Справа № 308/10149/19
04 червня 2020 року м. Ужгород
Ужгородський міськрайонни суд Закарпатської області в особі:
головуючого судді - Бедьо В.І.
за участі секретаря судових засідань - Пазяк С.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 в інтересах ФОП ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ТзОВ «Еталон» про визнання недійсним договору про відступлення права вимоги, -
Представник ФОП ОСОБА_2 адвокат Гук Ольга Олегівна звернулась до суду позовом до ОСОБА_3 , ТОВ "Еталон" про визнання недійсним договору відступлення права вимоги (надалі - Договір), укладеного між ТОВ "Еталон" та ОСОБА_3 від "28" березня 2014 р. за Договором суборенди нежитлових приміщень №02-12/11 між ТОВ "Еталон" та ФОП ОСОБА_2 від 01.01.2012р.
Представник позивача посилається на те, що основний договір розірвано «14» лютого 2013 р., відтак на момент укладення Договору зобов'язання ФОП ОСОБА_2 перед ТОВ "Еталон" за основним договором припинились і договір відступлення права вимоги є безпредметним, оскільки відсутній предмет договору.
Також зазначає, що позивач з 03.06.2013 року був позбавлений можливості користуватись своїм обладнання та приміщенням в якому воно перебувало, оскільки 03.06.2013 року ухвалою Господарського суду Закарпатської області в порядку забезпечення позову було накладено арешт на вказане майно та передано на зберігання стягувачу ТОВ «Еталон».
Окрім цього вказує на ту обставину, що 02 березня 2015р. саме ТОВ "Еталон", а не ОСОБА_3 звернулось до Господарського суду Закарпатської області з клопотанням про поновлення строку для пред'явлення до виконання наказу Господарського суду Закарпатської області по справі №907/473/13-г від 27.02.2015р. Оскільки заміни сторони у виконавчому провадженні по справі №907/473/13- г не відбулось, ця обставина, на думку представника позивача, зумовлює недійсність оскаржуваного правочину.
На підставі викладеного представник позивача просив визнати недійсним договір про відступлення права вимоги укладений ТОВ" "Еталон" та ОСОБА_3 28 березня 2014р.
Ухвалою суду від «16» жовтня 2019р. відкрито спрощене позовне провадження даній справі без повідомлення сторін та розгляд справи за наявними матеріалами.
На адресу суду надійшли відзив Відповідача-1 ОСОБА_3 та відзив Відповідача-2 ТОВ "Еталон".
Відповідач-1 ОСОБА_3 з доводами позовної заяви не погодився, зазначивши наступне.
Доводи представника позивача в частини відсутності зобов'язань ОСОБА_3 спростовує нормою права закріпленою в ст. 795 ЦК України, якою визначено, що повернення наймачем предмета договору найму оформляється відповідним документом (актом) який підписується сторонами договору. З цього моменту договір найму припиняється.
Вказує на те, що нежитлове приміщення згідно акту державного виконавця було повернуто ТзОВ «Еталон» "12" червня 2015 р. Із врахуванням наведеного вимоги ОСОБА_3 , як особи, до якої перейшло, на підставі договору від «28» березня 2014 року, право вимагати від ФОП ОСОБА_2 належного виконання зобов'язань за договором суборенди нежитлових приміщень, що виникли з «01» червня 2013 року, є обґрунтованими.
Крім того відповідач-1 вказує на той факт, що доводи, викладені позивачем в даній справі ідентичні доводам, які були досліджені судом під час розгляду справи №308/5250/14-ц, що відображено в судовому рішенні по даній справі, відповідно позовна заява не підлягає до задоволення.
Також відповідач - 1 просив застосувати в даному спорі строк позовної давності до даних правовідносин, так як позивач звернувся до суду майже через шість років після оформлення спірного договору.
Заперечення на відзив відповідача -1 позивач до суду не подав.
Відповідач-2 ТзОВ «Еталон» з доводами позовної заяви також не погодився, подавши до суду відзив на позов, у якому просив суд звернути увагу на наступне.
Згідно Постанови Львівського апеляційного господарського суду по справі №907/473/13 від «22» жовтня 2013р. Договір суборенди приміщень №02-12/11 від 01.01.2012р., укладений між ТОВ "Еталон" та ФОП ОСОБА_2 розірвано з «14» лютого 2013 р.
