12 червня 2020 року м. Рівне №460/2937/20
Рівненський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Комшелюк Т.О., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання відмови протиправною, зобов'язання вчинення певних дій,
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулася до Рівненського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (далі - відповідач) про визнання протиправною відмови відповідача у нарахуванні та виплаті позивачу за періоди з 22 травня 2008 року по 22 липня 2011 року включно, з 1 січня по 2 серпня 2014 включно та з 1 січня 2016 року державної пенсії та додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, в передбаченому законом розмірі як інваліду II групи, захворювання якого пов'язане з Чорнобильською катастрофою, а також зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу за періоди з 22 травня 2008 року по 22 липня 2011 року включно, з 1 січня по 2 серпня 2014 року включно та з 1 січня 2016 року і без обмеження будь-яким строком пенсію у розмірі 8 мінімальних пенсій за віком щомісячно і додаткову пенсію за шкоду, заподіяну здоров'ю, в розмірі 75 % мінімальної пенсії за віком щомісячно. В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що вона є постраждалою внаслідок Чорнобильської катастрофи (1 категорії), перебуває на обліку у відповідача як отримувач пенсії. Також, позивач вказує, що у зв'язку з набуттям статусу постраждалої внаслідок Чорнобильської катастрофи вона набула право на отримання згідно зі статтями 50, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, та державної пенсії особам, віднесеним до 1 категорії постраждалих внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС. Разом з тим, позивач стверджує, що нарахування та виплату вказаних пенсій відповідач здійснював в меншому розмірі, аніж було передбачено чинним законодавством. Зокрема, позивач звертає увагу на те, що положення законів України, якими обмежувалася дія норм статей 50, 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" у періоди з 22 травня 2008 року по 22 липня 2011 року, з 1 січня по 2 серпня 2014 та з 1 січня 2016 року, були визнані неконституційними. З огляду на вказане, в спірні періоди відповідач мав нарахувати та виплачувати позивачу додаткову та державну пенсії в розмірах, передбачених безпосередньо нормами статей 50, 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", а не встановлених Кабінетом Міністрів України. За наведених обставин, позивач просить суд позовні вимоги задовольнити в повному обсязі
У встановлений судом строк відповідач подав до суду відзив на позовну заяву, в якому заперечив проти задоволення позовних вимог. На обґрунтування своїх заперечень зазначив, що закони про Державний бюджет України на 2008-2010 роки наділяли Кабінет Міністрів України правом встановлювати розмір соціальних гарантій, що обчислюються з розміру прожиткового мінімуму, у зв'язку з чим нарахування та виплата позивачу додаткової та державної пенсій, передбачених відповідно статтями 50, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», з 22 травня 2008 року здійснювалися в розмірах, встановлених постановами Кабінету Міністрів України від 28 травня 2008 року № 530 та від 16 липня 2008 року № 654. Також, відповідач звернув увагу на те, що 19 червня 2011 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2011 рік», яким передбачено, зокрема, що у 2011 році положення статей 39, 50, 51, 52, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи із наявного фінансового ресурсу бюджету Пенсійного фонду України на 2011 рік. Таким чином, з прийняттям Верховною Радою України зазначеного Закону, визначення порядку та розмірів виплат вказаній категорії громадян делеговано Кабінету Міністрів України. В подальшому Кабінетом Міністрів України прийняті постанови від 6 липня 2011 року № 745 «Про встановлення деяких розмірів виплат, що фінансуються за рахунок коштів державного бюджету», від 23 листопада 2011 року № 1210 «Про підвищення рівня соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Вказані постанови Уряду були чинними й підлягали застосуванню, зокрема, впродовж 2008-2011 років, 2014 року та з 1 січня 2016 року. Більше того, відповідач зазначає, що на підставі особисто поданої позивачем заяви, з 29 квітня 2011 року її було переведено на пенсію по віку на умовах Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», яку позивач отримувала по 6 грудня 2017 року. Таким чином, відповідач вказує на те, що у період з 29 квітня 2011 року по 6 грудня 2017 позивач отримувала пенсію по віку згідно з Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», а тому вимоги останньої в частині нарахування та виплати за вказаний період додаткової та державної пенсій як особі, віднесеній до 1 категорії постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи, є безпідставними. Водночас, відповідач звернув увагу на те, що позивачем пропущений шестимісячний строк звернення до суду, встановлений статтею 122 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), оскільки пенсія є щомісячним платежем та про порушення свої прав позивач мав дізнатися у наступному місяці після отримання пенсії в неналежному розмірі. З огляду на вказане вище, відповідач стверджує, що в спірних правовідносинах він діяв в межах та у спосіб, що передбачені чинним законодавством, тобто не порушуючи вимог статті 19 Конституції України, а тому просить відмовити в задоволенні позовної заяви повністю.
