобами.
Вказана норма носить бланкетний характер, а тому серед ознак суті такого адміністративного правопорушення обов'язково повинно бути посилання на конкретний нормативно-правовий акт, яким встановлюються відповідні правила та якого не дотрималась особа, яка притягається до адміністративної відповідальності, порушивши тим самим законодавчі приписи.
Відповідно до ст.1 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» №1645-ІІІ від 06.04.2000р. карантин - це адміністративні та медико-санітарні заходи, що застосовуються для запобігання поширенню особливо небезпечних інфекційних хвороб.
Згідно з ст.29 цього Закону України карантин встановлюється та відміняється Кабінетом Міністрів України.
Згідно з постановою Кабінету Міністрів України № 211 від 11.03.2020р. «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої короновірусом SARS- CoV-2» (в редакції, чинній на 06.04.2020р.) на усій території України з 12.03.2020р. по 24.04.2020р. встановлено карантин та введено певні обмеження, заборони тощо.
Зокрема, відповідно до п.1 п.2 вказаної постанови заборонено з 06.04.2020р. до 24.04.2020р. перебування в громадських місцях без вдягнутих засобів індивідуального захисту, зокрема респіратора або захисної маски, у тому числі виготовлених самостійно.
Дослідивши надані матеріали, суд встановив, що в порушення вищевказаних вимог в протоколі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 неповно викладена суть адміністративного правопорушення.
Діючий КУпАП не надає визначення «громадського місця». Єдине офіційно визнане його поняття міститься в ст.1 Закону України «Про заходи попередження та зменшення вживання тютюнових виробів і їх шкідливого впливу на здоров'я населення», відповідно до якого громадське місце - це частина (частини) будь-якої будівлі, споруди, яка доступна або відкрита для населення вільно, чи за запрошенням, або за плату, постійно, періодично або час від часу, в тому числі під'їзди, а також підземні переходи, стадіони.
Так, в протоколі про адміністративне правопорушення зазначено, що ОСОБА_1 перебував біля будинку АДРЕСА_2 Зерновій в м АДРЕСА_2 без засобів індивідуального захисту респіраторної маски.
В той же час, про те, що зазначена адреса віднесена до громадського місця, ОСОБА_1 перебував в такому місці без вдягненого засобу індивідуального захисту (респіратора чи маски), в протоколі не зазначено.
Додані до протоколу фотознімки суд вважає неналежними та недопустимими доказами, оскільки вони не містять жодних відомостей про дату, час та місце правопорушення, що на фото зображений саме він.
Жодних посвідчувальних написів ці фотознімки не містять, ким саме та із застосуванням яких технічних засобів фото-, відеофіксації вони вчинені на них не зазначено, відомості про застосування будь-яких технічних засобів під час виявлення факту правопорушення та складання протоколу про адміністративне правопорушення в останньому також відсутні.
Суд наголошує, що він не вправі самостійно змінювати на шкоду особі фабулу, викладену у протоколі про адміністративне правопорушення, яка, по суті, становить виклад обвинувачення у вчиненні певного правопорушення, винуватість у скоєнні якого певною особою має доводитися в суді. Суд також не має права самостійно відшукувати докази винуватості особи у вчиненні правопорушення. Адже, діючи таким чином, суд неминуче перебиратиме на себе функції обвинувача, позбавляючись статусу незалежного органу правосуддя, що є порушенням ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Таким чином, належні та допустимі докази, передбачені ст.251 КУпАП України, які б підтверджували факт порушення ОСОБА_1 встановлених законом правил карантину, тобто факту вчинення ним зазначеного адміністративного правопорушення та його винуватість в ньому, суду не надані.
Отже, виходячи з вимог ст.252,280 КУпАП України, оцінивши обставини справи та надані докази, суд вважає, що факт вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, передбаченого ст.44-3 КУпАП України, належними та допустимими доказами, поза розумним сумнівом, не доведений, що в силу принципу презумпції невинуватості трактується судом на його користь.
У зв'язку з цим, суд приходить до висновку про відсутність в діях ОСОБА_2 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ст.44-3 КУпАП України, і на підставі п.1 ч.1 ст.247 КУпАП України провадження в справі слід закрити.
Керуючись ст.3, 62 Конституції України, ст.7, 9, 44-3, 245, 247, 251, 252, 256, 268, 280, 283 КУпАП України, суд, -
Провадження у справі про адміністративного правопорушення за ст.44-3КУпАП відносно ОСОБА_1 закрити у зв'язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення.
Постанова суду може бути оскаржена до Запорізького апеляційного суду протягом десяти днів з дня її постановлення.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги.
Суддя: Добрєв М. В.