Єдиний унікальний номер справи 235/3592/20
Номер провадження 2-о/235/323/20
15 червня 2020 року м. Покровськ
Красноармійський міськрайонний суд Донецької області у складі:
Головуючого судді: Клікунової А. С.,
за участю секретаря судового засідання: Ліпскіс О.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в порядку окремого провадження цивільну справу за заявою ОСОБА_1 (адреса реєстрації місця проживання: АДРЕСА_1 ), представник заявника Залівной І.О. (адреса здійснення адвокатської діяльності: АДРЕСА_2 ), заінтересована особа Центральний районний у місті Маріуполі відділ державної реєстрації актів цивільного стану Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) (юридична адреса: Донецька область, м. Маріуполь, пр. Металургів, 21) про встановлення факту смерті особи на тимчасово окупованій території України, -
На розгляд суду пред'явлено вказану заяву, в якій ОСОБА_1 просить встановити факт смерті батька ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 в м. Донецьк Донецької області.
Заявлені вимоги обґрунтовані наступним. ОСОБА_1 є сином ОСОБА_3 , 1932 року народження. ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_3 помер. Проте даний факт підтверджений документами, які складені без урахування вимог чинного законодавства України, а саме лікарське свідоцтво про смерть видано закладом, що знаходиться на тимчасово окупованій території у Донецькій області (далі мовою оригіналу): «Коммунальное учреждение «Центр первичной медико-санитарной помощи № 6 города Донецка Министерства здравоохранений Донецкой Народной Республики». Представник заявника адвокат Залівної І.О. звернувся до Центрального районного у місті Маріуполі відділу державної реєстрації актів цивільного стану Східного міжрегіонального управління МЮ (м. Харків) з проханням зареєструвати смерть ОСОБА_3 , однак в видачі свідоцтва про смерть відмовлено. На даний час заявник є спадкоємцем майна померлого та має намір оформити спадщину після смерті батька, одержати допомогу на поховання, - однак відсутність свідоцтва про смерть є перешкодою у цьому. Ці обставини зумовили потребу в зверненні до суду.
Заявник ОСОБА_1 , представник заявника адвокат Залівной І.О. у судове засідання не з'явилися, в порядку п. 3 ч. 1 ст. 43, 58 ЦПК України, подано заяву про розгляд справи в їх відсутність, просять ухвалити рішення на підставі поданих доказів.
Представник заінтересованої особи Центрального районного у місті Маріуполі відділу державної реєстрації актів цивільного стану Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи, в судове засідання не з'явився, на адресу суду в порядку ч. 3 ст. 211 ЦПК України надіслано лист про відсутність заперечень по суті заяви, з проханням проводити розгляд справи в відсутність заінтересованої особи, ухвалити рішення на розсуд суду.
Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень ЦПК України розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Суд, повно і всебічно з'ясувавши обставини, на які посилались сторони, як на підставу своїх вимог, дослідивши докази, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, а також достатність і взаємний зв'язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, - приходить до наступних висновків.
Судом встановлено наступні факти та відповідні правовідносини.
Заявник по справі ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 уродженець м. Донецьк Донецької області, громадянин України, адреса реєстрації місця проживання: АДРЕСА_1 (підтверджено копією паспорта).
Згідно ч. 1 ст. 316 ЦПК України заява фізичної особи про встановлення факту, що має юридичне значення, подається до суду за місцем її проживання.
Відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 2 грудня 2015 року № 1275-р затверджено перелік населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, згідно із Додатком до таких населених пунктів належить м. Донецьк Донецької області. Пунктом 1 ст. 1 ЗУ "Про здійснення правосуддя та кримінального провадження у зв'язку з проведенням антитерористичної операції" передбачено особливості визначення територіальної підсудності в районі проведення антитерористичної операції у зв'язку з неможливістю здійснювати правосуддя. Розпорядженням № 27/0/98/14 від 02.09.2014 року Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про визнання територіальної підсудності справ» визначено, що розгляд справ підсудних Кіровському районному суду м. Донецька на час проведення антитерористичної операції здійснюється Красноармійським міськрайонним судом Донецької області.