Заяви, клопотання учасників справи, процесуальні дії у справі:
17 квітня 2020 року позовна заява надійшла до суду.
22 квітня 2020 року ухвалою суду позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та вирішено розглянути справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
13 травня 2020 року відповідач подав до суду відзив на позовну заяву та клопотання про зупинення провадження у справі.
14 травня 2020 року ухвалою суду відмовлено в задоволенні клопотання відповідача про зупинення провадження у справі.
Дослідивши подані письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд виходить з наступного.
Обставини справи, встановлені судом:
ОСОБА_1 є постраждалою внаслідок Чорнобильської катастрофи (1 категорії), що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 , виданим Рівненською обласною державною адміністрацією 13 лютого 1998 року.
Позивачу встановлена ІІ група інвалідності (захворювання пов'язане з наслідками аварії на Чорнобильській АЕС), що підтверджується довідкою серії НОМЕР_2 , виданою 28 липня 2003 року.
З червня 1996 року позивач перебуває на обліку в територіальному органі Пенсійного фонду України. При цьому, у період з 22 травня 2008 року по 28 квітня 2011 року позивач отримувала пенсію по інвалідності ІІ групи в розмірі відшкодування фактичних збитків за нормами Закону України «Про статус і соціальний захист осіб, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». У періоди з 29 квітня по 22 липня 2011 року, з 1 січня по 2 серпня 2014 року та з 1 січня 2016 року по 6 грудня 2017 року позивач отримувала пенсію за віком при повному стажі за нормами Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». З 7 грудня 2017 року по даний час позивач отримує пенсію по інвалідності ІІ групи в розмірі відшкодування фактичних збитків за нормами Закону України «Про статус і соціальний захист осіб, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
29 листопада 2019 року позивач звернулася до відповідача із заявою, у якій просила провести нарахування та виплату, зокрема, додаткової та державної пенсій в розмірах, передбачених статтями 50, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист осіб, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» відповідно, за періоди з 22 травня 2008 року по 22 липня 2011 року включно, з 1 січня по 2 серпня 2014 року включно та з 1 січня 2016 року без обмеження будь-яким строком.
Листом від 15 січня 2020 року за № Ж-4913/07.1-59 відповідач повідомив позивачу про відсутність підстав для перерахунку вказаних вище пенсійних виплат, оскільки їх обчислення та виплата здійсненні у відповідності до вимог чинного законодавства України.
Не погоджуючись з такими діями відповідача, позивач звернулася до суду з вказаним позовом.
Вирішуючи даний спір та надаючи правову оцінку встановленим обставинам, суд виходить з такого.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій встановлені Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 9 липня 2003 року № 1058-ІV (далі - Закон № 1058), який набрав чинності 1 січня 2004 року.
Відповідно до частини першої статті 4 Закону № 1058 (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), законодавство про пенсійне забезпечення базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, цього Закону, законів України "Про недержавне пенсійне забезпечення", "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення в Україні.
Частиною першою статті 9 Закону № 1058 передбачено, що в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
При цьому, пунктом 13 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону № 1058 встановлено, що у разі якщо особа має право на отримання пенсії відповідно до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» та цього Закону призначається одна пенсія за її вибором.
Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28 лютого 1991 року № 796-ХІІ (далі - Закон № 796) визначені основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я та створення єдиного порядку визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення.
Статтею 49 Закону № 796 (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що пенсії особам, віднесеним до категорій 1, 2, 3, 4, встановлюються у вигляді: а) державної пенсії; б) додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, яка призначається після виникнення права на державну пенсію.
