09 червня 2020 року м. ПолтаваСправа № 440/1959/20
Полтавський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді - Головка А.Б.,
за участю:
секретаря судового засідання - Крутько О.В.,
позивача - ОСОБА_1 ,
представника позивача - Бойченко Г.В.,
розглянув у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії.
13 квітня 2020 року ОСОБА_1 звернулася до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області про визнання протиправним та скасування рішення від 24.02.2020 № 321, зобов'язання призначити пенсію за віком на пільгових умовах з 21.02.2020 року.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 21.02.2020 року позивач звернулася із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за списком № 2. Однак, рішенням № 321 від 24.02.2020 відповідачем відмовлено у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за списком №2 згідно підпункту 2 пункту 2 статті 114 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" у зв'язку з недосягненням пенсійного віку згідно чинного законодавства. Позивач вважає, що вказане рішення відповідача є незаконним, порушує права позивача, оскільки відмова винесена без врахування висновків рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 року № 1-р/2020.
Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 17 квітня 2020 року прийнято позову заяву до розгляду та відкрито провадження у справі №440/1959/20, вирішено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи.
04 травня 2020 року до суду надійшов відзив відповідача на позовну заяву, у якому представник ГУ ПФУ в Полтавській області просить відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі, посилаючись на те, що на момент звернення до пенсійного органу із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах ОСОБА_1 не досягла пенсійного віку згідно статті 114 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
В судовому засіданні позивач та представник позивача позовні вимоги підтримали, просили позов задовольнити.
Представник відповідача в судове засідання не з'явився, про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлявся належним чином.
Заслухавши вступне слово позивача та його представника, дослідивши письмові докази і письмові пояснення сторін, викладені у заявах по суті справи, суд встановив наступні обставини.
ІНФОРМАЦІЯ_1 року ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах та пакетом документів.
За результатами розгляду вказаної заяви відділом з питань призначення пенсій управління застосування пенсійного законодавства Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області прийнято рішення від 24.02.2020 № 321, яким вирішено відмовити гр. ОСОБА_1 в призначенні дострокової пенсії за віком на пільгових умовах згідно підпункту 2 пункту 2 статті 114 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" у зв'язку з недосягненням заявницею пенсійного віку згідно чинного законодавства.
В обґрунтування підстави відмови у вказаному рішенні зазначено, що на даний час заявниця не набула пенсійного віку, необхідного для призначення пенсії за Списком №2, передбаченого пунктом 2 частини 2 статті 114 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування". Аналіз наданих документів показав, що пільговий стаж роботи за списком № 2 становить 17 років 01 місяць 14 днів.
Не погодившись з вказаним рішенням позивач оскаржила його до суду.
Надаючи правову оцінку спірним відносинам та відповідним доводам сторін, суд виходить з наступного.
Згідно зі статтею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Пунктом 6 частини 1 статті 92 Конституції України визначено, що основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Відповідно до статті 1 Закону України "Про пенсійне забезпечення" громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених цим Законом.
Право на пенсію за віком мають: чоловіки - після досягнення 60 років і при стажі роботи не менше 25 років; жінки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 20 років (стаття 12 згаданого Закону).
Відповідно до пункту "б" частини першої статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" (у редакції, у редакції Закону України від 02.03.2015 р. N 213-VIII) на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком N 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
До досягнення віку, встановленого абзацом першим цього пункту, право на пенсію за віком на пільгових умовах мають жінки 1970 року народження і старші після досягнення ними такого віку: 50 років - по 31 березня 1965 року включно; 50 років 6 місяців - з 1 квітня 1965 року по 30 вересня 1965 року; 51 рік - з 1 жовтня 1965 року по 31 березня 1966 року; 51 рік 6 місяців - з 1 квітня 1966 року по 30 вересня 1966 року; 52 роки - з 1 жовтня 1966 року по 31 березня 1967 року; 52 роки 6 місяців - з 1 квітня 1967 року по 30 вересня 1967 року; 53 роки - з 1 жовтня 1967 року по 31 березня 1968 року; 53 роки 6 місяців - з 1 квітня 1968 року по 30 вересня 1968 року; 54 роки - з 1 жовтня 1968 року по 31 березня 1969 року; 54 роки 6 місяців - з 1 квітня 1969 року по 30 вересня 1969 року; 55 років - з 1 жовтня 1969 року по 31 грудня 1970 року.
