Справа №705/1529/20
2/705/1638/20
11 червня 2020 року Уманський міськрайонний суд Черкаської області
в складі: головуючої-судді Білик О.В.
за участю секретаря судового засідання - Щербакової Л.А
позивача ОСОБА_1
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Умань цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про видачу документів про державну реєстрацію права власності на майно -
До Уманського міськрайонного суду Черкаської області звернувся ОСОБА_1 з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про видачу документів про державну реєстрацію права власності на майно. У позові вказано, що відповідачі 29.08.2017 здійснили державну реєстрацію прав власності на спільне з позивачем майно, що являється родинною спадщиною по АДРЕСА_1 . Ексспіввласник ОСОБА_4 безоплатно передала відповідачам частину майна, але не виконала свого головного обов'язку - не визначила порядок поділу і виділу в натурі своєї частки у праві спільної часткової власності. Позивач зазначає, що обдаровані витяг з державної реєстрації йому не представляють хоча на його основі застосовують нові правила поділу спільного майна, відмовляються від співпраці, вимоги позивача ігнорують і протиправно грабують його. У прохальній частині позову позивач ОСОБА_1 просить суд зобов'язати ОСОБА_2 видати співвласнику майна ОСОБА_1 копію витягу з державного реєстрації прав на 1/6 частку житлового будинку по АДРЕСА_1 від 29.08.2017року на протязі 10 днів. Зобов'язати ОСОБА_3 видати співвласнику майна ОСОБА_1 копію витягу з державного реєстрації прав на земельну ділянку пл.. 150 м2 по АДРЕСА_1 від 29.08.2017року на протязі 10 днів. Судовий збір стягнути солідарно з відповідачів в дохід державного бюджету.
Позивач ОСОБА_1 в судовому засіданні підтримав вимоги позову, посилаючись на обставини викладені в ньому та просив позов задовольнити в повному обсязі.
Відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 у судове засідання, будучи належним чином, відповідно до вимог ЦПК України, повідомленими про місце, дату та час проведення судового засідання у справі, -не з'явилися. Однак, 09.06.2020 на адресу суду за вх.. №12271 від відповідачів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 надійшла заява, у якій вони вказують, що позовна заява є абсурдною, надуманою, безпідставною, безпредметною, навмисно поданою з метою завдання шкоди, з ціллю примушування відповідачів через суд, до незаконної та безоплатної передачі йому майна належного відповідачам, шляхом подачі великої кількості завідомо неправдивих та безпредметних позовів, доводячи цим до психологічного зриву, знаючи про те, що суди бояться йому протистояти та не вживають встановлених законом заходів примусового впливу. У заяві відповідачі зазначають, що позивач, як на підставу своїх позовних вимог надає до суду неналежну копію дублікату договору дарування від 27.05.1994, в якому відповідачі не є його учасниками, не обділені правами та не несуть обов'язків, не оспорюють його. Це підтверджується самим договором дарування, який надав позивач. Крім цього, позивач незаконно, в порушення норм матеріального та процесуального права, особистих прав та інтересів визначив ОСОБА_2 і ОСОБА_3 відповідачами, але жодних доказів про те, що вони дійсно є відповідачами - не надав. Відповідачі посилаються на те, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3 не пов'язані будь-якою діяльністю, діями або бездіяльністю з позивачем, жодним чином не порушували його права та інтереси, не укладали з ним жодних договорів та інших правочинів, тому підстав для виникнення цивільних прав та обов'язків у позивача до відповідачів у розумінні ст. 11 ЦК України - немає. Подавши вказаний позов, позивач вийшов за межі здійснення цивільних прав, оскільки цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства. В заяві вказано, що ОСОБА_1 не надав жодного доказу на обґрунтування своїх позовних вимог, надавши лише ксерокопію дублікату Договору дарування від 27.05.1994, до якого ОСОБА_2 і ОСОБА_3 ніякого відношення не мають взагалі. Не надав також позивач повного і достовірного опису обставин з питання зобов'язання відповідачів видати йому витягів від 29.08.2017, до яких позивач немає ніякого відношення взагалі. Відповідачі зазначають, що ОСОБА_1 подав декілька позовів до них та до ОСОБА_4 з одним і тим же предметом та з одних і тих же підстав, що підтверджує вчинення ним зловживання процесуальними правами відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 44 ЦПК. На підставі вищевикладеного, відповідачі просять суд визнати зловживання процесуальними правами дії ОСОБА_1 , що суперечать завданню цивільного судочинства та постановити ухвалу про стягнення штрафу з ОСОБА_1 у розмірі трьох розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що становить до 6306,00 грн. Також, відповідачі просять суд розгляд справи проводити у їх відсутність.