Аналіз вказаних вище правових норм дозволяє прийти до висновку, що законодавцем надано право особі обирати умови, норми та порядок пенсійного забезпечення, які встановлені загальним Законом № 1058, або спеціальним Законом № 796.
Як встановлено судом з матеріалів справи, 29 квітня 2011 року позивач звернулася до територіального органу Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком.
Відповідно до розпорядження від 5 травня 2011 року № 133977, з 29 квітня 2011 року позивачу призначена пенсія за віком за нормами Закону № 1058 в сумі 1138,01грн.
7 грудня 2017 року позивач звернулася до територіального органу Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії по інвалідності на умовах Закону № 796.
Згідно з розпорядженням від 12 грудня 2017 року № 133977, з 7 грудня 2017 року позивачу призначена пенсія по інвалідності за нормами Закону № 796.
Таким чином, суд констатує, що у період з 29 квітня 2011 року по 6 грудня 2017 року позивач обрала умови, норми та порядок пенсійного забезпечення, які встановлені загальним Законом № 1058, а не Законом № 796.
З огляду на наведене, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення вимог позивача в частині нарахування та виплати додаткової та державної пенсії, передбачених відповідно статтями 50, 54 Закону № 796, за періоди з 29 квітня по 22 липня 2011 року, з 1 січня по 2 серпня 2014 року та з 1 січня 2016 року по 6 грудня 2017 року.
Що стосується вимог позивача в частині нарахування та виплати спірних додаткової та державної пенсій за період з 22 травня 2008 року по 28 квітня 2011 року, то суд виходить з такого.
Статтею 50 Закону № 796 в редакції, що діяла до 1 січня 2008 року, було передбачено, що особам, віднесеним до категорії 1, призначається щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров'ю, у розмірах:
- інвалідам I групи - 100 процентів мінімальної пенсії за віком;
- інвалідам II групи - 75 процентів мінімальної пенсії за віком;
- інвалідам III групи, дітям-інвалідам, а також хворим внаслідок Чорнобильської катастрофи на променеву хворобу - 50 процентів мінімальної пенсії за віком.
Також, стаття 54 Закону № 796 в редакції, що діяла до 1 січня 2008 року, визначала підстави та умови призначення державних пенсій особам, віднесеним до категорії 1 та у зв'язку з втратою годувальника, зокрема, в усіх випадках розміри пенсій для інвалідів, щодо яких встановлено зв'язок з Чорнобильською катастрофою, не можуть бути нижчими:
по I групі інвалідності - 10 мінімальних пенсій за віком;
по II групі інвалідності - 8 мінімальних пенсій за віком;
по III групі інвалідності - 6 мінімальних пенсій за віком;
дітям-інвалідам - 3 мінімальних пенсій за віком.
В подальшому, дія норм статей 50, 54 Закону № 796 неодноразово обмежувалася законодавцем. Такі обмеження реалізовувалися Верховною Радою України у законах про Державний бюджет України як шляхом викладення вказаних норм в іншій редакції, так і шляхом делегування Кабінету Міністрів України повноважень щодо визначення порядку та розміру додаткової та державної пенсій, передбачених статтями 50, 54 Закону № 796, виходячи з наявного фінансового ресурсу бюджету Пенсійного фонду України на відповідний календарний рік.
Так, підпунктом 12 пункту 28 розділу ІІ Закону № 107 статтю 50 Закону № 796 викладено в новій редакції, відповідно до якої особам, віднесеним до категорії 1, призначається щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров'ю, у розмірах:
інвалідам I групи - 30 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність;
інвалідам II групи - 20 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність;
інвалідам III групи, дітям-інвалідам, а також хворим внаслідок Чорнобильської катастрофи на променеву хворобу - 15 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.
Розмір прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначається на момент виплати додаткової пенсії згідно із законом про Державний бюджет України і не може коригуватися іншими нормативно-правовими актами.