За відсутності стажу роботи, встановленого абзацом першим цього пункту, у період до 1 квітня 2024 року пенсія за віком на пільгових умовах призначається за наявності стажу роботи: з 1 квітня 2015 року по 31 березня 2016 року - не менше 25 років 6 місяців у чоловіків і не менше 20 років 6 місяців у жінок; з 1 квітня 2016 року по 31 березня 2017 року - не менше 26 років у чоловіків і не менше 21 року у жінок; з 1 квітня 2017 року по 31 березня 2018 року - не менше 26 років 6 місяців у чоловіків і не менше 21 року 6 місяців у жінок; з 1 квітня 2018 року по 31 березня 2019 року - не менше 27 років у чоловіків і не менше 22 років у жінок; з 1 квітня 2019 року по 31 березня 2020 року - не менше 27 років 6 місяців у чоловіків і не менше 22 років 6 місяців у жінок; з 1 квітня 2020 року по 31 березня 2021 року - не менше 28 років у чоловіків і не менше 23 років у жінок; з 1 квітня 2021 року по 31 березня 2022 року - не менше 28 років 6 місяців у чоловіків і не менше 23 років 6 місяців у жінок; з 1 квітня 2022 року по 31 березня 2023 року - не менше 29 років у чоловіків і не менше 24 років у жінок; з 1 квітня 2023 року по 31 березня 2024 року - не менше 29 років 6 місяців у чоловіків і не менше 24 років 6 місяців у жінок.
Працівникам, які не мають стажу роботи із шкідливими і важкими умовами праці, передбаченого абзацом першим цього пункту, але мають не менше половини стажу на зазначених роботах, за наявності передбаченого загального стажу роботи пенсії за віком на пільгових умовах призначаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого абзацом першим частини першої статті 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування": чоловікам - на 1 рік за кожні 2 роки 6 місяців такої роботи; жінкам - на 1 рік за кожні 2 роки такої роботи.
Зазначене зменшення пенсійного віку жінкам застосовується також у період збільшення віку виходу на пенсію по 31 грудня 2021 року.
Аналогічно згідно з підпунктом 2 частини другої статті 114 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" на пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком N 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
До досягнення віку, встановленого абзацом першим цього пункту, право на пенсію за віком на пільгових умовах мають жінки 1970 року народження і старші після досягнення ними такого віку: 50 років - по 31 березня 1965 року включно; 50 років 6 місяців - з 1 квітня 1965 року по 30 вересня 1965 року; 51 рік - з 1 жовтня 1965 року по 31 березня 1966 року; 51 рік 6 місяців - з 1 квітня 1966 року по 30 вересня 1966 року; 52 роки - з 1 жовтня 1966 року по 31 березня 1967 року; 52 роки 6 місяців - з 1 квітня 1967 року по 30 вересня 1967 року; 53 роки - з 1 жовтня 1967 року по 31 березня 1968 року; 53 роки 6 місяців - з 1 квітня 1968 року по 30 вересня 1968 року; 54 роки - з 1 жовтня 1968 року по 31 березня 1969 року; 54 роки 6 місяців - з 1 квітня 1969 року по 30 вересня 1969 року; 55 років - з 1 жовтня 1969 року по 31 грудня 1970 року.