Вислухавши пояснення позивача, врахувавши процесуальну позицію відповідачів, вивчивши і дослідивши матеріали справи, суд прийшов до наступних висновків.
Судом встановлені такі факти і відповідні їм правовідносини.
Відповідно до договору дарування, що був укладений 27 травня 1994 року та посвідчений державним нотаріусом Уманської міської державної нотаріальної контори, зареєстрований в реєстрі за № 2-1577, ОСОБА_9 подарувала, а ОСОБА_4 та ОСОБА_1 , прийняли в дар кожен в рівних долях належну ОСОБА_9 1/3 частину житлового будинку з відповідною частиною надвірних споруд, що знаходиться в АДРЕСА_1 , який розташований на присадибній ділянці розміром 2035 кв.м.
Позивач посилається на те, що 29.08.2017 ОСОБА_2 та ОСОБА_3 здійснили державну реєстрацію прав власності на спільне з позивачем майно, що являється родинною спадщиною по АДРЕСА_1 .
Відповідно до ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно ч.3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Отже, указана норма визначає об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.
Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб'єктивного права є підставою для звернення особи до суду за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.
Особа, права якої порушено, може скористатися не будь-яким, а конкретним способом захисту свого права. Під способами захисту суб'єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на порушника.
Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів визначений у статті 16 ЦК України.
Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.
Суд зобов'язаний з'ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність або відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення чи захисту в обраний спосіб.
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про видачу документів про державну реєстрацію права власності на майно. При цьому, позовні вимоги не містять нормативно-правового обґрунтування таких порушень саме ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .
Звертаючись за захистом своїх прав до суду саме заявник повинен обґрунтувати підстави позову, предмет позову, вказати осіб, які порушують його права, та яких може стосуватись вирішення спору відповідно до принципів змагальності та диспозитивності цивільно-процесуального судочинства.
Згідно із практикою ЄСПЛ змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб'єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об'єктивно приводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов'язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони.
Згідно ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до п. 27 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 18.12.2009 року «Про судове рішення у цивільній справі»роз'яснено, що під час судового розгляду предметом доказування є факти, якими обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше юридичне значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні рішення.
У роз'ясненні п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 року № 14 «Про судове рішення у цивільній справі»вказано, враховуючи принцип безпосередності судового розгляду, рішення може бути обґрунтоване лише доказами, одержаними у визначеному законом порядку та дослідженими в судовому засіданні.
В рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Ващенко проти України» (Заява № 26864/03) від 26 червня 2008 року вказано, що принцип змагальності полягає в тому, що суд уважно досліджує зауваження заявника, виходячи з сукупності наявних матеріалів в тій мірі, в якій він є повноважним вивчати заявлені скарги. Отже, у суду відсутні повноваження на вихід за межі принципу диспозитивності і змагальності та збирання доказів на користь однієї із зацікавлених сторін.
Позивач повинен був довести за допомогою належних та допустимих доказів, з урахуванням положень ЦПК України та з посиланням на матеріально-правову підставу своїх вимог, зазначені ним обставини. Однак таких доказів він не надав і не ставив питання в судовому засіданні про їх витребування, відповідно до процедури врегульованої ЦПК України. Таким чином, при викладених обставинах, у зв'язку з тим, що позивач не довів тих обставин, на які він посилається в своїй позовній заяві - позов не підлягає задоволенню.
Належними є сторони, які є суб'єктами спірних правовідносин. Належним є відповідач, який дійсно є суб'єктом порушеного, оспорюваного чи невизнаного матеріального правовідношення. Належність відповідача визначається, перш за все, за нормами матеріального права.