Підпунктом 15 пункту 28 розділу ІІ Закону № 107 частини третю та четверту статті 54 Закону № 796 замінено чотирма частинами такого змісту:
"У всіх випадках розміри пенсій для інвалідів, щодо яких встановлено зв'язок з Чорнобильською катастрофою, не можуть бути нижчими:
для учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у 1986 році:
по I групі інвалідності - 220 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність;
по II групі інвалідності - 200 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність;
по III групі інвалідності - 180 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність;
для учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у 1987-1990 роках та осіб, евакуйованих у 1986 році із зони відчуження:
по I групі інвалідності - 160 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність;
по II групі інвалідності - 150 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність;
по III групі інвалідності - 140 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність;
для інших інвалідів, щодо яких встановлено причинний зв'язок інвалідності з Чорнобильською катастрофою:
по I групі інвалідності - 130 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність;
по II групі інвалідності - 120 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність;
по III групі інвалідності - 110 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність;
дітям-інвалідам - 70 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.
Пенсія в разі втрати годувальника призначається непрацездатним членам сім'ї померлого годувальника, які були на його утриманні (при цьому дітям пенсія призначається незалежно від того, чи були вони на утриманні годувальника), у розмірі:
на одного непрацездатного члена сім'ї - 50 процентів пенсії по інвалідності померлого годувальника;
на двох та більше непрацездатних членів сім'ї - 100 процентів пенсії по інвалідності померлого годувальника, визначеної згідно із зазначеною статтею, що розподіляється між ними рівними частками.
До непрацездатних членів сім'ї померлого годувальника належать особи, зазначені у статті 36 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (1058-15).
Розмір прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначається на момент виплати пенсії згідно із законом про Державний бюджет України і не може коригуватися іншими нормативно-правовими актами".
Рішенням Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008 положення пункту 28 розділу ІІ Закону № 107 визнані неконституційними.
Відповідно до частини другої статті 152 Конституції України, закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.
Тобто, з 22 травня 2008 року статті 50, 51 Закону № 796 застосуються в редакції, що діяла до внесення змін Законом № 107.
В подальшому, Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2011 рік» від 14 червня 2011 року № 3491-VI (далі - Закон № 3491) розділ VІІ «Прикінцеві положення» Закону України «Про державний бюджет України на 2011 рік» доповнений пунктом 4, яким встановлено, зокрема, що у 2011 році норми і положення статей 39, 50, 51, 52, 54 Закону № 796 застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України виходячи з наявного фінансового ресурсу бюджету Пенсійного фонду України на 2011 рік (положення пункту 4 розділу VІІ визнано таким, що відповідає Конституції України (є конституційним) згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 26 грудня 2011 року N 20-рп/2011).
Відтак, Законом № 3491 Кабінету Міністрів України надані повноваження встановлювати інші, ніж передбачені статтями 50, 54 Закону № 796, розміри додаткової та державної пенсій особам, віднесеним до 1 категорії постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи.
На виконання пункту 7 Закону № 3491, 6 липня 2011 року Кабінет Міністрів України прийняв постанову «Про встановлення деяких розмірів виплат, що фінансуються за рахунок коштів державного бюджету» № 745 (далі - Постанова № 745), яка набрала чинності з 23 липня 2011 року та приписами якої визначені інші розміри додаткової та державної пенсій, передбачених статтями 50, 54 Закону № 796 відповідно.
Крім того, постановою Кабінету Міністрів України «Про підвищення рівня соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 23 листопада 2011 року № 1210 був затверджений Порядок обчислення пенсій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи (далі - Порядок № 1210).
Отже, зміна правового регулювання спірних правовідносин відбулася 23 липня 2011 року у зв'язку з набранням чинності Постановою № 745, у якій Кабінет Міністрів України реалізував своє право на встановлення розмірів соціальних (пенсійних) виплат, передбачених для постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи, зокрема статтями 50, 54 Закону № 796.
Натомість, у період з 22 травня 2008 року по 28 квітня 2011 року жодних змін в правовому регулюванні спірних правовідносин не відбулося, у зв'язку з чим нарахування позивачу додаткової та державної пенсій особам, віднесеним до 1 категорії постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи, мали здійснюватися в розмірах, передбачених безпосередньо статтями 50 та 54 Закону № 796.