В силу вимог ч.2 ст.795 ЦКУ зобов'язання ФОП ОСОБА_2 перед ТОВ "Еталон" за даним договором припиняються лише після виконання обов'язку щодо повернення орендованого приміщення. ФОП ОСОБА_2 своє зобов'язання (повернути приміщення) добровільно не виконав.
Правомірність цієї вимоги та думку товариства також підтверджена судовими рішеннями, які набули законної сили, після перегляду судами апеляційної та касаційної інстанції (справа №308/5250/14-ц, справа№308/10824/15-ц).
Так як розірвання договору не припиняє зобов'язання сторін в силу дії ст.795 Цивільного Кодексу України твердження представника ФОП ОСОБА_2 про недійсність правочину на думку ТзОВ «Еталон» не грунтуються на вимогах діючого законодавства.
Щодо клопотання ТОВ "Еталон" про поновлення строку по справі №904/493/13, як письмового доказу, який на думку представника позивача свідчить про відсутність діючих зобов'язань ФОП ОСОБА_2 , відповідач -2 просив прийняти до уваги наступне. Вказане клопотання стосується примусового виконання Постанови Львівського апеляційного господарського суду по справі №904/973/13 від «22» жовтня 2013р. якою задоволено вимоги ТОВ "Еталон" до СПД ФОП ОСОБА_2 за період до «01» червня 2013р., а за оспорюваним договором ТОВ "Еталон" передало ОСОБА_3 право вимоги з «01» червня 2013р.
Доводи позивача про недійсність правочину в силу того, що останній не користувався приміщеннями відповідач-2 спростовує актом державного виконавця про передачу приміщення від «12» червня 2015р. у виконавчому провадженні з примусового виконання судового рішення по справі №904/473/13.
Заперечення на аргументи відповідача-2 позивач до суду не надіслав.
Дослідивши матеріали даної справи, оцінивши зібрані докази, надані сторонами, суд приходить до наступних висновків
«28» березня 2014р. ТОВ "Еталон" та ОСОБА_3 уклали Договір про відступлення права вимоги за договором суборенди нежитлового приміщення № 02-12/11 укладеним між ТОВ "Еталон" та ФОП ОСОБА_2 «01» січня 2012 р.
За даним Договором ТОВ "Еталон" передало ОСОБА_3 право вимоги до ФОП ОСОБА_2 по зобов'язанням з основного договору за період з «01» червня 2013р. і до повного виконання Боржником своїх зобов'язань по вищевказаному договору суборенди нежитлових приміщень.
За основним договором ТОВ"Еталон" передало, а ФОП ОСОБА_2 прийняв в строкове оплатне користування нежитлові приміщення. За умовами основного договору ТОВ "Еталон" мало право вимагати від ФОП ОСОБА_2 використовувати дане приміщення за призначенням, утримувати в належному стані, своєчасно сплачувати відповідні платежі, в разі припинення/розірвання даного договору повернути приміщення в належному стані, відшкодування збитків в разі погіршення стану або втрати предмета договору.
Постановою Львівського апеляційного господарського суду по справі №907/473/13 від 22 жовтня 2013 р. зазначений договір оренди розірвано «14» лютого 2013р.
Позивач стверджує, що Договір про відступлення права вимоги за договором суборенди нежитлового приміщення недійсний, оскільки не був спрямований на реальне настання наслідків. Крім того, як на підставу недійсності правочину, представник позивача вказує на розірвання основного договору і відсутність діючих зобов'язань ФОП ОСОБА_2 за розірваним в судовому порядку договором.
Відповідач-1 ОСОБА_3 вказує на те, що позовні вимоги представника позивача фактично зводяться до переоцінки низки судових рішень, які набули законної сили, а доводи позову ідентичні доводам, які були предметом розгляду у справі № 308/5250/14-ц.
Однак, перевіривши доводи відповідача ОСОБА_3 суд встановив, що рішення у справі № 308/5250/14-ц було скасоване Верховним судом і направлено на новий розгляд в Ужгородський міськрайонний суд і на даний час не розглянуте, тому обставини, встановлені вказаним рішенням не можуть братися до уваги в порядку ч. 4 ст. 82 ЦПК України.
Відповідач 2 ТОВ «Еталон» вказує на те, що сторона позивача була обізнана про наявність оскаржуваного правочину з 30.01.2015 року, зокрема з дати подання позовної заяви про визнання недійсним договору про відступлення права вимоги по справі № 308/969/15-ц.