ОСОБА_1 є сином ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (родинні відносини документально підтверджено).
ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_3 помер.
Згідно довідки про причину смерті (відривна частина від лікарського свідоцтва про смерть) № 22, видане 07.03.2020 року установою, яка іменується (далі мовою оригіналу): «Коммунальное учреждение «Центр первичной медико-санитарной помощи № 6 города Донецка Министерства здравоохранений Донецкой Народной Республики», - ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_3 , причина смерті - церебральний атеросклероз, місце смерті - м. Донецьк Донецької області.
Крім того, 07.03.2020 року видано свідоцтво про смерть ОСОБА_3 , орган реєстрації (далі мовою оригіналу): «Кировский отдел ЗАГС Донецкого городского управления Министерства юстиции Донецкой народной республики».
Відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів № 1085р від 07.11.2014 року м. Донецьк Донецької області є містом, на території якого органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження. Відповідно до ч. ч. 2, 3 ст. 9 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» будь-які органи, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території та їх діяльність вважаються незаконними, якщо ці органи або особи створені, обрані чи призначені у порядку, не передбаченому законом. Будь-який акт (рішення, документ), виданий органами та/або особами, передбаченими частиною другою цієї статті, є недійсним і не створює правових наслідків.
На виконання постанови Кабінету Міністрів України № 595 від 07 листопада 2011 року, з 01 грудня 2014 року, відділення державної реєстрації актів цивільного стану, що знаходились на тимчасово неконтрольованій території переміщені на контрольовану українською владою територію. Відповідно до наказу Міністерства юстиції України № 919/5 від 12.06.2014 року проведення державної реєстрації актів цивільного стану та видача витягів з Державного реєстру актів цивільного стану за заявами громадян України, які проживають в районі проведення антитерористичної операції, здійснюють відділи державної реєстрації актів цивільного стану за місцем звернення заявника. В зв'язку з вказаним, представник заявника адвокат Залівной І.О. звернувся до Центрального районного у місті Маріуполі відділу державної реєстрації актів цивільного стану Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) для отримання свідоцтва про смерть батька. Згідно листа Центрального районного у місті Маріуполі відділу державної реєстрації актів цивільного стану Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) № 197/20.2-108 від 09.06.2020 року відмовлено в проведенні державної реєстрації смерті, в зв'язку з неможливістю прийняти документи, видані на непідконтрольній території, як такі, що підтверджують факт смерті, при цьому роз'яснено потребу для звернення до суду для вирішення питання щодо встановлення факту смерті.
Відповідно до пункту 5 частини другої статті 293 ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.
Згідно пункту 8 частини першої статті 315 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті.
Відповідно до ч. 1 ст. 317 ЦПК України заява про встановлення факту смерті особи на тимчасово окупованій території України, визначеній Верховною Радою України, може бути подана родичами померлого або їхніми представниками до суду за межами такої території України. Справи про встановлення факту народження або смерті особи на тимчасово окупованій території України, визначеній Верховною Радою України, розглядаються невідкладно з моменту надходження відповідної заяви до суду.
Відповідно до п. 13 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» № 5 від 31.03.1995 року заяви про встановлення факту смерті особи в певний час (п. 7 ст. 273 ЦПК України) приймаються до провадження суду і розглядаються за умови подання заявниками документів про відмову органів реєстрації актів громадянського стану в реєстрації події смерті. Заявник зобов'язаний обґрунтувати свою заяву посиланнями на докази, що достовірно свідчать про смерть особи у певний час і за певних обставин. При цьому слід мати на увазі, що встановлення з зазначених підстав факту смерті відрізняється від встановлення факту реєстрації смерті (яке провадиться на підставі п. 4 ст. 273 ЦПК і полягає у з'ясуванні, насамперед, обставин не самої події смерті, а її реєстрації в органах реєстрації актів громадянського стану) та від оголошення особи померлою, яке провадиться за правилами глави 35 ЦПК України.