Покликання відповідача на те, що закони про Державний бюджет України на 2008-2010 роки наділяли Кабінет Міністрів України правом встановлювати розмір соціальних гарантій, що обчислюються з розміру прожиткового мінімуму, у зв'язку з чим нарахування та виплата позивачу додаткової та державної пенсій, передбачених відповідно статтями 50 та 54 Закону № 796, з 22 травня 2008 року здійснювалися в розмірах, встановлених постановами Кабінету Міністрів України від 28 травня 2008 року № 530 та від 16 липня 2008 року № 654, суд оцінює критично з огляду на таке.
Відповідно до статті 58 Закону № 107, розміри державних соціальних гарантій на 2008 рік, що визначаються залежно від прожиткового мінімуму, встановлюються відповідними законами, цим Законом та нормативно-правовими актами Кабінету Міністрів України.
Крім того, право встановлювати розміри державних соціальних гарантій, що визначаються залежно від прожиткового мінімуму, було надане Кабінету Міністрів України і у 2009 та 2010 роках підставі статті 54 Закону України «Про Державний бюджет України на 2009 рік» від 26 грудня 2008 року № 835-VI (далі - Закон № 835) та статті 52 Закону України «Про Державний бюджет України на 2010 рік» від 27 квітня 2010 року № 2154-VI (далі - Закон № 2154) відповідно.
Таким чином, з метою збереження рівня соціального захисту окремих категорій громадян, 28 травня 2008 року Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 530 «Деякі питання соціального захисту окремих категорій громадян» (далі - Постанова № 530), якою, серед іншого, встановлені розміри додаткових пенсій за шкоду, заподіяну здоров'ю внаслідок Чорнобильської катастрофи, пенсій для інвалідів, щодо яких встановлено зв'язок з Чорнобильською катастрофою, і пенсій у зв'язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи.
Також, постановою від 16 липня 2008 року № 654 «Про підвищення рівня пенсійного забезпечення громадян» (далі - Постанова № 654) Кабінет Міністрів України установив починаючи з 1 липня 2008 року доплати до пенсій, зокрема, для інвалідів, щодо яких встановлено зв'язок з Чорнобильською катастрофою відповідно до Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", в таких розмірах, щоб загальний розмір пенсії відповідної категорії осіб був не меншим абсолютних розмірів, передбачених вказаною Постановою.
Проте, як встановлено судом, положення статей 50, 54 Закону № 796, що були чинними у період з 22 травня 2008 року по 28 квітня 2011 року, не передбачали обчислення розміру додаткової та державної пенсій особам, віднесеним до 1 категорії постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи, в залежності від розміру прожиткового мінімуму.
Таким чином, суд констатує, що стаття 58 Закону № 107, стаття 54 Закону № 835 та стаття 52 Закону № 2154 не наділяли Кабінет Міністрів України у період з 22 липня 2008 року по 28 квітня 2011 року правом встановлювати розміри доплати до пенсії непрацюючим пенсіонерам, що проживають в зонах радіоактивного забруднення, додаткової та державної пенсій особам, віднесеним до 1 категорії постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи, передбачених відповідно статтями 50, 54 Закону № 796.
Також, суд вважає безпідставним та необґрунтованим покликання відповідача на те, що нарахування позивачу додаткової та державної пенсій, передбачених статтями 50, 54 Закону № 796, у період з 22 травня 2008 року по 22 липня 2011 року здійснювалося відповідно до Постанов №№ 530, 654, з тих підстав, що ні Закони №№ 107, 835, 2154, ні інші закони України, не наділяли Кабінет Міністрів України правом встановлювати розміри додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, та державної пенсії особам, віднесеним до 1 категорії постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи.
Враховуючи, що доводи відповідача щодо правомірності застосування постанов Кабінету Міністрів України від 28 травня 2008 року № 530 та від 16 липня 2008 року № 654 при нарахуванні позивачу додаткової та державної пенсій, передбачених відповідно статтями 50, 54 Закону № 796, у період з 22 травня 2008 року по 28 квітня 2011 року не знайшли свого підтвердження в ході судового розгляду, тому суд приходить до висновку про наявність підстав для задоволення вимог позивача в частині зобов'язання відповідача здійснити нарахування та виплату таких пенсій за вказаний період в належних розмірах.