За відсутності страхового стажу, встановленого абзацом першим цього пункту, у період до 1 квітня 2024 року пенсія за віком на пільгових умовах призначається за наявності на дату досягнення віку, встановленого абзацами першим і третім - тринадцятим цього пункту, страхового стажу: з 1 квітня 2015 року по 31 березня 2016 року - не менше 25 років 6 місяців у чоловіків і не менше 20 років 6 місяців у жінок; з 1 квітня 2016 року по 31 березня 2017 року - не менше 26 років у чоловіків і не менше 21 року у жінок; з 1 квітня 2017 року по 31 березня 2018 року - не менше 26 років 6 місяців у чоловіків і не менше 21 року 6 місяців у жінок; з 1 квітня 2018 року по 31 березня 2019 року - не менше 27 років у чоловіків і не менше 22 років у жінок; з 1 квітня 2019 року по 31 березня 2020 року - не менше 27 років 6 місяців у чоловіків і не менше 22 років 6 місяців у жінок; з 1 квітня 2020 року по 31 березня 2021 року - не менше 28 років у чоловіків і не менше 23 років у жінок; з 1 квітня 2021 року по 31 березня 2022 року - не менше 28 років 6 місяців у чоловіків і не менше 23 років 6 місяців у жінок; з 1 квітня 2022 року по 31 березня 2023 року - не менше 29 років у чоловіків і не менше 24 років у жінок; з 1 квітня 2023 року по 31 березня 2024 року - не менше 29 років 6 місяців у чоловіків і не менше 24 років 6 місяців у жінок.
Працівникам, які не мають стажу роботи з шкідливими і важкими умовами праці, передбаченого абзацом першим цього пункту, але мають не менше половини стажу на зазначених роботах, за наявності передбаченого абзацами першим і п'ятнадцятим - двадцять третім цього пункту відповідного страхового стажу пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого абзацом першим частини першої статті 26 цього Закону: чоловікам - на 1 рік за кожні 2 роки 6 місяців такої роботи; жінкам - на 1 рік за кожні 2 роки такої роботи.
Зазначене зменшення пенсійного віку для жінок застосовується також у період збільшення віку виходу на пенсію по 31 грудня 2021 року.
Наказом Міністерства праці та соціальної політики №383 від 18.11.2005 затверджено Порядок застосування Списків N 1 і N 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників при обчисленні стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах (надалі - Порядок №383).
Згідно з пунктом 10 Порядку №383 для підтвердження стажу роботи зі шкідливими і важкими умовами праці необхідно подати трудову книжку із оформленими належним чином записами про займану посаду і період виконуваної роботи, виписку із наказу по підприємству про проведення атестації на відповідному робочому місці та, у разі відсутності в трудовій книжці відомостей, що визначають право на пенсію на пільгових умовах, уточнюючу довідку, передбачену пунктом 20 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.93 N 637.
Відповідно до п. 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
У тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників (додаток N 5). У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, до якого включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка (пункт 20 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.93 N 637, далі - Порядок №637).
Зі змісту вказаної норми вбачається, що уточнюючі довідки мають надаватися у разі, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсію на пільгових умовах.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом України в постанові від 10 вересня 2013 року у справі № 21-183а13 та Верховним Судом, зокрема, у постановах від 14 квітня 2018 року у справі № 164/1993/14-а, від 19 червня 2018 року у справі № 592/5846/17, від 25 вересня 2018 року у справі № 242/65/17, від 28 березня 2019 року у справа №194/712/17, від 18 квітня 2019 року у справі №156/173/17, від 11 липня 2019 року у справі №423/1156/17 та від 11 липня 2019 року у справі №225/3845/17.
Пунктом 3 Порядку №383 встановлено, що при визначенні права на пенсію за віком на пільгових умовах застосовуються Списки, що чинні на період роботи особи. До пільгового стажу зараховується весь період роботи на відповідних посадах або за професіями незалежно від дати їх внесення до Списків за умови підтвердження документами відповідних умов праці за час виконання роботи до 21.08.92 та за результатами проведення атестації робочих місць за умовами праці після 21.08.92 (приклади у додатках 1, 2).
Згідно підсистеми призначення та виплати пенсії відносно позивача відповідачем визначено позивачу страховий стаж за Списком № 2 складає 16 років, 1 місяць, який також підтверджується записами у трудовій книжці та довідкою № 55 від 18.02.2020 року про підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній /а.с. 18-19, 39/. Загальний страховий стаж складає 33 роки 2 місяці 16 днів.