В якості доказу ним надано суду копію ухвали Ужгородського міськрайонного суду від 01.12. 2015 року по справі № 308/12811/15 та копію ухвали Ужгородського міськрайонного суду від 07.04. 2015 року по справі № 308/969/15.
З цих підстав відповідач вказує на пропуск позивачем строку позовної давності, у звязку з чим просить відмовити у задволенні позову.
Вивчивши зміст наданих відповідачем ухвал, суд встановив, що дійсно на розгляді в Ужгородському міськрайонному суду перебували справи за позовом ФОП ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ТзОВ «Еталон» про визнання недійсним договору про відступлення права вимоги і вказані справи були залишені судом без розгляду, не були оскаржені позивачем та набули законної сили.
Таким чином, судячи з копії позовної заяви, з якою вже попередньо позивач звертався 30.01.2015 року йому було відомо про укладення оскаржуваного ним договору.
Разом з тим до суду з даним позовом позивач звернувся тільки 03.09.2019 року, тобто більш ніж через три роки з часу, коли позивачу стало відомо про оскаржуваний правочин.
Питання застосування строку позовної давності регулюються Главою 19 «Позовна давність» Цивільного Кодексу України.
Під поняттям позовна давність, відповідно до ст. 256 ЦК України розуміється строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Тобто, вказане поняття - це певний період у часі зі спливом якого у кредитора зникає можливість захистити своє право у судовому порядку. Зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо).
Законодавцем встановлено два види строку позовної давності: загальний (три роки) та спеціальний, який в свою чергу поділяється на скорочений та збільшений. Окремі випадки застосування спеціального строку позовної давності передбачені статтею 258 ЦК України.
Відповідно до ст. 259 ЦК України, сторони у випадку додержання письмової форми договору, можуть за своєю домовленості збільшити строк позовної давності, однак не можуть скорочувати законодавчо встановлені строки.
За загальним принципом проголошеним ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Під зупиненням строку позовної давності розуміється зупинення його обрахування під час існування певних обставин передбачених ст. 263 ЦК України, після припинення яких продовжується з урахуванням часу, що минув до його зупинення.
У випадку вчинення особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку та у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач строк позовної давності переривається та його перебіг починається заново, як це передбачено ст. 264 ЦК України.
Відповідно до ст. 267 ЦК України заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності. Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.
Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту. Законодавець не наводить прикладів підстав через які суд може визнати поважними причини пропущення строку позовної давності, таким чином суд самостійно оцінює кожні обставини на предмет поважності.
Слід підкреслити, що статтею 268 ЦК України передбачені вимоги, на які позовна давність не поширюється, однак вказаний перелік не є вичерпним Законом можуть бути встановлені також інші вимоги. Дане правило стосується і спеціальних строків позовної давності, оскільки окремими нормативними актами щодо деяких правовідносин визначені інші строки позовної давності.
Матеріали справи не містять обставин, які б свідчили про зупинення, перерив або про наявність підстав для поновлення строку позовної давності, клопотань щодо поновлення строку звернення до суду позивач також суду не заявляв.
За таких обставин, заявлені позивачем вимогипро визнання недійсним договору про відступлення права вимоги укладений ТОВ" "Еталон" та ОСОБА_3 28 березня 2014р. заявлені позивачем з пропуском строку позовної давності.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Отже, враховуючи вищевикладене, наявність клопотання відповідача про застосування строку позовної давності, суд вважає за розумне застосувати в даному випадку строк позовної давності, оскільки позивач не прохав суд поновити строк позовної давності та не навів поважних причин пропуску строку позовної давності, а отже з урахуванням викладеного, суд відмовляє у задоволенні позовних вимог.
На підставі викладено та керуючись ст.256, 258, 263, 267, 268 ЦКУкраїни, ст.ст. 4, 12, 81, 141, 258, 259, 263-265, 268, 354 ЦПК України, суд, -
В задоволенні позову ОСОБА_1 в інтересах ФОП ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ТзОВ «Еталон» про визнання недійсним договору про відступлення права вимоги - відмовити у повному обсязі.
Позивач: ФОП ОСОБА_2 , АДРЕСА_1 , ІПН: НОМЕР_1 .
Відповідач: ОСОБА_3 , АДРЕСА_2 .
Відповідач: ТзОВ «Еталон», 88000, м. Ужгород, вул. Насипна, буд. 46, кв. 1.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Закарпатського апеляційного суду.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя Ужгородського міськрайонного суду
Закарпатської області В.І. Бедьо