Справа № 297/488/20
10 червня 2020 року м. Берегове
Берегівський районний суд Закарпатської області в особі:
головуючого Ільтьо І. І.,
при секретарі Гарані О. А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Берегово цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 до ОСОБА_5 , третя особа без самостійних вимог Берегівська міська рада в особі Центру надання адміністративних послуг про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням,
Позивачі звернулися до суду з позовом до ОСОБА_5 третя особа, яка не заявляє самостійних вимог Берегівська міська рада в особі Центру надання адміністративних послуг, про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням. В обґрунтування заявлених позовних вимог позивачі зазначили, що житловий будинок АДРЕСА_1 , належить їм на праві спільної сумісної власності.
Зазначали, що у вказаному будинку зареєстрований попередній власник відповідач ОСОБА_5 , однак останній не проживає у даному будинку, у зв'язку з чим позивачі вимушені звернутися до суду для захисту своїх порушених прав та інтересів.
Наявність проживання відповідача за вищевказаною адресою, створює для позивачів незручності, перешкоди у користуванні та розпорядженні своїм житлом, порушує їх право власності на нерухоме майно.
Ухвалою Берегівського районного суду Закарпатської області від 05.05.2020 року по справі відкрито провадження в порядку спрощеного позовного провадження.
Відповідно до вимог ч. 5 ст. 279 ЦПК України сторони в судове засідання не викликалися, проте відповідачу було встановлено строк в п'ятнадцять днів з дня отримання ухвали про відкриття провадження на подачу відзиву на позовну заяву.
Згідно ч. 8 ст. 178 ЦПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Суд вважає можливим постановити рішення на підставі наявних у матеріалах справи доказів.
Перевіривши матеріали справи, з'ясувавши повно і всебічно обставини, на які позивач посилалася, як на підставу своїх вимог, оцінивши докази на ствердження цих обставин в їх сукупності, суд вважає позов задовольнити, виходячи з наступного.
Судом встановлено, що Позивачі ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 є співвласниками будинку за адресою АДРЕСА_1 :
6/32 частиною Будинку володіє ОСОБА_2 - на підставі договору купівлі-продажу від 30.08.2016 р. № 5890; 6/16 частиною будинку володіє ОСОБА_1 - на підставі договору дарування від 16.03.2015 р. № 6660; 4/16 частиною будинку володіє ОСОБА_3 - на підставі свідоцтва про право на спадщину № 3-4101 від 07.10.1998 року; 3/16 частиною будинку володіє ОСОБА_4 - на підставі свідоцтва про право на спадщину № 2-6030 від 30.12,2002 року.
З листа відділу обліку та моніторингу інформації місця проживання ГУДМС України в Закарпатській області №3.1.8/1937 від 19.03.2020 року, вбачається, що ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , значаться на реєстраційному за адресою: АДРЕСА_1 .
У ст. 29 ЦК України визначено поняття «місця проживання», а саме, місцем проживання фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому, у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно, тимчасово.
Згідно ст. 383 ЦК України, власник квартири (будинку) має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім'ї. Власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.
Відповідно до ст. 316 ЖК України право власності - це право особи на майно, яке він здійснює відповідно до закону, по своїй волі і незалежно від волі інших осіб. Зміст права власності складають три правомочність - володіння, користування і розпорядження. Володіння майном - має на увазі юридично закріплену можливість фактично володіти майном, впливати на нього у будь-який момент, здійснювати відносно такого майна свою волю. Право користування полягає в юридично закріпленій можливості власника використовувати корисні якості майна для себе, отримувати з цього користь, вигоду. Розпорядження майном - це можливість власника встановлювати, змінювати, припиняти юридичне існування майна.
Згідно частини 1 ст. 317 ЦК України, власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.
Частиною 1 статті 319 ЦК України передбачено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Гарантуючи захист права власності, закон надає власнику право вимагати усунення будь-яких порушень його прав. Способи захисту права власності передбачені нормами ст. ст. 16, 386, 391 ЦК України.
Статтею 391 ЦК України передбачено, що власник має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав. Діяльність власника може бути обмежена чи припинена, або власника може бути зобов'язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
Суд вважає, що право позивачів вільно користуватися та розпоряджатися своєю власністю порушено та підлягає захисту, у зв'язку з існуванням факту проживання в будинку АДРЕСА_1 , відповідача ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Таким чином, суд вважає, що позовні вимоги про позбавлення відповідача ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 права користування житлом та зняття з реєстрації, підлягають задоволенню, так як останній не проживає в будинку значний проміжок часу.
Згідно ч.3 ст.10 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ЦПК України.
Судом були надані рівні права сторонам процесу щодо подання доказів, їх дослідження і доведення перед судом їх переконливості.
Позивачами вимоги позову доведені, на підставі наданих доказів, встановлені обставини, що свідчать про порушення їх права, яке підлягає захисту в обраний позивачем спосіб.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.4, 10, 12, 77, 78, 263, 265, 268, 354, 355 ЦПК України, ст.ст.64, 150, 156 ЖК УРСР, ст.ст.16, 317, 319, 391, 405 ЦК України та п.10 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового Кодексу України» №2 від 12 квітня 1985 року, п.15 постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 01 листопада 1996 року «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя», п.24 постанови Пленуму Верховного Суду України №2 від 12 червня 2009 року «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» суд, -
Позов задовольнити.
Визнати ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , такими що втратили право користування житловим приміщенням, а саме будинком АДРЕСА_1 .
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Суддя Ільтьо І. І.