З урахуванням вищезазначеного, а саме що надані заявником документи не можуть бути прийняті органом державної реєстрації актів цивільного стану у якості підтвердження факту смерті ОСОБА_3 , отримати свідоцтво про смерть на бланку українського (державного) зразка, очевидно не може з об'єктивних причин, суд вказує про необхідність застосування інших механізмів, передбачених законами України та нормами міжнародного права, з метою захисту прав, свобод і законних інтересів заявниці.
Згідно з ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
За приписами ст. 77 та ст. 78 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування; суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом.
Надаючи оцінку допустимості наданих заявником доказів, а саме документів, виданих на території, де органи державної влади України тимчасово не здійснюють свої повноваження, суд керується ч. 2 ст.19 Конституції України, якою передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
При цьому, в практиці Міжнародного суду ООН сформульовані так звані «намібійські винятки», згідно яких, якщо невизнання документів, виданих окупаційною владою, веде за собою серйозні порушення або обмеження прав громадян, такі документи повинні визнаватися. Так, у Консультативному висновку Міжнародного суду ООН від 21 червня 1971 року «Юридичні наслідки для держав щодо триваючої присутності Південної Африки у Намібії» зазначено, що держави - члени ООН зобов'язані визнавати незаконність і недійсність триваючої присутності Південної Африки в Намібії, але «у той час як офіційні дії, вчинені урядом Південної Африки від імені або щодо Намібії після припинення дії мандата є незаконними і недійсними, ця недійсність не може бути застосовна до таких дій як, наприклад, реєстрація народжень, смертей і шлюбів». Європейський суд з прав людини послідовно розвиває цей принцип у своїй практиці. Так, якщо у справі «Лоізіду проти Туречиини» ЄСПЛ обмежився коротким посиланням на відповідний пункт названого висновку Міжнародного суду, то у справах «Кіпр проти Туреччини» та «Мозер проти Республіки Молдови та Росії» приділено значну увагу аналізу цього висновку та подальшої міжнародної практики. При цьому ЄСПЛ констатував, що «Консультативний висновок Міжнародного Суду, що розуміється в сукупності з виступами і поясненнями деяких членів суду, чітко показує, що в ситуаціях, подібних до тих, що наводяться в цій справі, зобов'язання ігнорувати, не брати до уваги дії існуючих defacto органів та інститутів [окупаційної влади] далеко від абсолютного. Для людей, що проживають на цій території, життя триває. І це життя потрібно зробити більш стерпним і захищеним фактичною владою, включаючи їх суди; і виключно в інтересах жителів цієї території дії згаданої влади, які мають відношення до сказаного вище, не можуть просто ігноруватися третіми країнами або міжнародними організаціями, особливо судами, в тому числі й цим [ЄСПЛ]. Вирішити інакше означало б зовсім позбавляти людей, що проживають на цій території, всіх їх прав щоразу, коли вони обговорюються в міжнародному контексті, що означало б позбавлення їх навіть мінімального рівня прав, які їм належать. При цьому, за логікою вказаного рішення, визнання актів окупаційної влади в обмеженому контексті захисту прав мешканців окупованих територій ніяким чином не легітимізує таку владу. Спираючись на сформульований у цій справі підхід, ЄСПЛ у справі «Мозер проти Республіки Молдови та Росії» наголосив, що «першочерговим завданням для прав, передбачених Конвенцією, завжди має бути їх ефективна захищеність на території всіх Договірних Сторін, навіть якщо частина цієї території знаходиться під ефективним контролем іншої Договірної Сторони [тобто є окупованою].