Крім того, сам відповідач у спірному рішенні не заперечує наявність у позивача пільгового стажу роботи за списком № 2 - 17 років 01 місяць 14 днів.
Підставою для прийняття рішення стали висновки відповідача про не досягнення заявницею пенсійного віку, передбаченого підпунктом 2 пункту 2 статті 114 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
З цього приводу суд зазначає, що 23.01.2020 року Конституційним Судом України прийнято рішення №1-р/2020 у справі за конституційним поданням 49 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень розділу І, пункту 2 розділу ІІІ "Прикінцеві положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 2 березня 2015 року № 213?VIII.
Так, вищевказаним рішенням визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), статтю 13, частину другу статті 14, пункти „б“-„г“ статті 54 Закону України „Про пенсійне забезпечення“ від 5 листопада 1991 року № 1788-XII зі змінами, внесеними Законом України „Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення“ від 2 березня 2015 року № 213-VIII (пункт 1).
Стаття 13, частина друга статті 14, пункти „б“-„г“ статті 54 Закону України „Про пенсійне забезпечення“ від 5 листопада 1991 року № 1788-XII зі змінами, внесеними Законом України „Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення“ від 2 березня 2015 року № 213-VIII, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення (пункт 2).
Відповідно до частини 2 статті 152 Конституції України закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.
Аналогічна за змістом норма міститься у статті 91 Закону України "Про Конституційний Суд України" від 13.07.17 №2136-VIII.
Отже, відповідні положення статті 13, частини другої статті 14, пункти "б" - "г" статті 54 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 5 листопада 1991 року N 1788-XII зі змінами, внесеними Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 2 березня 2015 року N 213-VIII втратили чинність з 23 січня 2020 року.
Також пунктом 3 рішення Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020 року вирішено, що застосуванню підлягають стаття 13, частина друга статті 14, пункти "б" - "г" статті 54 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 5 листопада 1991 року N 1788-XII в редакції до внесення змін Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 2 березня 2015 року N 213-VIII для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах, а саме: "На пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи, зокрема: б) працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком N 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах; жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Працівникам, які мають не менше половини стажу роботи із шкідливими і важкими умовами праці, пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням віку, передбаченого статтею 12 цього Закону, на 1 рік за кожні 2 роки 6 місяців такої роботи чоловікам і за кожні 2 роки такої роботи - жінкам.
Таким чином, на час прийняття оскаржуваного рішення №321 від 24.02.2020 застосуванню підлягала стаття 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 5 листопада 1991 року N 1788-XII в редакції до внесення змін Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 2 березня 2015 року N 213-VIII для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах.
В рішенні №1-р/2020 від 23.01.2020 року Конституційний Суд України зазначив, що "Згідно зі статтею 13, частиною другою статті 14, пунктами "б" - "г" статті 54 Закону N 1788 у редакції до внесення змін Законом N 213 у осіб, які належать до категорій працівників, вказаних у цих нормах, виникли легітимні очікування щодо реалізації права виходу на пенсію. Однак оспорюваними положеннями Закону N 213 змінено нормативне регулювання призначення пенсій таким особам.
Конституційний Суд України, дослідивши правовідносини, пов'язані зі змінами підстав реалізації права на пенсію на пільгових умовах з урахуванням відповідного стажу роботи та на пенсію за вислугу років, зазначає, що ці зміни вплинули на очікування осіб стосовно настання юридичних наслідків, пов'язаних із реалізацією права виходу на пенсію.