Щодо вимог позивача в частині нарахування та виплати додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, та державної пенсії особам, віднесеним до 1 категорії постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи, в розмірі 75 % мінімальної пенсії за віком та 8 мінімальних заробітних плат відповідно, починаючи з 7 грудня 2017 року, то суд враховує наступне.
Матеріалами справи підтверджується та не заперечується учасниками справи згідно зі змістом заяв по суті, що нарахування та виплата позивачу додаткової та державної пенсій, передбачених статтями 50, 54 Закону № 796, з 7 грудня 2017 року здійснювалися у відповідності до Порядку № 1210.
Відповідно до статті 63 Закону № 796, фінансування витрат, пов'язаних з реалізацією цього Закону, здійснюється за рахунок коштів державного і місцевого бюджетів та інших джерел, не заборонених законодавством.
Правові засади функціонування бюджетної системи України, її принципи, основи бюджетного процесу і міжбюджетних відносин та відповідальність за порушення бюджетного законодавства визначені у Бюджетному кодексі України (далі - БК України).
Відповідно до частини першої статті 23 БК України, будь-які бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачене законом про Державний бюджет України.
1 січня 2015 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин» від 28 грудня 2014 року № 79-VIII (далі - Закон № 79), пунктом 63 якого розділ VI «Прикінцеві та перехідні положення» БК України доповнений пунктом 26, яким установлено, що норми і положення статей 20, 21, 22, 23, 30, 31, 37, 39, 48, 50, 51, 52 та 54 Закону № 796 застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
При цьому, суд вважає за необхідне наголосити, що вказані вище положення Закону № 79 не були визнанні неконституційними.
Таким чином, 1 січня 2015 року Кабінету Міністрів України були надані повноваження щодо визначення розміру і порядку виплати пільг, компенсацій і гарантій, установлених Законом № 796.
Наведене вище, на переконання суду, узгоджується з приписами пункту 3 статті 116 Конституції України, відповідно до яких Кабінет Міністрів України забезпечує, зокрема, проведення політики у сфері соціального захисту.
Згідно з бюджетними призначеннями Кабінет Міністрів України встановлює розмір окремих видів компенсацій і допомог, зокрема постановою Кабінету Міністрів України від 23 листопада 2011 року № 1210 «Про підвищення рівня соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» був затверджений порядок обчислення пенсій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.
Таким чином, суд констатує, що із набуттям чинності Закону № 79, Кабінету Міністрів України були надані повноваження щодо визначення розміру виплат передбачених, зокрема, статтями 50, 54 Закону № 796.
Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що виплачуючи позивачу з 7 грудня 2017 року додаткову та державну пенсії, передбачені статтями 50, 54 Закону № 796, у порядку та розмірах, встановлених Порядком № 1210, відповідач діяв правомірно та, відповідно, жодним чином не порушив законні права та інтереси позивача щодо належного соціального забезпечення у старості.
Аналогічна правова позиція щодо визначення розмірів пенсійних виплат, передбачених статтями 50, 54 Закону № 796, з 1 січня 2016 року висловлена Верховним Судом в постановах від 21 лютого 2018 року по справі № 619/2262/17 (адміністративне провадження № К/9901/1564/17), від 19 червня 2018 року по справі № 344/14522/17 (адміністративне провадження № К/9901/50716/18) та від 6 листопада 2018 року по справі № 303/6762/16-а (адміністративне провадження № К/9901/24630/18).
Покликання позивача на рішення Конституційного Суду України від 17 липня 2018 року № 6-р/2018 як на підставу для відновлення виплати з 1 січня 2016 року додаткової та державної пенсій в розмірах, передбачених безпосередньо нормами статей 50, 54 Закону № 796, суд вважає безпідставним та необґрунтованим, оскільки, як слідує зі змісту вказаного рішення Конституційного Суду України, норми статей 50, 54 Закону № 796 не були предметом розгляду відповідного конституційного подання. Тобто, після прийняття Конституційним Судом України рішення від 17 липня 2018 року № 6-р/2018 правозастосування статей 50, 54 Закону № 796 жодним чином не змінилося.