Відтак, неналежний відповідач - це особа, притягнута позивачем як відповідач, стосовно якої встановлено, що вона не повинна відповідати по пред'явленому позову при наявності даних про те, що обов'язок виконати вимоги позивача лежить на іншій особі - належному відповідачеві.
Виходячи із диспозитивності цивільно-процесуального судочинства, суд позбавлений можливості вийти за межі позовних вимог та вирішити спір, який пред'явлений до неналежних відповідачів, та застосувати інші, ніж заявлені позивачем, правові підстави позову.
Суд не має права з власної ініціативи здійснювати заміну неналежного відповідача на належного, оскільки відповідно до частини першої статті 13 ЦПК України розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Пред'явлення позову до неналежного відповідача є підставою для відмови у позові, що не позбавляє позивача права пред'являти позов до належного відповідача, тому суд приходить до висновку, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3 в даній справі не можуть бути відповідачами.
На підставі вищевикладеного, суд прийшов до висновку, що позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про видачу документів про державну реєстрацію права власності на майно не підлягає до задоволення.
Одночасно, у заяві про вжиття заходів відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 просять суд визнати зловживання процесуальними правами дії ОСОБА_1 , що суперечать завданню цивільного судочинства та постановити ухвалу про стягнення штрафу з ОСОБА_1 у розмірі трьох розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що становить до 6306,00 грн.
Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основних свобод (далі Конвенція), встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Ратифікуючи Конвенцію, Україна взяла на себе обов'язки гарантувати кожній особі права та свободи, закріплені в Конвенції, включаючи право на справедливий судовий розгляд протягом розумного строку.
Поняття справедливого судового розгляду передбачає можливість для особи бути вислуханою, а також необхідність перевірити точність її тверджень і співставити їх з матеріалами судової справи.
З аналізу норм Конвенції та практики Європейського суду з прав людини вбачається, що питання про порушення статті 17 Конвенції, яка закріплює один із основоположних принципів Конвенції принцип неприпустимості зловживання правами, може поставати лише у сукупності з іншою статтею Конвенції, положення якої у конкретному випадку дають підстави для висновку про зловживання особою наданим їй правом та потребою з боку держави регулювання доступу до суду.
Відповідно до ст. 44 ЦПК, учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами. Зловживання процесуальними правами не допускається. Зловживання процесуальними правами визначається як дії, що суперечать завданню цивільного судочинства.
У судовому засіданні не знайшли свого підтвердження посилання відповідачів на зловживання процесуальними правами ОСОБА_1 та не підтверджені належними та допустимими доказами.
Судові витрати - це витрати, які несуть сторони, треті особи із самостійними вимогами у справах позовного провадження, заявники і заінтересовані особи в справах окремого провадження, стягувач і боржник у справах наказного провадження, за вчинення цивільних процесуальних дій, пов'язаних із розглядом справи в порядку цивільного судочинства. Частиною 1 статті 133 ЦПК України встановлено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат пов'язаних із розглядом справи.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог та інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Згідно з пунктом 9 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору звільняються інваліди I та II груп, законні представники дітей-інвалідів і недієздатних інвалідів I та II груп.
З матеріалів справи вбачається, що позивачем ОСОБА_1 при зверненні до суду з відповідним позовом судовий збір не було сплачено, оскільки позивач є інвалідом першої групи, на підтвердження чого він надав копію пенсійного посвідчення № НОМЕР_1 , серії НОМЕР_2 від 30.06.2016р., вид пенсії -по інвалідності, інвалід першої групи загальне захворювання по зору. Документів на підтвердження факту понесених інших судових витрат - позивачем ОСОБА_1 додано не було.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 19, 258, 259, 263-264, 274, 279 ЦПК України, суд -
У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про видачу документів про державну реєстрацію права власності на майно - відмовити.
Рішення може бути оскаржене до Черкаського апеляційного суду, шляхом подачі апеляційної скарги через Уманський міськрайонний суд Черкаської області протягом тридцяти днів з дня його складення. Учасник справи, якому рішення не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому копії рішення суду.
Суддя О.В. Білик
Повний текст рішення виготовлено 15.06.2020.