Отже, особи, що належать до певної категорії працівників, були учасниками правовідносин, у яких вони об'єктивно передбачали настання відповідних наслідків, а саме призначення пенсій, тобто їх легітимні очікування були пов'язані саме з положеннями Закону N 1788 у редакції до внесення змін Законом N 213. Отже, зміна умов призначення пенсій особам, які належать до певної категорії працівників, з урахуванням наявності відповідного стажу роботи, призвела до такого нормативного регулювання призначення пенсій, яке суттєво вплинуло на очікування вказаних осіб, погіршило їх юридичне становище стосовно права на призначення пенсій, що має реалізовуватися при зміні нормативного регулювання лише у разі справедливого поліпшення умов праці та впевненості у настанні відповідних юридичних наслідків, пов'язаних із реалізацією права виходу на пенсію.
Таким чином, стаття 13, частина друга статті 14, пункти "б" - "г" статті 54 Закону N 1788 зі змінами, внесеними Законом N 213, якими передбачено поетапне підвищення на 5 років віку виходу на пенсію на пільгових умовах з урахуванням відповідного стажу роботи та на пенсію за вислугу років для працівників, визначених у вказаних нормах, порушують легітимні очікування таких осіб, а отже, суперечать частині першій статті 8 Конституції України, тобто порушують принцип верховенства права, складовою якого є юридична визначеність".
Суд зазначає, що станом на 1 квітня 2015 року позивач мала стаж роботи із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, який дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах згідно пункту "б" частини першої статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення".
Станом на дату звернення за призначенням пенсії 21.02.2020 року позивач досягла 50 років, та мала стаж роботи не менше 20 років, з них більше 10 років на роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України.
Таким чином, доводи відповідача про недосягнення позивачем пенсійного віку, який дає право на призначення пенсії на пільгових умовах, є помилковими.
Підсумовуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що оскаржуване рішення № 321 від 24.02.2020 року прийнято відповідачем не на підставі та не у спосіб, що визначені законодавством України, без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, а тому вказане рішення є протиправним та підлягає скасуванню.
Згідно з положеннями Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
На законодавчому рівні поняття "дискреційні повноваження" суб'єкта владних повноважень відсутнє. У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення. Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб'єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов'язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов'язати до цього в судовому порядку.
Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.
У цій справі повноваження пенсійного органу щодо призначення пенсії передбачені Законом України "Про пенсійне забезпечення" та Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Умови, за яких пенсійний орган відмовляє у призначенні пенсії, визначені законом. Якщо такі умови відсутні, пенсійний орган повинен призначити пенсію. Повноваження пенсійного органу та порядок їх реалізації передбачають лише один вид правомірної поведінки відповідного органу, за умови звернення особи з усіма необхідними для призначення пенсії документами, - призначити пенсію. За законом у цього органу немає вибору між декількома можливими правомірними рішеннями. Тому зазначені повноваження не є дискреційними.
Також, суд звертає увагу на те, що статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.
Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав.
Аналогічний висновок щодо застосування норм права сформовано у постанові Верховного Суду від 08 листопада 2019 року у справі № 227/3208/16-а.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що належним та ефективним способом захисту порушених прав позивача є: зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах відповідно до пункту "б" статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" з 21 лютого 2020 року.
Отже, позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню.
Згідно частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 1681,60 грн. слід стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області.
Керуючись статтями 241-245 Кодексу адміністративного судочинства України,
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області (вул. Соборності, 66, м. Полтава, 36014; код ЄДРПОУ 13967927) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати рішення Відділу з питань призначення пенсій Управління застосування пенсійного законодавства Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області від 24 лютого 2020 року № 321.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах відповідно до пункту "б" статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" з 21 лютого 2020 року.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області (вул. Соборності, 66, м. Полтава, 36014; код ЄДРПОУ 13967927) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 1681,60 грн. (одна тисяча шістсот вісімдесят одна гривня 60 копійок).
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду з урахуванням особливостей подання апеляційних скарг, встановлених пунктом 15.5 частини 1 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України в редакції від 03.10.2017 року.
Апеляційна скарга на дане рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення, з урахуванням положень пункту 3 розділу VI "Прикінцеві положення" Кодексу адміністративного судочинства України.
Повне рішення складено 15.06.2020 року.
Головуючий суддя А.Б. Головко