Таким чином, суд дійшов висновку, що вимоги позивача в частині зобов'язання відповідача здійснити нарахування та виплату додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, в розмірі 75 процентів мінімальної пенсії за віком, а також державної пенсії особам, віднесеним до 1 категорії постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи, в розмірі 8 мінімальних пенсій за віком, починаючи з 7 грудня 2017 року, є безпідставними, спростовуються наведеними вище положеннями чинного законодавства, а тому в їх задоволенні належить відмовити.
Одночасно, суд відхиляє доводи відповідача щодо пропуску позивачем строку звернення до суду, з огляду на правову позицію Верховного Суду, висловлену в постанові від 24 квітня 2018 року в справі № 646/6250/17 (адміністративне провадження № К/9901/2128/18). Так, у вказаній постанові, враховуючи позицію Конституційного Суду України, що міститься в рішеннях № 8-рп/2013 і № 9-рп/2013, а також на підставі аналізу положення частини першої статті 99 КАС України (в редакції, що діяла до 15 грудня 2017 року) в системному зв'язку з положенням частини другої статті 46 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» колегія суддів Верховного Суду дійшла до висновку, що у разі порушення законодавства про пенсійне забезпечення органом, що призначає і виплачує пенсію, адміністративний позов з вимогами, пов'язаними з виплатами сум пенсії за минулий час, у тому числі сум будь-яких її складових, може бути подано без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів незалежно від того, чи були такі суми нараховані цим органом.
Частиною першою статті 2 КАС України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до частини першої статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з частинами першою, другою статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідач як суб'єкт владних повноважень в ході розгляду справи не довів повну правомірність своєї поведінки в спірних правовідносинах.
Натомість, доводи та аргументи позивача, якими останній обґрунтовував позовні вимоги, знайшли лише часткове підтвердження за наслідками розгляду справи по суті, а тому позовну заяву належить задовольнити частково.
Підстави для вирішення судом питання про розподіл між сторонами судових витрат у відповідності до статті 139 КАС України відсутні, оскільки на підставі пунктів 9, 10 частини першої статті 5 Закону України "Про судовий збір" позивач звільнена від сплати судового збору, а доказів понесення інших судових витрат учасниками справи суду не надано
Керуючись статтями 241-246 КАС України, суд
Позовну заяву задовольнити частково.
Визнати протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 за період з 22 травня 2008 року по 28 квітня 2011 року включно: додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, в розмірі 75 % мінімальної пенсії за віком, відповідно до статті 50 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи"; державної пенсії особам, віднесеним до категорії 1 постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи, в розмірі 8 мінімальних пенсій за віком відповідно до статті 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 за період з 22 травня 2008 року по 28 квітня 2011 року включно: додаткову пенсію за шкоду, заподіяну здоров'ю, в розмірі 75 % мінімальної пенсії за віком, відповідно до статті 50 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи"; державну пенсію особам, віднесеним до категорії 1 постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи, в розмірі 8 мінімальних пенсій за віком, відповідно до статті 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".
В задоволенні позовних вимог в частині: визнання протиправною відмови Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 за періоди з 29 квітня по 22 липня 2011 року, з 1 січня по 2 серпня 2014 року та з 1 січня 2016 року без обмеження кінцевим строком додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, в розмірі 75 % мінімальної пенсії за віком, відповідно до статті 50 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", та державної пенсії особам, віднесеним до категорії 1 постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи, в розмірі 8 мінімальних пенсій за віком, відповідно до статті 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи"; зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 за періоди з 29 квітня по 22 липня 2011 року, з 1 січня по 2 серпня 2014 року та з 1 січня 2016 року без обмеження кінцевим строком додаткову пенсію за шкоду, заподіяну здоров'ю, в розмірі 75 % мінімальної пенсії за віком, відповідно до статті 50 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", та державну пенсію особам, віднесеним до категорії 1 постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи, в розмірі 8 мінімальних пенсій за віком, відповідно до статті 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Рівненський окружний адміністративний суд.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасники справи:
1) позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_3 );
2) відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (33028, Рівненська обл., м. Рівне, вул. Короленка, 7, код ЄДРПОУ 21084076).
Суддя Комшелюк Т.О.