Таким чином, суд вважає за можливе застосувати названі загальні принципи («Намібійські винятки»), сформульовані в рішеннях Міжнародного суду ООН та Європейського суду з прав людини, в контексті оцінки документів про смерть особи, виданих закладами, що знаходяться на окупованій території, як доказів, оскільки суд розуміє, що можливості збору доказів смерті особи на окупованій території можуть бути істотно обмеженими, у той час як встановлення цього факту має істотне значення для реалізації цілої низки прав людини, включаючи право власності (спадкування), право на повагу до приватного та сімейного життя тощо.
Такий висновком узгоджується з правовою позицією, викладеною Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ в інформаційному листі від 15.04.2016, за змістом якої документи, видані органами та установами (зокрема, лікарняними закладами), що знаходяться на тимчасово окупованій території України, визначеній Верховною Радою України, як виняток можуть братись до уваги судом та оцінюватись разом з іншими доказами в їх сукупності та взаємозв'язку під час розгляду справ у порядку статті 317 ЦПК України, суд як виняток приймає до уваги дані про смерть (дату, місце), які зазначені у вищенаведених документах, виданих на території, де органи державної влади України тимчасово не здійснюють свої повноваження.
Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що дослідженими у справі доказами доведено факт смерті ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 - ІНФОРМАЦІЯ_3 в місті Донецьк Донецької області, та підтверджено неможливість реєстрації такого факту в органах реєстрації актів цивільного стану України, відтак, оскільки встановлення відповідного факту необхідно заявнику для отримання свідоцтва про смерть встановленої законом України форми та реалізації наслідків, передбачених законодавством у зв'язку зі смертю батька, заява підлягає задоволенню.
Відповідно до роз'яснень п. 18 Постанови Пленуму ВСУ № 5 від 31.03.1995 р. «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» (із змінами, внесеними згідно з постановою Пленуму ВСУ № 15 від 25.05.98р.) рішення суду про встановлення факту, що має юридичне значення, не замінює собою документів, що видають зазначені органи, а є лише підставою для їх одержання.
Згідно з ч. 4 ст. 317 ЦПК України ухвалене судом рішення у справах про встановлення факту смерті особи на тимчасово окупованій території України, визначеній Верховною Радою України, підлягає негайному виконанню.
На підставі вищезазначеного та керуючись Законом України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану», ст. ст. 4, 13, 18, 293, 315-319, 352, 354 ЦПК України, суд, -
Заяву ОСОБА_1 , представник заявника адвокат Залівной Ілля Олександрович, заінтересована особа Центральний районний у місті Маріуполі відділ державної реєстрації актів цивільного стану Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) про встановлення факту смерті особи на тимчасово окупованій території України - задовольнити.
Встановити факт, що має юридичне значення, а саме, що ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженець с. Галузія Рафалівського району Ровенської області, громадянин України, адреса реєстрації місця проживання: АДРЕСА_1 помер - ІНФОРМАЦІЯ_3 , місце смерті - м. Донецьк Донецької області, причина смерті - церебральний атеросклероз.
Рішення суду підлягає негайному виконанню та його оскарження не зупиняє виконання рішення.
Згідно ч. 7 ст. 294 ЦПК України при ухваленні судом рішення за розглядом справи в порядку окремого провадження судові витрати не відшкодовуються, якщо інше не встановлено законом.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст. 273 ЦПК України після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржене протягом тридцяти днів за правилами, встановленими ст. ст. 354, 355 ЦПК України та, відповідно п. п. 15.5 п. 15 ч. 1 Перехідних положень ЦПК України, - до Донецького апеляційного суду через Красноармійський міськрайонний суд Донецької області або безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Згідно п. 3 Розділу ХІІ «Прикінцеві положення» ЦПК України в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» № 540-ІХ від 30.03.2020 року строки визначені, зокрема, статтею 354 ЦПК України, продовжуються на строк дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)
Суддя